27 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/6704/25 пров. № А/857/2681/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року в справі № 300/6704/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання відмови протиправною та зобов'язання до вчинення дій,-
суддя в 1-й інстанції - Матуляк Я.П.,
час ухвалення рішення - 27 листопада 2025 року,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) (далі - відповідач) про звільнення з військової служби.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу".
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу".
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до зазначеної норми Закону підставами звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин є наявність у сукупності таких умов: необхідність здійснювати постійний догляд за матір'ю позивача; мати позивача повинна бути особою з інвалідністю I чи II групи; за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Звертає увагу суду, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_2 являється його матір'ю, а ОСОБА_3 (проаналізувавши матеріали необхідно прийти до висновку, що це чоловік ОСОБА_2 ) являється його батьком, поряд з тим, позивач не надав жодного документу який підтверджував би факт того що ОСОБА_3 відсутній, або сам потребує постійного догляду.
Відтак вважає, що позивач не надав необхідних документів, що підтверджують його право на звільнення з військової служби.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України).
20.08.2025 ОСОБА_1 подано на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". (а.с.11,12).
До вказаного рапорту долучено копії таких документів: паспорта громадянина України ОСОБА_2 ; паспорта громадянина України ОСОБА_1 ; свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; довідки Територіального центру соціального обслуговування Калуської міської ради від 16.05.2025; витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та рішення від 22.05.2025; рекомендацій, які є частиною програми реабілітації особи з інвалідністю; відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 29.05.2025; висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на професійній основі від 22.01.2025; висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на професійній основі від 18.01.2023; акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю від 30.05.2025; картки платника податків ОСОБА_1 ; витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 28.05.2025; пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; заяви ОСОБА_2 ; свідоцтва про народження ОСОБА_4 ; свідоцтва про народження ОСОБА_4 ; заява ОСОБА_1 (а.с.13-33).
Листом від 10.09.2025 відповідач повідомив позивача про результати розгляду його рапорту та зазначив, що в його задоволенні відмовлено з підстав ненадання позивачем підтверджуючих документів щодо відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення його матері (а.с.34,35).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 , який проходить службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України), просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-XII.
Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до тепер.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України).
Так, 20.08.2025 ОСОБА_1 подано на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно із пунктом 12 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009), встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
За змістом пункту 13 Положення № 1115/2009 право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники).
На підставі пункту 288 Положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
Пунктом 279 Положення №1115/2009 визначено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Разом з цим, з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII, а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону № 2232-XII. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв'язку із визнанням їх за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII.
Таким чином, з моменту 24 лютого 2022 року (Укази Президента України № 64/2022 та № 69/2022) військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Про такий підхід наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , є матір'ю позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 04.12.1981 (а.с.20).
Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та рішення від 22.05.2025 ОСОБА_2 21.05.2025 встановлено І групу інвалідності підгрупи Б по загальному захворюванні, а також вказано про потребу в постійному сторонньому догляді (а.с.21,22).
Отже, наявність особи, яка потребує постійного догляду, у цій справі є встановленою та сторонами у межах апеляційного оскарження не оспорюється.
Натомість проблемним питанням у спірних правовідносинах є з'ясування наявності чи відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.
Колегія суддів акцентує увагу, що відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення чи другого ступеня споріднення є акт перевірки сімейного стану військовослужбовця.
Актом обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю від 30.05.2025 встановлено, що на день перевірки сім'я військовослужбовця складається з 1 (однієї) людини - ОСОБА_2 (а.с.26,27).
В пункті 8 Акта зазначено, що допомога матері зі сторони братів та сестер військовослужбовця не надається у зв'язку із відсутністю братів і сестер.
Згідно пункту 9 Акта ОСОБА_2 потребує постійного догляду.
В пункті 10 Акта викладено висновки та пропозиції комісії, а саме: син ОСОБА_1 до мобілізації проживав з матір'ю ОСОБА_2 ; у ОСОБА_2 відсутні інші особи, які б могли здійснювати за нею догляд.
Зазначена інформація також узгоджується з відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб.
Відтак колегія суддів зауважує, що в світлі встановлених обставин справи та доводів сторін, наявні підстави констатувати фізичну відсутність в ОСОБА_2 інших осіб, які б могли здійснювати за нею догляд.
Щодо доводів апелянта про те, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_2 являється його матір'ю, а ОСОБА_3 є його батьком, та одночасно чоловіком ОСОБА_2 , відомості про потребу в постійному догляді якого не встановлено, то колегія суддів зауважує про логічну помилковість такої позиції.
Для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком встановлена державна реєстрація шлюбу. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Суд зауважує, що відповідне свідоцтво про шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та відповідний актовий запис про шлюб відсутні. Як і відсутні відомості про спільність проживання, пов'язаність спільним побутом, на наявності взаємних прав та обов'язків, між згаданими особами.
Більше того, що є визначальним в спірному питанні, відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження щодо ОСОБА_1 відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (за вказівкою матері).
Так, згідно з ч.1 ст.135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Відтак колегія суддів вважає за можливе, погодитися з висновком місцевого суду про те, що окрім позивача, інших осіб, які б могли здійснювати постійний догляд за його матір'ю - ОСОБА_2 , немає, оскільки наявність таких, в межах судового розгляду не встановлено.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року в справі № 300/6704/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 27 травня 2026 року.