Справа № 308/14710/25
20.05.2026 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участі секретаря: ОСОБА_4 ,
учасників судового розгляду : захисника - адвоката- ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження № 11-сс/4806/188/26 за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 лютого 2026 року,
Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 лютого 2026 рокузадоволено клопотання прокурора - заступника начальника відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12025070000000323, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 366-2 КК України, про накладення арешту на майно.
Накладено арешт шляхом позбавлення права на відчуження та розпорядження майном, яке належить на праві власності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на:
- земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:18:001:0136 площею 0.01 га за адресою АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:32:002:0052 площею 0.01 га за адресою АДРЕСА_1 ;
- квартиру АДРЕСА_2 ;
- квартиру АДРЕСА_3 ;
- корпоративні права приватного підприємства «ВІТАНА», код ЄДРПОУ 31072269 в частині 35,43% від загальної частки підприємства вартістю 173825,00 гривень.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
До слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшло клопотання прокурора - заступника начальника відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12025070000000323, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 366-2 КК України, про накладення арешту на майно, яке на праві власності належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Клопотання мотивоване тим, що наявні достатні підстави вважати, що відносно підозрюваного ОСОБА_8 може бути призначене покарання у виді конфіскації майна, тому з метою упередження в подальшому будь-якого обтяження, перетворення шляхом укладення угод із розподілу (об'єднання), відчуження наведеного вище майна, яке належить ОСОБА_8 , в тому числі у спільній сумісній власності, на нього слід накласти арешт.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 вказує на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою, такою, що не відповідає вимогам КПК та істотно порушує її вимоги, внаслідок чого підлягає скасуванню. Просить ухвалу слідчого судді скасувати та відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.
Прокурор та власник майна ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися, однак від прокурора надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв'язку з його участю в судовому засіданні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Апеляційним судом зазначена заява прокурора до уваги не приймається, оскільки до заяви не долучено жодних підтверджуючих доказів поважності неявки в засідання апеляційного суду, а також з метою дотримання процесуальних строків розгляду провадження, колегія суддів дійшла висновку про можливість перегляду ухвали слідчого судді у межах доводів апеляційної скарги адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , у відповідності до вимог ст. 405 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача про суть ухвали слідчого судді, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, пояснення захисника-адвоката ОСОБА_5 , в інтересах ОСОБА_6 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила їх задовольнити, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення колегія суддів бере до уваги приписи таких нормативно-правових актів.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положенням Кримінального процесуального кодексу України.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді, зокрема, про арешт майна або відмову у ньому.
Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необгрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, шодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, шо воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання органу досудового слідства про накладення арешту на майно не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Не заперечується факт досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025070000000323, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2025 р., за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 209, ч.З ст.366-2 КК України року, в якому ОСОБА_8 повідомлено про підозру .
Звертаючись до суду з клопотання про арешт зазначеного вище майна прокурор обґрунтовував клопотання тим, що санкція ст. 209 КК України передбачає конфіскацію майна та можливе застосування спеціальної конфіскація, передбаченого ст. 96-2 КК України, а також на те, що фактичним власником майна є підозрюваний ОСОБА_8 , а реєстрація права власності за ОСОБА_6 проведена формально.
Відповідно до ч.5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому п.3 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Висновок слідчого судді щодо можливості з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання накласти арешт на майно, яке зареєстровано на праві власності за третьою особою, яка не має статусу підозрюваної у даному провадженні - ОСОБА_6 , суперечить приписам ч.1 ст. 59 КК України, за якими покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилучені у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.
Предметом конфіскації як виду покарання може бути лише майно засудженого, правомірність набуття якого презюмується і не є предметом кримінального провадження.
Право на майно, яке підлягає державній реєстрації, визначається з урахуванням відомостей про таку реєстрацію, а щодо третіх осіб, які не є стороною кримінального провадження, правомірність набуття права власності на таке майно презюмується.
Втручання у право власності третіх осіб, правомірність набуття якого не спростована у визначеному законом порядку, суперечить ст.41 Конституції України.
Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_8 набув статус підозрюваного 29 січня 2026, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:18:001:0136 площею 0,01 та в м. Ужгороді по вул. Мінайській, б/н Маєрчик M3, набула у 2015 р. на підставі договору купівлі-продажу.
Накладаючи арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:32:002:0052 площею 0,01 га в м. Ужгороді по вул. Мінайській, б/н, хоча ця земельна ділянка знаходиться на вул. Високій, набута ОСОБА_6 набула за рішенням органу місцевого самоврядування в 2015 році.
Квартира АДРЕСА_3 набута ОСОБА_6 за власні кошти в 2021 р., яких було достатньо для здійснення цієї покупки, що стверджується декларацій, які приєднані до матеріалів справи.
Квартира АДРЕСА_4 була придбана у 2025 р. ОСОБА_6 також за власні кошти, яких було достатньо для здійснення цієї покупки, що стверджується декларацій, які приєднані до матеріалів справи.
Що стосується обґрунтування накладення арешту з метою забезпечення можливої спеціальної конфіскації, то згідно п.1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація застосовується за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212,212-1, частиною першою статей 222, 229,239-1,239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248,249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
Пунктом 4 ст. 96-2 КК України визначено, що спеціальна конфіскація застосовується одночасно із заходами кримінально-правового характеру у кримінальних провадженнях щодо вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого статтями 209, 369, 369-2 стосовно службових осіб, передбачених частиною четвертою статті 18 цього Кодексу, до грошей, цінностей чи іншого майна юридичної особи.
ОСОБА_8 не являється у зазначених вище правовідносинах службовою особою юридичної особи.
