79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
20.05.2026 Справа № 914/1397/25(444/3175/25)
Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі кредит», м.Київ
до відповідача: ОСОБА_1 , с. Нове село
про стягнення 133 594,31 грн
в межах провадження у справі № 914/3708/23
за заявою: ОСОБА_1
про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю “Селфі кредит» подало до Жовківського районного суду Львівської області позов до ОСОБА_1 про стягнення 133 594,31 грн.
Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 20.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 23.09.2025.
Ухвалою суду від 23.09.2025 справу №444/3175/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Селфі кредит» до ОСОБА_1 про стягнення 133 594,31 грн заборгованості, передано для розгляду у межах справи №914/1397/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.10.2025 справу №914/1397/25(444/3175/25) передано судді Артимовичу В.М., в провадженні якого перебувала справа №914/1397/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Львівської області від 20.10.2025 за №249 призначено повторний автоматизований розподіл справи №914/2935/25.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2025 справу №914/1397/25 розподілено для розгляду судді Чорній Л.З.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.10.2025 справу №914/1397/25(444/3175/25) передано судді Чорній Л.З., в провадженні якої перебуває справа №914/1397/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Селфі кредит» до ОСОБА_1 про стягнення 133 594,31 грн
- прийнято до розгляду в межах провадження у справі №914/1397/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
В судове засідання призначене на 14.01.2026 рік сторони не з»явилися, вимог ухвали суду не виконали, причин неявки суду не повідомили.
В судове засідання від 18.03.2026 року позивач не з»явився, через систему “Електронний суд» 09.02.2026 року подав відповідь на відзив, яким не погодився з позицією відповідача викладеної у запереченнях на позов.
Представник відповідача усно в засіданні суду просила відкласти розгляд справи з метою надання можливості подати заперечення щодо суми позовних вимог.
Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 18.03.2026, розгляд справи відкладено на 20.05.2026.
У судове засідання 20.05.2026 сторони не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання.
19.05.2026 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» додаткові пояснення у справі, в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог. У поясненнях посилається на те, що 21.05.2025 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено керуючим реструктуризацією ОСОБА_1 арбітражного керуючого Гаврилюка Олександра Романовича; оприлюднено на офіційному веб-сайті оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ). 12.08.2025 ТзОВ «Селфі Кредит» на адресу ОСОБА_1 направлено досудову вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором. 19.08.2025 представником позивача подано у Жовківський районний суд Львівської області позовну заяву про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вищезазначеним кредитним договором. Таким чином, досудові та позовні вимоги до ОСОБА_1 позивач пред'явив вже після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, тобто після 21.05.2025. Щодо нарахованих відсотків за користування кредитними коштами згідно Договору №1952266 представник відповідача вказує на те, що враховуючи той факт, що провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 відкрито 21 травня 2025 року, грошові вимоги Позивача стосовно нарахованих відсотків за користування кредитом є незаконними. Оскільки станом на 20.05.2025 заборгованість за відсотками становила 40 397,98 грн. В подальшому нарахування відсотків зі сторони Позивача не мали здійснюватись. У позовній заяві Позивач вказує на заборгованість за штрафними санкціями у розмірі 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень). З даною грошовою вимогою сторона Відповідача не погоджується, оскільки попередній розрахунок відсотків за кредитним договором був здійснений невірно. Більше того, сам договір №1952266 від 12.12.2024 не містив положення щодо порядку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання боржником грошових зобов'язань, йшлося лишень щодо умов нарахування відсотків за користування кредитом. У позовній заяві представник Позивача просить суд стягнути з Відповідача грошові кошти на професійну правничу допомогу у розмірі 22 539,15 грн. З даною позовною вимогою сторона Відповідача не погоджується, оскільки вважає такі витрати неспівмірними з обсягом виконаної роботи та недостатньо обгрунтованими. Зокрема, у долучених до позову рахунку на оплату №288 від 17.07.2025 року та акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 14 серпня 2025 року, загальна вартість правової допомоги, наданої за договором по боржнику ОСОБА_1 складає лише 2 500,00 грн. Також, представник відповідача посилається на те, що Позивачем не були заявлені кредиторські вимоги відповідно до частини першої статті 45 КУзПБ, тому вважає, що грошові вимоги ТзОВ «Селфі Кредит» не підлягають задоволенню.
Також, 19.05.2026 в системі «Електронний суд» представник відповідача сформував клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю адвоката у слідчих діях у кримінальній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Судом створені всі необхідні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав та обов'язків, вжито заходів для належного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, зважаючи на те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
У судовому засіданні 20.05.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Обставини справи встановлені судом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12.12.2024 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 в електронній формі (шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором) укладено договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» №1952266. Загальний розмір кредиту становить 40 000,00 грн.
Відповідач отримав грошові кошти у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача з використанням реквізитів платіжної картки і зобов'язався повернути їх у строки, визначені у зобов'язанні.
Позивач посилається на те, що в порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 133 594,31 грн, в тому числі 39 997,99 заборгованість за тілом кредиту, 73 596,32 грн заборгованість за процентами та 20 000,00 грн штрафу.
Позивач зазначає, що звертався з вимогами до відповідача про погашення заборгованості, проте заборгованість не погашена.
Пунктом 6.4 договору встановлено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов'язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом споживач зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 6 000,00 грн на четвертий день такого невиконання та/або неналежного виконання; у розмірі 1 200,00 грн починаючи з п'ятого дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.
ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» виконало умови договору про надання споживчого кредиту та додаткової угоди до нього перерахувавши шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки відповідача кошти, що підтверджується листом ТОВ «Пейтек» щодо успішності переказу грошових коштів, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суму кредиту.
Статтями 1046-1047 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 статті 3Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом статті12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З договору про надання споживчого кредиту від 12.12.2024 укладеного між позивачем і відповідачем, вбачається, що у відповідності до вимог частини 1статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договорів, які оформлені в електронній формі з використанням одноразових ідентифікаторів, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Відповідач не надав доказів факту здійснення позивачем дій, які сприяли б укладенню договору не ним, а іншою особою.
Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» такі правочини вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно з статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.
У постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК Україниі охоронна норма ч. 2ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно дост. 625 ЦК Українияк грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Позивач просив, крім тіла позики стягнути заборгованість за відсотками у розмірі 73 596,32 грн.
Суд дійшов висновку, що правомірним є стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, яка нарахована до 21.05.2025 у розмірі 40 397,98 грн, оскільки 21.05.2025 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 120 Кодексу з процедур банкрутства з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника припиняється нарахування штрафів та інших фінансових санкцій, а також відсотків за зобов'язаннями боржника.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Щодо стягнення із відповідача штрафу за порушення позичальником зобов'язання, суд зазначає таке.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Умовами договору передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов'язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом споживач зобов'язаний сплатити штраф.
Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до ЗУ "Про споживче кредитування", зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ "Про споживче кредитування" у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Кредитний договір відповідачкою був укладений 12.12.2024, тобто після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.
Зважаючи на викладене, штраф у розмірі 20 000,00 грн за прострочення позичальником виконання зобов'язання, підлягає стягненню із відповідача.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають задоволенню частково у розмірі 39 997,99 грн - заборгованості за тілом кредиту, 40 397,98 грн - заборгованості за відсотками, 20 000,00 грн - заборгованості за штрафними санкціями.
Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, відповідно до норм ст. 129 ГПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача.
У позовній заяві представник позивача просить суд стягнути з відповідача грошові кошти на професійну правничу допомогу у розмірі 22 539,15 грн.
Згідно із частиною першою статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 123 ГПК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 10 березня 2025 року між АДВОКАТСЬКИМ ОБ'ЄДНАННЯМ «СВК ПАРТНЕРС» та ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» укладено договір про надання правової (правничої допомоги) № 52, далі за текстом «Договір про надання правової допомоги».
Відповідно до п. 4.1 Договору про надання правової (правничої) допомоги за надання правової (правничої) допомоги за цим Договором КЛІЄНТ зобов'язується сплатити АДВОКАТСЬКОМУ ОБ'ЄДНАННЮ витрати та гонорар згідно з тарифами визначеними у додатку №2 до цього Договору. Таким чином Позивач, з урахуванням п.1 та п.2 ч.1 Додатку 2 до Договору про надання правової допомоги, яким визначено вид та вартість правової (правничої) допомоги, а також з урахуванням ч. 2 Додатку 2, сплатив АДВОКАТСЬКОМУ ОБ'ЄДНАННЮ правову допомогу у розмірі 2 500,00 грн (Дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок) за аналіз фактичних обставин справи, збір та підготовка доказів у справі, а також за підготовку, написання та оформлення ним цієї позовної заяви, що підтверджується рахунком, платіжною інструкцією та актом приймання-передачі правової (правничої) допомоги, які додаються до цієї позовної заяви. Крім цього, позивач зобов'язаний буде додатково сплатити АДВОКАТСЬКОМУ ОБ'ЄДНАННЮ гонорар у розмірі 15 % (п'ятнадцять відсотків) від суми боргу, яка підлягає стягненню із Відповідача за цією позовною заявою.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Керуючись ст.ст. 13, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-241 ГПК України, ст.ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Кузіль Ірини Богданівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі кредит» (04070, м. Київ, вул. Андріївський узвіз, буд. 1А; ЄДРПОУ 43979069) 39 997,99 грн - заборгованості за тілом кредиту, 40 397,98 грн - заборгованості за відсотками, 20 000,00 грн - заборгованості за штрафними санкціями, 2 422,40 грн - судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Наказ видати згідно з ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складений 27.05.2026.
Суддя Чорній Л.З.