Дата документу 12.05.2026 Справа № 333/1099/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/432/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №333/1099/23Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.115 КК України
12 травня 2026 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора на вирок Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 19 грудня 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Астраханка Мелітопольського району Запорізької області, який зареєстрований у АДРЕСА_1 , фактично проживає у АДРЕСА_2 ,
визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та виправдано у зв'язку із недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення,
Відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_8 обвинувачувався у тому, що він 28 листопада 2022 року приблизно о 00-00 годині, знаходячись в приміщенні будинку АДРЕСА_3 , під час словесного конфлікту, з мотивів раптово виниклих неприязних відносин до власника будинку ОСОБА_9 , маючи прямий умисел на умисне вбивство останнього, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер та протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажаючи їх настання, наніс невстановленим досудовим розслідуванням тупим предметом, який має заокруглене ребро з довжиною слідоутворюючої частини не менше 25 мм, не менше п'яти травматичних впливів в життєво-важливі органи - в область обличчя та голови потерпілого ОСОБА_10 , внаслідок чого спричинив потерпілому тяжке тілесне ушкодження, а саме закриту внутрішньочерепну травму із синцем та крововиливом в м'яких тканинах правої половини голови та верхньої частини правої половини обличчя; забійну рану тім'яної ділянки зліва, синець лівої половини голови, лівої половини обличчя, верхньої частини лівої половини шиї, рану в області слизової лівої щоки та крововиливи у м'яких тканинах і корені язика зліва; масивний субарахноїдальний церебральний крововилив: забій, вогнищеві крововиливи в підкірковій ділянці головного мозку: ускладнений крововилив у шлуночки мозку з їх тампонадою кров'ю, набряк головного мозку, при явищах аспірацією кров'ю дихальних шляхів. Від отриманих тілесних ушкоджень настала смерть ОСОБА_10 , тим самим ОСОБА_8 вбив останнього.
Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_8 були кваліфіковані прокурором за ч.1 ст.115 КК, як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Вироком суду ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК, та виправдано, у зв'язку із недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
В апеляційній скарзі прокурор просив вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК та призначити йому покарання у виді 10 років позбавлення волі. Крім того, просив повторно дослідити під час апеляційного розгляду протокол огляду від 30.11.2022, покази судово-медичного експерта ОСОБА_11 , надані в судовому засіданні 22.05.2025, протокол допиту підозрюваного ОСОБА_8 від 23.10.2024 з додатком у виді відеозапису.
Аргументуючи свої вимоги прокурор зазначив, що судом фактично було зроблено висновок про те, що смерть потерпілого настала безпосередньо після нанесення останньому тілесних ушкоджень, у період часу, коли обвинувачений вже покинув будинок потерпілого, тобто у пізніший час від того, який зазначений в обвинувальному акті. Разом із тим, судом не взято до уваги показання експерта щодо можливості перебування потерпілого у непритомному стані у вищезазначений період часу, після отримання тілесних ушкоджень, до настання його смерті. Крім того, надаючи покази, з огляду на покази останнього вбачається, що за умови перебування людини при обставинах виникнення пожежі та задимлення, маючи таку змогу та не будучи обмеженим у пересуванні, людина буде намагатися покинути таке місце. Також експерт уточнив, що за умови тління, час вдихання продуктів горіння може бути значно більшим. Крім того, останній зазначив про те, що не може категорично виключити можливість пересування навіть протягом годин, а тим паче перебувати у свідомості або без протягом тривалого часу, будучи позбавленим можливості пересування. Такі покази експерта судом не враховані та у вироку не відображені. Натомість судом зроблено категоричні висновки щодо викладених у вироку обставин настання смерті потерпілого, лише на думку суду, що не узгоджується із дослідженими доказами.
