Справа № 156/222/26
Провадження № 2/156/273/26
Рядок статзвіту № 40
27 травня 2026 року сел. Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області у складі:
головуючого судді Комзюк Н.Н.,
за участю секретаря судового засідання Кирилюк Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У лютому 2026 року ТОВ «Іннова Нова» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.05.2025 між ТОВ «Іннова Фінанс» (зараз - ТОВ «Іннова Нова») та відповідачем укладено договір (в електронні формі) про надання грошових коштів у кредит №8208970525. Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 5000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності. Свої зобов'язання позивач виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в погодженому розмірі. Однак відповідач не виконала належним чином взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка в добровільному порядку не погашена, що стало підставною для звернення до суду з даним позовом.
Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором №8208970525 від 17.05.2025 у розмірі 21237,00 грн, яка складається із заборгованості за: тілом кредиту у розмірі 5000,00 грн; відсотками у розмірі 6237,00 грн; неустойкою у розмірі 10000,00 грн.
Ухвалою від 10.03.2026 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням та викликом учасників справи.
Ухвалою від 08.04.2026 відзив на позовну заяву повернуто ОСОБА_1 без розгляду. Також відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в позовній заяві просив розгляд справи провести за його відсутності.
Відповідач, будучи повідомленою про розгляд справи належним чином, у судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила. Слід зауважити, що минуле судове засідання, яке було призначено на 11.05.2026, відкладено за клопотанням відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки у судове засідання учасника справи (представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи те, що відповідач, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, у судове засідання не з'явилась, причини неявки не повідомила, сторона позивача просить розглядати справу без їх участі, тому суд вважає за можливе, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, не здійснюючи фіксування судового процесу.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.77, 79, 80 ЦПК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч.8 ст.11 цього Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Судом встановлено, що 17.05.2025 між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-комунікаційної системи товариства укладено договір про надання грошових коштів у кредит №8208970525, за умовами якого кредитодавець (ТОВ «Іннова Фінанс») надає позичальнику ( ОСОБА_1 ) кредит у гривні, а позичальник зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити комісію за надання кредиту, проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Згідно з п. 2.3, 2.4, 2.5, 2.6.1, 2.7 вказаного договору сума кредиту (загальний розмір) складає: 5000 гривень. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту (строк дії договору) 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Стандартна процентна ставка становить 1 % в день та застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладання договору, 0,87% за кожен день користування кредитом, яка застосовується в період починаючи з 181 календарного дня з дати укладання договору і до закінчення строку дії цього договору. Комісія за надання кредиту становить 15% від суми наданого кредиту та нараховується на суму виданого кредиту у день надання кредиту.
Відповідно до п.3.1 договору кошти надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки про відправку одноразового ідентифікатора, ОСОБА_1 17.05.2025 о 17 год. 22 хв. направлено ідентифікатор №3665 на номер телефону НОМЕР_2 .
Для підписання договору відповідачем використано електронний підпис з одноразовим ідентифікатором 3665.
У також справі міститься графік платежів за договором, який також підписаний позичальником електронним ідентифікатором 3665. Згідно із графіком платежів загальна сума платежів за розрахунковий період складає 22580,00 грн (пункт 1) та сума процентів за користування кредитом складає 16830,00 грн, загальна вартість кредиту 22580,00грн.
Наведене свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
При цьому слід зауважити, що за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов?язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов?язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.
Зарахування коштів у розмірі 5000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_1 підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 20225-1354-218309062 від 17.05.2025 (ІD операції - 1621536914, надавач послуг ТОВ «ФК «Контрактовий дім»).
Окрім цього, на виконання ухвали суду від 10.03.2026 АТ КБ «ПриватБанк» листом від 24.03.2026 повідомило, що на ім'я ОСОБА_1 у банку емітовано банківську картку № НОМЕР_3 . На вказаний рахунок 17.05.2025 відбулось зарахування коштів у розмірі 5000,00 грн.
Отже, ТОВ «Іннова Фінанс» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 за договором виконало. Таким чином, у відповідача виник обов'язок повернути отримані кошти, на умовах та у строки, передбачені договором.
ТОВ «Іннова Фінанс» змінило назву на ТОВ «Іннова Нова», що підтверджується рішенням єдиного учасника ТОВ «Іннова Фінанс» №05-09/2025 від 05.09.2025.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку ОСОБА_1 , станом на 23.02.2026, має заборгованість у розмірі 21237,00 грн, яка складається із заборгованості за: тілом кредиту у розмірі 5000,00 грн; відсотками у розмірі 6237,00 грн; неустойкою у розмірі 10000,00 грн.
Докази на спростування даного розрахунку заборгованості, підтвердження виконання зобов'язань по договору відсутні, тобто відповідач у порушення умов договору взяті на себе зобов'язання не виконала, кредит та інші платежі відповідно до договору не повернула, внаслідок чого утворилась заборгованість, що є підставою для застосування до даних відносин правил згідно ст.1049 ЦК України щодо зобов'язання відповідача повернути грошові кошти відповідно до умов договору.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Згідно ст. 629 ЦПК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. У разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи, що отримані відповідачем кредитні кошти та відсотки за їх користування в добровільному порядку позивачу не сплачені, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по тілу кредиту у розмірі 5000,00 грн, а також відсотків у розмірі6237,00 грн.
З приводу стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за пенею в розмірі 10000,00 грн суд враховує наступне.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.
Згідно з п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.
Кредитний договір укладено під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.
Також, Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 №183/7850/22(61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Отже, нарахування пені у розмірі 10000,00 грн за невиконання грошового зобов'язання є неправомірним, а відтак задоволенню не підлягає.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання грошових коштів у кредит № 8208970525 від 17.05.2025 у розмірі 11237,00 грн, з яких 5000,00 грн заборгованість за тілом кредиту та 6237,00 грн - заборгованість за відсотками.
Крім того, на підставі ч.1ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме, згідно розрахунку: 11237,00 грн (задоволена частина вимог) : 21237,00 грн (ціна позову) х 100 = 52,91%, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1408,67 грн (52,48% від 2662,40 грн).
Керуючись ст. ст. 10-13, 141, 259, 263-265, 268, 279, 280 ЦПК України, суд,-
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Нова» заборгованість за договором про надання грошових коштів у кредит №8208970525 від 17.05.2025 у розмірі 11237 гривень 00 копійок.
У частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за пенею в розмірі 10000 гривень 00 копійок відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Нова» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1408 гривень 67копійок.
Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова Нова», місцезнаходження за адресою: вул. Верхній Вал, 10, 2-ий поверх, офіс 5, м. Київ, ЄДРПОУ 44127243;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Н.Н. Комзюк