Провадження № 11-кп/803/1503/26 Справа № 216/619/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
18 травня 2026 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
захисників: ОСОБА_6 , ОСОБА_7
прокурора: ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м. Кривий Ріг апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , та обвинуваченого ОСОБА_10 на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року, якою обвинуваченим ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 10 травня 2026 року, включно, -
Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотань обвинувачених та захисників про заміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт.
Задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу.
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 10 травня 2026 року, включно.
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 10 травня 2026 року, включно.
Із вказаною ухвалою не погодилися захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_9 , та обвинувачений ОСОБА_10 , які оскаржили її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_9 , просить скасувати ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12.03.2026 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та постановити нове рішення, яким змінити щодо нього запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із забороною цілодобово залишати приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та з носінням електронного засобу контролю. Відповідно до вимог ст. 194 КПК України просить покласти на обвинуваченого ОСОБА_9 обов'язки: прибувати до суду за першою вимогою; за наявності здати на зберігання до уповноваженої установи паспорти та інші документи для виїзду за кордон; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим у справі; носити електронний засіб контролю.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що суд першої інстанції формально підійшов до вирішення питання про продовження строку тримання під вартою та фактично обмежився посиланням на тяжкість обвинувачення і попередні висновки щодо наявності ризиків.Зазначає, що ухвала не містить належного аналізу конкретних обставин, які б підтверджували неможливість застосування до ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.Вказує, що висновок суду про достатність лише факту пред'явлення обвинувачення для встановлення його обґрунтованості є помилковим, оскільки обвинувачення саме по собі не може підтверджувати власну обґрунтованість. На думку захисника, суд мав навести фактичні обставини та відомості, які свідчать про наявність події кримінального правопорушення і можливу причетність до нього обвинуваченого, однак таких даних в ухвалі не наведено.Вважає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, судом належним чином не обґрунтовані. Зазначає, що прокурор не навів нових обставин, які б свідчили про те, що раніше встановлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують подальше тримання ОСОБА_9 під вартою.Вказує, що ризик незаконного впливу на свідків та потерпілого є неактуальним, оскільки потерпілий і свідки обвинувачення вже допитані судом, деякі з них - неодноразово, а кримінальне провадження перебуває на стадії дослідження письмових доказів, на які обвинувачений вплинути не може.Зазначає, що твердження сторони обвинувачення про можливий тиск або погрози свідкам не підтверджені належними доказами, а з моменту повідомлення про такі обставини минуло більше року, однак жодному з обвинувачених не повідомлено про підозру за цими фактами.Вважає, що ризик переховування від суду суд першої інстанції обґрунтував виключно тяжкістю можливого покарання, без належної оцінки особи ОСОБА_9 , його постійного місця проживання, сімейних і соціальних зв'язків, а також відсутності даних про намір ухилятися від суду.Зазначає, що суд не врахував тривале перебування ОСОБА_9 під вартою, наявність у нього дітей, сім'ї та інших близьких родичів, а також те, що ризик повторного ув'язнення у разі порушення покладених судом обов'язків може бути достатнім стримуючим фактором для забезпечення його належної процесуальної поведінки.Посилається на практику ЄСПЛ та правові висновки Вищого антикорупційного суду, згідно з якими тривале тримання особи під вартою не може ґрунтуватися на формальних або загальних посиланнях, а ризик впливу на свідків втрачає актуальність після безпосереднього отримання судом їх показань.Звертає увагу, що ОСОБА_9 перебуває під вартою з 10.08.2022 року, тобто понад три роки, у зв'язку з чим подальше застосування найсуворішого запобіжного заходу без належного обґрунтування, на думку захисту, не відповідає вимозі розумного строку та фактично набуває ознак покарання до ухвалення вироку.Вважає, що з урахуванням зібраності доказів, завершення допиту свідків, постійного місця проживання та наявності міцних соціальних зв'язків, подальше тримання ОСОБА_9 під вартою не є об'єктивно необхідним, а його належну процесуальну поведінку можливо забезпечити шляхом застосування цілодобового домашнього арешту із носінням електронного засобу контролю.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року в частині продовження щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та змінити йому запобіжний захід на інший, альтернативний, не пов'язаний із триманням під вартою.
Вказує, що перебуває в умовах ізоляції понад три роки, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжується йому фактично автоматично, без наведення нових обставин та без належної перевірки актуальності ризиків, на які посилається сторона обвинувачення.Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що з перебігом часу ризики, які були підставою для первинного застосування запобіжного заходу, повинні зменшуватися, а кожне наступне продовження тримання під вартою має бути обґрунтоване конкретними фактичними даними, які підтверджують необхідність подальшого обмеження права особи на свободу.Посилається на практику Європейського суду з прав людини та Вищого спеціалізованого суду України, відповідно до якої тривале тримання особи під вартою не може ґрунтуватися на формальних або загальних посиланнях, а сама лише тяжкість обвинувачення не є достатньою підставою для продовження строку тримання під вартою.Вказує про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та зазначає, що суд першої інстанції не навів переконливих мотивів, які б свідчили про неможливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.У доповненні до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_10 вказує на неповноту судового слідства. Зазначає, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджені матеріали кримінального провадження, у тому числі докази сторони захисту.Вказує, що сторона обвинувачення подає матеріали частково, у зв'язку з чим, на його думку, суд має у своєму розпорядженні лише частину матеріалів справи, необхідних для повного та об'єктивного вирішення питань, пов'язаних із подальшим застосуванням запобіжного заходу.Також зазначає, що суд лише частково досліджує клопотання сторони захисту, не надаючи належної оцінки всім наведеним у них доводам та обставинам, які мають значення для вирішення питання про можливість зміни запобіжного заходу на більш м'який. Обвинувачений вказує що тримається в умовах ізоляції більше трьох років, міру запобіжного заходу йому продовжують автоматично без змін. Вказує на практику ЕСПЛ та вищого спеціалізованого суду України. Вказує про відсутність ризиків. Просить змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на інший альтернативний захід не пов'язаний з триманням під вартою. У доповненні до апеляційної скарги вказує про неповноту судового слідства. Вказує, що судом не повністю досліджені матеріали справи, докази сторони захисту, а сторона обвинувачення подає матеріали частково, у суду наявні частково матеріали по справі. Вказує, що суд лише частково досліджує клопотання сторони захисту.
Сторони кримінального провадження про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, це підтверджується наявними матеріалами справи, клопотань про відкладення слухання справи не надходило.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинувачених, які у сукупності давали суду достатні підстави вважати, що кожен окремо, обвинувачений ОСОБА_10 та обвинувачений ОСОБА_9 , може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу, у зв'язку з чим суд прийняв відповідне рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Крім того, суд першої інстанції при розгляді клопотання прокурора врахував думку обвинувачених та їх захисників, які в судовому засіданні першої інстанції вказували наступне.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_7 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просив обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з засобами електронного контролю за місцем проживання ОСОБА_10 у будинку АДРЕСА_2 . Пояснив, що обвинувачений перебуває під вартою тривалий час з 12.08.2022 року, ризики, які зазначає прокурор, не доведені, ОСОБА_10 не має наміру переховуватися від суду, прагне довести свою невинуватість та не збирається вчиняти інше кримінальне правопорушення.
Обвинувачений ОСОБА_10 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та змінити йому міру запобіжного заходу із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю. Посилався на необґрунтованість його затримання і подальшого перебування під вартою.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_6 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з обов'язковим засобом контролю. Вказував на те, що у обвинуваченого міцні соціальні зв'язки, він утримується під вартою вже тривалий час, а ризики, на які вказує прокурор, зменшилися.
Обвинувачений ОСОБА_9 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просив звільнити його з-під варти та відпустити додому.
Так, при продовженні обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 обраного запобіжного заходу суд належним чином оцінив вагомість існуючих ризиків, які на даний час не зменшились, а саме те, що обвинувачені обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України, за ознаками нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у житло, спрямованого на заволодіння майном у особливо великих розмірах, вчиненого в умовах воєнного стану; у носінні, зберіганні, придбанні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу та незаконному придбанні, зберіганні психотропних речовин з метою збуту, тобто обвинувачуються у вчиненні трьох кримінальних правопорушень, два з яких є тяжкими та один особливо тяжкий.
На даний час ризики та обставини, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених, не змінилися та продовжують існувати.
Застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, тому є необхідним продовжити ОСОБА_10 та ОСОБА_9 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тяжкість, характер та обставини кримінальних правопорушень свідчать про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою.
Доводи апеляційних скарг про те, що сторона обвинувачення не надала конкретних доказів того, що обвинувачені мають намір ухилятися від суду чи впливати на свідків, є безпідставними, оскільки вказані ризики підтверджені наявними матеріалами справи, а відсутність встановлених фактів переховування від суду сама по собі не свідчить про неможливість вчинення ними таких дій у подальшому. Відсутність встановлених фактів порушення процесуальної поведінки за час перебування під вартою не спростовує існування ризиків, оскільки така поведінка оцінюється у сукупності з дією чинного запобіжного заходу, характером обвинувачення та іншими встановленими судом обставинами.
На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинувачених від суду є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги, поряд з іншими обставинами, і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000 р., у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» («Smirnova v. Russia») № 71362/01 від 21.07.2003 р. суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо підвищують ризик переховування від суду.
Доводи апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції не врахував зменшення ризиків із перебігом часу, колегія суддів вважає непереконливими. Дійсно, тривалість перебування особи під вартою зобов'язує суд кожного разу перевіряти актуальність ризиків та наводити мотиви необхідності подальшого застосування найсуворішого запобіжного заходу. Разом із тим сам по собі сплив часу не є безумовною підставою для зміни запобіжного заходу, якщо на момент вирішення питання судом встановлено, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, продовжують існувати та не можуть бути нейтралізовані більш м'яким запобіжним заходом.
Колегія суддів також не погоджується з доводами про автоматичне продовження строку тримання під вартою, оскільки з оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції перевірив наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, навів обставини, якими прокурор обґрунтовував їх існування, заслухав позиції сторони захисту та обвинувачених, а також перевірив можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу. Незгода сторони захисту з оцінкою цих обставин не свідчить про автоматичність продовження запобіжного заходу.
Доводи захисника ОСОБА_6 про те, що обґрунтованість обвинувачення не може підтверджуватися самим лише фактом висунення обвинувачення, колегія суддів оцінює з урахуванням стадії кримінального провадження. На стадії судового розгляду апеляційний суд при перевірці ухвали про продовження строку тримання під вартою не вирішує питання доведеності вини обвинувачених, не здійснює оцінку доказів з точки зору їх достатності для ухвалення обвинувального чи виправдувального вироку та не підміняє суд першої інстанції у дослідженні доказів по суті обвинувачення.
Водночас наявність обвинувального акта, прийнятого судом до розгляду, та судовий розгляд кримінального провадження щодо інкримінованих обвинуваченим діянь свідчать про існування процесуальної підстави для перевірки питання запобіжного заходу, а доводи сторони захисту щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів підлягають оцінці судом першої інстанції під час ухвалення кінцевого судового рішення у справі.
Посилання захисника на те, що суд першої інстанції не навів у повному обсязі доказів причетності ОСОБА_9 до інкримінованих кримінальних правопорушень, не є самостійною підставою для скасування ухвали, оскільки під час розгляду питання про продовження запобіжного заходу суд не повинен здійснювати детальний аналіз доказів винуватості особи, який може наперед визначити оцінку доказів при ухваленні вироку. Достатнім на цій стадії є встановлення того, що обвинувачення висунуто у встановленому законом порядку, провадження перебуває на судовому розгляді, а наведені прокурором ризики залишаються актуальними.
Ризик впливу обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на свідків у межах даного кримінального провадження залишається сталим, адже обвинувачені знають анкетні дані свідків та потерпілого, їх місце проживання, тому у випадку зміни запобіжного заходу на більш м'який можуть вжити протиправних заходів з метою їх залякування або помсти. Даний ризик суд першої інстанції обґрунтував тим, що свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні дав покази про здійснення на його адресу погроз з боку племінника обвинуваченого ОСОБА_9 - ОСОБА_12 , а прокурором долучено до матеріалів кримінального провадження копію витягу з ЄРДР щодо внесення відомостей за заявою свідка ОСОБА_11 про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 386 КК України. Крім того, свідок ОСОБА_13 зверталася із заявою про тиск відносно неї з боку обвинувачених, а зазначену заяву, як указано в ухвалі суду першої інстанції, вона писала у присутності свого захисника без будь-якого тиску з боку прокурора.
Доводи апеляційних скарг про те, що всі свідки та потерпілий уже допитані судом, не свідчать про повне зникнення ризику незаконного впливу, оскільки суд першої інстанції пов'язав цей ризик не лише з можливістю зміни показань, а й з імовірністю протиправного впливу на свідків у формі залякування або помсти за вже надані показання. При цьому колегія суддів виходить із того, що наведені обставини оцінюються не як покарання за можливу майбутню поведінку, а як дані, які у сукупності з іншими обставинами підтверджують наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Посилання захисника ОСОБА_6 на правові висновки Вищого антикорупційного суду у справі № 991/9167/24 не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки питання існування ризику незаконного впливу на свідків вирішується з урахуванням конкретних обставин кожного кримінального провадження. У цьому провадженні суд першої інстанції врахував не лише факт допиту свідків, а й відомості про повідомлення свідків щодо тиску та погроз, а також характер обвинувачення і дані про осіб обвинувачених.
Доводи про те, що за повідомленнями свідків щодо погроз обвинуваченим не повідомлено про підозру, не спростовують наявності ризику в розумінні ст. 177 КПК України, оскільки для оцінки ризику не вимагається доведення факту вчинення нового кримінального правопорушення поза розумним сумнівом чи наявність повідомлення про підозру. Суд оцінює не винуватість особи у новому кримінальному правопорушенні, а ймовірність поведінки, яка може перешкодити кримінальному провадженню.
Ризиком вчинення ОСОБА_9 іншого кримінального правопорушення є те, що останній раніше неодноразово судимий за корисливі тяжкі злочини, зокрема притягувався до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 187 КК України. Нове обвинувачення також містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, тому, на думку колегії суддів, тримання обвинуваченого під вартою є виправданим, оскільки у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Ризиком вчинення ОСОБА_10 іншого кримінального правопорушення є те, що останній раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за корисливі злочини та злочин у сфері незаконного обігу наркотиків, хоча наразі в силу ст. 89 КК України вважається не судимим.
Апеляційний суд наголошує, що, вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити з того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинувачених, а й високі стандарти охорони прав і інтересів потерпілого та суспільства в цілому.
Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.
Заявлені прокурором ризики є цілком ймовірними, а чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі. Тому доводи захисника та обвинуваченого про необґрунтованість заявлених ризиків є такими, що не заслуговують на увагу.
Також слід звернути увагу, що в апеляційній скарзі як на підставу зміни запобіжного заходу ОСОБА_9 з тримання під вартою на домашній арешт апелянт посилається на те, що обвинувачений має постійне місце проживання у м. Кривий Ріг, проживає разом із ОСОБА_14 , має двох неповнолітніх дітей, а також соціальні зв'язки, що, на його думку, виключає ризик переховування, однак такі доводи є безпідставними.
Також як на підставу зміни запобіжного заходу ОСОБА_10 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт апелянт посилається на те, що обвинувачений проживає у місті Кривий Ріг за постійною адресою, однак такі доводи також є безпідставними.
Слід зазначити, що ці обставини існували і на момент вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, а відтак вони не можуть безумовно свідчити про відсутність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та самі по собі не є достатніми для висновку про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених у разі зміни запобіжного заходу на більш м'який.
На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що у ОСОБА_10 та ОСОБА_9 відсутні достатні стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки у разі обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, що свідчить про наявність ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень.
Посилання ОСОБА_10 на те, що сторона обвинувачення подає матеріали частково, не свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали, оскільки предметом апеляційної перевірки в даному провадженні є не повнота дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні, а наявність підстав для продовження запобіжного заходу, актуальність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та можливість запобігання їм шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Доводи про те, що суд лише частково досліджує клопотання сторони захисту та не надає оцінки всім наведеним у них доводам, є загальними та не спростовують висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. З оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції виклав позиції сторони захисту та обвинувачених, перевірив можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу та навів мотиви, з яких дійшов висновку про необхідність подальшого тримання обвинувачених під вартою.
Доводи ОСОБА_10 щодо необґрунтованості його затримання та подальшого перебування під вартою також не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Як убачається з ухвали суду першої інстанції, ОСОБА_10 затримано 10.08.2022 року в порядку ст. 208 КПК України, 10.08.2022 року йому повідомлено про підозру, а ухвалою слідчого судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.08.2022 щодо нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що істотних порушень прав та свобод людини при затриманні ОСОБА_10 не встановлено, а стороною захисту не доведено. Доводи щодо незаконності затримання могли бути предметом перевірки в порядку ст. 206 КПК України, при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, а також можуть враховуватися судом при оцінці допустимості відповідних доказів під час розгляду справи по суті. Водночас такі доводи не спростовують наявності ризиків, які стали підставою для продовження запобіжного заходу ухвалою від 12.03.2026.
Фактично подані апеляційні скарги викликані незгодою сторони захисту та обвинуваченого ОСОБА_10 з висновками суду першої інстанції та спрямовані на досягнення бажаного результату у виді звільнення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з-під варти, що саме по собі не може бути підставою для зміни чи скасування обраного запобіжного заходу.
Тривалість судового розгляду в даному випадку не спростовує необхідність продовження обраного запобіжного заходу, а викликана складністю кримінального провадження, обсягом доказів, що належить дослідити, необхідністю забезпечення явки учасників процесу та належного здійснення судового розгляду, що саме по собі не утворює підстав для звільнення з-під варти та не свідчить про неможливість подальшого застосування даного виду запобіжного заходу.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 перебувають під вартою тривалий час, однак сама по собі тривалість застосування запобіжного заходу не є автоматичною підставою для його зміни, якщо з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження судом встановлено подальше існування ризиків та неможливість їх нейтралізації шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Апеляційний суд приходить до висновку, що у цьому кримінальному провадженні суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , а саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, тоді як менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також суд апеляційної інстанції вважає правильним рішення суду першої інстанції про невизначення обвинуваченим альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, оскільки формулювання обвинувачення стосується дій, пов'язаних із насильством та погрозою його застосування, а тому відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Ураховуючи сукупність обставин, у тому числі стадію судового провадження, а також дані про особу ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність даних, які б свідчили, що зазначені ризики не існують, а більш м'які запобіжні заходи спроможні забезпечити належний розгляд провадження та виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, і про необхідність продовження щодо обвинувачених найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За таких обставин колегія суддів вважає, що наразі тримання обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 під вартою є обґрунтованим та виправданим, оскільки виключно в такому виді можливо забезпечити досягнення мети, визначеної у ст. 177 КПК України.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає непереконливими доводи апеляційних скарг щодо можливості зміни запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на домашній арешт або інший альтернативний запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, оскільки рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи слідчим суддею, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_10 залишити без задоволення, а ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року, якою обвинуваченим ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 10 травня 2026 року, включно - без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді