вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
27.05.2026м. ДніпроСправа № 904/6461/25
За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес страхування", м. Київ
до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
про стягнення страхового відшкодування у розмірі 218 550,35 грн.
Суддя Ніколенко М.О.
Без участі представників сторін.
РУХ СПРАВИ.
Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес страхування" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення страхового відшкодування у розмірі 218 550,35 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив про наявність у відповідача обов'язку відшкодувати страховику шкоду в порядку суброгації, завдану працівником відповідача під час дорожньо-транспортної пригоди 18.12.2023.
Ухвалою суду від 19.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Справу № 904/6461/25 ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
28.11.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд позов задовольнити частково в межах документально підтверджених відповідними фахівцями сум.
28.11.2025 на адресу суду надійшло клопотання відповідача про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження. В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначив, що справа є складною, та потребує всебічного з'ясування фактичних обставин, що включає необхідність дослідження значної кількості доказів, які неможливо повноцінно оцінити у письмовому провадженні.
Суд ухвалою від 08.12.2025 клопотання Військової частини НОМЕР_1 про розгляд справи №904/6461/25 в порядку загального позовного провадження - залишив без задоволення.
11.12.2025 відповідач подав до суду додаткові пояснення.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.
Позивач зазначив, що Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 777.23.2785280 від 29.08.2023, укладеного з ОСОБА_1 (страхувальник) та внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля MERCEDES-BENZ/GLE 450 d 4M, д.р.н. НОМЕР_2 , а тому позивачем відповідно до положень ст. 108 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1166, 1172, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду її працівником.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач у поданому позові просить суд просить суд позов задовольнити частково в межах документально підтверджених відповідними фахівцями сум.
Заявлену позицію відповідач обґрунтовує тим, що з додатків до позовної заяви не вбачається повної доказової бази. До документів не додано експертного висновку з оцінкою розміру вчиненої шкоди. До позовної заяви додані лише рахунки-фактури і докази страхових виплат страхувальнику але саме фінансового розрахунку і оцінка розміру завданої шкоди підтверджуючих суму завданих збитків - не додано.
У своїх додаткових поясненнях відповідач зазначає, що відповідно до платіжної інструкції №68815390 від 28.12.2023 отримувачем/фактичним отримувачем значиться не страхувальник а третя особа - Філя «Мерседес на Набережній».
Тобто фактично гроші, які за договором страхування страховик повинен був перерахувати страхувальнику на підставі договору страхування - ОСОБА_1 , страховик - позивач перерахував іншій особі.
Відповідач зазначає, що нормами чинного законодавства передбачається система відношень між страховиком та страхувальником у формі виплати страхового відшкодування. В випадку з стороною за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів (Програма VIP) № 777.23.2785280 від 29.08.2023, мова йдеться про відновлюваний ремонт СТО, тобто матеріальну послугу, а не страховий платіж. СТО надало послугу матеріального характеру страхувальнику з відновлення пошкодженої автівки. Була сформована договірна ціна з відновлюваного ремонту, а не страховий платіж між Страховиком та СТО.
Таким чином, на думку відповідача, між учасниками господарських відносин не відбулось суброгації в розумінні норм Цивільного кодексу України і Закону України «Про страхування». Закон передбачає в випадку страхової події грошові відносини в формі грошових страхових виплат.
ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 218 550,35 грн.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є обставини, пов'язані з наявністю підстав для стягнення суми страхового відшкодування.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 29.08.2023 між Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 777.23.2785280 (далі - договір страхування), строком дії з 31.08.2023 по 30.09.2024, відповідно до якого було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом, зокрема автомобіля MERCEDES-BENZ/GLE 450 d 4M, д.р.н. НОМЕР_2 .
Відповідно до умов Договору вбачається, що Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» взяло на себе зобов'язання, у разі настання страхового випадку, сплатити страхувальнику страхове відшкодування.
