26 травня 2026 року
м. Київ
справа №320/57985/24
адміністративне провадження № К/990/15708/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві (далі - ТУ БЕБ у м. Києві), в якому просила:
- зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років час роботи в державних органах - з 12.11.2012 по 26.06.2013 в органах Державної податкової служби України, з 27.06.2013 по 18.12.2014 в органах Міністерства доходів і зборів України, з 19.12.2014 по 30.09.2015 та з 30.10.2018 по 31.12.2021 в органах Державної фіскальної служби України, з 06.07.2022 по 12.12.2022 в органах Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, з 13.12.2022 по 25.06.2024 в органах БЕБ, що становить 08 років 00 місяців 05 днів, як періоду служби для виплати надбавки за вислугу років особам, які мають спеціальні звання БЕБ, як такий, що відповідає абзацу 12 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2025, залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2026, адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ТУ БЕБ у м. Києві, звернулось через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою.
Частиною першою статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Ухвалою Суду від 27.04.2026 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Одночасно скаржнику роз'яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.
Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 27.04.2026) доставлена в Електронний кабінет ТУ БЕБ у м. Києві 27.04.2026 о 21 год 14 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
05.05.2026 від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла заява про усунення недоліків разом із якою надано уточнену касаційну скаргу.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Мельник-Томенко Ж.М. 25.05.2026 (наказ від 22.05.2026 № 1912/0/6-26), питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів по виходу судді з відпустки.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи уточненої касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Водночас, пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що уточнена касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково (підпункти «а», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Залишаючи касаційну скаргу без руху, Суд в ухвалі від 27.04.2026 детально проаналізував доводи скаржника та зазначив, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить чіткий та виключний перелік випадків, за наявності яких допускається можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, що розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. При цьому обов'язок належного, змістовного та аргументованого обґрунтування посилання на кожен із підпунктів указаної норми покладається імперативно на особу, яка подає касаційну скаргу.
У контексті цього Суд звернув увагу, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, охоплюють правові явища, що є найбільш суттєвими для забезпечення її однаковості та стабільності. До таких явищ, зокрема, можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які безпосередньо зачіпають інтереси великого кола осіб і супроводжуються значною кількістю звернень та оскаржень аналогічних рішень у подібних спорах.
Забезпечення єдності судової практики є безпосередньою реалізацією принципу правової визначеності як одного з ключових аспектів верховенства права, що гарантує розумну передбачуваність судових рішень для суспільства.
Такий підхід законодавця до функцій Верховного Суду (формування у конкретних справах правових висновків, обовязкових для всіх судів та субєктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, де визначено, що адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем терміна «фундаментальне» несе в собі змістовне навантаження особливо складного, засадничого та важливого питання у правозастосуванні. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішь скаржника про те, що суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії справ незначної складності, колегія суддів проаналізувала положення частини четвертої статті 12 та частин другої, третьої й четвертої статті 257 КАС України та дійшла висновку, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить прямої імперативної заборони на їх розгляд у такому порядку. За відсутності законодавчого імперативу презюмується можливість розгляду справ у спрощеному провадженні. Аналогічні правові висновки вже неодноразово викладалися Верховним Судом (зокрема, у постановах від 22.07.2021 у справі № 460/6542/20, від 07.10.2021 у справі №640/23517/20, від 30.06.2022 у справі № 640/27145/20, від 22.11.2022 у справі № 320/8522/20).
У Рішенні від 22.11.2023 у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Водночас, скаржником не наведено аргументів та не надано доказів існування неоднакового застосування судами норм права у подібних правовідносинах, що могло б свідчити про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Водночас, колегія суддів зазначає, що в уточненій касаційній скарзі скаржник знову не наводить належних, змістовних та вагомих обґрунтувань у розрізі підпунктів «а», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Наведені в уточненій скарзі аргументи фактично дублюють або за змістом повторюють твердження первинної скарги, яким уже надавалася вичерпна правова оцінка в ухвалі Суду від 27.04.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Скаржником у тексті уточненої скарги так і не було окреслено новітніх, проблемних чи раніше не досліджуваних питань права, які б вимагали формування нового правового висновку Верховного Суду для широкого кола суб'єктів, як не було доведено й реальної наявності незворотних наслідків чи унікальності спору для самого учас
Оскільки ця справа не має ознак, які б виключали її розгляд у спрощеному провадженні, а умови прийнятності касаційної скарги за загальним правилом є більш суворими та формальними через особливий статус суду касаційної інстанції, первинна скарга була визнана такою, що не містила належних обґрунтувань для відкриття провадження.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п'ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов'язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, приписами пунктів 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В уточненій касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування абзацу 12 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пункту «и» частини першої статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Скаржник обґрунтовує касаційну скаргу відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах про те, що суди помилково дійшли до висновку про обов'язок БЕБ зарахувати до вислуги років позивача період її державної служби На думку БЕБ, цей стаж не може враховуватися для виплати надбавки за вислугу років особам, які мають спеціальні звання БЕБ, оскільки така служба не прирівняна до служби в БЕБ чи інших правоохоронних органах у розумінні спеціального законодавства.
Такі доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Доводи скаржника в уточненій касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 27.04.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про зобов'язання вчинити дії - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк Ж.М. Мельник-Томенко