ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
26 травня 2026 року Справа №903/1104/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Гудак А.В.
суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Левчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Волинської області від 09.03.2026 (суддя Вороняк А.С., повне рішення складено 13.03.2026)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВолиньБудКомфорт"
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення 1075983,96 грн
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - Власюка А.О.,
Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.03.2026 позов задоволено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" 1075983,96 грн, з них 1052490,60 грн основного боргу, 16918,90 грн інфляційних втрат, 6574,46 грн 3% річних та 12911,81 грн витрат зі сплати судового збору, а також 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд першої інстанції встановив, що між сторонами у справі у спрощений спосіб було укладено договір поставки шляхом підписання видаткової накладної №25 від 31.12.2024 року.
Відтак, суд зазначив, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і, яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Враховуючи, що сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, з урахуванням ст.692 ЦК України, суд вказав, що відповідач як покупець був зобов'язаний оплатити вартість товару негайно після прийняття від позивача.
Таким чином, враховуючи невиконання відповідачем зобов'язання в частині проведення з позивачем розрахунків по оплаті відпущених товарно-матеріальних цінностей, відсутність доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення 1052 490,60 грн основного боргу.
Крім того, враховуючи ст.610-612, 625 ЦК України, а також перевіривши розрахунки позивача, суд зазначив про підставність здійсненого розрахунку заявлених до стягнення 16918,90 грн інфляційних втрат, 6574,46 грн 3% річних, а тому вказані суми підлягають до задоволення.
Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вказав, що витрати на оплату послуг адвоката є дійсними, однак їх розмір не може вважатись виправданим та співмірним зі складністю справи, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Враховуючи ст.126, 129 ГПК України та клопотання відповідача, беручи до уваги особливу відсутність, на думку суду, складності даної справи, незначного обсягу юридичної та технічної роботи щодо підготовки позову, результат вирішення справи не впливає на ретутацію сторони та не викликає публічного інтересу, поведінку позивача щодо незалучення правонаступника відповідача при поданні позову до справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру таких витрат заявлених позивачем до стягнення з відповідача із 24000 грн до 12000 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апелянт, зокрема, вказує, що зобов'язання щодо вчасної поставки продавець за умовами п.1.2., 3.1., 3.2. договору купівлі-продажу №2 від 10.06.2024 не виконав, а по закінченні дії даного договору (30.09.2024) його дія сторонами не продовжувалася шляхом укладення додаткових угод.
Вважає, що судом першої інстанції в повному обсязі не досліджено, а позивачем не надано на підтвердження поставки даного товару довіреність №62 від 30.12.2024, що зазначена у видатковій накладній №25 від 31.12.2024 року.
Скаржник зазначає, що дія договору купівлі-продажу №2 від 10.06.2024 завершилася 30.09.2024, а жодних господарських операцій між сторонами за цим договором не здійснювалося. Відтак, вимоги від 02.09.2025 та 24.09.2025 щодо оплати вищезазначеного товару на виконання умов цього договору є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з боку відповідача. Крім того, зазначені вимоги не свідчать про пред'явлення продавцем належної вимоги про оплату товару у розумінні ст.530 ЦК України.
Відповідач також вважає, що судом першої інстанції помилково застосовані до даних правовідносин положення ст.692 ЦК України, а тому розрахунок інфляційних втрат та % річних позивача з 12.09.2025 року (після 7 днів з моменту отримання відповідачем першої вимоги від 02.09.2025) є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу апелянт зауважує, що справа №903/1104/25 складається із малої кількості документів, є типовою зі сформованою судовою практикою Верховного Суду, незначної складності; справа не є резонансною та не викликає суспільного інтересу.
З огляду на вищевикладене та виходячи із загальних засад судочинства - справедливості, добросовісності та розумності, та з метою забезпечення балансу інтересів сторін, відповідач вважає, що оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 12000 грн витрат на професійну правничу допомогу є надмірним та підлягає або відмові взагалі, або зменшенню.
15.05.2026 року від позивача надійшли пояснення щодо апеляційної скарги, у яких, зокрема, зазначає, що апелянт не наводить аргументів, яким чином зміст довіреності впливає на досліджені матеріали справи вцілому та на зміст оскаржуваного рішення. Крім цього, апелянт вказаної довіреності також не надає та не пояснює, яким чином її відсутність змінює результат розгляду справи, адже в судовому засіданні представник апелянта визнав отримання товару та наявність заборгованості.