Що стосується арешту корпоративних прав у приватному підприємстві «ВІТАНА» код ЄРДПОУ 31972269 в частці 35,43% від загальної частці підприємства вартістю 173825,00 грн., які належать ОСОБА_6 , то слід звернути увагу на наступне, що зі змісту клопотання в частині накладення арешту на корпоративні права ОСОБА_6 у приватному підприємстві «ВІТАНА» не вбачається про внесення до ЄРДР відомостей та початку кримінального провадження стосовно будь-якої юридичної особи, у т.ч. щодо підприємства «ВІТАНА», в порядку, що передбачений у ч.8 ст.214 КПК України.
За приписами ч.8 ст.214 КПК України, відомості про юридичну особу, щодо якої можуть застосовуватися заходи кримінально-правового характеру, вносяться слідчим або прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань негайно після вручення особі повідомлення про підозру у вчиненні від імені та в інтересах такої юридичної особи, або від імені такої юридичної особи відповідних злочинів.
Про внесення відомостей слідчий або прокурор не пізніше наступного робочого дня письмово повідомляє юридичну особу. Провадження шодо юридичної особи здійснюється одночасно з відповідним кримінальним провадженням, у якому особі повідомлено про підозру.
Таким чином наразі відсутні будь-які підстави пов'язувати факт здійснення у кримінальному провадженні № 12025070000000323 від 19.07.2025 р. повідомлення ОСОБА_9 про підозру з діяльністю зазначеного у клопотанні приватного підприємства «Вітана», а також посилатись на відповідні обставини задля обгрунтування накладення арешту на корпоративні права ОСОБА_6 .
Крім того, у повідомленні про підозру ОСОБА_8 не йдеться, що він має статус кінцевого бенефіціарного власника зазначених у клопотанні товариств та підприємств.
За приписами п.30 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», кінцевий бенефіціарний власник визначений як будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.
Кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи.
Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.
Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов'язаних юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов'язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.
Враховуючи викладене ОСОБА_8 не відповідає критерію здійснення вирішального впливу на приватне підприємство «ВІТАНА» та не може визнаватись кінцевим бенефіціарним власником зазначених підприємства.
ОСОБА_8 також не є членом органів управління приватного підприємства «ВІТАНА», вище зазначеного товариства або приватного підприємства.
Таким чином за відсутності визначення в клопотання про арешт корпоративних прав ОСОБА_8 як кінцевого бенефіціарного власника, за відсутності доказів наявності к нього управлінського контролю над приватним підприємством «ВІТАНА» фактично відсутнє обгрунтування накладення арешту на майно.
З огляду на вищевикладене, зі змісту клопотання прокурора, ні зі змісту наявних матеріалів досудового розслідування не можна встановити:
-наявність будь-якого конкретного чи хоча б потенційного розміру суми грошових коштів чи оцінки матеріальних ресурсів, які нібито могли надаватись цими товариствами з метою вчинення протиправних дій за інкримінованими ОСОБА_8 кримінальними правопорушеннями;
-опису конкретної об'єктивно сторони та умислу ОСОБА_6 , що вказують на можливе вчинення кримінального правопорушення за інкримінованими ОСОБА_8 кримінальними правопорушеннями.
Корпоративні права у зазначених вище товариствах та приватних підприємствах не належать ОСОБА_8 і він не має права будь-яких правомочностей щодо розпорядження відповідним статутним капіталом (корпоративними правами).
За змістом положень абз.2 ч.4 ст.170 КПК України, арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, шо таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України. Для потенційного накладення арешту з метою забезпечення спеціальної конфіскації факти його набуття безоплатно за ціною нижче ринкової є обов'язковими для встановлення за будь-яких умов.
Як вже зазначено, корпоративні права в зазначених товариства і приватних підприємства належать ОСОБА_6 , і при цьому відсутні будь-які підстави та доводи стверджувати, що вона набула їх безоплатно чи за ціною нижче ринкової.
Відтак, усе вищезазначене дає змогу дійти однозначного висновку щодо відсутності у корпоративних прав ОСОБА_10 ознак за будь-яким з критеріїв, що підлягає встановленню для відповідних об'єктів з метою можливої спеціальної конфіскації, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав накладення арешту на ці корпоративні права.
Враховуючи сукупність встановлених порушень слідчим суддею, апеляційний суд констатує невідповідність висновків слідчого судді в оскарженій ухвалі фактичним обставинам кримінального провадження.
Крім того, аналіз змісту ухвали слідчого судді свідчить про те, що вона відтворює зміст клопотання прокурора, посилання на ст. 170 КПК України, але вона не містить докладних мотивів на обґрунтування судового рішення, тому ухвала є необґрунтованою, невмотивованою, а отже підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя допустив невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам справи, не звернувши увагу на необґрунтованість клопотання прокурора про накладення арешту на вказане майно, що є підставою для задоволення апеляційної скарги представника власника майна, скасування ухвали слідчого судді та постановлення нової про відмову в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Керуючись ст. ст.170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 лютого 2026 року - скасувати.
У задоволенні клопотання прокурора - заступника начальника відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12025070000000323, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 366-2 КК України, про накладення арешту на майно, а саме на: земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:18:001:0136 площею 0.01 га за адресою АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:32:002:0052 площею 0.01 га за адресою Закарпатська область, м. Ужгород, вулиця Минайська, б/н; квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 100,8 кв. м за адресою Закарпатська область, м. Ужгород, Набережна незалежності, буд. 21, корп. 4; квартиру АДРЕСА_6 загальною площею 70,7 кв. м за адресою Закарпатська область, м. Ужгород, Набережна незалежності, буд. 21; корпоративні права приватного підприємства «ВІТАНА», код ЄДРПОУ 31072269 в частині 35,43% від загальної частки підприємства вартістю 173825,00 гривень - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді