79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
09.12.10 Справа № 7/63
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Процика Т.С.
суддів Дубник О.П.
Скрипчук О.С.
розглянувши апеляційну скаргу Малого приватного підприємства (далі МПП) “СІС”
на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.06.2010р.
у справі № 7/63
за позовом МПП “СІС”, м. Полтава
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства (далі ТОВ ВП) “Акватон”, м. Рівне
про стягнення 57 957,22 грн. боргу
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Повна постанова складена 07.02.2011р.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 29.06.2010р. у справі № 7/63 у задоволенні позовних вимог МПП “СІС” -відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст. 693, 1212 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), а також тим, зокрема, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оскільки заявлена до стягнення сума не є заборгованістю ТОВ ВП “Акватон” за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, МПП “СІС” подало апеляційну скаргу та доповнення до неї, в яких просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 29.06.2010р. у справі № 7/63 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Свої доводи скаржник мотивує тим, зокрема, що висновки місцевого господарського суду, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки у відповідача наявна заборгованість в заявленій до стягнення сумі. Окрім того, скаржник стверджує, що він не знав та не міг знати про те, що відповідач відмовиться від поставки товару, оскільки останній не попереджав позивача про неможливість виконання свого обов'язку щодо передачі товару покупцю.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі та в доповненні до неї, просив у задоволенні вимог скаржника відмовити, оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін з підстав його правомірності та обґрунтованості.
У судовому засіданні 07.10.2010р. представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі, доповненні до неї та у відзиві на апеляційну скаргу.
У дане судове засідання представники сторін не з'явились. Скаржник подав клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та додаткові пояснення до неї, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, протягом тривалого часу Позивач купував у Відповідача через представництво Відповідача у місті Полтаві товар (емальпровід).
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, Позивач здійснював Позивачу передоплату, після чого отримував від Відповідача на суму попередньої оплати товар.
Скаржник стверджує, що недоотримав від Відповідача попередньо оплачений ним товар на суму 54 964 грн. 14 коп., за стягненням якої позивач звернувся в Господарський суд Рівненської області.
В свою чергу, Відповідач вказує, що згідно наявних у матеріалах справи первинних документів він повністю виконав взяті на себе зобов'язання, а тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки дійшов висновку про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, так як заявлена до стягнення сума по своїй суті не є заборгованістю ТОВ ВП “Акватон” за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань.
Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст. 43 ГПК України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зі змісту ст. 11 ЦК України випливає, що цивільні права і обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
18 січня 2010 року Позивач звернувся до Відповідача з вимогою щодо поставки емальпровода в тижневий термін або перерахування заборгованості в сумі 54 964 грн. 14 коп.
Відповідач у відповідь заперечив проти вимоги Позивача, вказуючи на невраховану ним в акті звірки накладну.
Позивач, в свою чергу, звернувся до суду з вимогою щодо визнання ТОВ ВП “Акватон” боржником та стягнення заборгованості. При цьому, позовні вимоги мотивовані ст. ст. 525-527, 530, 543, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 193-194 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ст. 193 ГК України, яка кореспондує зі статтею 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.3 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Відтак, предмет позову кореспондується зі способами захисту права.
У спірному випадку спосіб захисту права є повернення суми попередньої оплати. Підстава позову - це фактичні обставини з посиланням на конкретну норму матеріального права, на яких ґрунтується вимога позивача.
З врахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що Позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки Позивач просив суд стягнути з Відповідача заборгованість, а не виконання обов'язку в натурі чи повернення суми попередньої оплати, як це встановлено ст. 693 ЦК України.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34, 43 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність рішення суду першої інстанції.
З врахуванням викладеного, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -Львівський апеляційний господарський, П О С Т А Н О В И В :
1. Рішення Господарського суду Рівненської області від 29.06.2010р. у справі № 7/63 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.
Головуючий суддя Процик Т.С.
Суддя Дубник О.П.
Суддя Скрипчук О.С.