27 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/2757/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Семенової Наталії Володимирівни
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі
за позовом Акціонерного товариства «ХЕРСОНСЬКА ТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ»
до Фізичної особи-підприємця Семенової Наталії Володимирівни
про стягнення 173 215,63 грн,
09.05.2026 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в електронному суді надійшла касаційна скарга Фізичної особи-підприємця Семенової Наталії Володимирівни на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі № 916/2757/25.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі 916/2757/25 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а)касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в)справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом поданого у 2025 році позову у цій справі є стягнення 173 215,63 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), а тому у розумінні ГПК України справа № 916/2575/25 є малозначною, а оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному перегляду.
Разом із цим у тексті касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Семенової Наталії Володимирівни зазначено, що постає фундаментальним питання права, що є доказами фактичного надання послуг та користування послугами теплопостачання у випадку фізичного відключення приміщення від системи теплопостачання та чи правомірне нарахування та стягування плати за послуги які фактично не можуть надатися та не були отримані, через повну відсутність опалювальних приладів та елементів опалюваної системи, оскільки особа отримала на дозвіл на відключення від суб'єкта владних повноважень та провела відключення квартири під час його чинності та у приміщенні відсутні елементи опалювальної системи.
Крім цього, скаржник зазначає, що на даний час існує суперечлива практика щодо застосування Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території» у поєднанні з нормами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо форс-мажору, а також у цій справі є необхідність формування єдиного висновку Верховного Суду щодо неможливості стягнення оплати за теплоенергію, якщо постачальник-монополіст не довів фактичне споживання енергії конкретним об'єктом в період активних бойових дій та окупації.
На думку заявника, справа стосується захисту прав суб'єктів господарювання з м. Херсон, які опинилися в складних життєвих обставинах. Рішення суду апеляційної інстанції фактично покладає на сторону тягар оплати послуг, які фізично не могли споживатися у заявленому обсязі через окупацію, фактично відключення приміщення при наявності дозволу суб'єкта владних повноважень, відсутності фактичного споживання послуг та наявності доказів отримання усіх цих документів з боку постачальника послуг та відсутністю будь-якої відповіді з боку постачальника послуг. Фізична особа-підприємець Семенова Наталія Володимирівна з 30.11.2022 фактично не проживає у м. Херсон, а проживає у м. Жовті Води, про що свідчить довідка про взяття на облік ВПО, два роки взагалі не вела будь-яку діяльність про що свідчать декларації за 2023-2024 роки. Наявність рішень про тягар сплати житлово-комунальних послуг у обсязі який фактично не міг бути отримання відповідачем значно підриває довіру до судової системи України, які підійшли до справи більш формально, які порушили принцип щодо повного, всебічного і об'єктивного з'ясування обставин у справі.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосується питання права, вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема існування кількісних або якісних критеріїв, зокрема:
- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;
- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Скаржник вважає, що визначена ним проблема впливає на захист прав суб'єктів господарювання з м. Херсон, які опинилися в складних життєвих обставинах, проте, посилання на висновки Верховного Суду, викладені у зазначених в скарзі постановах, не доводить наявності неоднакового застосування законодавства в подібних правовідносинах щодо припинення обов'язку споживача щодо оплати послуг з централізованого опалення, оскільки судами були досліджені обставини, пов'язані не лише з фактом фізичного відключення приміщення від мереж, а насамперед із дотриманням встановленого законом порядку такого відключення та належним оформленням відповідних правовідносин, включаючи вирішення питання щодо зміни або розірвання договору про надання послуг.
Отже, посилання скаржника на наявність судової практики, зазначеної в касаційній скарзі, свідчить лише про неподібність правовідносин у цих справах та різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.
Отже, скаржник не довів, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тоді як доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з судовими рішеннями щодо застосування законодавства України, що є прерогативою судів попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті, а тому не містить випадку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, колегія суддів зауважує, що сама лише вказівка на те, що cкарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для правозастосовчої практики, та має виняткове значення для скаржника та становить значний суспільний інтерес без належного такого обґрунтування та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Отже, тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. Належних обґрунтувань про те, що ця справа має виняткове значення для скаржника та становить значний суспільний інтерес заявником також не наведено.
Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Фактично скаржник веде до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.
Додатково слід звернути увагу скаржника на те, що незгода із судовим рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при його ухваленні, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішення, ухваленого судом попередньої інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Семенової Наталії Володимирівни немає.
Зважаючи на обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Семенової Наталії Володимирівни на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі № 916/2757/25 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Семенової Наталії Володимирівни на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі №916/2757/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