26 травня 2026 року
м. Київ
справа № 643/15115/24
провадження № 51-1976ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Салтівського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року стосовно
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Харкова,
раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
Салтівський районний суд м. Харкова вироком від 07 жовтня 2025 року визнав ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
За обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_4 визнаний винуватим у тому, що він під час проведення працівниками Салтівського (колишня назва ІНФОРМАЦІЯ_2 загальної мобілізації з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 для перевірки облікових даних. Після прибуття отримав направлення на проходження військово - лікарської комісії, за результатами проходження якої 25 січня 2023 року був визнаний придатним за станом здоров'я до військової служби.
Після проходження медичного огляду 14 квітня 2023 року у денний час доби, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , який відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є військовозобов'язаним, було вручено повістку для подальшого прибуття 17 квітня 2023 року о 17:30 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправлення до військової частини для проходження військової служби під час мобілізації.
17 квітня 2023 року ОСОБА_4 , маючи прямий умисел, спрямований на ухилення від несення військової служби під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки, діючи з метою ухилення від призову за мобілізацією, порушуючи вимоги ст. 65 Конституції України, Законів України «Про військовий обов'язок та військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вимоги Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, будучи придатним за станом здоров'я для проходження військової служби та не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 у визначений час.
Дії ОСОБА_4 місцевий суд кваліфікував за ст. 336 КК, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 19 лютого 2026 вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи фактичні обставини справи, просить рішення судів попередніх інстанцій змінити у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого й призначити його підзахисному більш м'яке покарання із застосуванням приписів ст. 75 КК, звільнивши ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Уважає, що суди попередніх інстанцій не врахували належним чином загальні засади призначення покарання, передбачені ст. 65 КК тавсіх даних про особу засудженого, який соціалізований; проживає однією сім'єю з дружиною; має постійне місце проживання; до початку повномасштабного вторгнення мав постійну роботу і стабільний дохід, який дозволяв утримувати сім'ю; після вторгнення втратив роботу, проте має підробіток, намагається забезпечити сім'ю; за місцем проживання характеризується позитивно; має ряд хронічних захворювань.
Крім того, суди не урахували, що вчинене кримінальне правопорушення є нетяжким, у свою чергу обставини, які відповідно до вимог ст. 67 КК обтяжують покарання, відсутні.
Автор скарги стверджує, що засуджений не прибув за повісткою через погане самопочуття.
Також на думку адвоката суди безпідставно не взяли до уваги пом'якшуючі покарання обставини: щире каяття та вчинення злочину через збіг тяжких обставин.
Зазначене у сукупності, на думку касатора, є підставою для призначення покарання із застосуванням приписів ст. 75 КК.
Мотиви Суду
Перевіривши касаційну скаргу захисника та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, а також правильність кваліфікації його дій Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість судових рішень в цій частині ніким не оскаржуються.
Доводи засудженого фактично зводяться до оспорювання призначеного покарання і на думку колегії суддів Верховного Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень не тільки засудженим, а й іншими особами.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом його вибору. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, однак з обов'язковим урахуванням меж, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду мають відповідати принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Як убачається із оскаржуваних судових рішень, призначаючи ОСОБА_4 , покарання, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, в повній мірі врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК є нетяжким злочином; особу винного, який раніше не судимий, на обліках лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, позитивно характеризується, одружений, має ряд захворювань, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Приймаючи до уваги всі обставини цього кримінального провадження, суд
першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення покарання на мінімальний строк, передбачений санкцією ст. 336 КК.
Щодо щирого каяття та збігу тяжких обставин, як пом'якшуючих покарання обставин.
З копій доданих до касаційної скарги судових рішень видно, що засуджений вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав, не намагався виправити наслідки вчиненого, крім того, суди обох інстанцій зазначили, що факт щирого каяття не знайшов свого підтвердження як у ході досудового розслідування та і судового розгляду.
Варто уваги, що даних, які б свідчили про щирість каяття засудженого, не надає і суду касаційної інстанції автор скарги.
Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого, як обставину, що пом'якшує покарання лише заявлення про його наявність. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки.
Щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Так, суди першої та апеляційної інстанцій у відповідних рішеннях детально проаналізували наявність обставини, про яку вказує захисник у скарзі (щире каяття)та навели переконливе обґрунтування, чому така обставина відсутня у діях ОСОБА_4 .
Верховний Суд неодноразово зазначав, що формальне повідомлення про щире каяття може свідчити про намір уникнути справедливого покарання і таке каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Стосовно збігу тяжких обставин.
Захисник указуючи в скарзі про тяжкі обставини не розкриває їх, не обґрунтовує у чому полягали такі обставини, що змусили ОСОБА_4 під час дії воєнного стану відмовитися від захисту Батьківщини.
Суди попередніх інстанцій слушно зазначили, що така поведінка ОСОБА_4 свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого ним діяння, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності у ОСОБА_4 обставин, які пом'якшують покарання, таких, як щире каяття, збіг тяжких обставин.
Відповідно до приписів статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Проте, ураховуючи, що вчинене кримінальне правопорушення відноситься до правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації, характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого, поведінку засудженого після цього, який винуватість не визнав, у вчиненому не розкаявся і відсутність обставин, що пом'якшують покарання, оцінивши сукупність всіх обставин справи, суди обох попередніх інстанцій не знайшли підстав для застосування положень ст. 75 КК.
З такими висновками судів погоджується і касаційний суд.
Верховний Суд уважає, що призначене покарання відповідає приписам статей 50, 65 КК, враховуючи конкретні обставини цього кримінального провадження, вчиненого вумовах збройної агресії Російської Федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов'язку з захисту Вітчизни.
Суд зауважує, що згідно зі ст. 65 Конституції України та ст. 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу що доводи касаційної скарги захисника про неврахування судами відсутності у нього судимостей, його позитивної характеристики і того, що він має низку захворювань, а вчинений ним злочин є нетяжким, є неспроможними, оскільки під час призначення засудженому виду й міри покарання суди обох інстанцій в мотивувальній частині рішень урахували ці обставини на ряду із іншими.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам сторони захисту в частині призначеного засудженому покарання, зваживши на обставини справи в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК та із зазначенням мотивів ухваленого рішення, обґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без змін, з чим погоджується й суд касаційної інстанції.
Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам
ст. 419 КПК.
Доводи захисника не нівелюють вчиненого та не знижує суспільної небезпеки кримінального правопорушення.
Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу є дискреційним повноваженням суду, яке було реалізовано, під час ухвалення вироку судом першої інстанції та постановлення ухвали судом апеляційної інстанції в цьому кримінальному провадженні. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість немає.
Обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
На підставі викладеного, керуючись вказаною нормою, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Салтівського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3