майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
25 травня 2026 р. м. Житомир Справа № 906/1479/25
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Соловей Л.А.,
за участю секретаря судового засідання: Васильєвої Т.О.,
за участю представників сторін:
від позивача: Федосєєв Є.О., ордер серія АЕ №1453120 від 12.12.2025 (в режимі
відеоконференції в засіданні 20.04.26, 12.05.26);
від відповідача: Антоненко В.П., керівник, виписка з ЄДР; Антоненко Н.О., довіреність
№2601/26 від 26.01.2026 (приймали участь в засіданні суду 20.04.26);
від третьої особи на стороні позивача: Галуза Л.О., довіреність № 31 від 20.01.2025 (в
режимі відеоконференції в засіданні 20.04.26, 12.05.26);
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ВАНТАЖ" (м.Дніпро)
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "Виробничо-збутове підприємство "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" (с.Зарічани Житомирського району Житомирської області)
за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське Міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (м.Київ)
про стягнення 117 999,4грн,
з перервами в судових засіданнях з 23.03.26 до 20.04.26, з 20.04.26 до 12.05.26, згідно із ст.216 ГПК України.
Процесуальні дії по справі. Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ТОВ "Виробничо-збутове підприємство "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" 117 999,40грн боргу, з яких: 23 702,26грн заборгованості за договором на оперативне управління та використання залізничного рухомого складу №08/А-08-19 від 20.08.2019 та 94 297,14грн заборгованості в порядку регресу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив вимоги п.2.5, п.3.1, п. 3.3, п. 4.3.7, п. 5.3, п. 5.4, п. 5.9 договору №08/А-08-19 від 20.08.2019 в частині оплати за використання цистерни, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 23702,26грн. Крім того зазначає, що відповідач не виконав своє зобов'язання щодо повернення позивачу рухомого складу, який був предметом оренди, після закінчення терміну дії договору оренди, у зв'язку з чим позивач самостійно вчиняв заходи, пов'язані з поверненням цистерни ТОВ ВКП "ВАНТАЖ", а саме сплатив замість відповідача третій особі - Приватному акціонерному товариству "Київ-Дніпровське Міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" заборгованість, яка утворилась на підставі договору про надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом №06 від 06.08.2019 року, у зв'язку з чим до ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" перейшло право зворотної вимоги (регрес) щодо сплати заборгованості у розмірі 94 297,14грн.
Ухвалою суду від 17.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 16.12.2025.
04.12.2025 від представника третьої особи на стороні позивача на виконання вимог ухвали суду від 17.11.2025 надійшло пояснення щодо позову, у якому зазначено, що оскільки у ТОВ ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" була наявна заборгованість перед Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" за зайняття під'їзної колії №2 цистерною №50632637, яка на підставі договору №08/А-08-19 від 20.08.2019 перебувала у володінні ТОВ ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ", у зв'язку з чим ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" з метою повернення цистерни власнику вимушене було сплатити заборгованість, яка рахувалась за ТОВ "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ". У зв'язку зі сплатою позивачем заборгованості за відповідача перед ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" 06.09.2024 було організовано відправлення цистерни №50632637 зі станції Дарниці на станцію Обвідну (а.с.76-80).
05.12.2025 від представника відповідача надійшов відзив від 04.12.2025 на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог вказуючи на те, що посилання позивача на наявні зобов'язання відповідача перед третьою особою за період за 2020 по серпень 2024 року не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Договір №6 від 05.08.2019, який укладений між відповідачем та третьою особою не передбачає надання послуг з користування залізничними коліями. Крім того, спірні питання, що не можуть бути врегульовані шляхом переговорів, підлягають вирішенню в судовому порядку. Однак ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" у передбачений договором спосіб жодного разу не зверталася до суду з позовом до ТОВ "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" щодо виконання договору №6 від 05.08.2019. Стосовно документів, поданих позивачем, зазначив, що з їх змісту вбачається, що послуги надавалися третьою особою на замовлення позивача, а отже не підтверджують наявність будь-яких договірних відносин чи господарських операцій між відповідачем та третьою особою. У відзиві також міститься клопотання про застосування строку позовної давності (а.с.98-101).
У відповіді на відзив від 12.12.2025 позивач відзначив, що відповідачем не заперечується невиконання своїх зобов'язань, передбачених договором на оперативне управління та використання залізничного рухомого складу №08/А-08-19 від 20.08.2019, зокрема щодо повернення цистерни №50632637 позивачу та сплати заборгованості за наданим договором. Також вказав, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчасного вивільнення ним колій станції призначення від залізничної цистерни №50632637 після закінчення дії договору №06 від 06.08.2019, та як наслідок, повернення цистерни позивачу. Відповідач не виконав своє зобов'язання щодо повернення позивачу рухомого складу, який був предметом оренди, у зв'язку з чим ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" необхідно було самостійно вчиняти заходи, пов'язані з поверненням цистерни (а.с.128-134).
16.12.2025 представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, у якому зауважив, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що умовами договору №6 від 06.08.2019 укладеному між відповідачем та третьою особою, передбачено надання/оплату послуг користування залізничними коліями або, що такі послуги були замовлені прийняті відповідачем у встановленому договором порядку (а.с.147-148).
Ухвалою суду від 16.12.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, по 15.02.2026 включно; відкладено підготовче засідання на 26.01.2026.
Ухвалою суду від 26.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1479/25 до судового розгляду по суті на 24.02.2026.
18.02.2026 від представника позивача надійшла заява про стягнення з відповідача 34000,00грн витрат на професійну правничу допомогу (а.с.177-179).
Ухвалою суду від 24.02.2026 у зв'язку із неявкою в судове засідання представників сторін, розгляд справи по суті відкладено на 23.03.2026.
23.03.2026 представник відповідача подав заперечення на заяву про розподіл судових витрат на правничу допомогу, у якому зазначив, що договір №120 про надання правничої допомоги та додаткова угода до договору, якою визначено вартість правничої допомоги у сумі 34 000,00грн, укладені 07.10.2025, тобто до звернення до суду з позовом. Отже, зазначені витрати були для позивача передбачуваними і могли бути включені до попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат. Будь-яких належних пояснень щодо неможливості передбачити такі витрати на час подання позову позивач не надав. Також заявлена до стягнення сума 34 000,00грн є неспівмірною з ціною позову, характер спору та обсяг фактично підтверджених процесуальних дій (а.с.206-207).
В судовому засіданні 23.03.2026 розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву до 20.04.2026, яку було продовжено до 12.05.2026.
В судовому засіданні 12.05.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання 12.05.2026 не з'явився, раніше під час розгляду справи по суті проти позову заперечив з наведених вище підстав.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське Міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У судовому засіданні 12.05.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 25.05.2026.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
20.08.2019 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ВАНТАЖ" ( сторона-1/позивач) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "Виробничо-збутове підприємство "НАФТОГАЗ- НАФТОПРОДУКТ" сторона-2/відповідач) укладено договір №08/А-08-19 на оперативне управління та використання залізничного рухомого складу (далі - договір №08/А-08-19) (а.с.25-28), за умовами якого сторона-1 передає стороні-2 у тимчасове платне оперативне управління та використання залізничний рухомий склад - залізничний вагон-цистерну (далі- "РС" або "Вагон"), який буде знаходитися (експлуатуватися) на під'їзній колії сторони-2, та не буде курсувати залізницями України та в міждержавному сполученні, а сторона-2 приймає РС та сплачує стороні-1 за оперативне управління та використання РС згідно з умовами цього Договору (п.1.1. договору).
Відповідно до п.2.5. договору №08/А-08-19 оплату з доставки РС на станцію призначення, при передачі РС у оперативне управління та використання та повернення після закінчення оперативного управління та використання, виконує сторона-2.
Згідно з п.3.1. договору №08/А-08-19, ціна оперативного управління та використання однієї одиниці РС, на момент підписання даного Договору, складає 291,67грн без врахування ПДВ, ПДВ 20% складає 58,33грн за одну календарну добу.
Пунктом 3.3. договору №08/А-08-19 визначено, що оплата за оперативне управління та використання РС здійснюється стороною-2 на умовах попередньої оплати: за перший місяць оперативного управління та використання РС на підставі рахунку сторони-1, не пізніше 5-х (п'ятьох) банківських діб після надання стороні-2 рахунку; за наступні місяці оперативного управління та використання РС шляхом попередньої оплати у розмірі 100% за місяць оперативного управління та використання, не пізніше 10-ти (десяти) банківських діб поточного місяця на підставі рахунку сторони-1, виходячи з кількості вагонів, кількості діб використання вагонів у місяць та ціни за оперативне управління та використання однієї одиниці РС за одну календарну добу.
Оплата оперативного управління та використання та інші платежі за цим договором сплачуються стороною-2 в національній валюті України гривні, шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів з поточного рахунку сторони-2 на поточний рахунок сторони-1, зазначений у цьому договорі (п.3.4. договору №08/А-08-19).
Відповідно до п.3.5. договору №08/А-08-19 фінансові зобов'язання по сплаті стороною-2 платежів за оперативне управління та використання РС починаються з дня підписання сторонами акту прийому-передачі РС у оперативне управління та використання і закінчуються у день підписання сторонами акту прийому-передачі РС про повернення з користування та оперативного управління. Дати підписання актів визначаються за даними ГІОЦ УЗ або за датами, зазначеними у залізничних накладних.
Згідно з п.3.6. договору №08/А-08-19 сторони щомісячно складають та підписують акт прийому-здачі виконаних робіт (наданих послуг). Сторона-2 повинна протягом 5 робочих днів з моменту отримання акту прийому-здачі виконаних робіт (наданих послуг), в тому числі наданого за допомогою факсимільного зв'язку, підписати останній або мотивувати свою відмову від підписання.
Відповідно до п.4.3.6. договору №08/А-08-19 сторона-2 зобов'язується по закінченню терміну дії цього договору та у випадку його дострокового розірвання (припинення) повернути РС в справному стані, з урахуванням нормального зносу, придатному в технічному стані для перевезення вантажів, а також очищеними від залишків раніше перевезених вантажів, пропарений та очищений від залишків вантажів.
Пунктом 4.3.7. договору №08/А-08-19 передбачено, що сторона-2 зобов'язується по закінченню терміну користування виконати за власний рахунок відправлення РС на станцію в межах території України, зазначену стороною-1 у транспортній накладній.
Після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення сторона-2 повинна повернути весь РС не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів від встановленої стороною-1 дати (п.5.3. договору №08/А-08-19).
Згідно з п.5.4. договору №08/А-08-19, повернення РС стороні-1 виконується за повними перевізними документами сторони-2 зі сплатою стороною-2 всіх необхідних транспортних зборів.
Відповідно до п.5.5. договору №08/А-08-19, РС вважається переданим стороною-2 та прийнятим стороною-1 при поверненні з оперативного управління та використання з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі РС з оперативного управління та використання, який підписується сторонами після прибуття вагонів на станцію в межах території України, вказаної стороною-1 у транспортної інструкції. Датою прибуття є дата, вказана у календарному штемпелі станції в перевізних документах. Дата прибуття може також бути підтверджена на підставі даних ГІОЦ УЗ (дислокації вагонів).
У пункті 5.9. договору №08/А-08-19 сторони визначили, що сплата залізничного тарифу транспортування вагонів, при поверненні вагонів стороні- 1, на станцію в межах території України, вказану стороною-1 у транспортній інструкції, здійснюється за рахунок сторони-2.
Відповідно до п.1 додаткової угоди №1 від 17.07.2020 до договору №08/А-08-19 сторони дійшли згоди пролонгувати договір на тих же умовах на термін до 31.07.2021 (а.с.31).
Відповідно до п.1 додаткової угоди №3 від 05.07.2021 до договору №08/А-08-19 сторони дійшли згоди пролонгувати договір на тих же умовах на строк до 31.07.2022 (а.с.31 на звороті).
Додатковою угодою №5 від 31 серпня 2022 року до договору №08/А-08-19 сторони змінили п.3.1 та виклали його в наступній редакції: "3.1. Ціна оперативного управління та використання однієї одиниці РС складає 109,38грн без ПДВ, ПДВ 20% складає 21,88грн, разом з ПДВ - 131,26грн за одну календарну добу". Також сторони дійшли згоди пролонгувати договір на тих же умовах на строк до 31.07.2023 (а.с.32).
Додатковою угодою №6 від 31.07.2023 до договору №08/А-08-19, сторони дійшли згоди пролонгувати договір на тих же умовах на строк до 31.12.2023 (а.с.32 на звороті).
Додатковою угодою №7 від 26.12.2023 до договору №08/А-08-19, сторони вирішили пролонгувати договір на тих же умовах на строк до 29.02.2024 (а.с.33).
Враховуючи закінчення терміну дії договору №08/А-08-19, позивач 08.03.2024 та 29.03.2024 звернувся до відповідача з вимогами організації повернення вагону №50632637 з оперативного управління та використання на станцію приписки Обвідна (450408) Придніпровської залізниці, що підтверджується листом №68 від 08.03.2024 та №87 від 29.03.2024 (а.с.33 на звороті, 34).
Листом від 01.04.2024 №01-0104/24 ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" повідомив ТОВ ВКП "ВАНТАЖ", що повернення порожньої цистерни №50632637 не здійснено, оскільки не виконується Київським-Дніпровсько- виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", а власних потужностей для здійснення зазначених маневрових робіт у товариства немає (а.с.34 на звороті).
03.06.2024 ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" вчергове звернулось з листом №119 до ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" з вимогою щодо термінового організації відправки цистерни №№50632637 з оперативного управління та використання на станцію приписки Обвідна (450408) Придніпровської залізниці, що підтверджується листом ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" (а.с.35).
Листом Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" №01-19/1339/24 від 15.08.2024, повідомлено, що залізнична цистерна №50632637 знаходиться на колії №2 Київ-Дніпровського виробничого підрозділу ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" з 2019 року. Подача вагонів здійснювалась на підставі договору про надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом №06 від 06.08.2019, укладеним між Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ". Термін дії договору про надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом №06 від 06.08.2019 закінчився 31.12.2019. За відстій вагону на коліях, які є власністю Київ-Дніпровського виробничого підрозділу ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", нараховувалась плата за зайняття під'їзних колій, яка не сплачувалась з 01.01.2020 та становить 145 049,28грн. Також вказано, що цистерна може бути відправлена власнику після оплати заборгованості та оформлення належним чином відносин з ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" (а.с.35 на звороті).
Позивач доводить, що у зв'язку з наявністю у ТОВ ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" заборгованості перед Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" за зайняття під'їзної колії №2 цистерною №50632637, яка на підставі договору №08/А-08-19 перебувала у володінні ТОВ ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ", ТОВ ВКП "ВАНТАЖ", з метою повернення цистерни №50632637 власнику, вимушене було сплатити борг за відповідача.
Сплату ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" заборгованості у загальному розмірі 94 297,14грн за ТОВ ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" перед Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", позивач підтверджує наступними документами:
- актом надання послуг №107 від 06.09.2024, відомостями плати за надані послуги №3, реєстром відомостей послуги з відстою вагонів №37, виставленими у вересні місяці 2024 року по дільниці ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", та платіжною інструкцією №3972 від 06.09.2024 року на суму 1 020,00грн за користування залізничними коліями;
- актом надання послуг №105 від 06.09.2024 року, відомостями плати за надані послуги №2, реєстром відомостей послуги з відстою вагонів №6, виставленими у вересні місяці 2024 року по дільниці ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", розрахунком плати за зайнятість колії вагоном №50632637 та платіжною інструкцією №3965 від 05.09.2024 року на суму 93277,14грн за користування залізничними коліями;
- переліком №20240906 від 06.09.2024, переліком перевізних документів по перевезенню замовника ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" від 06.09.2024;
- переліком №20240907 від 07.09.2024, накопичувальною картою №06092221 від 06.09.2024 року (а.с.38-40, 43-45).
З огляду на сплату позивачем заборгованості за відповідача перед Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", 06.09.2024 було організувало відправлення цистерни №50632637 зі станції Дарниці на Обвідну.
Крім того, за твердженням позивача, відповідач порушив вимоги п.2.5, п.3.1, п.3.3, п.4.3.7, п.5.3, п.5.4, п.5.9 Договору №08/А-08-19, укладеним між сторонам, у зв'язку з чим за останнім рахується заборгованість у розмірі 23 702,26грн, за використання цистерни та вчинення відповідних дій, пов'язаних на повернення цистерни ТОВ ВКП "ВАНТАЖ".
02.10.2024 та 29.11.2024 ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" звернулось до ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ- НАФТОПРОДУКТ" з вимогою щодо сплати заборгованості, пов'язаною з організацією відправки цистерн та за надані послуги на підставі договору на оперативне управління та використання залізничного рухомого складу №08/А-08-19 від 20.08.2019 (а.с.51 на звороті-52; 53-60).
Однак відповідач відповіді на претензії не надав, жодних дій, спрямовних на погашення заборгованості, не вчинив.
З метою захисту порушених прав ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача 23 702,26грн заборгованості за договором на оперативне управління та використання залізничного рухомого складу №08/А-08-19 від 20.08.2019 та 94297,14грн сплаченої заборгованості за ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" перед Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" за користування залізничною колією за 2020-2024 роки.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) , цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Надаючи оцінку правовій природі договору №08/А-08-19 на оперативне управління та використання залізничного рухомого складу від 20.08.2019 суд виходить з наступного.
Так, предметом договору №08/А-08-19 є передача у тимчасове платне оперативне управління та використання залізничний рухомий склад - залізничний вагон-цистерну, який буде знаходитися (експлуатуватися) на під'їзній колії відповідача, та не буде курсувати залізницями України та в міждержавному сполученні, а відповідач приймає РС та сплачує позивачу за оперативне управління та використання РС згідно з умовами цього договору.
З огляду на ч.1, 2 ст.137 ГК України (в редакції, чинній на момент укладення договору №08/А-08-19) правом є речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
Отже, право оперативного управління завжди передбачає використання майна виключно для некомерційної діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що організаційно правова форма позивача та відповідача - це ТОВ, які є платниками податку на прибуток на загальних засадах.
Тобто, як ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" (сторона-1/позивач) так і ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ- НАФТОПРОДУКТ" є комерційними підприємствами, створеними його учасниками для здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку, що виключає некомерційну діяльність чи відносини оперативного управління.
Надавши правову оцінку умовам договору №08/А-08-19, а також правам та обов'язкам сторін, суд дійшов висновку, що правочин, який укладений між сторонами, за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 статей 759-797 Цивільного кодексу України, параграфу 5 глави 29 Господарського кодексу України.
Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Згідно з статтею 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди залізничного рухомого складу, за умовами якого позивач на підставі письмових заявок відповідача надавав у строкове платне володіння і користування залізничну вантажну цистерну, а відповідач зобов'язався своєчасно здійснювати всі передбачені цим договором платежі.
Відповідно до ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
У Постанові КГС ВС від 07.07.2021 у справі №904/5303/19 Верховний Суд зазначив, що правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм ст.759, 762, 763 ЦК України, ст.283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після припинення дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою ст.785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився, суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст.762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої ст.785 ЦК України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення п.3 ч.1 ст.3 та ст.627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).
З викладеного вбачається, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди, оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст.614 ЦК України.
Таким чином, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.
З орендаря, що не повертає майно після припинення дії договору оренди, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за її користування (Постанова КГС ВС від 07.07.2021 у справі №904/5303/19).
В постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №924/599/19, від 31.10.2019 у справі №905/2018/18, від 30.10.2019 у справі №924/80/19 викладено правовий висновок про те, що неустойка, право на стягнення якої передбачено вищевказаною нормою, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 ЦК України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі (постанова КГС ВС від 23.10.2024 у справі №916/3409/22).
При розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном (п.47 постанови ОП КГС ВС від 20.11.2020 у справі №916/1319/19).
Суд встановив, та сторони не заперечують, що договір №08/А-08-19 від 20.08.2019 припинив свою дію 01.03.2024.
Отже, відповідно до умов договору, ст.762 ЦК України обов'язок відповідача сплачувати орендну плату за користування орендованим майном (цистерною) зберігався до дати припинення договору №08/А-08-19, тобто по 29.02.2024 включно (до вказаної дати користування майном було правомірним). Починаючи з 01.03.2024, у зв'язку з неповерненням відповідачем позивачу майна користування майном є неправомірним, тому останній має нести передбачену ч. 2 ст. 785 ЦК України відповідальність у формі неустойки, яка обчислюється у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч.2 ст.785 ЦК України).
В матеріалах справи міститься акт прийому-передачі від 17.09.2024 орендованого майна (вагон №50632637), який підписаний позивачем в односторонньому порядку.
У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що "саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".
Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №662/397/15-ц вказала, що обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із установлених фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню, є складовою класичного принципу jura novit curia. ВП ВС наголосила, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові. Адже згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Натомість відмова у задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.55, 124 Конституції. Отже, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Під час вирішення спору, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
За таких обставин, суд здійснює самостійну кваліфікацію позову відповідно до обставин справи та правової природи спірних правовідносин.
Позивачем заявлено до стягнення за період з липня 2024 по 17.09.2024 23702,26грн заборгованості, що відображена в актах надання послуг №126 від 31.07.2024 на суму 4068,94грн, №152 від 31.08.2024 на суму 4068,94грн та №181 від 30.09.2024 на суму 14172,19грн (а.с.42, 46, 51) та складається з наступного:
- 10 369,23грн (з ПДВ) оперативне управління та використання вагонів;
- 2 035,08грн (з ПДВ) маневрова робота;
- 9 869,40грн (з ПДВ) залізничний тариф;
- 36,36грн (з ПДВ) збір за зберігання власного або орендованого РС на своїх коліях.
Оскільки позивачем не враховано дату припинення договору та відповідно неправильно визначено правову природу заявленої до стягнення суми у розмірі 23 702,26грн, судом здійснено її перерахунок.
Розмір подвійної плати за користування цистерною за заявлений позивачем період (01.07.2024 -17.09.2024), з урахуванням правової позиції, викладеної у п.47 постанови ОП КГС ВС від 20.11.2020 у справі №916/1319/19, мав би складати 17 282,04грн (без ПДВ) (10369,23грн х 2 - ПДВ).
Натомість позивач заявив до стягнення 10 369,23грн боргу за оперативне управління та використання вагонів, що є меншою сумою, ніж розмір неустойки, визначений ч.2 ст.785 ЦК України.
З огляду на вищенаведене, та встановлення факту неналежного виконання відповідачем обов'язку з повернення цистерни позивачу, після закінчення строку дії договору №08/А-08-19, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 369,23грн підлягають задоволенню.
Крім того, до акту надання послуг №181 від 30.09.2024 включено витрати у розмірі 2035,08грн за маневрову роботу.
Пунктом 4.3.7. договору №08/А-08-19 встановлений обов'язок відповідача по закінченню терміну користування виконати за власний рахунок відправлення РС на станцію в межах території України.
Враховуючи, що відповідачем вказаний обов'язок не виконано (доказів протилежного матеріали справи не містять), натомість позивач підтвердив документально факт оплати за маневрові роботи (а.с.39,43,46 на звороті), суд вважає, що 2 035,08грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, як витрати, що поніс позивач самостійно з метою відправлення РС на станцію приписки.
Що стосується стягнення з відповідача 9 869,40грн вартості залізничного тарифу та 36,36грн збору за зберігання власного або орендованого РС на своїх коліях, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні, та позивачем не подано розрахункової вартості величини залізничного тарифу, у тому числі вартості додаткових зборів і платежів, по організації перевезення, відтак вказана сума документально не підтверджена та задоволенню не підлягає.
Крім того, предметом позову у даній справі є також вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в порядку регресу у розмірі 94 297,14грн.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 2 статті 22 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина 3 статті 22 Цивільного кодексу України).
При зверненні до суду позивач послався, що відповідач не виконав своє зобов'язання щодо повернення позивачу рухомого складу, який був предметом оренди, після закінчення терміну дії договору на оперативне управління та використання залізничного рухомого складу №08/А-08-19 від 20.08.2019, у зв'язку з чим позивач з метою повернення залізничної цистерни №50632637 власнику, сплатив заборгованість за відповідача у загальному розмірі 94 297,14грн, тому до ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" перейшло право зворотної вимоги (регресу) до ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ".
З матеріалів справи вбачається, що 06.08.2019 між Приватним акціонерним товариством "Київ-Дніпровське МППЗТ" в особі Київ-Дніпровського виробничого підрозділу (виконавець/третя особа) та ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ - НАФТОПРОДУКТ" (замовник/відповідач) укладено договір №06 про надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом (а.с.84-88).
Пунктом 1.1. договору передбачено, що у відповідності до даного договору виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з перевезення вантажів залізничним транспортом та послуги, пов'язані з перевезенням вантажів залізничним транспортом щодо надання яких виникає технологічна необхідність у замовника, а замовник зобов'язується провести розрахунки за надані послуги на умовах цього договору.
Відповідно до п.1.2. послуги можуть надаватися тільки при умові технічної можливості з дотриманням вимог п.1.1. цього договору та у порядку, що забезпечує відповідну якість цих послуг.
Згідно з п.1.3. договору послуга з перевезення вантажів передбачає переміщення вантажів в залізничних вагонах та іншого рухомого складу з передавальної колії №1 парка "Ліски" ст.Дарниця (далі - передавальна колія) на залізничну під'їзну колію №2 (колія 321) до місць вивантаження (далі - вантажний фронт), яка знаходиться на балансі виконавця та у зворотному напрямку на колію №2 парка "Ліски" ст.Дарниця.
