вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"28" травня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/285/26
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув матеріали справи
у справі за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок"
про: скасування рішення про державну реєстрацію прав власності на майно
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: державний реєстратор виконавчого комітету Грушвицької сільської ради Рівненського району Рівненської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Рівненська міська рада
секретар судового засідання: С.Коваль
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
від третьої особи (державний реєстратор): не з'явився
від третьої особи (міська рада): не з'явився
ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок" про скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Грушвицької сільської ради Рівненського району Рівненської області №50922929 від 31.01.2020 про державну реєстрацію права власності ТОВ "Ринок" на Торгову галерею №10, загальною площею 170,4 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги аргументовані тим, що в лютому 2026 року позивачка дізналась про те, що 31.01.2020 державний реєстратор виконавчого комітету Грушвицької сільської ради Рівненського району Рівненської області прийняв рішення №50922929 про державну реєстрацію права власності за Товариством на об'єкт нерухомого майна - торгову галерею №10, загальною площею 170, 4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В той же час, за своїми технічними характеристиками торгова галерея №10 не є об'єктом нерухомого майна, право власності на таке майно не підлягає державній реєстрації.
У зв'язку з цим, рішення про державну реєстрацію права власності підлягає скасуванню (із закриттям розділу).
В обґрунтування свого порушеного права позивачка вказує, що реєстрації права власності на вказане майно за товариством була проведена без розгляду цього питання на зборах, без включення його в порядок денний, без надання можливості іншим учасникам голосувати. Жодні документи, що стосуються незаконної реєстрації права власності товариства на торгову галерею №10 для позивачки не надавались. А тому позивач вважає, що оскаржуване рішення державного реєстратора прийняте з порушенням права ОСОБА_1 як учасника товариства брати участь в управлінні юридичною особою та її права на отримування інформації про господарську діяльність товариства.
Відповідач відзиву на позов суду не надав, проте подав заяву про визнання позову.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 16 березня 2026 року суд відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішив здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 14 квітня 2026 року.
Ухвалою суду від 14 квітня 2026 року суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, залучив державного реєстратора виконавчого комітету Грушвицької сільської ради Рівненського району Рівненської області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, залучив Рівненську міську раду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача. Підготовче засідання суд відклав на 5 травня 2026 року.
Ухвалою суду від 5 травня 2026 року суд закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 26 травня 2026 року.
21 травня 2026 року відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ринок" подав заяву про визнання позову. У вказаній заяві відповідач зазначає, що обставини, які викладені в позові, відповідають дійсності, за своїми технічними характеристиками торгова галерея №10 дійсно не є об'єктом нерухомого майна, жодні дозвільні документи на її будівництво для товариства не видавались, відповідний об'єкт в експлуатацію не приймався. Реєстрації права власності на вказане майно за товариством була проведена без розгляду цього питання на зборах, без включення його порядок денний, без надання можливості іншим учасникам голосувати. Жодні документи, що стосуються незаконної реєстрації права власності товариства на торгову галерею №10 для позивачки не надавались. При прийнятті рішення про реєстрацію права власності, державний реєстратор не встановив відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, не перевірив документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій чи відмови в державній реєстрації прав. Враховуючи вказане, товариство визнає, що право власності на торгову галерею №10 не підлягало державній реєстрації і відповідне рішення державного реєстратора підлягає скасуванню.
Розглянувши подану заяву, суд своєю ухвалою від 26 травня 2026 року вирішив відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Ринок" у прийнятті визнання позову та продовжити судовий розгляд.
В судове засіданні представник позивача не з'явився, проте 20 травня 2026 року представник позивача подав заяву про відкладення судового засідання. Вказана заява аргументована перебуванням представника позивача у відпустці.
Згідно з правилами статті 216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Відповідно до статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Всупереч вимогам статті 202 ГПК України, представник позивача не вперше не з'явився у судове засідання. Так, у судовому засіданні 14 квітня 2026 року зафіксовано неявку представника позивача. Окрім цього позивач заявляв клопотання про відкладення судового засідання 14 квітня 2026 року на підставі статті 202 ГПК України.
Суд зазначає, що явка повноважних представників в судове засідання обов'язковою не визнавалась, позивач не позбавлений можливості здійснювати своє представництво в суді особисто, або мати кількох представників, зважаючи на зайнятість свого представника. Окрім того представник позивача був завчасно повідомлений про дату судового засідання, та мав можливість спланувати свою відпустку з врахуванням графіку судових засідань, а у випадку неможливості перенесення відпустки завчасно повідомити свого довірителя задля залучення іншого представника. Також представник позивача не був позбавлений можливості взяти участь у засіданні у режимі відеоконференцзв'язку поза межами суду.
В судове засідання представник відповідача не з'явився.
В судове засідання представник реєстратора не з'явився.
В судове засідання представник міської ради не з'явився.
Усіх учасників справи належним чином повідомлено про місце дату та час розгляду справи.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Як слідує з матеріалів справи, згідно з рішенням державного реєстратор виконавчого комітету Грушвицької сільської ради Рівненського району Рівненської області від 31.01.2020 року індексний номер: 50922929, 29.01.2020 року зареєстровано право приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ринок" (ідентифікаційний код 05305939) на об'єкт нерухомого майна: Торгова галерея №10. Загальна площа (кв.м): 170.4, матеріали стін: металоконструкція. Об'єкт знаходиться за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вулиця Сагайдачного (вулиця Правди будинок 3).
Позивачка вказує, що реєстрації права власності на вказане майно за товариством була проведена без розгляду цього питання на зборах, без включення його в порядок денний, без надання можливості іншим учасникам голосувати. Жодні документи, що стосуються незаконної реєстрації права власності товариства на торгову галерею №10 для позивачки не надавались.
На переконання позивачки, оскаржуване рішення державного реєстратора прийняте з порушенням права ОСОБА_1 як учасника товариства брати участь в управлінні юридичною особою та її права на отримування інформації про господарську діяльність товариства.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом є корпоративними, оскільки позивачка вказує на порушення її корпоративних прав на участь у товаристві (брати участь в управлінні юридичною особою та її права на отримування інформації про господарську діяльність товариства).
Розглянувши матеріали справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Згідно з нормами статті 80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Статтею 83 ЦК України установлено, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями статті 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи або безпосередньо його єдиний учасник - фізична особа у разі прийняття таким учасником рішення про це та після внесення відповідних відомостей до єдиного державного реєстру. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом або установчими документами товариства.
До складу органів управління товариства не можуть бути обрані особи, визнані за рішенням суду винними у заподіянні збитків товариству своїми діями (бездіяльністю), якщо такі збитки виникли внаслідок порушення такою особою своїх обов'язків. Таке обмеження застосовується протягом трьох років з дати виконання такого рішення суду.
Статтею 96-1 ЦК України передбачено, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та установчих документів товариства.
Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.
Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом:
1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом;
2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку;
3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи;
4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об'єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом;
5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом;
6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту).
Учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом.
Законом можуть бути встановлені для певних осіб обмеження щодо володіння корпоративними правами. Законом можуть бути встановлені умови та/або обмеження щодо реалізації окремих корпоративних прав певними особами.
Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.
Управління товариством здійснюють його органи або безпосередньо його єдиний учасник - фізична особа у разі прийняття таким учасником рішення про це та після внесення відповідних відомостей до єдиного державного реєстру. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом або установчими документами товариства. До складу органів управління товариства не можуть бути обрані особи, визнані за рішенням суду винними у заподіянні збитків товариству своїми діями (бездіяльністю), якщо такі збитки виникли внаслідок порушення такою особою своїх обов'язків. Таке обмеження застосовується протягом трьох років з дати виконання такого рішення суду (стаття 97 ЦК України).
Статтею 101 ЦК України установлено, що засновники установи не беруть участі в управлінні нею. В установі обов'язково створюється правління, до якого застосовуються положення статті 99 цього Кодексу. Установчий акт може передбачати створення також інших органів, визначати порядок формування цих органів та їх склад.
Нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада. Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта.
Статтею 113 ЦК України передбачено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Суд установив, що відповідач є господарським товариством у формі товариства з обмеженою відповідальністю.
Так, статтею 115 ЦК України передбачено, що господарське товариство є власником:
1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;
2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;
3) одержаних доходів;
4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 116 ЦК України додатково передбачені права учасників господарського товариства, а саме вказана норма визначає, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:
1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;
2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);
3) вийти у встановленому порядку з товариства;
4) здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом. Договір відчуження майна, предметом якого є частка (її частина) у статутному (складеному) капіталі товариства, укладається у письмовій формі;
5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.
Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.
Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки. Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (стаття 140 ЦК України).
Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі Закон) визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників.
Статтею 5 Закону установлено, що учасники товариства мають такі права: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства; 2) отримувати інформацію про господарську діяльність товариства; 3) брати участь у розподілі прибутку товариства; 4) отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість. Учасники товариства можуть мати інші права, передбачені законом та статутом товариства.
Суд зазначає, що статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок" учасники справи суду не надали.
Водночас, як слідує з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (громадянство: Україна, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) є засновником (учасником) юридичної особи (ідентифікаційний код юридичної особи 05305939). Розмір частки засновника (учасника): 367 628,74 грн.
Згідно з положеннями статті 11 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", у статуті товариства зазначаються відомості про: 1) повне та скорочене (за наявності) найменування товариства; 2) органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень; 3) порядок вступу до товариства та виходу з нього; 4) облік часток товариства в обліковій системі часток товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, що ведеться Центральним депозитарієм цінних паперів (далі - облікова система часток). Статут товариства може містити інші відомості, що не суперечать закону.
Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (стаття 28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
Загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом (стаття 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
Згідно з нормами статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства. До компетенції загальних зборів учасників належать: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства; 2) внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; 3) зміна розміру статутного капіталу товариства; 4) затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; 5) перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом; 6) обрання та припинення повноважень наглядової ради товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради товариства; 7) обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; 8) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства; 9) створення інших органів товариства, визначення порядку їх діяльності; 10) прийняття рішення про придбання товариством частки (частини частки) учасника; 11) затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період; 12) розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; 13) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства; 14) прийняття рішення щодо обліку або припинення обліку часток товариства в обліковій системі часток; 15) прийняття інших рішень, віднесених законом до компетенції загальних зборів учасників.
Питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону. До виключної компетенції загальних зборів учасників статутом товариства також може бути віднесено вирішення інших питань.
В обґрунтування свого порушеного права позивачка вказує, що:
1) реєстрації права власності на вказане майно за товариством була проведена без розгляду цього питання на зборах, без включення його в порядок денний, без надання можливості іншим учасникам голосувати.
2) жодні документи, що стосуються незаконної реєстрації права власності товариства на торгову галерею №10 для позивачки не надавались.
Отже, на переконання позивачки, оскаржуване рішення державного реєстратора прийняте з порушенням права ОСОБА_1 як учасника товариства брати участь в управлінні юридичною особою та її права на отримування інформації про господарську діяльність товариства.
Щодо реєстрації права власності за товариством без розгляду такого питання на загальних зборах суд відзначає, що ні положеннями ЦК України, ані спеціальним законом (Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") не передбачено обов'язковість вирішення питання набуття товариством майна шляхом прийняття рішенням заборами учасників товариства. Іншого позивачем не доведено, при цьому недолучення до матеріалів справи статуту відповідача позбавляє суд можливості перевірити наявність таких положень у статуті товариства, проте позовна заява не містить посилань на конкретні положення статуту товариства з відповідними умовами, тобто позивачем не обґрунтовано яким саме положенням статуту суперечить набуття товариством майна.
Суд враховує, що у пункті 41 постанови від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що "правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг узяти участі у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні.".
Всупереч наведеному позовна заява не містить обґрунтування яким чином позивач не зміг узяти участі у загальних зборах які на його переконання мали бути скликані, а також якою саме нормою передбачений обов'язок скликання таких зборів.
Щодо порушення прав позивача на отримання інформації (неотримання документів, що стосуються незаконної реєстрації права власності товариства) суд враховує, що у
Згідно із частинами першою - другою статті 96-1 ЦК України, права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.
Згідно із частиною 6 цієї норми, корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.
За положеннями пункту 2 частини першої статті 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники товариства мають, зокрема, право отримувати інформацію про господарську діяльність товариства.
Частиною першою статті 43 вказаного Закону визначено, що товариство зобов'язано зберігати такі документи: 1) протокол зборів засновників товариства (рішення одноосібного засновника); 2) статут товариства та зміни до статуту; 3) протоколи загальних зборів учасників; 4) документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них; 5) положення про філії (представництва) товариства у разі їх створення (відкриття); 6) протоколи засідань наглядової ради товариства та колегіального виконавчого органу товариства, накази і розпорядження виконавчого органу товариства; 7) аудиторські висновки та результати надання інших аудиторських послуг; 8) річну фінансову звітність; 9) документи звітності, що подаються відповідним державним органам; 10) документи, пов'язані з випуском емісійних цінних паперів; 11) інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства; 12) документи, що підтверджують права товариства на майно; 13) документи бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини четвертої статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" товариство забезпечує кожному учаснику (його представнику) доступ до документів, визначених частиною першою цієї статті.
Згідно з частиною п'ятою статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" протягом 10 днів з дня надходження письмової вимоги учасника товариства виконавчий орган товариства зобов'язаний надати такому учаснику копії відповідних документів, визначених частиною першою цієї статті. За підготовку копій документів товариство може встановлювати плату, розмір якої не може перевищувати розмір витрат на виготовлення копій документів та витрат, пов'язаних з пересиланням документів поштою.
Слід зазначити, що одержання учасником господарського товариства інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, є необхідним для реалізації таким учасником своїх корпоративних прав, зокрема, правомочностей на участь в управлінні господарською організацію.
Таким чином, внаслідок невиконання господарським товариством свого обов'язку з надання учаснику господарського товариства на його вимогу інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, можуть бути визнані порушеними як право учасника товариства на інформацію, так і його корпоративні права.
Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 21.01.2020 у справі № 906/157/19, від 03.12.2020 у справі № 910/13808/19, від 24.12.2020 у справі № 911/73/20.
А проте, матеріали справи не містять доказів звернення учасника товариства (позивачки) до виконавчого органу з вимогою про надання копій документів, які передбачені профільним законом, а тому матеріали справи не містять доказів порушення прав позивача як учасника товариства на отримання інформації про діяльність товариства.
Зі змісту статей 15, 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 40)).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14), від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22, пункт 9.12).
Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.
Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду стверджуючи про порушення корпоративних прав.
За результатом розгляду спору суд не встановив, а позивач не довів наявності порушених корпоративних права позивача.
В обґрунтування наявності порушеного цивільного права (інтересу) позивач зазначив про те, що реєстрації права власності на майно за товариством була проведена без розгляду цього питання на зборах, без включення його в порядок денний, без надання можливості іншим учасникам голосувати. Жодні документи, що стосуються незаконної реєстрації права власності товариства на торгову галерею №10 для позивачу, як стверджується, не надавались. За таких обставин, як вважає позивач, оскаржуване рішення державного реєстратора прийняте з порушенням його права, як учасника товариства, брати участь в управлінні юридичною особою та її права на отримування інформації про господарську діяльність товариства.
Проте, суд встановив, що позивач не довів наявності у нього порушеного корпоративного права, оскільки для такого порушення необхідним є наявність законодавчої норми, або норми статуту, яку порушено товариством.
Корпоративні права учасника товариства як правомочності на участь в управлінні господарським товариством, зокрема, шляхом участі в загальних зборах товариства, правомочності на отримання певної частки у прибутку від діяльності товариства (дивідендів), а також частини активів від діяльності товариства у випадку його ліквідації, не є тотожними повноваженням органів управління товариством.
Майнові інтереси окремих учасників товариства не завжди збігаються з інтересами самого товариства та рішеннями його органів управління.
Тому, розглядаючи спори між учасником та господарським товариством, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників також не завжди збігаються (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 та від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16). Таким чином, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються шляхом прийняття рішень його колективними органами управління, надавати оцінку добросовісності дій сторін спору щодо можливого захисту ними інтересів інших осіб та можливих наслідків у випадку задоволення таких вимог (чи приведуть вони до реального захисту прав третьої особи, яка оспорює правочин, стороною якого вона не була).
Учасник товариства, який вважає порушеними свої корпоративні права, може захищати їх різними способами, які не перешкоджають господарській діяльності самого товариства та не ставлять інтереси третіх осіб, які вступають з товариством у зобов'язальні правовідносини, під ризик їх невиконання (скликання зборів учасників з метою покращення роботи органів управління товариством; вихід з товариства з виплатою йому частки у майні товариства). Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), пункти 84-85.
Суд ураховує, що особа, яка звертається до суду з позовом про порушення корпоративного права, повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені, а в результаті задоволення позову такі порушені права буде захищено та відновлено.
За таких умов, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).
Суд бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. The Czech Republic), заява № 29010/95; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов'янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов'янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, провадження № 12-264гс18).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Висновки суду
Підсумовуючи вищенаведене суд робить висновок, що позивач, вказуючи на порушення свого корпоративного права не обґрунтував вказані вимоги з наданням відповідних доказів такого порушеного права. А тому, реєстрація за товариством певного майна не свідчить про наявність порушеного корпоративного права учасника товариства.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд відмовив у задоволенні позову, судові витрати у вигляді судового збору на підставі статті 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати у вигляді судового збору покласти на позивача.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ринок" (33028, місто Рівне, вул. Сагайдачного, 3, офіс 3, ідентифікаційний код 05305939).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: державний реєстратор виконавчого комітету Грушвицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (35364, Рівненська область, Рівненський район, село Грушвиця Друга, вул. Середній гай, буд. 1).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Рівненська міська рада (33000, Рівненська область, Рівне, вулиця Соборна, 12а, ідентифікаційний код 34847334).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя Андрій КАЧУР