Справа № 752/24550/25
Провадження № 2/752/5765/26
Іменем України
26 травня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Слободянюк А.В.,
за участю секретаря - Пулинець Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої протиправними діями,
У вересні 2025 року через систему «Електронний суд» позивач ОСОБА_1 , через адвоката Алієва В.В., звернувся до суду з позовом до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду, що полягала у вартості викраденого гаража та майна в сумі 1 000 000,00 грн; стягнути 3% річних, нарахованих на суму майнової шкоди за період з 30 вересня 2022 року (дата припущеної крадіжки) по 27 вересня 2025 року (дата складання позову) в сумі 53 210,96 грн; стягнути моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що 27 вересня 2022 року працівниками відповідача демонтовано металевий гараж та вилучено майно, що в ньому знаходилось. Гараж знаходився на садибі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якому позивач проживає з 2000 року. Позивач мав дозвіл на встановлення металевого гаража за вказаною адресою, як особа, що має відповідні пільги - як ліквідатор аварії на ЧАЕС у 1986 році 1 категорії, інвалід 3 групи.
Позивач законно користувався гаражем на підставі: розпорядження Старокиївської районної державної адміністрації міста Києва № 427 від 01 липня 1999 року; рішення Голосіївського районної у місті Києві Ради № 5/02 від 18 липня 2002 року; рішення Голосіївського районної у місті Києві Ради № 16/27 від 18 листопада 2007 року; договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 074 від 23 вересня 2002 року; договору оренди земельної ділянки № 78 від 06 червня 2008 року; документами землеустрою та схемою розташування гаражу.
Повідомляє, що позивач є власником, який на законних підставах володіє/володів гаражем, який встановлено законно. Позивач щорічно до 2015 року, включно, сплачував оренду плату за земельну ділянку під гаражем на підставі відповідного податкового розпорядження-розрахунку Голосіївської ДПС, та з 2016 року ветеранам і пенсіонерам плата за ділянку під гаражами була скасована, ділянки надано у безоплатне користування.
Також повідомляє, що у приписі № 2216801 від 15 вересня 2022 року та у дорученні на демонтаж від 27 вересня 2002 року № 064-3140 вказана адреса розташування гаража позивача: «на АДРЕСА_2 », проте гараж заходився за іншою адресою, що є підміною адреси з боку відповідача. Позивач з родиною з 24 лютого 2022 року знаходився за межами м. Києва, у зв'язку з чим не мав фізичної можливості побачити припис на гаражі та не мав можливості вчасно відреагувати.
Вказує, що позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду (справа № 320/12299/23) щодо незаконного демонтажу гаражу, проте справу станом на 27 вересня 2025 року не розглянуто.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику (а.с.28, 29).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2025 року у справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с.33-35).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17 грудня 2025 року задоволено клопотання відповідача та залучено до участі у справі як 3-тю особу Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (а.с.128-130).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 лютого 2026 року виправлено описку в ухвалах суду від 10 жовтня 2025 року та 17 грудня 2025 року (а.с.187,188).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 лютого 2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 193, 194).
У системі «Електронний суд» 03 листопада 2025 року відповідачем Департаментом територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказує, що 15 вересня 2022 року інспектором КП «Київблагоустрій» Слободяном В.О. було проведено перевірку правомірності встановлення тимчасових споруд у Голосіївському районі міста Києва. За результатами перевірки винесено припис № 2216803, яким встановлено порушення власником тимчасової споруди п. 20.1.1. Правил благоустрою міста Києва за адресою: вул. Панківська, 7/14; запропоновано усунути порушення шляхом надання дозвільних документів на розміщення тимчасової споруди, в разі відсутності документації - демонтувати тимчасову споруду (гараж) власними силами та відновити благоустрій.
Вважає, що позивач був належним чином повідомлений про наявність припису, оскільки положеннями Правил благоустрою міста Києва прямо передбачена можливість офіційного повідомлення шляхом наклеювання припису на споруду.
У встановлений строк (3 дні) припису позивач не надав дозвільної документації на встановлення тимчасової споруди. У зв'язку з чим, 27 вересня 2022 року департаментом було прийнято рішення № 064-3140, яким надано доручення КП «Київблагоустрій» про вжиття заходів з демонтажу тимчасових споруд самовільно встановлених елементів благоустрою, зокрема, гаражів по АДРЕСА_2 . 27 вересня 2022 року працівниками КП «Київблагоустрій» здійснено демонтаж тимчасової споруди, що підтверджується складеним актом №№ НО-334 проведення демонтажу.
При цьому, прийняттю оскаржуваного доручення передували наступні факти: невиконання позивачем вимог припису № 2216803 та самовільне встановлення об'єкта. Надані позивачем документи (розпорядження, рішення рад, договори оренди 1999-2008 років) втратили чинність у зв'язку із закінченням строку дії, а отже не можуть свідчити про законність володіння гаражем у 2022 році. Разом з тим, відповідно до п. 13.2 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23 грудня 2015 року № 14/14, розміщення тимчасових споруд без чинного паспорта прив'язки або відповідного дозволу є самовільним.
Департамент вважає безпідставним покладення на нього обов'язку з відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено ані наявності глибоких душевних страждань, ані причинно-наслідкового зв'язку між діями департаменту та такими наслідками, як цього вимагає стаття 23 ЦК України. Також позивачем не доведено наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірним рішенням і заподіяною шкодою позивачу (а.с.57-80).
Через систему «Електронний суд» 11 листопада 2025 року представником позивача - ОСОБА_2 подано відповідь на відзив відповідача на позовну заяв, в якому пояснює, що документи, на підставі яких позивач володів гаражем, не були скасовані, не оскаржувались. Позивач не отримував повідомлень про припинення дії договорів. Разом з тим, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, за відсутністю заперечень наймодавця, договір вважається поновлений на строк, який був встановлено.
Пояснює, що позивач не був належним чиним повідомлений про припис, оскільки гараж був розташований не за адресою, зазначеною у приписі та дорученні відповідача. Надані відповідачем фото припису не дають ідентифікувати, що це саме гараж позивача.
Крім того, відповідач, здійснивши демонтаж гаража, порушив Постанову КМУ № 303 від 13 березня 2022 року «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану», яка діяла на момент демонтажу (27 вересня 2022 року) та якою було передбачено, що в умовах воєнного стану в Україні діє заборона проведення заходів державного контролю, у т.ч. позапланових, без спеціального рішення КМУ.
Також повідомляє, що позивач використовував гараж для зберігання власного майна, перелік якого був наданий позивачем в додатках до позовної заяви. Відповідач надав акт демонтажу гаража, в якому визнає вилучення майна. При цьому, наданий відповідачем опис майна не включає значну частину майна, що може свідчити про розграбування майна (а.с.93-103).
31 грудня 2025 року третя особа Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КП «Київблагоустрій») подало до суду письмові пояснення, в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Пояснює, що припис не є рішенням про демонтаж, не встановлює факт та вину певної особи у самовільному розміщенні, а вноситься з метою з'ясування наявності/відсутності документів дозвільного характеру. Вказує, що припис відповідно до вимог п. 20.2.1 Правил благоустрою м. Києва, було наклеєно на виявлену тимчасову споруду позивача та здійснено фото фіксацію, що відповідно до правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 640/16024/21 є належним способом повідомлення про винесені приписи.
Натомість, позивачем не було надано дозвільної документації на розміщення спірної споруди, зокрема доказів укладання договору пайової участі з Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та оформлення паспорту прив'язки тимчасової споруди, що дало підставу для надання доручення КП «Київблагоустрій», як підпорядкованому підприємству, вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд. Дії КП «Київблагоустрій» щодо проведення демонтажу є похідними від доручення департаменту, не носять самостійного характеру, а тільки стосуються технічного виконання зобов'язального розпорядчого акту останнього.
Щодо наданих позивачем документів на право оренди земельної ділянки, повідомляє, що шляхом укладення Договору оренди земельної ділянки від 06 червня 2008 року ОСОБА_1 було підтверджено, що земельна ділянка надається під розміщення тимчасової споруди (гаражу) та передбачає надання дозволу на її встановлення. По закінченню строку дії договору оренди право користування позивачем земельною ділянкою припинилося з 06 червня 2011 року. Відтак, гараж є самовільно розміщеним, без належної правової підстави.
Згідно із матеріалів аерофотозйомки та робочих матеріалів вбачається, що гараж знаходився на земельній ділянці з кадастровим номером кадастровим номером 8000000000:76:062:0024 на перехресті АДРЕСА_3 . При цьому, згідно із Правил благоустрою міста Києва у разі виявлення тимчасової споруди, яка не має адреси, зазначається адреса найближчого об'єкта нерухомого майна.
Не відповідають дійсності твердження позивача щодо привласнення іншого майна, що начебто перебувало у гаражі, оскільки акти проведення демонтажу містять виключно опис складових частин металевого гаража, крім того, позивачем не надано доказів знаходження майна у гаражі. Тому позовні вимоги в цій частині є недоведеними і не підлягають застосуванню.
Листом Департаменту територіального контролю м. Києва № 064-16130 від 22 вересня 2025 року позивача повідомлено, що демонтований об'єкт знаходяться на майданчику тимчасового зберігання та складування майна КП «Київблагоустрій» на вул. Святослава Хороброго (Народного Ополчення), 14. Проте, своїм правом на повернення майна позивач не скористався, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення матеріальних збитків (а.с.166-180).
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив. Додатково пояснював, що позивач, визначаючи розмір матеріальної шкоди, враховував, що він у свій час вживав заходи щодо отримання дозвільних документів для встановлення гаража, облаштовував місце під гараж. Позивач не звертався до відповідача з проханням повернути вилучене майно, оскільки від гаража залишився лише металобрухт, а речі позивачу нема куди забирати, з огляду на що позивач обрав такий спосіб компенсації. Щодо відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, то просив врахувати, що позивач є особою пенсійного віку, якому встановлена інвалідність. Погіршення стану здоров'я позивача стало наслідком дій відповідача та третьої особи. Кошти на відновлення гаража у позивача відсутні.
У судовому засіданні представники відповідача та третьої особи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечували, посилаючись на підстави, викладені, відповідно, у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судом встановлено, що згідно з розпорядженням Старокиївської районної державної адміністрації міста Києва № 427 від 01 липня 1999 року на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» надано дозвіл ОСОБА_1 користуватись гаражем у садибі буд. АДРЕСА_1 для збереження власного автомобіля, терміном до 01 червня 2002 року (а.с. 233).
Даному розпорядженню передували листи Головного державного санітарного лікаря Старокиївського району міста Києва від 30 березня 1999 року № 473 та 4-тої Самостійної державної пожежної частини міста Києва Старокиївського району від 23 березня 1999 року № 4/238, направлені на адресу ОСОБА_1 щодо встановлення та користування гаражем на визначених в листах умовах (а.с.5, зв,6).
14 липня 1999 року між Управлінням будинками № 104 Житлового управління виконкому Старокиївської райрад депутатів трудящих м. Києва та ОСОБА_1 укладено договір на оренду приміщення під гаражі і території двору для стоянки автомашин та мотоциклів, належних приватноволодільцю. Строк дії договору - до 01 червня 2002 року, орендна плата в місяць - 09,00 грн (а.с.7).
Відповідно до прибуткового касового ордера № 138 від 30 вересня 1998 року ОСОБА_1 сплатив за металевий гараж 2 600,00 грн (а.с.8 зв).
Рішенням Голосіївської районної у місті Києві Ради № 5/02 від 18 липня 2002 року передано ОСОБА_1 в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку площею до 20 кв.м під існуючий гараж у садибі буд. АДРЕСА_1 терміном на 5 років (п.1 а.с.9).
Як вбачається з витягу із рішення Голосіївської районної у місті Києві Ради № 16/27 від 08 листопада 2007 року, ОСОБА_1 продовжено термін дії договору оренди земельної ділянки для експлуатації гаражу на три роки. Пунктом 16 рішення передбачено, що після закінчення терміну договору чи його розірвання, землекористувач або його спадкоємець демонтує гараж своїми силами за власний рахунок і проводить земельну ділянку у належний санітарний стан, придатний для подальшого використання (а.с.11зв,12).
Згідно з договором на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) № 074 від 23 вересня 2002 року, укладеним між Голосіївською районною радою міста Києва та ОСОБА_1 , останній прийняв у тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 20 кв.м під існуючий гараж за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з планом землекористування, строком на 5 років (а.с.10,11).
Відповідно до договору оренди земельної ділянки № 78 від 06 червня 2008 року, укладеного між Голосіївською районною у місті Києві радою та ОСОБА_1 , останній прийняв у тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 20 кв.м, в тому числі для експлуатації гаража 20 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 3 роки. Пунктом 6 договору визначено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення строку дії договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів за закінчення строку дії договору повідомити письмово про намір подовжити його дію. Між сторонами договору складено Акт приймання-передачі земельної ділянки від 06 червня 2008 року (а.с.12 зв.-14зв.).
Заявами від 21 квітня 2011 року та 16 травня 2011 року ОСОБА_1 звертався до голови Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації з проханням продовжити на новий термін оренду земельної ділянки у відповідності до п.п. 6, 25 договору оренди земельної ділянки № 78 від 06 червня 2008 року (а.с. 15, 16).
15 вересня 2022 року старшим інспектором КП «Київблагоустрій» Слободяном В.О. складено припис № 2216803, яким встановлено порушення п. 20.1.1 Правил благоустрою міста Києва у Голосіївському районі по вул. Паньківська, 7/14, та запропоновано усунути порушення шляхом надання дозвільної документації на розміщення ТС (тимчасової споруди) МАФ - гараж у термін 3 робочі дні. У разі відсутності дозвільної документації - демонтувати гараж власними силами та відновити благоустрій. У графі «припис одержав» зазначено «наклеєно на ТС МАФ гараж, зроблено фотофіксацію» (а.с.17 зв.).
27 вересня 2022 року Департаментом міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було прийнято рішення, яким надано доручення № 064-3140 КП «Київблагоустрій» вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд, малих архітектурних форм «гараж», елементів благоустрою, а саме:
- гараж за адресою АДРЕСА_2 , припис №2216801 від 15 вересня 2022 року;
- гараж за адресою АДРЕСА_2 , припис №2216802 від 15 вересня 2022 року;
- гараж за адресою АДРЕСА_2 , припис №2216803 від 15 вересня 2022 року;
- навіс металевий за адресою АДРЕСА_4 (а.с. 16, зв.17).
27 вересня 2022 року відповідно до Акта № НО-334 проведено демонтаж (переміщення) гаража за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі припису № 2216803 від 15 вересня 2022 року. В акті в графі «примітки» вказано, що об'єкт розібрано на окремі елементи, опис майна здійснено на 2 сторінках.
Також позивачем надано опис майна, в якому перераховано 14 предметів. Опис підписаний «Нач.відділу В.Радченко»; відтиск печатки, якою завірений опис, дослідити не вбачається можливим через неналежну якість фотокопії (а.с. 18, зв.19).
Спірні правовідносини у даній справі виникли щодо дій КП «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) при здійсненні демонтажу на підставі доручення № 2216803 від 15 вересня 2022 року, винесеного Департаментом міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено перелік власних (самоврядних) та делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку, зокрема, до таких належить організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об'єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 січня 2011 року № 94 затверджено Положення про Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (далі - Положення №94).
Пунктом 4 Положення № 94 передбачено, що до основних завдань Департаменту віднесено, поміж іншого, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері благоустрою на території міста Києва; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням території міста Києва, за дотриманням Правил благоустрою території міста Києва; забезпечення реалізації державної політики у сфері благоустрою на території міста Києва.
За приписами підпунктів 5.27, 5.30, 5.32, 5.36, 5.40 пункту 5 Положення № 94 Департамент відповідно до покладених на нього завдань виконує такі функції: проводить рейди та перевірки територій і об'єктів міста Києва щодо стану їх благоустрою; здійснює у встановленому порядку заходи щодо очищення об'єктів елементів (частин) об'єктів благоустрою від побутових відходів, будівельних матеріалів, конструкцій, споруд, безхазяйного майна, самовільно розміщених (встановлених) тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, рекламних засобів, гаражів, збірних конструкцій, зокрема і встановлених без улаштування заглибленого фундаменту, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об'єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі тощо; виносить приписи з вимогою усунення порушень Закону України «Про благоустрій населених пунктів» і Правил благоустрою міста Києва; приймає рішення про демонтаж самовільно розміщених (встановлених) тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, зокрема і для провадження підприємницької діяльності, об'єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, демонтаж (переміщення) самовільно розміщених (встановлених) засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, елементів (частин) об'єктів благоустрою; здійснює функції інспекції з благоустрою населеного пункту.
Законом, який визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини є Закон України «Про благоустрій населених пунктів» від 06 вересня 2005 року № 2807-IV (далі - Закон № 2807-IV).
Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 2807-IV благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. В той же час, заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об'єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.
За змістом частин першої та другої статті 10 Закону № 2807-IV до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів.
Частинами першою та другою статті 34 Закону № 2807-IV визначено, що правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування. Правила включають, серед іншого, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою.
Рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №1051/1051 затверджено Правила благоустрою міста Києва (далі Правила №1051/1051).
Підпунктом 13.2.3 Правил №1051/1051 визначено, що самовільно встановлені (розміщені) малі архітектурні форми та тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив'язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, підлягають демонтажу власником об'єкта (особою, яка здійснила встановлення (розміщення) об'єкта) за власні кошти у строки, визначені в приписі Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). У разі якщо власник малої архітектурної форми або тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (особа, яка здійснила встановлення (розміщення) об'єкта) не провів демонтажу відповідно до абзацу першого цього пункту, демонтаж об'єкта здійснюється в порядку, встановленому пунктом 13.3 цих Правил.
Таким чином, Департамент має право приймати рішення щодо демонтажу виключно щодо об'єктів, які належать до тимчасових споруд у розумінні Правил №1051/1051.
Відповідно до підпункту 20.2.11 Правил №1051/1051 у разі виявлення уповноваженими особами Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), структурних підрозділів з питань контролю за благоустроєм районних в місті Києві державних адміністрацій, КП «Київблагоустрій» самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив'язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, самовільно розміщених (встановлених) об'єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (на розміщення яких відсутні оформлені в установленому порядку документи), елементів об'єктів благоустрою, їх власникам (користувачам або особам, які здійснили розміщення (встановлення), вноситься припис з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, демонтажу (переміщення) об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, елементу об'єкта благоустрою, із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до підпункту 13.3.1 пункту 13.3 розділу XIII цих Правил.
Пунктом 13.3 Правил №1051/1051 визначено порядок демонтажу, зокрема, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності.
Пунктом 13.3.2 Правил №1051/1051 передбачено, у разі виявлення уповноваженими особами Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), структурних підрозділів з питань контролю за благоустроєм районних в місті Києві державних адміністрацій, КП «Київблагоустрій» самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив'язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, самовільно розміщених (встановлених) об'єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (на розміщення яких відсутні оформлені в установленому порядку документи), елементів об'єктів благоустрою, їх власникам (користувачам або особам, які здійснили розміщення (встановлення)), вноситься припис з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, демонтажу (переміщення) об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, елементу об'єкта благоустрою, із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до підпункту 13.3.1 пункту 13.3 розділу XIII цих Правил.
Згідно з пунктом 13.3.3 Правил №1051/1051 рішення про демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі приймається Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) районними в місті Києві державними адміністраціями, Департаментом промисловості та розвитку підприємництва (щодо об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі).
Згідно з пунктом 20.2.1 Правил №1051/1051 якщо під час перевірки виявлені причини та умови, які можуть спричинити порушення благоустрою, посадова особа контролюючого органу зобов'язана скласти та видати офіційний документ - припис, який є обов'язковим для виконання в термін до трьох діб особами, які є відповідальними за утримання об'єктів благоустрою. У разі виявлення тимчасової споруди (малої архітектурної форми), встановлений (або невстановлений) власник (користувач) якої створив причини та умови, які можуть спричинити порушення благоустрою, посадова особа контролюючого органу зобов'язана скласти та видати офіційний документ - припис з дотриманням вимог цього Положення. У такому випадку одна копія припису наклеюється на тимчасову споруду (малу архітектурну форму) поряд з Ордером на розміщення тимчасової споруди (у разі його наявності) або на фронтальній частині такої тимчасової споруди (малої архітектурної форми), а ще одна копія вручається особисто присутньому власнику (користувачу), надсилається власникові тимчасової споруди (малої архітектурної форми) поштою (цінним листом з описом вкладення) за адресою, зазначеною в Ордері на розміщення тимчасової споруди (у разі його наявності). Посадова особа, яка винесла припис, здійснює фотофіксацію наклеєного припису поряд з Ордером на розміщення тимчасової споруди (малої архітектурної форми) у випадку його наявності або на фронтальній частині тимчасової споруди (малої архітектурної форми). При цьому щонайменше на одній з фотографій має бути чітко та розбірливо видно інформацію про номер та дату складення припису.
Наведене в сукупності свідчить про те, що винесення припису є результатом проведеної перевірки, в якому власнику (користувачу) пропонується надати в певний строк проектно-дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди або усунути порушення шляхом демонтажу тимчасової споруди власними силами, в разі відсутності відповідних дозвільних документів.
За матеріалами справи, ОСОБА_1 у квітні та травні 2011 року звертався із заявами до Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації та Київської міської ради про подовження на новий термін оренди земельної ділянки під індивідуальним гаражем у садибі буд. АДРЕСА_1 (а.с.15,16).
У відповіді на відзиві на позовну заяву представник позивача, посилаючись на положення ст. 764 ЦК України, стверджує, що позивач, вчасно повідомивши орендодавця про свій намір продовжити договір оренди землі, вважав, що строк договору оренди земельної ділянки під гаражем, з огляду на відсутність заперечень з боку орендодавця, було продовжено на невизначений строк.
Так, у силу приписів ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору
оренди земельної ділянки.
Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Разом з тим, ст. 764 ЦК України, на яку посилається сторона позивача, передбачає правові наслідки продовження володіння та/або користування майном після закінчення строку договору найму. Проте, у спірних правовідносинах предметом договору оренди від 06 червня 2008 року була земельна ділянка площею 20,00 м.кв, а не майно.
Тому є помилковим застосування ст. 764 ЦК України, оскільки в даній ситуації слід керуватися розділом 3 Цивільного кодексу України «Найм (оренда) земельної ділянки», де в частині 2 статті 792 ЦКУ зазначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».
Згідно зі статтею 31 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною 2 статті 33 Закону передбачено, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.
Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статі 33 ЗУ «Про оренду землі »).
Наведені положення ст. 33 Закону України «Про оренду землі» діяли станом на момент припинення договору землі (схожого змісту і на поточну дату), а тому за відсутності інших умов у договорі оренди їх слід застосовувати до даних правовідносин.
Також, відповідно до ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Доказів того, що орендодавцем у встановленому законом порядку було узгоджено з орендарем істотні умови договору та укладено договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_1 , позивачем не надано.
Отже, відповідач на момент закінчення договору оренди не повернув земельну ділянку орендодавцеві, не виконав зобов'язань, визначених статтею 34 Закону, зокрема не зніс гараж та не благоустроїв земельну ділянку.
Відповідачем також не доведено той факт, що відповідачем було порушено встановлений законом порядок знесення гаража.
Доручення № 064-3140 від 27 вересня 2022 року, складене Департаментом міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо вжиття заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд малих архітектурних форм «гараж», протиправним та недійсним в судовому порядку не визнано, а відтак його правомірність презюмується.
При цьому, суд враховує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі № 320/12299/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформлене дорученням від 27 вересня 2022 року №064-3140 про демонтаж гаража, розташованого в садибі житлового будинку АДРЕСА_1 та визнано протиправними дії Департаменту міського благоустрою щодо демонтажу гаража, розташованого в садибі житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 81-91).
Разом з тим, станом на дату ухвалення рішення у цій справі судове рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі № 320/12299/23 законної сили не набрало, оскільки відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень перебуває на апеляційному перегляді у Шостому апеляційному адміністративному суді.
За змістом п.6 ч.1 ст.251 Цивільного процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі: об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
За даних обставин суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі у зв'язку об'єктивною неможливістю розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку адміністративного судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі, оскільки зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди врегульовані статтею 1166 Цивільного кодексу України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
У відповідності до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У статті 1173 Цивільного кодексу передбачені особливості відшкодування шкоди, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності.
До таких особливостей можна включити: суб'єктний склад заподіювачів шкоди; завдання шкоди при здійсненні відповідних повноважень відповідних органів; завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідних органів; суб'єктом відшкодування завданої шкоди виступає держава та орган місцевого самоврядування; шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету, бюджетів органів місцевого самоврядування; відшкодування шкоди здійснюється незалежно від вини цих органів.
На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи. Вказану правову позицію було висловлено Верховним Судом у постановах від 23 травня 2018 у справі №923/574/17, від 18 червня 2018 у справі №904/1284/17.
Водночас положення статті 1173 Цивільного кодексу України не звільняють позивача від обов'язку доказування неправомірності поведінки відповідача, наявності шкоди, зокрема її розміру, та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та такою шкодою.
У постанові від 26 червня 2018 року у справі №910/11810/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що у спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Відповідно до частини 1 статті 1192 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Відтак необхідним для з'ясування є, зокрема, те, чи підтверджується факт заподіяння позивачу втрат майнового характеру саме у заявленому позивачем розмірі.
В силу положень частини третьої статті 12, статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Так, на обґрунтування перебування у гаражі майна позивача, а також розміру завданої шкоди - 1 000 000,00 грн, представником позивача надано список вилученого майна із вказівкою його вартості на загальну суму 99 000,00 грн (а.с. 19 зв, 20).
Разом з тим, наданий позивачем список вилученого майна не містить даних на підставі чого була визначена така вартість, даний список взагалі не має дати його складання та підпису уповноваженої особи на його складання. Крім того, позивач не надав докази перебування у гаражі вказаного ним у списку майна (29 предметів). У той же час, в іншому наданому позивачем документі - описі майна перераховано лише 14 предмети (а.с. 19).
Тобто, наданих позивачем доказів вартості майна, що перебувало у гаражі, не достатньо для визначення розміру реальних збитків, а відповідно і стягнення з відповідача у цій частині завданої шкоди внаслідок демонтажу гаража.
Демонтаж належної позивачу тимчасової споруди - гаража, здійснено на виконання рішення відповідача, яке не визнано судом протиправним та скасоване. Демонтажу тимчасової споруди передувало складення припису, який зобов'язував власника гаража надати дозвільну документацію на його розміщення. У цій частині дії відповідача суд визнає правомірними й такими, що надавали відповідачу право демонтувати тимчасову споруду чи делегувати повноваження з її демонтажу третій особі.
Водночас, встановлено, що під час демонтажу гараж було розібрано на окремі елементи, отже такий спосіб здійснення демонтажу призвів до такого стану, що унеможливлює його відновлення та використання за призначенням.
