вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"21" травня 2026 р. Cправа № 902/375/26
Господарський суд Вінницької області у складі : головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116; код ЄДРПОУ 42399676)
до: Управління соціального захисту населення та охорони здоров'я Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Шевченка, буд. 7, м. Липовець, Вінницький р-н, Вінницька обл., 22500; код ЄДРПОУ 43954506)
про стягнення 5 198,04 грн
за участю :
від Позивача : Семенко О.В. (в режимі відеоконференцзв'язку)
25.03.2026 року до Господарського суду Вінницької області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Управління соціального захисту населення та охорони здоров'я Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про стягнення 5 198,04 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/375/26) від 25.03.2026 року, вказаний позов передано на розгляд судді Тісецькому С.С..
Ухвалою суду від 30.03.2026 року відкрито провадження у справі № 902/375/26. Ухвалено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 27 квітня 2026 року о 14:15 год..
Також, ухвалою від 08.04.2026 року задоволено заяву ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" б/н від 06.04.2026 року про участь в судових засіданнях у справі №902/375/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалено забезпечити участь представника позивача Семенка О.В. у судовому засіданні, яке призначено на 27.04.2026 року о 14:15 год. та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 902/375/26 в приміщенні Господарського суду Вінницької області, з використання підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
24.04.2026 року до суду від представника Позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява б/н від 24.04.2026 року з повідомленням про зміну електронної адреси представника Позивача.
Крім цього, 24.04.2026 року до суду від представника Відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 24.04.2026 року по справі № 902/375/26.
В подальшому, ухвалою суду від 27.04.2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/375/26 для судового розгляду по суті на 21.05.2026 р. о 10:00 год..
На визначену дату в судове засідання, яке проведено в режимі відеоконференції, з'явився представник Позивача. Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався.
В судовому засіданні, представник Позивача, вказав за можливе проведення розгляду справи, оскільки, Відповідач надав відзив на позовну заяву.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. №475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Слід зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Водночас, суд зважає на те, що ухвала суду від 27.04.2026 року по справі №902/375/26 була надіслана до електронних кабінетів ЄСІТС сторін та на адреси електронної пошти, зокрема, Відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_2.
Поряд з цим, згідно відомостей з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", вказана вище ухвала суду була доставлена до електронного кабінету ЄСІТС Відповідача - 29.04.2026 року о 18:34 год. та в силу положень ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається врученою 30.04.2026 року.
Враховуючи викладене та положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а також беручи до уваги те, що Відповідачем надано відзив на позов та останнього належним чином повідомлено про розгляд відповідної справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи за відсутності представника Відповідача за наявними матеріалами справи.
В ході розгляду справи по суті, представник Позивача просив суд позовні вимоги задоволити у повному обсязі.
Суд, заслухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, встановив наступне.
За змістом позову, позовні вимоги мотивовано тим, що Управлінням соціального захисту населення та охорони здоров'я Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (надалі - Відповідач, Споживач) було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (надалі - Позивач, Постачальник) заяву про приєднання до договору постачання природного газу, у якій Відповідач повідомив Позивача про приєднання до умов Договору на постачання природного газу, розміщеного за посиланням: https://www.naftogaztrading.com.ua/wp-content/uploads/2025/10/bo-dogovir-postachannya-gazu-2025-2026.pdf, на період з листопада 2025 року по 31 грудня 2025 року.
Разом із заявою про приєднання до договору постачання природного газу від 17.10.2025 № 01-11172/25-БО-Т Відповідачем було надано всі необхідні для укладення договору документи.
17.10.2025 Позивач надав згоду на приєднання до договору постачання природного газу та повідомив, що між Позивачем і Відповідачем укладено Договір постачання природного газу від 17.10.2025 № 01-11172/25-БО-Т (надалі - Договір) шляхом приєднання Споживача до умов Договору, розміщеного за посиланням: https://www.naftogaztrading.com.ua/wp-content/uploads/2025/10/bo-ogovir-postachannya-gazu- 2025-2026.pdf, з урахуванням умов та інформації, зазначених Споживачем у заяві про приєднання до договору постачання природного газу від 15.10.2025 № 03-21/505.
Датою набрання чинності Договором є 15.10.2025.
Згідно п. 1.1 договору, Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві, який є бюджетною установою/організацією відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/ або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), природний газ за ДК 021:2015 код 09120000-6 "Газове паливо" (природний газ) (далі також - газ), а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
У п. 1.5 визначено, що договір є договором приєднання у відповідності до статті 634 Цивільного кодексу України та може бути укладений лише шляхом приєднання Споживача до всіх його умов в цілому. Договір не є публічним договором в розумінні статті 633 Цивільного кодексу України.
У відповідності до п. 5.2 договору сторони погодились, що номер Договору формується Постачальником при укладанні цього Договору та зазначається у Згоді на приєднання до Договору постачання природного газу.
Згідно п 3.5 договору приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу за формою згідно з додатком № 3 до Договору, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Всі акти приймання-передачі були підписані сторонами без будь-яких зауважень.
На виконання умов договору, протягом листопада 2025 - грудня 2025, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 28 494,55 грн згідно актів приймання - передачі природного газу, що додаються до цієї позовної заяви.
Відповідно до пункту 5.1 договору, споживач здійснює розрахунок за фактично переданий газ грошовими коштами на рахунок Постачальника, зазначений у розділі 14 цього Договору, відповідно до акта приймання-передачі природного газу, оформленого з боку Постачальника та надісланого Споживачу у порядку, визначеному підпунктом 3.5.2. пункту 3.5. Договору, - до останнього числа місяця наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання (передача) природного газу.
Разом з тим, оплату за поставлений природний газ Відповідач здійснив лише частково - у розмірі 23 469,17 грн. Часткове погашення заборгованості підтверджується відповідними доказами, що додаються до цієї позовної заяви.
Таким чином, Відповідач не виконав свого зобов'язання в установлений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 договору.
Отже, розмір несплаченої суми основної заборгованості за поставлений природний газ становить 5 025,38 грн, що підтверджується відповідним розрахунком, який додається до позовної заяви.
Також, пунктом 7.2 договору визначено, що у разі прострочення Відповідачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу 3% річних, інфляційних збитків та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов договору складає 156,96 грн, згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку до цього позову.
Крім цього, загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 15,70 грн, згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку до цього позову.
На підставі викладеного, Позивач просить суд стягнути з Відповідача на свою користь борг у загальній сумі 5 198,04 грн, у тому числі: основний борг у сумі 5 025,38 грн; пеню у сумі 156,96 грн; три проценти річних у сумі 15,70 грн, а також 2 662,40 грн сплаченого судового збору.
Згідно відзиву представника Відповідача на позовну заяву б/н від 24.04.2026 року по справі № 902/375/26, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" визнаються у повному обсязі, відповідно позовна заява являється такою, що підлягає до задоволення.
Водночас, заборгованість, про яку зазначається Позивачем у позовній заяві у Відповідача виникла внаслідок перевикористання Споживачем постачання замовленого об'єму природнього газу внаслідок тривалих понижених температур в зимовий період, які Споживач передбачити не мав жодної можливості.
Вказана заборгованість Відповідачем жодним чином не заперечувалась. Управління соціального захисту населення та охорони здоров'я Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області готове сплатити кошти на відповідний рахунок Позивача.
Фактично, жодних спорів між сторонами немає, оскільки, заборгованість визнається.
За цих обставин, Відповідач просить суд позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Управління соціального захисту населення та охорони здоров'я Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про стягнення коштів 5 198,04 грн та штрафних санкцій задоволити у повному обсязі.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.
Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Судом встановлено, що предметом позову у цій справі є стягнення з Відповідача на користь Позивача боргу в загальній сумі 5 198,04 грн, у тому числі: основний борг у сумі 5025,38 грн; пеню у сумі 156,96 грн та три проценти річних у сумі 15,70 грн.
Поряд з цим, вказана заборгованість виникла внаслідок не оплати Відповідачем у повному обсязі поставленого Позивачем природного газу згідно договору постачання природного газу від 17.10.2025 № 01-11172/25-БО-Т.
Водночас, Відповідач - у поданому до суду відзиві на позовну заяву б/н від 24.04.2026 року, не заперечив щодо даного позову та визнав повністю заявлений позов у цій справі .
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.12.2024 року у справі № 914/3432/23, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 09.09.2020 у справі № 572/2515/15-ц.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, 17.10.2025 Позивач надав Згоду № 125/3/1/1-30042 від 17.10.2025 року на приєднання до Договору постачання природного газу, в якій повідомив наступне.
