26 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 912/3068/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Луч"
на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.02.2026 (суддя Кабакова В. Г.)
і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2026 (головуючий суддя Фещенко Ю. В., судді Золотарьова Я. С., Мартинюк С. В.)
у справі № 912/3068/25
за позовом Фермерського господарства "Луч"
до Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області
про стягнення 1 375 627,26 грн,
У грудні 2025 року Фермерське господарство "Луч" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом про стягнення з Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області 391 650 грн збитків і 983 977,26 грн безпідставно набутих грошових коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельні ділянки, які були передані в оренду Новопразькою селищною радою позивачу за визнаними у подальшому недійними договорами, потребували поліпшення та приведення у відповідність до їх цільового призначення, оскільки на них знаходився численний сухостій та інші насадження, які не притаманні для земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, земельні ділянки були не придатні для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що, на думку позивача, підтверджується рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 10.10.2024 у справі № 912/1542/24, в якому встановлено факт того, що частина визначених земельних ділянок відносилась до земель лісового фонду. У зв'язку з вказаними обставинами позивач поніс значні витрати на користь Новопразької селищної ради за недійсними договорами оренди землі, при цьому діючи добросовісно, керуючись правомірними очікуваннями користування земельними ділянками протягом наступних 7 років. Позивач стверджує, що замовив низку робіт, спрямованих на поліпшення земельних ділянок, у зв'язку з чим поніс витрати на загальну суму 391 650 грн, що підтверджується: договором про надання послуг від 29.05.2024 № 29/05 з його невід'ємними частинами, договором про надання послуг від 10.09.2023 № 10/09 з його невід'ємними частинами, договором про надання послуг від 21.06.2024 № 21/06 з його невід'ємними частинами, платіжними інструкціями 05.06.2024 № 1648 від, від 17.06.2024 № 1659, від 17.06.2024 № 1660, від 13.11.2023 № 1435, від 05.07.2024 № 1682, від 13.08.2024 № 1718. Зазначені витрати в загальній сумі 391 650 грн. позивач заявляє до стягнення як збитки, понесені за недійсним договором, в порядку статей 22, 623 Цивільного кодексу України.
Також позивач заявив до стягнення в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набуті відповідачем грошові кошти в розмірі 983 977,26 грн, що сплачені як орендна плата та єдиний податок за недійсними договорами оренди землі щодо земельних ділянок площами 10,6583 га та 18,0000 га (кадастрові номери 3520355400:02:003:0957, 3520355400:02:003:0956).
17.02.2026 рішенням Господарського суду Кіровоградської області, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2026, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що з наявних у справі доказів не вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3520355400:02:003:0957, 3520355400:02:003:0956 мали недоліки та ФГ "Луч" мав здійснити дії з їх поліпшення та понести відповідні витрати. Крім того, з наданих позивачем договорів про надання послуг та актів виконаних робіт не вбачається безумовна необхідність проведення на земельних ділянках відповідних робіт, без яких неможливе їх використання. Вказані обставини свідчать, що позивач не довів наявності збитків.
Також суди зазначили, що встановлені в судовому рішенні від 10.10.2024 у справі № 912/1542/24 обставини приналежності земельних ділянок з кадастровими номерами 3520355400:02:003:0957 та 3520355400:02:003:0956, що утворені з земельної ділянки з кадастровим номером 3520355400:02:003:0929, до земель лісового фонду, не є свідченням наявності на таких земельних ділянках відповідних насаджень. Зазначеним судовим рішенням не встановлено неналежного виконання сторонами зобов'язань за Договорами оренди землі.
Суди встановили, що станом на дату проведення земельних торгів у формі електронного аукціону з продажу права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 18 га, - 19.05.2023, та на дату укладення договорів оренди земельних ділянок 12.06.2023 та 21.08.2023 Новопразька територіальна громада в особі Новопразької селищної ради діяла в межах наданих повноважень щодо розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 3520355400:02:003:0957 площею 10,6583 га та 3520355400:02:003:0956 площею 18 га, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що спростовує вину відповідача.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 391 650 грн збитків задоволенню не підлягають, оскільки позивач не довів наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 983 977,26 грн безпідставно набутих грошових коштів, суди встановили, що відповідно до умов Договорів оренди землі від 12.06.2023 та від 21.08.2023 та чинного законодавства, позивач сплачував орендну плату за кожен місяць користування земельними ділянками, а тому, грошові кошти, сплачені позивачем як орендна плата за вказаними договорами, не є безпідставно набутими відповідачем та не є збитками.
Також місцевий господарський суд зазначив, що нереалізація позивачем за час оренди земельної ділянки своїх господарських намірів не є підставою для звільнення від обов'язку оплачувати користування нею та відноситься до ризиків підприємницької діяльності.
07.05.2026 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.02.2026 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі № 912/3068/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2026 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.02.2026 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі № 912/3068/25 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 1 375 627,26 грн.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд зазначає, що такі посилання скаржника не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтверджують наявність випадку (випадків), який (які) дає (дають) право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також зазначив, що справа має виняткове значення для нього, що на його думку підпадає під дію підпунктів "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.
Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цих підстав, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також те, що справа має виняткове значення для нього не може бути визнано судом автоматичними підставами, на які поширюється дія положення підпунктів "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
У поданій касаційній скарзі скаржник не доводить, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки мотиви скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та аргументів щодо переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Щодо виняткового значення справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес", зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність кримінальних справ і навіть висвітлення інформації щодо них у засобах масової інформації, на думку колегії суддів, також не є автоматичною підставою для відкриття касаційного провадження у такій справі.
Незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій.
Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип «правової визначеності».
У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Луч" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.02.2026 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі № 912/3068/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил