Рішення від 28.04.2026 по справі 916/722/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/722/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Найфлейша В.Д.,

При секретарі судового засідання Дурович А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи 916/722/25

за позовом: Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, код ЄДРПОУ 38296363)

в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 00034022), Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (67701, м. Білгород-Дністровський, вул. Лікарняна, 1А, код ЄДРПОУ 08124865)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410)

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення

Представники сторін:

Прокурор - Бескровний М.О.,

представник позивача - Турченко О.В.,

представник позивача - Дідух С.П.,

представник відповідача - Жосан Т.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

Керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач-1, Міноборони) та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - позивач-2, Білгород-Дністровська КЕЧ) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (далі - відповідач, ТОВ «ООЕК»), в якому просить суд:

- визнати недійсними додаткові угоди від 06.08.2021 № 2, від 02.09.2021 № 4, від 08.09.2021 № 5, від 09.09.2021 № 6, від 10.09.2021 № 7, від 01.11.2021 № 8/1, від 29.11.2021 № 9, від 02.12.2021 № 10 та від 03.12.2021 № 11 до договору від 19.04.2021 № 94 про закупівлю електричної енергії, укладеного між Білгород-Дністровською КЕЧ та ТОВ «ООЕК»;

- стягнути з ТОВ «ООЕК» на користь Міноборони в особі Білгород-Дністровської КЕЧ безпідставно одержані грошові кошти на загальну суму 4 993 476,34 грн.

В обґрунтування позову Прокурор посилається на укладення між Білгород-Дністровською КЕЧ та ТОВ «ООЕК» додаткової угоди від 06.08.2021 № 2 до договору від 19.04.2021 № 94 про закупівлю електричної енергії, якою збільшено ціну за одиницю товару (електроенергії) на 10% від первинної ціни, за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, що, як стверджує Прокурор, є підставою для визнання цієї угоди недійсною та, як наслідок, зумовлює недійсність послідуючих додаткових угод від 02.09.2021 № 4, від 08.09.2021 № 5, від 09.09.2021 № 6, від 10.09.2021 № 7, від 01.11.2021 № 8/1, від 29.11.2021 № 9, від 02.12.2021 № 10 та від 03.12.2021 № 11, оскільки кожна наступна угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередньої додаткової угоди та автоматично незаконною, так як без попередньої додаткової угоди ціна за подальшими угодами, у порівнянні із основним договором, фактично перевищує ціну за одиницю товару більш ніж на 10%. Окремою підставою для визнання недійсними спірних додаткових угод, як вказує Прокурор, є те, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 632 ЦК України всі вони були укладені вже після того як зобов'язання з передачі товару у власність споживача постачальником уже було виконане, а отже зміна ціни в договорі відбулася після його виконання, що є недопустимим. В результаті укладення спірних додаткових угод, які підлягають визнанню недійсними, ТОВ «ООЕК» безпідставно одержало грошові кошти у розмірі 4 993 476,34 грн, які, як зазначає Прокурор, мають бути повернуті споживачу на підставі ст. 1212 ЦК України. При цьому Прокурор звертає увагу на неналежний захист з боку позивачів -1, -2 інтересів держави у спірних правовідносинах.

Процесуальні дії суду. Заяви та клопотання учасників справи.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2025 для розгляду справи № 916/722/25 було визначено суддю Найфлейша В. Д.

В день подачі позову Прокурор також подав до суду заяву, в якій просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «ООЕК» в розмірі 4 993 476,34 грн, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Того ж дня від відповідача надійшла заява із запереченнями проти вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою від 28.02.2025 суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. Вказану ухвалу в подальшому було скасовано постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.04.2025. Цією ж постановою суд апеляційної інстанції задовольнив заяву Прокурора про вжиття заходів забезпечення позову та наклав арешт на грошові кошти, які належать ТОВ «ООЕК» та знаходяться на всіх його рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 4 993 476,34 грн.

Ухвалою від 03.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/722/25, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.04.2025, установлено учасникам справи строки для подання до суду заяв по суті спору, викликано учасників справи у підготовче засідання, розгляд справи вирішено здійснювати у закритому судовому засіданні.

20.03.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

31.03.2025 Прокурор подав до суду відповідь на відзив.

11.04.2025 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив.

21.04.2025 до суду надійшла заява, в якій представник відповідача просив надати йому можливість приймати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 22.04.2025 суд відмовив у задоволенні заяви представника відповідача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, оскільки відповідно до ч. 11 ст. 8 ГПК України використання систем відеоконференц-зв'язку та транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет у закритому судовому засіданні не допускаються.

22.04.2025 від представника відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24.

Ухвалою від 22.04.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, розгляд справи призначено на 03.06.2025, явку учасників справи визнано обов'язковою.

Ухвалою від 03.06.2025 суд задовольнив клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі № 916/722/25 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24 та зобов'язав сторін повідомити суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.

16.12.2025 Прокурор подав до суду заяву про поновлення провадження у справі, яку мотивував тим, що розгляд справи № 920/19/24 було завершено ухваленням Великою Палатою Верховного Суду постанови від 21.11.2025.

Ухвалою від 19.12.2025 поновлено провадження у справі № 916/722/25 та призначено підготовче засідання на 27.01.2026.

23.12.2025 від позивача-2 надійшли письмові пояснення по справі.

27.01.2026 представник відповідача подав до суду додаткові письмові пояснення по справі.

Ухвалою від 27.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу № 916/722/25 до судового розгляду по суті на 10.02.2026.

05.02.2026 від Прокурора надійшла заява із запереченнями проти доводів представника відповідача, викладених ним у письмових поясненнях від 27.01.2026.

09.02.2026 представник позивача-2 подав до суду заяву, в якій просив провести судове засідання без його участі.

09.02.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про застосування положень ч. 9 ст. 129 ГПК України при вирішенні судом питання щодо розподілу судових витрат, у випадку задоволення позову, як до відповідача, так і до позивача-2, який також є підписантом спірних додаткових угод.

Того ж дня представник відповідача подав до суду заяву, в якій просив, у разі задоволення позову, розстрочити виконання рішення суду в частині стягнення з ТОВ «ООЕК» 4 993 476,34 грн строком на один рік рівними частинами.

09.02.2026 Прокурор подав до суду письмові заперечення проти заяв відповідача про розстрочення виконання рішення та про застосування положень ч. 9 ст. 129 ГПК України.

10.02.2026 від представника відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із захворюванням та додаткові письмові пояснення по справі.

Ухвалою від 10.02.2026 відкладено розгляд справи на 03.03.2026.

26.02.2026 до суду надійшли письмові заперечення Прокурора на додаткові пояснення представника відповідача, подані 10.02.2026.

03.03.2026 представник відповідача подав до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю в іншому судовому засіданні.

Судове засідання, призначене на 03.03.2026, не відбулося у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони в Одеській обл. та м. Одесі повітряної тривоги.

Ухвалою від 09.03.2026 викликано учасників справи у судове засідання, яке суд призначив на 24.03.2026.

23.03.2026 представник відповідача подав до суду заяву про застосування при вирішенні спору низки правових позицій Верховного Суду.

24.03.2026 від Прокурора та представника позивача-2 надійшли заперечення проти заяви представника відповідача від 23.03.2026.

Судове засідання, призначене на 24.03.2026, не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Найфлейша В. Д. у відпустці.

Ухвалою від 07.04.2026 призначено судове засідання на 14.04.2026.

14.04.2026 до суду надійшли додаткові письмові пояснення представника відповідача щодо розрахунку заборгованості.

14.04.2026, на стадії дослідження доказів, оголошено перерву у судовому засіданні до 28.04.2026.

У судовому засіданні Прокурор просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники позивачів -1 та -2 підтримали позицію Прокурора.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, а у випадку якщо суд дійде до висновку про обґрунтованість позовних вимог, наполягав на задоволенні заяв про розстрочення виконання рішення та про застосування положень ч. 9 ст. 129 ГПК України.

28.04.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Стислий виклад позицій та доводів учасників справи.

Прокурор в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що за результатами проведеної процедури закупівлі для потреб оборони (UA-2021-01-14-005103-a) між Білгород-Дністровською КЕЧ (споживачем) та ТОВ «ООЕК» (постачальником) було укладено договір від 19.04.2021 № 94 про закупівлю електричної енергії загальним обсягом на травень-грудень 2021 року - 4 132 469 кВт*год на суму 8 540 639,80 грн з ПДВ.

Відповідно до додатку № 2 до договору (комерційна пропозиція) ціна за одиницю товару складає 1,722263333 грн за 1 кВт*год без ПДВ (тобто 2,0667159996 грн за 1 кВт*год з ПДВ).

На час укладання договору сторонами було погоджено всі істотні умови договору, такі як предмет, ціна, строк виконання зобов'язань, однак, у подальшому, на підставі звернень постачальника з посиланням на нібито коливання ціни електричної енергії на ринку, сторонами безпідставно змінено істотні умови договору шляхом підписання додаткових угод №№ 2, 4, 5, 6, 7, 8/1, 9, 10 та 11, якими було змінено ціну електричної енергії в бік збільшення до 4,60572 грн з ПДВ (3,8381 грн без ПДВ) за 1 кВт*год, при цьому загальний обсяг електроенергії на 2021 рік зменшено до 2 386 468 кВт*год.

Шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод до договору ціну електричної енергії, у порівнянні з початковою ціною, визначеною сторонами при укладенні договору про закупівлю, було фактично підвищено на 122,9% (з 2,0667159996 грн за 1 кВт*год з ПДВ до 4,60572 грн за 1 кВт*год з ПДВ відповідно до додаткової угоди від 03.12.2021 № 11).

Підстави внесення змін до договору шляхом підписання указаних додаткових угод свідчать про їх укладення з порушенням вимог Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі», шо є підставою для визнання останніх недійсними.

Оскільки після укладення договору про закупівлю сторонами, всупереч положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», додатковою угодою від 06.08.2021 № 2 змінено ціну за одиницю товару в бік збільшення на 10% від первинної ціни, за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі, ця додаткова угода підлягає визнанню недійсною з підстав, визначених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Поряд із цим, наявність підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 06.08.2021 № 2 тягне за собою визнання недійсними послідуючих додаткових угод №№ 4, 5, 6, 7, 8/1, 9, 10 та 11, оскільки кожна наступна така угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередньої і автоматично незаконною, так як без попередньої додаткової угоди ціна за подальшими угодами, у порівнянні із основним договором, фактично перевищуватиме ціну за одиницю товару більше ніж на 10%, визначених у ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Окремою підставою для визнання недійсними усіх указаних додаткових угод є те, що усупереч вимогам ч. 3 ст. 632 ЦК України усі вони були укладені вже після того як зобов'язання з передачі товару у власність споживача постачальником вже було виконане, а отже зміна ціни в договорі відбулася після його виконання, що є недопустимим.

З огляду на положення ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі», перемога в тендері та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10% у спосіб укладення оскаржуваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку постачальника, яка призводить до нівелювання результатів процедури закупівлі та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції у тендері з метою перемоги, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України «Про публічні закупівлі».

В ході виконання договору ТОВ «ООЕК поставило Білгород-Дністровській КЕЧ 2 931 953 кВт*год електричної енергії, за яку остання сплатила 11 052 990,52 грн, у той час як при ціні електричної енергії згідно укладеного договору в первинній редакції (2,0667159996 грн за 1 кВт*год з ПДВ) за поставлений обсяг електроенергії підлягало сплаті 6 059 514,18 грн, а отже грошові кошти у розмірі 4 993 476,34 грн підлягають поверненню споживачу на підставі ст. 216, 1212 ЦК України.

Наявність у Прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Міноборони та Білгород-Дністровської КЕЧ шляхом пред'явлення цього позову обґрунтовується наявним порушенням інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах, адже укладення оспорюваних додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії та безпідставна сплата коштів на їх виконання не спрямовані на забезпечення обороноздатності України з максимальною економією, ефективністю та із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього. Водночас вказані органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, як наголошує Прокурор, не здійснюють захисту інтересів держави.

Позивач-1 письмово свою позицію не викладав, проте у судовому засіданні представник Міноборони підтримав доводи Прокурора та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач-2 повністю підтримує позицію Прокурора та у письмових поясненнях зазначає, що ефективним способом захисту та відновлення порушених прав та інтересів є визнання недійсними спірних додаткових угод до договору від 19.04.2021 № 94 про закупівлю електричної енергії, а також стягнення безпідставно отриманих постачальником коштів на користь Білгород-Дністровської КЕЧ району як розпорядника бюджетних коштів.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та наводить при цьому наступні аргументи:

- позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку суми, що стягується;

- при поданні позову Прокурором було порушено приписи ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»;

- у Прокурора відсутні правові підстави для звернення до суду за захистом інтересів держави в особі Міноборони та Білгород-Дністровської КЕЧ;

- Прокурором не було доведено, що спірні додаткові угоди вчинені з порушенням ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»;

- уклавши додаткову угоду № 2, сторонами не було перевищено встановлений законодавцем 10-тивідсотковий ліміт на збільшення ціни, а отже відсутні підстави для визнання додаткової угоди № 2 недійсною через невідповідність приписам ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»;

- доводи Прокурора щодо відсутності підстав для внесення змін до договору в частині збільшення ціни спростовуються фактом коливання ціни товару на ринку, що підтверджується, в тому числі, інформацією з вебсайту ДП «Оператор ринку» (https://www.oree.com.ua), а також п. 13.7. договору, за змістом якого при зміні ціни за одиницю товару сторони вирішили також керуватись листом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14.08.2019 № 3304-04/33869-06;

- Прокурором не було доведено наявність підстав для визнання недійсними інших умов оспорюваних додаткових угод №№ 2, 4, 5, 6, 7, 8/1, 9, 10, 11, які не стосуються збільшення ціни за одиницю товару і якими сторони дійшли згоди змінити інші умови договору про закупівлю електричної енергії № 94 від 19.04.2021;

- у даному випадку відсутні підстави для застосування приписів ст. 1212 ЦК України, на які посилається Прокурор при обґрунтуванні вимоги про стягнення 4 993 476,34 грн, оскільки договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 ЦК України;

- при розрахунку ціни позову Прокурором штучно було збільшено суму сплачених замовником коштів на виконання договору на 2 603 275,21 грн, які насправді були оплачені на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2022 у справі № 916/2115/22; при здійсненні розрахунку ціни позову у даній справі, Прокурор мав виходити з того, що на виконання умов договору про закупівлю електричної енергії № 94 від 19.04.2021 Білгород-Дністровська КЕЧ сплатила лише 8 449 715,31 грн;

- Прокурором не було доведено той факт, що підстави його звернення до суду в межах даної справи носять виключний характер, в той час як у п. 4.3. рішення № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025 Другий сенат Конституційного Суду України зазначив, що "в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник «виключний“ означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення «у виключних випадках“, яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.";

- під час розгляду позовної вимоги про визнання недійсними додаткових угод до договору відповідачами по справі мають бути всі сторони правочину, проте у якості відповідача у даній справі Прокурором було визначено лише одну сторону оспорюваних додаткових угод - ТОВ «ООЕК».

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення Прокурора та представників сторін, суд встановив наступне.

Згідно з Положенням про Білгород-Дністровську квартирно-експлуатаційну частину (району), затвердженим наказом начальника Одеського Квартирно-експлуатаційного управління від 06.08.2024 № 268 (далі - Положення), Білгород-Дністровська КЕЧ є органом управління, входить до структури Сил логістики ЗСУ та створена з метою організації виконання завдань квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Міноборони та ЗСУ, дислокованих у гарнізонах Білгород-Дністровського, Ізмаїльського, Болградського та Роздільнянського районах Одеської області у мирний час та на особливий період. КЕЧ є юридичною особою, веде самостійний баланс, має реєстраційні рахунки у відділеннях Державної казначейської служби. За організаційно-правовою формою Білгород-Дністровська КЕЧ є державною установою.

Підпунктом 10.3.2. п. 10.3. Положення врегульовано, що Фінансово-економічне відділення, відповідно до покладених на нього завдань, забезпечує планування видатків, фінансування, ведення обліку асигнувань, складання та подання передбаченої звітності, в межах компетенції ведення договірної роботи за напрямками господарської діяльності КЕЧ, здійснення фінансового контролю діяльності управління під час виконання функціональних завдань за призначенням.

29.03.2021 відбувся аукціон у процедурі відкритих торгів UA-2021-01-14-005103-a із закупівлі електроенергії, яку оголосила Білгород-Дністровська КЕЧ.

31.03.2021 на засіданні тендерного комітету Білгород-Дністровської КЕЧ було вирішено прийняти пропозицію ТОВ «ООЕК» з ціною 8 540 639,80 грн та оприлюднити на вебпорталі уповноваженого органу повідомлення про намір укласти договір відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про публічні закупівлі». Вказані рішення тендерного комітету Білгород-Дністровської КЕЧ оформлені протоколом № 35 від 31.03.2021.

За результатами проведеної процедури закупівлі для потреб оборони (UA-2021-01-14-005103-a) між Білгород-Дністровською КЕЧ (споживачем) та ТОВ «ООЕК» (постачальником) було укладено договір від 19.04.2021 № 94 про закупівлю електричної енергії загальним обсягом на травень-грудень 2021 року - 4 132 469 кВт*год на суму 8 540 639,80 грн з ПДВ (далі - Договір).

За умовами п.п. 2.1., 5.1. Договору кількість електричної енергії на травень-грудень 2021 року визначено в обсязі 4 132 469 кВт*год, а ціна цього Договору на цей же період становить 8 540 639,80 грн з ПДВ.

Строк постачання - з 01.05.2021 по 31.12.2021 (п. 2.4. Договору).

Пунктом 5.5 Договору встановлено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Згідно з п. 13.1. Договору він набирає чинності з 01.05.2021 та діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного їх завершення.

За умовами п. 13.2 Договору постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобов'язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.

Відповідно до п. 13.7 Договору істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зміни ціни за одиницю товару не більше як на 10 відсотків у разі коливання цін такого товару на ринку, за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою(ми) (листом(ми)) (завіреними копіями цих довідки(ок) або листа(ів)) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, або інформацією з вебсайту ДІІ «Оператор ринку» (https://www.oree.com.ua) (згідно з ч. 6, 9 ст. 67 Закону України «Про ринок електричної енергії», з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 № 3304-04/33869-06 «Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії») для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. Зміна ціни за одиницю товару застосовується 3 початку розрахункового періоду, в якому відбулися такі зміни.

Пунктами 5.14. та 13.8. Договору визначено, що його дія може продовжуватись на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку

Додатками до Договору є:

1) Заява-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу;

2) Комерційна пропозиція ПВЦ-Індивідуальна комерційна пропозиція;

3) Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу(чем);

4) Порядок розрахунків.

Відповідно до додатку № 2 до Договору (комерційна пропозиція) ціна за одиницю товару складає 1,722263333 грн за 1 кВт*год без ПДВ (тобто 2,0667159996 грн за 1 кВт*год з ПДВ).

14.06.2021 Білгород-Дністровська КЕЧ та ТОВ «ООЕК» підписали додаткову угоду № 1 до Договору, якою виклали в новій редакції п. 5.1. Договору. Узгоджені цією додатковою угодою зміни були пов'язані з відсутністю достатньої кількості надходжень з відновлення касових видатків та, водночас, зі збільшенням кошторисних призначень з Державного бюджету України. При цьому, ціна Договору залишилася незмінною - 8 540 639,80 грн з ПДВ.

З цих же підстав між сторонами було укладено додаткові угоди № 3 від 17.08.2021, № 8 від 07.09.2021 та № 12 від 28.12.2021 до Договору.

Додатковою угодою № 13 від 30.12.2021 до Договору сторони, керуючись ч. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», домовились продовжити дію Договору на строк достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, а саме до 01.03.2022, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в Договорі.

Додатковою угодою № 14 від 27.01.2022, у зв'язку із продовженням дії Договору на строк достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2022 року, сторони домовились збільшити ціну Договору на 1 708 127,96 грн з ПДВ, що не перевищує 20% суми, визначеної в Договорі.

Разом з тим, на підставі звернень постачальника з посиланням на коливання ціни електричної енергії на ринку, Білгород-Дністровська КЕЧ та ТОВ «ООЕК» підписали низку інших додаткових угод до Договору, а саме: від 06.08.2021 № 2, від 02.09.2021 № 4, від 08.09.2021 № 5, від 09.09.2021 № 6, від 10.09.2021 № 7, від 01.11.2021 № 8/1, від 29.11.2021 № 9, від 02.12.2021 № 10 та від 03.12.2021 № 11.

Додатковою угодою від 06.08.2021 № 2 визначено, що у зв'язку із коливанням ціни на електричну енергію на ринку ціна за 1 кВт*год спожитої електричної енергії з 01.06.2021 становить 2,27338759956 грн з ПДВ (збільшення відносно ціни, що визначена за умовами Договору, становить 10%).

Додатковими угодами від 02.09.2021 № 4, від 08.09.2021 № 5, від 09.09.2021 № 6 та від 10.09.2021 № 7, які застосовуються з 01.08.2021, збільшено ціну за 1 кВт*год електроенергії відносно ціни, що визначена за умовами Договору, на 21%, 33,1%, 46,4% та 52,3% відповідно.

Додатковою угодою від 01.11.2021 № 8/1, яка застосовуються з 01.10.2021, збільшено ціну за 1 кВт*год відносно ціни, що визначена за умовами Договору, на 67,5%.

Додатковими угодами від 29.11.2021 № 9, від 02.12.2021 № 10 та від 03.12.2021 № 11, які застосовуються з 01.11.2021, збільшено ціну за 1 кВт*год відносно ціни, що визначена за умовами Договору, на 84,2%, 102,6% та 122,9% відповідно.

Відповідно до актів приймання-передачі №№ 94 від 09.06.2021, від 08.07.2021, від 09.08.2021, від 08.09.2021, від 11.10.2021, від 08.11.2021, від 10.12.2021, від 29.12.2021, від 28.01.2022 та, як вбачається з рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2022 у справі № 916/2115/22, ТОВ «ООЕК» на виконання умов Договору в редакції наведених додаткових угод в період з травня 2021 року по січень 2022 року поставило Білгород-Дністровській КЕЧ 2 931 953 кВт*год електричної енергії.

У свою чергу, Білгород-Дністровські КЕЧ сплатила на користь ТОВ «ООЕК» грошові кошти за поставлену електроенергію на загальну суму 11 052 990,52 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи платіжні доручення від 09.06.2021 №№ 312, 313, від 08.07.2021 № 377, від 09.08.2021 № 479, від 08.09.2021 №№ 537, 538, від 11.10.2021 № 598, від 09.11.2021 № 711, від 10.12.2021 № 361, 834, 835, від 29.12.2021 №№ 407, 892 (на суму 511 274,35 грн), 892 (на суму 26 959,20 грн), від 28.01.2022 № 28, від 11.02.2022 № 35, від 01.03.2022 № 62 та від 28.11.2022 № 748.

Листом від 30.01.2025 № 15/1-620ВИХ-25 Прокурор, повідомивши Міноборони та Білгород-Дністровську КЕЧ про вищевказані обставини, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави, просив надати інформацію про вжиті заходи щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а у випадку їх невжиття, просив проінформувати про причини та наміри реалізувати відповідні повноваження.

Листом від 17.02.2025 № 302 Білгород-Дністровська КЕЧ повідомила Прокурора про укладення спірних додаткових угод до Договору з метою недопущення відключення військових установ у зоні відповідальності КЕЧ від мереж електропостачання. Також повідомила про те, що погоджується та не заперечує проти подання Прокурором до суду позову про визнання недійсними додаткових угод №№ 2, 4, 5, 6, 7, 8/1, 9, 10, 11 до Договору.

На виконання положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», листом від 18.02.2025 № 15/1-1096ВИХ-25 Прокурор повідомив Міноборони та Білгород-Дністровську КЕЧ про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави до ТОВ «ООЕК» про визнання недійсними додаткових угод до Договору та стягнення безпідставно одержаних коштів.

Предметом поданого Прокурором позову є вимоги про визнання недійсними додаткових угод від 06.08.2021 № 2, від 02.09.2021 № 4, від 08.09.2021 № 5, від 09.09.2021 № 6, від 10.09.2021 № 7, від 01.11.2021 № 8/1, від 29.11.2021 № 9, від 02.12.2021 № 10 та від 03.12.2021 № 11 до Договору, а також стягнення з ТОВ «ООЕК» на користь Міноборони в особі Білгород-Дністровської КЕЧ безпідставно одержаних грошових коштів у сумі 4 993 476,34 грн.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених Прокурором позовних вимог, господарський суд виходить з такого.

Щодо підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Міноборони та Білгород-Дністровської КЕЧ.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п'ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону “Про прокуратуру».

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону “Про прокуратуру»).

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, на які звертає увагу Скаржник, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону “Про прокуратуру»).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18)).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління встановлює Закон України «Про оборону України».

Статтею 1 цього Закону передбачено, що обороноздатність держави - здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації.

Фінансування потреб національної оборони держави здійснюється за рахунок і в межах коштів, визначених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік (ч. 6 ст. 2 Закону України «Про оборону України»).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів У країни, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами.

Тому порушені інтереси держави в цьому випадку полягають, насамперед, у належному матеріально-фінансовому забезпеченні Збройних Сил України (далі - ЗС України) з метою захисту суверенітету держави, її територіальної цілісності і недоторканності, зміцнення обороноздатності держави в умовах збройної агресії проти неї.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

У свою чергу, практична реалізація вказаного принципу бюджетної системи України під час здійснення видатків бюджету досягається, зокрема, завдяки встановленому законодавством про публічні закупівлі спеціальним порядком зміни істотних умов договору та обмеженням у 10% максимального ліміту щодо зміни ціни, визначеної в договорі.

Проте порушення положень законодавства у сфері публічних закупівель суб'єктами господарювання нівелює можливість втілення вказаних принципів бюджетної системи України, призводить до неефективного та неекономного використання бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг для ЗС України, які беруть участь у відсічі збройної агресії, з метою забезпечення виконання ними завдань із оборони України.

