Дата документу 21.05.2026 Справа № 335/5886/21
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/647/26 Головуючий у 1-й інстанції - ОСОБА_1
Єдиний унікальний №335/5886/21Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
21 травня 2026 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 (з доповненнями) на ухвалу Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 28 квітня 2026 року про продовження строку тримання під вартою
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Тунісу, громадянина Туніської Республіки, перебуває в Україні на підставі посвідки № НОМЕР_1 на постійне проживання в Україні, проживає у АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.383, ч.3 ст.307 КК України,
Вказаною ухвалою районного суду до 26.06.2026 року включно продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 з одночасним визначенням застави у сумі 266 240 гривень та покладенням обов'язків у разі її внесення.
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї обвинувачений просив ухвалу суду скасувати, постановити нове судове рішення яким застосувати відносно нього не пов'язаний із триманням під вартою запобіжний захід. Свої вимоги мотивував тим, що існування передбачених ст.177 КПК ризиків од початку нового розгляду кримінального провадження не доведено. Безпосередньо лише тяжкість обвинувачення, іноземне громадянство ОСОБА_6 та новий розгляд даного кримінального провадження не свідчать про наявність ризиків переховування від суду і незаконного впливу на свідків. Крім того, судом першої інстанції порушено встановлений законом порядок розгляду клопотання ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу та унаслідок неправильного визначення автора клопотання не взято до уваги заявлені доводи. Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому вручено не було. ОСОБА_6 наполягає на залученні йому перекладача з української мови на арабську, адже він є громадянином Туніської Республіки, його рідною мовою є арабська/туніський діалект арабської мови. Апелянт вказує, що визначений йому розмір застави є непомірним, не відповідає його матеріальному стану, тривалості перебування під вартою та сімейним обставинам.
Сторони кримінального провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду. Обвинувачений у своїй апеляційній скарзі наполягав на апеляційному розгляді без його участі та без участі захисника. Від прокурора у кримінальному провадженні та захисника клопотань про розгляд апеляційної скарги за їх участю не надходило.
З огляду на вищевикладене та враховуючи положення ч.4 ст.422-1 КПК, апеляційний розгляд здійснено без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
В провадженні Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя на новому розгляді перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні передбачених ч.2 ст.383, ч.3 ст.307 КК кримінальних правопорушень.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, виходив з того, що у справі існують ризики того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків, тому необхідно продовжити строк його тримання під вартою, оскільки більш м'які запобіжні заходи є недостатніми для запобігання встановленим ризикам.
Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно із вимогами ст.177 КПК підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим ст.177 КПК ризикам.
За змістом ст.199 КПК, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд має з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд, крім наявності зазначених у ст.177 КПК ризиків, зобов'язаний оцінити та врахувати й передбачені ст.178 КПК обставини, зокрема тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, міцність його соціальних зв'язків, наявність у обвинуваченого постійного місця роботи та дані, які його характеризують.
На переконання колегії суддів, рішення суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 ґрунтується на зазначених вимогах процесуального закону.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності передбачених ст.177 КПК ризиків, суд першої інстанції правильно встановив, що заявлені ризики переховування від суду та незаконного впливу на свідків об'єктивно існують, і для їх запобігання необхідно продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_6 .
На підтвердження існування передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК ризику свідчать ті обставини, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів проти правосуддя та у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, серед яких особливо тяжкий, що становить підвищений ступінь суспільної небезпеки, і за їх вчинення передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі від 9 до 12 років з конфіскацією майна.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_6 офіційно не працевлаштований, стабільне та законне джерело доходу у нього відсутнє.
З матеріалів провадження також вбачається, що обвинувачений перебуває на території України на підставі посвідки на постійне проживання та є громадянином Туніської Республіки. Відтак, на нього не розповсюджуються обмеження щодо перетину державного кордону, введені в Україні через воєнний стан.
Зазначені обставини у своїй сукупності, на переконання апеляційного суду, дають достатні підстави для висновку, що обвинувачений, будучи обізнаним про суворість покарання, яке може бути йому призначено у разі визнання його винуватим, опинившись на волі, потенційно може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані йому злочини.
Разом із тим, колегією суддів встановлено, що наразі триває новий судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 .
А тому, з огляду на характер висунутого обвинувачення, а також враховуючи закріплений нормами кримінального процесуального закону принцип безпосередності дослідження судом показань, на переконання апеляційного суду, існують достатні підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків, яких ще не допитано судом першої інстанції.
Відтак, з урахуванням конкретних обставин даного кримінального провадження, колегія суддів, усупереч доводам апеляційної скарги обвинуваченого, дійшла висновку, що прокурором доведено обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_6 перебувати на волі.
Між тим, колегія суддів вважає, що сама по собі тяжкість пред'явленого обвинувачення не є достатньою підставою для продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , натомість судом першої інстанції було враховано сукупність усіх встановлених у даному провадженні обставин, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою особи.