Між діями відповідача щодо демонтажу гаража і завданою позивачу шкодою існує прямий причинно-наслідковий зв'язок, оскільки саме внаслідок дій з демонтажу тимчасової споруди відбувся її поділ та окремі елементи, що мало наслідком її знищення. У даному випадку дії з демонтажу передували в часі шкідливому результату, що настав, а результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
З огляду на особливості відповідальності за шкоду, завдану фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, суд не встановлює вину відповідача та її форму у заподіянні шкоди позивачу.
У результаті знищення тимчасової споруди позивача позбавлено права власності на майно, що йому належить. Позбавленням права власності на майно позивачу завдано майнової шкоди у розмірі його вартості.
На підтвердження вартості гаража позивач надав копію прибуткового касового ордера № 138 від 30 вересня 1998 року, за яким ОСОБА_1 сплатив за металевий гараж 2 600,00 грн.
За наведених обставин, оцінюючи подані позивачем докази, суд вважає стягнути з відповідача на користь позивача вартість демонтованого гаража у розмірі 2 600,00 грн.
Стороною позивача також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних від вартості майна за період з 30 вересня 2022 року (дата припущеної крадіжки) по 27 вересня 2025 року (дата складання позовної заяв), що становить 53 210,96 грн.
Разом з тим, звертаючись до суду із вказаною позовною вимогою, сторона позивача взагалі не наводиться правового обґрунтування такого нарахування. Крім того, у прохальній частині позовних вимог вказаний розмір 3 % річних, який позивач просить стягнути на свою користь, - 53 210,96 грн, проте розрахунок наводить на суму 89 753,42 грн.
Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
У цій справі, з огляду на те, що за матеріалами справи позивач ОСОБА_1 не звертався до відповідача з вимогами про повернення вилученого майна або відшкодування його вартості, грошове зобов'язання перед позивачем про відшкодуванню вартості демонтованого гаража у сумі 2 600,00 грн виникне у відповідача лише після набрання цим рішенням законної сили.
А тому, відсутні підстави вважати, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання, та у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
За таких обставин, суд доходить висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення 3 % річних є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Що стосується моральної шкоди.
За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. А згідно з ч. 3 цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до положень п. 9постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та ст.81 ЦПК України.
Позивач, звертаючись до суду з позовною вимогою про стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн, у позовній заяві взагалі не наводить обґрунтувань її понесення, обмежуючись лише посиланням на ст. 23 ЦК України. Лише у ході судового розгляду представник позивача повідомив, що позивач є особою пенсійного віку, має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, позивачу встановлена інвалідність. Повідомляє, що внаслідок дій відповідача та третьої особи, у позивача відбулось погіршення стану здоров'я.
Разом з тим, такі доводи представника позивача в частині відшкодування моральної шкоди внаслідок демонтажу гаража не знайшли свого підтвердження, оскільки жодних доказів такому не надано.
Отже, позивачем не доведено позовні вимоги щодо завданої моральної шкоди і той факт, що дана шкода була спричинена неправомірними діями відповідача у справі, а тому у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди також необхідно відмовити.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (а.с. 23).
Згідно ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки на користь позивача підлягає стягненню 2 600,00 грн відшкодування майнової шкоди, що є 0,24% від суми пред'явленого позову (1 103 210,96 грн), то з відповідача на користь держави підлягає стягненню 26,48 грн на відшкодування судового збору (пропорційно задоволених позовних вимог) за подання позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 -273, 354 - 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої протиправними діями, - задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 2 600 (дві тисячі шістсот) гривень 00 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь держави судовий збір в розмірі 26 (двадцять шість) грн 48 коп.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , номер обліковї картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 .
Відповідач - Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), адерса: вул. Дегтярівська, буд.31, копус 2,м.Київ, 03057, код ЄДРПОУ 34926981.
Третя особа - Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) адреса: вул. Дегтярівська, буд. 31, копус 2, м.Київ, 03057, код ЄДРПОУ 26199708.
Повниий текст судового рішення складений 27 травня 2026 року.
Суддя А.В. Слободянюк