номер провадження справи 7/30/26
22.05.2026 Справа № 908/660/26
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Лєскіної Ірини Євгенівни, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без (повідомлення) виклику представників сторін справу № 908/660/26
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “МПСР» (61096, м. Харків, пр.Байрона, буд. 154А, кв. 43, код ЄДРПОУ 39643833)
до відповідача: Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ВП 19355964)
про стягнення суми 75269 грн 31 коп.,
Процесуальні дії у справі.
До Господарського суду Запорізької області 17.03.2026 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “МПСР» (вх. № 823/08-07/26 від 18.03.2026) про стягнення з відповідача - Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» грошової суми у розмірі 75269,31 грн, яка складається із: 56629,16 грн інфляційних втрат та 18640,15грн 3% річних.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 18.03.2026 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/660/26 та визначено до розгляду судді Лєскіній І.Є.
Ухвалою суду від 23.03.2025 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі №908/660/26, яке суд ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Установлено відповідачеві строк для надання суду відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно з даними підсистеми Електронний суд відповідач має зареєстрований електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІКС.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Ухвала суду від 23.03.2026 про відкриття провадження у справі була доставлена до електронного кабінету відповідача 23.03.2026.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, граничним строком розгляду цієї справи судом є 22.05.2026.
У системі «Електронний суд» 06.04.2026 відповідачем у справі сформовано відзив на позовну заяву (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 7638/08-08/26 від 07.04.2026).
Позивачем 14.04.2026 через систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 8347/08-08/26 від 15.04.2026).
У системі «Електронний суд» 21.04.2026 відповідачем у справі сформовано заперечення на відповідь на відзив (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 8780/08-08/26 від 21.04.2026).
Через систему «Електронний суд» 23.04.2026 позивачем сформовано клопотання про розподіл судових витрат (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 9050/08-08/26 від 23.04.2026), в якому останній просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 12500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи № 908/660/26.
Відповідачем через систему «Електронний суд» 24.04.2026 подані заперечення на клопотання про розподіл судових витрат (зареєстровано в канцелярії суду за вх. № 9103/08-08/26 від 24.04.2026).
Оскільки розгляд справи здійснювався без виклику представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України не проводилося.
22.05.2026 судом ухвалено рішення у справі.
Стислий виклад позицій учасників страви.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “МПСР» звернулось до Господарського суду Запорізької області з вимогою про стягнення з відповідача - Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» грошової суми у розмірі 75269,31 грн, яка складається із: 56629,16 грн інфляційних втрат та 18640,15грн 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2576/22, яке набрало законної сили 01.08.2023, стягнуто з відповідача на користь позивача 189 800, 00 грн основного боргу; 47 163,85 грн інфляційних витрат; 5 116,80 грн відсотків річних; 3 631,21 грн судового збору; 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Загалом стягнуто основним рішенням 250 711,86 грн. Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 908/2576/22 з відповідача на користь позивача стягнуто 4 250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
У зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем наведених судових рішень позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на стягнуті рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.08.2023 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 908/2576/22 суми.
Позов заявлено на підставі ст. ст. 15, 16, 509, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідач не визнав заявлені позовні вимоги. Просив суд відмовити у їх задоволенні.
Зазначає про невірний розрахунок періоду прострочення боржника, оскільки зобов'язання було фактично виконано 26.12.2025, у день надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Також відповідач заперечує щодо здійснених позивачем розрахунків процентів річних та інфляційних втрат, указуючи, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є неправомірним, оскільки судове рішення не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідач уважає розмір витрат ТОВ «МПСР» на правничу допомогу невідповідним критеріям співмірності, реальності витрат та розумності. Зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для задоволення вимог в частині покладення на відповідача витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі.
Позивач заперечив проти викладених у відзиві обставин, подав до суду відповідь на відзив. Указує на те, що предметом стягнення в даній справі є нараховані відсотки річних та інфляційні втрати у зв'язку із простроченням виконання судового рішення.
Постановлене у справі судове рішення відповідно до статей 124 та 129-1 Конституції України та статей 326, 327 ГПК України є обов'язковими для виконання на всій території України.
Відповідач мав виконати судові рішення добровільно після набрання ними законної сили. Однак Відповідач не виконав рішення добровільно, виконав рішення тільки в примусовому порядку 09.01.2026 - через тривалий час після набрання рішенням законної сили. Період прострочення становить для основної суми - 892 календарних дні та для додаткової суми - 802 календарних дні, що і стало підставою для звернення до суду.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач підтримав свою позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.
Обставини справи, встановлені судом, та докази що їх підтверджують.
Господарським судом Запорізької області розглянуто справу № 908/2576/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МПСР» (далі - ТОВ «МПСР», позивач) до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька АЄС» Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (далі - АТ «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС», відповідач) про стягнення заборгованості за поставлений товар на підставі Договору поставки товару №247(2)20УК/53-121-01-20-09456 від 04.06.2022 (22.06.2022).
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.02.2023 у справі №908/2576/22, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного суду від 01.08.2023, з АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС» на користь ТОВ «МПСР» було стягнуто: 189 800, 00 грн основного боргу; 47 163,85 грн інфляційних витрат; 5 116,80 грн відсотків річних; 3 631,21 грн судового збору; 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Загалом - 250 711,86 грн.
Зазначене судове рішення набрало законної сили 01.08.2023.
Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 908/2576/22 з відповідача на користь позивача стягнуто 4 250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Додаткова постанова набрала законної сили 30.10.2023.
Господарський суд Запорізької області 09.11.2023 видав накази на примусове виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 08.02.2023 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2023, додаткової постанови Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2023.
Позивач пред'явив виконавчі документи до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі - відділ виконання) для примусового виконання.
Постановою від 11.12.2023 відкрито виконавче провадження № 73530326 з виконання наказу № 908/2576/22, виданого 09.11.2023 Господарським судом Запорізької області про стягнення з відповідача на користь позивача 189 800,00 грн основного боргу; 47 163,85 грн інфляційних втрат; 5 116,80 грн відсотків річних; 3 631,21 грн судового збору; 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою від 11.12.2023 відкрито виконавче провадження № 73529945 з виконання наказу № 908/2576/22, виданого 09.11.2023 Господарським судом Запорізької області про стягнення з відповідача на користь позивача 4 250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
У позовній заяві позивач вказує на те, що зазначені вище судові рішення були виконані відповідачем у примусовому порядку 09.01.2026. Згідно з банківськими квитанціями оплата боргу здійснювалась у примусовому порядку через відділ виконання.
Зокрема, в погашення заборгованості позивач отримав від Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України:
- 09.01.2026 оплату в сумі 250 711,86 грн із призначенням: згідно розпорядження №73530326/6 від 07.01.2026 перерахування боргу, стягнутого за рішенням Господарського суду Запорізької області № 908/2576/22;
- 09.01.2026 оплату в сумі 4 250,00 грн із призначенням: згідно розпорядження №73529945/6 від 07.01.2026 перерахування боргу стягнутого за рішенням Господарського суду Запорізької області № 908/2576/22.
Позивач указує, щ відповідач несвоєчасним виконанням судових рішень, які набрали законної сили, допустив прострочення грошового зобов'язання, що створило підстави для стягнення інфляційних втрат та відсотків річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
На підставі викладених у позовній заяві обставин позивач просить суд стягнути з відповідача суму 75269,31 грн, яка складається із: 56629,16 грн інфляційних втрат та 18640,15грн 3% річних, нарахованих на стягнуті за вказаними вище судовими рішеннями.
Відповідно до розрахунку позивача інфляційні втрати та 3% річних на суму 250711,86 грн нараховані за період з 02.08.2023 по 09.01.2026, на суму 4250,00 грн - за період з 31.10.2023 по 09.01.2026.
Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення. Висновки суду.
Предметом позову в цій справі є, зокрема стягнення на підставі статті 625 ЦК України трьох процентів річних від простроченої суми боргу та інфляційних втрат, завданих позивачу, на його думку, внаслідок невиконання рішення суду.
При цьому, як установив суд у попередньому розділі судового рішення, рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.02.2023 у справі №908/2576/22, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного суду від 01.08.2023, з АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС» на користь ТОВ «МПСР» було стягнуто: 189 800, 00 грн основного боргу; 47 163,85 грн інфляційних витрат; 5 116,80 грн відсотків річних; 3 631,21 грн судового збору; 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 908/2576/22 з відповідача на користь позивача стягнуто 4 250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
На стягнуті судами суми позивачем нараховано на підставі ст. 625 ГПК України суму інфляційних втрат та 3 процентів річних.
Отже, до складу невиконаного зобов'язання увійшли стягнуті рішенням Господарського суду Запорізької області: сума основного боргу, інфляційні втрати та відсотки річних, нараховані на основний борг, судові витрати; а також - стягнуті постановою Центрального апеляційного господарського суду витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом положень статей 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 ЦК України передбачається виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, із договорів та інших правочинів, а також із рішення суду.
