Провадження № 11-кп/803/1822/26 Справа № 208/9218/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
20 травня 2026 року Кривий Ріг
20.05.2025р. колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Заводського районного суду м. Кам'янського від 13.04.2026р., якою продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 286-1 КК України до 11.06.2026р. із визначенням розміру застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів доходів громадян, що складає 499 200грн.
за участю обвинуваченого (в режимі ВКЗ) ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
прокурора (в режимі ВКЗ ) ОСОБА_8
Оскаржуваною ухвалою Заводського районного суду м. Кам'янського від 13.04.2026р., обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 11.06.2026р. із визначенням розміру застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів доходів громадян, що складає 499 200грн.
Із ухвалою суду першої інстанції не погодився обвинувачений, оскаржив в апеляційному порядку та в апеляційній скарзі:
- зазначає, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою та не вмотивованою, постановленою всупереч рівності сторін та вимог кримінально процесуального закону;
- вказує, що сторона захисту заперечує, що саме обвинувачений ОСОБА_6 перебував за кермом, в автомобілі перебував на місці пасажира, що підтверджується характерними тілесними ушкодженнями у нього;
- вважає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України та зазначені прокурором у клопотанні, не знайшли свого підтвердження та ґрунтуються на припущеннях;
- вказує, що визначений розмір застави є непомірним, визначений без врахування майнового стану обвинуваченого ОСОБА_6 ;
- прохає скасувати оскаржувану ухвалу, застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді помірного розміру застави.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді доповідача, доводи обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу, прохали її задовольнити, позицію прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, прохав ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення за таких підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції вказав, що обставини, за яких було застосовано та в подальшому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченого під вартою, не змінились. При цьому, суд першої інстанції врахував дані про особу обвинуваченого, вагомість доказів причетності обвинуваченого ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого злочину, а також враховуючи тяжкість злочину, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від семи до десяти років, та дійшов висновку, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
При цьому суд першої інстанції вважав можливим визначити розмір застави, як альтернативний запобіжний захід, та визначив його у розмірі 150 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в провадженні Заводського районного суду м. Кам'янського перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР № 120240500000000444 від 24.06.2024р. за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 286-1 КК України.
Відповідно до обвинувального акту встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що він будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та перебуваючи на посаді стрільця-помічника гранатометника 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , приблизно о 06:00 год. 24.06.2024, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки «AUDI А6», р/н НОМЕР_3 , діючи необережно, проявляючи кримінальну протиправну недбалість, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, не маючи перешкод технічного характеру для об'єктивного сприйняття дорожньої обстановки, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху, що потягло за собою втрату ним контролю над керуванням транспортним засобом, та в некерованому стані виїхав за межі проїжджої частини вправо по ходу свого руху, де скоїв наїзд на дерево, в результаті чого пасажири, що знаходився в салоні автомобіля «AUDI А6», р/н НОМЕР_3 , а саме ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (військовослужбовець ЗСУ, командир 2 відділення охорони взводу охорони роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном, та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (військовослужбовець ЗСУ, водій, солдат, ВЧ НОМЕР_2 , НОМЕР_4 бригада) отримали тілесні ушкодження, від яких загинули на місці події.
Дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 4 ст.286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що спричинило загибель кількох осіб.
Клопотання сторони обвинувачення про продовження строку тримання під вартою мотивовано тим, що не перестали існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, що стало підставою для продовження обвинуваченому строку обраного запобіжного заходу.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що спричинило загибель кількох осіб, тобто особливо тяжкого злочину.
Суд першої інстанції задовольняючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_11 , обґрунтовано встановив та дійшов правильного висновку, що обраний обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою, відповідає характеру та тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив про доведеність заявлених прокурором ризиків передбачених ст. 177 КПК України, які не зменшились, врахував дані про особу обвинуваченого, а також врахував тяжкість злочину, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від семи до десяти років та дійшов до правильного висновку, що на даній стадії кримінального провадження є підтвердженою неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Підстав, які б виключали можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою не вбачається, доказів на підтвердження неможливості на даний час перебування ОСОБА_6 під вартою, суду не надано.
Таким чином, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 суд першої інстанції в повній мірі обґрунтував своє рішення щодо необхідності продовження застосування щодо обвинуваченого даного заходу забезпечення кримінального провадження.
При цьому суд першої інстанції розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу, а саме у виді можливості внесення застави, встановив таку можливість та визначив розмір застави в межах, визначених ст.ст. 182, 183 КПК України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що наразі достатніми та належними підставами тримання ОСОБА_6 під вартою є не лише очікування завершення судового розгляду справи, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, що вимагає ізоляції осіб, які з встановленою високою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 і виключити ризики, пов'язані із звільненням його з-під варти, проте можливість внесення визначеного розміру застави буде достатнім стримуючим фактором для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, з урахуванням фактичних обставин справи, які наведені в обвинувальному акті.
Доводи апеляційної скарги про недоведеності ризиків передбачених ст. 177 КПК України є безпідставними, оскільки, прокурором доведені наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України. Крім того ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.
На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинуваченого від суду, є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Враховуючи, що санкція ч. 4 ст. 286-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі, колегія суддів не вбачає іншої можливості запобігти ризику переховування обвинуваченого від суду у інший спосіб, ніж тримання його під вартою.
Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, підтверджується тим, що обвинуваченому загрожує покарання до 12 років позбавлення волі, з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним або від кримінального переслідування існує реальна можливість вчинення ним злочину, передбаченого ст. 408 КК України тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, а тому доводи про необґрунтованість заявлених ризиків є хибними.
Суд апеляційної інстанції також вважає, що визначений розмір застави відповідає вимогам КПК України з урахуванням фактичних обставин кримінального правопорушення наслідком, якого є загибель двох потерпілих, а тому доводи апеляційної скарги, що визначений розмір застави є непомірним, визначений без врахування майнового стану ОСОБА_6 є не слушними.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Суд апеляційної інстанції не вбачає в діях суду першої інстанції порушень кримінального процесуального законодавства, які б вплинули на законність прийнятого рішення про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 .
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що наразі тримання обвинуваченого під вартою є обґрунтованими та виправданими, оскільки виключно в такому виді можливо забезпечити досягнення мети, визначеної у ст. 177 КПК України.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи судом, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 194, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Заводського районного суду м. Кам'янського від 13.04.2026р., якою продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого за ч. 4 ст. 286-1 КК України ОСОБА_6 до 11.06.2026р. із визначенням розміру застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів доходів громадян, що складає 499 200грн. залишити без задоволення.
Ухвалу Заводського районного суду м. Кам'янського від 13.04.2026р., якою продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого за ч. 4 ст. 286-1 КК України ОСОБА_6 до 11.06.2026р. із визначенням розміру застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів доходів громадян, що складає 499 200грн. залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді