27 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/13040/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 у справі
за позовом Interprojects sp. z o.o. (Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпроджектс")
до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
про стягнення коштів 13 678,97 доларів США,
11.05.2026 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в електронному суді надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 у справі № 910/13040/25.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, заявник посилається на наявність підстав оскарження судових рішень у справі №910/13040/25, передбачених п.п. а та в пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про відсутність єдиної правозастосовчої практики щодо питання застосування частини другої статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 200, 562-563, 526, 610 Цивільного кодексу України у сукупності із положеннями у основному договорі чи у забезпеченні договору, зокрема у банківській гарантії щодо того, що саме забезпечується і випадки повернення такого забезпечення після його стягнення за гарантійним випадком.
На думку скаржника, винятковість значення цієї справи для нього полягає в тому, що гарантія виступає ефективним способом забезпечення виконання зобов'язання, оскільки дозволяє досить швидко вирішити проблему захисту прав замовника у разі порушення боржником забезпеченого гарантією зобов'язання, а зазначення в тендерній документації (з якою погодився контрагент взявши участь у проведеній закупівлі ) можливості не повертати замовником забезпечення виконання договору про закупівлю у разі неналежного виконання контрагентом зобов'язань/частини зобов'язань за договором щодо строків поставки товару надає відповідачу беззаперечне право не повертати таке забезпечення у разі неналежного виконання контрагентом зобов'язань за договором щодо строків поставки товару.
Крім цього, скаржник наполягає на тому, що застосоване судами попередніх інстанцій тлумачення норм права, що «позивач здійснив повне виконання зобов'язання з поставки товару за договором, проте з порушенням обумовлених строків, що свідчить саме про неналежне виконання та про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 10.3 договору у вигляді повернення покупцем (відповідачем) суми забезпечення виконання договору після виконання учасником-переможцем договору» призведе до втрати гарантією її основної функції, а саме покриття замовнику ризиків часткового або неналежного виконання його контрагентом взятих на себе зобов'язань за договором.
Також наслідком такого тлумачення стане «дозволеність» недотримання вимог тендерної документації замовника, а також відсутність у сторони «страху» відповідальності за часткове, неналежне виконання Договору, оскільки останній чітко усвідомлюватиме можливість повернення грошових коштів в судовому порядку.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 910/13040/25 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в)справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом розгляду за поданим у 2025 році позову у цій справі є стягнення 13 678,97 доларів США, що з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти (13 678,97 дол США х 41,37 грн = 565 899,00 грн) менше п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 500 = 1514000,00 грн), а тому у розумінні ГПК України оскаржувані судові рішення у справі № 910/13040/25 не підлягають касаційному оскарженню.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосується питання права, вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема існування кількісних або якісних критеріїв, таких як:
- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;
- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
При цьому, скаржник не наводить належних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі.
Отже, скаржник не довів, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тоді як доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з судовим рішенням щодо застосування норм законодавства, що є прерогативою судів попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті, а тому не містить випадку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, колегія суддів зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа має виняткове значення для скаржника без належного такого обґрунтування та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Отже, тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. Належних обґрунтувань про те, що ця справа має виняткове значення для скаржника, становить значний суспільний інтерес, а заявник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, в іншій справі заявником також не наведено.
Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду щодо розгляду скарг, чим покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Фактично скаржник веде до заперечення встановлених судом попередньої інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.
Додатково слід звернути увагу скаржника на те, що незгода із судовим рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при його ухваленні, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст оскаржуваних рішень, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" немає.
Зважаючи на обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судові рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 у справі № 910/13040/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