Іменем України
27 травня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/285/26
Господарський суд Чернігівської області у складі Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
За позовом: Ніжинської окружної прокуратури,
код ЄДРПОУ 02910114, вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, 16600, в інтересах держави в особі
позивача: Міністерства освіти і науки України,
код ЄДРПОУ 38621185, проспект Перемоги, 10, м. Київ, 01135
до відповідачів: 1. Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна»
код ЄДРПОУ 14333937, вул. Лейпцизька, буд.15, м. Київ, 01601
2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,
код ЄДРПОУ 43173325, проспект Голосіївській, буд.50, м. Київ, 03039
3. Державного навчального закладу “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області», код ЄДРПОУ 02548794, вул. Незалежності, буд. 5А, м. Ніжин, 16600
Предмет спору: про визнання недійсним договору та зобов?язання повернути нерухоме майно
не викликались,
Ніжинська окружна прокуратура через підсистему «Електронний суд» звернулась до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна», Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Державного навчального закладу “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області», у якому прокурор просить суд:
- визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №13/22-24 від 29.04.2024, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Державним навчальним закладом “Ніжинській професійний аграрний ліцей Чернігівської області» та Приватним акціонерним товариством “ВФ Україна», об'єктом якого є нежитлове приміщення будівлі гаражу площею 53,3 кв.м., розташоване за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Василівська,73, що обліковується на балансі ДНЗ “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області»;
- зобов'язати Приватне акціонерне товариство “ВФ Україна» повернути ДНЗ “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області» за актом повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, нерухоме майно - нежитлове приміщення будівлі гаражу площею 53,3 кв.м., розташоване за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Василівська,73.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.
Ухвала суду від 02.04.2026 доставлена учасникам справи до їх Електронних кабінетів у підсистемі “Електронний суд» ЄСІКС 02.04.2026 о 17:18, 17:13, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Отже, останнім днем для подання відповідачами відзиву на позов є 20.04.2026 включно.
06.04.2026 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення, у яких позивач зазначає про те, що Ніжинський професійний аграрний ліцей діє як самостійна юридична особа і самостійно відповідає за своїми зобов?язаннями. Позивач покладається на рішення суду та просить здійснювати розгляд справи за відсутності його представника.
Суд зауважує, що розгляд даної справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тому клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника є безпідставним.
08.04.2026 від відповідача-2 через підсистему «Електронний суд» в межах встановленого судом процесуального строку надійшов відзив на позов, у якому відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позову.
06.04.2026 відповідач-1 через підсистему “Електронний суд» подав до суду клопотання про здійснення переходу від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №927/285/26 за правилами загального позовного провадження, у якому відповідач-1 зазначає про те, що спір про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та похідна вимога про повернення майна з урахуванням характеру спірних правовідносин, необхідності дослідження підстав недійсності правочину, правового режиму нерухомого майна, обсягу доказів, кількості учасників та значення справи для сторін, не є справою незначної складності, а тому підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження. Крім того, відповідач-1 посилається на те, що спірне нерухоме майно використовується ним для забезпечення сталим мобільним зв?язком та інтернетом регіону, а також є об?єктом критичної інфраструктури, тому в силу приписів ч.4 ст. 9 Закону України “Про критичну інфраструктуру» порушення електронних комунікацій призведе до негативних наслідків для національної безпеки України.
Ухвалою суду від 09.04.2026 відмовлено Приватному акціонерному товариству “ВФ Україна» у задоволенні клопотання про здійснення переходу від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №927/285/26 за правилами загального позовного провадження.
13.04.2026 від відповідача-3 через підсистему «Електронний суд» в межах встановленого судом процесуального строку надійшов відзив на позов, у якому відповідач-3 просить суд відмовити у задоволенні позову.
13.04.2026 від Ніжинської окружної прокуратури через підсистему «Електронний суд» в межах встановленого судом процесуального строку надійшла відповідь на відзив відповідача-2, у якій прокурор просить задовольнити позов у повному обсязі.
17.04.2026 від відповідача-1 через підсистему «Електронний суд» в межах встановленого судом процесуального строку надійшов відзив на позов, у якому відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні позову.
22.04.2026 від Ніжинської окружної прокуратури через підсистему «Електронний суд» в межах встановленого судом процесуального строку надійшла відповідь на відзив відповідача-1, у якій прокурор просить задовольнити позов у повному обсязі.
28.04.2026 відповідачем-1 через підсистему «Електронний суд» подано клопотання №2 про приєднання доказів до матеріалів справи, у якому відповідач-1 просить суд визнати поважними причини пропуску строку для подання доказів та поновити цей строк, подані докази залучити до матеріалів справи. В обґрунтування неможливості своєчасного подання доказів відповідач-1 посилається на те, що ним вчинялися дії на виконання заявки відповідача-3 №439/1 від 16.04.2026 про активування з 01.05.2026 тарифного плану «IoT Unlim» за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Васильківська, 73 з метою забезпечення освітнього процесу. Договір №295443622094 про надання електронних комунікаційних послуг та угоду №GSM-295443622094 до нього підписано 27.04.2026, на виконання яких 28.04.2026 відповідачем-1 виставлено рахунок№1 про сплату послуг, після чого зазначені документи подаються до суду.
Щодо клопотання відповідача-1 про поновлення строку для подання доказів суд зазначає таке.
Відповідно до ч.3,4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити, зокрема доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
У відповідності із ч.1 ст.118 та ч.5 ст.119 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Приймаючи до уваги доводи відповідача-1 щодо неможливості своєчасного подання зазначених доказів та ту обставину, що відповідачем-1 вчинено відповідну процесуальну дію та подано до суду докази на підтвердження зазначених них обставин, суд з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин у даній справі, дотримання принципу верховенства права, рівності та змагальності сторін вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача-1 про поновлення строку для подання доказів та поновити пропущений відповідачем-1 строк для подання доказів, подані докази прийняти до розгляду та залучити до матеріалів справи.
Інші подані учасниками заяви по суті прийнято судом до розгляду.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що майно, яке обліковується на балансі Державного навчального закладу “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області», передано в оренду відповідачу-1 з метою розміщення технічних засобів і антен операторів телекомунікацій, які надають послуги рухомого (мобільного) зв'язку, операторів та провайдерів телекомунікацій, які надають послуги доступу до інтернету, чим порушуються вимоги Закону України “Про освіту», адже він не допускає використання майна освіти поза межами цілей освітнього процесу або обслуговуванням учасників цього процесу.
Позивач у письмових поясненнях зазначає про те, що на підставі звернення Ніжинського професійного аграрного ліцею Чернігівської області від 15.02.2024 №157/01 та пропозиції Комісії (протокол №5 від 01.03.2024), Міносвіти надано позитивні висновки щодо погодження рішення про намір передачі державного майна в оренду з метою розміщення технічних засобів і антен оператора телекомунікацій, який надає послуги рухомого (мобільного) зв?язку та послуги доступу до інтернету, строком на 5 років, про що навчальний заклад (балансоутримувач) повідомлено листом 05.03.2024 №1/3856-24. Ніжинський професійний аграрний ліцей діє як самостійна юридична особа і самостійно відповідає за своїми зобов?язаннями. При прийнятті рішення позивач покладається на розсуд суду.
Відповідач-1 у поданому відзиві щодо заявленого позову заперечує та посилається на постанову Кабінету Міністрів України №287 від 04.03.2026, яка визначає напрями діяльності, за якими допускається передача в оренду майна закладів освіти, зокрема, КВЕД 61.20 «Діяльність у сфері безпроводового електрозв'язку», КВЕД 61.10 «Діяльність у сфері проводового електрозв'язку» та КВЕД 61.90 «Інша діяльність у сфері електрозв'язку». Незважаючи на те, що спірний договір укладений 29.04.2024, а постанова КМУ №287 прийнята 04.03.2026, це є підтвердженням того, що телекомунікаційні послуги за своєю природою можуть бути пов'язані із забезпеченням освітнього процесу та обслуговуванням його учасників. Таким чином, напрямки діяльності відповідача-1 чітко передбачені постановою КМУ №287 та кваліфікуються, як діяльність пов'язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Додатково відповідач-1 зазначає про дію Договору №295443622094 про надання електронних комунікаційних послуг від 18.08.2025, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-3. Посилання прокурора на те, що орендоване приміщення використовується орендарем виключно для власної підприємницької діяльності, є оціночним твердженням, яке саме по собі не спростовує зв'язку відповідних послуг із обслуговуванням діяльності закладу освіти. На думку відповідача-1 заявлений прокурором спосіб захисту у цій справі суперечить приписам Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж», оскільки задоволення позову в межах заявлених позовних вимог породжує питання про демонтаж розміщеного обладнання, тоді як законодавець у період воєнного стану встановив спеціальний правовий режим захисту таких технічних засобів від демонтажу.
У письмових поясненнях відповідач-1 посилається на виконання заявки відповідача-3 №439/1 від 16.04.2026 про активування з 01.05.2026 тарифного плану «IoT Unlim» за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Васильківська, 73 з метою забезпечення освітнього процесу та укладення Договору №295443622094 про надання електронних комунікаційних послуг з угодою №GSM-295443622094 до нього.
Відповідач-2 у поданому відзиві просить відмовити у задоволенні позову та зазначає про те, що напрямки діяльності орендаря чітко передбачені постановою Кабінету Міністрів України №287 від 04.03.2026 та кваліфікуються, як діяльність пов'язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Довгострокова заборгованість за договором оренди відсутня, умови договору не порушують права сторін. Укладення договору оренди з відповідачем-1 має на меті обслуговування учасників освітнього процесу, не погіршує їх соціально-побутових умов, що відповідає положенням ч.4 ст. 80 Закону України «Про освіту» та свідчить про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору оренди. З метою забезпечення відповідача-3 електронними комунікаційними послугами між ним і відповідачем-1 було укладено договір № 295443622094 від 18.08.2025, згідно з яким абонент замовляє та оплачує, а оператор надає на тарифній основі електронні комунікаційні послуги.
