Житомирський апеляційний суд
Справа №279/1213/25 Головуючий у 1-й інст. Івашкевич О. Г.
Категорія 68 Доповідач Павицька Т. М.
25 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.,
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №279/1213/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 грудня 2025 року та на додаткове рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 грудня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Івашкевич О.Г. у м. Коростені,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом в якому просила визнати спільним майном подружжя житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 92,7 кв.м., житлова площа 64,5 кв.м. з прибудовами: веранда, ганок, до якого примикають господарські будівлі: сарай - «В», сарай - «Г», сарай - «Б», огорожа - «№1-3»; земельну ділянку площею 0,1000 га., кадастровий номер: 1810700000:01:041:0248, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); транспортний засіб JEEPCOMPASS, 2017 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , колір чорний, об'єм двигуна 2360, номер кузова НОМЕР_2 . Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на частку житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 92,7 кв.м., житловою площею 64,5 кв.м. з прибудовами: веранда, ганок, до якого примикають господарські будівлі: сарай - «В», сарай - «Г», сарай - «Б», огорожа » «№1-3» та на частку земельної ділянки площею 0,1000 га., кадастровий номер: 1810700000:01:041:0248, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на транспортний засіб JEEPCOMPASS, 2017 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , колір чорний, об'єм двигуна 2360, номер кузова НОМЕР_2 та виділити вказаний автомобіль ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частку ринкової вартості транспортного засобу JEEPCOMPASS, 2017 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , колір чорний, об'єм двигуна 2360, номер кузова НОМЕР_2 , в розмірі 282 910,00 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати.
В обґрунтування позову зазначала, що 01 серпня 2020 року між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований Бучанським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 149. Станом на час подання позову до суду у провадженні Іранського міського суду Київської області розглядається справа № 367/12312/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. За період шлюбу позивачем та відповідачем було придбано: 1) на підставі договору купівлі - продажу від 02.12.2020 року житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оформлений на ім'я ОСОБА_2 за згодою ОСОБА_1 , ринкова вартість якого відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості нерухомого майна від 10.02.2025 року становить 1 198 185,00 грн.; 2) на підставі договору купівлі - продажу від 02.12.2020 року земельну ділянку, площею 0,1000 га., кадастровий номер: 1810700000:01:041:0248, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка оформлена на ОСОБА_2 за згодою ОСОБА_1 , ринкова вартість якого відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості нерухомого майна від 10.02.2025 становить 123 685,00 грн. 3) на підставі договору купівлі - продажу від 18.12.2021 року, укладеного в ТСЦ 8041, транспортний засіб JEEPCOMPASS, 2017 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , на ім'я ОСОБА_2 , ринкова вартість якого відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості рухомого майна від 10.02.2025 року становить 565 820,00 грн. Загальна вартість спільного майна подружжя становить: 1 887 690,00 грн. Позивач вказував, що на вказане майно поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя, який презюмується, доки інший з подружжя його не спростує в судовому порядку.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 грудня 2025 року заяву представника ОСОБА_2 - Перетятько О.В. задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 38500,00 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідачем було порушено строки подання відзиву та доказів (ст. 81, 83, 126, 127, 263 ЦПК України). Разом з тим, суд прийняв до розгляду всі документи відповідача, подані з пропуском встановленого строку. Зазначає, що відзив та заяви представника відповідача в цій справі надіслані представником ОСОБА_2 - адвокатом Перетятько О.В. на електронну адресу суду першої інстанції 05 травня 2025 року засобами особистої електронної пошти (email). В заявах адвокат Перетятько О.В. вказав про наявність у нього електронного кабінету ЄСІТС. До заяв додано роздруківку результату перевірки електронного цифрового підпису, проте такий підпис вчинено без використання підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет». Отже, адвокат Перетятько О.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , міг подати заяви та відзив: в письмовій формі (паперовій); в електронному вигляді з використанням сервісу «Електронний суд», розміщеного за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету). Надіславши заяви та відзив у справі електронною поштою з використанням електронного цифрового підпису, а не за допомогою підсистеми «Електронний суд», адвокат Перетятько О.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , використав спосіб звернення до суду, не передбачений чинним процесуальним законодавством. Суд першої інстанції порушив ст. 14, 43, 183 ЦПК України, прийнявши до розгляду документи, надіслані способом, не передбаченим процесуальним законодавством. Відсутність в матеріалах справи доказів надсилання документів позивачу, які судом проігноровані (ст. 83 ЦПК України). Суд встановив фактичні обставини справи виключно на підставі заяви ОСОБА_2 від 05.05.2025, відзивів адвоката Перетятька О.В. від 05.05.2025 та 25.05.2025, показань свідків, викликаних на підставі заяв відповідача, та доказів, долучених з порушенням ст. 83 ЦПК України. Таким чином, суд першої інстанції допустив системні, взаємопов'язані та грубі порушення норм процесуального права, які позбавили позивача права на справедливий судовий розгляд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 2 ЦПК України), порушили принцип змагальності та рівності сторін (ст. 12, 129 ЦПК України) та призвели до ухвалення незаконного рішення, яке повністю ґрунтується на доказах, що мали бути виключені з матеріалів справи. Зазначені порушення не є формальними, оскільки безпосередньо вплинули на висновки суду про фактичні обставини справи та на результат розгляду спору. Суд не мав жодних законних підстав для встановлення обставин справи та ухвалення рішення про відмову у позові, оскільки всі докази, на яких ґрунтується рішення, є процесуально дефектними та не мали братися до уваги. Суд неправильно застосував норми Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, які регулюють правовий режим майна подружжя, не врахував усталену практику Верховного Суду щодо презумпції спільності майна, набутого за час шлюбу, та дійшов помилкових висновків про те, що спірне майно є особистою приватною власністю відповідача. Суд не застосував положення ст. 60, 70 СК України та ст. 368 ЦК України у їх системному зв'язку з практикою Верховного Суду, не поклав на відповідача тягар доказування спростування презумпції спільності майна та прийняв до уваги докази відповідача, які не спростовують цю презумпцію. Вказує, що житловий будинок та земельна ділянка - право власності зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 28.11.2020 (під час шлюбу). Автомобіль JEEP COMPASS 2017 - придбаний та зареєстрований у 2020 році (під час шлюбу). Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована - один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Суд не врахував, що сам факт існування договору купівлі-продажу квартири батьків не доводить, що саме ці кошти були передані відповідачу та використані для придбання спірної нерухомості. Суд не перевірив та не встановив та належним чином не мотивував у своєму рішенні: чи були кошти від продажу квартири батьків фактично передані відповідачу; яким чином ці кошти були передані (розписка, банківський переказ тощо); чи використовувалися саме ці кошти для оплати спірної нерухомості; яке джерело інших коштів для придбання нерухомості (різниця між 100 000 грн та реальною вартістю). Суд неправильно оцінив нотаріально посвідчену згоду позивача на придбання нерухомості, вважаючи її підтвердженням особистої приватної власності відповідача. Суд не врахував, що надання позивачем нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_2 на придбання нерухомості (засвідчено приватним нотаріусом Щурпіновим В.І. 28.11.2020, зареєстровано в реєстрі за № 1072) свідчить про набуття цього майна у спільну сумісну власність подружжя, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Суд надав перевагу показанням батьків відповідача ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) та сусідів, не врахувавши, що батьки є зацікавленими особами, оскільки вони проживають у спірному будинку, є близькими родичами відповідача, їх показання не підтверджені об'єктивними доказами про передачу коштів. Суд не надав критичної оцінки цим показанням та не перевірив їх іншими об'єктивними доказами. Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував ст. 57, 60, 70 СК України та ст. 368 ЦК України, визнавши спірну нерухомість особистою приватною власністю відповідача без належних та достатніх доказів спростування презумпції спільності майна подружжя. Суд дійшов висновку, що автомобіль JEEP COMPASS 2017 року є особистою приватною власністю відповідача, оскільки придбаний частково за кошти від продажу дошлюбного автомобіля FORD FUSION (308 000 грн). Вважає, що суд неправильно застосував норми матеріального права з наступних підста. Суд не встановив дату фактичного придбання автомобіля FORD FUSION. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 був зареєстрований на відповідача 02.06.2020 (до шлюбу), однак суд не встановив та не перевірив дату та джерело коштів для придбання цього автомобіля. Якщо FORD FUSION був придбаний за час шлюбу (після 09.09.2020), то він також є спільним майном подружжя, а отже кошти від його продажу є спільними коштами. Продаж автомобіля FORD FUSION відбувся 08.12.2021, тобто під час шлюбу. Кошти від продажу будь-якого майна під час шлюбу є спільними коштами подружжя відповідно до ст. 60 СК України. Навіть якщо припустити, що FORD FUSION був дошлюбним майном відповідача, кошти від його продажу під час шлюбу набувають статусу спільного майна подружжя, оскільки розпорядження дошлюбним майном під час шлюбу без згоди іншого з подружжя не позбавляє останнього права на отримання частки від результатів такого розпорядження. Суд не встановив та не перевірив, чи надавала позивач згоду на продаж автомобіля FORD FUSION, чи були кошти від продажу витрачені на спільні потреби сім'ї, чи зберігалися окремо як особисті кошти відповідача. Суд не врахував контраргумент позивача, викладений у відповіді на відзив від 02.06.2025, про те, що позивач сама продала свій автомобіль JEEP COMPASS 2016 року у 2023 році за 420 000 грн, але не включила ці кошти до позовних вимог, вважаючи їх витраченими на спільні потреби сім'ї. Суд першої інстанції неправильно застосував ст. 57, 60 СК України, визнавши автомобіль JEEP COMPASS особистою приватною власністю відповідача без належної перевірки джерела коштів для його придбання, без встановлення правового режиму коштів від продажу FORD FUSION під час шлюбу, та без врахування контраргументів позивача, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд критично оцінив висновок судового експерта, наданий позивачем, з наступних підстав: експерт не оглядав автомобіль особисто, не врахував пошкодження від ДТП, яке сталося 28.12.2024. Апелянт вважає таку оцінку суду необґрунтованою з наступних підстав. ДТП сталося 28.12.2024, тобто до розірвання шлюбу (24.03.2025). Однак пошкодження автомобіля, не можуть впливати на визначення вартості майна на момент поділу (дату розірвання шлюбу або дату набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу). Навіть якщо автомобіль пошкоджений на момент розгляду справи, це не означає, що його вартість на момент поділу (дата розірвання шлюбу) дорівнювала 84 000 грн, як стверджував відповідач. Відповідач не надав власного висновку експерта щодо вартості автомобіля, не подав клопотання про призначення судової експертизи. Суд не призначив судову експертизу з власної ініціативи для визначення дійсної ринкової вартості автомобіля на момент поділу майна. Таким чином, суд безпідставно відхилив єдиний наявний у справі висновок експерта, не замінивши його іншими належними доказами вартості автомобіля, що призвело до невстановлення дійсної вартості спірного майна. Орієнтовний розмір судових витрат у суді апеляційної інстанції - за підготовку апеляційної скарги та участь у судових засіданнях - 100 000, 00 грн.
Не погоджуючи із додатковим рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу у якій просить його скасувати в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав справу складною та таку, що виправдовує витрати у розмірі 38 500 грн. Дана категорія справи є типовою, яка не містить ознак підвищеної складності. Суд не застосував належним чином критерій «складність справи», встановлений п. 1 ч. 4 ст. 137 ЦПК України, що є неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неправильно застосував критерії ч. 4 ст. 137 ЦПК України - завищення вартості послуг. Визнаючи обґрунтованою суму витрат 38 500 грн, не перевірив відповідність заявленої вартості послуг критеріям розумності, встановленим ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Аналіз вартості послуг за актом від 02.12.2025: консультації та адвокатські запити (2 години) - 3 000 грн. Суд не перевірив та не встановив: скільки консультацій було надано та яка їх тривалість; які докази були зібрані адвокатом; скільки адвокатських запитів було складено та надіслано. Заявлена вартість 1 500 грн/год (3 000 грн / 2 години) за консультації та підготовчу роботу у типовій справі про поділ майна є необґрунтованою. Складання відзиву (4 години) - 11 500 грн. Відзив на позов є стандартним процесуальним документом. Заявлена вартість 2 875 грн/год (11 500 грн/ 4 години) за складання відзиву є надмірною та не відповідає критерію розумності витрат, встановленому ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Твердження про те, що на складання відзиву витрачено 4 години, не підтверджено об'єктивними доказами. Участь у судових засіданнях - 4 500 грн за засідання (6 засідань) = 27 000 грн. Заявлена вартість 4 500 грн за одне судове засідання є надмірною, оскільки: більшість судових засідань тривали 30-60 хвилин; під час засідань адвокат здійснював стандартні процесуальні дії; справа не містила складних доказів чи правових питань. А тому загальна сума 38 500 грн (після зменшення судом) не відповідає критеріям складності справи (типова справа про поділ майна), обсягу роботи адвоката (стандартні процесуальні дії), часу, необхідному для надання таких послуг, критеріям розумності, пропорційності та обґрунтованості, встановленим ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Суд першої інстанції не перевірив відповідність заявленої вартості критеріям, встановленим законом, та не навів у рішенні жодних конкретних міркувань щодо обґрунтованості заявленої суми. Суд обмежився загальною фразою про те, що витрати є обґрунтованими та пропорційними, не здійснивши належної оцінки кожного критерію, передбаченого ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Суд не перевірив відповідність заявленої вартості послуг критеріям розумності та безпідставно визнав витрати у розмірі 38 500 грн обґрунтованими. Суд неправильно застосував критерії ч.4 ст.137 ЦПК України в частині невідповідності обсягу робіт заявленій сумі. Суд першої інстанції зазначив, що обсяг наданих послуг та час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги відповідає заявленим вимогам, однак цей висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи та не підтверджується наданими доказами. Якщо проаналізувати детальний аналіз наданих послуг згідно позиції представника відповідача, з якою погодився суд, то можна чітко стверджувати про їх необ'єктивність на невідповідність критеріям розумності та співмірності. У даній справі суд не встановив та не перевірив, яке реальне значення має ця справа для відповідача, окрім матеріальної вартості майна. Наголошує на тому, що суд першої інстанції не з'ясував чи впливає результат справи на репутацію відповідача, чи викликала справа публічний інтерес, та чи мала справа якесь інше значення для відповідача, окрім матеріального. А тому суд першої інстанції помилково застосував критерій «ціна позову», як єдиний або визначальний критерій обґрунтованості витрат, не здійснивши комплексної оцінки всіх критеріїв, встановлених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Встановлено судом першої інстанції, що 01 серпня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим Бучанським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), 01.08.2020 року, актовий запис № 149.
02 грудня 2020 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_3 загальною площею 92,7 кв.м., житловою площею 64,5 кв.м. з прибудовами: веранда, ганок, до якого примикають господарські будівлі: сарай - «В», сарай - «Г», сарай - «Б», огорожа - «№1-3» за ціною 168200,00 грн, а також договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га., кадастровий номер: 1810700000:01:041:0248, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за ціною 19910,00 грн.
Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом та зареєстровані у реєстрі за № 1692,1693.
Відомості про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , а також земельну ділянку кадастровий номер: 1810700000:01:041:0248, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 02.12.2020 року, що підтверджено Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 06.02.2025 року.
Згідно зі звітом про незалежну оцінку вартості нерухомого майна, виконаного на замовлення ОСОБА_1 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Експерт» за порівняльним методом на підставі копій договорів купівлі-продажу № 1692,1693 від 02.12.2020 року, Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 06.02.2025 року, копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-180125662014 від 16.09.2014 року, копії технічного паспорта на об'єкт оцінки за відсутності можливості огляду об'єкта оцінки шляхом доступу до спільного майна станом на 10.02.2025 року загальна ринкова вартість нерухомого майна, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 складає 1 321 870, 00 грн, у т.ч. домоволодіння житловий будинок загальною площею 92,7 кв.м., житловою площею 64,5 кв.м. з прибудовами: веранда, ганок, до якого примикають господарські будівлі: сарай - «В», сарай - «Г», сарай - «Б», огорожа - «№1-3» - 1 198185,00 грн; земельної ділянки площею 0,1 га., кадастровий номер: 1810700000:01:041:0248 - 123685,00 грн.
Відповідно до листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м.Києві від 22.01.2025 року на адвокатський запит, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів за ОСОБА_2 18.12.2021 зареєстровано транспортний засіб JEEP COMPASS, д.р.н. НОМЕР_1 , 2017 року випуску, об'єм двигуна 2360 см3, номер кузова НОМЕР_2 .
Також у вказаному листі міститься інформація про реєстрацію 02.06.2020 в ТСЦ 8043 на ім'я ОСОБА_2 автомобіля FORDFUSION , 2015 року випуску, об'єм двигуна 2488 см3, номер кузова НОМЕР_4 , з датою перереєстрації на іншого власника 08.12.2021 року в ТСЦ 8041 08.12.2021 року.
Відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості колісного транспортного засобу автомобіля JEEP COMPASS, 2017 року випуску, Win: НОМЕР_5 , виконаного за замовлення ОСОБА_1 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Експерт» за порівняльним підходом на підставі інформаційного листа № 31/26/09/121-аз/03-2025-137-2025 від 22.01.2025 (9200) від (РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві); фото колісного транспортного засобу з власного архіву ОСОБА_1 за відсутності доступу до спільного майна ринкова вартість автомобіля JEEP COMPASS, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2017 року випуску, Vin: НОМЕР_2 , об'єм двигуна 2360 см3/ бензин, колір чорний, станом на 10.02.2025 становить: 565 820,00 грн.
Щодо визнання об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки площею 0,1000 га., кадастровий номер 1810700000:01:041:0248, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку нерухомого майна.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17-ц, провадження №14-325цс18, й неодноразово підтриманий Верховним Судом, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
За змістом статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Аналогічні норми містить частина друга статті 372 ЦК України.
Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.
До складу майна, що підлягає поділу, входить як майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, так і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.
Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
У постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №456/980/18 (провадження №61-18412св19) зазначено, що визначення ідеальної частки у праві спільної сумісної власності, яка є рівною для всіх її співвласників, без виділу частки або поділу спільного сумісного майна в натурі, має самостійне правове значення, оскільки в результаті визначення розміру часток позивачів припиняється право спільної сумісної власності та виникає право спільної часткової власності.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в статті 57 СК України, в пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Так, встановлено, що у період шлюбу, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 02.12.2020 року сторони придбали домоволодіння та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Як на спростування презумпції спільності майна подружжя, ОСОБА_2 посилався на те, що спірне нерухоме майно було придбане ним за особисті кошти, отримані від своїх батьків, які 28.08.2020 продали свою двохкімнатну квартиру в м. Білозерське Добропілля Донецької області. На думку відповідача, зазначені обставини спростовують презумпцію спільності майна подружжя та вказує на те, що спірний житловий будинок та земельна ділянка належать йому особисто.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є рідним сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
З копії договору купівлі-продажу від 28.08.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Клепановою О.А. вбачається, що ОСОБА_4 продав, ОСОБА_8 купив квартиру АДРЕСА_4 . Згідно п.2 договору купівлі-продажу продаж вчинено за 100 000,00 грн.
Згідно п.2.12 договору купівлі-продажу від 02.12.2020 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , продаж житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 здійснено за 168 200, 00 грн.
Згідно п.2.12 договору купівлі-продажу від 02.12.2020 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , продаж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 здійснено за 19 910,00 грн.
Таким чином, спірний житловий будинок та земельна ділянка були куплені за значно більшу суму коштів, ніж була продана квартира ОСОБА_4 .