При цьому суд першої інстанції правильно визначився із тим, що дані, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_6 , та його процесуальна поведінка не дають підстав для висновку, що зміна запобіжного заходу з тримання під вартою обвинуваченого на більш м'який буде відповідати меті його застосування та зможе запобігти встановленим ризикам, навівши в оскаржуваному судовому рішенні обґрунтовані мотиви відхилення аргументів сторони захисту, заявлених у клопотанні про зміну обвинуваченому запобіжного заходу.
На переконання колегії суддів, рішення суду про продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою відповідає характеру і тяжкості інкримінованих діянь, даним про особу обвинуваченого та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Апеляційний суд зауважує, що застосований відносно ОСОБА_6 запобіжний захід не є безальтернативним, адже останньому разом із продовженням строку тримання під вартою визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо надмірного розміру визначеної останньому застави, колегія суддів дійшла висновку, що її розмір достатній для забезпечення виконання обвинуваченим передбачених КПК обов'язків та визначений із урахуванням вимог п.3 ч.5 ст.182 КПК на основі всебічно з'ясованих обставин кримінального провадження.
З аналізу змісту ст.182 КПК вбачається, що майновий та сімейний стан обвинуваченого не є єдиними критеріями для визначення розміру застави. Під час визначення розміру застави, окрім наведеного, слід також враховувати конкретні обставини кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, а також передбачені ст.177 КПК ризики.
Колегія суддів зважає й на те, що визначений ОСОБА_6 розмір застави є мінімально можливим згідно положень п.3 ч.5 ст.182 КПК.
Щодо аргументів апеляційної скарги ОСОБА_6 про порушення норм кримінального процесуального закону під час подання клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, а також щодо залучення останньому перекладача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Судова колегія зауважує, що ОСОБА_6 до моменту затримання проживав в м.Запоріжжі, був зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно законодавства України, уклав шлюб в Україні з українкою, від шлюбу має двох дітей. В судових засіданнях та поза ними обвинувачений зі своїми захисниками спілкується російською мовою, всі скеровані з його боку клопотання, заяви та заперечення, які викладені українською мовою, містять його особистий підпис. На питання учасників процесу та суду, які формулюються російською мовою обвинуваченим надавались змістовні відповіді.
Слід відмітити, що питання про залучення обвинуваченому перекладача в рамках даного кримінального провадження вирішувалось неодноразово. В тому числі, й під час розгляду касаційної скарги у судовому засіданні Верховного Суду від 13.01.2026 року, в якому приймав участь перекладач з української мови на російську мову.
Під час нового розгляду даного кримінального провадження в суді першої інстанції ухвалою Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 17.04.2026 року обвинуваченому ОСОБА_6 було залучено перекладача з Київського національного університету ім.Т. Шевченка кафедри мов і літератури Близького та Середнього Сходу - ОСОБА_7 для здійснення перекладу з української мови на арабську мову і навпаки, та перекладу процесуальних документів.
До початку судового засідання від 21.04.2026 року обвинуваченим було подано заперечення проти розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою без належного перекладу. Дане заперечення обвинуваченого викладено українською мовою.
Зі змісту журналу судового засідання від цієї ж дати, в якому приймав участі перекладач ОСОБА_7 , встановлено, що ОСОБА_6 заявив, що йому не потрібен перекладач (а.п.145).
В подальшому вказане судове засідання було відкладено на 28.04.2026 року та згідно ухвали Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 28.04.2026 року обвинуваченому залучено іншого перекладача, щодо участі якого ОСОБА_6 також висловив свої заперечення, як це підтверджується журналом судового засідання від 28.04.2026 року (а.п.146).
Колегія суддів підкреслює, що положеннями ч.3 ст.331 КПК прямо передбачено обов'язок суду розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування за наявності клопотань.
Призначене на 21.04.2026 року судове засідання було відкладено саме з метою забезпечення ознайомлення обвинуваченим зі змістом клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого та 28.04.2026 року ОСОБА_6 під час розгляду вказаного клопотання прокурора безпосередньо приймав участь у судовому засіданні, судом не обмежувалось право обвинуваченого висловити свої заперечення з приводу поданого клопотання прокурора, а також підтримати свою позицію та позиції захисників.
У зв'язку з чим доводи апелянта в цій частині відхиляються апеляційним судом.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо тривалого тримання його під вартою, апеляційний суд зауважує, що сама по собі тривалість тримання особи під вартою не може бути безумовною підставою для зміни запобіжного заходу за відсутності інших достатніх та вагомих підстав для прийняття такого рішення.
Даних, які би безумовно унеможливлювали подальше утримання ОСОБА_6 під вартою, надані матеріали провадження не містять.
Отже, колегія суддів, виходячи з наведених в апеляційній скарзі обвинуваченого мотивів, не вбачає законних та обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної ухвали чи зміни запобіжного заходу обвинуваченому за наслідками апеляційного розгляду.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою безумовне скасування ухвали суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 (з доповненнями) залишити без задоволення.
Ухвалу Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 28 квітня 2026 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4