Вищевказане також свідчить про те, що пожежа виникла не одразу після отримання ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, а через відносно тривалий проміжок часу, «як мінімум не раніше (?!!) настання смерті потерпілого, оскільки у крові трупа виявлено 40% карбоксигемоглобіну, що міг утворитися лише за умов вдихання продуктів горіння».
За висновком пожежно-технічної експертизи встановлено, що повідомлення про пожежу надійшло до підрозділу ДСНС 29.11.2022 о 10 годині 50 хвилин. Пожежу було ліквідовано об 11 годині 38 хвилин 29.11.2022. Вогнем частково знищена підлога, що свідчить про достатньо значну тривалість пожежі. Тобто, пожежа виникла значно раніше 10 години 50 хвилин, коли її виявили та повідомили до ДСНС, що також не виключає обставин, встановлених в обвинувальному акті.
Також в судовому засіданні судом було досліджено покази, які були надані ОСОБА_8 під час досудового розслідування, які зафіксовані за допомогою відеозапису та наданими останнім за участю захисника. Коментуючи надані ним покази ОСОБА_8 зазначив, що такі покази надав слідчому під тиском працівників поліції. Проте зі змісту цих показів слідує, що у них міститься достатня деталізація, зокрема обставини, які не могли бути відомі працівникам поліції або іншим особам, які не були присутні під час тих подій. При цьому ОСОБА_8 не зміг пояснити у чому саме полягав тиск з боку працівників поліції, фактично посилаючись лише на вмовляння. За результатами звернення до органів ДБР, такі обставини також не підтверджені наразі. Відповідно до ч.11 ст.615 КПК такі покази ОСОБА_8 можуть бути використані як доказ в суді.
Крім того, судом критично оцінено та не взято до уваги результати проведення огляду за участю ОСОБА_8 від 30.11.2022, в ході якого останній вказав на місце, де сховав викрадені речі потерпілого. Разом із тим, вищезазначені обставини, які зафіксовані в ході проведення такого огляду, відповідають іншим встановленим обставинам, як зазначеним останнім під час вищезазначеного допиту, так і обстановці, яка виявлена під час проведення огляду місця події, а саме наявність безладу у кімнаті будинку, що вказує на намагання щось відшукати.
Також потерпіла під час її допиту в суді зазначила, що вона бачила речі видані ОСОБА_8 та звернула увагу на те, що на відміну від інших речей, які знаходилися у будинку, вони не мали аналогічних характерних ознак їх перебування на місці пожежі, хоча зберігалися у тому ж місці. Зазначене також узгоджується із вказаними вище показами ОСОБА_8 та фактом добровільного надання ним речових доказів. Проте судом таким показам потерпілої належної оцінки не надано.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисник просила апеляційну скаргу залишити без задоволення через безпідставність та необґрунтованість наведених у ній доводів, а вирок суду залишити без змін як законний та обґрунтований. Також захисник додатково надала відомості про працевлаштування обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію прокурора, яка повністю підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягала на її задоволенні; обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти скарги та просили вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як визначено положеннями ч.2 ст.62 Конституції України, ст.17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до змісту ст.92 КПК обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, пред'являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) КК, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
За змістом ст.23, ч.1 ст.89 КПК суд вирішує питання допустимості й достатності доказів на підставі їх безпосереднього дослідження, оцінюючи всі фактичні дані в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Дотримання цих вимог є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та право на захист.
Частиною 1 ст.373 КПК передбачено, що у разі, якщо у кримінальному провадженні не доведено вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, суд ухвалює виправдувальний вирок.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред'явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту.
Як визначено в ст.370 КПК, судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом за ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Повертаючись до обставин цього кримінального провадження колегія суддів вважає, що суд першої інстанції виконав зазначені вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 згідно з положеннями ч.1 ст.337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності.
Крім того, матеріали справи свідчать, що суд першої інстанції повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, і витлумачивши, як того вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченого, дійшов правильного висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК, та обґрунтовано виправдав останнього.
Поряд із цим, суд зазначив у вироку, на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_8 , з яким погоджується й колегія суддів.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що відповідно до обвинувального акта ОСОБА_8 було пред'явлено обвинувачення у тому, що він 28.11.2022 приблизно о 00 годин 00 хвилин, знаходячись в приміщенні будинку АДРЕСА_3 , вбив потерпілого ОСОБА_9 , тобто у вчиненні передбаченого ч.1 ст.115 КК кримінального правопорушення.
Під час судового розгляду обвинувачений своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та пояснив, що він дійсно деякий час проживав у потерпілого, проте 27.11.2022 року приблизно о 22:00 годині він зібрав свої особисті речі і виїхав від потерпілого. В подальшому поїхав до м.Києва де і був затриманий. Обвинувачений наполягав на тому, що після 27.11.2022 він за місцем проживання потерпілого не був.
На підтвердження висунутого ОСОБА_8 обвинувачення прокурором було заявлено покази потерпілої, свідків, а також надано ряд письмових доказів, зокрема і висновок судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_9 №6210 від 23.12.2022.
Із дослідженого висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_9 №6210 судом першої інстанції було встановлено, що згідно з характером і проявами трупних явищ, з урахуванням причини смерті і умов знаходження трупа до розтину, даних спектрофотометричного дослідження рідини склоподібного тіла ока трупа, взятої при розтині, можливо зробити висновок, що з часу настання смерті і до вилучення матеріалу від трупа ОСОБА_9 при розтині, пройшло близько 8,5 ± 3-6 годин (експертиза почата 29 листопада 2022 року о 15-00 - 17-00 годині).
Зазначене було підтверджено і експертом, який проводив вказану експертизу, та зазначив у судовому засіданні про те, що з часу настання смерті і до вилучення матеріалу від трупа при розтині пройшло близько 8,5 ± 3-6 годин.
Отже врахувавши, що судово-медичну експертизу трупа потерпілого ОСОБА_9 було розпочато 29 листопада 2022 року о 15.00-17.00 год, смерть останнього максимально віддалено від початку розтину могла настати приблизно о 00.30 год (15.00 год-(08.30 год+06.00 год)) 29 листопада 2022 року. Дана обставина спростовувала твердження прокурора в обвинувальному акті про нанесення ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, від яких настала смерть останнього, саме 28 листопада 2022 року приблизно о 00-00 годині, тобто за добу до можливого настання смерті ОСОБА_9 .
Крім того, із висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_9 №6210 судом першої інстанції також було встановлено, що смерть ОСОБА_9 настала від закритої внутрішньочерепної травми із синцем та крововиливом в м'яких тканинах правої половини голови та верхньої частини правої половини обличчя; забійною раною тім'яної ділянки зліва, синцем лівої половини голови, лівої половини обличчя, верхньої частини лівої половини шиї, раною в області слизової лівої щоки та крововиливами у м'яких тканинах і корені язика зліва; масивним субарахноїдальним церебральним крововиливом; забоєм, вогнищевими крововиливами в підкірковій ділянці головного мозку; ускладненої крововиливом у шлуночки мозку з їх тампонадою кров'ю, набряком головного мозку, при явищах аспірацією кров'ю дихальних шляхів.
Вказана закрита внутрішньочерепна травма знаходиться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті та виникла при травматичних діях тупого предмету незадовго до настання смерті.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів з огляду на положення ст.356 КПК з метою роз'яснення питання про те, яким може бути максимально тривалий час (період часу) між заподіянням потерпілому зазначеного у висновку експерта тілесного ушкодження і настанням смерті потерпілого, який визначено у висновку як «незадовго», було допитано експерта ОСОБА_11 , який проводив судово-медичну експертизу трупа потерпілого.
Під час апеляційного розгляду експерт ОСОБА_11 пояснив, що виявлені у потерпілого тілесні ушкодження у формі крововиливу у шлуночки мозку означають, що смерть потерпілого настала майже моментально, що стало першопричиною його смерті. Як правило крововилив і одразу смерть. Таким чином, характер виявленого під час експертизи трупа потерпілого і зазначеного у висновку №6210 тілесного ушкодження свідчить про те, що з моменту нанесення тілесного ушкодження час настання смерті травмованої особи вимірюється від декількох десятків секунд до однієї хвилини. У разі вжиття негайних реанімаційних заходів такий час може бути збільшений до декількох хвилин. При цьому експерт в судовому засіданні категорично заперечив можливість перебування особи з таким тілесним ушкодженням в життєздатному стані за часом, що перевищує декілька годин і, тим більше, одну добу.
Отже у цьому кримінальному провадженні встановлено, що з моменту нанесення потерпілому зазначеного у висновку експерта тілесного ушкодження до настання його смерті минуло не більше 1 хвилини.
Поряд із цим експерт ОСОБА_11 в судовому засіданні апеляційного суду також роз'яснив, що виявлення концентрації 40% карбоксигемоглобіну в тілі людини може бути наслідком лише одного-двох вдихів.
На питання колегії суддів щодо уточнення зазначеного у висновку експерта №6210 часу настання смерті потерпілого з урахуванням дослідження рідини склоподібного тіла ока і часом початку проведення експертизи експерт підтвердив, що найбільш віддаленим в часі моментом настання смерті потерпілого ОСОБА_9 є 00:00 годин 29.11.2022.
Під час допиту експерта в судовому засіданні апеляційного суду прокурор звернула увагу на те, що відповідно до п.8 висновку експерта №6210 експерт дійшов висновку про те, що після отриманих ушкоджень не виключається можливість нетривалий час здійснювати активні, цілеспрямовані дії, у тому числі самостійно пересуватися, кричати, звати на допомогу за умови невтрати свідомості. Вказане, на переконання прокурора, не узгоджується із поясненнями експерта щодо часу настання смерті потерпілого, який вимірюється від декількох десятків секунд до однієї хвилини.
Втім, на поставлене в цій частині питання прокурора експерт відповів, що в даному випадку мав місце не один травматичний вплив у ділянку голови, їх було можливо 5-6. Крововилив у шлуночки мозку виник від сукупності таких впливів. Якесь ушкодження виникло раніше іншого. Тобто вказані у висновку експерта дії потерпілий міг вчиняти між нанесеними йому ударами в залежності від того, в якій послідовності йому наносилися тілесні ушкодження, але не тривалий час.
Отже за наслідками допиту експерта колегією суддів було встановлено, що смерть потерпілого мала настати не раніше 00:00 29.11.2022.
Проте відповідно до обвинувального акта ОСОБА_8 обвинувачується у вбивстві потерпілого шляхом нанесення йому тілесного ушкодження о 00:00 годин 28.11.2022, тобто фактично за одну добу до настання смерті потерпілого.
При цьому, стороною обвинувачення не заперечувався той факт, що обвинувачений ОСОБА_8 користувався номером мобільного телефону НОМЕР_1 . Із досліджених показів спеціаліста ОСОБА_12 та матеріалів тимчасових доступів до речей і документів судом першої інстанції було встановлено, що протягом дня 28.11.2022 цей абонент цього номеру перебував у м.Запоріжжі. Проте з 28.11.2022, а саме з 17 години 18 хвилин цей абонент було зафіксовано за адресою розташування базової станції - Дніпропетровська область, Нікопольський район.
Вказане повністю узгоджується із показами свідка ОСОБА_13 і самого обвинуваченого про те, що ОСОБА_8 о 14 годині 35 хвилин сів на потяг Запоріжжя-Київ, маршрут якого як раз і пролягав саме через Нікопольський район Дніпропетровської області.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив у вироку про те, що стороною обвинувачення даних обставин жодним чином не було спростовано. Адже стороною обвинувачення будь-яких слідчо-розшукових дій, направлених на спростування версії обвинуваченого ОСОБА_8 , не здійснювалось. Таким чином, та обставина, що після 14 години 35 хвилин 28.11.2022 ОСОБА_8 вже не було у м.Запоріжжі, а відтак він і не міг з цього часу перебувати за місцем проживання потерпілого, прокурором у будь-який спосіб не перевірялася та відповідно не була спростована. При цьому колегія суддів наголошує, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Проаналізував суд першої інстанції і інші надані стороною обвинувачення письмові докази, зокрема протоколи огляду, висновки судових експертиз, в тому числі і судової молекулярно-генетичної експертизи №СЕ-19/108-23/517-БД, відповідно до якої генетичні ознаки піднігтьового вмісту обох рук ОСОБА_8 збігаються з генетичними ознаками зразка його крові та не збігаються з генетичними ознаками зразка крові трупу ОСОБА_9 .
Втім за результатом такого дослідження суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ці докази ні самі по собі ні у їх сукупності не доводять тієї обставини, що вбивство потерпілого вчинив обвинувачений ОСОБА_8 .
Покази допитаних судом першої інстанції потерпілої та свідків також жодним чином не вказують на ОСОБА_8 як на особу, яка вчинила вбивство потерпілого.
Таким чином, за наслідками судового розгляду суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що покази обвинуваченого про його непричетність до інкримінованого йому злочину стороною обвинувачення жодним чином не спростовані.
Отже, підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з належно вмотивованим рішенням суду першої інстанції про визнання ОСОБА_8 невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК та виправдання його за цим обвинуваченням через недоведення вчинення ним даного кримінального правопорушення.
У своїй апеляційній скарзі прокурор стверджував про те, що суд не в повній мірі врахував та навів у вироку покази експерта. Зокрема прокурор зазначав, що експерт не міг категорично виключити можливість пересування потерпілого навіть протягом годин, а тим паче перебувати у свідомості або без протягом тривалого часу. Також експерт уточнював, що за умов тління час вдихання продуктів горіння може бути значно більшим.
Втім, з приводу таких аргументів прокурора, колегія суддів зазначає, що, по-перше, зміст мотивувальної частини вироку свідчить про те, що судом були враховані усі покази, надані експертом. А, по-друге, під час допиту в судовому засіданні апеляційного суду експерт ОСОБА_11 категорично заперечив можливість перебування особи з таким тілесним ушкодженням як у потерпілого в життєздатному стані за часом, що перевищує декілька годин і, тим більше, одну добу. Адже характер виявленого під час експертизи трупа потерпілого тілесного ушкодження свідчить про те, що з моменту нанесення тілесного ушкодження час настання смерті потерпілого вимірюється від декількох десятків секунд до однієї хвилини. Експерт наголосив, що, на його думку, в даному випадку мала місце смерть на місці отримання травми. При цьому експерт зазначив, що для виявлення в крові трупа потерпілого карбоксигемоглобіну в концентрації 40% було достатнім лише одного-двох вдихів.
Отже наведені в цій частині доводи прокурора жодним чином не спростовують правильності висновків суду про те, що виходячи із досліджених доказів та показів експерта смерть потерпілого мала настати не раніше 00:00 29.11.2022, в той час як відповідно до обвинувального акта прокурор інкримінував ОСОБА_8 нанесення тілесних ушкоджень, від яких настала смерть потерпілого, саме 28.11.2022 приблизно о 00:00 годин.
Твердження прокурора в апеляційній скарзі про те, що пожежа у будинку потерпілого виникла не одразу після отримання потерпілим тілесних ушкоджень, а через відносно тривалий проміжок часу, «як мінімум не раніше (?!!) настання смерті потерпілого» є безпідставним, оскільки на переконання судової колегії виявлені 40% карбоксигемоглобіну у крові трупа ОСОБА_9 могли утворитися лише за умов вдихання продуктів горіння останнім і до того ж ще за його життя. Для цього, як зазначив в апеляційному суді експерт, було достатнім лише одного-двох вдихів потерпілого.
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про безпідставне неврахування судом першої інстанції протоколу огляду місця події від 30.11.2022, проведеного за участю ОСОБА_8 , то колегія суддів не вбачає їх слушними.
Так, колегією суддів за клопотанням прокурора під час апеляційного розгляду було досліджено протокол огляду місця події від 30.11.2022. Відповідно до цього протоколу 30.11.2022 слідчий в присутності понятих, спеціаліста та ОСОБА_8 (який на той час не мав жодного процесуального статусу) провів огляд ділянки місцевості за адресою: АДРЕСА_4 , в ході якого ОСОБА_8 пояснив, що в будинку АДРЕСА_5 чи 29 листопада 2022 року у нього з власником будинку виник конфлікт, внаслідок чого він вдарив його, зібрав речі до пакетів, вийшов з території домоволодіння і, прийшовши до лікарні, даний пакет викинув під дерево.
Разом із тим, відповідно до загальних засад кримінального провадження (ст.7 КПК) особі гарантуються свобода від самовикриття.
Відповідно до статті 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Порівняно з положенням зазначеної вище статті Конституції України, стаття 18 КПК конкретизувала зміст та розширила обсяг гарантій свободи від самовикриття, зазначивши, що жодна особа не може бути примушена визнавати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення (частина 1 статті 18 КПК), та що кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права (частина 2 статті 18 КПК).
Зі змісту статті 18 КПК слідує, що інформування особи про гарантоване їй право зберігати мовчання має бути забезпечене у разі наявності підстав вважати, що було вчинене кримінальне правопорушення та за умови ймовірної причетності цієї особи до скоєння злочину. Не роз'яснення за таких обставин права особи на свободу від самовикриття має визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, а докази, одержані на їх підставі, - недопустимими.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що зазначений огляд місця події був проведений у той час, коли у працівників поліції вже були наявні підстави вважати, що було вчинене кримінальне правопорушення і що ОСОБА_8 ймовірно може бути причетним до скоєння злочину.
Між тим, матеріали кримінального провадження, зокрема і сам зміст протоколу огляду місця події від 30.11.2022, не містять відомостей про те, що за таких обставин ОСОБА_8 було роз'яснено зміст його прав, зокрема і права не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою підозри, обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення.
Відтак, за умови відсутності доказів дотримання права особи на мовчання та свободи від самовикриття, а також відсутність захисника під час такого огляду та враховуючи зміст ст.23 КПК, інформація, яка міститься в протоколі огляду місця події від 30.11.2022, не може бути врахована судом при прийнятті рішення. Крім того, під час судового розгляду обвинувачений заперечив і не підтвердив обставин, зафіксованих у цьому протоколі.
Отже колегія суддів погоджується із вмотивованим висновком суду першої інстанції про неможливість врахування протоколу цієї слідчої дії. Суд також слушно додатково зазначив у вироку про те, що сам по собі цей протокол огляду місця події жодним чином не доводить вчинення ОСОБА_8 саме вбивства потерпілого.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про ненадання судом першої інстанції належної оцінки показам потерпілої ОСОБА_14 про те, що речі, які були віднайдені поліцією разом з обвинуваченим, не мали характерних ознак їх перебування на місці пожежі, на відміну від тих речей, які знаходились у будинку, то ці доводи також жодним чином не ставлять під сумнів правильність висновків суду. Адже покази потерпілої як в цій частині, так і в цілому не доводять того, що вбивство ОСОБА_9 вчинив саме ОСОБА_8 .
З матеріалів кримінального провадження також вбачається, що в обґрунтування пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення, прокурором було надано протокол додаткового допиту підозрюваного ОСОБА_8 від 01.12.2022, який було здійснено в присутності захисника та зафіксовано за допомогою технічних засобів відеофіксації. При цьому прокурор в апеляційній скарзі вважав, що вказаний протокол з огляду на положення ч.11 ст.615 КПК може бути використаний в якості доказу в суді.
Проте колегія суддів не погоджується із такими аргументами прокурора.
Так, дійсно відповідно до ч.11 ст.615 КПК показання, отримані під час допиту підозрюваного у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо у такому допиті брав участь захисник, а хід і результати проведення допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.
Разом із тим, відповідно до положень частини 1 ст.23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Частинами 1, 2, 4 ст.95 КПК передбачено, що показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст.615 цього Кодексу.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 був безпосередньо допитаний судом першої інстанції в судовому засіданні. Тобто суд безпосередньо сприймав покази обвинуваченого в судовому засіданні. За таких обставин значення показів ОСОБА_8 , наданих слідчому в порядку ч.11 ст.615 КПК, повністю нівелюється, оскільки обвинувачений надав суду покази безпосередньо в судовому засіданні і суд першої інстанції обґрунтовано, з огляду на положення ст.ст.23, 95 КПК, прийняв до уваги саме покази обвинуваченого, які він надав безпосередньо в судовому засіданні. До того ж, з матеріалів провадження вбачається, що під час судового розгляду обвинувачений не підтвердив і заперечив зміст показів, наданих ним слідчому під час досудового розслідування.
Крім того, колегія суддів також виходить з того, що положення ч.11 ст.615 КПК лише передбачають право суду, а не обов'язок врахування таких показів.
Більш того, такі покази ОСОБА_8 не пояснюють допущене в обвинувальному акті протиріччя між визначеною обвинуваченням датою вчинення злочину і встановленою датою настання від нього смерті потерпілого. Не спростовують такі покази і версію обвинуваченого про те, що ще за 9 годин до інкримінованого йому вбивства ОСОБА_8 виїхав з міста Запоріжжя до міста Києва, де згодом і був затриманий.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що за такої ситуації (безпосередній допит обвинуваченого в судовому засіданні) у суду першої інстанції були відсутні підстави для врахування як доказу протоколу додаткового допиту підозрюваного, хоч він і був проведений за участі захисника та із застосуванням технічних засобів відеофіксації. А тому доводи апеляційної скарги прокурора про протилежне колегія суддів визнає необґрунтованими.
Отже підсумовуючи наведене колегія суддів вважає, що зазначені в апеляційній скарзі прокурора мотиви незгоди з судовим рішенням не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не містять переконливих доводів, які би дозволили колегії суддів дійти висновку, що оскаржуваний вирок був постановлений з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів його законність.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що в ході розгляду цього кримінального провадження районний суд не допустив істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 373, 374 КПК, а тому в задоволенні апеляційної скарги прокурора необхідно відмовити.
В апеляційній скарзі прокурор також просив повторно дослідити під час апеляційного розгляду протокол огляду від 30.11.2022, покази судово-медичного експерта ОСОБА_11 , надані в судовому засіданні 22.05.2025, протокол допиту підозрюваного ОСОБА_8 від 23.10.2024 з додатком у виді відеозапису.
Під час апеляційного розгляду колегія суддів повторно дослідила протокол огляду місця події від 30.11.2022 та допитала експерта ОСОБА_11 , якому прокурор мала можливість поставити усі необхідні питання. Втім за наслідками повторного дослідження доказів, колегія суддів не встановила підстав для надання цим доказам іншої оцінки ніж ту, яку надав суд першої інстанції. Що стосується дослідження протоколу додаткового допиту підозрюваного ОСОБА_8 від 01.12.2022 з відеозаписом до нього, то прокурор під час апеляційного розгляду відмовилась від клопотання в цій частині.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Вирок Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 19 грудня 2025 року щодо ОСОБА_8 в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4