Між ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (Постачальник) та Управління соціального захисту населення та охорони здоров'я Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (Код ЄДРПОУ 43954506, Споживач) укладений Договір постачання природного газу від 17.10.2025 № 01-11172/25-БО-Т (далі - Договір) шляхом приєднання Споживача до умов Договору постачання природного газу, розміщеного за посиланням: https://www.naftogaztrading.com.ua/wp-content/uploads/2025/10/bo-dogovir-postachannya-gazu-2025-2026.pdf, з урахуванням умов та інформації, зазначених Споживачем в Заяві приєднання до Договору постачання природного газу від 15.10.2025 № 03-21/505.
Дата набрання чинності Договором 17.10.2025. Договір діє в частині постачання природного газу до 31 грудня 2025 р. (включно), а в частині розрахунків - до повного їх здійснення. Період постачання з жовтня 2025 р. до 31 грудня 2025 р. (включно).
Дана Згода на приєднання до Договору постачання природного газу та Заява приєднання до Договору постачання природного газу від 15.10.2025 № 03-21/505 є невід'ємними частинами Договору.
Разом з цим, судом встановлено, що згідно підписаної та скріпленою печаткою Відповідача Заяви приєднання до Договору постачання природного газу № 03-21/505 від 15.10.2025 року (Додаток № 1 до договору постачання природного газу, копія наявна у справі), Споживач - Управління соціального захисту населення та охорони здоров'я Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області надає письмову заяву для приєднання до Договору постачання природного газу з ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (Код ЄДРПОУ 42399676), розміщеного за посиланням: https://www.naftogaztrading.com.ua/wp-content/uploads/2025/10/ bo-dogovir-postachannya-gazu-2025-2026.pdf (далі - Договір), та з дати, зазначеної ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" в письмовій Згоді на приєднання до Договору постачання природного газу, надісланій на електронну адресу (пошту) Споживача - sotsial.zakhystfaigmail.com є таким, що приєднався в цілому до Договору та прийняв на себе всі права та обов'язки Споживача, визначені Договором. З текстом Договору ознайомлений.
Також, у згаданій вище Заяві приєднання до Договору постачання природного газу вказані такі відомості : запланований період споживання природного газу : жовтень 2025 року - 31 грудня 2025 року; замовлений обсяг природного газу. тис. куб. м - 2,26000; загальна вартість договору на дату укладання становить 32 115,73 грн, крім того ПДВ - 6423,15 грн, разом з ПДВ - 38 538,88 грн.
Крім цього, в матеріалах справи наявна копія договору постачання природного газу, яким окрім описаних вище умов, передбачені також, зокрема, такі умови :
У разі згоди на приєднання Постачальник повідомляє Споживача, який бажає приєднатися до Договору, про акцепт Заяви шляхом надсилання оригіналу (у формі електронного документа з використанням КЕП/УЕП) письмової Згоди на приєднання до Договору постачання природного газу на електронну адресу Споживача, зазначену у Заяві.
Згода на приєднання до Договору постачання природного газу є невід'ємною частиною цього Договору та оформлюється Постачальником відповідно до Додатку № 2 до цього Договору (п. 1.7.).
Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період, зазначений Споживачем у Заяві, але не раніше ніж з дати набрання чинності цим Договором відповідно до пункту 13.1 Договору, в кількості та відповідно до розрахункових періодів та розподілу, що зазначені Споживачем у Заяві, за умови акцепту Постачальником Заяви в порядку, передбаченому пунктом 1.7 цього Договору (п. 2.1.).
Цей Договір набирає чинності з дати, зазначеної в письмовій Згоді на приєднання до Договору постачання природного газу Постачальника, надісланої Споживачу відповідно до пункту 1.7 Договору, та діє до дати, зазначеної у цій Згоді на приєднання до Договору постачання природного газу включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Припинення Договору можливе за взаємною згодою Сторін в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Постачання природного газу Споживачу згідно з цим Договором здійснюється з врахуванням умов, зазначених у пунктах 2.1 та 3.3 цього Договору (п. 13.1.).
Сторони домовилися, що електронні документи, якщо вони підписані з використанням КЕП/УЕП, мають повну юридичну силу, породжують права та обов'язки для Сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носієві (п. 13.6.5.).
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частиною 1 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Згідно п. 6 Положення "Про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2022 р. № 812, ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" постачає з 1 вересня 2022 р. до 30 вересня 2026 р. (включно) природний газ бюджетним установам на умовах договору приєднання, форма якого встановлюється ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" відповідно до законодавства, а також з 1 січня 2024 р. до 30 вересня 2026 р. (включно) з ресурсів природного газу українського походження релігійним організаціям на умовах договору постачання, укладеного з цим товариством у строк до 31 грудня 2023 р., за ціною, що становить 16390 гривень з урахуванням податку на додану вартість за 1000 куб. метрів газу (без урахування тарифу на послуги з транспортування природного газу для точки виходу та коефіцієнта, який застосовується у разі замовлення потужності на добу наперед).
Отже, зважаючи на викладене та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що згадані вище Заява приєднання до Договору постачання природного газу № 03-21/505 від 15.10.2025 року, Згода № 125/3/1/1-30042 від 17.10.2025 року на приєднання до Договору постачання природного газу та описаний вище договір постачання природного газу від 17.10.2025 № 01-11172/25-БО-Т, складають у сукупності відповідний договір постачання природного газу, який також є договором приєднання, що передбачено п. 1.5. цього договору.
Разом з цим, судом встановлено, що на виконання умов цього договору постачання природного газу, протягом листопада 2025 - грудня 2025, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 28 494,55 грн, що підтверджується наявними у справі копіями Актів приймання - передачі природного газу, а саме : від 10.12.2025 року за листопад 2025 року на суму 10 509,18 грн; за грудень 2025 року від 12.01.2026 року на суму 17 985,37 грн.
Принагідно, суд зважає на те, що дані Акти приймання - передачі природного газу скріплені електронними підписами і печатками Позивача та Відповідача у сервісі Вчасно, що підтверджується відповідними роздруківками.
З огляду на вказане, суд, надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшов висновку, що Позивачем підтверджено належними доказами постачання Відповідачу природного газу на загальну суму 28 494,55 грн згідно договору постачання природного газу від 17.10.2025 №01-11172/25-БО-Т.
Також, судом встановлено, що Відповідач частково оплатив Позивачу поставлений природний газ по договору постачання природного газу від 17.10.2025 № 01-11172/25-БО-Т у загальній сумі 23 469,17 грн, що підтверджується копією банківської виписки за період з 17.10.2025 року по 02.03.2026 року.
Згідно п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, сума основного боргу Відповідача перед Позивачем за поставлений природний газ згідно описаного вище договору склала 5 025,38 грн (28 494,55 грн - 23469,17 грн), яка підтверджена наявними у справі доказами та заявлена до стягнення із Відповідача.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.
Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Згідно ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу споживачам, що є бюджетними установами відповідно до Бюджетного кодексу України, закладами охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладами охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), здійснюється з урахуванням таких особливостей: 1) договір постачання природного газу не може діяти більше ніж до кінця календарного року, наступного за роком, в якому його укладено; 2) припинення постачання, транспортування, розподілу природного газу на об'єкти таких споживачів дозволяється за умови належного повідомлення споживача не менше ніж за 10 днів до дня припинення.
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу", споживач зобов'язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Судом встановлено, що матеріали цієї справи не містять доказів щодо оплати Відповідачем основного боргу в сумі 5 025,38 грн за поставлений природний газ згідно вказаного вище договору постачання природного газу.
Поряд з цим, як вказано вище, у поданому відзиві на позовну заяві б/н від 24.04.2026 року по справі № 902/375/26, Відповідачем позовні вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" визнаються у повному обсязі.
Згідно ч. 1, ч. 4 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд, звертає увагу на те, що згідно приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України, відзив на позовну заяву є заявою по суті справи.
Відтак, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що заявлена Позивачем до стягнення з Відповідача сума основного боргу в розмірі 5 025,38 грн є правомірною, підтверджена наявними у справі доказами та визнана Відповідачем, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Також, суд звертає увагу на позовні вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 156,96 грн - пені та 15,70 грн - 3 % річних.
Судом встановлено, що згідно п. 7.2. договору постачання природного газу від 17.10.2025 № 01-11172/25-БО-Т, у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 Договору та/або строків оплати компенсації згідно з пунктом 8.4 Договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2023 року у справі № 920/1396/15, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов'язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов'язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.
Якщо грошове зобов'язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов'язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов'язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов'язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (пункт 8.35).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).
Суд зважає на те, що згідно долученого до позовної заяви розрахунку неустойки, 3% річних та інфляційних нарахувань за договором від 17.10.2025 № 01-11172/25-БО-Т (станом на 12.03.2026) Позивачем нараховано 156,96 грн - пені за період з 03.02.2026 по 12.03.2026 та 15,70 грн - 3% річних за період з 03.02.2026 по 12.03.2026 на суму боргу 5 025,38 грн.
Водночас, суд, перевіривши згаданий вище розрахунок щодо пені та 3 % річних, за допомогою комп'ютерної програми "LIGA360", встановив, що він здійснений в межах чинного законодавства, умов договору постачання природного газу від 17.10.2025 № 01-11172/25-БО-Т, та відповідні нарахування визнані Відповідачем, а тому позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача 156,96 грн - пені та 15,70 грн - 3% річних, також підлягають задоволенню.
Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
Враховуючи викладене та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі з мотивів наведених вище та з підстав визнання позову Відповідачем.
Обґрунтованість та правомірність заявлених вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Зважаючи на те, що судом повністю задоволено позов та Відповідач визнав позов повністю у поданому відзиві на позовну заяву б/н від 24.04.2026 року по справі №902/375/26, суд дійшов висновку про розподіл витрат на сплату судового збору за правилами ч. 1 ст. 130 ГПК України, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України.
Так, згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма закріплена в частині третій статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Принагідно, суд звертає увагу на те, що згаданий вище відзив на позовну заяву, надійшов до суду 24.04.2026 року, тобто до початку розгляду цієї справи по суті, оскільки, ухвалою суду від 27.04.2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/375/26 для судового розгляду по суті на 21.05.2026 р..
За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2025 року у справі № 910/1157/24, як зазначено Верховним Судом у постанові від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21, аналізуючи підстави повернення судового збору, передбачені частиною першої статті 130 ГПК України та частиною третьою статті 7 Закону України "Про судовий збір" у сукупності з пунктом 12 частини третьої статті 2 та частиною першою статті 2 ГПК України, видається, що закріплення цих підстав виступає проявом паритетності інтересів держави на отримання компенсаційних витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства і інтересів особи на фактичне здійснення самого правосуддя та зацікавленості особи максимально і ефективно реалізувати свої процесуальні справа.
Такий підхід дає змогу урівноважити як інтереси учасників судового процесу, так і держави в питанні співвідношення доступу до правосуддя та компенсації витрат, котрі були задіяні на розгляд такої справи.
Запровадження законодавцем можливості повернути з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу у передбачених частиною першою статті 130 ГПК України випадках встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо.
Верховний Суд звернув увагу на те, що під час вирішення питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у разі визнання позову відповідачем, ключовим є питання чи визнання позову відбулось саме до початку розгляду справи по суті чи на іншій стадії.
Системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.
При цьому Верховний Суд відзначив, що з аналізу цих норм убачається, що відсутня умова повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, саме за заявою чи клопотанням учасника справи: як-то позивача чи відповідача.
Судом встановлено, що Позивачем при подані вказаного вище позову було сплачено судовий збір в сумі 2 662,40 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції №0000035253 від 20.03.2026 року.
Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що Відповідачем визнано позов до початку розгляду справи по суті, Позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 50 % сплаченого судового збору при поданні позову, а саме в сумі 1 331,20 грн на підставі рішення суду, а в решті витрати на сплату судового збору в сумі 1 331,20 грн покладаються на Відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 12, 13, 73-79, 86, 129, 130, 191 (ч. 4), 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Задоволити позов у справі № 902/375/26, повністю.
2. Стягнути з Управління соціального захисту населення та охорони здоров'я Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Шевченка, буд. 7, м.Липовець, Вінницький р-н, Вінницька обл., 22500; код ЄДРПОУ 43954506) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116; код ЄДРПОУ 42399676) борг у загальній сумі 5198,04 грн, у тому числі: основний борг у сумі 5 025,38 грн; пеню у сумі 156,96 грн; три проценти річних у сумі 15,70 грн, а також 1 331,20 грн - витрат на сплату судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116; код ЄДРПОУ 42399676) із Державного бюджету України 1 331,20 грн - судового збору, сплаченого ним при поданні позову.
5. Примірник даного рішення, з підписом судді та скріплений гербовою печаткою суду, є підставою для повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116; код ЄДРПОУ 42399676) судового збору у встановленому цим рішенням розмірі.
6. Примірник рішення з підписом судді та відтиском гербової печатки суду надіслати Позивачу рекомендованим листом.
7. Копію рішення надіслати до електронних кабінетів ЄСІТС та на відомі суду електронні адреси: ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" - ngt@naftogaztrading.com.ua, представнику Позивача Семенку О.В. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 28 травня 2026 р.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116).