Судом також встановлено, що 18.12.2023 о 18год. 38 хв. в м. Дніпро, по вул. Січеславська Набережна, в районі буд. 12 водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем VOLKSWAGEN Passat, д.р.н. НОМЕР_3 (на чорному фоні), не дотримався безпечної дистанції допустив зіткнення з автомобілем MERCEDES-BENZ/GLE 450 d 4M, д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.02.2024 по справі №203/118/24 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Постановою встановлено, що дорожньо-транспортна пригода відбулась в наслідок порушення правил дорожнього руху водієм ОСОБА_2 .
В результаті зазначеної ДТП було пошкоджено застрахований транспортний засіб MERCEDES-BENZ/GLE 450 d 4M, д.р.н. НОМЕР_2 , що підтверджується вищезазначеною постановою суду.
Враховуючи наявність договору страхування, 19.12.2023 власник пошкодженого автомобіля MERCEDES-BENZ/GLE 450 d 4M, д.р.н. НОМЕР_2 звернувся до позивача із повідомленням про подію від 19.12.2023 (а.с. 19) та заявою про виплату страхового відшкодування від 19.12.2023 (а.с. 28).
Господарський суд зауважує, що в своїй заяві від 19.12.2023 ОСОБА_1 просить виплатити страхове відшкодування для відновлення автомобіля на розрахунковий рахунок СТО Філії «Мерседес на Набережній» ПрАТ «Дніпропетровськ-Авто».
З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля MERCEDES-BENZ/GLE 450 d 4M, д.р.н. НОМЕР_2 проведено його огляд, про що складено Акт огляду транспортного засобу (а.с. 22-26) та отримано рахунок-фактуру СТО Філії «Мерседес на Набережній» ПрАТ «Дніпропетровськ-Авто» СЧDМ-01800 від 26.12.2023 (а.с. 27), відповідно до якого вартість ремонту пошкодженого MERCEDES-BENZ/GLE 450 d 4M, д.р.н. НОМЕР_2 складає 218 550,35 грн.
У зв'язку із зазначеним, позивачем, на підставі зібраних документів складено страховий акт № 3.23.05519-1 від 27.12.2023, відповідно до якого сума страхового відшкодування становить 218 550,35 грн, а також здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 218 550,35 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 68815390 від 28.12.2023 (а.с. 30).
Враховуючи викладені обставини, загальна сума страхового відшкодування за шкоду, заподіяну водієм ОСОБА_2 , складає 218 550,35 грн.
В подальшому, вартість відновлювального ремонту підтвердилася актом виконаних робіт №ЗНDМ-09316 від 22.02.2024 (а.с. 31) та актом наданих послуг № ЗНDМ-11265 від 09.08.2024 (а.с. 32).
Позивач зауважує, що зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля MERCEDES-BENZ/GLE 450 d 4M, д.р.н. НОМЕР_2 (а.с. 18), вбачається, що рік випуску автомобіля є 2023 р, дата першої реєстрації 30.08.2023, а отже, станом на дату дорожньо-транспортної пригоди (18.12.2025) строк експлуатації означеного автомобіля не перевищував 7 років. На момент ДТП автомобіль експлуатувався лише протягом 4 місяців. Таким чином, при визначенні розміру заподіяної шкоди у даному випадку слід виходити із вартості відновлювального ремонту застрахованого MERCEDES-BENZ/GLE 450 d 4M, д.р.н. НОМЕР_2 , згідно із сумою, яка вказана у рахунку, виставленому станцією технічного обслуговування та в подальшому у Акті виконаних робіт за результатами відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність щодо транспортного засобу VOLKSWAGEN Passat, д.р.н. НОМЕР_3 (на чорному фоні) vin НОМЕР_4 застраховано не було. Інформація про відсутність поліса станом на дату ДТП підтверджується відкритими даними з бази МТСБУ (а.с. 33).
