Справа № 756/1802/26 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4174/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
25 травня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника (в режимі ВКЗ) - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 17 березня 2026 року,
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17 березня 2026 року ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 189 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 15 травня 2026 року включно.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про доведеність ризику того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, усвідомлюючи невідворотність покарання у разі визнання його винуватим, може переховуватися від суду, та незаконно впливати на потерпілого, що вказує про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, та неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 вказав про незаконність оскаржуваної ухвали, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Так, на обґрунтування своєї позиції вказав, що жодного відношення до інкримінованих йому кримінальних правопорушень не має та жодного доказу, яким би підтверджувалась його причетність, стороною обвинувачення не наведено, при цьому, його версію подій щодо непричетності до кримінальних правопорушень сторона обвинувачення не перевірила та відповідних свідків не допитала. Також зазначив, що він має тяжку спадкову хронічну хворобу, яка загострилася за час перебування під вартою та унеможливлює його перебування в умовах СІЗО без ризику для здоров'я, а судом хоч і було неодноразово постановлено ухвали про забезпечення йому належного лікування, однак такі ухвали виконані не були та відповідні медичні документи до суду не направлені. Вважає, що оскільки СІЗО не може забезпечити його належне лікування та надання медичної допомоги, з урахуванням відсутності доказів його причетності до кримінальних правопорушень, то ухвала суду про продовження його тримання під вартою підлягає скасуванню. Просив суд скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою обрати йому запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем проживання його сина ОСОБА_9 або визначити інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого та його захисника, які подану апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити; прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з апеляційної скарги обвинуваченого, ним порушене питання про скасування ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 17 березня 2026 року.
Між тим, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції була постановлена 17 березня 2026 року, строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою був визначений до 15 травня 2026 включно. Однак із 11.05.2026 року обвинувачений утримується під вартою на підставі іншої ухвали Оболонського районного суду м. Києва. На день розгляду справи судом апеляційної інстанції ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 17 березня 2026 року фактично втратила чинність, а висновки, які були зроблені у цій ухвалі, на сьогоднішній час втратили своє юридичне значення, що указує на неможливість скасування цієї ухвали судом апеляційної інстанції.
При цьому, необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
За своєю правовою природою ризик вчинення підозрюваним, обвинуваченим дій (поведінки підозрюваного, обвинуваченого), перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про імовірність протидії підозрюваного, обвинуваченого кримінальному провадженню у однин із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і у нинішньому чи минулому. Проте, існування можливості такої протидії на майбутнє повинно підтверджуватися доказами станом на момент ухвалення відповідного рішення. Це твердження знайшло своє підтвердження у низці статей чинного КПК України. Зокрема, аналіз положень ч. 2 ст. 177, ч. 1 ст. 194, ч. 1 ст. 196, ч. 3 ст. 199 КПК України дає підстави стверджувати те, що як у випадку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так і у випадку продовження строку дії цього запобіжного заходу суд вирішує питання про існування ризиків станом на час ухвалення відповідного рішення. У зв'язку із цим, колегія суддів вважає, що перевірка висновків суду першої інстанції про існування того чи іншого ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, можлива лише під час дії ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою чи продовження строку тримання під вартою, тобто у час, коли ці ризики дійсні та існує реальна можливість перевірки їх існування. Та обставина, що станом на час розгляду справи оскаржувана ухвала втратила чинність унеможливлює скасування цієї ухвали, що вказує на необґрунтованість вимог обвинуваченого в частині скасування цієї ухвали. Колегія суддів також зважає на те, що відповідно до вимог ст. 407 КПК України до повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги відноситься прийняття рішення, пов'язаного виключно із втручанням у судове рішення шляхом його зміни чи скасування або невтручання шляхом залишення цього рішення без змін. У зв'язку із цим, за відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення, як такого, яке втратило чинність, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості ухвалити будь-яке рішення щодо тих обставин, які наведені апелянтом у апеляційній скарзі.
Колегія суддів зважає і на те, що нормами КПК України не передбачається можливості залишення апеляційної скарги без розгляду. Наведені вище обставини не дають також підстав для закриття апеляційного провадження.
Поряд із цим, як вже було зазначено колегією суддів вище, скасованим може бути лише чинне судове рішення, таке, яке породжує певні юридичні наслідки. Строк дії ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 17 березня 2026 рокузакінчився 11.05.2026 року. Те, що ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 17 березня 2026 року на час ухвалення судом апеляційної інстанції рішення за апеляційною скаргою обвинуваченого є нечинною унеможливлює її скасування.
Із урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого у зв'язку із неможливістю скасування ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 17 березня 2026 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15 травня 2026 року включно, а тому колегія суддів залишає апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 без задоволення, а зазначену ухвалу - без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 17 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4