ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у видачі судового наказу
м. Київ
27.05.2026Справа № 910/5868/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши заяву стягувача - Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 41348526) про видачу судового наказу за вимогою до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛЮС-ПЛЮС" (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 33-Б, код ЄДРПОУ 41200770) про стягнення за Договором № 702/19 тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу від 07.11.2019 року в сумі 7365,73 грн., а саме 5586,32 грн. основного боргу, 618,99 грн. пені, 772,62 грн. штрафу, 93,10 грн. процентів річних, 294,70 грн. втрат від інфляції, а також 332,80 грн. судового збору,
До Господарського суду міста Києва надійшла заява Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про видачу судового наказу за вимогою до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛЮС-ПЛЮС" про стягнення Договором № 702/19 тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу від 07.11.2019 року в сумі 7365,73 грн., а саме 5586,32 грн. основного боргу, 618,99 грн. пені, 772,62 грн. штрафу, 93,10 грн. процентів річних, 294,70 грн. втрат від інфляції, також 332,80 грн. судового збору.
За результатами розгляду вказаної заяви Господарським судом міста Києва останню задоволено частково, наказом від 26.05.2026 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛЮС-ПЛЮС" (04071, м.Київ, вул. Нижній Вал, 33-Б, код ЄДРПОУ 41200770) на користь Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 41348526) 5586,32 грн. (п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят шість грн. 32 коп.) боргу та 332,80 грн. (триста тридцять дві грн. 80 коп.) судового збору.
За приписами ч. 1 ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.
У відповідності до приписів ч.1 ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 148 ГПК України особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Як вбачається з аналізу вищенаведених норм законодавства, судовий наказ може бути видано за наявності відповідного договору, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору, а також заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність здійснених розрахунків.
Відтак, безспірні вимоги мають бути підтверджені відповідними доказами.
Частиною 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Наявність спору про право вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні.
Отже, зважаючи на принципи наказного провадження та встановлений порядок розгляду заяви про видачу судового наказу, наказне провадження у господарському судочинстві забезпечує можливість стягнення грошової заборгованості, наявність та безспірність якої підтверджується доданими до заяви документами.
Так, в обґрунтування поданої заяви стягувач посилається на порушення боржником укладеного між сторонами Договору № 702/19 тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу від 07.11.2019 року в частині своєчасного внесення плати за користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламного засобу, внаслідок чого у боржника утворилась заборгованість в сумі 5586,32 грн. за період 01.03.2025 року - 30.04.2026 року, за наявності якої стягувачем нарахована згідно п. 7.2 вказаного договору пеня в сумі 618,99 грн. за період 21.03.2025 року - 01.05.2026 року, згідно п. 7.3 договору - 15% штраф в сумі 772,62 грн., а також на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 93,10 грн. за період 21.03.2025 року - 01.05.2026 року та втрати від інфляції в сумі 294,70 грн. за період 21.03.2025 року - 01.05.2026 року.
Суд зазначає, що грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, за яким праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Нормами статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Отже, з аналізу вказаних норм чинного законодавства випливає, що пеня та штраф не є заборгованістю за договором, а є штрафними санкціями. Вимоги про сплату пені та штрафу у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов'язанням, а є заходами відповідальності за порушення зобов'язань, які спрямовані на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В свою чергу, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.
Судом враховано, що за загальним правилом при розгляді вимог в порядку наказного провадження суд не розглядає обґрунтованість заявлених вимог стягувачем по суті (п. 7 ч. 1 cт. 155 ГПК України). Водночас, підставою для відмови у видачі наказу є, зокрема, встановлення судом обставин, що з поданої заяви про видачу судового наказу не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, та/або встановлення обставин спливу позовної давності щодо заявленої вимоги. Такі підстави для відмови у видачі судового наказу свідчать про наявність у суду обов'язку здійснити певний аналіз обґрунтованості вимог заявника на предмет наявності/порушення його права, в тому числі щодо наявності прострочення виконання зобов'язання боржником (зокрема, з метою визначення періоду прострочення виконання зобов'язання та періоду можливого нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції).
Тобто, для задоволення заяви про видачу судового наказу суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, без розгляду справи по суті на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів, які підтверджують безспірність таких вимог. З цією метою, насамперед, необхідно перевірити наявність обставин щодо факту виникнення та настання строку виконання боржником зобов'язання, а також правомірність періоду нарахування штрафних санкцій у вигляді пені, процентів річних та втрат від інфляції, а також наявність підстав для застосування штрафу.
Однак, враховуючи функціональне призначення інституту наказного провадження та принцип пропорційності господарського судочинства (ст. 15 ГПК України) такі повноваження суду в межах наказного провадження є обмеженими.
Суд звертає увагу, що хоча положення частини 2 статті 12, частини 1 статті 148 Господарського процесуального кодексу України не містять такої категорії як "неоспорювана заборгованість", стягненню в наказному провадженню підлягає виключно основна заборгованість, щодо якої відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо, тобто грошова заборгованість, підстави виникнення, зміст і розмір якої не ставляться під сумнів сторонами.
При цьому, в контексті наведеного суд зазначає, що законом не передбачено обов'язку суду здійснювати перерахунок заявлених вимог та право суду видавати судовий наказ в частині заборгованості, заявленої в межах конкретного виду вимоги, так як у протилежному випадку суд буде здійснювати розгляд вимог у порядку, який притаманний для позовного провадження, що суперечить цільовому призначенню інституту наказного провадження.
З огляду на вищевикладене суд доходить висновку, що вказані нарахування не підлягають безспірному стягненню на підставі договору, а повинні бути розрахованими з урахуванням періоду прострочення, відтак, такі вимоги не можуть розглядатись в порядку наказного провадження та їх належить розглядати у позовному провадження згідно з розділом ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.
Таким чином, вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛЮС-ПЛЮС" 618,99 грн. пені, 772,62 грн. штрафу, 93,10 грн. процентів річних, 294,70 грн. втрат від інфляції за Договором № 702/19 тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу від 07.11.2019 року не є вимогою, за якою може бути виданий судовий наказ згідно з ч. 1 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України, що є підставою для відмови у видачі судового наказу у відповідній частині згідно п. 3 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 ГПК України у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.
За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу (ч. 2 ст. 154 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом ч. 2 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку (ч. 2 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України).
У відповідності до ст.ст. 147, 148, 150, 152-155 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити Управлінню з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у видачі судового наказу за вимогою до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛЮС-ПЛЮС" в частині стягнення 618,99 грн. пені, 772,62 грн. штрафу, 93,10 грн. процентів річних, 294,70 грн. втрат від інфляції.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254 - 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.М.Селівон