ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
28 травня 2026 року Справа №918/1264/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Петухов М.Г.
суддя Гудак А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.03.2026 (суддя Мовчун А.І., повне рішення складено 09.03.2026)
за позовом керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Клесівської селищної ради Сарненського району Рівненської області
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення 64 918,74 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.03.2026 позов задоволено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Клесівської селищної ради Сарненського району Рівненської області 64918,74 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу та на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Суд першої інстанції встановив, що відповідачем, як постійним лісокористувачем, не виконано покладених на нього обов'язків, зокрема, із забезпечення охорони і збереження лісів на підвідомчій йому території, розташованій у кварталі 5 виділ 22, 47 Любонського лісництва ДП "Клесівське лісове господарство", правонаступником якого є Філія "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави.
При цьому, з урахуванням положень ст.105, 107 Лісового кодексу України, ст.68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", суд зауважив, що відповідач (правонаступник) допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами 8 дерев породи "сосна".
За таких обставин, суд констатував, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.
Щодо встановлення розміру шкоди, заподіяної лісу, господарський суд зазначив, що в матеріалах справи наявні усі необхідні відомості для визначення збитків, зокрема, висновок експерта №СЕ-19/118-23/2877-ЕК від 31.03.2023, висновок експерта №2545-E від 22.07.2025. Разом з тим, відповідачем не подано доказів на спростування саме тієї суми шкоди, що зазначена в експертному висновку, або клопотання про проведення додаткової судової експертизи.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Апелянт, зокрема, вказує, що формулювання у ст.63 ЛК України "здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок" носить загальний характер, як і відсутня конкретизація обов'язку охорони та самого комплексу заходів у ст.19, 63, 64, 86 ЛК України.
Зауважує, що виявлення незаконного вирубування дерев відбулось безпосередньо відповідачем, про що було відразу повідомлено правоохоронні органи для вжиття заходів реагування, а тому така поведінка відповідача безсумнівно вказує на добросовісність його дій, спрямованих як на захист лісу, так і на встановлення осіб, винних у незаконній порубці дерев.
Вважає, що саме ж по собі заподіяння шкоди лісу внаслідок настання обставин, що перелічені в ч.1 ст.86 ЛК України (однієї із яких є незаконна порубка) не є достатнім свідченням про протиправну бездіяльність лісокористувача, яка зумовлює підстави для стягнення з нього шкоди.
Скаржник також звертає увагу, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, з моменту викладення ст.86 ЛК України у новій редакції, не розробила та не затвердила перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів, які зобов'язані впроваджувати власники лісів та постійні лісокористувачі. Такий перелік заходів не розроблявся і Клесівською селищною радою Сарненського району, як власником лісів на земельних ділянках спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області.
Таким чином, зазначає, що в межах даної справи прокурором не доведено, а судом не досліджено належним чином, які саме заходи (комплекс заходів) для забезпечення охорони і збереження лісового фонду від незаконної порубки 8 дерев мав вжити відповідач та не обґрунтовано в чому саме полягала бездіяльність або неналежне виконання таких заходів. Вказане свідчить про відсутність протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та шкодою.
Крім того, посилаючись на ст.1, 6, 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", вказує, що при винесенні рішення суд першої інстанції не досліджував питання про обов'язковість проведення позапланової перевірки Державною екологічною інспекцією України при виявленні незаконної порубки лісів та як наслідок складенні акту органу державного нагляду (контролю).
Щодо висновків експертизи апелянт зауважує, що суд мав не лише констатувати наявність експертних висновків, але й дослідити їх зміст, обсяг проведених дій експертом та перевірити достовірність вихідних даних, які були використані при розрахунку розміру шкоди. Відсутність натурного обстеження та залежність розрахунків від наданих правоохоронним органом матеріалів ставлять під сумнів об'єктивність, повноту та достовірність такого висновку, а відтак і його доказове значення у справі.
У відповідності до ст.263 ГПК України прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що саме ДСГП "Ліси України", як постійний лісокористувач, не забезпечило охорону та захист лісових насаджень, у зв'язку з чим державі завдано шкоду в розмірі 64918,74 грн, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача вказаної суми, яка в тому числі підтверджена висновками експертиз.
При цьому, зауважує, що висновки експерта, складені в межах кримінального провадження, можуть бути письмовими доказами у розглядуваній справі, що підтверджується судовою практикою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23.11.2022 у справі №761/4564/19, від 10.07.2019 у справі №686/23256/16-ц, від 25.03.2021 у справі №752/21411/17.
Прокурор просить апеляційну скаргу Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 09.03.2026 - без змін.
Враховуючи приписи абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.03.2026 у справі №918/1264/25 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 31.07.2022 слідчими СВ Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області за участю майстра лісу ДП "Клесівське лісове господарство" проведено огляд лісових насаджень в кварталі 5 виділ 22, 47 Любонського лісництва ДП "Клесівське лісове господарство", під час якого виявлено незаконно рубку 8 дерев породи "сосна".
Крім того, інженером охорони та захисту лісу ДП "Клесівське лісове господарство" складено акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства, відповідно до якого встановлено наступні розміри незаконно зрубаних дерев, а саме: 2 дерева діаметром пня 32 см, діаметром на висоті 1,3 м - 24 см., 4 дерева діаметром пня 34 см, діаметром на висоті 1,3 м - 24 см., 1 дерево діаметром пня 40 см, діаметром на висоті 1,3 м - 32 см., 1 дерево діаметром пня 43 см, діаметром на висоті 1,3 м - 32 см.
За вищезазначеним фактом Сарненським РВП розпочато кримінальне провадження №12022181200000337 від 01.08.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України. Відповідно до складеного акта, незаконна порубка дерев заподіяла шкоду у розмірі 64918,74 грн.
Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/118-23/2877-ЕК від 31.03.2023, складеного за результатами проведення судової економічної експертизи, встановлено розрахунок розміру шкоди, заподіяної незаконною порубкою 8 дерев породи "сосна" сироростуча на території ДП "Клесівське лісове господарство", в сумі 64918,06 грн.
Згідно з висновком експерта №2545-E від 22.07.2025, складеного за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи, встановлено розрахунок розміру шкоди, заподіяної незаконною порубкою 8 дерев породи "сосна" сироростуча на території ДП "Клесівське лісове господарство" підтверджується в сумі 64918,74 грн.
На даний час у вказаному кримінальному провадженні досудове розслідування триває, жодній особі про підозру не повідомлено, збитки, завдані в сумі 64918,74 грн, не відшкодовано.
Враховуючи викладене, прокурор, вказуючи, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування 8 дерев породи "сосна" в кварталі 5 виділ 22, 47 Любонського лісництва ДП "Клесівське лісове господарство", звернувся з даним позовом до суду.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія, із врахуванням листів Сарненської окружної прокуратури від 17.06.2025, 25.08.2025,10.12.2025 до Клесівської селищної ради, надісланих у зв'язку із виявленими порушеннями з метою вжиття належних заходів реагування та про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави, вважає вірним висновок суду першої інстанції про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист порушених інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв'язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.
Крім того, враховуючи обізнаність Клесівської селищної ради про необхідність захисту інтересів держави, наявність відповідних повноважень для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, а також приймаючи до уваги листи селищної ради від 18.06.2025, 02.09.2025, 30.12.2025 про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому та прохання вжиття заходів позовного характеру саме прокуратурою, колегія суддів вважає, що відповідний орган фактично усунувся від реалізації повноважень по захисту порушень інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність. З огляду на що такий позов пред'являється прокурором в інтересах держави в особі Клесівської селищної ради.
Колегія суддів враховує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Згідно зі ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.
За положеннями ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Згідно з ст.16, ч.1 ст.17 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Частиною 2 ст.19 ЛК України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Нормами ст.63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ст.107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Шкода, заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реформування управління лісової галузі" від 07.09.2022 №1003, наказом Державного агентства лісових ресурісів України №804 від 26.10.2022 утворено ДСГП "Ліси України".
Згідно статуту, який затверджений Державним агентством лісових ресурсів України від 28.05.2024 №141, ДСГП "Ліси України" засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 № 804 та належить до сфери управління державного агентства лісових ресурсів України. Відповідно до п. 1.4.50 вказаного статуту ДП "Ліси України" є правонаступником прав та обов'язків ДП "Березнівське лісове господарство".
Згідно п. 3.1. статуту ДСГП "Ліси України" створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Пунктами 3.2.2 та 2.2.3 визначено, що одним з основних напрямків діяльності підприємства є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідликовго впливу. Запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин.
Відповідно до п. 3.2.4 статуту одним з напрямків діяльності підприємства також є ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Згідно наказу Держлісагенства державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" № 206 від 24.01.2025, затверджено організацію території земель філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" площею 1341272,6745 га, що передані до державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, зокрема, від Державного підприємства "Клесівське лісове господарство" передавальним актом від 30.12.2022, затвердженим наказом Державного агенства лісових ресурсів України від 02.01.2023 №6 (а.с.18-19).
Таким чином, у результаті реорганізації ДП "Клесівське лісове господарство", філії "Клесівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" усі майнові та немайнові права, інтереси та обов'язки перейшли до правонаступника - філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
З огляду на викладене, відповідач у відповідності до ст.17 ЛК України є постійним лісокористувачем, на якого покладено обов'язок забезпечити охорону захисних лісонасаджень на підвідомчій філії території.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, установлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст.1166 Цивільного кодексу України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- протиправна поведінка особи, тобто невідповідність її вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах. При цьому, остання може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов'язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує. Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об'єктивно походять від певної дії чи бездіяльності);
- вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Водночас, ч.2 ст.1166 ЦК України передбачено, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Тобто наявність вини презюмується та не підлягає доведенню позивачем.
Спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.
Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов'язок довести доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Судами беззаперечно встановлено факт незаконної порубки дерев породи "сосна" в кількості 8 шт. у кварталі 5 виділ 22, 47 Любонського лісництва Державного підприємства "Клесівське лісове господарство" (на даний час - Любонське лісництво Клесівського надлісництва філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України").
За вищезазначеним фактом Сарненським РВП розпочато кримінальне провадження №12022181200000337 від 01.08.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.
Колегія суддів враховує, що винних осіб у кримінальному провадженні №12022181200000337 не встановлено, доказів протилежного сторонами суду не надано.
Отже, оскільки саме на відповідача як на постійного лісокористувача покладено обов'язок із забезпечення охорони, відтворення та захисту лісових насаджень, тому невжиття відповідачем (працівниками відповідача) заходів із належної охорони лісових насаджень та збереження лісового фонду завдало шкоду навколишньому природному середовищу.
Відтак, відповідачем, як постійним лісокористувачем, порушено норми ст. 19, 63, 64, 86, 89, 90 ЛК України, що полягають у не забезпеченні охорони та збереження лісових насаджень, а саме допущення останнім протиправної бездіяльності, наслідком якої стала незаконна порубка дерев.
Апеляційний суд зазначає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, як зазначено вище, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17, від 09.12.2019 у справі №906/1338/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 24.02.2021 у справі №906/366/20, від 30.11.2021 №926/2174/20, від 26.05.2022 №922/2317/21.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного суду, викладеній у п.88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що недотримання відповідачем нормативно визначених правил збереження лісу є протиправною формою поведінки. Наслідком такої протиправної поведінки є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення порубки дерев. Дане свідчить про наявність між ними безпосереднього причинного зв'язку.
Вина відповідача у здійсненні незаконної порубки дерев презюмується та ним не спростована, оскільки в силу положень ЛК України останній, як постійний лісокористувач, не виконав свого обов'язку щодо здійснення охорони лісових насаджень від незаконних порубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, а отже має нести цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства.
Щодо доводів апелянта про відсутність у його діях протиправної поведінки (бездіяльності), колегія суддів зазначає, що для покладення на відповідача, як постійного землекористувача цивільно-правової відповідальності не є необхідним доведення вчинення або невчинення останнім яких-небудь дій, оскільки сам факт незаконної рубки дерев вже свідчить про неналежне виконання відповідачем обов'язків щодо охорони і захисту земель лісового фонду, передбачених ст.16, 19, 86 Лісового кодексу України, наданих йому в постійне користування.
Передача земель лісового фонду у користування певній особі покладає на неї обов'язок забезпечувати їх належну охорону відповідно до вимог Лісового кодексу України, а також нести відповідальність за незаконні рубки, у тому числі вчинені невстановленими особами.
Отже, встановлення факту незаконної порубки дерев на земельній ділянці, закріпленій за відповідачем, є достатньою правовою підставою для покладення на нього обов'язку відшкодувати завдану шкоду.
Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що встановлення працівниками відповідача факту самовільної порубки дерев під час здійснення заходів з охорони і захисту лісів від незаконних порубок та повідомлення правоохоронних органів, не може свідчити про належне виконання відповідачем своїх посадових обов'язків, оскільки такі аргументи не спростовують факт наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апелянта щодо не дослідження судом першої інстанції ефективності вжитих ним заходів з охорони лісів та не наведення конкретних дій, які він мав би вчинити для запобігання заподіянню шкоди, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень Лісового кодексу України, на постійного лісокористувача покладено не лише обов'язок фіксувати факти порушень, а й забезпечувати комплекс превентивних і організаційних заходів, спрямованих на запобігання незаконним порубкам та іншим порушенням правил ведення лісового господарства.
Водночас, відсутність у законодавстві вичерпного переліку таких заходів не звільняє постійного лісокористувача від їх здійснення з урахуванням особливостей діяльності підприємства і положень його статуту.
Розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, суд враховує, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов'язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов'язків (схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №907/278/25, у постанові від 28.09.2023 у справі № 927/32/23).
Відтак, наведені апелянтом доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо неналежного виконання відповідачем покладених на нього обов'язків із охорони та захисту лісових насаджень на земельній ділянці, яка перебуває у його постійному користуванні.
Щодо розміру заявлених до стягнення збитків, колегія суддів зазначає, що розмір шкоди, заподіяний лісу, визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".
На підтвердження розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 8 дерев породи "сосна" сироростуча прокурором надано висновок експерта №СЕ-19/118-23/2877-ЕК від 31.03.2023, складеного за результатами проведення судової економічної експертизи, та висновок експерта № 2545-E від 22.07.2025, складеного за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи, виконаних в межах кримінального провадження №12022181200000337.
Як вбачається зі змісту вказаних висновків експерта, розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки восьми дерев породи "сосна" сироростуча арифметично підтверджується в сумі 64918,74 грн (в іншому - 64918,06 грн).
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 (п.105), чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної (господарської) справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній (господарській) справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.
Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №918/36/19).
Таким чином, враховуючи викладене, а також дотримання експертами при проведенні експертного дослідження усіх умов та вимог, зважаючи на обізнаність експертів про передбачену ст.384 та ст.385 КК України кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, апеляційний суд вважає, що висновки експертів відповідають вимогам ст.98, 101 ГПК України та є належними та допустимими доказами у розумінні ст.76, 77 ГПК України в межах даної справи, зокрема, щодо розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки дерев.
Будь-яких доказів на спростування саме тієї суми збитків, що зазначена в експертних висновках, а також контррозрахунку такої суми, відповідач суду не надав.
Відтак, заявлений до стягнення розмір збитків у сумі 64918,74 грн апеляційний суд вважає обґрунтованим та погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для їх стягнення з відповідача.
Щодо доводів апелянта про те, що відсутність акту перевірки, складеного за результатами планової чи позапланової перевірки Державної екологічної інспекції, свідчить про недоведеність факту порушення природоохоронного законодавства, колегія суддів зазначає, що встановлення факту правопорушення та розміру заподіяної шкоди у спірних правовідносинах ґрунтується на сукупності доказів, отриманих у межах кримінального провадження, а не виключно на результатах заходів державного нагляду (контролю).
З огляду на викладене, акт перевірки Державної екологічної інспекції не є єдиним чи обов'язковим доказом факту порушення та підставою для визначення розміру шкоди, а відсутність такої перевірки не виключає можливості доведення відповідних обставин іншими належними та допустимими доказами, оціненими судом у їх сукупності. Таким чином, відсутність акта перевірки не спростовує факту порушення та не впливає на правомірність заявлених позовних вимог про відшкодування шкоди.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Рівненської області від 09.03.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Рівненської області від 09.03.2026 у справі №918/1264/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.