Постанова від 27.05.2026 по справі 912/636/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2026 м.Дніпро Справа №912/636/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)

суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін:

прокурор: Деркач І.П.

від позивача: не з'явився

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Серебряник О.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті»

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 (суддя Закурін М. К., повний текст рішення складено 05.03.2026) у справі №912/636/25

за позовом заступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави

в особі Новомиргородської міської ради

до відповідача 1 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Новомиргородської міської ради

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті»

про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії та повернення безпідставно сплачених коштів у розмірі 121174,70 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

До Господарського суду Кіровоградської області звернувся з позовом заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Новомиргородської міської ради до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Новомиргородської міської ради (далі - КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті» (далі - ТОВ «Промгаз Сіті»), за змістом якого просив суд:

- визнати недійсними укладені між КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» та ТОВ «Промгаз Сіті» у межах договору №217 від 19.12.2023 додаткові угоди №2 від 14.06.2024 та №3 від 08.07.2024;

- стягнути з ТОВ «Промгаз Сіті» на користь місцевого бюджету Новомиргородської міської ради безпідставно сплачені кошти у сумі 121174,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані додаткові угоди укладено з порушенням умов Договору та вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», адже коливання ціни на ринку електричної енергії у бік збільшення не підтверджене належними документами, більше того, укладення таких угод між відповідачами призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%) від ціни одиниці товару, яка визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі. Наведене, на думку прокурора, є підставою для визнання вказаних додаткових угод недійсними на підставі статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Крім того, прокурор відповідно до положень ч. 1 ст. 216 та п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України просив стягнути з відповідача-2 на користь Новомиргородської міської ради сплачені з перебільшенням вартості ціни товару грошові кошти в загальній сумі 121174,70 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 у справі №912/636/25 позовні вимоги задоволено повністю:

- визнано недійсними укладені між КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» та ТОВ «Промгаз Сіті» у межах договору №217 від 19.12.2023 додаткові угоди №2 від 14.06.2024 та №3 від 08.07.2024;

- стягнуто з ТОВ «Промгаз Сіті» на користь Новомиргородської міської ради до місцевого бюджету - 121174,70 грн надмірно сплачених коштів;

- стягнуто з ТОВ «Промгаз Сіті» на користь Кіровоградської обласної прокуратури - 6056 грн компенсації по сплаті судового збору;

- стягнуто з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» на користь Кіровоградської обласної прокуратури - 3028 грн компенсації по сплаті судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, зокрема виходив з того, що прокурор, захищаючи інтереси держави, правомірно звернувся із позовом в інтересах Новомиргородської міської ради, яка є належним державним органом у спірних правовідносинах, та довів, що вона не вживала своєчасні та належні заходи для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо суті заявлених позовних вимог місцевий господарський виснував про те, що при укладенні оспорюваних додаткових угод №2 та №3 сторони неправомірно збільшили установлену договором ціну електричної енергії більше ніж на 10 % від початкової ціни, що суперечить положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Крім того, оцінюючи докази, надані відповідачем 2 в обґрунтування підстав для підвищення ціни, господарський суд зауважив про те, що КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» та ТОВ «Промгаз Сіті» змінювали ціну електроенергії за спірними додатковими угодами без належного визначення та підтвердження коливання цін у сторону їх збільшення за відповідні періоди, які передували укладенню кожної з них.

Враховуючи викладене, а також положення ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання вказаних додаткових угод недійсними. Разом з тим, суд зазначив, що оскільки підстава для оплати поставленої електричної енергії за ціною, встановленою у них, фактично відпала, то ТОВ «Промгаз Сіті» повинне повернути до місцевого бюджету Новомиргородської міської ради надлишково сплачені грошові кошти у сумі 121174,70 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, через систему «Електронний суд», ТОВ «Промгаз Сіті» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 у справі №912/636/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ТОВ «Промгаз Сіті» зазначає, що оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам ст. ст. 2, 7, 11, 13, 15 ГПК України (щодо основних завдання (принципів) господарського судочинства), ст. ст. 73, 74, 76, 77, 78, 80, 86 ГПК України (щодо доказів у справі та надання їм оцінки судом), ст. ст. 236, 238 ГПК України (щодо законності та обґрунтованості судового рішення та змісту рішення).