Згідно ч.5 ст.719 ЦК України договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесяти кратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р. № 15-93 під «валютними цінностями» маються на увазі іноземна валюта, валюта України (гривня), банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери (виражені в гривні, в іноземній валюті або банківських металах).
Станом 01.12.2020 року неоподаткований мінімум доходів громадян становив 1051 грн. Відтак, договір дарування валютних цінностей, більше 512250 грн повинен бути нотаріально посвідчений.
В той же час, матеріали справи не містять нотаріально посвідченого договору дарування коштів, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , як того вимагає ст.719 ЦК України.
Згідно з частиною другою ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
В силу ч.5 ст.719 ЦК України та ч.2 ст.78 ЦПК України показання свідків за відсутності інших належних та допустимих доказів, не можуть бути достатнім доказом на підтвердження укладеного між ОСОБА_2 та його батьками договору дарування грошей, за які нібито відповідач купив спірне нерухоме майно.
Відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту належності житлового будинку та земельної ділянки йому особисто, враховуючи, що на момент придбання нерухомого майна сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Судом не встановлено, а відповідачем не доведено обставин, на які він посилався, зокрема, що майно було придбане за кошти, отримані в дар від його батьків. Сам факт продажу квартири батьками відповідача, не є безумовною підставою для того, аби вважати, що батьки подарували грошові кошти сину із метою придбання ним особисто житла.
Таким чином, твердження ОСОБА_2 про придбання ним житлового будинку та земельної ділянки за особисті кошти, отримані в дар від батьків, ґрунтуються виключно на припущеннях, що не може вважатися спростуванням презумпції спільності майна подружжя.
Відтак, з врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла до висновку, що житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 92,7 кв.м., житлова площа 64,5 кв.м. з прибудовами: веранда, ганок, до якого примикають господарські будівлі: сарай - «В», сарай - «Г», сарай - «Б», огорожа - «№1-3»; земельну ділянку площею 0,1000 га., кадастровий номер: 1810700000:01:041:0248, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Оскільки, відповідно до ст. 70 СК України частки майна дружини та чоловіка є рівними, колегія суддів дійшла до висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку житлового будинку літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д- 1, колодязь - №2) та права власності на 1/2 частку земельної ділянки площею земельну ділянку площею 0,1000 га., кадастровий номер: 1810700000:01:041:0248, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2024 у справі №523/14489/15-ц зауважила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Метою заявленого позивачем позову є поділ спільного сумісного майна, набутого за час перебування у зареєстрованому шлюбі з 01 серпня 2020 року до 24 березня 2025 року.
З огляду на наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання спірного нерухомого майна спільним сумісним майном подружжя не підлягають задоволенню, оскільки це є неефективним способом захисту.
Щодо припинення права спільної сумісної власності подружжя на автомобіля JEEP COMPASS, 2017, виділення вказаного автомобіля ОСОБА_2 та стягнення грошової компенсації за частину вартості проданого автомобіля JEEP COMPASS, 2017 року випуску.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на транспортний засіб JEEPCOMPASS, 2017 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , колір чорний, об'єм двигуна 2360, номер кузова НОМЕР_2 , виділити вказаний автомобіль ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частку ринкової вартості транспортного засобу JEEPCOMPASS.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж може здійснюватися за письмової згоди другого з подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) зроблено висновок, що у разі, якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 викладена правова позиція, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
З матеріалів справи вбачається, що 29.11. 2023 року ОСОБА_2 склав розписку, якою засвідчив отримання від ОСОБА_9 кошти в розмірі 8500, 00 дол. США, в строк до 01 травня 2023 року.
Згідно з договором купівлі-продажу 8041/2021/2968925 транспортного засобу ОСОБА_2 08.12.2021 року продав ОСОБА_10 автомобіль марки FORD FUSION, 2015 року випуску, який належав йому на праві власності за ціною 308000 грн.
З інформаційного листа Регіонального сервісного центру ГСЦМВС вм.Києві № 31/26/09/121-аз/03-2025-137-2025 від 22.01.2025 (9200) вбачається, що за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів на ім'я ОСОБА_2 з датою реєстрації 18.12.2021 року в ТСЦ 8041 як актуального власника рахується транспортний засіб JEEP COMPASS, д.р.н. НОМЕР_1 , 2017 року випуску, об'єм двигуна 2360 см3.
Позивачкою не спростовано, що грошові кошти в сумі 308000,00 грн та 8500, 00 доларів США, (що еквівалентно 27173, 90 грн) були витрачені на інші цілі, аніж купівлю спірного транспортного засобу.
Таким чином, відповідач спростував презумпцію спільного майна подружжя транспортного засобу JEEP COMPASS, д.р.н. НОМЕР_1 , 2017 року випуску.
Сплачені ОСОБА_2 особисті коши від загальної вартості спірного транспортного засобу, купленої за 539978,00 грн ( 308000, 00 грн+ 27173, 90 грн складають 57 %, тобто 57/100 частки.
Відповідно, решта 43/100 частки транспортного засобу JEEP COMPASS, д.р.н. НОМЕР_1 , 2017 року випуску є спільним майном подружжя і кожному із належить по 1/2 частки від 43/100 частки транспортного засобу JEEP COMPASS, 2017 року.
Тому загальна частка ОСОБА_11 в транспортному засобі JEEP COMPASS, д.р.н. НОМЕР_1 , 2017 року випуску складає 78/100 частки (57/100 частки + 21/100 частки), а частка ОСОБА_1 складає 22/100 частки.
У даній справі, позивач на обґрунтування розміру грошової компенсації за частину спірного автомобіля надала звіт про незалежну оцінку транспортного засобу JEEP COMPASS, 2017 року випуску .
Відповідно до звіту про незалежну оцінку транспортного засобу JEEP COMPASS, 2017 року випуску від 10.02.2025, складеного оцінювачем ТОВ «Експерт» ОСОБА_12 , ринкова вартість транспортного засобу складає 565 820,00 грн.
Із змісту звіту про незалежну оцінку транспортного засобу JEEP COMPASS, 2017 року випуску від 10.02.2025 вбачається, що цей звіт складений оцінювачем ОСОБА_13 без огляду транспортного засобу, а на підставі порівняльних заходів.
У випадку, якщо ж звіт про оцінку транспортного засобу складений взагалі без його огляду, такий звіт є не належним доказом у справі (п.45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року по справі №752/16797/14-ц).
З врахуванням наведених обставин, поданий ОСОБА_1 звіт є неналежним та допустимим доказом у даній справі.
В той же, час відповідач пояснив, що 28.12.2024 року за участю автомобіля JEEP COMPASS, д.н.з. НОМЕР_1 трапилася ДПТ, що стало підставою для його продажу.
Так, з копії договору купівлі- продажу від 05.05.2025 вбачається, що ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_14 купив автомобіль JEEP COMPASS, д.н.з. НОМЕР_1 .
Згідно п.31.1 договору купівлі-продажу за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 84 000,00 грн. Зазначена ціна продажу спірного автомобіля у визначеному порядку ОСОБА_1 не спростована.
Встановивши, що сторони придбали спірний транспортний засіб під час перебування у зареєстрованому шлюбі і що ОСОБА_2 розпорядився зазначеним спільним майном подружжя на власний розсуд без повідомлення та письмової згоди ОСОБА_1 , в такому випадку остання має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу, яка становить 18480,00 грн ( 84 000, 00грн х22% :100= 18480,00 грн ).
Колегія суддів дослідила доводи ОСОБА_2 про те, що до складу поділу майна подружжя необхідно включити транспортний засіб JEEP COMPASS, д.н.з. НОМЕР_6 , 2016 року, який був придбаний під час шлюбу та який ОСОБА_1 відчужила 03.11.2023 року.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з'ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц, від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц).
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2025 року в справі № 522/11159/21, від 24 жовтня 2024 року в справі № 753/10230/20, від 11 вересня 2024 року в справі № 487/2337/22).
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).
Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а вразі недосягнення згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц).
Отже, рівність часток подружжя під час поділу майна обумовлена обсягом спільного майна та його вартістю.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або в позасудовому порядку, а тому для дотримання такого принципу необхідно встановлювати увесь обсяг набутого подружжям майна та досліджувати його вартість.
У судовому засіданні з дослідженням письмових доказів встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 03.11.2023 року ОСОБА_1 через Територіальний сервісний центр МВС 8048 РСЦ І СЦ МВС в м.Київ продала ОСОБА_15 транспортний засіб JEEP COMPASS, д.н.з. НОМЕР_6 , 2016 року випуску, сірого кольору, VINJC4NJDEB9GD708724, який зареєстрований за продавцем з 10.03.2021 року підрозділом МВС ТСЦ 8047 за ціною 420000,00 грн.
Оскільки вказаний автомобіль придбаний ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з відповідачем, а тому за правилами ст. 60 СК України на його також поширюється режим спільної сумісної власності подружжя.
У постанові від 12 січня 2023 року у справі №9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).
Верховний Суд у постанові від 09 квітня 2025 року у справі №2745840/22 зазначив, «що водночас доводи ОСОБА_1 щодо його частки в майні, яке перебуває в ОСОБА_2 , суд не дослідив, не встановив, чи підлягало таке майно поділу між подружжям (чи поширюється на нього режим спільної сумісної власності подружжя), та чи можливо зменшити розмір стягнутих із ОСОБА_1 коштів з урахуванням заперечень відповідача проти позову».
З огляду на наведеного та враховуючи заперечення ОСОБА_2 проти позову, колегія суддів вважає, що автомобіль JEEP COMPASS, д.н.з. НОМЕР_6 , 2016 року випуску, як і автомобіль JEEPCOMPASS, 2017 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 підлягав би розподілу між сторонами і розмір грошової компенсації, яка б підлягала стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 становила би 210000, 00 грн ( 420000,00 :2 = 210000,00 грн).
Враховуючи те, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб, судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем, а грошова компенсація, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 за проданий ним автомобіль JEEPCOMPASS, 2017 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , значно менша за грошову компенсацію, яка б підлягала стягненню з останньої за проданий нею автомобіль JEEP COMPASS, д.н.з. НОМЕР_6 , 2016 року випуску на користь ОСОБА_2 ( 18480,00 грн та 210000, 00 грн.) колегія суддів вважає , що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Вимоги ОСОБА_1 про припинення права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на транспортний засіб JEEPCOMPASS, 2017 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 та його виділення у власність ОСОБА_2 не підлягають задоволенню у зв'язку з тим, що позивачка обрала не ефективний спосіб захисту.
Враховуючи те, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб, судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем Таким чином, враховуючи усе вищевикладене, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, відтак підлягає скасуванню у відповідності до ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Щодо витрат на правову допомогу надану в суді першої інстанції представником ОСОБА_1 - ОСОБА_16 .
Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч.3 цієї статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 2-6 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 142 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються зокрема у разі задоволення позову - на відповідача.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У позовній заяві, представником ОСОБА_16 було заявлено витрати на правову допомогу у розмірі 50 000,00 грн та витрати на оплату послуг з проведення незалежної оцінки майна у розмірі 14000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат у заявленому розмірі, представником ОСОБА_1 - ОСОБА_16 надано ордер на надання правничої допомоги, виданий на підставі договору №96/24 від 25.11.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Матеріали цивільної справи не містять доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції представником ОСОБА_16 у розмірі 50 000,00 грн, відтак не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до платіжної інструкції про оплату незалежної оцінки майна від 11.02.2025, вбачається, що платник: ОСОБА_17 , сума 14000,00 грн, призначення платежу: згідно рахунку - фактури №4 від 10.02.2025 року.
Оскільки оплату за проведення незалежної оцінки майна від 10.02.2025 здійснила ОСОБА_17 , яка не є стороною даної справи, тому такі витрати не підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 .
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції.
Встановлено, що 02 грудня 2025 року представник ОСОБА_2 - Перетятько О.В. звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення у якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 47500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції.
У заяві зазначав, що оскільки позовні вимоги судом залишенні без задоволення, а ОСОБА_2 поніс витрати за надання йому правової допомоги, на підставі норм ЦПК України понесений розмір судових витрат необхідно стягнути із позивача.
11 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - Зубицької Л.М. надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, в якому представник заперечила щодо суми витрат на надання професійної правової допомоги та представництва в суді в розмірі 47500,00 грн. Заявлений розмір витрат вважає необґрунтованим, непропорційним і таким, що не відповідає критерію розумності. Вказує на відсутність у тексті наданого договору умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг представника відповідача та невідповідність заявленої суми складності справи, часу, витраченого адвокатом на ведення справи, а також принципам розумності, необхідності та пропорційності судових витрат, заявлена представником відповідача сума витрат за надання професійної правової допомоги та представництва в суді у розмірі 47500,00 грн є завищеною, необґрунтованою та такою, що підлягає зменшенню судом до 1 гривні.
З матеріалів справи вбачається, що під час судових дебатів представник відповідача заявив про намір сторони відповідача у разі ухвалення рішення про відмову в задоволенні позовних вимог подати до суду заяву про відшкодування витрат за надання правничої допомоги.
Із заявою про стягнення з позивача судових витрат адвокат Перетятько О.В. звернувся 02.12.2025 року, тобто з дотриманням строку, визначеного ч.8 ст.141 ЦПК України.
До заяви долучено:
- копія ордеру серії АА № 1484171 про надання правничої допомоги адвокатом Перетятько О.В. на підставі договору № 30/01-с від 30.01.2025 року;
- копія договору про ведення справи в суді та надання правової допомоги № 30/01-с від 30.01.2025 року, відповідно якого адвокат Перетятько О.В. (Виконавець) приймає на себе обов'язок здійснювати надання правової допомоги ОСОБА_2 (Доверителю), у т.ч. представляти інтереси на стадії розгляду справ, пов'язаних з доверителем в судах, надавати іншу юридичну допомогу в обсязі та на умовах, встановлених цим договором і яка пов'язана з розірванням шлюбу та поділу майна нажитого під час шлюбу. Пунктом 4 договору визначено, що плата за виконання Виконавцем доручень за цим договором, включаючи витрати організаційно-технічного характеру, визначається сторонами за домовленістю та зазначається у відповідних актах і сплачується Доверителем шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Виконавця, зазначеного у його реквізитах або вноситься до каси Виконавця на протязі 3-х днів з моменту підписання відповідних актів або надання відповідного рахунку;
- акт № 1 від 02.12.2025 про здачу- прийняття платежу за надання юридичних послуг згідно Договору про надання правової допомоги від 30.01.2025 року, відповідно якого сторони узгодили 08.04.2025 суму вартості 3000 грн, яка включає надання консультацій, збирання доказів, складання та подання адвокатських запитів з розрахунку 2 годин; складання відзиву на подану до суду позовну заяву про поділ майна, набутого під час шлюбу, приєднання документів у розмірі 11500 грн з розрахунку 4-х годин; подання заяви клопотання про допит свідків 26.05.2025 року в сумі 1500 грн; участь в судових засіданнях 06.05.2025, 26.05.2025, 04.06.2025, 16.06.2025, 08.09.2025, 27.10.2025, 28.11.2025 року (всього 8 судових засідань) з розрахунку по 4500 грн за кожне засідання, разом на загальну суму 47500 грн;
-детальний перелік та розрахунок ціни наданих послуг адвокатом Перетятьком О.В. згідно договору про надання правової допомоги від 30.01.2025 року, підписаний сторонами 02.12.2025 року, який узгоджується з актом про здачу- прийняття платежу за надання юридичних послуг згідно Договору про надання правової допомоги від 30.01.2025 року;
- квитанції до прибуткового ордеру від 08.04.2025 р на суму 3000 грн (складання та відправлення адвокатського запиту);
- квитанції до прибуткового ордеру від 06.05.2025 р на суму 16000 грн (участь в судовому засіданні 06.05.2025, подання відзиву);
- квитанції до прибуткового ордеру від 26.05.2025 р на суму 4500 грн (участь в судовому засіданні 26.05.2025 та подання заяви по суті);
- квитанції до прибуткового ордеру від 26.05.2025 р на суму 1500 грн (складання заяви про виклик свідків);
- квитанції до прибуткового ордеру від 04.06.2025 р на суму 4500 грн (участь в судовому засіданні 04.06.2025);
- квитанції до прибуткового ордеру від 16.06.2025 р на суму 9000 грн (участь у судових засіданнях 04.06.2025 та 16.06.2025);
- квитанції до прибуткового ордеру від 08.09.2025 р на суму 4500 грн (участь в судовому засіданні 08.09.2025);
- квитанції до прибуткового ордеру від 27.10.2025 р на суму 9000 грн (участь у судових засіданнях 08.09.2025 та 27.10.2025);
- квитанції до прибуткового ордеру від 28.11.2025 р на суму 4500 грн (участь у судовому засіданні 28.11.2025).
У зв'язку з тим, що позов задоволено частково, то понесені ОСОБА_2 витрати на правову допомогу, надану в суді першої інстанції представником ОСОБА_18 підлягають частковому задоволенню у розмірі 30 875,00 грн.
Враховуючи вищенаведене, додаткове рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15.12.2025 підлягає зміні із зменшенням стягнутих витрат на правову допомогу із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 38500,00 грн до 30875,00 грн.
25 травня 2026 року до Житомирського апеляційного суду надійшла заява від представника ОСОБА_1 - Прасол А.С. про стягнення витрат на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції в розмірі 85000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат, надано представником ОСОБА_19 : ордер на надання правничої допомоги від 25.02.2026 за №2136838; договір АО №96/24 від 25.11.2024 про надання правої допомоги, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Альянс Консалтинг Груп»; порядок визначення розміру гонорару і сплати гонорару та завдання від 15.01.2026; платіжну інструкцію від 19.01.2026 про оплату ОСОБА_1 85000,00 грн, призначення платежу: правова допомога в апеляційному суді, справа №279/1213/25.
Враховуючи, що позов та апеляційну скаргу задоволено частково на 35%, то із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 29750,00 грн, пропорційно розміру задоволених вимог.
Згідно статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За звернення до суду із позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 15140,00 грн, згідно квитанції №1403-6662-3684-2315 від 20.02.2025 року.
Позов та апеляційну скаргу задоволено частково на 35% (ціна позову 1887690,00 грн, задоволено частину житлового будинку, вартість якого становить - 1198185,00 грн : 2 = 599092,50 грн та земельної ділянки вартість якої становить - 123685,00 грн : 2 = 61842,50 грн, а всього задоволено на суму 660935,00 грн х100 : 1887690,00 грн = 35%).
Відтак, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 5299,00 грн судового збору за подання позовної заяви.
За подання апеляційної скарги, ОСОБА_1 сплатила 26624,00 грн судового збору, згідно платіжної інструкції № В10Р-С92Т-М1ХВ-6ЕКС від 01.01.2026 року. Тому із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9318,40 грн, а всього 14 617,40 грн судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 92,7 кв.м., житлова площа 64,5 кв.м. з прибудовами: веранда, ганок, до якого примикають господарські будівлі: сарай - «В», сарай - «Г», сарай - «Б», огорожа - «№1-3» та на частку земельної ділянки площею 0,1000 га., кадастровий номер: 1810700000:01:041:0248, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
В решті позову відмовити.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Додаткове рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 грудня 2025 року змінити, зменшивши розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 38500,00 грн до 30875,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5299,00 грн судового збору за подання позовної заяви, 9318,40 грн за подання апеляційної скарги та 29750, 00 грн витрат на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 травня 2026 року.
Головуючий Т.М. Павицька
Судді Р.М. Борисюк
А.М. Шевчук