Зобов'язання можуть бути грошовими або негрошовими.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть визначатися у рішенні суду.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Наслідки порушення грошового зобов'язання встановлені ст. 625 ЦК України.
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.02.2023 у справі №908/2576/22 встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю “МПСР» (постачальник, позивач у справі) та Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» (покупець, відповідач у справі) 04.06.2020 уклали договір поставки № 247 (2)20УК/53-121-01-20-09456.
Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар згідно з “Специфікацією» (невід'ємний додаток № 1 до договору).
Пунктом 3.1 договору встановлено, що ціна товару складає 949000,00 грн, крім того ПДВ 20% - 189800,00 грн, разом - 1138800,00 грн.
Розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 120 календарних днів з моменту постачання товару. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку (п. 3.2 договору).
Сторонами узгоджена Специфікація, відповідно до умов якої постачальник повинен поставити відповідачу товар на загальну суму 1138800,00 грн.
Позивачем виконані зобов'язання щодо поставки товару відповідачу на загальну суму 1138800,00 грн (949000,00 грн вартість товару + 189800,00 грн ПДВ) в рамках договору поставки № 247 (2)20УК/53-121-01-20-09456 від 04.06.2020 (відповідачем підписаний 22.06.2020).
Позивачем було зареєстровано податкові накладні: № 32 від 29.03.2021 на суму ПДВ 51728,80 грн (сума поставки 310372,80 гр.), зареєстровано 06.04.2021, квитанція № 1; № 23 від 12.07.2021 на суму ПДВ 118071,20 грн (сума поставки 708427,20 грн), зареєстровано 28.07.2021, квитанція № 1; № 35 від 16.08.2021 на суму ПДВ 20000,00 грн (сума поставки 120000,00 грн), зареєстровано 09.09.2021, квитанція № 1.
Судом встановлено факт реєстрації позивачем податкових накладних по поставці продукції за договором в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 189800,00 грн та констатовано настання строку оплати поставленого товару у розмірі вказаної суми, а також прострочення оплати відповідачем.
На підставі встановлених обставин судом стягнуто із Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МПСР» 189800 (сто вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот) грн 00 коп. основного боргу, 47163 (сорок сім тисяч сто шістдесят три) грн 85 коп. інфляційних втрат, 5116 (п'ять тисяч сто шістнадцять) грн 80 коп. 3% річних, 3631 (три тисячі шістсот тридцять одна) грн 21 коп. судового збору, 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. витрат професійну правничу допомогу.
З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішенням Господарського суду Запорізької області у відповідача виникло зобов'язання сплатити точно визначений розмір заборгованості, однак саме зобов'язання виникло між сторонами із договору поставки № 247 (2)20УК/53-121-01-20-09456.
Отже, зобов'язання в частині стягнення основного боргу в сумі 189800,00 грн не є таким, що виникло з рішення суду. Це договірне зобов'яння, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір грошового обов'язку та констатовано про наявність зобов'язання між сторонами.
Оскільки зазначене зобов'язання в розмірі 189800,00 грн залишалося невиконаним після набрання рішенням законної сили, то правомірним є нарахування позивачем на нього інфляційних втрат та відсотків річних із дня набрання судовим рішенням законної сили.
Разом із цим, нарахування інфляційних втрат та відсотків річних на стягнуті рішенням суду річні відсотки та інфляцію не відповідає положенням цивільного законодавства.
Інший підхід суперечить принципам розумності та добросовісності.
У той же час, правомірним є нарахування відсотків річних та інфляційних втрат на суми судових витрат, стягнутих рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.02.2023 (3 631,21 грн судового збору; 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу) та витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2023 (у сумі 425, 00 грн), оскільки грошові зобов'язання зі сплати судових витрат виникли саме із наведених судових рішень.
Наведені висновки місцевого суду узгоджуються із позицію Верховного Суду, викладеною у постановах від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та від 23.01.2019 у справі № 320/7215/16-ц.
Період нарахування інфляційних втрат та суми 3% річних за рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.02.2023 у справі № 908/2576/22 позивач вказує з 02.08.2023 (датою набрання рішенням законної сили є 01.08.2023) по 09.01.2026 (дата зарахування грошових коштів на рахунок позивача). За додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 908/2576/22 - з 31.10.2023 (наступний день після набрання постановою законної сили) по 09.01.2026 (дата зарахування грошових коштів на рахунок позивача).
Відповідач у відзиві на позовну заяву вважає період нарахування безпідставним, оскільки 26.12.2025 боржником перераховано кошти на депозитний рахунок органу ДВС в розмірі 53 313 279,13 грн (п/і №8055 від 26.12.2025) для погашення заборгованості у зведеному виконавчому провадженні №74496893, до якого входили виконавчі провадження №73530326 та №7352994 з примусового виконання наказів №908/2576/22, як це передбачено ч. 1 ст. 47 Закону «Про виконавче провадження».
Судом установлено, що грошові кошти були перераховані боржником на депозитний рахунок органу ДВС в розмірі 53 313 279,13 грн для погашення заборгованості у зведеному виконавчому провадженні №74496893, що підтверджується платіжною інструкцією №8055 від 26.12.2025.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Таким чином, правомірним є нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період до 25.12.2025 включно.
Суд за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» здійснив розрахунок річних відсотків, встановив, що сума 3 % річних, нарахована на суму основного боргу у розмірі та 189 800,00 грн, суму 3 631,21 судового збору та суму 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, за період 02.08.2023 по 25.12.2025 (дата погашення боргу 26.12.2025) становить 14287,05 грн та підлягає задоволенню.
Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 908/2576/22 з відповідача на користь позивача було стягнуто 4 250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Додаткова постанова набрала законної сили 30.10.2023.
Позивачем за період з 31.10.2023 по 09.01.2026 пред'явлено до стягнення суму 3 % річних 279,80 грн.
Як вже зазначалось судом, боржник, відповідно до платіжної інструкції №8055 від 26.12.2025, перерахував на депозитний рахунок органу ДВС грошові кошти в розмірі 53 313 279,13 грн для погашення заборгованості у зведеному виконавчому провадженні №74496893.
Таким чином, суд бере до уваги дату фактичного погашення боргу та перевіряє розрахунок позивача за період з 31.10.2023 (30.10.2023 дата набрання додатковою постановою законної сили) по 25.12.2026 (26.12.2025 дата погашення суми боргу).
Судом перевірено за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок 3% річних та встановлено, що сума 3% річних за період 31.10.2023 (30.10.2023 дата набрання додатковою постановою законної сили) по 25.12.2026 (26.12.2025 дата погашення суми боргу, яка нарахована позивачем на суму 4250,00 грн становить 274,56 грн та підлягає задоволенню.
У решті пред'явленої до стягнення суми 3% річних суд відмовляє з мотивів, викладених вище.
Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно з рекомендаціями щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладеними у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Згідно з розрахунком позивача за неналежне виконання відповідачем зобовязань за рішенням суду стягненню з відповідача підлягає 55679,36 грн інфляційних втрат, які розраховані за загальний період з серпень 2023 по грудень 2025 року на загальну суму 250711,86грн.
Судом перевірено за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що індекс інфляції підлягає нарахуванню на суму 189 800,00 грн основного бору, суму 3631,21 судового збору та суму 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, за період з серпня 2023 по грудень 2025 року та становить 44068,61 грн. Позовні вимоги в цій частині судом задовольняються. У решті пред'явленої до стягнення суми слід відмовити.
Також судом розраховано суму інфляційних втрат за період листопад 2023 року - грудень 2025 року та встановлено, що інфляційні втрати за цей період на суму 4250,00 грн складають 949,80 грн. Отже в цій частині позовні вимоги задовольняються судом повністю.
Суд зауважує, що відповідачем контррозрахунок суми річних відсотків та інфляційних нарахувань, заявлених позивачем до стягнення, суду не наданий.
Підсумовуючи викладене, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, суд задовольняє позов частково, стягуючи із відповідача на користь позивача 14561,61 грн відсотків річних та 45018,41 грн інфляційних втрат, загалом - 59580,02 грн.
У решті позовних вимог суд відмовляє.
Відповідно до статей 73, 74, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про часткове задоволення позову в зазначеному вище розмірі.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на викладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
З дотриманням приписів пункту 9 частини 3 ст. 162 ГПК України, позивачем у позовній заяві викладено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідно до якого позивач поніс та очікує понести у зв'язку з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу - 12500,00 грн.
Відповідно ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат,необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
На підтвердження стягнення суми 12500,00 грн судових витрат позивачем подано:
- акт № 20 про надання правничої допомоги за договором № 2026/03/04 від 05.03.2026;
- рахунок на оплату № 8 від 06.03.2026;
- платіжна інструкція № 5764 від 09.03.2026;
- ордер серія АХ № 1334540 від 16.03.2026.
За змістом акту № 20, підписаного між ТОВ «МПСР» та адвокатським об'єднанням «Роланд», адвокатським об'єднанням надані такі послуги: опрацювання первинної документації наявної у клієнта щодо господарських операції з ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» для формування підстав для позову та визначення ціни позову щодо стягнення відсотків річних та інфляційних втрат в зв'язку з прострочення виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 08.02.2023 у справі №908/2576/22 (5000,00 грн); підготовка позовної заяви до Господарського суду Запорізької області, формування додатків до позову (4500,00 грн); підготовка відповіді на відзив (2500,00 грн); моніторинг стану розгляду справи № 908/660/26 (500,00 грн).
Матеріали справи свідчать, що позовна заява, відповідь на відзив підписані адвокатом Сільченко Т.І. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2058 від 21.12.1016, ордер серія АХ №1334540, виданий адвокатським об'єднанням «Роланд»).
Відповідач заперечив проти витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «МПСР», вважає їх завищеними, неспівмірними та необґрунтованими, непропорційними до предмета спору. Зазначені витрати не підтверджені належними та достатніми доказами, відповідно до вимог чинного законодавства України. Суть спору, характер спірних правовідносин, кількість учасників та обсяг доказів спору не дозволяють визначити таку справу, як складну. Позивачем не доведено надання послуг щодо опрацювання первинної документації та формування правової позиції.
Відповідач просить суд відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. У випадку задоволення заяви - зменшити розмір витрат до мінімально можливого.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited" проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При цьому суд враховує, що обов'язок доведення неспівмірності витрат в силу приписів частини п'ятої статті 126 ГПК України покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно з частиною першою статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно з статтею 74 ГПК України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Відповідно ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 зазначеного Закону, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У постанові Великої Палати у справі № 910/12876/19, суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Як зазначалося вище, позивачем подано акт №201 від 23.04.2026 за договором від 05.03.2026 № 2026/03/04.
Проаналізувавши вказаний акт, суд зазначає, що акт містить детальний опис робіт (наданих послуг) та їх вартість.
Разом із цим, за висновком суду, опрацювання первинної документації наявної у клієнта щодо господарських операції з ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» дя формування підстав для позову та визначення ціни позову щодо стягнення відсотків річних та інфляційних втрат в зв'язку з прострочення виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 08.02.2023 у справі №908/2576/22 є складовими процесу підготовки позовної заяви, а не окремими правовими послугами, тому суд не враховує вказані етапи роботи як окремі правничі послуги, а оцінює їх вартість у цілому як вартість послуги з підготовки та подачі позовної заяви.
Згідно з приписами пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України, до основних засад (принципів) господарського судочинства, віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Надавши оцінку доказам, урахувавши категорію та складність цієї справи, обставини, що виникли під час розгляду справи, результати розгляду справи, критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованим та доведеним є розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7500,00 грн. Саме цей розмір витрат підлягає стягненню з відповідача.
Решту витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн суд покладає на позивача.
Щодо судового збору.
Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2103,30 грн судового збору.
Також суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету України суми зайво сплаченого судового збору.
Із матеріалів справи встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3328,00 грн (платіжна інструкція № 5776 від 17.03.2026).
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У відповідності до п.п. 1-2 п. 2 ч. 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3328,00 грн.
Одночасно, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Беручи до уваги викладене, враховуючи, що заявлено вимоги майнового характеру, у розумінні Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання позову із застосуванням коефіцієнту 0,8 становить 2662,40 грн (3328,00 грн х 0,8).
Із наведеного слідує, що позивач сплатив суму судового збору у більшому розмірі, ніж передбачено законом. Сума зайво сплаченого судового збору складає 665,60 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, сума зайво сплаченого позивачем судового збору в розмірі 665,60 грн підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України за наявності відповідного клопотання.
Позиція суду щодо необхідності розрахунку судового збору із застосуванням пониженого коефіцієнту узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22.
Керуючись ст.ст.2, 5, 11, 13, 14, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МПСР» (61096, м. Харків, пр. Байрона, буд. 154А, кв. 43, код ЄДРПОУ 39643833) 45018 (сорок п'ять тисяч вісімнадцять) гривень 41 копійку інфляційних втрат, 14561 (чотирнадцять тисяч п'ятсот шістдесят одну) гривню 61 копійку 3 % річних, 7500 (сім тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу, 2103 (дві тисячі три) гривні 30 копійок судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
У решті позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 27.05.2026.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя І.Є. Лєскіна