Листом № 3-01б/47339 від 04.11.2024 (а.с. 34) Моторне (транспортне) страхове бюро України повідомило позивача, що відповідальним за заподіяння зазначеної шкоди є ОСОБА_2 , який керував ТЗ марки VOLKSWAGEN з номерним знаком НОМЕР_5 (на чорному фоні, що встановлює належність транспортного засобу військовій частині) без наявності чинного на момент згаданої ДТП договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Можлива наявність у ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій не достатня підстава для здійснення виплати МТСБУ, оскільки згідно з пунктом 13.1 статті 13 Закону виплата МТСБУ за таких громадян України здійснюється за умови особистого керування належного їм транспортного засобу. МТСБУ не володіє документами, що підтверджують належність ОСОБА_2 автомобіля марки VOLKSWAGEN з номерним знаком НОМЕР_5 (на чорному фоні, що встановлює належність транспортного засобу військовій частині). Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Отже, у випадку скоєння дорожньо-транспортної пригоди працівником юридичної особи під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну третій особі внаслідок такої ДТП, настає у володільця транспортного засобу (юридичної особи), а не у його працівника.
Листом № 31759/АДЗ від 01.09.2025 (а.с. 35) ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомило, що відповідно до Уніфікованої електронно-облікової системи зареєстрованих транспортних засобів Збройних Сил України спеціального призначення, у структурних підрозділах військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Сил України станом на 18.12.2023 з номерним знаком 1080 Е5 зареєстрований автомобіль "VOLKSWAGEN Passat" vin НОМЕР_4 та був облікований за військовою частиною НОМЕР_6 . У результаті службової перевірки встановлено, що ОСОБА_2 за період з 2023 року по теперішній є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .
За приписами частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
У відповідності до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ч. 1 ст. 979 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути, зокрема, майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Як визначено ст. 982 Цивільного кодексу України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 984 Цивільного кодексу України страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхувальником може бути фізична або юридична особа.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 18.12.2023 за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ/GLE 450 d 4M, д.р.н. НОМЕР_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.
У разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страховик зобов'язаний встановити факт, причини та обставини такої події та прийняти з урахуванням умов договору страхування рішення про визнання або невизнання випадку страховим. Здійснення страхової виплати проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика про визнання випадку страховим та здійснення страхової виплати (страхового акта) (ч. 3 ст. 102 Закону України "Про страхування").
У разі визнання випадку страховим страховик здійснює страхову виплату страхувальнику (іншій особі, визначеній договором страхування або законодавством) відповідно до умов договору страхування або законодавства (ч. 4 ст. 102 Закону України "Про страхування").
Статтею 1 Закону України "Про страхування" визначено, що страхова виплата (страхове відшкодування) - грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства.
Розмір страхової суми визначається за домовленістю між страховиком та страхувальником або відповідно до законодавства під час укладення договору страхування або внесення змін до такого договору (ч. 2 ст. 94 Закону України "Про страхування").
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України (ч. 1 ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Згідно зі статтею 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків (п. 36.4. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Згідно з п.1 ч. 2, ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачене відшкодування в меншому або більшому розмірі.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Крім того, листом від 19.07.2011 Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Матеріалами справи підтверджується, що з метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля MERCEDES-BENZ/GLE 450 d 4M, д.р.н. НОМЕР_2 проведено його огляд, про що складено Акт огляду транспортного засобу (а.с. 22-26) та отримано рахунок-фактуру СТО Філії «Мерседес на Набережній» ПрАТ «Дніпропетровськ-Авто» СЧDМ-01800 від 26.12.2023 (а.с. 27), відповідно до якого вартість ремонту пошкодженого MERCEDES-BENZ/GLE 450 d 4M, д.р.н. НОМЕР_2 складає 218 550,35 грн. В подальшому, вартість відновлювального ремонту підтвердилася актом виконаних робіт № ЗНDМ-09316 від 22.02.2024 (а.с. 31) та актом наданих послуг № ЗНDМ-11265 від 09.08.2024 (а.с. 32).
Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката) (ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України).
Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком (ч. 2 ст. 990 Цивільного кодексу України)
Як убачається з матеріалів справи та зазначалось судом вище, вважаючи ДТП страховою подією, страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про подію та заявою про виплату страхового відшкодування, у зв'язку із чим позивачем було визнано вищезазначене ДТП страховим випадком, прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт, а також здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 218 550,35 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 68815390 від 28.12.2023.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У відповідності до вимог статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат (ч. 1 ст. 108 Закону України "Про страхування").
Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки (ч. 2 ст. 108 Закону України "Про страхування").
За приписами п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. (ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, виходячи з наведених норм чинного законодавства, відшкодувати спричинений у ДТП збиток (компенсувати сплачене страхове відшкодування позивачу) має саме винна особа (особа, відповідальна за збиток).
Вина водія транспортного засобу марки водія автомобіля VOLKSWAGEN Passat, д.р.н. НОМЕР_3 (на чорному фоні) ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП підтверджується постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.02.2024 по справі № 203/118/24.
За визначенням, наведеним у пункті 1.6. статті 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (чинного на момент скоєння ДТП) власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно з ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 Цивільного кодексу України.
На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
За приписами ст. 1 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об'єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв'язку та кібербезпеки; органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про Збройні Сили України" особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.
У ст. 10 Закону України "Про Збройні Сили України" встановлено, що Міністерство оборони України здійснює, зокрема, військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України, забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України провадять свою діяльність на засадах, в т.ч. комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом.
Згідно зі ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.
За приписами ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності) належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).
Статтею 137 Господарського кодексу України визначено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
З наведеного вбачається, що до структури Збройних сил України входять військові частини, комплектування особовим складом яких забезпечується Міністерством Оборони України, як уповноваженим органом управління, в т.ч. шляхом прийняття громадян України на військову службу за контрактом, а також те, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням, а на Міністерство оборони України покладаються функції контролю за використанням майна переданого в оперативне управління.
Як вище встановлено судом, транспортний засіб "VOLKSWAGEN Passat" з номерним знаком НОМЕР_3 vin НОМЕР_4 станом на 18.12.2023 зареєстрований та облікований за військовою частиною НОМЕР_6 . При цьому ОСОБА_2 за період з 2023 року по теперішній є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .
За ч. 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
З огляду на викладене, оскільки транспортний засіб "VOLKSWAGEN Passat" з номерним знаком НОМЕР_3 vin НОМЕР_4 станом на момент скоєння спірного ДТП було зареєстровано за Військовою частиною НОМЕР_1 , а ОСОБА_2 у вказаний період був військовослужбовцем вказаної військової частини, господарський суд дійшов висновку про те, що в даному випадку, особою, відповідальною за завданий збиток, є саме відповідач.
А отже, у позивача, як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача, як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 у справі №23/279.
За висновками суду, внаслідок виплати позивачем страхового відшкодування страхувальнику за договором добровільного страхування наземного транспорту, останній набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Господарський суд наголошує, що згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі №924/675/17, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять із фактичної суми, встановленої згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Як було встановлено судом вище, сума невідшкодованого залишку страхового відшкодування становить 218 550,35 грн.
Враховуючи те, що сума страхового відшкодування у розмірі 218 550,35 грн підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог позивача до відповідача щодо стягнення витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 218 550,35 грн.
Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи або не впливають та не спростовують вищенаведеної правової оцінки матеріалів, обставин справи згідно з вимогами закону, тому відхиляються господарським судом.
Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29).
У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини також зазначено, що вимога щодо обґрунтованості рішень не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Тому суд вважає за необхідне відзначити, що інші доводи та міркування учасників справи судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Обставини, на які посилається позивач, доводяться договором добровільного страхування наземного транспорту з додатками (а.с. 12-17), повідомленням про страхову подію (а.с. 19), заявою про виплату (а.с. 28), постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська (а.с. 21), актом огляду транспортного засобу (а.с. 22-26), страховим актом (а.с. 29), рахунком-фактурою (а.с. 27), платіжною інструкцією (а.с. 30), актом виконаних робіт (а.с. 31), актом наданих послуг (а.с 32).
ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.
Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_7 ) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес страхування" (місцезнаходження: 04073, м. Київ, пр. Бандери Степана, буд. 22; ідентифікаційний код: 36086124) суму страхового відшкодування у розмірі 218 550,35 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2622,60 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений та підписаний 27.05.2026.
Суддя М.О. Ніколенко