27.05.26
22-ц/812/863/26
27 травня 2026 року м. Миколаїв
справа №490/2801/25
провадження №22-ц/812/863/26
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Локтіонової О. В.,
суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О. А. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог
В квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс» або Товариство) подало до суду зазначений позов, який обґрунтовувало наступним.
19 жовтня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір №10002468913 про надання фінансового кредиту на суму 10 000,00 грн.
ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» виконало свої зобов'язання, надавши грошові кошти. Однак, позичальник порушив умови договору, не повернув кредит і не сплатив проценти, що призвело до виникнення заборгованості.
05 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №556/ФК-22, за умовами якого первісний кредитор за плату передав новому кредитору права вимоги за кредитними договорами, зокрема, і за договором, укладеним із ОСОБА_1 .
Позивачем було надіслано відповідачу досудову вимогу №3311608532-АВ від 30 жовтня 2023 року про сплату заборгованості за кредитним договором, яка проігнорована останнім.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує свої зобов'язання належним чином, ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з нього заборгованість за кредитним договором №10002468913 від 19 жовтня 2020 року у розмірі 23 907,19 грн, з яких 6757,50 грн заборгованість за тілом кредиту, 17 149,69 грн заборгованість за відсотками, а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн.
Позиція відповідача у суді першої інстанції
ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що факт укладення кредитного договору не доведений позивачем належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідач будь-яким способом реєструвався в інформаційно- телекомунікаційній системі, на яку вказує позивач, що відповідачем було створено в такій системі електронний кабінет, що відповідач отримав пропозицію (оферту) та ознайомився з нею, що отримав електронне повідомлення від кредитодавця із одноразовим ідентифікатором, що відповідач вводив одноразовий ідентифікатор в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, що використовував одноразовий ідентифікатор для підписання (укладення) кредитного договору.
Також зазначив, що позивачем жодним чином не доведено факту отримання саме відповідачем обумовлених договором коштів.
Щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначив, що він не відповідає характеру виконаної адвокатом роботи, принципам співмірності та розумності судових витрат, критеріям реальності адвокатських витрат, а також критеріям розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 лютого 2026 року, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 20 березня 2026 року, позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №10002468913 від 19 жовтня 2020 року у розмірі 20 436, 55 грн, з яких 6757,50 грн сума заборгованості за тілом кредиту, 13 679,05 грн сума заборгованості за відсотками, а також судовий збір у розмірі 2070,56 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача, який є новим кредитором згідно із договором факторингу, виникло право вимоги до відповідача, який належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, а тому наявні підстави для стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту та відсотками станом на 10 червня 2021 року, що відповідає умовам, передбаченим у п.1.2, 3.1, 9.9 договору.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд врахував доводи відповідача, складність справи, перелік наданих послуг, час, необхідний для складання позовної заяви у спорі, а також критерії розумності та співмірності.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи свою скаргу, відповідач зазначав, що позивачем не надано належних та недопустимих доказів, які підтверджують позовні вимоги.
Крім того, звернуто увагу на те, що первісний кредитор мав право нараховувати проценти за кредитним договором лише в строк кредитування.
Також відповідач вказав про незгоду з заявленим розміром витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9000 грн, який на його думку, не відповідає характеру виконаної адвокатом роботи, принципам співмірності та розумності судових витрат, критеріям реальності адвокатських витрат, та критеріям розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі.
Доводи інших учасників справи
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
У відзиві Товариство наголосило на тому, що понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становлять 4000 грн. Докази їх понесення будуть надані у строк та в порядку, передбачені ч.8 ст.141 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
19 жовтня 2020 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №10002468913, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 10 000,00 грн строком на 30 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі: знижена процентна ставка - 1,14% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (річна процентна ставка 416,1%) застосовується на період строку надання кредиту (починаючи з першого дня перерахування суми кредиту та до закінчення 30 днів, якщо в цей строк позичальник здійснить повне погашення заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох робочих днів, що слідують за датою закінчення такого строку; стандартна процентна ставка - 2,14 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (річна процентна ставка 781,1%) застосовується у межах строку надання кредиту (30 днів), якщо позичальник не виконав умови для застосування зниженої процентної ставки.
Згідно з п.3.1 договору нарахування процентів здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення.
Пункт 9.9. договору визначає, що сторони погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного п.1.2 цього договору, є процентами в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України.
Розділ 4 договору передбачає умови пролонгації строку кредиту. Так, позичальник має право продовжити строк користування кредитом, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про продовження (пролонгацію). Для продовження строку користування кредитом позичальник сплачує товариству меншу суму із наступних: або нараховані проценти за ту кількість днів, на яку бажає продовжити строк, або повну заборгованість по процентах на момент оформлення пролонгації. Позичальник має право продовжити строк користування кредитом необмежену кількість разів. При кожному продовженні строку користування кредитом між позичальником та товариством укладаються відповідні додаткові угоди, які є невід'ємними частинами цього договору.
Факт перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 10 000,00 грн в день укладення договору підтверджується інформаційною довідкою платіжної системи ТОВ «Платежі Онлайн» та повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» про те, що 19 жовтня 2020 року на платіжну карту ОСОБА_1 № НОМЕР_1 було здійснено зарахування коштів на суму 10 000,00 грн.
05 вересня 2022 року ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» відступило право вимоги за кредитним договором №10002468913 від 19 жовтня 2020 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс».
Відповідно до умов договору факторингу право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги у формі наведеної у додатку №1 до цього договору.
За змістом додатку №1 до договору факторингу від 05 вересня 2022 року ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» відступило право вимоги за кредитним договором №10002468913 від 19 жовтня 2020 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс» на суму 23 907,19 грн, з яких 6757,50 грн заборгованість за тілом кредиту, 17 149,69 грн заборгованість за відсотками.
За розрахунком позивача заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №10002468913 становить 23 907,19 грн, з яких 6757,50 грн сума заборгованості за тілом кредиту, 17 149,69 грн сума заборгованості за відсотками.
З наданого розрахунку вбачається, що відповідач здійснював погашення заборгованості, але не у повному обсязі.
Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому згідно з статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).
В силу частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з вимогами частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов'язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» на суму 20 436,55 грн, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача, який є новим кредитором згідно із договором факторингу, виникло право вимоги до відповідача, який належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, а тому наявні підстави для стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту та відсотками станом на 10 червня 2021 року, що відповідає умовам, передбаченим у п.1.2, 3.1, 9.9 договору.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд врахував доводи відповідача, складність справи, перелік наданих послуг, час, необхідний для складання позовної заяви у спорі, а також критерії розумності та співмірності, а тому стягнув ці витрати у розмірі 3000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
З досліджених доказів вбачається, що відповідачем було отримано 19 жовтня 2020 року від ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» 10 000,00 грн кредитних коштів. Вказане товариство 05 вересня 2022 року відступило право вимоги за кредитним договором №10002468913 від 19 жовтня 2020 року, укладеним з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Діджи Фінанс». Відповідач у строк, визначений п.1,2, 3.1 договору кредитні кошти кредитору не повернув, а тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що він має відшкодувати новому кредитору 20 436,55 грн, які складаються з 6757,50 грн заборгованості за тілом кредиту та 13 679,05 грн заборгованості за відсотками, нарахованими станом на 10 червня 2021 року.
Розмір заборгованості розрахований відповідно до умов кредитного договору. Відповідач його не спростував.
Посилання відповідача на те, що позивачем не було доведено належними доказами заявлені позовні вимоги, спростовуються дослідженими доказами. Доказів на підтвердження своїх доводів, які б розвінчували доводи позивача, відповідач не надав.
Стосовно тверджень відповідача про те, що стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача у сумі 3000,00 грн, є необґрунтованим, колегія суддів вважає безпідставними.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 9000,00 грн.
Розподіляючи судові витрати, суд вважав, що з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт із представництва позивача в суді, принципів розумності та співмірності судових витрат, їх реальності, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у частковому розмірі, а саме 3000,00 грн.
Наявні у матеріалах справи докази свідчать, що адвокатом Білецьким Б. М. були надані позивачу у суді першої інстанції послуги на суму 9000,00 грн.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналізуючи складені представником позивача заяви по суті справи, на предмет складності, обсягу та часу, витраченого для їх складання, обсяг виконаних робіт згідно з актом приймання-передачі наданих послуг, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 3000,00 грн є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних робіт.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню не підлягає, бо є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 лютого 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Локтіонова
Судді Т. В. Крамаренко
О. О. Ямкова
Повне судове рішення складено 27 травня 2026 року.