Відповідач-3 у поданому відзиві щодо заявленого позову заперечує та наголошує на тому, що Договір оренди укладено з дотриманням вимог законодавства України та не порушує право громадян на освіту, матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів прокурора щодо наявності підстав для визнання його недійсним. Пункт 7.1. Договору оренди містить інформацію про цільове використання майна, зокрема, майно може бути використане орендарем з метою надання послуг, які не можуть бути забезпеченні безпосередньо установами або закладами, визначеними у пункті 29 Порядку, і які є пов'язаними із забезпеченням або обслуговуванням діяльності такої установи або закладу: розміщення технічних засобів і антен операторів телекомунікацій, які надають послуги рухомого (мобільного) зв'язку, операторів та провайдерів телекомунікацій, які надають послуги доступу до інтернету». За доводами відповідача-3, незважаючи на те, що постанова КМУ № 287 вступила в силу після укладання Договору оренди, її норми дають можливість оцінити позицію законодавця щодо обсягу прав власників, балансоутримувачів розпоряджатися майном, яке належить або використовується закладами освіти.
Ніжинська окружна прокуратура у відповіді на відзив відповідача-1 наголошує на тому, що невикористання закладом освіти спірних приміщень для освітнього процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з освітнім процесом. Додані до позовної заяви матеріали підтверджують, що відповідач-1 використовує орендоване майно виключно в цілях підприємницької діяльності з метою отримання прибутку і його діяльність не пов'язана із наданням послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Норми, передбачені постановою КМУ № 287 від 04.03.2026, не поширюються на правовідносини, які виникли на підставі Договору оренди від 29.04.2024. За доводами прокурора, з часу укладення Договору №295443622094 від 18.08.2025 по даний час електронні комунікаційні послуги закладу освіти з боку відповідача-1 фактично не надавалися у зв'язку з відсутністю активації тарифного плану в даного оператора мобільного зв'язку. Одночасно, упродовж всього строку дії оспорюваного Договору № 13/22-24 від 29.04.2024 потреби закладу освіти в отриманні електронних комунікаційних послуг доступу до Інтернету забезпечували інші провайдери - ТОВ «Інтел-сервіс» та ПрАТ «Датагруп». Використання відповідачем-1 орендованого приміщення з метою розміщення власного технічного обладнання не може вважатись використанням об'єкта оренди за освітнім призначенням та наданням послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу, що є порушенням імперативних положень ст. 80 Закону України «Про освіту». Крім того, враховуючи строковий характер орендних відносин орендар мав передбачати можливість у разі припинення (розірвання) договору виконання обов'язку щодо повернення наймодавцеві майна (приміщення гаражу) у стані, в якому він був одержаний.
Ніжинська окружна прокуратура у відповіді на відзив відповідача-2 не погоджується з доводами відповідача-2 про те, що напрямки діяльності орендаря передбачені постановою КМУ № 287 та кваліфікуються, як діяльність пов'язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, оскільки зазначена постанова КМУ є підзаконним нормативно-правовим актом і може застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України «Про освіту», який має вищу юридичну силу. За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основний вид діяльності ПАТ «ВФ Україна» КВЕД 61.20 «Діяльність у сфері безпроводового електрозв'язку», тобто орендар не провадить навчальної та/або освітньої діяльності та не надає освітні послуги. Відповідно до офіційних даних, розміщених на сайті Міністерства освіти і науки України, в Реєстрі суб'єктів освітньої діяльності не містяться жодні відомості про здійснення освітньої діяльності відповідачем-1. Цільовим призначеним спірного Договору оренди зазначено розміщення технічних засобів і антен операторів телекомунікацій, які надають послуги рухомого (мобільного) зв'язку, операторів та провайдерів телекомунікацій, які надають послуги доступу до інтернету. Відповідач-1 використовує орендоване приміщення з метою розміщення власного технічного обладнання, що не може вважатись використанням об'єкта оренди за освітнім призначенням та наданням послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Інших заяв по суті у встановлений строк до суду не надходило.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
На підставі звернення Ніжинського професійного аграрного ліцею Чернігівської області від 15.02.2024 №157/01 та пропозиції Комісії (протокол №5 від 01.03.2024), Міносвіти надано позитивні висновки щодо погодження рішення про намір передачі державного майна в оренду з метою розміщення технічних засобів і антен оператора телекомунікацій, який надає послуги рухомого (мобільного) зв?язку та послуги доступу до інтернету, строком на 5 років, про що навчальний заклад (балансоутримувач) повідомлено листом 05.03.2024 №1/3856-24.
25.03.2024 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях за допомогою електронної торгової системи «prozorro.gродажі» розміщено оголошення про оренду нежитлового приміщення будівлі гаражу загальною площею 53,3 кв.м, за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. Василівська, 73, що обліковується на балансі ДНЗ "Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області" (ідентифікатор доступу: LLE001-UA-20240325-42568).
За результатами проведеного аукціону, переможцем якого визначено Приватне акціонерне товариство “ВФ Україна», 29.04.2024 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (орендодавець), Приватним акціонерним товариством “ВФ Україна» (орендар) та Державним навчальним закладом “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області» (балансоутримувач) укладено Договір № 13/22-24 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до п. 4.1., 12.1. розділу І якого орендарю передано у строкове платне користування нежитлове приміщення будівлі гаражу площею 53,3 кв.м., за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. Василівська, 73, що обліковується на балансі ДНЗ «Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області», строком на 5 років з дати набрання чинності цим договором.
Відповідно до п. 1.2. розділу ІІ Договору майно передається в оренду для використання згідно із п. 7 Умов.
За умовами п. 7.1. розділу І Договору майно може бути використане орендарем з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо установами або закладами, визначеними у п. 29 Порядку, і які є пов?язаними із забезпеченням або обслуговуванням діяльності такої установи або закладу: розміщення технічних засобів і антен операторів телекомунікацій, які надають послуги рухомого (мобільного) зв'язку, операторів та провайдерів телекомунікацій, які надають послуги доступу до інтернету.
Згідно з п. 2.1. розділу ІІ Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі майна підписується між орендарем і балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору.
Пунктами 4.1.-4.3. розділу ІІ Договору передбачено, що у разі припинення договору орендар зобов'язаний:
- звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акту повернення з оренди орендованого майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід'ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом (п. 4.1);
- протягом трьох робочих днів з моменту припинення цього договору балансоутримувач зобов'язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за цим договором і за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю в акті повернення з оренди орендованого майна. Орендар зобов'язаний підписати три примірника акта повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання і одночасно повернути балансоутримувачу два примірники підписаних орендарем актів разом із ключами від об'єкта оренди. Звільнити майно одночасно із поверненням підписаних орендарем актів (п. 4.2);
- майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акту повернення з оренди орендованого майна (п. 4.3).
Цей договір укладено на строк, визначений у п. 12 Умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.
На виконання умов Договору № 13/22-24 від 29.04.2024 балансоутримувач передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення будівлі гаражу площею 53,3 кв. м., яке перебуває на балансі ДНЗ "Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області" та належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України, що підтверджується Актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.04.2024 (а.с.64).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на комплекс будівель загальною площею 2125,7 кв. за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. Василівська, 73 зареєстровано за державою в особі Міністерства освіти і науки України; 18.11.2014 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію права оперативного управління вказаним нерухомим майном за Державним навчальним закладом «Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області».
Відповідно до реєстру суб'єктів освітньої діяльності Державний навчальний заклад «Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області» є закладом професійно-технічно освіти державної форми власності, основним видом діяльності якого (код ЄДРПОУ 02548794) за КВЕД є 85.32 Професійно-технічна освіта.
За змістом Статуту п. 1.1., 7.9. Статуту Державного навчального закладу “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області», затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від 13.11.2018 №1238, професійний ліцей є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України. Функції управління майном, яке закріплюється за професійним ліцеєм, здійснює Міністерство освіти і науки України. Майно та земельні ділянки, що закріплюються за професійним ліцеєм, не можуть бути предметом застави, не підлягають використанню не за цільовим призначенням, вилученню або передачі у власність, оренду юридичним і фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України, крім випадків передбачених законодавством.
Таким чином, нежитлове приміщення будівлі гаражу площею 53,3 кв.м., за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. Василівська, 73, що обліковується на балансі ДНЗ «Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області», яке є об'єктом спірного Договору, є власністю держави в особі Міністерства освіти і науки України та передане закладу освіти на праві господарського відання з метою здійснення освітньої діяльності.
Виходячи зі змісту п. 3.1., 3.2. Статуту приватного акціонерного товариства «ВФ Україна», затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів ПрАТ «ВФ Україна» (протокол № 86 від 25.07.2025) товариство створюється з метою здійснення підприємницької діяльності для одержання прибутку в інтересах акціонерів Товариства, максимізації добробуту акціонерів у вигляді зростання ринкової вартості акцій Товариства, а також отримання акціонерами дивідендів.
Відповідно до предмету своєї діяльності Товариство: 3.2.1. надає послуги мобільного телефонного зв'язку (незалежно від технології) з правом технічного обслуговування та експлуатації електронних комунікаційних мереж і надання в користування електронних комунікацій; 3.2.2. проектує (розробляє), будує (споруджує), володіє, експлуатує та обслуговує мережі мобільного зв'язку з використанням електронних телекомунікацій; 3.2.3. надає всі види послуг електронних телекомунікацій фіксованого зв'язку, послуги електронних комунікацій у фіксованому, всі види послуг мобільного зв'язку; 3.2.4. надає проводовий і безпроводовий доступ до електронних комунікаційних мереж; 3.2.5. надає доступ до мережі Інтернет; 3.2.6. здійснює технічне обслуговування та експлуатацію електронних комунікаційних мереж, ефірного теле- та радіомовлення, проводового радіомовлення і телемереж; 3.2.11. проектує (розробляє), будує (споруджує), володіє, експлуатує й обслуговує електронні комунікаційні мережі з використанням технічних засобів електронних телекомунікацій та здійснює іншу діяльність яка є необхідною або бажаною для досягнення мети, вказаної вище в пункті 3.1 цього Статуту.
Згідно з листом Державного навчального закладу “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області» № 865/01 від 18.08.2025, нежитлове приміщення будівлі гаражу площею 53,3 кв.м., що передане в оренду за Договором 13/22-24 від 29.04.2024 не використовується закладом освіти з освітньою метою більше десяти років. Між ПрАТ «ВФ України» та закладом освіти укладено договір щодо доступу до мережі «Інтернет» з використанням бездротових технологій (а.с.68).
Як вбачається з матеріалів справи, 18.08.2025 між ПрАТ «ВФ Україна» (оператор) та Державним навчальним закладом “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області» (абонент) укладено Договір №295443622094 про надання електронних комунікаційних послуг та Угоду №GSM-295443622094 про надання послуг мобільного зв'язку до Договору № 295443622094.
Відповідно до п. 1.1., 1.3. Договору № 295443622094 від 18.08.2025 абонент замовляє та оплачує, а оператор надає на тарифній основі електронні комунікаційні послуги. Порядок та умови надання послуг встановлюються згідно законодавством України, визначаються Умовами користування відповідною послугою, які є невід'ємною частиною Договору та угод.
Пунктами 1.1., 1.2., 1.3., 5.1. Угоди №GSM-295443622094 про надання послуг мобільного зв'язку передбачено, що оператор надає замовлені абонентом послуги в межах України та визначено максимальну швидкість передавання даних для послуг доступу до Інтернет для мобільного зв'язку. Послуги надаються згідно з встановленими рівнями якості послуг мобільного зв'язку, затвердженими наказом Держспецв'язку № 576 від 20.09.2021 «Про затвердження Вимог щодо рівня якості послуг рухомого (мобільного) зв'язку». Абонент може здійснювати підключення до доступних тарифних планів Оператора. Ознайомитися з тарифними планами абонент може на сайті оператора https://vodafone.ua.
Крім того, матеріали справи містять укладені упродовж 2024-2026 років Державним навчальним закладом «Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області» Договори про надання послуг доступу до мережі Інтернет його об?єктів, за якими відповідач-3 отримував послуги до мережі Інтернет та здійснював оплат за них:
- 25.01.2024 Договір №00982089 з ПрАТ «Дата груп» про надання послуг доступу до мережі Інтернет за адресою: м. Ніжин, вул. Незалежності, 5А, строком дії до 31.12.2024;
- 22.01.2024 Договір №5-0124 з ТОВ «Інтел-сервіс» про надання електронних комунікаційних послуг доступу до мережі Інтернет за адресою: м. Ніжин, вул. Шевченка, 111, строком дії до 31.12.2024;
- 16.01.2025 Договір №00982089 з ПрАТ «Дата груп» щодо надання послуги доступу до мережі Інтернет за адресою: м. Ніжин, вул. Незалежності, 5А, строком дії до 31.12.2025;
- 16.01.2025 Договір №5-0125 з ТОВ «Інтел-сервіс» про надання електронних комунікаційних послуг доступу до мережі Інтернет за адресою: м. Ніжин, вул. Шевченка, 111, строком дії до 31.12.2025;
- 15.01.2026 Договір №00982089 з ПрАТ «Дата груп» щодо надання послуги доступу до мережі Інтернет за адресою: м. Ніжин, вул. Незалежності, 5А, строком дії до 31.12.2026;
- 20.01.2026 Договір №5-0126 з ТОВ «Інтел-сервіс» про надання електронних комунікаційних послуг доступу до мережі Інтернет за адресою: м. Ніжин, вул. Шевченка, 111, строком дії до 31.12.2026.
Звертаючись до суду прокурор наголосив на тому, що цільовим призначенням Договору оренди № 13/22-24 від 29.04.2024 є розміщення технічних засобів і антен операторів телекомунікацій, які надають послуги рухомого (мобільного) зв'язку, операторів та провайдерів телекомунікацій, які надають послуги доступу до інтернету, відповідач-1 (орендар) використовує орендоване приміщення з метою розміщення власного технічного обладнання, що не може вважатись використанням об'єкта оренди за освітнім призначенням та наданням послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу, що є порушенням імперативних положень ч. 4 ст. 80 Закону України “Про освіту».
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі “Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
“Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України “Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття “інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття “інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття “інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру».
Таким чином, “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з частинами 4, 7 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Міністерства освіти і науки України у зв'язку із невиконанням ним своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Прокурор вважає, що порушення інтересів держави та суспільства полягає в незаконному, нецільовому використанні приміщення навчального закладу, загрозі збереження наявної мережі навчальних закладів та їх матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання дітей; порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу, що фінансується з державного бюджету, має наслідком порушення інтересів держави у сфері освіти; неналежне використання майна закладів освіти прямо порушує конституційне право громадян на освіту,
Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Постановою КМУ від 16.10.2014 №630 (далі - Положення) МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління (п.п. 89 п. 4 Положення).
