ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
25 травня 2026 року Справа №918/1251/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. , суддя Романюк Ю.Г.
при секретарі судового засідання Зенюковій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 02.04.2026 у справі №918/1251/24 (суддя Політика Н.А.)
за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національної служби охорони здоров'я України, Західного офісу Держаудитслужби, Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області
до - Фізичної особи-підприємця Ковтонюка Юрія Ілліча,
- Комунального некомерційного підприємства "Березнівський центр первинної медичної допомоги" Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області,
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України,
про визнання недійними договорів та стягнення коштів у сумі 158201 грн 75 коп.,
за участі представників:
прокурор - Немкович І.І. (в залі суду);
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02.04.2026 у справі №918/1251/24 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 24.03.2026 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню у справі №918/1251/24.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
В скарзі апелянт зазначає, що 10.03.2025 суд першої інстанції визнав недійсними договори між підприємцем і комунальним медичним закладом та застосував наслідки у вигляді стягнення з підприємця 158201,75 грн, а також судових витрат. На підставі цього рішення були видані судові накази, які підлягають примусовому виконанню.
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання цих наказів такими, що не підлягають виконанню, однак суд відмовив.
Скаржник вважає таку відмову незаконною та необґрунтованою оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення ч.3 ст.228 ЦК України, та не врахував актуальну правову позицію Верховного Суду.
Апелянт наголошує, що Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 чітко визначила: санкції за ч.3 ст.228 ЦК України мають конфіскаційний характер, є каральними, а не компенсаційними, і можуть застосовуватись лише у виключних випадках - коли доведено істотну шкоду державі або наявність кримінального правопорушення.
При цьому у даній справі прокурор не довів, що спірні договори були спрямовані на порушення інтересів держави чи що державі завдано збитків. Також не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між можливими порушеннями конкуренції та шкодою державі.
Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції мав зупинити провадження у справі до вирішення Верховним Судом аналогічної справи, однак цього не зробив, що призвело до ухвалення рішення без урахування майбутньої правової позиції.
Також підкреслює, що застосовані санкції фактично є втручанням у право власності, що суперечить практиці ЄСПЛ і принципу пропорційності, оскільки особу позбавляють майна без доведення реальної шкоди державі.
Скаржник вказує, що обов'язок за виконавчими документами фактично відсутній, оскільки саме рішення, на підставі якого вони видані, не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
У зв'язку з цим апелянт просить апеляційний суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення - визнати всі видані судові накази Господарського суду Рівненської області від 13.05.2025 у справі №918/1251/24 (на суму 158201,75 грн та судові витрати) такими, що не підлягають виконанню.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №918/1251/24 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Романюк Ю.Г., суддя Коломис В.В.
Листом від 09.04.2026 матеріали справи витребувано з Господарського суду Рівненської області.
14.04.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 апеляційну скаргу Ковтонюка Юрія Ілліча на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 02.04.2026 у справі №918/1251/24 - залишено без руху. Запропоновано апелянту усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а саме: надати докази сплати 2662,40 грн судового збору.
24.04.2026 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги до якої долучено докази сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн.
Розпорядженням керівника апарату суду від 27.04.2026, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Коломис В.В., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №918/1251/24.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №918/1251/24 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 02.04.2026 у справі №918/1251/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 25.05.2026 об 15:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59, у залі судових засідань №4. Запропоновано учасникам провадження у строк до 15.05.2026 подати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.
20.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» від апелянта надійшла заява, у якій останній зазначає, що підприємницька діяльність Ковтонюка Ю.І. була припинена 31.03.2025, тобто ще до ухвалення рішення судом першої інстанції. Відповідно, на момент прийняття рішення він вже не мав статусу фізичної особи - підприємця, а отже суд мав розглядати справу щодо нього як фізичної особи.
Незважаючи на це, суд ухвалив рішення саме щодо фізичної особи - підприємця, фактично щодо суб'єкта, який на той момент уже не існував у відповідному статусі. Це, на думку апелянта, є істотним порушенням і самостійною підставою для визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню.
Також у вказаній заяві апелянт звертає увагу, що аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховним Судом у подібній справі, де було підтверджено, що втрата статусу фізичної особи - підприємця не припиняє зобов'язань, але змінює процесуальний статус особи, що має враховуватися судом при розгляді справи.
Оскільки суд цього не зробив, а виконавчі документи видані саме щодо фізичної особи - підприємця, апелянт вважає, що такі накази не можуть бути виконані.
У зв'язку з викладеним він просить апеляційний суд повністю задовольнити апеляційну скаргу та визнати всі видані накази такими, що не підлягають виконанню.
У судове засідання суду апеляційної інстанції 25.05.2026 з'явився прокурор.
Інші учасники не забезпечили явку своїх представників, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялася у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки учасники провадження у справі належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, доводи апелянта безпосередньо викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Ковтонюка Юрія Ілліча, а ухвалу Господарського суду Рівненської області від 02.04.2026 у справі №918/1251/24 - залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.03.2025 у справі №918/1251/24 задоволено позов керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національної служби охорони здоров'я України, Західного офісу Держаудитслужби, Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області до Фізичної особи-підприємця Ковтонюка Юрія Ілліча та до Комунального некомерційного підприємства "Березнівський центр первинної медичної допомоги" Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області. Визнано недійсним договір №44 від 30.07.2020, укладений між Комунальним некомерційним підприємством "Березнівський районний центр первинної медичної допомоги" та Фізичною особою-підприємцем Ковтонюком Юрієм Іллічем. Визнано недійсним договір №50 від 31.08.2020, укладений між Комунальним некомерційним підприємством "Березнівський районний центр первинної медичної допомоги" та Фізичною особою-підприємцем Ковтонюком Юрієм Іллічем. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ковтонюка Юрія Ілліча на користь Комунального некомерційного підприємства "Березнівський районний центр первинної медичної допомоги" Березнівської міської ради 158201 грн 75 коп., а з Комунального некомерційного підприємства "Березнівський районний центр первинної медичної допомоги" Березнівської міської ради одержані ним за рішенням суду кошти в сумі 158201 грн 75 коп. стягнути в дохід держави. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ковтонюка Юрія Ілліча на користь Рівненської обласної прокуратури 3633 грн 60 коп. витрат по оплаті судового збору. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Березнівський районний центр первинної медичної допомоги" Березнівської міської ради на користь Рівненської обласної прокуратури 3633 грн 60 коп. витрат по оплаті судового збору.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Ковтонюка Юрія Ілліча про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2025 у справі №918/1251/24, а апеляційну скаргу повернуто апелянту разом з доданими до неї документами.
13.05.2025 господарським судом на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2025, яке набрало законної сили 05.05.2025, видано відповідні накази.
24.03.2026 до суду першої інстанції від Ковтонюка Юрія Ілліча через систему "Електронний суд" надійшла заява від 24.03.2026 про визнання наказів Господарського суду Рівненської області у справі №918/1251/24 такими, що не підлягають виконанню, а саме:
- стягнення з Фізичної особи-підприємця Ковтонюка Юрія Ілліча ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Комунального некомерційного підприємства "Березнівський районний центр первинної медичної допомоги" Березнівської міської ради (34600, Рівненська обл., м.Березне, вул. Набережна, буд. 3, код ЄДРПОУ 37867877) 158201 (сто п'ятдесят вісім тисяч двісті одну) грн 75 коп. таким, що не підлягає виконанню;
- про стягнення з Фізичної особи-підприємця Ковтонюка Юрія Ілліча ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул.16 липня, буд.52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. витрат по оплаті судового збору таким, що не підлягає виконанню;
- про стягнення з Комунального некомерційного підприємства "Березнівський районний центр первинної медичної допомоги" Березнівської міської ради (34600, Рівненська обл., м. Березне, вул. Набережна, буд. 3, код ЄДРПОУ 37867877) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд.52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. витрат по оплаті судового збору таким, що не підлягає виконанню.
Колегія суддів приймає до уваги, що згідно з ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
В силу приписів ч.1 ст.327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Так, 13.05.2025 господарським судом на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 10.03.2025, яке набрало законної сили 05.05.2025, видано накази про:
- стягнення з Фізичної особи-підприємця Ковтонюка Юрія Ілліча ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Комунального некомерційного підприємства "Березнівський районний центр первинної медичної допомоги" Березнівської міської ради (34600, Рівненська обл., м.Березне, вул.Набережна, буд.3, код ЄДРПОУ 37867877) 158201 (сто п'ятдесят вісім тисяч двісті одну) грн 75 коп., а з Комунального некомерційного підприємства "Березнівський районний центр первинної медичної допомоги" Березнівської міської ради (34600, Рівненська обл., м.Березне, вул. Набережна, буд.3, код ЄДРПОУ 37867877) одержані ним за рішенням суду кошти в сумі 158201 (сто п'ятдесят вісім тисяч двісті одна) грн 75 коп. стягнути в дохід держави;
- стягнення з Фізичної особи-підприємця Ковтонюка Юрія Ілліча ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд.52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. витрат по оплаті судового збору;
- стягнення з Комунального некомерційного підприємства "Березнівський районний центр первинної медичної допомоги" Березнівської міської ради (34600, Рівненська обл., м.Березне, вул. Набережна, буд.3, код ЄДРПОУ 37867877) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул.16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м.Київ) 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. витрат по оплаті судового збору.
В обґрунтування заяви заявник стверджував, що до ухвалення судом рішення у даній справі звертався до суду із заявою, в якій вказав, що Верховний Суд ухвалою від 13.11.2024 передав на розгляд об'єднаної палати справу №922/3456/23 за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-східного офісу Держаудитслужби до Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради, Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів та стягнення коштів. Однак, суд відмовив у зупиненні провадження у справі.
Передаючи справу №922/3456/23 на розгляд об'єднаної палати колегія суддів вирішила відступити від висновків колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з іншої палати, викладеного у постанові від 17.10.2024 у справі №914/1507/23 щодо можливості застосування передбачених положеннями частини третьої статті 228 ЦК України наслідків недійсності договору, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, у разі визнання недійсним договору, укладеного з порушенням учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції.
19.12.2025 Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові по справі №922/3456/23 висловлено правову позицію щодо застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України. Тобто, заявник зазначає, що змінилася практика вирішення спорів щодо визнання недійсними договорів, які укладено з порушенням інтересів держави та застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.
Зважаючи на викладені обставини, заявник вважає, що висновки викладені Верховним Судом у справі №922/3456/23 слугують підставою для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню відповідно до ст.328 ГПК України.
Як встановлено положеннями ст.328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Відповідно до ч.4 ст.328 ГПК України про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу; якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.
Отже, закон передбачає можливість визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, системний аналіз ст.328 ГПК України дає підстави для висновку, що "інші причини" мають свідчити про припинення обов'язку боржника, який існував на момент винесення рішення, або про виявлення обставин, які роблять виконання рішення неможливим з об'єктивних причин.
Проте процедура, передбачена ст.328 ГПК України, не є способом перегляду судового рішення по суті.
Зміна судової практики Верховного Суду, що відбулася після набрання рішенням законної сили, не припиняє матеріально-правового зобов'язання боржника, встановленого цим рішенням.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі "Брумареску проти Румунії" ЄСПЛ зазначив, що жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення лише з метою проведення повторного слухання та винесення нового рішення.
В рішенні від 12.03.2026 у справі "Ващенко та Третяк проти України" (№42489/16) ЄСПЛ підкреслив, що скасування рішень на користь заявників лише через те, що практика вищих судів змінилася через 4-5 місяців після винесення фінальних рішень, є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. Суд постановив, що нова практика не може застосовуватися ретроспективно до остаточних рішень, оскільки це є непередбачуваним для сторін.
Як правильно наголосив суд першої інстанції, якщо дозволити визнавати накази такими, що не підлягають виконанню, на підставі зміни судової практики, це створить небезпечний прецедент масового перегляду всіх судових рішень за минулі роки, що призведе до повного колапсу правової системи та втрати довіри до суду.
Верховний Суд у постанові 19.12.2025 у справі №922/3456/23 дійсно вказав, що стягнення в дохід держави за ч.3 ст.228 ЦК України є втручанням у право власності та має відповідати критерію пропорційності.
Однак, відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, суд враховує висновки Верховного Суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Як правильно відмітив суд першої інстанції, у даній справі №918/1251/24 стадія вибору та застосування норм права завершилася 10.03.2025 - винесенням рішення по суті.
Водночас чинне законодавство України не передбачає такої підстави для припинення обов'язку боржника за виконавчим документом, як зміна правової позиції Верховного Суду в іншій справі. Така зміна може бути підставою для перегляду справи за виключними обставинами (ст.320 ГПК України), але не для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у порядку ст.328 ГПК України.
Боржник у заяві, всупереч передбаченого ст.328 ГПК України порядку, не надав суду жодних доказів того, що накази були видані помилково (накази відповідають змісту рішення суду), обов'язок припинився добровільним виконанням, існують обставини, які свідчать про припинення зобов'язання (смерть особи, ліквідація без правонаступництва тощо).
Колегія суддів погоджується з викладеним в оскарженій ухвалі висновком, що посилання заявника на те, що виконання рішення тепер "суперечить інтересам справедливості", є суб'єктивною оцінкою, яка не може нівелювати обов'язковість судового акта, що набрав законної сили.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ч.ч.1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статей 18, 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Отже, визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, на підставі зміни судової практики, фактично означало б прихований перегляд рішення суду, яке вже не може бути оскаржене в загальному порядку. Це прямо суперечить принципу res judicata та практиці ЄСПЛ.
Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, заява ОСОБА_1 від 24.03.2026 року про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, у справі №918/1251/24 є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Інших обґрунтованих підстав для визнання наказів такими, що не підлягають виконанню, заявник суду першої інстанції не наводив.
Колегія суддів звертає увагу, що 20.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» апелянта надійшла заява, у якій останній зазначає, що підприємницька діяльність Ковтонюка Ю.І. була припинена 31.03.2025, тобто ще до ухвалення рішення судом першої інстанції. Відповідно, на момент прийняття рішення він вже не мав статусу фізичної особи-підприємця, а отже суд мав розглядати справу щодо нього як фізичної особи. Незважаючи на це, суд ухвалив рішення саме щодо фізичної особи-підприємця, фактично щодо суб'єкта, який на той момент уже не існував у відповідному статусі. Це, на думку апелянта, є істотним порушенням і самостійною підставою для визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню.
Згідно з положеннями ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи апелянта в поданій заяві не були предметом розгляду у суді першої інстанції, не заявлялися заявником при поданні заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню та не отримали відповідної правової оцінки.
Також, як передбачено статтею 266 ГПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. В іншому разі суд не враховує такі доповнення чи зміни.
По своїй суті подана апелянтом заява від 20.05.2026 є доповненням до апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції констатує, що ОСОБА_1 , по-перше, подав вказану заяву поза строком на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Рівненської області від 02.04.2026 у справі №918/1251/24, що суперечить пункту 1 статті 266 ГПК України, по-друге, всупереч пункту 2 вказаної статті не подав докази надсилання копій відповідних доповнень до апеляційної скарги іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
З огляду на викладене, колегія суддів не враховує такі доповнення апелянта як такі, що подані з порушенням процесуальних вимог та не підлягають розгляду в апеляційному порядку.
В силу ч.ч.1, 2 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на наведене вище та наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає правильним висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 24.03.2026 про визнання виконавчих документів таким, що не підлягають виконанню, у справі №918/1251/24.
Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд ухвали покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст.269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 02.04.2026 у справі №918/1251/24 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Повний текст постанови складено 28.05.2026.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Романюк Ю.Г.