Апелянт вказує, що прокурор не мав правових підстав для здійснення представництва інтересів держави у цій справі, оскільки контроль у сфері публічних закупівель законодавством покладений на спеціально уповноважені органи державного фінансового контролю, насамперед Державної аудиторської служби України, а не на органи прокуратури. На думку скаржника, прокуратура фактично підмінила собою органи контролю, здійснивши процедуру ревізії закупівлі, при цьому, у спосіб, що не передбачений ані Законом України «Про публічні закупівлі», ані Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

Окремо, апелянт наголосив на тому, що прокурором було подано позов в особі неналежного позивача, оскільки Новомиргородська міська рада в даному випадку не наділена повноваженнями звертатися до суду з вимогами, що є предметом спору у цій справі, оскільки такі вимоги не пов'язані з реалізацією його функцій чи повноважень, визначених Законом «Про місцеве самоврядування в Україні».

Крім того, апелянт зазначає, що прокурором та судом визначений неправильний вид відповідальності за порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» (у даному випадку порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону). Так, статтею 164-14 КУпАП встановлено, що за внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, не передбачених Законом настає відповідальність у вигляді адміністративного штрафу: накладення штрафу на суб'єктів визначених статтею 44 Закону України «Про публічні закупівлі» від тисячі п'ятсот до трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Натомість, постачальник взагалі не є суб'єктом відповідальності за порушення вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а стягнення безпідставно одержаних коштів з постачальника є підміною адміністративної відповідальності для конкретно встановлених Законом суб'єктів цивільною відповідальністю постачальника, що суперечить спеціальному Закону.

На думку скаржника в даному випадку також не підлягає застосуванню норма статті 1212 ЦК України, оскільки приписи Закону України «Про публічні закупівлі» є спеціальними та вичерпно регулюють порядок внесення змін до договору, відповідальність та способи захисту. Відтак, прокурор звернувся до суду, обравши неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Також, апелянт акцентував увагу на тому, що спірні додаткові угоди були укладені правомірно та документально підтверджено, оскільки сторони керувалися підпунктом 7 пункту 19 Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1178 від 12 жовтня 2022 року, який є спеціальною нормою на період дії воєнного стану та не містить 10-відсоткового обмеження щодо зміни ціни. Зміна ціни здійснювалася відповідно до погодженого сторонами механізму із застосуванням середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу наперед». Натомість, суд першої інстанції неправомірно визнав спірні додаткові угоди недійсними та стягнув кошти за фактично поставлену електричну енергію, що є надмірним та непропорційним тягарем для постачальника як суб'єкта господарювання, а також порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

20.04.2026 від заступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

В обґрунтування своєї позиції прокурор послався на належність обґрунтування порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду. З урахуванням наведеного, прокурор наполягав на належному виконанні вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 ГПК України щодо представництва інтересів держави в суді з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 03.12.2025 №6-Р(ІІ)/2025.

Щодо доводів відповідача 2 стосовно правомірності укладення спірних додаткових угод, то прокурор наголосив на необґрунтованості останніх, наполягав на неправильному тлумаченні апелянтом положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Окремо прокурор підкреслив хибність позиції скаржника щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 44 Закону України «Про публічні закупівлі» та ст. 164-14 КУпАП.

Відтак, на переконання прокурора, при постановленні оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції були належним чином встановлені всі обставини справи, досліджено всі долучені докази, а також застосовано норми діючого законодавства та висновки релевантної судової практики.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті» залишено без руху; встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення її недоліків шляхом надання суду належних доказів сплати 7572,80 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, а також доказів надсилання копії апеляційної скарги Новоукраїнській окружній прокуратурі Кіровоградської області.

03.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від апелянта заява про усунення недоліків апеляційної скарги разом із платіжною інструкцією №8399 від 30.03.2026 про доплату судового збору в сумі 7572,80 грн. та доказами надсилання копії апеляційної скарги Новоукраїнській окружній прокуратурі Кіровоградської області.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 у справі №912/636/25; розгляд апеляційної скарги призначено на 19.05.2026 о 15:40 год.

19.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача 2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №912/636/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/2026 (178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

У судове засідання 19.05.2026 з'явився прокурор, представник відповідача 2 брав участь в засіданні суду в режимі відеоконференції. Представник відповідача 2 підтримав заявлене клопотання про зупинення апеляційного провадження. Натомість, прокурор повідомив апеляційний суд, що зі змістом вищевказаного клопотання не ознайомлений.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2026 відкладено розгляд апеляційної скарги на 27.05.2026 об 11:15 год.

25.05.2026 на адресу апеляційного суду надійшли заперечення прокурора проти задоволення клопотання відповідача-2 про зупинення провадження.

У судове засідання 27.05.2026 з'явився прокурор, представник відповідача 2 брав участь в засіданні суду в режимі відеоконференції. Представники позивача та відповідача 1 правом участі в судовому засіданні не скористались, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Заслухавши доводи і заперечення учасників справи з приводу клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті», колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Водночас як верховенство права, так і розумність строків розгляду справи судом належать до основних засад (принципів) господарського судочинства за частиною 3 цієї ж статті.

Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20, зазначив, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати:

- чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/12694/18, від 17.04.2019 у справі №924/645/18, від 20.12.2019 у справі №910/13234/18, від 13.09.2019 у справі №912/872/18, від 21.02.2019 у справі №910/974/18.

При цьому п.5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Оцінюючи доводи відповідача 2, апеляційний суд враховує, що предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності укладення спірних додаткових угод, зокрема наявності чи відсутності передбачених законом підстав для зміни ціни за одиницю товару, дотримання сторонами вимог законодавства про публічні закупівлі, а також правових наслідків таких дій.

Зазначені обставини входять до предмета доказування у цій справі та можуть бути встановлені апеляційним господарським судом самостійно на підставі наявних і поданих сторонами доказів.

Натомість, конституційне провадження у справі №3-78/2026(178/26) не спрямоване на встановлення фактичних обставин цієї господарської справи, не стосується оцінки доказів у ній та не вирішує питання щодо прав і обов'язків сторін у спірних правовідносинах. Саме по собі відкриття Конституційним Судом України провадження щодо перевірки конституційності пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не позбавляє господарський суд можливості дослідити докази, встановити обставини справи та надати їм правову оцінку.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

За змістом частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У постанові від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила: аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Подібний висновок наведений у п. 74 постанови КАС ВС від 14.03.2024 у справі №600/778/21-а та постанові КАС ВС від 03.04.2024 у справі №120/14973/21-а.

Крім того, згідно з частиною третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, на даний час пункт 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» є чинною нормою права, а саме лише відкриття конституційного провадження щодо перевірки її конституційності не зумовлює об'єктивної неможливості розгляду цієї справи.

Водночас необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчитиме про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/5425/18).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що відповідач 2 не довів наявності об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №3-78/2026(178/26). Апеляційний суд констатує, що зібрані у справі докази дають змогу встановити та оцінити обставини, які входять до предмета доказування.

Таким чином, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті» про зупинення провадження у справі є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

У судовому засіданні 19.05.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 19.12.2023 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги», як споживач, та ТОВ «Промгаз Сіті», як постачальник, уклали договір №217 про постачання електричної енергії споживачу.

За основними умовами договору, які впливають на вирішення спору:

- Постачальник продає Споживачу електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі (пункт 2.1.);

- постачання електричної енергії Споживачу здійснюється у строк до 31.12.2024 (пункт 3.1.);

- Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком до договору (пункт 5.1.);

- у випадку збільшення середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на добу» Постачальник має право письмово звернутися до Споживача з відповідною пропозицією, при цьому така пропозиція в кожному окремому випадку повинна підтверджуватися згідно з інформації з веб-сайту ДП «Оператор ринку»; для встановлення коливання середньозваженої ціни електричної енергії на ринку «на бобу наперед» для порівняння приймається відповідна середньозважена ціна за підсумком будь-якої декади календарного місяці після останньої зміни сторонами ціни за одиницю товару, та середньозважена ціна електричної енергії на ринку «на добу наперед» за підсумками декади, наступної після зазначеної в цьому пункті, та до моменту письмового звернення Постачальника до Споживача щодо збільшення ціни (пункт 13.5.);

- зміни до істотних умов договору можуть бути внесенні у випадках, що передбачені згідно пункту 19 Особливостей (пункт 13.6.);

Внесення змін у договір здійснюється шляхом укладення додаткової угоди (пункт 13.7.).

Відповідно до додатку 1 до договору «Комерційна пропозиція» КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» та ТОВ «Промгаз Сіті» узгодили також:

- ціну електричної енергії - 5,58 грн з ПДВ (пункт 1);

- спосіб визначення ціни - за нерегульованим тарифом (пункт 2);

- обсяг поставки - 150000 кВт·год (пункт 3);

- термін дії договору - до 31.12.2024 (пункт 11).

У межах договору ТОВ «Промгаз Сіті» зверталося до КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» з листами №0101/00 від 01.01.2024, №2005/24 від 20.05.2024, №2705/24 від 27.05.2024, №1906/24 від 19.06.2024 про необхідність внесення змін до договору у зв'язку з коливанням цін на електричну енергію на ринку.

Як слідує з роздруківок веб-сторінок АТ «Оператор ринку», які надало ТОВ «Промгаз Сіті» у якості підстави для збільшення ціни КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги», ціна за першу декаду січня складала 3137,04 грн/МВт/год, третю декаду квітня - 4161,72 грн/МВт/год, другу декаду травня 2024 року - 4362,22 грн/МВт/год, першу декаду червня 2024 року - 4806,93 грн/МВт/год.

З наданих Прокурором роздруківок інформації про розрахунок цін ринку «на добу на перед» за період з 21.12.2022 по 31.07.2024 вбачається наявність коливання цін у періоді, як у сторону збільшення, так і у сторону зменшення, а також відповідні цифрові показники ціни.

За наслідками звернень з метою внесення змін до договору стосовно ціни одиниці електричної енергії КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» та ТОВ «Промгаз Сіті» уклали додаткові угоди №1 від 11.01.2024, №2 від 14.06.2024 та №3 від 08.07.2024. Зокрема:

- додатковою угодою №1 від 11.01.2024 встановили, що ціна 1 кВт·год електричної енергії становить 5,632164 грн з ПДВ;

- додатковою угодою №2 від 14.06.2024 встановили, що ціна 1 кВт·год електричної енергії становить 7,2644640 грн з ПДВ; в угоді вказали, збільшення ціни відбулося на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та пп. 2 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель;

- додатковою угодою №3 від 08.07.2024 встановили, що ціна 1 кВт·год електричної енергії становить 7,938084 грн з ПДВ; в угоді вказали, збільшення ціни відбулося на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та пп. 2 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель.

На виконання умов договору ТОВ «Промгаз Сіті» передало за актами приймання-передачі КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» 107292 кВт·год електричної енергії.

Відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних доручень КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» перерахувало у межах договору ТОВ «Промгаз Сіті» 725460,84 грн.

Обставини щодо передачі електричної енергії та її оплати визнаються сторонами, є безспірними, а тому відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню.

Натомість, предметом розгляду у цій справі є вимоги про визнання недійсними Додаткових угод №2 та №3 до Договору як таких, що суперечать положенням Закону України «Про публічні закупівлі» та стягнення надмірно сплачених за ними коштів у зв'язку підвищенням ціни за одиницю товару.

Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. При цьому суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо звернення прокурора в інтересах держави в особі Новомиргородської міської ради.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді встановлені у Законі України «Про прокуратуру», частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до абзаців 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Згідно із ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

За змістом абз. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, від 05 березня 2020 року у справі №9901/511/19, від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18, від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20, від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21).

Частини третя та четверта Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим Законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору, і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, від 15 січня 2020 року у справі №698/119/18, від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19, від 28 вересня 2022 року у справі №483/448/20, від 08 листопада 2023 року у справі №607/15052/16-ц).

У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред'явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб'єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов'язань відповідно до положень Закону України «Про публічні закупівлі» (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі №924/524/24).

Закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі №912/9/20, від 25 червня 2024 року у справі №918/760/23, від 01 жовтня 2024 року у справі №918/778/23, від 20 лютого 2025 року у справі №910/16372/21).

У справі, яка розглядається, прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Новомиргородської міської ради, зазначив, що укладення додаткових угод до договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що, в свою чергу, завдає шкоду інтересам держави. Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності тощо. Тобто прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави укладенням відповідачами оспорюваних додаткових угод усупереч вимогам чинного законодавства та інтересам держави, що призвело до безпідставної зміни істотних умов договору, зростання ціни за одиницю товару і зменшення обсягу постачання та, відповідно, надмірної сплати бюджетних коштів..

Сільські, селищні, міські ради відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, зокрема, коштів місцевого бюджету.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до Статуту, затвердженого рішення Новомиргородської міської ради №283 від 25 червня 2021 року, КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Новомиргородської міської ради є закладом охорони здоров'я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає первинну медичну допомогу будь-яким особам в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом, а також вживає заходів із профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров'я.

Разом з тим, Засновником Підприємства є Новомиргородська міська рада. Уповноваженим органом управління Підприємства являється відділ охорони здоров'я Новомиргородської міської ради (п. 1.3 розділу 1 Статуту/).

Відповідно до пункту 5.1 розділу 5 Статуту, майно Підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління. Майно Підприємства становлять необоротні та оборотні активи, основні засоби та грошові кошти, а також інші цінності, передані йому Засновником (тобто Новомиргородською міською радою), вартість яких відображається у самостійному балансі Підприємства.

З огляду на викладене, Новомиргородська міська рада є органом, уповноваженим державою на здійснення функцій управління майном Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Новомиргородської міської ради та забезпечує контроль за ефективністю використання бюджетних коштів цим підприємством. Відносини між Новомиргородською міською радою та зазначеним комунальним некомерційним підприємством характеризуються підконтрольністю, підзвітністю та підпорядкованістю останнього відповідному органу місцевого самоврядування.

Тобто, наслідком порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» в спірних правовідносинах є нераціональне використання коштів підприємством, підпорядкованим і підзвітним саме Новомиргородській міській раді.

За твердженням прокурора, внаслідок неправомірного підвищення цін на електричну енергію на підставі оспорюваних додаткових угод територіальна громада, інтереси якої представляє міська рада, була позбавлена можливості отримати електричну енергію у необхідній кількості, водночас сплачуючи значні кошти з місцевого бюджету за набагато менші обсяги придбаного товару, що в свою чергу зумовило надмірну сплату коштів у сумі 121174,70 грн.

Водночас суд першої інстанції встановив, що Новоукраїнською окружною прокуратурою на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» листом №53/03-749вих-25 від 05.02.2025 повідомлено Новомиргородську міську раду про встановлені порушення при укладенні Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Новомиргородської міської ради додаткових угод до договору про постачання електричної енергії, а також про наявність підстав для вжиття заходів щодо захисту інтересів держави у зв'язку з безпідставним витрачанням бюджетних коштів.

Як убачається зі змісту відповіді Новомиргородської міської ради №02-22/91/2 від 14.02.2025, орган місцевого самоврядування повідомив про невжиття заходів претензійно-позовного характеру щодо оспорення додаткових угод та повернення надмірно сплачених коштів, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Новомиргородської міської ради відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

За таких обставин підставою для реалізації прокурором представницьких функцій стала пасивна поведінка органу місцевого самоврядування як розпорядника бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася оплата електричної енергії за спірним договором.

Довід апелянта про відсутність підстав для звернення прокурора до суду з огляду на наявність повноважень органів державного фінансового контролю щодо реагування на порушення у сфері публічних закупівель колегія суддів також відхиляє як безпідставні.

Так, дійсно, питання моніторингу процедури закупівлі врегульовано статтею 8 Закону України «Про публічні закупівлі», відповідно до якої центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його територіальні органи здійснюють моніторинг процедур закупівель під час їх проведення, укладення договору та його виконання.

Водночас, як встановлено судом, про порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель, допущені під час укладення додаткових угод до договору постачання електричної енергії, прокурору стало відомо вже після фактичного виконання сторонами умов договору. За таких обставин, з урахуванням завершення строку дії договору на момент виявлення порушень, підстави для здійснення органами Держаудитслужби моніторингу відповідної закупівлі були відсутні.

Крім того, повноваження органів державного фінансового контролю на звернення до суду є похідними від результатів здійсненого ними контролю та виявлення порушень. У випадку, коли такий контроль не здійснювався і відповідні порушення не встановлювалися цим органом, підстави для реалізації ним права на звернення до суду відсутні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі №912/898/18.

Також Велика Палата Верховного Суду у справі №824/753/16-а звернула увагу на відсутність у органів Держаудитслужби універсального права на звернення до суду поза межами визначених законом повноважень, зокрема щодо стягнення коштів із непідконтрольних установ.

Водночас, як зазначено у постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19, закон не зобов'язує прокурора звертатися до суду в інтересах усіх можливих органів, уповноважених на захист інтересів держави у відповідних правовідносинах, а достатнім є звернення в інтересах хоча б одного з них.

За таких обставин посилання апелянта на те, що захист інтересів держави у спірних правовідносинах мав здійснюватися виключно органами державного фінансового контролю, не спростовує наявності у прокурора передбачених законом підстав для звернення до суду та є необґрунтованим.

Крім того, сам по собі аналіз прокурором інформації, розміщеної у відкритому доступі на веб-порталі уповновженого органу з питань закупівель Prozorro, не свідчить про здійснення забороненого законом загального нагляду, а є способом виявлення можливого порушення інтересів держави з метою вирішення питання щодо наявності підстав для реалізації представницьких повноважень, передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у наведеній частині як необґрунтовані.

Щодо суті спору

Щодо застосування положень норм статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі» (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення Договору про закупівлю та оспорюваних Додаткових угод до нього).

З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель і повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №926/3421/22).

Згідно із ч. 4 ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» відносини, пов'язані із сферою публічних закупівель, регулюється виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 цього Закону визначено, що договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

У частині 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зазначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Як установив суд першої інстанції, сторони, уклавши за результатом проведеної процедури закупівлі Договір постачання електричної енергії, погодили всі його істотні умови, у тому числі предмет, ціну та строк виконання зобов'язань, що узгоджується з приписами Закону України «Про публічні закупівлі».

Згідно із ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частинами 3, 4 ст. 653 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із системного аналізу наведених норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

Так, згідно з п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Філологічне тлумачення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю (див. пункти 139, 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).

Також Велика Палата Верховного Суду у пунктах 206, 207 постанови від 21.11.2025 у справі №920/19/24 вказала, що зміни та доповнення до пункту 2 частини п'ятої статті 41 вказаного Закону стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Отже, у постановах від 21.11.2025 у справі №920/19/24, від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Поряд із цим, скаржник в апеляційній скарзі наголошував на необхідності врахування окремої думки щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24.

З наведених підстав, колегія суддів акцентує увагу на тому, що окрема думка судді - це сформований суддею письмовий документ, який є формою визначення власної позиції судді в разі незгоди з прийнятим (наданим) рішенням (висновком) або викладенням обставин, що доповнюють мотивувальну частину рішення (висновку). Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення (ч. 3 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, окрема думка судді містить незгоду з прийнятим рішенням або наданими висновками, позаяк не є обов'язковою для суду.

Натомість, колегія суддів наголошує на тому, що при здійсненні апеляційного перегляду суд першочергово звертається до актуальних, послідовних та релевантних до спірних правовідносин висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, врахування яких є обов'язковим в силу приписів ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Так, колегія суддів підкреслює, що Верховний Суд вже неодноразово зауважував, що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний уже укладений договір і щоб не проводити новий тендер закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної у договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (постанови Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №910/19784/23, від 10.09.2024 у справі № 918/703/23, від 02.07.2024 у справі №910/13579/23, від 14.05.2024 у справі № 917/1010/22).

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

(1) відбувається за згодою сторін, зокрема шляхом підписання додаткових угод до основного договору про закупівлю;

(2) збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

(3) коливання ціни такого товару на ринку має бути обґрунтоване і документально підтверджене постачальником;

(4) ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10 %;

(5) така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

(6) загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

У розрізі наведеного колегія суддів відзначає, що метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (постанови Верховного Суду: від 10.12.2024 у справі №924/413/24, від 15.10.2024 у справі №918/18/24, від 08.10.2024 у справі №918/728/23).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість усім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Колегія суддів ураховує, що застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

Отже, дотримання сторонами договору про закупівлю імперативних вимог пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що передбачає спосіб та порядок зміни ціни за одиницю товару, є обов'язковим. Відповідно, у разі порушення таких вимог можуть наставити правові наслідки, передбачені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Так, у справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що за результатами проведеної закупівлі КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» і ТОВ «Промгаз Сіті» укладено Договір про закупівлю електричної енергії, відповідно до якого ціна за 1 кВт*год становить 5,58 грн з ПДВ, обсяг електричної енергії - 150000 кВт*год, загальна вартість договору на момент укладення - 837000,00 грн з ПДВ.

Надалі Додатковими угодами №2 та №3 до Договору ціну за 1 кВт*год збільшено з 5,58 грн до 7,2644640 грн та 7,938084 грн відповідно, а обсяг запланованої електричної енергії зменшено до 94323,64 кВт*год та 121372,35 кВт*год. Вказані дії призвели до підвищення ціни, визначеної основним Договором, з одночасним зменшенням обсягів постачання електричної енергії.

Звертаючись з даним позовом до суду, Прокурор стверджував, що оскаржувані Додаткові угоди до Договору про закупівлі укладені з порушенням вимог пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки за їх умовами ціна за одинцю товару (1 кВт*год) перевищила 10 % граничну межу, а ціна договору фактично збільшилась на 30,19 % (дод. угода №2) та 42,26 % (дод. угода №3) від ціни, визначеної у Договорі.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, дійшов висновку, що Додатковими угодами сторони збільшили ціну за одиницю товару понад 10% від ціни, що була визначена сторонами в основному Договорі за результатами процедури закупівлі, що суперечить вимогам Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема пункту 2 частини 5 статті 41.

Заперечуючи проти вказаних висновків, ТОВ «Промгаз Сіті» вказало, що при укладенні Додаткових угод до Договору сторони керувались положеннями Постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022, зокрема підпунктом 2 пункту 19, якими відсоткове та кількісне обмеження щодо можливості збільшення ціни за одиницю товару не встановлено. При цьому постачальник вказав, що збільшення ціни за одиницю товару є належно обґрунтованим та підтверджується матеріалами справи, а тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Крім того, останній вважав, що спірні правовідносини урегульовані насамперед статтею 44 Закону України «Про публічні закупівлі», з урахуванням чого останній наполягав на неправильно визначеному прокурором виді відповідальності за порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі».

Дослідивши спірне питання можливості внесення змін до Договору про закупівлю (щодо ціни за одиницю товару) на підставі приписів Постанови №1178, без врахування вимог пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»; а також можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 44 Закону України «Про публічні закупівлі», колегія суддів апеляційного суду відзначає таке.

Щодо застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022

Відповідно до пункту 3-7 розд. Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених цим Законом (далі - Особливості), визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз та з дотриманням вимог, встановлених пунктом 3-8 цього розділу.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Відповідно до підпункту 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, яка набрала чинності 19.10.2022 та діяла станом на час укладення додаткових угод, істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення;

Отже, вказаною Постановою №1178 Кабінет Міністрів України встановив певні особливості здійснення закупівель товарів замовниками, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», під час дії воєнного стану, основна мета яких є вжиття заходів щодо забезпечення захищеності саме замовників від воєнних загроз.

Разом з тим така Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 не скасовує та не передбачає внесення будь-яких змін до Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема до норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 вказаного Закону (схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах 06.02.2025 у справі №916/747/24, від 18.06.2024 у справі №922/2595/23, від 01.10.2024 у справі №918/779/23 тощо).

Відповідно, як на момент виникнення спірних правовідносин (укладення основного Договору та Додаткових угод до нього), так і на момент розгляду справи в суді норма пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» була чинною та незміною за своїм буквальним змістом. Дія такої норми на час дії воєнного стану не скасовувалась та призупинялась.

Ураховуючи наведене вище у своїй сукупності, колегія суддів відзначає, що затвердження Кабінетом Міністрів України, у межах визначених законом повноваженнях, Особливостей здійснення публічних закупівель (Постанови №1178), не свідчить про зміну законодавства у відповідній категорії спірних правовідносин, які унормовані Законом України «Про публічні закупівлі», зокрема пунктом 2 п'ятої статті 41, оскільки:

1) постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом;

2) їх зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою.

Аналогічні висновки щодо правозастосування Постанови №1178 знайшли своє відображення в постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 916/2720/24.

Відтак, укладаючи спірні Додаткові угоди №2, №3 та змінюючи ціну на одиницю спірного товару, сторони Договору мали керуватись імперативними приписами положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178.

Натомість, як свідчать обставини даної справи, сторони спірного Договору збільшивши ціну товару на 30,19 % (дод. угода №2) та 42,26 % (дод. угода №3) від ціни, визначеної у Договорі, не дотримались приписів п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Доводи апелянта щодо пріоритетності застосування до спірних правовідносин лише положень Постанови №1178 фактично зводяться до власного суб'єктивного тлумачення таких норм права, що, на думку колегії суддів, не відповідає їх дійсному змістовному навантаженню.

Щодо належного обґрунтування та доказового підтвердження збільшення ціни на одиницю спірного товару у межах 10 % значення для зміни ціни

Апеляційний суд ураховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі №910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).

Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі №916/747/24).

Параграфом 1 глави 5 розділу І ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому апеляційний суд виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести Державну службу статистики України, на яку Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Отже, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 926/3244/22).

Так, на підтвердження факту підвищення цін на електричну енергію відповідачем були надано до матеріалів справи роздруківки з сайту ДП «Оператор ринку», які містять інформацію про середньозважену ціну у третій декаді квітня - 4161,72 грн/МВт·год, другій декаді травня 2024 року - 4362,22 грн/МВт·год та першій декаді червня 2024 року - 4806,93 грн/МВт·год.

Однак, як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції вказана у роздруківках інформація не містить у собі аналізу коливання ціни на ринку у періодах з 11.01.2024 по 13.06.2024 для додаткової угоди №2 від 14.06.2024 та з 14.06.2024 по 08.07.2025 для додаткової угоди №3 від 08.07.2024.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає про те, що надана відповідачем інформація, роздрукована з офіційного сайту ДП «Оператор ринку», не може бути достатньою підставою для збільшення ціни, оскільки не містять відомостей щодо динаміки ціни на предмет закупівлі, а також в останній відсутній аналіз вартості електричної енергії на конкретну дату укладання додаткових угод у порівнянні з попередніми періодами від дати укладання попередньої додаткової угоди, у зв'язку з чим не містить належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», відповідно вказана інформація не може підтверджувати коливання ціни на електроенергію.

Аналогічних висновків щодо неправомірності використання для змін істотних умов договору закупівлі довідок із відсутністю відомостей щодо динаміки ціни на предмет закупівлі, відсутністю аналізу вартості товару на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами дати укладання договору дійшов Верховний Суд у постановах від 15.06.2022 у справі №924/674/21 та від 22.06.2022 у справі №917/1062/21.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що необхідність укладення спірних Додаткових угод №2 та № 3 до Договору про постачання електричної енергії не була належним чином обґрунтована та документально підтверджена, у зв'язку з чим укладення зазначених додаткових угод не відповідало вимогам наведеної норми Закону.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують.

Щодо застосування статті 44 Закону України «Про публічні закупівлі»

У апеляційній скарзі скаржник наголошує, що законодавцем за порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» передбачена саме адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу, у тому числі, за внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, не передбачених Законом, така відповідальність (у випадку доведення наявності вини замовника), виходячи з частини першої статті 44 Закону України «Про публічні закупівлі» повинна застосовуватися у вигляді накладення штрафу на службових (посадових), уповноважених осіб замовника у відповідності до приписів статті 164-14 КпАП, яка не передбачає такої міри відповідальності як стягнення з постачальника надмірно сплачених чи безпідставно сплачених грошових коштів на користь замовника, у разі внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, не передбачених Законом України «Про публічні закупівлі».

З огляду на вказане колегія суддів відзначає, що статтею 44 Закону України «Про публічні закупівлі», яка іменується як «Відповідальність за порушення вимог цього Закону», передбачено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.

За придбання товарів, робіт і послуг до / без проведення процедур закупівель / спрощених закупівель, відповідно до вимог цього Закону, та укладення договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до / без проведення процедур закупівель / спрощених закупівель, визначених цим Законом, та за порушення вимог цього Закону службові (посадові) особи, уповноважена особа замовника та керівники замовників несуть відповідальність згідно із законами України.

Отже, за порушення приписів законодавства у сфері публічних закупівель законодавець передбачив можливість покладення додаткової (персональної) відповідальності (цивільно-правової / адміністративної / дисциплінарної тощо), зокрема, але не виключно, на посадових осіб замовників, які відповідають за організацію та проведення закупівель, а також за виконання договорів про закупівлю.

При цьому застосовування / незастосування такої міри відповідальності (як правових наслідків недотримання вимог законодавства у сфері закупівлі) є окремим видом правовідносин між учасниками публічного права, які, у свою чергу не впливають на існування / припинення інших правовідносини, що виникають, зокрема між учасниками тендерів та сторонами договорів про закупівлю.

Як вже було неодноразово зазначено, предметом даного позову є визнання недійсними Додаткових угод до Договору про закупівлю як таких, що укладенні у супереч вимогам пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та, відповідно, застосування наслідків недійсності правочину.

Отже, в предмет доказування у даній справі не входить питання відповідальності посадових осіб публічного права (зокрема замовника) за порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» у порядку статті 44 вказаного Закону.

Фактично скаржник помилково ототожнив різні за своєю правовою природою правовідносини, як то «відповідальність посадових осіб публічного права у сфері публічних закупівель» (що унормовано, зокрема статтею 44 Закону України «Про публічні закупівлі», статтею 164-14 КпАП) з «наслідками недійсності правочину», вчиненого з недотриманням вимог закону (що урегульовано статями 215, 216 ЦК України).

Доводи апеляційної скарги у означеній частині відхиляються колегією суддів як необґрунтовані. Відтак, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 44 Закону України «Про публічні закупівлі».

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2026 у справі № 916/2720/24.

Щодо вимог про стягнення 121174,70 грн колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, за подібних обставин, дійшла висновку, що кошти одержані відповідачем безпідставно, оскільки підстава внаслідок визнання додаткових угод недійсними відпала, тому останній зобов'язаний їх повернути в силу статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Оскільки зазначені спірні додаткові угоди №2 та №3 є недійсними та не породжують правових наслідків, то підстава для оплати електричної енергії за встановленою у них ціною відпала, а тому грошові кошти, на підставі норм статей 216, 1212 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню на користь позивача.

З урахуванням наведеного, дослідивши здійснений судом першої інстанції розрахунок безпідставно сплаченої суми на підставі наявних у матеріалах справи актів купівлі-продажу електричної енергії, рахунків та здійснених позивачем фактичних оплат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми та наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно сплачених грошових коштів у розмірі 121174,70 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Центральний апеляційний господарський суд зазначає, що аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому судом встановлено, що оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Хаджинастасиу проти Греції»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про невідповідність оскаржуваного рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 2, 7, 11, 13, 15 ГПК України (щодо основних завдання (принципів) господарського судочинства), ст. ст. 73, 74, 76, 77, 78, 80, 86 ГПК України (щодо доказів у справі та надання їм оцінки судом), ст. ст. 236, 238 ГПК України (щодо законності та обґрунтованості судового рішення та змісту рішення) не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

За змістом ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 у справі №912/636/25 слід залишити без змін.

Судові витрати.

У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгаз Сіті» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 у справі №912/636/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 у справі №912/636/25 залишити без змін.

Справу №912/636/25 повернути до Господарського суду Кіровоградської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 27.05.2026.

Головуючий суддя Г.В. Левшина

Суддя Л.В. Андрейчук

Суддя С.В. Вінніков