22 травня 2026року
м. Київ
справа № 712/965/23
провадження № 51 - 1621 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши матеріали касаційної скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5
на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 29 січня 2026 року,
установив:
За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2024 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
с. Яснозір'я Черкаського району Черкаської області та жителя м. Черкаси,
засуджено за ч. 3 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 6 років.
Вирішено питання про долю речових доказів і стягнення процесуальних витрат.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 06 грудня 2022 року близько 15:30 перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння, в порушення вимог пунктів 2.3.б), 2.9.а), 8.7.3.ґ),е), 12.4 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) рухаючись автомобілем «Audi А4», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , зі швидкістю 75 км/год, по вул. 30-річчя Перемоги, зі сторони вул. Олени Теліги в напрямку вул. Сумгаїтська у м. Черкаси, і наближаючись до регульованого перехрестя, маючи технічну можливість, не зупинився до дорожньої розмітки «стоп лінія» з моменту загорання жовтого сигналу світлофора, при максимально дозволеній швидкості руху в населених пунктах
50 км/год, виїхав за межі дорожньої розмітки «стоп лінія» і допустив зіткнення
з автомобілем «Skoda Superb» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6 , яка виїхала на перехрестя на дозволений сигнал світлофора. Після цього
ОСОБА_5 здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_7 , який від отриманих тяжких тілесних ушкоджень помер.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 29 січня 2026 року цей вирок залишено без змін.
У касаційній скарзі захисник посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки, на його думку, суди не встановили обов'язкової кваліфікуючої ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК - перебування ОСОБА_5
у стані наркотичного сп'яніння на момент дорожньо-транспортної пригоди.
Зазначає, що для кваліфікації дій особи за ч. 3 ст. 286-1 КК недостатньо самого факту виявлення в організмі наркотичної речовини або її метаболітів, оскільки стан наркотичного сп'яніння має характеризуватися реальним психоактивним впливом речовини на психофізіологічні функції особи, зокрема увагу, швидкість реакції, координацію рухів та здатність адекватно оцінювати дорожню обстановку. На його переконання, обвинувачення мало довести не факт можливого вживання ОСОБА_5 канабісу в минулому, а перебування останнього під його впливом саме 06 грудня 2022 року о 15:30, коли він керував транспортним засобом.
У цьому контексті захисник указує, що позитивний результат імуноферментного тесту сечі на марихуану не є достатнім доказом стану наркотичного сп'яніння, оскільки такий метод є якісним, скринінговим, не визначає концентрації речовини, не дає змоги встановити час її вживання та не розмежовує активні
й неактивні метаболіти канабіноїдів. Крім того, за твердженням захисника, метаболіти канабісу можуть виявлятися в сечі протягом тривалого часу після вживання, а тому сам факт їх наявності не підтверджує перебування особи у стані сп'яніння в конкретний момент часу.
Також звертає увагу на те, що у справі не проводилося дослідження крові на вміст активного тетрагідроканабінолу, не встановлено концентрацію наркотичної речовини в організмі ОСОБА_5 , час її останнього вживання та реальний вплив на його психофізіологічний стан. На думку захисника, висновок
№ 767 щодо результатів медичного огляду є адміністративним медичним актом, а не судово-медичним чи судово-наркологічним експертним висновком, тоді як встановлення стану наркотичного сп'яніння, як кваліфікуючої ознаки складу злочину, потребувало застосування спеціальних знань і проведення відповідної експертизи.
Окремо зазначає, що клінічні ознаки, зафіксовані під час медичного огляду засудженого, зокрема втома, напруженість, розширені зіниці, тремор пальців рук та промахування під час виконання проби, не є специфічними саме для наркотичного сп'яніння від канабісу й могли бути зумовлені стресовою реакцією після ДТП, фізіологічним станом особи або іншими чинниками. При цьому
в медичних документах не встановлено причинного зв'язку між цими ознаками та впливом саме наркотичної речовини.
