Справа № 455/1711/25 Головуючий у 1 інстанції: Івасенко С.М.
Провадження № 22-ц/811/264/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
19 травня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гриб Олега Васильовича на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року в складі судді Івасенко С.М. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
У серпні 2025 року позивач ТОВ «Споживчий центр» через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №17.01.2025-100000269 в розмірі 54180,00 грн., а також судових витрат.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, 17.01.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 17.01.2024-100000269, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 18000,00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 17.01.2025, строком на 155 днів. У свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на дату подання позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 54180,00 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 18000,00грн., по процентам в розмірі 22320,00 грн, комісії 1620,00 грн, додаткової комісії в розмірі 3240,00 грн, по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання 9000,00 грн. Враховуючи те, що відповідач всупереч умов надання кредиту не повертає кредитні кошти, просив позов задовольнити.
Оскаржуваним рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором (оферти) 17.01.2025-100000269 від 17.01.2025 у розмірі 41940, 00 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати, що становлять 1875 грн. 18 коп. судового збору.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якого подав адвокат Гриб О.В., вважає рішення необгрунтованим, прийнятим за неповного з'ясування обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Зокрема вказує на те, що не погоджується з позицією суду першої інстанції в частині стягнення відотків за користування кредитом в розмірі 22320,00 грн. та комісії за надання кредиту 1620,00 грн.
Вважає, що на нього поширюються положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині нарахування відсотків, оскільки відповічак ОСОБА_1 на даний час, як офіцер поліції проходить військову службу у стрілецькому полку поліції особливого призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на підтвердження чого надав копію службового посвідчення та довідку про участь у бойових діях.
Стверджує, що у відповідді «Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 27.10.2025 зазначається, що ціль створення стрілецького полку патрульної поліції «Хижак-1» є участь в обооні України; участь у виконанні бойових завдань ЗСУ; участь у виконанні бойових, спеціальних завдань із відсічі збройної агресії проти України.
Апелянт звертає також увагу на те, що позивачем ТОВ «Споживчий центр» при поданні позовної заяви не було надано розрахунку заборгованості за відсотками, з якого слідувало нарахування відсотків за конкретний період. Вважає, що суд першої інстанції виходив з припущень та гіпотез наданих ТОВ «Споживчий центр».
Просить скасувати рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року у частині стягнення відсотків 22320,00 грн та комісії за обслуговування кредиту, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий центр» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. При цьому наголошує, що відповідач має статус поліцейського, а не військовослужбовця, а тому на нього не поширюються пільги встановлені п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договром, ціна позову є меншою тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр», суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами 17.01.2025 укладено кредитний договір, за яким відповідач отримав 18000,00 грн строком на 155 днів із сплатою відсотків протягом узгодженого між сторонами періоду. Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши кредитні кошти, проте відповідач не виконував взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка останнім не спростована.
При цьому суд першої інстанції відхилив агрументи сторони відповідача про те, що на нього поширюються положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки відповідач проходить службу в поліції, яка є державною службою особливого характеру, її правове регулювання здійснюється Законом України «Про національну поліцію», який не містить положень про відсутність нарахувань процентів за користування кредитними коштами. Доказів того, що відповідач є військовослужбовцем та проходить саме військову службу, останній суду не надав, а тому позивач правомірно нарахував відсотки за користування кредитом.
Суд також погодився із розрахованою сумою комісії за надання кредиту кредиту в розмірі 1620,00 грн.
В частині стягнення додаткової комісії та неустойки суд відмовив, виходячи з положень Закону України «Про споживче кредитування» та п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язання за договором, саме ця норма ЦК України є пріоритетною і превалює над нормою Закону України «Про споживче кредитування».
Беручи до уваги те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» тіла кредиту в сумі 18000,00 грн, відмови в задоволенні стягненя додаткової комісії в сумі 3240,00 грн та неустойки в сумі 9000,00 грн. не оскаржується, відтак відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності, не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині стягнення відсотків за користування кредитом та комісії за надання кредиту.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17.01.2025 сторони уклали кредитний договір, шляхом підписання відповідачем заявки, що є невід'ємною частиною договору, електронним підписом одноразовим ідентифікатором «Е227», за яким відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 18000,00 грн. на строк 155 днів з дати його надання.
Дата надання/видачі кредиту - 17.01.2025. Дата повернення (виплати) кредиту - 20.06.2025.
Процентна ставка «Стандарт» у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів.
Процентна ставка «Економ» у розмірі 0,5% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових платежів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка »Стандарт».
Комісія, пов'язана з наданням кредиту, - 9% від суми кредиту та дорівнює 1620,00 грн, яка нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно графіку платежів.
Згідно із п. 3.1. Договору за цим договором кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.
Пунктом 3.2. Договору встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 4.1. Договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_1 .
Днем надання кредиту вважається: списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця. У випадку, якщо дата ініціювання платіжної операції з надання кредиту не співпадає з датою завершення цієї платіжної операції з надання кредиту, днем/датою надання кредиту є дата ініціювання цієї платіжної операції, якщо платіжна операція була завершена (навіть у випадку її завершення в пізнішу дату). Неможливість завершення ініційованої кредитодавцем платіжної операції з надання кредиту не з вини кредитодавця є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов'язків сторін за даним договором, включаючи обов'язок кредитодавця з надання кредиту. Неможливість видачі кредиту готівкою у зв'язку з нез'явленням позичальника для її отримання у дату надання/видачі кредиту, зазначену в заявці, є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов'язків сторін за даним договором, включаючи обов'язок кредитодавця з надання кредиту. У випадку настання вказаних скасувальних обставин даний договір є розірваним та припиненим з дати надання/видачі кредиту, зазначеної в заявці у випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитодавця, позичальник зобов'язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку сплати платежу (п. 4.3. Договору).
Відповідно до п. 6.1. Договору позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором, - негайно, з моменту пред'явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
Згідно із п. 10.1. Договору цей договір набирає чинності з дати отримання кредитодавцем у інформаційній системі кредитодавця від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитодавця на номер телефону позичальника, вказаний при реєстрації у інформаційній системі кредитодавця.
Відповідач ОСОБА_1 своїм електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором E227) підписав пропозицію про укладення кредитного договору (оферти) та заявку на отримання кредиту, що підтвердило укладення кредитного договору та отримав на свій рахунок кошти у розмірі 18000,00 грн., тому вважається, що повністю акцептовано умови договору.
Отже, зі змісту Договору вбачається, що в такому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, його підписано одноразовим ідентифікатором E227, а відтак є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов'язків сторін.
У свою чергу відповідач не заперечував ні факту укладення договору, ні факту отримання грошових коштів у кредит.
Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов'язання за Договором не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до приписів частини 1статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Нормою статті 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із положеннями частини 1статті 611 ЦК Україниу разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.
Згідно із приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
За змістом частини 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Судом правильно встановлено, що банк виконав свої зобов'язання за договором укладеним між сторонами, видавши відповідачу кредитні кошти у сумі 18000,00 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , у порушення умов договору, своєчасно, в порядку та на умовах визначених договором, кредитні кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, що стверджується розрахуноком заборгованості.
Аргументи апелянта на те, що розрахунок заборгованості не мість порядку та строку нарахування відсотків за користування кредитом не заслуговує на увагу, оскільки такий розрахунок заборгованості узгоджується графіком платежів, узгодженим між сторонами під час укладення договору, а семе у п. 14 Договору, де чітков визначено, що протягом перших трьох періодів (17.01.2025 по 19.04.2025), відсотки розраховані за ставкою 1% в день (п. 6), а в період двох інших періодів з 20.04.2025 по 20.06.2025 року - за ставкою 0,5% в день (п.7), що в загальному становить 22320,00 грн. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що відсотки за користування кредитом нараховані поза межами строку кредитування.
Перевіряючи доводи скарги в частині поширення на відповідача положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів іх сімей», судова колегія виходить з такого.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним законом України від 24лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, відповідач з 27 серпня 2019 року проходить службу в поліції, з 02.09.2024 року є інспектором полку поліції особливого призначення патрульної поліції (стрілецький) («Хижак-1»), з 27.02.2025 року до 06.04.2025 року перебував у відрядженні в Сумській області та брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, що підтверджується копіями спеціального жетона №0174336 та довідкою ДПП НП України №5935/41/4/03-2025 від 30.07.2025 року.
З відповіді Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 27.10.2025 слідує, що згідно із пунктом 4 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію» під час дії воєнного стану поліція особливого призначення в ході відсічі збройної агресії проти України за рішенням військового командування, погодженим з керівником поліції або уповноваженим ноим особою, може брати участь в обороні України відповідно до Закону України «Про оборону України» шляхом безпосереднього ведення бойових дій.
Створення полку особливого призначення патрульної поліції (стрілецький) «Хижак-1» відбулося з метою виконання бойових завдань та відсічі нападу ворога, при цьому перебування у його складі відповідача, сторонами не заперечується.
Поліцейські, які проходять службу в підрозділах типу «Хижак» (ППОП), залишаються працівниками Національної поліції, а не військовослужбовцями ЗСУ.
Однак, у зв'язку з виконанням бойових завдань, поліцейські, які беруть участь у таких заходах, набувають прав на соціальні гарантії, аналогічні тим, що мають військові, у разі доведення того, що він бере (брав) участь у бойових діях.
Суд першої інстанції наведеного не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача положень п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 в період 27 лютого 2025 року до 06 квітня 2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України в Сумській області, судова колегія доходить висновку, що в цей період (27.02.2025 по 06.04.2025) на нього поширюються положення п. 15 ст. 14 Закну України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».
В решті періоду, положення вказаного Закону не поширюються, оскільки наявність статусу інспектора полку поліції особливого призначення не надає такого права без участі у заходах, необхідних для оборони України.
Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Враховуючи навдене, розмір відсотків за період 17.01.2025 по 20.06.2025, за виключенням періоду перебування відповідача у відрядженні та у зв'язку з цим участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, становить 15300,00 грн.
Щодо стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 1620,00 грн, то колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 8 договору заявки від 17.01.2025, яка є невід'ємною частиною кредитного договору, сторонами погоджена комісія, пов'язана з наданням кредиту - 9% від суми Кредиту та дорівнює 1620,00 грн, яка відповідає умовам договору і визначення її у договорі не суперечить Закону, зокрема статті 1 та 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Тобто, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитора встановлювати у кредитному договорі комісію.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про правомірність дій позивача щодо встановлення комісії за надання кредиту та за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки укладеним між сторонами договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов'язкових платежів.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстацій в означеній частині є правильним та таким, що грунтується на вимогах чинного законодавства.
Апелянт у скарзі не навів жодних обгрунтувань, які б свідчили про помилковість оскаржуваного рішення в цій частині.
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на викладжене вище, рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року необхідно змінити в частині визначення розміру заборгованості, зменшивши її розмір з 41940,00 грн. до 34920,00 грн.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні із позовом до суду ТОВ «Споживчий центр» сплатило судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 та позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають задоволенню частково, з відповідача на користь позивача підлягав стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме 1561 грн. 28 коп.
Тому рішення в означеній частині теж необхідно змінити, зменшивши розмір судового збору з 1875 грн 18 коп до 1561 грн. 28 коп.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гриб Олега Васильовича задвольнити частково.
Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року в частині стягнення заборгованості за Договором №17.01.2025-100000269 від 17.01.2025, змінити, зменшивши розмір заборгованості з 41940,00 грн до 34920 (тридцять чотири тисячі дев'ятсот двадцять) гривень 00 копійок.
Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року в частині стягнення судового збору змінити, зменшивши розмір стягнення з 1875 грн. 18 коп. до 1561 (одна тисяча п'ятсот шістдесят одна) гривень 28 копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тектсу постанови.
Повний текст постанови складений 19 травня 2026 року.
Головуючй А.В. Ніткевич
Судді С.М. Бойко
С.М. Копняк