Отже, як наголошує Прокурор, пред'явлення позову у цьому випадку зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах, оскільки укладення оспорюваних додаткових угод до Договору про закупівлю електричної енергії разом із безпідставною сплатою коштів на їх виконання не спрямовані на забезпечення обороноздатності України (а тим паче на її зміцнення) з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 (далі - Положення про Міноборони) Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Згідно з абзацами 1, 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про Збройні Сили України» Міноборони забезпечує життєдіяльність ЗС України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом ЗС У країни в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах ЗС України.

Аналогічні повноваження щодо матеріально-технічного забезпечення ЗС України надано Міноборони й п.п. 23 п. 4 Положення про Міноборони.

Фінансування ЗС України, у тому числі на виконання оспорюваних додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії, здійснювалося за рахунок коштів бюджетної програми 2101020 «Забезпечення діяльності ЗС України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни», головним розпорядником якої згідно з додатками 3 до законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» і «Про Державний бюджет України на 2022 рік» є Міноборони.

Підготовка ЗС України до виконання покладених на них Конституцією України завдань, організація та забезпечення їх виконання, підтримання на належному рівні бойової і мобілізаційної готовності та боєздатності, виховна робота, збереження життя і здоров'я особового складу, забезпечення законності та військової дисципліни у ЗС України, відповідно до ст. 12 Закону України «Про Збройні Сили України», здійснюються органами військового управління, командирами і начальниками всіх рівнів відповідно до вимог Конституції України та законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері оборони.

На підставі норм Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗС України, затвердженого наказом Міноборони від 03.07.2013 № 448 (далі - Положення № 448), Міноборони делеговано органам квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗС України повноваження щодо реалізації державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ (сил) у стані високої бойової та мобілізаційної готовності.

Зокрема, основним завданням квартирно-експлуатаційного забезпечення є забезпечення військових частин комунальними послугами та енергоносіями (п. 1.3 Положення № 448).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3, 2.4 Положення № 448 квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких відносяться, зокрема, територіальні квартирно-експлуатаційні управління (КВУ) та квартирно-експлуатаційні частини (КВЧ).

КЕУ є територіальним органом військового управління ЗС України і призначене для реалізації у військах (силах), дислокованих у межах відповідальності територіального квартирно-експлуатаційного управління, державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ (сил) у стані високої бойової та мобілізаційної готовності, а безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності здійснює КЕЧ.

Білгород-Дністровська КЕЧ, яка є стороною спірних додаткових угод до Договору, відповідно до Положення про Білгород-Дністровську КЕЧ, є неприбутковою державною установою, органом управління, входить до структури Сил логістики ЗС України та створена з метою організації виконання завдань квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Міноборони та ЗС України дислокованих у гарнізонах Білгород-Дністровського, Ізмаїльського, Болградського та Роздільнянського районів Одеської області у мирний час та особливий період.

Таким чином, Білгород-Дністровська КЕЧ є суб'єктом владних повноважень, який належить до сфери управління Міноборони та здійснює покладені на неї публічно-владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень у сфері реалізації державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ (сил) у стані високої бойової та мобілізаційної готовності, є учасником бюджетного процесу та виконує функцію розпорядника бюджетних коштів, зокрема, шляхом проведення закупівлі електричної енергії за кошти Державного бюджету України з метою забезпечення потреб держави та зобов'язана ефективно та раціонально використовувати дані кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах, тобто у спірних правовідносинах реалізує публічну функцію.

Отже, Міноборони (як головний розпорядник бюджетних коштів) та Білгород-Дністровська КЕЧ (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) наділені повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності ЗС України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання.

Крім того, за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу державної влади, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем.

Ураховуючи викладене, Міноборони та Білгород-Дністровська КЕЧ є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Суд установив, що листом від 30.01.2025 № 15/1-620ВИХ-25 Прокурор, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави, просив Міноборони та Білгород-Дністровську КЕЧ надати інформацію про вжиті заходи щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а у випадку їх невжиття, просив проінформувати про причини та наміри реалізувати відповідні повноваження.

Відповідь Міноборони на запит Прокурора у матеріалах справи відсутня.

З огляду на встановлені судом обставини та наведені Прокурором у позові мотиви щодо підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема із посиланням на допущене нездійснення належного захисту інтересів держави уповноваженими органами, суд зазначає, що звернення Прокурора до суду відповідає вимогам законодавства та узгоджується з актуальними правовими підходами Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача щодо відсутності підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі позивачів -1, -2 не знайшли свого підтвердження.

Доводи відповідача, наведені із посиланням на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 у справі № 3-28/2024 (59/24), судом відхиляються, оскільки у пунктах 3 та 4 резолютивної частини вказаного рішення зазначено, що:

- окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року;

- рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Щодо суті спору.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом № 922-VIII (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення оспорюваних додаткових угод до Договору).

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 922-VIII відносини, пов'язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону № 922-VIII, частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Як свідчать матеріали справи, за результатами проведеної процедури закупівлі для потреб оборони (UA-2021-01-14-005103-a) між Білгород-Дністровською КЕЧ (споживачем) та ТОВ «ООЕК» (постачальником) було укладено договір від 19.04.2021 № 94 про закупівлю електричної енергії загальним обсягом на травень-грудень 2021 року - 4 132 469 кВт*год на суму 8 540 639,80 грн з ПДВ.

Строк постачання - з 01.05.2021 по 31.12.2021 (п. 2.4. Договору).

За частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною четвертою статті 41 Закону № 922-VIII визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (частина п'ята статті 41 Закону № 922-VIII). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

У спірних правовідносинах Договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-ІХ.

Щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 1530-ІХ) суд зазначає таке.

Законом № 1530-ІХ внесено зміни до Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) та викладено пункт 2 частини п'ятої статті 41 цього Закону в такій редакції: “Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії».

Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII слова “підписання договору про закупівлю» замінені словами “підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару», а друге речення після слів “дизельного пального» доповнено словом “природного». Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.

Так, на відміну від норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.

Зміни та доповнення до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Проте пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII як у редакції, викладеній Законом №114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом № 1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Водночас положення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі.

Тлумачення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж, визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Отже, норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII.

Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесенням змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII.

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, указала, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові відзначила, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вже було зазначено судом, положення п.2 ч.5 ст. 41 Закону №922-VIII прямо передбачають, що обов'язковою умовою для збільшення ціни договору є наявність підтверджених обставин коливання цін на ринку щодо відповідного товару, зокрема і електричної енергії.

При цьому, суд також зазначає про те, що чинне законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина п'ята статті 41 Закону №922-VIII дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Разом з тим, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 12.02.2020 у справі №913/166/19, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18, від 12.09.2019 у справі №915/1868/18).

Отже, виходячи з наведеного, суд зауважує, що предметом доведення та дослідження є обґрунтованість підстав для внесення змін до договору у зв'язку з істотною зміною обставин, а також дотримання визначеного Законом граничного розміру можливого відсоткового збільшення ціни договору.

Суд проаналізував обґрунтування необхідності зміни ціни, як підставу для підписання спірних додаткових угод.

При цьому суд враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом № 922-VIII не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24).

Параграфом 1 глави 5 розділу І ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому суд виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10 вересня 2014 року № 442 “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство “Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 926/3244/22).

Оскільки договір укладається за наслідком проведення тендеру та обрання переможця, який фактично запропонував найнижчу ціну, що відповідно є вигідним для покупця електричної енергії, за висновком суду істотність зміни ціни має розглядатися та оцінюватися не у порівнянні з найменшою ціною у період дії договору, а принаймні з ціною, що мала місце станом на момент подачі тендерної пропозиції.

Так, на підставі звернень відповідача з посиланням на коливання ціни електричної енергії на ринку, Білгород-Дністровська КЕЧ та ТОВ «ООЕК» підписали спірні додаткові угоди до Договору, а саме: від 06.08.2021 № 2, від 02.09.2021 № 4, від 08.09.2021 № 5, від 09.09.2021 № 6, від 10.09.2021 № 7, від 01.11.2021 № 8/1, від 29.11.2021 № 9, від 02.12.2021 № 10 та від 03.12.2021 № 11.

При цьому, як слушно зауважує Прокурор, опрацюванням інформації з вебсайту ДП «Оператор ринку» встановлено, що у квітні 2021 року середньозважені ціни на внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР) та на ринку «на добу на перед» (далі - РДН) становили 1 407,09 грн/МВт*год та 1450,22 грн/МВт*год відповідно.

У розрахунковому періоді, в якому, на думку постачальника, відбулася зміна ціни за одиницю товару в бік збільшення, за червень 2021 року середньозважені ціни ВДР та РДН становили 1 352,96 грн/МВт*год та 1 425,14 грн/МВт*год відповідно, тобто порівняно із квітнем 2021 року фактично зменшились на 3,9% та 1,7% відповідно.

Таким чином, у врегульованому додатковою угодою від 06.08.2021 № 2 розрахунковому періоді мало місце коливання цін на електричну енергію у бік зниження.

Варто також зазначити, що всупереч п. 13.2. Договору, про збільшення ціни з 01.06.2021 відповідач повідомив Білгород-Дністровську КЕЧ листом від 08.07.2021 щодо необхідності укладення додаткової угоди № 2, тобто значно пізніше ніж за 20 днів до застосування такої ціни.

При цьому, на час укладення додаткової угоди від 06.08.2021 № 2 товар, поставлений відповідачем з 01.06.2021 до 06.08.2021, був не тільки прийнятий Білгород-Дністровською КЕЧ у власність, а й спожитий, а отже зобов'язання з передачі такого товару у власність споживача постачальником вже було виконане.

Указані додаткові угоди також були укладені вже після того як зобов'язання з передачі товару у власність споживача постачальником вже було виконане та без своєчасного повідомлення Білгород-Дністровській КЕЧ про збільшення ціни за Договором.

Таким чином, шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод до договору ціну електричної енергії, у порівнянні з початковою ціною товару, визначеною сторонами при укладенні Договору, було фактично підвищено на 122,9% (з 2,0667159996 грн за 1 кВт*год з ПДВ до 4,60572 грн за 1 кВт *год з ПДВ).

Проаналізувавши вищенаведені обставини, суд зазначає, що оскільки після укладення Договору про закупівлю сторонами, всупереч положень п. 2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», додатковою угодою від 06.08.2021 № 2 змінено ціну за одиницю товару в бік збільшення на 10% від первинної ціни, за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі, ця додаткова угода з підстав, визначених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, підлягає визнанню недійсною.

Поряд із цим, наявність підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 06.08.2021 № 2 тягне за собою визнання недійсними подальших додаткових угод №№ 4, 5, 6, 7, 8/1, 9, 10 та 11, оскільки кожна наступна така угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередньої і автоматично незаконною, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна за послідуючими угодами у порівнянні із основним Договором фактично перевищуватиме ціну за одиницю товару більше ніж на 10%, визначених у ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

З урахуванням розповсюдження сторонами дії додаткових угод на відносини, що виникли до моменту їх укладання, суд вказує, що застосуванню також підлягають положення ч.3 ст. 632 ЦК України, що унеможливлює внесення змін до договору після його виконання.

Суд також зазначає, що внаслідок розповсюдження дії додаткових угод на попередні періоди фактично не було дотримано умов договору щодо повідомлення постачальником споживача про зміну умов договору не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування, що в свою чергу певною мірою позбавляло позивача можливості змінити постачальника електричної енергії з дотриманням положень договору. Погодження позивача-2 на підписання додаткових угод не зумовлює їх правомірність та не впливає на висновки суду щодо недотримання законодавства про закупівлі.

Крім того, суд також вважає за необхідне відмітити, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення на 122,9% шляхом так званого “каскадного» укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця та свідчить про свідоме заниження ним цінової пропозиції у тендері з метою перемоги.

Враховуючи наведене, суд звертає увагу на відсутність підстав для зміни Договору на підставі ст. 652 ЦК України, оскільки визначена спірними додатковими угодами до Договору вартість електричної енергії в повному обсязі могла бути закладена в підприємницький ризик при поданні відповідачем тендерної документації.

З урахуванням наведеного, суд погоджується з доводами Прокурора щодо наявності підстав для визнання оспорюваних додаткових угод до Договору недійсними, оскільки додатковою угодою від 06.08.2021 № 2 змінено ціну за одиницю товару в бік збільшення на 10% від первинної ціни, за відсутності відповідного та належним чином доведеного коливання ціни такого товару на ринку, а подальші додаткові угоди від 02.09.2021 № 4, від 08.09.2021 № 5, від 09.09.2021 № 6, від 10.09.2021 № 7, від 01.11.2021 № 8/1, від 29.11.2021 № 9, від 02.12.2021 № 10 та від 03.12.2021 № 11 є недійсними з огляду на те, що ними передбачено підвищення цін на електричну енергію з перевищенням максимального ліміту у 10 %, а також за відсутності належного документального обґрунтування, що не відповідає вимогам пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII.

Оскільки зазначені додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, то підстава для оплати електричної енергії за встановленою у них ціною відпала, а тому грошові кошти, на підставі норм статей 216, 1212 ЦК України, у заявленому розмірі ТОВ “ООЕК» має повернути (аналогічні висновки наведено у пунктах 71, 72, 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22).

Так, згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Між тим, розрахунок вартості поставленого товару необхідно здійснювати, виходячи з ціни за одиницю товару в розмірі 2,0667159996 грн за 1 кВт*год з ПДВ, з огляду на що Білгород-Дністровська КЕЧ за поставлений обсяг електроенергії мала сплатити відповідачу 6 059 514,18 грн.

Таким чином, внаслідок укладення додаткових угод, що підлягають визнанню недійсними, ТОВ «ООЕК» безпідставно одержало грошові кошти на загальну суму 4 993 476,34 грн, які має повернути споживачу, що відповідає приписам ст.ст. 216, 1212 ЦК України. Відтак, позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

Висновок суду щодо кваліфікації вказаних коштів як таких, що підлягають поверненню згідно зі ст.1212 ЦК України, цілком відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/2321/22.

За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Доводи відповідача щодо відсутності обґрунтованого розрахунку стягуваної суми судом відхиляються, оскільки відповідний розрахунок наявний на с. 16-17 позовної заяви.

Доводи щодо не доведення Прокурором наявності підстав для визнання недійсними інших умов оспорюваних додаткових угод, які не стосуються збільшення ціни за одиницю товару, суд також відхиляє, оскільки, проаналізувавши умови спірних додаткових угод, суд констатує, що всі вони фактично спрямовані саме на збільшення ціни предмета закупівлі.

Аргументи відповідача щодо штучного збільшення Прокурором сплачених Білгород-Дністровською КЕЧ коштів на виконання Договору на суму 2 603 275,21 грн, які були стягнуті судовим рішенням у справі № 916/2115/25, суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Так, в межах справи № 916/2115/22 господарський суд вирішував спір, який виник через відсутність своєчасної та повної оплати Білгород-Дністровською КЕЧ відповідно до умов Договору спожитої електроенергії за січень 2022 року на суму 2 603 275,21 грн.

За наслідками розгляду справи № 916/2115/22 суд установив наявність невиконаного обов'язку Білгород-Дністровської КЕЧ щодо сплати заборгованості за спожиту електроенергію на суму 2 603 275,21 грн, яку і було стягнуто на користь ТОВ «ООЕК» судовим рішенням від 24.10.2022.

При цьому, таке зобов'язання Білгород-Дністровської КЕЧ (необхідність оплати спожитої електроенергії за Договором) не виникло лише із самого рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2022 у справі № 916/2115/22. Указане рішення суду в цьому випадку є механізмом примусового виконання Білгород-Дністровською КЕЧ свого обов'язку з оплати спожитої електроенергії за Договором, який вона не виконала добровільно. Таким чином, підставою для набуття ТОВ «ООЕК» грошових коштів у сумі 2 603 275,21 грн, як оплати за спожиту електроенергію у січні 2022 року, є Договір від 19.04.2021 № 94 в редакції відповідних додаткових угод, а не рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2022 у справі № 916/2115/22, як про це безпідставно стверджує відповідач. Водночас, спір щодо обґрунтованості зміни ціни за одиницю товару за договором від 19.04.2021 № 94 в межах справи № 916/2115/22 суд не вирішував.

Щодо доводів ТОВ «ООЕК» про те, що під час розгляду позовної вимоги про визнання недійсними додаткових угод до Договору відповідачами мають бути всі сторони правочину, суд зазначає наступне.

У пунктах 57, 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 (на яку посилається ТОВ «ООЕК») наведено правовий висновок про те, що, вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та встановивши факт пред'явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав. Якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійсним суд встановить, що позов пред'явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб'єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.

Тобто Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позов, який пред'являється особою, що не була учасником правочину, про визнання правочину недійсним, повинен бути пред'явлений до всіх учасників такого правочину. Однак, у наведеній справі позов був пред'явлений не стороною правочину, а відповідачами були визначені не всі учасники правочину. Натомість у справі, яка розглядається, позов пред'явлений Прокурором в інтересах держави в особі, зокрема, сторони оспорюваного правочину, а тому вона набуває статусу позивача відповідно до вимог абзацу 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України, що свідчить про необґрунтованість посилання відповідача на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19.

У справі № 916/1062/23, на яку також посилається відповідач, Верховний Суд погодився з доводами скаржника в частині неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень як висновку щодо застосування норм статей 203, 215, 216 ЦК (в контексті того, що під час розгляду позову про визнання правочину недійсним сторонами справи мають бути всі сторони цього правочину), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, так і висновків щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, та зазначив, зокрема, що у справі, що розглядається, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод до договору 16.03.2020 № 194, пред'явленої лише до однієї зі сторін оспорюваних правочинів (ТОВ "ООЕК"), не відповідає висновкам, наведеним як у зазначених постановах Великої Палати Верховного Суду, так і постановах Верховного Суду.

У справі № 924/334/22 Верховний Суд у постанові від 04.07.2024 також зазначив, що вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та встановивши факт пред'явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав (такий висновок, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

У свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 викладено висновки про те, що: "98. У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред'явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб'єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов'язань відповідно до положень Закону № 922-VIII (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 924/524/24).

Верховний Суд у постановах від 30.10.2024 у справі № 910/9383/23, від 04.09.2024 у справі № 922/42/24 та від 10.07.2024 у справі № 916/1055/23, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, дійшов висновку, що у таких спорах (про визнання недійсними додаткових угод до договору, укладеного за результатами здійснення публічних закупівель та стягнення внаслідок цього безпідставно набутих коштів) під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним позов повинен бути пред'явлений до всіх учасників цього правочину. Водночас у справах № 922/42/24, № 916/1055/23 сторона такого договору не була визначена позивачем, а тому вказане свідчить про неподібність правовідносин у справах № 922/42/24, № 916/1055/23 та № 916/722/25. В свою чергу, у справі № 910/9383/23 Верховний Суд зазначив, що Університет фактично втратив процесуальний статус позивача в справі (учасника справи) в зв'язку із попереднім залишенням судом першої інстанції без розгляду позову прокурора в частині захисту інтересів держави в особі Університету з підстав неправомірності заявлення прокурором позову в особі Університету, який не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб'єктом владних повноважень.

Водночас у постанові Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 916/1055/23 також у спорі з подібними правовідносинами за позовом Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Офісу Держаудитслужби, Вилківської міської ради та Відділу освіти до ТОВ "ООЕК" про визнання недійсними додаткових угод № 2-6 та стягнення з ТОВ "ООЕК" на користь Відділу освіти безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 132 424,07 грн. дійшов таких висновків.

Так, Верховний Суд у п. 32 вказаної постанови зазначив, що у цій справі, з урахуванням аргументів скаржника щодо неправильного визначення прокурором сторін у справі (вважає, що Відділ освіти мав бути відповідачем у справі; позов хоч і заявлений в інтересах Офісу Держаудитслужби, проте без жодних вимог, що не задовольняє її інтереси), Верховний Суд має надати відповіді на питання, зокрема, чи правильно прокурор визначив Відділ освіти, який є стороною оскаржуваних правочинів, як позивача, а не відповідача.

Відповідаючи на це питання Верховний Суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 задовольнила позов прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та замовника за договором про постачання електричної енергії до виконавця про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів. Отже, одна сторона правочину може бути позивачем у справах щодо визнання такого правочину недійсним звертаючись із таким позовом до відповідача - іншої сторони правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (п. 38), зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20.

Крім того, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 дійшов висновку, що Відділ освіти, сім'ї, молоді та спорту Чернігівської райдержадміністрації, в інтересах якого звернувся прокурор, є належним позивачем.

У п. 8.10 постанови від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Отже, враховуючи, що у цій справі Прокурор заявив вимогу про стягнення з ТОВ "ООЕК" на користь Білгород-Дністровської КЕЧ безпідставно сплачених бюджетних коштів, суд вважає, що Прокурор, звертаючись із позовом в інтересах держави в особі, зокрема позивача-2, правильно визначив відповідачем у цій справі саме ТОВ "ООЕК".

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 916/13/24.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 239 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Стаття 331 ГПК України передбачає, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Згідно з зазначеною нормою, надання заявникові відстрочення або розстрочення виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочення, проте визначальним фактором при наданні відстрочення є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Як вбачається з вищевказаної норми, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Отже, розстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

До обставин, які ускладнюють виконання судового рішення належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника тощо (рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 у справі №1-7/2013).

У рішенні ЄСПЛ у справі “Савіцький проти України» від 26.07.2012 зазначено, що суд повторює, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Водночас, Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, у зв'язку з чим, суд повинен оцінювати докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Особа, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.

В першу чергу суд враховує, що відповідач бездоказово стверджує про свій “скрутний фінансовий стан», при цьому не надав ані доказів свого фінансового стану, ані перевіреної фінансової та бухгалтерської звітності, що подається до контролюючих органів, та згідно якої має підтверджуватися збитковість підприємства, ані інших доказів таких обставин.

При цьому, відповідач, зазначаючи про обставини несвоєчасного виконання своїх зобов'язань з боку інших учасників ринку електричної енергії та існування значної дебіторської заборгованості перед ТОВ “ООЕК», відповідач жодним чином не навів доводів, що він не уникає свого обов'язку перед позивачем, а натомість шукає шляхи та вживає заходи для погашення стягнутих за рішенням суду коштів у випадку задоволення позовних вимог.

Довідки, складені самим відповідачем і підписані його власним директором (тобто особою, завідомо упередженою на користь відповідача), за відсутності первинних документів або судових рішень вочевидь не є належним доказом існування та розміру дебіторської та кредиторської заборгованості. До того ж, навіть у разі наявності певної заборгованості, це не свідчить про неможливість виконання судового рішення.

Водночас, суд зазначає, що зі змісту наданих ТОВ “ООЕК» документів можна дійти висновку про здійснення відповідачем підприємницької діяльності, яка в умовах воєнного стану дозволяє включити відповідача до переліку критично важливих підприємств. Проте, включення відповідача до переліку критично важливих підприємств не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення, оскільки суд має врахувати інтереси іншої сторони по справі, в даному випадку, позивача, який, вочевидь, також розраховує на отримання коштів для забезпечення своїх спеціальних обов'язків в умовах воєнного стану.

Вищенаведене є підставою для відхилення доводів відповідача, викладених в заяві про розстрочення виконання рішення, як таких, що не підтверджені належними і допустимими в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами, а тому у задоволенні заяви ТОВ “ООЕК» про розстрочення виконання судового рішення строком на один рік рівними щомісячними платежами суд відмовляє.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд врахував, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, витрати зі сплати судового збору у розмірі 103 668,15 грн підлягають покладенню на відповідача.

При цьому суд відхиляє клопотання відповідача про покладення витрат зі сплати судового збору на ТОВ «ООЕК» та Білгород-Дністровську КЕЧ порівну.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Насамперед суд зазначає, що ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов'язок здійснити розподіл судових витрат у зазначений вище спосіб.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, укладення спірних додаткових угод було ініційовано ТОВ «ООЕК», з огляду на що суд вважає цілком правомірним покладення судових витрат саме на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, код ЄДРПОУ 38296363) в інтересах держави, в особі: Міністерство оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 00034022); Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району (67701, м. Білгород-Дністровський, вул. Лікарняна, 1А, код ЄДРПОУ 08124865) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) про визнання недійсними додаткових угод та стягнення - задовольнити.

2. Визнати недійсними додаткові угоди від 06.08.2021 №2, від 02.09.2021 № 4, від 08.09.2021 № 5, від 09.09.2021 № 6, від 10.09.2021 № 7, від 01.11.2021 № 8/1, від 29.11.2021 № 9, від 02.12.2021 № 10 та від 03.12.2021 №11 до договору від 19.04.2021 №94 про закупівлю електричної енергії, укладеному між Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району (вул. Лікарняна, 1-А, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 67701, код ЄДРПОУ 08124865) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (вул. Мала Арнаутська, 88, м. Одеса, 65007, код ЄДРПОУ 42114410).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) на користь Міністерства оборони України в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (67701, м. Білгород-Дністровський, вул. Лікарняна, 1А, код ЄДРПОУ 08124865) безпідставно одержані грошові кошти на загальну суму 4 993 476 (чотири мільйони дев'ятсот дев'яносто три тисячі чотириста сімдесят шість) грн. 34 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопосточальна компанія» (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, код ЄДРПОУ 38296363) судовий збір в розмірі 103 668 (сто три тисячі шістсот шістдесят вісім) грн. 15коп.

5. В задоволенні заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" про розстрочення виконання рішення суду - відмовити.

6. В задоволенні заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" про застосування ч.9 ст.129 ГПК України - відмовити.

Накази видати.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://od.arbitr.gov.ua

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 08.05.2026р.

Суддя В.Д. Найфлейш

Попередній документ

136879013

Наступний документ

136879015

Інформація про рішення:

№ рішення:	136879014
№ справи:	916/722/25
Дата рішення:	28.04.2026
Дата публікації:	29.05.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Одеської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (29.05.2026)
Дата надходження:	29.05.2026

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

22.04.2025 12:55	Господарський суд Одеської області
30.04.2025 15:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
03.06.2025 12:00	Господарський суд Одеської області
27.01.2026 16:30	Господарський суд Одеської області
10.02.2026 16:00	Господарський суд Одеської області
03.03.2026 12:30	Господарський суд Одеської області
24.03.2026 10:30	Господарський суд Одеської області
14.04.2026 11:00	Господарський суд Одеської області
28.04.2026 16:00	Господарський суд Одеської області