Згідно з п. 6.1. Статуту Державного навчального закладу “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області», затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від 13.11.2018 №1238, професійний ліцей належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України, місцевого органу управління освітою відповідно до повноважень, визначених нормативно-правовими актами.
Функції управління майном, яке закріплюється за професійним ліцеєм, здійснює Міністерство освіти і науки України (п. 7.9. Статуту).
Отже, Міністерство освіти і науки України є компетентним державним органом - суб'єктом управління спірним нежитловим приміщенням державного навчального закладу.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Міністерства освіти і науки з листом від 13.11.2025 №52-77-7483ВИХ-25, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні спірного договору оренди, а також просив повідомити чи будуть Міністерством вживатись заходи щодо захисту інтересів держави в суді.
Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
У листі від 23.12.2025 №1/26925-25 Міністерство повідомило, що ним було надано позитивні висновки щодо погодження рішення про намір передачі державного майна в оренду з метою розміщення технічних засобів і антен оператора телекомунікацій, який надає послуги рухомого (мобільного) зв?язку та послуги доступу до інтернету, строком на 5 років і повідомило про це балансоутримувача. У разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами, Міністерство просило вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.
Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача як органу, який здійснює управління спірним майном, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України про визнання недійсним спірного договору та про зобов'язання звільнити орендоване приміщення (лист №52-72-2025ВИХ-26 від 24.03.2026).
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Міністерства освіти і науки України, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо визнання недійсним Договору оренди.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини 1, 4).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала в певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець установлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання, з огляду на приписи статті 5 ЦК України, суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Судом встановлено, що між сторонами існують правовідносини з оренди нерухомого майна державної власності, що врегульовані положеннями Цивільного кодексу України, Законом України “Про оренду державного та комунального майна», а також Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 зі змінами.
Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 16.10.2014, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності; здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.
Державний навчальний заклад “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області» належить до системи професійної (професійно-технічної) освіти, є державним закладом другого (базового) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, підпорядкованим Міністерству освіти і науки України, яке закріплює за професійним ліцеєм майно з метою забезпечення права громадян України на професійну (професійно-технічну) освіту відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей з метою задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітників.
Як встановив суд, на підставі звернення відповідача-3 від 15.02.2024 №157/01 та пропозиції Комісії (протокол №5 від 01.03.2024), позивач - Міністерство освіти і науки України надав позитивні висновки щодо погодження рішення про намір передачі державного майна в оренду з метою розміщення технічних засобів і антен оператора телекомунікацій, який надає послуги рухомого (мобільного) зв?язку та послуги доступу до інтернету, строком на 5 років, про що навчальний заклад (балансоутримувач) повідомлено листом 05.03.2024 №1/3856-24.
29.04.2024 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (орендодавець), Приватним акціонерним товариством “ВФ Україна» (орендар) та Державним навчальним закладом “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області» (балансоутримувач) укладено Договір № 13/22-24 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до п. 4.1., 7.1., 12.1. розділу І якого орендарю передано у строкове платне користування нежитлове приміщення будівлі гаражу площею 53,3 кв.м., за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. Василівська, 73, що обліковується на балансі ДНЗ «Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області», строком на 5 років з дати набрання чинності цим договором; майно може бути використане орендарем з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо установами або закладами, визначеними у п. 29 Порядку, і які є пов?язаними із забезпеченням або обслуговуванням діяльності такої установи або закладу: розміщення технічних засобів і антен операторів телекомунікацій, які надають послуги рухомого (мобільного) зв'язку, операторів та провайдерів телекомунікацій, які надають послуги доступу до інтернету.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти, на час укладення спірного Договору № 13/22-24 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.04.2024, врегульовані положеннями Закону України “Про освіту».
Відповідно до ч. 1 ст. 80 Закону України “Про освіту» (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення Договору від 29.04.2024) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об'єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Частиною 4 статті 80 Закону України передбачено, що об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
За умовами п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 зі змінами майно, що перебуває у державній та комунальній власності, яке передається в оренду за результатами проведення аукціону, може використовуватися за будь-яким цільовим призначенням, крім, зокрема, майна закладів освіти.
У підпункті 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» вказано, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Таким чином, положення Закону України “Про освіту» містять імперативні приписи щодо заборони використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням.
Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, від 01.04.2025 у справі № 927/1687/23.
Верховний Суд звертав увагу, що саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж надання послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об'єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23.
Закон України “Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Отже, питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи із конкретних обставин справи та з урахуванням того, чи не погіршує надання в оренду майна закладів освіти соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 22.05.2024 у справі № 906/1105/22.
Як звертав увагу Верховний Суд у постанові від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, саме в договорі оренди має бути визначено мету використання майна освітнього призначення.
У даній справі судом установлено, що нежитлове приміщення будівлі гаражу площею 53,3 кв.м., за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. Василівська, 73, яке належить до майна закладів освіти, передане орендарю в користування не з метою надання послуг, що не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу та обслуговуванням його учасників, а з метою розміщення власного технічного обладнання орендаря - технічних засобів і антен оператора телекомунікацій, який надає послуги рухомого (мобільного) зв?язку та послуги доступу до інтернету, що є порушенням імперативних приписів ч. 4 ст. 80 Закону України “Про освіту».
При цьому невикористання відповідачем-3 спірного приміщення не надає права передачі цього приміщення в оренду не за визначеним чинним законодавством цільовим призначенням навчального закладу, а відповідно до профілю власної підприємницької діяльності, у даному випадку - для розміщення власного технічного обладнання (технічних засобів і антен оператора телекомунікацій), що не може вважатись використанням об'єкта оренди за освітнім призначенням та наданням послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Суд відхиляє посилання відповідачів на те, що діяльності орендаря кваліфікується, як діяльність пов'язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу з огляду на таке.
Виходячи з приписів ст. 22 Закону України «Про освіту» юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність. Права та обов'язки закладу освіти, передбачені цим Законом та іншими законами України, має також фізична особа - підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності якого є освітня діяльність. Фізична особа - підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, освітня діяльність якого перестає бути основним видом його діяльності, втрачає права і обов'язки, у тому числі права на пільги, передбачені законодавством для закладу освіти. Освітня діяльність вважається основним видом діяльності, якщо надходження на цей вид діяльності та/або від цього виду діяльності перевищують половину загальних надходжень цієї юридичної особи (фізичної особи - підприємця).
Навчально-виховний процес, як складова освітньої діяльності - це система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (пункт 1.2. Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 № 653).
Водночас підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, навчально-виховний процес та підприємницька діяльність мають різні завдання, цілі, мету, результати і вплив на студентів університету. Таким чином, діяльність суб'єкта освітньої діяльності, яка спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу, і буде визначати пов'язаність з освітнім процесом.
Судом встановлено, що за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основний вид діяльності відповідача-1 КВЕД 61.20 «Діяльність у сфері безпроводового електрозв'язку», тобто орендар не провадить навчальної та/або освітньої діяльності та не надає освітні послуги.
Таким чином, відповідач-1 не належить до суб'єктів освітньої діяльності, а його діяльність не була спрямована на організацію забезпечення та реалізацію освітнього процесу, оскільки використання спірного приміщення, що перебуває на балансі відповідача-3, з метою розміщення власного технічного обладнання орендаря - технічних засобів і антен оператора телекомунікацій, який надає послуги рухомого (мобільного) зв?язку та послуги доступу до інтернету для отримання прибутку жодним чином не пов'язано ні з навчальним процесом, ні з забезпеченням навчального процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а тому у цьому випадку вказане майно не могло бути переданим в оренду через існування прямої заборони закону, а саме частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".
Договір №295443622094 про надання електронних комунікаційних послуг та Угода №GSM-295443622094 про надання послуг мобільного зв'язку до Договору № 295443622094, на які посилається відповідач-1 як на доказ надання послуг з метою забезпечення освітнього процесу, були укладені 18.08.2025, тобто через 1 рік і 4 місяці після укладення спірного Договору № 13/22-24 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, і їх умови не містять жодного посилання на те, що послуги за ними надаються з метою забезпечення саме освітнього процесу відповідача-3.
Відповідачами-1,3 не подано жодних підтверджуючих доказів на підтвердження оплати закладом освіти послуг, наданих ПрАТ «ВФ Україна» послуг.
Надана відповідачем-1 заявка №439/1, адресована йому відповідачем-3 з проханням з 01.05.2026 активувати тарифний план «IoT Unlim» за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Василівська, 73 дійсно містить мету такої активації - забезпечення освітнього процесу, проте вона датована від 16.04.2026, тобто через 2 роки після укладення спірного Договору оренду та після звернення прокурора з даним позовом до суду, тобто вона не може бути підтверджуючим доказом відповідачам-1 його заперечень у спірних правовідносинах.
До того ж, умови наданих відповідачем-1 Договору №295443622094 про надання електронних комунікаційних послуг від 27.04.2026 з угодою №GSM-295443622094 від 27.04.2026 до нього не містять жодних посилань на те, що вони укладені дійсно з метою забезпечення освітнього процесу. Крім того, в них не конкретизовано місце надання послуг та користувачів даної послуги, що унеможливлює зробити беззаперечний висновок про те, що вказані послуги надавалися/надаються з метою забезпечення освітнього процесу відповідача-3.
Таким чином, подальше укладення орендарем та балансоутримувачем Договорів №295443622094 від 18.08.2025 та від 27.04.2026 з Угодами до них не змінює змісту оспорюваного договору оренди та не свідчить про дотримання положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" під час його укладення.
При цьому ані Договором оренди, ані іншими наявними в матеріалах належними та допустимими доказами не підтверджено надання відповідачем-1 послуг відповідачу-3 з метою забезпечення освітнього процесу на базі спірного орендованого приміщення.
Разом з тим, матеріали справи містять укладені відповідачем-3 упродовж 2024-2026 років Договори про надання послуг доступу до мережі Інтернет його об?єктів, з ПрАТ «Дата груп» та ТОВ «Інтел-сервіс», а саме: від 25.01.2024 Договір №00982089, від 22.01.2024 Договір №5-0124, від 16.01.2025 Договір №00982089, від 16.01.2025 Договір №5-0125, від 15.01.2026 Договір №00982089, від 20.01.2026 Договір №5-0126, за якими відповідач-3 отримував послуги до мережі Інтернет та здійснював оплату за них.
Виходчи з приписів постанови КМУ №287 від 04.03.2026 надання в оренду об'єктів та майна державних і комунальних закладів освіти здійснюється з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, тобто необхідною умовою має бути обов'язковість надання таких послуг закладу освіти.
Посилання відповідачів на постанову КМУ №287 від 04.03.2026 є безпідставним, оскільки зазначена постанова є підзаконним нормативно-правовом актом і може застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України «Про освіту».
Зазначений у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань відповідача-1 основний вид діяльності КВЕД 61.20 «Діяльність у сфері безпроводового електрозв'язку» не відноситься до діяльності та послуг, пов'язаних з освітнім процесом.
Отже, відповідач-1 не довів належними доказами, що його підприємницька діяльність пов'язана з освітньою діяльністю або обслуговуванням учасників освітнього процесу та не спростував, що наразі його господарська діяльність допускає використання майна закладу освіти не за освітнім призначенням.
В сукупності зазначеного вище, враховуючи встановлені судом обставини, зокрема, в частині визначеного відповідачем-1 виду його економічної діяльності, яка не пов'язана ні з навчальним процесом, ні з забезпеченням навчального процесу, а також враховуючи визначений в пункті 7.1 Договору цільове призначення орендованого майна, суд дійшов висновку, що сторони не дотрималися вимог статті 80 Закону України “Про освіту», що в силу положень частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України є правовою підставою для визнання його недійсним.
Щодо зобов'язання відповідача-1 повернути спірне приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладені такі висновки: за змістом абзацу 1 частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій в натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).
Наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину (схожий за змістом висновок наведений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).
Такі правові висновки викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 917/1173/22 від 16.02.2024.
Вимога про застосування наслідків реституції в вигляді повернення сторін правочину в попередній стан, що існував до укладення оскаржуваного договору, зокрема, зобов'язання орендаря повернути балансоутримувачу за актом повернення з оренди спірне нерухоме майно, має похідний характер, та з огляду на доведеність існування підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним, відповідач-1 не має правомірних підстав для користування цим приміщенням, а тому повинен його повернути з орендного користування.
Оскільки суд визнав спірний договір оренди недійсним, відповідач-1 не має правомірних підстав для користування спірними приміщеннями, отже, позовна вимога прокурора щодо зобов'язання відповідача-1 повернути нерухоме майно - нежитлове приміщення підлягає задоволенню.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Згідно з пунктом 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позову, судовий збір в сумі 5324,80 грн покладається на відповідачів.
Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №13/22-24 від 29.04.2024, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Державним навчальним закладом “Ніжинській професійний аграрний ліцей Чернігівської області» та Приватним акціонерним товариством “ВФ Україна» за об'єктом - нежитлове приміщення будівлі гаражу площею 53,3 кв.м., розташоване за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Василівська,73, що обліковується на балансі Державного навчального закладу “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області».
3. Зобов'язати Приватне акціонерне товариство “ВФ Україна» (код ЄДРПОУ 14333937, вул. Лейпцизька, буд.15, м. Київ, 01601) повернути Державному навчальному закладу “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області» (код ЄДРПОУ 02548794, вул. Незалежності, буд. 5А, м. Ніжин, 16600) за актом повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, нерухоме майно - нежитлове приміщення будівлі гаражу площею 53,3 кв.м., розташоване за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Василівська,73.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна» (код ЄДРПОУ 14333937, вул. Лейпцизька, буд.15, м. Київ, 01601) на користь Чернігівської обласної прокуратури (отримувач - Чернігівська обласна прокуратура, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача UA248201720343140001000006008, код ЄДРПОУ 02910114) судовий збір в сумі 1774,94 грн.
5. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325, проспект Голосіївській, буд.50, м. Київ, 03039) на користь Чернігівської обласної прокуратури (отримувач - Чернігівська обласна прокуратура, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача UA248201720343140001000006008, код ЄДРПОУ 02910114) судовий збір в сумі 1774,93 грн.
6. Стягнути з Державного навчального закладу “Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області» (код ЄДРПОУ 02548794, вул. Незалежності, буд. 5А, м. Ніжин, 16600) на користь Чернігівської обласної прокуратури (отримувач - Чернігівська обласна прокуратура, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача UA248201720343140001000006008, код ЄДРПОУ 02910114) судовий збір в сумі 1774,93 грн.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун