19 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 927/187/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрпошта»
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.08.2025 (суддя Моцьора В.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2026 (колегія суддів Ткаченко Б. О., Гаврилюк О. М., Сулім В. В.) у справі
за позовом Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Міністерства розвитку громад та територій України
до Акціонерного товариства «Укрпошта»
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд державного майна України,
про витребування нерухомого майна,
(у судове засідання з'явилися: прокурори Хряпа А. М., Рибалко Н. В., представники: позивача - Суховлець У. А., відповідача - Бєліков В. О.),
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Прилуцькою окружною прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України до Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта») про витребування нежитлового приміщення загальною площею 382,1 кв.м., розташованого по вул. Центральна, 13, селище Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно 1796955974253.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач незаконно оформив право приватної власності на спірний об'єкт нерухомого майна, а вибуття цього об'єкта з державної власності порушує інтереси держави у сфері реалізації прав власника об'єкта державної власності, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ним. Прокурор вважає, що зміна форми власності майна, переданого Акціонерному товариству «Укрпошта», з державної на приватну поза процедурою приватизації є незаконною; передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного внаслідок корпоратизації державного унітарного підприємства, не є способом приватизації такого майна; нерухоме майно, передане до статутного фонду акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого залишаються у власності держави, залишається державною власністю. За доводами прокурора, власником спірного нерухомого майна є держава в особі Міністерства розвитку громад та територій України, у зв'язку із чим спірне майно підлягає поверненню шляхом витребування у власність держави в особі Міністерства.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на відсутність підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді в інтересах Міністерства розвитку громад та територій України та обрання прокуратурою неналежного та неефективного способу захисту інтересів держави; відсутність державного та суспільного інтересу у даній справі; АТ «Укрпошта» є неналежним відповідачем за пред'явленими позовними вимогами; передача та/або внесення до статутного капіталу АТ «Укрпошта» майна, яке на момент перетворення закріплювалося за УДППЗ Укрпошта на праві повного господарського відання та перебувало у державній власності, не є приватизацією такого майна; право власності на нерухоме майно набуте АТ «Укрпошта» без порушень законодавства, зміна форми власності майна відбулась відповідно до вимог чинного законодавства; висновки, висловлені Вищим господарським судом України і Верховним Судом, на які посилається прокуратура, як на «аналогічні» правові позиції щодо правового режиму державного майна, переданого утворюваним державою акціонерним товариствам, не можуть бути застосовані у даних правовідносинах; пропуск прокурором встановленого законом строку на звернення до суду за захистом права; порушення прокурором та позивачем ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме права відповідача на мирне володіння майном.
Позивач, у письмових поясненнях по суті спору, повідомив зокрема, що під час корпоратизації УДППЗ «Укрпошта» шляхом перетворення в АТ «Укрпошта», відбулося включення державного майна до статутного капіталу акціонерного товариства, а не платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності. Внаслідок корпоратизації товариства все майно, включене до статутного фонду останнього, стало власністю новоствореного товариства, яке утворилося внаслідок корпоратизації. Мінінфраструктури при затвердженні акта передавання майна до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта» діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» створене у липні 1998 року згідно з Програмою реструктуризації Укрпошти, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.1998 № 1, шляхом реорганізації Українського об'єднання поштового зв'язку «Укрпошта» (далі - УОПЗ «Укрпошта»), створеного за рішенням Кабінету Міністрів України від 02.02.1994 як окрема державна структура у результаті реформування галузі зв'язку (розподілу на поштовий та електрозв'язок)
Наказом Державного комітету зв'язку України від 15.06.1998 № 93 Українське об'єднання поштового зв'язку «Укрпошта» реорганізоване шляхом його перетворення в Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта».
07.09.2005 проведено державну реєстрацію змін до статуту УДППЗ «Укрпошта». За преамбулою статуту УДППЗ «Укрпошта» є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності і на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.09.2004 № 684-р «Про затвердження переліку підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Мінтрансзв'язку» належить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України - орган управління майном (УДППЗ «Укрпошта»).
Згідно з п. 4.1 статуту УДППЗ «Укрпошта» майно підприємства складається з основних фондів, обігових коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається у балансі підприємства і належать йому на правах господарського відання.
На підставі рішення виконавчого комітету Талалаївської селищної ради №121 від 25.09.2007 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САВ №855376 від 11.08.2008, яким підтверджено право державної власності Держави Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на об'єкт нерухомого майна, який перебуває в оперативному управлінні УДППЗ «Укрпошта»: нежитлове приміщення загальною площею 382,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: Чернігівська обл., Талалаївський р-н, смт. Талалаївка. вул. Леніна, 13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 24312285).
Факт реєстрації права власності на вказане майно за Державою Україна підтверджено Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №19938476 від 19.08.2008, та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.02.2025 №413076814.
Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/2010 Міністерство транспорту та зв'язку України було реорганізоване в Міністерство інфраструктури України. У пункті 5 цього Указу встановлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.
Розпорядженням від 17.07.2015 № 728-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства інфраструктури України щодо перетворення Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» (ЄДРПОУ 21560045), м. Київ, вул. Хрещатик, 22, у Публічне акціонерне товариство «Укрпошта», 100 відсотків акцій якого належать державі та не підлягають відчуженню, за умови збереження попереднього профілю діяльності підприємств.
16.02.2017 Міністерством інфраструктури України було видано наказ № 56 «Про припинення Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» в результаті його перетворення в Публічне акціонерне товариство «Укрпошта», та створення Публічного акціонерного товариства «Укрпошта», 100 відсотків акцій якого належить державі (пункт 2 наказу). У пункті 3 зазначеного наказу визначено, що Публічне акціонерне товариство «Укрпошта» є правонаступником Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта».
Наказом Міністерства інфраструктури України від 05.07.2017 № 240 «Про затвердження акта передавання майна до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» затверджено акт передавання майна до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства «Укрпошта», що є правонаступником Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», посвідчений нотаріально 05.07.2017, відповідно до якого Міністерство інфраструктури України з 01.03.2017 передало, а Публічне акціонерне товариство «Укрпошта» прийняло об'єкти державного майна згідно з переліками.
Згідно з переліком об'єктів нерухомого майна, яке обліковувалось на балансі Чернігівської дирекції УДППЗ «Укрпошта» та передається до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта» (додаток № 45 до акта передавання майна до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства «Укрпошта», посвідченого нотаріально 05.07.2017), серед іншого, відповідачу було передано, зокрема будівлю відділення зв'язку, розташовану за адресою: вул. Центральна (Леніна), 13, смт. Талалаївка Талалаївського (на даний час Прилуцького) району Чернігівської області, (інвентарний номер 7031).
26.03.2019 державним реєстратором Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області Симоненко О.А. зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 382,1 кв.м. за Акціонерним товариством «Укрпошта», реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1796955974253 (реєстраційний номер об'єкта в РПВН 24312285).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірне майно за ПАТ «Укрпошта» зареєстровано державним реєстратором на підставі: акта Міністерства інфраструктури України передавання майна до статутного капіталу з додатком від 05.07.2017; наказу Міністерства інфраструктури України від 05.07.2017 № 240, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11.08.2008, виданого Талалаївською селищною радою.
Впродовж 2017-2021 років відповідачем змінювалася організаційно-правова форма з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство, а в подальшому на Акціонерне товариство «Укрпошта», що підтверджується відповідними редакціями статутів товариства, в той же час, пункт 4.1 кожної із редакцій статуту було передбачено, що засновником і єдиним акціонером товариства є держава в особі Міністерство інфраструктури України.
Пунктами 5.4., 5.5 статутів АТ «Укрпошта» визначено, що усе нерухоме та інше майно, передане до статутного капіталу Товариства або набуте Товариством на законних підставах, є його власністю. Державне майно, передане Товариству в господарське відання, користування чи управління, не включається до статутного капіталу Товариства та використовується в порядку, передбаченому законодавством та цим Статутом. Товариство використовує та утримує державне майно, що не підлягає приватизації, відповідно до законодавства. Майно, що є державною власністю і надане товариству в господарське відання, користування чи управління, включається до його активів, але не може бути відчужене у будь-який спосіб без рішення загальних зборів. Списання та передача такого державного майна здійснюється відповідно до законодавства.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.08.2025 у справі №927/187/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2026, позов задоволено повністю.
Судові рішення аргументовані тим, що прокурором доведено бездіяльність Міністерства розвитку громад та територій України, як підставу для звернення до суду за захистом інтересів держави.
Передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його відчуження, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства.
Водночас акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається в державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.
Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999 № 847-XIV (в редакції, чинній на момент проведення реорганізації УДППЗ «Укрпошта» шляхом перетворення в ПАТ «Укрпошта» та затвердження акта передавання майна) УДППЗ «Укрпошта», код ЄДРПОУ 21560045, було включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані (додаток 2 до Закону). Цей Закон втратив чинність 20.10.2019, з дня набрання чинності Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 02.10.2019 № 145-IX.
Частиною 9 статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що господарські організації, створені на базі об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, до виключення їх з переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не можуть вчиняти дії стосовно майна, переданого до їх статутного фонду, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо.
Таким чином, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання - перебуває в створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.
Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності.
У зв'язку із цим державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю. Зазначена правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04.02.2025 № 917/2033/21, від 19.02.2025 № 917/453/22, у межах яких досліджувались обставини вибуття з державної в приватну власність АТ «Укрпошта» об'єктів нерухомого майна, переданого Міністерством інфраструктури України до статутного фонду заснованого ним Товариства, 100% акцій якого знаходилось у власності держави.
Посилаючись на практику Верховного Суду, суди зазначили, що коли право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому Реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем
Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності зазначено, що Державна реєстрація права приватної власності на спірне нежитлове приміщення за відповідачем проведена 26.03.2019 (номер відомостей про речове право: 30907990), а тому саме з цієї дати слід обраховувати строки позовної давності відносно вимоги про витребування нерухомого майна на користь держави, оскільки починаючи з 26.03.2019 спірне нерухоме майно вибуло з власності держави та саме з цієї дати держава в особі компетентного органу могла довідатись про порушення її речових прав
Позовна давність, що обліковується з 26.03.2019, продовжена на час дії карантину (в період з 12.03.2020 по 30.06.2023) та відповідно продовжена, а потім зупинена, на строк дії правового режиму воєнного стану (починаючи з 24.02.2022 та на разі не обліковується). Отже, прокурором не пропущена позовна давність при зверненні до суду з цим позовом.
3.2. Апеляційний господарський суд також відмовив у клопотанні відповідача про закриття провадження у справі.
В обґрунтування відповідного клопотання заявником зазначено, що оскільки в даний час введений в дію Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», відповідно до положень якого було врегульовано статус майна, внесеного до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, а також майна, внесеного до статутного капіталу юридичної особи, засновником (учасником, акціонером) якої є таке господарське товариство, тобто, держава визнала право власності такої юридичної особи, предмет спору на даний час відсутній.
Так, відповідач вказував, що хоча Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» набрав чинності лише 28.02.2025 та введений в дію 28.08.2025, проте положення п. 21 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону України, якими внесені зміни до ч. 9 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», мають ретроспективну дію, тобто поширюють свою дію на правовідносини щодо майна, внесеного до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, а також майно, внесене до статутного капіталу юридичної особи, засновником (учасником, акціонером) якої є таке господарське товариство, а відтак і на спірні правовідносини, оскільки це передбачено пунктом 3-2 ст. 18 «Прикінцеві положення» Закону України «Про управління об'єктами державної власності», доповненим цим Законом.
Суд зауважив, що реорганізація Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» шляхом перетворення в акціонерне товариство проведена 01.03.2017, з передачею засновником - Міністерством інфраструктури України як внесок до статутного капіталу товариства державного майна (в тому числі спірного). Незаконна реєстрація права приватної власності на спірне майно за АТ «Укрпошта» здійснена 26.03.2019.
Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб.
Перехідним періодом у Законі України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», є трирічний строк, що починається з дня введення в дію цього Закону.
Положеннями даного Закону (статті 13, 14) заборонено створення юридичних осіб в організаційно-правових формах державного підприємства (державного комерційного підприємства, державного некомерційного підприємства, казенного підприємства), комунального підприємства (комунального комерційного підприємства, комунального некомерційного підприємства), спільного комунального підприємства, приватного підприємства, іноземного підприємства, дочірнього підприємства, підприємства об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки), підприємства споживчої кооперації. Заборонено закріплення (передача) майна за юридичними особами на праві господарського відання або на праві оперативного управління.
Визначені особливості припинення підприємств у перехідний період, зокрема, згідно з ч. 8 ст. 14 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» якщо на день прийняття рішення про перетворення за підприємством, єдиним учасником (засновником) якого є держава або територіальна громада (територіальні громади), закріплено майно на праві господарського відання або на праві господарського управління, уповноважений суб'єкт управління об'єктами державної власності або уповноважений орган місцевого самоврядування на основі інвентаризації майна підприємства приймає рішення:
- про внесення майна, закріпленого на праві господарського відання, до статутного капіталу юридичної особи правонаступника такого підприємства, крім майна, що не підлягає приватизації;
- про передачу майна, закріпленого на праві господарського відання, що не підлягає приватизації, та майна, закріпленого на праві оперативного управління, юридичній особі правонаступнику такого підприємства на праві узуфрукту державного або комунального майна.
Наведені зміни, внесені Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» стосуються саме перехідного періоду діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм, що розпочав свій відлік з 28.08.2025 (в зв'язку з припиненням окремих організаційно- правових форм юридичних осіб), та не поширює свою дію на спірні правовідносини, пов'язані з реорганізацією УДППЗ «Укрпошта» в акціонерне товариство, які мали місце в 2017 році.
У Законі України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» чітко зазначено, що він визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб. При цьому, у статті 1 Закону зазначено, що у цьому Законі перехідним періодом вважається трирічний строк, що починається з дня введення в дію цього Закону.
Отже, законодавцем чітко зазначено, що дія вказаного Закону поширюється на правовідносини у перехідний період, який починається з дня введення його в дію, тобто з 28.08.2025.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. АТ «Укрпошта» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та відмовити у позові.
Підставами касаційного оскарження є пункти 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
4.2. Скаржник зазначає, що суди застосували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, однак наявні підстави для відступу від цих висновків.
На думку заявника, нормативно-правові акти та редакції статей, на яких побудована правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 не були чинними на час виникнення спірних правовідносин з передачі майна до статутного капіталу відповідача.
Верховною Радою України було ухвалено Закон України від 22 лютого 2024 року № 3587-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення корпоративного управління» та Закон України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб». Відповідач вважає, що законодавець фактично встановив зворотну дію в часі норми статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», та усунув колізії між Господарськім кодексом та Законом України «Про управління об'єктами державної власності» щодо правового режиму переданого до статутного капіталу створеного в процесі корпоратизацїї товариства майна, відтак висновки Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 не можуть бути застосовані до АТ «Укрпошта» у справі №917/2033/21.
Скаржник вважає, що наявні підстави для викладення висновку про те, що засновники акціонерного товариства АТ «Укрпошта», створеного шляхом корпоратизації, з моменту передачі товариству майнових внесків перестають бути власниками майна, що становить їх внески, здобуваючи у власність замість цього майна акції товариства і відповідно корпоративні права щодо цього товариства. Держава, набувши корпоративні права, має право брати участь в управлінні товариством, у якому 100 % акцій перебувають у державній власності, тоді як власником майна, переданого до статутного капіталу, є саме це товариство, а не держава. Право власності на акції, емітовані акціонерним товариством, і право власності на майно, яке належить цьому акціонерному товариству, за своєю формою різняться, оскільки зазначені акції та майно є окремими об'єктами права власності».
Крім того, висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 та від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, однак АТ «Укрпошта» вважає що висновки викладені у зазначених вище постановах щодо обраного Прокуратурою способу захисту порушеного права не є подібними та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
На думку скаржника, маючи законний намір скасувати державну реєстрацію права приватної власності відповідача на спірне майно, але одночасно заявляючи позовну вимогу про витребування спірного майна з незаконного володіння відповідача, прокурор позбавляє відповідача законно набутого права користування цим майном, яке взагалі не оспорюється прокурором.
4.3. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України вказано на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статей 9 та 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» у редакції Закону України №3587-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення корпоративного управління» та статті 18 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» у редакції п. 21 ст. 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб».
Відповідач вважає, що у цьому контексті необхідно викласти висновок такого змісту:
«... положення Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» встановлюють зворотною в дію в часі норми ч.9 ст.11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», усуває колізії між Господарськім кодексом та Законом України «Про управління об'єктами державної власності» щодо правового режиму переданого до статутного капіталу створеного в процесі корпоратизації товариства майна та додатково підтверджує законність формування статутного (складеного) капіталу АТ «Укрпошта» шляхом передачі майна саме на праві власності.
Разом з тим, прикладом застосування акта законодавства до відносин, що виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати, є Цивільний кодекс України.
Пунктом 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Кодексу визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Так, положення частини дев'ятої статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» лише дублюють закріплені у статті 115 Цивільного кодексу України положення, якими визначено, що статутний капітал акціонерного товариства формується за рахунок коштів та іншого майна, що вносяться як оплата акцій у процесі їх емісії і відповідно поширюються на майно, що вже було внесене до статутного капіталу акціонерних товариств, у яких державна частка становить більше 50 відсотків, станом на дату набрання чинності Законами № 3587 та № 4196.
Тобто, п. 21 ст. 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» встановлює зворотню дію в часі норми ч.9 ст.11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (яка як раз і була прийнята в 2023 році на врегулювання предмету спору у справі, але до цього часу мала колізію з Господарськім кодексом України) що в свою чергу, свідчить про безпідставність вимог Прокуратури».
4.4. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України у скарзі зазначено, що судами не досліджено належним чином зібрані у справі докази, а саме:
- наказ Міністерства інфраструктури України №240 від 05.07.2017 року «Про затвердження акта передавання майна до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта» яким затверджено акт передавання майна до статутного капіталу АТ «Укрпошта», зокрема, що наказ та жоден інший документ не містили будь- яких застережень щодо правового режиму Майна та / чи обмежень у праві на Майно, передане до статутного капіталу.
- пункт 5.4. Статуту АТ «Укрпошта», яким визначено, що усе нерухоме та інше майно, передане до статутного капіталу Товариства або набуте Товариством на законних підставах, є його власністю. Положення Статуту не містили жодних обмежень щодо правового режиму Майна, переданого до статутного капіталу Товариства.
- не надано оцінку та не досліджено Науково-правовий висновок щодо співвідношення понять «корпоратизація» та «приватизація» майна державних підприємств долучений Відповідачем.
- не надано оцінки, що правомірність та законність передавання у повне господарське відання відповідачеві спірного майна не оспорюється жодним учасником судового процесу.
- не надано оцінки, що прокурором у даній справі не доведено неправомірність володіння відповідачем спірним майном, що виключає застосування інституту віндикації до спірних правовідносин сторін спору. Отже, вимога про витребування спірного майна з незаконного володіння відповідача є неналежним способом захисту порушеного права.
Також скаржник стверджує, що судами встановлені обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідач також зауважує, що відповідно до положень чинного законодавства, управління нерухомим майном, яке перебуває в статутному капіталі АТ «Укрпошта», наразі здійснюється Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України, яке як вищий орган Товариства наділено виключними повноваженнями щодо повернення спірного майна державі шляхом зменшення статутного капіталу Товариства, що с свою чергу унеможливлює розгляд спірних правовідносин в суді.
4.5. Також 30.03.2026 і 19.05.2026 скаржник подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Так, відповідач вважає за необхідне уточнити висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 шляхом його доповнення наступним висновком: «Якщо акціонерне товариство, створене у розпорядчому порядку за ініціативою і по волі держави як власника в особі уповноваженого органу, власником 100% акцій якого є держава, мало майно закріплене за ним на праві господарського віддання до набрання чинності Закону України № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» та на праві узуфрукта після, то таке майно залишається у державній власності і таке акціонерне товариство не має права ухвалювати рішення про його продаж до моменту завершення процедури приватизації, якщо ж акціонерне товариство створене шляхом корпоратизації не як перший етап приватизації державного акціонерного товариства, отримало державне майно як внесок до статутного капіталу, то це майно є його власністю. Після продажу будь-якого пакету акцій державного акціонерного товариства майно цього товариства втрачає статус державної власності».
Позивач також підтримав клопотання відповідача щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
4.6. У відзиві на касаційну скаргу прокурор вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені рішення.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України та клопотань відповідача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
5.3.1. Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 15.10.2024 передав справу № 917/2033/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду) для уточнення висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21. Вказана ухвала мотивована таким:
« 1) ПАТ «НАК «Надра України» не створювалося як державне унітарне та/або державне комерційне підприємство та не проходило процедуру корпоратизації, натомість Акціонерне товариство «Укрпошта» навпаки було корпоратизоване, а саме на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.07.2015 № 728-р Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» було перетворене у Публічне акціонерне товариство «Укрпошта» шляхом корпоратизації, на підставі Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств», а в порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 № 802, реорганізовано в Акціонерне товариство «Укрпошта».
Корпоратизація є способом реорганізації державних підприємств в акціонерні товариства або товариства з обмеженою діяльністю, у процесі якого змінюється правовий режим державного майна, переданого до статутного капіталу господарського товариства, з державної власності на приватну власність товариства, управління яким здійснюється на засадах корпоративного управління пакетом акцій (часткою) у статутному капіталі товариства. Корпоратизація є етапом приватизації, а не його передумовою. Майно, передане до статутного капіталу державних акціонерних товариств, є приватною власністю товариства, що визначає право розпоряджатися цим майном та нести відповідальність перед кредиторами за рахунок такого майна. Внесками до статутного капіталу державних акціонерних товариств можуть бути також майнові права - право господарського відання, постійного користування, оренди.
Способами зміни правового режиму майна державної форми власності є: приватизація майна державних підприємств, пакетів акцій (часток) держав в статутних капіталах господарських товариств, передача цілісних майнових комплексів державного підприємства в оренду, приватизації (корпоратизація), продаж державного майна, передача в найм (оренду) об'єктів державної власності на конкурентних засадах шляхом проведення електронних аукціонів (публічних торгів), безоплатна передача в комунальну власність.
Відповідно до частини 2 статті 22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Таким чином, частина 2 статті 22 ГК України прямо відмежовує суб'єктів господарювання, які діють на основі лише державної власності (тобто державні комерційні та казенні підприємства), та суб'єктів, у яких держава має частку у статутному капіталі, і яких ГК України не відносить до суб'єктів, що діють «на основі лише державної власності», тобто в корпоративному законодавстві послідовно розрізняють власність засновників/учасників акціонерного товариства та власність самого товариства як суб'єкта підприємницької діяльності.
Критерієм належності суб'єкта господарювання корпоративного типу (на відміну від унітарних державних підприємств) до державного сектору економіки є наявність відносин контролю вирішального впливу на діяльність таких підприємств з боку держави.
Отже, держава в особі Кабінету Міністрів України може створювати суб'єктів господарювання державного сектора економіки, в тому числі в організаційно-правовій формі акціонерних товариств, та наділяти їх державним майном (в тому числі, акціями чи корпоративними правами), яке може використовуватись для формування статутного капіталу, або передаватись в користування на правовому титулі господарського відання.
2) Указом Президента від 14.06.2000 № 802 було передбачено правовий режим використання майна ПрАТ «НАК «Надра України», саме «користування», пункт 22 статуту ПАТ «НАК «Надра України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 146 передбачає, що державне майно, у тому числі нерухоме майно, передане Компанії відповідно до законодавства, закріплюється за Компанією на праві господарського віддання, у той час як наказом Міністерства інфраструктури України від 05.07.2017 № 240 «Про затвердження акта передавання майна до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта» затверджено акт передавання майна до статутного капіталу Акціонерного товариства «Укрпошта», пунктом 5.4. статуту Акціонерного товариства «Укрпошта» визначено, що усе нерухоме та інше майно, передане до статутного капіталу Товариства або набуте Товариством на законних підставах, є його власністю.
3) ПАТ «НАК «Надра України» було утворено у 2000 році, тобто правовідносини у справі № 917/1212/21 виникли до прийняття Господарського Кодексу України (16.01.2003) та Цивільного Кодексу України (16.01.2003), а також за існування зовсім іншого нормативно-правового регулювання, наприклад Закону України «Про власність» (втратив чинність 27.04.2007) та редакцій статей, зокрема статті 12 Закону України «Про господарські товариства», статті 15 Закону України «Про приватизацію державного майна», пункти 19, 20 статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» тощо.
При цьому, редакція статті 12 Закону України «Про господарські товариства» станом на дату утворення Національної акціонерної компанії «Надра України» (2000 рік) передбачала, що «товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність».
Проте, редакція статті 12 Закону України «Про господарські товариства» чинна на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі (дату корпоратизації Акціонерного товариства «Укрпошта» - 01.03.2017) закріплювала, що товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Аналогічно й редакція статті 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» чинна на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі (дату корпоратизації Акціонерного товариства «Укрпошта» - 01.03.2017) на відміну від редакції попередніх років, яка передбачала виключний перелік способів приватизації державного майна, було доповнено положеннями, що «приватизації державного майна проводиться іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей».
Також слід звернути увагу, що в пункті 19 статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» було внесено зміни Законом України від 13.03.2012 № 4498-VI, а пункт 20 статті 11 зазначеного закону було виключено на підставі Закону України від 13.03.2012 № 4498-VI.
Водночас згідно з абзацами 5, 9 частини 1 статті 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - 01.03.2017), об'єктами управління державної власності є, в тому числі, корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій.
До того ж відповідно до частини 9 статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» нерухоме майно об'єктів державної власності, включених до Переліку державних підприємств, що не підлягають приватизації, але можуть бути перетворені в господарські товариства, може бути передане до статутного капіталу господарських товариств, створених на базі таких підприємств».
Отже, зазначені нормативно-правові акти та редакції статей, на яких побудована правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, не були чинними на час виникнення спірних правовідносин з передачі майна до статутного капіталу Акціонерного товариства «Укрпошта».
Колегія суддів звернула увагу, що державні акціонерні товариства, зокрема такі як АТ «Укрпошта», АТ «Укрзалізниця», АТ «Укрбуд», АТ «Украгролізинг» та багато інших, маючи значну кількість власних об'єктів нерухомого майна, право приватної власності на які були оформлені до висловлення Великою Палатою Верховного Суду правової позиції у справі №917/1212/21, зіштовхнуться з проблемою невизначеності правового статусу такого майна. З відкритих джерел можна дізнатися, що тільки АТ «Укрпошта» має у власності близько 5 тисяч об'єктів нерухомості. Виникає ситуація правової невизначеності відносно того, чи всі акціонерні товариства з державною часткою, і якою саме повинна бути частка держави в акціонерному капіталі, мають все своє майно в державній власності. Очевидно така ситуація не сприяє розвитку економічного клімату нашої країни, залученню інвестицій в корпоратизовані товариства та захисту права власності загалом. Виникають глобальні правові питання щодо можливості відчуження власного майна державними акціонерними товариствами без згоди органів приватизації. При цьому на сьогодні ініційована значна кількість подібних справ які вже перебувають на розгляді в судах апеляційної та касаційної інстанцій. Звідси уточнення правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №917/1212/21 необхідне також для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики та по-суті є виключною правовою проблемою.
Принагідно колегія суддів також звернула увагу на те, що існує значна кількість акціонерних товариств які були корпоратизовані, а пакети акцій яких вже були приватизовані і реалізовані державою приватним власникам, тому застосування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, ставить під сумнів подальшу можливість держави реалізувати пакети акцій в таких акціонерних товариствах, оскільки все майно таких товариств буде вважатися державним до закінчення приватизації, тобто продажу всіх акцій.
За законодавством акціонерне товариство відповідає належним йому майном, але якщо майно, передане до статутного капіталі товариства йому не належить, адже воно державне, то відповідальність акціонерної державної компанії нівелюється, так само втрачається сенс і самої приватизації, адже ставить під сумнів формування статутного капіталу товариства, оскільки таке акціонерне товариства немає права власності на своє майно.
У зв'язку з цим колегія суддів вважала за необхідне уточнити висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 шляхом його доповнення висновком про те, що якщо акціонерне товариство, створене у розпорядчому порядку за ініціативою і по волі держави як власника в особі уповноваженого органу, власником 100% акцій якого є держава, має майно закріплене за ним на праві господарського віддання, то таке майно залишається у державній власності і таке акціонерне товариство не має права ухвалювати рішення про його продаж до моменту завершення процедури приватизації, якщо ж акціонерне товариство створене шляхом корпоратизації державного акціонерного товариства, отримало державне майно як внесок до статутного капіталу, то це майно є його власністю. Після продажу будь-якого пакету акцій державного акціонерного товариства майно цього товариства втрачає статус державної власності».
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20.11.2024 повернула Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду справу № 917/2033/21.
Ухвала мотивована тим, що необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, яку обґрунтовує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, не пов'язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів, а зводиться до незгоди з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зазначивши власні міркування стосовно вирішення цієї справи по суті, фактично не погоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду за наслідками застосування наведених норм. Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зазначаючи про необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, не вказує конкретних причин необхідності відступу від цього висновку, зокрема у чому полягає його практична неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість унаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі наголосила, зокрема, що із часу формування правового висновку у справі № 917/1212/21 пройшло лише сім місяців. Відповідно ні суспільні відносини, ні їх правове регулювання в державі не змінилися. Жодних свідчень того, що рішення Великої Палати призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу уточнити/відступити від сформульованого Великою Палатою Верховного Суду висновку, - нема.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Верховний Суд зазначає, що має існувати необхідність відступу, яка виникає з певних об'єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, до того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
Також обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.
Отже, необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Таким чином, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у межах справи № 917/2033/21 вже ставив питання щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 з мотивів, які змістовно є аналогічними мотивів, наведених скаржником у справі № 927/187/25. Нових аргументів, які б суттєво впливали на наявність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 скаржник не навів. З аналогічних мотивів відсутні підстави для задоволення клопотань відповідача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
5.3.2. У межах підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник також стверджує, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 та від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, однак АТ «Укрпошта» вважає що висновки викладені у зазначеній вище постановах щодо обраного Прокуратурою способу захисту порушеного права не є подібними та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. На думку скаржника, вимога про витребування спірного майна з незаконного володіння відповідача є неналежним способом захисту порушеного права.
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).
У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
Такі вимоги є неефективними способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить позивачу права володіння його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, зокрема, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)].
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)].
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
Колегія суддів зауважує, що у справі № 927/187/25 прокурор звернувся із позовом саме внаслідок проведення відповідачем реєстрації права приватної власності на спірне майно і ключовим у цій справі є обставини вибуття з державної в приватну власність АТ «Укрпошта» такого майна. Внаслідок задоволення вимоги про витребування можливо скасувати спірну державну реєстрацію, внаслідок чого може бути відновлено право власника на таке майно. Таким чином, колегія суддів не убачає підстав вважати, що заявлений у цій справі спосіб захисту є неналежним. У свою чергу, доводи відповідача про те, що заявлений спір позбавляє відповідача набутого права користування цим майном жодним чином не підтверджені, а навпаки, як слідує із доводів скаржника, прокурор не оспорює право господарського відання, на якому належить майно АТ «Укрпошта».
З урахуванням наведеного, викладені скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржених судових рішень із цих підстав, а тому касаційну скаргу в цій частині необхідно залишити без задоволення.
5.4. Щодо підстав оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
За змістом пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
З наведеного убачається, що вказана процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен чітко вказати яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - КМУ, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом.
Зазначені суб'єкти управління у державному секторі економіки можуть приймати рішення, необхідні для підготовки до реалізації та здійснення державно-приватного партнерства (концесії), які є обов'язковими до виконання підприємствами, установами, організаціями, що перебувають у сфері їх управління.
Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.
Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.
Держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів.
Законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм.
Державний фінансовий контроль щодо суб'єктів господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб'єктам господарювання державного сектору економіки, здійснюється відповідно до закону.
Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Отже, усі суб'єкти державного сектора економіки мають діяти на праві господарського відання чи оперативного управління.
Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних товариств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їхнього статного фонду.
За загальними правилами, установленими статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.
Проте на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на базі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами ЦК України, ГК України та зазначеного вище Закону, а й спеціальним законодавством.
Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно у разі його приватизації, а за змістом частини 3 статті 145 ГК України правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.
Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до вичерпного переліку способів приватизації державного майна не належала передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, а також вона не є способом його приватизації.
Крім того, згідно із частиною п'ятою статті 18 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при перетворенні державного унітарного підприємства в акціонерне товариство воно стає правонаступником підприємства, що приватизується.
Водночас акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.
Отже, до моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов'язки, які мало державне унітарне підприємство, у тому числі й обсяг майнових прав на державне майно, в даному випадку - право господарського відання.
Таким чином, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання - перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.
У свою чергу, корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення у господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду.
Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності.
У зв'язку із цим державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.
Зазначена правова позиція відображена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, до моменту опублікування якої було зупинено провадження в цій справі. Так, здійснивши правовий аналіз Конституції України, ГК України, ЦК України, Закону України «Про господарські товариства», який діяв щодо акціонерних товариств до набрання чинності законами України «Про акціонерні товариства», «Про управління об'єктами державної власності», «Про приватизацію державного майна», стосовно корпоратизації на підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств», законів України «Про холдингові компанії в Україні», «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації, а Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства.
За змістом статті 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою КМУ від 06.06.2007 № 803, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законами, а щодо нерухомого майна - за умови додаткового погодження з ФДМУ.
Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника у спосіб, передбачений ГК України (чинним на час виникнення спірних правовідносин) та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (частина 2 статті 145 ГК України).
Верховний Суд неодноразово викладав позицію щодо застосування норм частини 3 статті 86, частин 2-4 статті 145 ГК України у правовідносинах щодо розпорядження нерухомим майном державної форми власності, переданим до статутного фонду державного підприємства.
За висновками Верховного Суду, проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися, як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб'єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 у справі № 925/792/17, від 08.05.2018 у справі № 925/875/17, від 22.05.2018 у справі № 915/1021/16, від 30.05.2018 у справі № 915/825/16, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.11.2018 у справі № 925/473/17, від 20.03.2019 у справі № 927/735/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 10.09.2020 у справах № 923/197/18 і № 923/576/18, від 01.10.2020 у справах № 924/647/18, № 912/1672/18, від 18.03.2021у справі №924/592/20).
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду 04.02.2025 у справі № 917/2033/21, яка має змістовно подібні правовідносини.
Як зазначено у вказаній справі і є аналогічним до справи № 927/187/25, акт передавання майна, на підставі якого була здійснена державна реєстрація права власності на спірне майно, не може розглядатися як правочин, відповідно до якого на законних підставах виникло право приватної власності на відповідне майно, а тому, оскільки спірне майно перебувало у володінні Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» на праві господарського відання, відповідач як юридична особа, створена внаслідок перетворення останнього, відповідно до частини 2 статті 108 ЦК України набув не право приватної власності, а право господарського відання на зазначене майно, яке залишилося у власності держави з огляду на встановлення прямих заборон на відчуження та передачу до статутного фонду господарських товариств такого майна. Таким чином, державну реєстрацію права приватної власності за відповідачем здійснено за відсутності належних правових підстав.
Колегія суддів завуважує, що реєстрація права приватної власності на спірне майно за АТ «Укрпошта» здійснена 26.03.2019 і саме вказаний момент є ключовим у контексті цих правовідносин.
У свою чергу, посилання скаржника на приписи статей 9 та 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» у редакції Закону України № 3587-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення корпоративного управління» та статті 18 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» у редакції статті 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» Верховний Суд відхиляє з огляду на набрання чинності таких норм після значного проміжку часу від дати здійснення спірної реєстрації. У той же час, відповідні нормативно-правові акти не містять чітких норм які б вказували на встановлення ними зворотної дії в часі і можливості поишрення їх дії на обставини, які є спірними у справі № 927/187/25.
За таких обставин, колегія суддів не убачає підстав для формування висновку Верховного Суду у редакції, запропонованій відповідачем, а тому вважає, що підстава оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не підтвердилася.
5.5. Стосовно підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України
Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Така правова позиція є послідовною та сталою, і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах: від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19; від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20; від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21.
Проте, як вже зазначалося вище, підстави касаційного оскарження (пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України), наведена у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримала свого підтвердження.
У свою чергу, хоча скаржник зазначає, що судами встановлені обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, однак скарга не містить доводів які саме докази відповідач недопустимими і у чому саме полягає невідповідність їх законодавчим нормам.
Водночас, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України виконує функцію «суду права», а не «суду факту», відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів не убачає підстав для скасування судових рішень.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрпошта» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.08.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2026 у справі № 927/187/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