донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
25.01.2011 р. справа №6/328пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді (доповідача):
суддів:
при секретарі: Москальової І.В.
Алєєвої І.В. , М'ясищева А.М.
Кислициній О.С.
За участю представників сторін:
Від позивача
Від відповідача Зайнудінов А.М., за довір. б/н від 23.09.10 р.;
Литвин Л.В., за довір. № 290/03 від 18.08.10 р.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська промислова компанія", м. Луганськ
на рішення господарського суду Луганської області
від09.12.2010 р.
у справі№ 6/328пд (суддя Василенко Т.А.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Луганська промислова компанія", м. Луганськ
до відповідачаПублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", м. Київ
провизнання договорів недійсними
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганська промислова компанія", м. Луганськ, звернувся до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", м. Київ, про визнання недійсними кредитного договору № 23 від 30.11.07 та іпотечного договору від 30.11.07 (зар. за № 1407).
В процесі розгляду справи позивачем було надано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу -наказу № 7/62, виданого 06.07.10 господарським судом Луганської області про стягнення з ТОВ "Луганська виробнича компанія”на користь ПАТ “Брокбізнесбанк”в особі Луганської філії боргу у розмірі 325 991,04 дол. США і 1 086 929, 69 грн.
Рішенням від 09.12.2010р. по справі №6/328пд господарський суд Луганської області (суддя: Василенко Т.А.) у задоволенні позовних вимог -відмовив, заяву позивача про забезпечення позову від 16.11.10 № 50 залишив без задоволення.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Луганської області від 09.12.2010р. по справі №6/328пд скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач посилається на те, що господарський суд не повно з"ясував обставини справи, а висновки, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, недоведеність обставин, викладених у рішенні, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими; на те, що місцевим господарським судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Позивач також зазначив, що відповідачем необґрунтовано було збільшено ліміт заборгованості позивачу який перевищує 2 020 000,00 грн., що суперечить умовам кредитного Договору. Крім того, скаржник зазначив, що заперечує проти вимоги відповідача про повернення суми кредиту у іноземній валюті та посилається на той факт, що зобов'язання має бути виконано саме у грошовій одиниці України -гривні. Скаржник вважає, що у відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій по кредитному Договору, тому банк не мав права здійснювати кредитні операції в іноземній валюті. З огляду на таке позивач вважає, що оскаржуване рішення господарського суду підлягає скасуванню.
Відповідач у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, тому просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Судове засідання апеляційної інстанції фіксувалось за допомогою технічних засобів фіксації відповідно до положень ст.4 4, ст.811, ст.99, ст.101 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
30.11.07 між сторонами у справі було укладено кредитний договір № 23 з відповідними додатковими угодами до нього, на виконання умов якого банк надав позивачу кредит у формі невідзивної не відновлювальної кредитної лінії у розмірі 255 000,00 дол. США строком по 30.11.12, з оплатою відсотків у розмірі 14% річних.
В наступному, за додатковими угодами, що посвідчені підписами сторін, процентна ставка та розмір комісійних змінювався.
Відповідно до додаткової угоди від 05.06.08 до кредитного договору №23 було змінено порядок кредитування та визначено, що ліміт заборгованості за договором у розмірі 2 020 000,00 грн., кошти можуть бути надані в наступних валютах -255 000,00 дол. США; 783 377,50 грн.
Відповідно до додаткової угоди від 25.06.08 сторони узгодили, що кредит надається у вигляді мультівалютної відкличної поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 2 020 000,00 грн. починаючи з 03.07.08. Грошові кошти в рамках кредитної лінії можуть бути надані банком у наступних валютах: долар США в рамках лінії 255 000,00 дол. США; національна валюта в рамках лінії у розмірі 783 377,50 грн.
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між сторонами був укладений іпотечний договір від 30.11.07 (зареєстрованого у реєстрі нотаріальних дій за № 1407) та договір про зміну іпотечного договору від 26.06.08.
Внаслідок укладання сторонами кредитного договору №23 від 30.11.2007р. у позивача виникли зобов'язання з повернення отриманої суми кредиту, сплати відсотків за користування ним.
Рішенням господарського суду Луганської області від 21.06.10 по справі № 7/62 на користь ПАТ “Брокбізнесбанк”з ТОВ “Луганська виробнича компанія”було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 23 від 30.11.07, а саме: основний борг в сумі 254 965,00 дол. США, заборгованість за відсотками в сумі 61 086,79 дол. США, пеню за відсотками в сумі 8 075,37 дол. США; основний борг в сумі 783 372, 21 грн., заборгованість за відсотками в сумі 258 871, 70 грн, пеню за відсотками в сумі 33 838,18 грн., витрати по держмиту у сумі 1 863,91 дол. США та 10 611,60 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. 00 коп. Зазначене рішення набрало законної сили і на його виконання банку був виданий відповідний наказ.
Позивач звертаючись до суду просить визнати недійсними кредитний договір № 23 від 30.11.07 та іпотечний договір від 30.11.07 (зар. за № 1407), посилаючись на те, що вищеперелічені договори суперечать вимогам чинного законодавства, тобто: підставами для визнання недійсним кредитного договору позивач вважає укладення останнього в іноземній валюті та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу.
Згідно ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 п. 2 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 345 ГК України визначено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що при укладенні спірного договору зазначені вимоги враховані сторонами та визначені умовами договору. Отже, підписавши спірний кредитний договір, кожна зі сторін підтвердила свою згоду з умовами такого договору.
Положеннями ст.215 ЦК України визначено вичерпний перелік підстав недійсності правочину, зокрема, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”:
- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;
- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;
- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;
- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
З огляду на умови чинного законодавства , при наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України № 275 від 17.07.2001р.
Стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Як свідчать матеріали справи, на час укладання кредитного договору відповідач мав видані Національним банком України банківську № 138 від 03.12.01, на право здійснення банківських операцій та Дозвіл № 138-3, додаток до дозволу № 138-3 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та 4 статті 47 ЗУ “Про банки та банківську діяльність”згідно з додатком, а саме на операції з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Крім цього, юридичною особу -Акціонерний банк “Брокбізнесбанк”був виданий дозвіл № 3/3 та додаток до дозволу на право здійснення банківських операцій, в тому числі і з валютними цінностями -Луганській філії АБ “Брокбізнесбанк”.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт додержання сторонами визначених вимог при укладенні спірного договору та відповідність його умов нормам чинного законодавства, а також те, що цей договір сторонами виконувався на протязі довгого часу, колегія суддів не вбачає підстав згідно позовних вимог для визнання його недійсним, у зв»язку з чим місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним.
Згідно зі ст.1 Закону України „Про іпотеку” іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Боржник це іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, а майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.
Згідно з ч.1 ст.3 Закону України „Про іпотеку” іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Частиною 1 ст.18 Закону України „Про іпотеку” передбачено, що Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1)для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність.
Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України „Про іпотеку” у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.
Іпотечний договір є забезпеченням виконання зобов'язань як за кредитним, так і за іпотечним договорами.
Відповідно до ст.575 Цивільного кодексу України іпотека є одним із видів забезпечення зобов'язання і банк вправі самостійно вибрати один із видів забезпечення. В даному випадку виконання зобов'язань забезпечено іпотекою.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не надано безспірних доказів, що при укладенні договору іпотеки нерухомого майна було допущено порушення норм цивільного законодавства, тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна відмовлено також з належних підстав.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм законодавства при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Скаржником разом з апеляційною скаргою до суду була подана заява про забезпечення позову від 20.12.10 № 60, за якою останній просить суд: у якості забезпечення позову відповідно до ст.ст. 66,67 ГПК України зупинити стягнення на підставі виконавчого документі -наказу № 7/62, виданого 06.07.10 господарським судом Луганської області про стягнення з ТОВ "Луганська виробнича компанія”на користь ПАТ “Брокбізнесбанк”в особі Луганської філії боргу у розмірі 325 991,04 дол. США і 1 086 929, 69 грн. На думку позивача неприйняття заходів забезпечення може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду. Враховуючи, що судовою колегією залишено рішення господарського суду Луганської області від 09.12.10 р. по справі № 6/328пд без змін, заява позивача (заявника апеляційної скарги) про застосування заходів із забезпечення позову від 20.12.10 № 60 підлягає залишенню без задоволення, тому що законних підстав до обмеження цього права судова колегія не вбачає.
Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на скаржника.
Беручи до уваги викладене, керуючись ст.ст.99, 101 -105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська промислова компанія", м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 09.12.2010р. по справі № 6/328пд - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 09.12.2010р. по справі № 6/328пд - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцати днів.
Головуючий суддя І.В. Москальова
Судді: І.В. Алєєва
А.М. М'ясищев
Всього надруковано 5 прим.
1-у справу
2-позивач
3-відповідач
4-господарський суд
5-ДАГС