Інші послуги, пов'язані з перевезенням вантажів залізничним транспортом, щодо надання яких виникає технологічна необхідність у замовника включають: встановлення та вилучення гальмових башмаків, надання інформації про час перевезення (подавання) вагонів, переведення стрілок (приготування маршруту, перевірка положення, ручне переведення й фіксація стрілочних переводів), огляд залізничних під'їзних колій, стрілочних переводів на замовлення, зайняття під'їзних колій (відстій вагонів) (абз.3 п.1.3. договору).
Договір про надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом №06 від 06.08.2019 з урахуванням додаткової угоди №1 до договору діяв до 31.10.2019.
У письмових поясненнях третя особа стверджує, що Київ-Дніпровський виробничий підрозділ ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" неодноразово звертався з листами до ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" щодо погашення заборгованості по платі за зайняття під'їзних колій, однак відповіді не отримував.
За відстій вагону на коліях, які є власністю Київ-Дніпровського виробничого підрозділу ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", нараховувалась плата за зайняття під'їзних колій, яка не сплачувалась з 01.01.2020 року по 15.08.2024 року та становить 145 049,28грн.
Позивач вказує, що сплатив за ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" борг, який утворився на підставі договору про надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом №06 від 06.08.2019, укладеного між Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ", внаслідок зайняття під'їзних колій відповідачем.
Абзацом 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що під'їзними коліями є залізничні колії, які призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом загального користування. Частиною 1 статті 21 цього ж закону передбачено, що відносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних під'їзних колій, порядок і умови експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до залізничного транспорту загального користування, визначаються Статутом залізниць України та укладеними на його основі договорами.
Відповідно до пункту 73 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, порядок обслуговування контрагентів - підприємств, що мають у межах залізничної під'їзної колії іншого підприємства свої склади або залізничні колії, які до неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються без участі залізниці, безпосередньо між контрагентами і підприємством, якому належить залізнична під'їзна колія. Відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом, збереження вантажів та вагонів несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія.
Пунктами 2.7 та 2.8. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, передбачено, що для під'їзних колій, які обслуговуються власними локомотивами, порядок обслуговування контрагентів - підприємств, що мають у межах залізничної під'їзної колії іншого підприємства свої склади або колії, які до неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються безпосередньо між контрагентом і підприємством, якому належить залізнична під'їзна колія, без участі залізниці. Відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія.
Доводи сторони позивача про те, що фактично правовідносини між третьою особою та відповідачем після 01.01.2020 регулювалися положеннями договору про надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом №06 від 06.08.2019 суд вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та наявних у справах доказах, оскільки вказаний договір діяв до 31.10.2019.
Тобто, правовідносини, які виникли між ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" в особі Київ-Дніпровського виробничого підрозділу (виконавець/третя особа) та ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ - НАФТОПРОДУКТ" на підставі договору №06 від 06.08.2019 є припиненими з 01.11.2019.
Після закінчення строку дії договору №06 від 06.08.2029 між Київ-Дніпровським виробничим підрозділом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та відповідачем договір на зайняття залізничних під'їзних колій не укладався.
Натомість Київ-Дніпровський виробничий підрозділ ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" наголошує, що послуги зайняття під'їзних колій продовжували надаватись надалі відповідачу до моменту повернення цистерни на станцію приписки.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, стверджувані позивачем та третьою особою обставини щодо надання відповідачу послуг із зайняття під'їзної колії (відстій вагонів) у період з 01.01.2020 по 10.09.2024 на заявлену суму у розмірі 94 297,14грн покладають на позивача тягар доказування (обов'язок довести) факту та розміру спожитих відповідачем відповідних послуг у заявлених у спірних правовідносинах періодах.
На підтвердження нарахованої плати за зайняття під'їзних колій позивачем представлено до матеріалів справи відомості плати за надані послуги №2 від 31.08.2024 на суму 93 277,14грн з ПДВ в період з 01.01.2020 по 31.08.2024 та №3 від 01.09.2024 на суму 1 020,00грн з ПДВ в період з 01.09.2024 по 10.09.2024, відповідно до яких ТОВ "ВКП "ВАНТАЖ" визначено замовником, а виконавцем Київ-Дніпровський виробничий підрозділ ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ". Вказані відомості містять підписи виконавця та замовника (а.с.44-45).
Також в матеріалах справи міститься акт надання послуг №105 від 06.09.2024 на суму 93 277,14грн (найменування послуг - користування залізничними коліями) та акт наданих послуг №107 від 06.09.2024 на суму 1 020,00грн (найменування послуг - користування залізничними коліями), які підписані та скріплені печатками ТОВ "ВКП "ВАНТАЖ" (замовник) та Київ-Дніпровський виробничий підрозділ ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" (виконавець) (а.с.38,40).
Щодо відомостей плати за надані послуги №2 від 31.08.2024 №3 від 01.09.2024 та актів наданих послуг №105 від 06.09.2024 та №107 від 06.09.2024, суд зазначає, що вказані документи складені між позивачем та третьою особою.
Відповідно до чинного законодавства права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції оформлюються первинними документами відповідно до вимог Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність.
Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію.
Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію.
При цьому, частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити, як, зокрема, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналогічні приписи містяться у п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого Міністерством юстиції України 05.06.1995 за № 168/704.
Відповідно до пункту 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені у первинних документах.
Необхідно відзначити, що пунктом 6.1. договору №06 від 06.08.2019, укладеного між відповідачем та третьою особою, який припинив дію з 01.11.2019 визначено, що облік наданих послуг здійснюється виконавцем у "Відомостях плати за надані послуги", які складаються виконавцем на підставі "Відомостей плати за користування вагонами" форми ГУ- 46а, Актів форми ГУ-23, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, натурних листів, які надаються залізницею, Актів загальної форми, Пам'яток та фактично виконаної роботи виконавцем.
Виконавець до 5 числа місяця наступного за звітним на підставі "Відомостей плати за надані послуги" складає Акт виконаних робіт, який надає замовнику для підписання (п.6.5. договору №06 від 06.08.2019.
Таким чином, вищевказані документи є первинними, які підтверджують виникнення грошового зобов'язання у відповідача перед третьою особою.
Матеріали справи не містять первинних документів, тобто документального підтвердження заборгованості ТОВ "ВЗП "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" перед Київ-Дніпровський виробничий підрозділ ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" за період з 01.01.2020 по 10.09.2024 за послуги пов'язані із зайняттям під'їзних колій (відстій вагонів) в сумі 94 297,14грн.
Розрахунок плати за зайнятість колії цистерною №50632637, складений ТОВ "ВКП "ВАНТАЖ" (а.с.47- на звороті), не має належного обґрунтування (тарифу/ставок), при цьому ні позивачем ні третьою особою не надано доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у розрахунку, достовірні.
Також матеріали справи не містять жодних доказів направлення (надання) відповідачу для підписання первинних документів (актів наданих послуг, тощо), як в період дії договору №06 від 06.08.2019, так і після його припинення.
Долучені до матеріалів справи листи №694 від 28.09.2021, №155 від 19.02.2024, №735 від 14.08.2024 (а.с.36, а.с.36 не звороті, 37), в яких ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" зверталося до відповідача з вимогами сплатити заборгованість за зайняття під'їзної колії та звільнити колію, також не є належними доказами наявності боргу у заявленому розмірі.
При цьому, із наявних у матеріалах справи доказів суд самостійно не може встановити наявність заборгованості відповідача за зайняття під'їзної колії та її розмір.
Факт оплати ТОВ ВКП "ВАНТАЖ" на користь третьої особи 94 297,14грн вартості послуг за користування залізничними коліями не свідчить про автоматичний обов'язок відповідача відшкодувати ці витрати позивачу, оскільки для стягнення збитків позивач має довести всі чотири елементи складу цивільного правопорушення (протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок, вина).
З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність первинних документів, суд дійшов висновку, що заявлена сума збитків у розмірі 94 297,14грн не знайшла належного підтвердження та обґрунтування наявними доказами, тобто позивач не довів повного складу правопорушення, у зв'язку з цим відсутні правові підстави для задоволення позову.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ст. 73 ГПК України) .
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищезазначені положення законодавства та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню на суму 12 404,31грн заборгованості. Суд відмовляє в позові в частині стягнення 11 297,95грн заборгованості за договором №08/А-08-19 від 20.08.2019 та 94 297,14грн збитків.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України).
Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 310,61грн.
18.02.2026 позивач подав клопотання про розподіл витрат на правничу допомоу у сумі 34 000,00грн та надав докази на підтвердження таких витрат.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав у матеріали справи копії: договору про надання правничої допомоги №120 від 07.10.2025, який укладено між ТОВ ВКП ""ВАНТАЖ" (клієнт за договором) та ТзОВ "Організована правова група "Омерта", в особі директора Федосєєва Євгена Олександровича (товариство за договором); ; додаткової угоди від 07.10.2025 до договору про надання правничої допомоги, акту наданих послуг від 30.12.2025, рахунку №1 від 07.10.2025 та №2 від 19.11.20255; платіжної інструкції №4887 від 08.10.2025 на суму 17 000,00грн та №5016 від 26.11.2025 на суму 17 000,00грн.
Згідно із наданим позивачем акту наданих послуг від 30.12.2025, в процесі судового розгляду ним понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, а саме:
- зустріч адвоката та клієнта, надання адвокатом усної первинної консультації та роз'яснень з правових питань у рамках господарського судочинства - 5 000,00грн;
- дослідження наданих клієнтом документів та аналіз фактичних обставин справи - 2 000,00грн;
- аналіз нормативно - правових актів, які регулюють спірні правовідносини - 2 000,00грн;
- пошук судової практики Верховного Суду, практики судів апеляційної інстанції в рамках господарського судочинства зі схожих правовідносин - 3 000,00грн;
- підготовка та подання заяв по суті (позовної заяви), ознайомлення з матеріалами справи, обрання способу захисту порушеного права, написання тексту зазначених вище заяв по суті, збирання доказів, розрахунки штрафних санкції, надсилання заяв по суті до суду, сторонам (учасникам процесу) з використанням поштових та електронних послуг. Підготовка заяв, клопотань, запитів та інших процесуальних документів - 10 000,00грн;
- участь адвоката в судовому засіданні з урахуванням часу на проїзд та іншого фактично витраченого часу, зокрема щодо часу на очікування судового засідання), з розрахунку вартості одного судового засідання (4 000,00грн х 3) - 12 000,00грн.
Загальна сума витрат 34 000,00грн.
Витрати на правову допомогу сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями №4887 від 08.10.2025 та №5016 від 26.11.2025.
Виходячи з аналізу положень ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (такий правовий висновок викладено в пункті 6.5 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18).
За приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач заперечив проти заявлених відповідачем витрат, посилаючись на таке:
- попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат ним був поданий, однак він складався виключно зі сплати судового збору у розмірі 3 028,00 грн. Витрати на професійну правничу допомогу у сумі 34 000,00 грн у попередньому розрахунку зазначені не були;
- подані позивачем договір, додаткова угода, акт та банківські документи самі по собі не доводять належним чином, що всі заявлені 34 000,00 грн понесені саме у зв'язку з розглядом цієї конкретної справи № 906/1479/25. Договір № 120 від 07.10.2025 має загальний, рамковий характер та передбачає надання правничої допомоги клієнту загалом у судах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування та інших органах, без чіткої індивідуалізації саме цієї господарської справи;
- акт від 30.12.2025 не може вважатися належним і достатнім доказом на підтвердження участі представника позивача у трьох судових засіданнях, оскільки принаймні частина зазначених у ньому послуг на момент його підписання ще не могла бути фактично надана. Таким чином, включення до акта вартості трьох судових засідань не відповідає фактичному та документально підтвердженому обсягу наданих послуг;
- вартість одного судового засідання у сумі 4 000,00грн у цій справі є явно завищеною та неспівмірною, оскільки участь представника позивача 16.12.2025 відбувалася дистанційно в режимі відеоконференції, без фактичного виїзду до суду. Жодного окремого детального розрахунку часу, тривалості участі, обсягу підготовки саме до цього засідання чи інших обставин, які б виправдовували суму 4 000,00грн за одне дистанційне засідання, позивачем не надано.
- заявлена до стягнення сума 34 000,00грн є очевидно неспівмірною з огляду на ціну позову 117 999,40грн, характер спору та обсяг фактично підтверджених процесуальних дій.
У п.7.6. постанови від 20 квітня 2023 року у справі №917/527/18 Верховний Суд зазначив, що практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
У п.7.25 вищезазначеної постанови Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зазначив, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.07.2021 року у справі 910/16803/19).
Докази витрат на професійну правничу допомогу позивач подав до ухвалення рішення у справі, а тому строки встановлені ч.8 ст.129 ГПК України відповідачем не порушені.
Щодо відсутності попереднього розрахунку, то суд зазначає таке.
Застосування відповідних положень ст.124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Зі змісту ч.2 ст.124 ГПК України очевидно вбачається те, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених ГПК України.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.
З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №922/676/21, від 18.01.2022 у справі №910/2679/21, від 21.06.2022 у cправі №908/574/20.
Згідно з наявним в матеріалах справи клопотанням про розподіл витрат на правничу допомогу, позивач надіслав копію цього клопотання та доданих до нього документів в електронний кабінет відповідача.
23.03.2026 до суду від відповідача надійшли письмові заперечення на клопотання про розподіл витрат на правову допомогу, в яких останній заперечує проти задоволення цього клопотання по суті, тобто відповідач обізнаний про наявність такого клопотання і скористався своїм правом на його спростування.
Отже, суд вважає, що неподання позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не позбавило відповідача можливості підготуватися до спростування витрат, які вони вважають необґрунтованими, та довести неспівмірність таких витрат.
Таким чином, суд вважає, що в цьому випадку неподання ТОВВКП "ВАНТАЖ" попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не порушило принципи змагальності та рівності та не завадило відповідачу належним чином висловити свої міркування щодо їх необґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
Також суд зазначає, що наданий позивачем акт містить детальний опис робіт, вартість послуг та посилання на договір №120 від 07.10.2025
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу (постанова КГС ВС від 11.08.2025 у справ №910/9025/24, від 06.08.2025 у справі № 909/459/24).
Згідно із ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Судом враховано, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34; 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19.
Дослідивши надані позивачем докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує такі критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: категорію справи, яка не є складною; той факт, що обсяг виконаної роботи під час розгляду справи не вимагав значних витрат часу та вмінь для формування правової позиції, відшукання доказів на підтвердження заперечень.
Водночас суд зазначає, що розмір гонорару за надання правової допомоги є фіксованим, а тому відсутня необхідність у цьому випадку наявності детального опису робіт, виконаних адвокатом. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 13.03.2024 по справі №910/15787/21.
Суд також враховує, що положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв; скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи, через призму критеріїв, встановлених частиною п'ятою статті 129 ГПК України, керуючись статтями 2, 123, 126, 129 ГПК України, враховуючи обсяг виконаних робіт, з урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, беручи до уваги часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, що заявлені відповідачем до відшкодування витрати на правову допомогу є обґрунтованими у сумі 3 574,14грн.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "Виробничо-збутове підприємство "НАФТОГАЗ-НАФТОПРОДУКТ" (вул.Бориса Тена, 4, с.Зарічани Житомирський район, Житомирська область, 12440, код ЄДРПОУ 37036163)
на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ВАНТАЖ" (вул.Криворізька, 22д, каб.35,36,11, м.Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 24608670)
- 12404,31грн заборгованості;
- 310,61грн судового збору;
- 3574,14грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. В позові відмовити в частині стягнення 11 297,95грн заборгованості за договором №08/А-08-19 від 20.08.2019 та 94 297,14грн збитків.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати:
1- у справу;
2-4 сторонам через "Електронний суд".