Житомирський апеляційний суд
Справа №273/1099/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/550/26
Категорія ст.422-1 КПК України Доповідач ОСОБА_2
26 травня 2026 року м. Житомир
Житомирський апеляційний суд колегією суддів в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем судового засідання: ОСОБА_5 ,
з участю прокурора: ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу з доповненнями захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 07.05.2026 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів до 05 липня 2026 року включно, без права внесення застави,
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 07.05.2026 року відмовлено в задоволенні клопотання захисника - адвоката ОСОБА_8 про обрання обвинуваченому ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Задоволено клопотання прокурора, продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів до 05 липня 2026 року включно, без права внесення застави.
В поданій апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , просить ухвалу суду в частині продовження строку тримання під вартою скасувати, постановити в цій частині нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід з тримання під вартою без визначення розміру застави, визначивши розмір застави відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України.
Вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою.
Зазначає, що суд першої інстанції застосував формальний підхід до розгляду клопотання прокурора, що суперечить принципам достатності, пропорційності, презумпції свободи особи та практиці ЄСПЛ, нормам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Доводить, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення, як на підставу подальшого тримання ОСОБА_7 під вартою не доведені та відсутні.
Вказує, що тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінальних правопорушень у яких він обвинувачується не є визначальним фактором при вирішенні судом питання щодо можливості зміни запобіжного заходу.
Зазначає, що ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, частково визнає вину, має міцні соціальні зв'язки, постійне місце приживання, є особою молодого віку, позитивно характеризується за місцем роботи і проживання, до затримання був офіційно працевлаштований, отримував заробітну плату достатню для утримання дружини та близьких родичів.
Акцентує увагу на тому, що ОСОБА_7 особисто насильства до потерпілого не застосовував і не погрожував його застосуванням, інкриміновані йому злочини не спричинили загибель людини, щодо обвинуваченого у цьому провадженні запобіжний захід у вигляді застави раніше не обирався, а відповідно, ним не порушувався - та вважає за можливе змінити раніше обраний щодо ОСОБА_7 запобіжний захід із тримання під вартою без визначення розміру застави, визначивши розмір застави.
В доповненнях до апеляційної скарги захисник - адвокат ОСОБА_8 переконує, що на даній стадії кримінального провадження попри неможливість оцінити вагомість доказів щодо вчинення ОСОБА_7 інкримінованих йому правопорушень, суд все ж має можливість оцінити інші обставини, які на думку сторони захисту свідчать про можливість зміни обраного обвинуваченому запобіжного заходу із тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід визначивши розмір застави.
Доводить, що ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, на всі виклики органу досудового розслідування з'являвся, жодних спроб уникнути явки за викликом суду не вчиняв, має активну соціальну позицію, оскільки брав постійну участь у волонтерській діяльності.
Переконує, що тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень в яких він обвинувачується, не є визначальним фактором при вирішенні питання зміни запобіжного заходу.
Також зазначає, що кримінальне провадження перебуває на завершальній стадії судового розгляду, всі речі та документ, які сторона обвинувачення мала намір використати як докази, знаходяться у її розпорядженні або вже досліджені судом.
Посилається на неподання стороною обвинувачення жодних доказів на підтвердження заявлених ризиків, на які як на підставу подальшого тримання ОСОБА_7 під вартою здійснено посилання у клопотанні прокурора, тому вважає недотримано вимоги п.5 ч.1 ст.184 КПК України.
Крім того звертає увагу, що судове слідство у даній справі триває 3 роки, судові засідання часто відкладаються або є вкрай не тривалими і зводяться лише до продовження у черговий раз строку тримання під вартою для обвинувачених.
Захисник стверджує, що ці наведені нею обставини не були взяті до уваги, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і перешкодило суду ухвалити законне і обгрунтоване рішння.
Підсумовуючи захисник зазначає, що на її переконання має місце формальний підхід суду до вирішення клопотання прокурора, шаблонність мотивування та автоматизм у продовженні строків тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив проти апеляційних вимог, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Колегія суддів вважає, що продовживши ОСОБА_7 строк тримання під вартою на підставі відповідного клопотання прокурора суд першої інстанції дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з виділених матеріалів судового провадження №273/1099/23 (провадження в апеляційному суді № 11-кп/4805/550/26), в провадженні Корольовського районного суду м. Житомира перебуває кримінальне провадження №12017060110000243 від 30.07.2017 за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.4 ст.187 КК України та ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187 ч.4 ст.358, КК України.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, Корольовським районним судом м. Житомира, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , а також клопотання захисника ОСОБА_8 про обрання обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу.
Апеляційний суд вважає, що клопотання прокурора відповідає вимогам ст.199 КПК України, подано у визначений цією статтею строк, містить всі визначені кримінальним процесуальним кодексом відповідні відомості та обставини, які враховуються при продовженні міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вирішуючи клопотання прокурора, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого.
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне, а наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Колегія суддів звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти.
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Також, ЄСПЛ зазначив, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25 квітня 2000 року).
При розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину. Важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи R (80) 11 від 27 червня 1980 року «Про взяття під варту до суду».
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання (в разі засудження), передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, може вдатися до відповідних дій.
В свою чергу, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку та особливо тяжкого кримінального правопорушення, за одне з яких (ч.4 ст.187 КК України) передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 8 до 15 років з конфіскацією майна.
Отже, очікування можливого суворого вироку може мати значення при визначенні ризику переховування. Можливе засудження обвинуваченого у найближчій перспективі до покарання у виді позбавлення волі на строк, мінімальна межа якого розпочинається із 8 років, робить цей ризик достатньо високим. При цьому ризик переховування обвинуваченого від суду об'єктивно збільшується з урахуванням введеного в Україні воєнного стану, який суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях, ускладнює належний виклик обвинувачених до суду, а також контроль за виконанням більш м'якого запобіжного заходу. Відповідно, перебуваючи на волі обвинувачений, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
З огляду на це обвинувачений під тяжкістю можливого покарання об'єктивно може вчиняти спроби переховування від суду.
Таким чином, колегія суддів ставиться критично до тверджень сторони захисту щодо недоведеності ризиків та не підтвердження їх існування, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах провадження, свідчать про протилежне.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду, який на момент розгляду судом першої інстанції клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання, а також на день апеляційного перегляду справи, не зменшився та продовжує існувати.
Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду про наявність ризику незаконного впливу на свідків в даному провадженні. Так, згідно зі статтями 7, 23 КПК України однією із загальних засад кримінального провадження є безпосередність дослідження показань, речей і документів. Можливість настання для кримінального провадження негативних наслідків через вплив на свідків зберігається до моменту усного отримання судом їх показань під час судового розгляду і не може бути усунута шляхом їх допиту під час досудового розслідування.
КПК України передбачена процедура отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні. На стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду, - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише свідченнями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отримав у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто від допитаних слідчим суддею на стадії досудового розслідування.
За цих обставин ризик впливу на свідків є не лише на початковому етапі кримінального провадження - при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду, до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.
Враховуючи, що за змістом оскарженої ухвали суду кримінальне провадження у цій справі в суді першої інстанції перебуває на стадії дослідження доказів, а саме матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, потерпілі вже допитані судом, однак не допитані свідки, а тому апеляційний суд, зваживши на вищенаведене, вважає безпідставними доводи апелянта про відсутність ризику впливу ОСОБА_7 на свідків.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції відповідно до ст.178 КПК України, врахував інкриміновані фактичні обставини цього кримінального провадження, його характер, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винним, дані про його особу, тяжкість злочинів, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Посилання захисника на позитивні характеризуючі дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , наявність у нього міцних соціальних зв'язків не є підставою для зміни запобіжного заходу чи визначення альтернативного, оскільки не переважають можливих ризиків неправомірної поведінки.
Враховуючи доведеність прокурором ризиків, передбачених п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність ризиків, зазначених прокурором, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами провадження.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі провадження не встановлено та стороною захисту не доведено.
Не є підставою для застосування більш м'якого запобіжного заходу та визначення права внесення застави доводи апеляційної скарги захисника про часткове визнання обвинуваченим своєї вини, та що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, має міцні соціальні зв'язки, є особою молодого віку, позитивно характеризується за місцем роботи і проживання.
Так, відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_7 обвинувачується, зокрема, у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, спрямованому на заволодіння майном у особливо великих розмірах (матеріали судового провадження в апеляційному суді № 11-кп/4805/550/26, Т.1 а.п.14).
Отже, обвинувачений ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, який вчинений із застосуванням насильства (розбій), тому суд першої інстанції обґрунтовано не визначив розмір застави, з чим погоджується й колегія суддів та відхиляє аргументи апеляційної скарги з доповненнями щодо можливості обрання ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Колегія суддів враховує і позицію ЄСПЛ у рішенні у справі «Амбрушкевич проти Польщі» від 4 травня 2006 року, де Європейський суд з прав людини наголошує, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання.
Щодо посилань на наявність у обвинуваченого постійного місця проживання та достатнього доходу до часу його затримання, то ці обставини неможливо віднести до тих безумовних стримуючих чинників, які б були у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на переховування від суду та незаконного впливу на свідків, які ще не допитані в суді на даний час.
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та захисником в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
За таких обставин, апеляційним розглядом цієї справи не встановлені підстави для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали слідчого судді.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422-1 КПК України, суд,-
Апеляційну скаргу з доповненнями захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 07.05.2026 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів до 05 липня 2026 року включно, без права внесення застави, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4