Окрім того, посилається на відповідь КНП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер» від 17 квітня 2026 року, в якій підтверджено, що проведене дослідження було якісним, не передбачало кількісного визначення речовини, не встановлювало часу її вживання, не диференціювало активний тетрагідроканабінол і неактивні метаболіти, а також не було судово-експертним дослідженням.
На думку захисника, відхиливши ці доводи суд першої інстанції самостійно, без належного експертного підґрунтя, дійшов висновку про те, що сукупність клінічних ознак та результат імуноферментного тесту доводять перебування ОСОБА_5 у стані наркотичного сп'яніння на момент ДТП. Апеляційний суд, цієї неповноти не усунув, належної перевірки доводів сторони захисту не здійснив та обмежився загальним погодженням із висновками місцевого суду.
Також зазначає, що суди обох інстанцій не встановили причинного зв'язку між імовірним станом наркотичного сп'яніння засудженого та порушенням ним вимог ПДР, яке спричинило ДТП. Вважає, що без доведення впливу наркотичної речовини на здатність ОСОБА_5 керувати транспортним засобом кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 286-1 КК є необґрунтованою.
З посиланням на статті 17, 86, 91, 94, 242, 412, 438 КПК, статтю 62 Конституції України, а також статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стверджує, що всі сумніви щодо доведеності стану наркотичного сп'яніння мали тлумачитися на користь засудженого. У зв'язку з цим вважає, що обов'язкова кваліфікуюча ознака складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК, залишилася недоведеною поза розумним сумнівом, а тому судові рішення підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
За приписами ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність доказів.
Статтею 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог, встановлених в ст. 94 цього Кодексу, де мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник фактично оспорює правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 286-1 КК, вважаючи недоведеним його перебування у стані наркотичного сп'яніння саме на момент дорожньо-транспортної пригоди. На обґрунтування цієї позиції захисник посилається на невстановлення кількісного показника канабіноїдів, відсутність дослідження крові на активний тетрагідроканабінол, неспецифічність зафіксованих клінічних ознак та неналежність висновку медичного огляду як доказу. Разом із тим зазначені доводи не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.
Як убачається зі змісту вироку місцевого суду, відхиляючи ці доводи, суд виходив із того, що стан наркотичного сп'яніння засудженого встановлено не лише за результатом лабораторного дослідження біологічного зразка, а і за сукупністю доказів, зокрема даними направлення на огляд, висновком № 767 від 06 грудня 2022 року щодо результатів медичного огляду, актом медичного огляду № 767 та актом хіміко-токсикологічних досліджень № 885.
Відповідно до висновку № 767, складеного лікарем КНП «Черкаський обласний наркологічний диспансер» за наслідками огляду ОСОБА_5 06 грудня
2022 року о 19:10 лікарем встановлено діагноз: сп'яніння внаслідок вживання марихуани. Цей висновок узгоджується з актом медичного огляду № 767 в якому зафіксовано клінічні ознаки, виявлені під час огляду засудженого, а саме: втомлений та напружений стан, розширені зіниці, промахування під час виконання проби, тремор пальців рук. Крім того, актом хіміко-токсикологічних досліджень № 885 підтверджено позитивний результат імуноферментного тесту на марихуану щодо біологічного зразка, відібраного у засудженого 06 грудня
2022 року.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про перебування ОСОБА_5
у стані наркотичного сп'яніння під час керування транспортним засобом ґрунтувався не на самому лише факті виявлення у сечі слідів наркотичної речовини, а на сукупності даних медичного огляду, зафіксованих клінічних ознак, висновку лікаря та результату лабораторного дослідження, які суд оцінив
у їх взаємозв'язку.
Посилання захисника на те, що метаболіти канабісу можуть зберігатися в організмі особи протягом тривалого часу після його вживання, саме по собі не спростовує висновків суду, оскільки у цьому кримінальному провадженні встановлення стану наркотичного сп'яніння не зводилося виключно до позитивного результату імуноферментного тесту. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що відповідно до Інструкції № 1452/735 метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявності речовин, здатних спричинити стан сп'яніння, а остаточний висновок лікаря формується
з урахуванням як результатів такого дослідження, так і клінічної картини медичного огляду.
Твердження захисника про те, що для встановлення стану наркотичного сп'яніння обов'язково необхідним було проведення судово-токсикологічної чи судово-наркологічної експертизи також не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону. Наявність або відсутність стану сп'яніння водія може встановлюватися на підставі передбачених законом медичних документів, складених за результатами огляду у закладі охорони здоров'я, а також інших доказів, оцінених судом у сукупності. Саме таку оцінку суд першої інстанції у цьому провадженні й здійснив.
Доводи касаційної скарги в цій частині значною мірою ґрунтуються на відповіді КНП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер» від 17 квітня
2026 року, тобто на документі, отриманому вже після ухвалення судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Такий документ не був предметом безпосереднього дослідження судами попередніх інстанцій, а тому не може бути використаний судом касаційної інстанції як підстава для переоцінки встановлених фактичних обставин або для формування нових висновків щодо доведеності чи недоведеності стану наркотичного сп'яніння ОСОБА_5 .
Разом із тим, як убачається зі змісту апеляційної скарги сторони захисту, питання недоведеності перебування засудженого у стані наркотичного сп'яніння, недопустимості чи недостатності доказів медичного огляду, необхідності призначення експертизи, а також зміни правової кваліфікації його дій з ч. 3
ст. 286-1 КК на ч. 2 ст. 286 КК перед апеляційним судом не ставилось. Отже, апеляційний суд, діючи у межах апеляційного перегляду, не був зобов'язаний повторно перевіряти доводи, які не становили предмету апеляційного оскарження.
За таких обставин посилання захисника в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд у своєму рішенні не дав оцінки наведеним питанням, є безпідставними. Відсутність в ухвалі апеляційного суду окремих мотивів щодо доводів, які не були заявлені в апеляційній скарзі, не свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону цим судом.
Не є прийнятними доводи захисника в скарзі про необхідність встановлення причинного зв'язку між станом наркотичного сп'яніння та дорожньо-транспортною пригодою. Для кваліфікації дій особи за ч. 3 ст. 286-1 КК підлягає встановленню причинний зв'язок між порушенням правил безпеки дорожнього руху та наслідками у виді смерті потерпілого. Водночас стан сп'яніння є ознакою спеціального складу цього кримінального правопорушення, яка характеризує особу, що керувала транспортним засобом під час вчинення діяння, і не потребує окремого доведення того, що саме стан сп'яніння був безпосередньою причиною ДТП.
Отже, наведені захисником у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до його незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та необхідності повторного дослідження фактичних обставин, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Підстав вважати, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в судових рішеннях про доведеність перебування ОСОБА_5 у стані наркотичного сп'яніння під час керування транспортним засобом ґрунтуються на недопустимих доказах, є необгрунтованими або зробленими з істотним порушенням вимог КПК, Суд не вбачає.
Доводів про конкретні істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які би вплинули на законність і обґрунтованість судових рішень
у розумінні статей 412, 438 КПК касаційна скарга захисника не містить і зі змісту оскаржуваних рішень такого не вбачається. Мотивувальна частина вироку містить посилання на докази, на яких ґрунтується висновок місцевого суду, та мотиви відхилення доводів сторони захисту, що відповідає вимогам статей 370, 374 КПК. Закон України про кримінальну відповідальність щодо вчиненого ОСОБА_5 діяння застосовано правильно.
Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою та вмотивованою
і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги та скасування вироку Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2024 року та ухвали Черкаського апеляційного суду від 29 січня 2026 року з підстав, передбачених
ст. 438 КПК, Суд не вбачає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
захисника ОСОБА_4 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси
від 26 грудня 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 29 січня
2026 року щодо засудженого ОСОБА_5 , через відсутність підстав для її задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3