Також позивач вказує, що сторони дійшли згоди про те, що поставка позадоговірна, а тому позивачем було зменшено позовні вимоги та уточнено підстави позову. У вимогах від 02.09.2025 та 24.09.2025 здійснено посилання і на договір, і на видаткову накладну, факт отримання товару за якою відповідач визнав, відповідно доводи про неналежність вимог є необґрунтованими та не заслуговують на увагу.
Крім того, зауважує, що обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст.692 ЦК) виникає з моменту його прийняття. Тобто, в даному випадку % річних та інфляційні втрати нараховані з розрахунку отримання та змісту вимог від 02.09.2025 та 24.09.2025 є навіть меншими ніж могли бути заявлені.
Доводи апелянта про завищення судових витрат вважає необґрунтованими, адже на підтвердження їх понесення було надано належні та допустимі докази, а розмір заявлених до стягнення судових витрат було зменшено судом першої інстанції вдвічі попри те, що їх розмір не був завищеним на думку сторони позивача та був майже втричі меншим, ніж заявлений очікуваний розмір витрат.
У судове засідання, призначене на 26.05.2026 року, позивач не забезпечив явку свого уповноваженого представника, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги той факт, що явка позивача в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, пояснення позивача щодо апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваних рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконання домовленостей, досягнутих між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВолиньБудКомфорт" (продавець) та Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" в особі філії "Ківерцівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (правонаступник - Державне спеціалізоване господарське підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України") (покупець) 31.12.2024 продавцем передано покупцю товар на загальну суму 1052490,60 грн. в т.ч. ПДВ 175 415,10 грн, а саме:
- сітку металеву, виготовлена з чорного металу, оцинкована, з фіксованим вузлом тип Nodimor 200/17/15, в рулоні по 100 м в кількості 4 900,00 м.;
- заклепки в кількості 1 100,00 шт.
- дріт з вугл. сталі. оцинкований, з вмістом вуглецю, 0,6-0,68%. Товщ. 2,5 мм. в кількості 1 290,00 м.;
- сітку металева, виготовлена з чорного металу, оцинкована, з фіксованим вузлом тип Nodimor 244/20/15, в рулоні по 100 м. в кількості 300 м.
На підтвердження передачі вищенаведеного товару сторонами було підписано видаткову накладну №25 від 31.12.2024 (а.с.13) та надано покупцю рахунок на оплату товару №18 від 20.12.2024 року на суму 1052490,60 грн (а.с.17).
У зв'язку із неоплатою покупцем отриманого товару, 02.09.2025 продавець надіслав покупцю вимогу, в якій просив в семиденний строк з моменту отримання вимоги погасити заборгованість в розмірі 1 052 490,60 грн (а.с.6). Вказана вимога була вручена відповідачу 04.09.2025(а.с.7-9).
Враховуючи відсутність відповіді на вказану вимогу, 24.09.2025 відповідачу було направлено повторну вимогу аналогічного змісту (а.с.9-10), яку вручено відповідачу 26.09.2025.
З огляду залишення вказаної претензії без задоволення та несплату заборгованості відповідачем у добровільному порядку, ТОВ "ВолиньБудКомфорт" звернулось з даним позовом до суду.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.184 Господарського кодексу України (далі - ГК України в редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого ст.181 цього Кодексу. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
За приписами ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася
У відповідності до ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно зі ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як визначено п.2 ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що суб'єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, в тому числі договори поставки, у письмовій формі як шляхом складення єдиного документа за підписом обох сторін, так й у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку та Цивільного кодексу України, є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак є підставою виникнення у сторін зобов'язань, зокрема обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар (правовий висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №916/36/22, від 10.04.2025 у справі №927/1187/23).
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що кореспондується з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку (далі - Положення), затв.наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995).
Враховуючи норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", видаткова накладна набуває статусу первинного документа, що засвідчує факт здійснення господарської операції, після оформлення її належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2024 року між ТОВ "ВолиньБудКомфорт" (постачальник) та ДСГП "Ліси України" Філія "Ківерцівське лісову господарство" (покупець) підписано видаткову накладну №25, згідно якої постачальник передав, а покупець прийняв товар згідно переліку на загальну суму 1052490,60 грн (а.с.13).
Оцінюючи надану до матеріалів справи видаткову накладну №25 від 31.12.2024, колегія суддів зазначає, що вона містить усі обов'язкові реквізити первинного документа, передбачені ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, найменування сторін, дату і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, посади і підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції. Зазначена накладна підписана обома сторонами та скріплена їх печатками, що свідчить про її двосторонній характер.
За таких обставин, а також з огляду на закінчення строку дії договору купівлі-продажу №2 від 10.06.2024, апеляційний суд вважає, що зазначена видаткова накладна є належним та допустимим доказом у розумінні ст.76, 77 ГПК України, який підтверджує факт здійснення господарської операції між сторонами у справі та як наслідок укладення договору поставки у спрощений спосіб шляхом підписання видаткової накладної.
При цьому, посилання у спірній видатковій накладній на "основной договор" без конкретизації такого договору (дати та номера) не спростовує встановленого судом факту укладення між сторонами договору поставки саме у спрощений спосіб.
Доводи апелянта щодо ненадання позивачем довіреності №62 від 30.12.2024, зазначеної у видатковій накладній №25 від 31.12.2024, не заслуговують на увагу, оскільки сам по собі факт відсутності в матеріалах справи такої довіреності не спростовує факту поставки товару та не свідчить про недоведеність спірних правовідносин. Разом з тим, апелянтом не надано суду жодного доказу в спростування факту наявності у його правопопередника будь-якого правового зв"язку в тому числі й трудових відносин з особою, яка прийняла товар.
Колегія суддів також зауважує, що наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" №2338 від 31.12.2024 затверджено передавальний акт філії "Ківерцівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" та передано усі права і обов'язки до філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код ЄДРПОУ ВП 45601597).
Відтак, всі майнові та немайнові права, інтереси та обов'язки перейшли до правонаступника - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", який є відповідачем у даній справі.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування факту входження спірного зобов'язання до складу переданих прав та обов'язків, а також не подано заперечень щодо змісту передавального акта.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про фактичне здійснення між сторонами господарської операції та передачу товару покупцю, що є підставою для виникнення у відповідача обов'язку здійснити оплату за отриманий товар.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.02.2018 у справі №910/9075/17, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої ст.530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису ч.1 ст.692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту ч.2 ст.530 ЦК України.
Судом встановлено, що у видатковій накладній №25 від 31.12.2024 не передбачено строк (термін) оплати за поставлений товар.
Отже, складена сторонами в двосторонньому порядку видаткова накладна, є самостійною підставою виникнення у відповідача обов'язку здійснити повний розрахунок за товар негайно після його отримання в силу норми ч.1 ст.692 ЦК України.
Разом з тим, колегія суддів також враховує, що у зв'язку із неоплатою покупцем отриманого товару, продавець надіслав покупцю вимоги від 02.09.2025, від 24.09.2025, у яких просив в семиденний строк з моменту отримання вимог погасити заборгованість в розмірі 1052490,60 грн. Вказані вимоги були залишені відповідачем без відповіді та без виконання.
Будь-яких доказів на спростування зазначеної суми заборгованості або доказів виконання зобов'язання в частині оплати поставленого товару, відповідач суду не надав.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 1052490,60 грн та як наслідок задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів враховує наступне.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання покупцем грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити постачальнику, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п.43 постанови).
З огляду на встановлення факту несплати відповідачем коштів за товар, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат в межах заявлених (уточнених) позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову у вказаних частинах у повному обсязі та відповідно стягнення 16918,90 грн інфляційних втрат та 6574,46 грн 3% річних підстав ст.625 ЦК України.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про надмірність стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.
Частинами 1-3 ст.126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача 24000,00 грн, понесених у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу.
24.11.2025 року між фізичною особою-підприємцем (адвокатом) Войціховським Антоном Віталійовичем та Товариством з обмеженою відповідальність "ВолиньБудКомфорт" укладено договір №:33/25 про надання правової (правничої) допомоги, згідно з п.1.1. якого предметом даного договору є надання виконавцем усіма законними методами та способами правової (правничої) допомоги клієнту у справах, що пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов'язується сплачувати на рахунок Виконавця винагороду за надану допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.
Як визначено п.3.1.-3.5. договору, за надану правничу допомогу клієнт виплачує виконавцю винагороду, розмір якої визначається на підставі обсягу наданих послуг і виконаних робіт, часу, затраченого виконавцем, та встановленої пунктами 3.2. - 3.3. договору вартості надання послуг/виконання робіт.
Вартість однієї години роботи виконавця (крім участі в судових засіданнях) становить 2 000,00 грн. Вартість участі виконавця в судових засіданнях становить: в суді першої інстанції - 2 500,00 грн; в судах апеляційної та касаційної інстанції - 3 000,00 грн за один судовий день. Оплата правничої допомоги (винагороди) здійснюється клієнтом на підставі та упродовж 3 (трьох) банківських днів з дня підписання акту наданих послуг/виконаних робіт, оплата може здійснюватися авансом. Протягом 3 (трьох) календарних днів з дня підписання даного договору клієнт сплачує виконавцю авансовий платіж в розмірі 15000,00 грн, який в подальшому враховується при оплаті складених сторонами актів наданих послуг/виконаних робіт.
Згідно п.3 акта приймання-передачі послуг №1 наданих на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги №33/25 від 24.11.2025 за виконану роботу/надані послуги клієнт сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 24000,00 грн за вирахуванням авансового платежу в розмірі 15000,00 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем згідно з вимогами ст.74 ГПК України, доведено надання йому послуг правової допомоги під час розгляду справи №903/1104/25 у Господарському суді Волинської області.
За змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.
Відповідно до ч. 4 ст.126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зважаючи на викладене, а також приймаючи до уваги визначені ч.5 ст.129 ГПК України критерії для здійснення розподілу судових витрат, безпосередньо та причинно пов'язаних з розглядом справи, проаналізувавши подані позивачем докази в підтвердження понесених витрат, оцінюючи складність справи, враховуючи критерії реальності та розумності понесених витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, час витрачений адвокатом, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру витрат заявлених позивачем до стягнення з відповідача із 24000,00 грн до 12000,00 грн.
При цьому, враховуючи відсутність будь-яких інших обґрунтованих доводів відповідача щодо зменшення розміру зазначених витрат, окрім посилання на незначну кількість документів у даній справі, а також беручи до уваги, що справа є типовою за судовою практикою Верховного Суду, незначної складності, не є резонансною та не становить суспільного інтересу, що було враховано судом першої інстанції при розподілі витрат на професійну правничу допомогу між сторонами та призвело до зменшення їх розміру, який підлягає стягненню з відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн є такими, що відповідають критерію розумної необхідності, є співмірними з обсягом виконаної адвокатом роботи, а їх відшкодування не матиме надмірного характеру.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Волинської області від 09.03.2026 без змін в частині стягнення витрат на правничу допомогу та стягнення з відповідача 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Волинської області від 11.03.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції, судом враховується, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції у даній справі позивач долучив до матеріалів справи, зокрема, копію акта приймання-передачі послуг №2 від 15.05.2026, наданих на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги №:33/25 від 24.11.2025.
Із змісту вказаного акта вбачається надання фізичною особою-підприємцем (адвокатом) Войціховським Антоном Віталійовичем Товариству з обмеженою відповідальність "ВолиньБудКомфорт" наступних послуг: аналіз апеляційної скарги та підготовка заяви сторони позивача щодо апеляційної скарги - 4000,00 грн; авансування винагороди за участь в судовому засіданні 26.05.2026 - 3000,00 грн.
Апеляційний суд, оцінюючи наявність правових підстав для відшкодування вказаних витрат, враховує, що у судове засідання, призначене на 26.05.2026 року, позивач не забезпечив явку свого уповноваженого представника, що підтверджується протоколом судового засідання від 26.05.2026 року.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність представника позивача у судовому засіданні, приймаючи до уваги критерії реальності та розумності понесених витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем доведено надання адвокатом послуг лише в частині 4000,00 грн, а саме щодо підготовки заяви позивача у зв'язку з поданою апеляційною скаргою (а.с.186-187).
У відповідності до п.1 ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Таким чином, враховуючи залишення апеляційної скарги відповідача на рішення Господарського суду Волинської області від 09.03.2026 без задоволення, а також встановлення факту лише часткового доведення позивачем наданих послуг адвоката, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне частково задоволити клопотання позивача та стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн, понесені позивачем під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду Волинської області від 09.03.2026 у справі №903/1104/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - без задоволення.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м.Київ, вул.Руставелі Шота, 9А, код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (43010, Волинська обл., Луцький р-н, м.Луцьк, проспект Волі, буд.30, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 45601597) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВолиньБудКомфорт" (43000, Волинська обл., Луцький р-н, м.Луцьк, вул.Сверстюка Євгена, буд.1, офіс 306, код ЄДРПОУ 44572513) 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. Господарському суду Волинської області видати судовий наказ.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "28" травня 2026 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.