Запорізької області
24.01.11 Справа № 22/91/10-9/25/10-22/121/10
Суддя
за позовом В.о. Мелітопольського міжрайонного прокурора (72319, м. Мелітополь, вул. Байбулатова, 22) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ -133, вул. Кутузова, 18/9)
до відповідача Публічного акціонерного товариства “Мелітопольський компресор” (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, 210)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Мелітопольська міська рада (72312, м. Мелітополь, вул. Карла Маркса, 5)
про: вилучення з незаконного володіння, визнання права власності
Суддя Ярешко О.В.
Представники:
від позивача: Фалілєєва Ю.Д., довіреність № 357 від 04.10.2010р.
від відповідача: Гордєвська С.В., довіреність № 19/5257 від 21.09.2010р.
від третьої особи: не з'явився
від прокуратури: Тронь Г.М., на підставі посвідчення № 84 від 30.04.2010р.
від Запорізької обласної державної адміністрації: не з'явився
03.09.2010р. до господарського суду Запорізької області звернувся з позовом В.о. Мелітопольського міжрайонного прокурора, м. Мелітополь в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ до Публічного акціонерного товариства “Мелітопольський компресор”, Запорізька область, м. Мелітополь про вилучення з незаконного володіння ПАТ “Мелітопольський компресор” гуртожитків, що розташовані за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграда № 9, № 11, визнання права власності на гуртожитки, що розташовані за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграда № 9, № 11 за державою в особі Фонду державного майна України та зобов'язання передати у відання територіальної громади м. Мелітополя, в особі Мелітопольської міської ради гуртожитки, що розташовані за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграда № 9, № 11.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.09.2010р. порушено провадження у справі № 22/91/10, судове засідання призначено на 23.09.2010р.
Ухвалою суду від 23.09.2010р. з метою витребування доказів та у зв'язку з неявкою третьої особи в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 14.10.2010р.
Ухвалою від 14.10.2010р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представника третьої особи, неподанням витребуваних судом доказів, що перешкоджає вирішенню спору по суті та у зв'язку з необхідністю встановлення фактичних обставин справи, витребування у сторін відповідних доказів, які необхідні для розгляду справи по суті розгляд справи було відкладено на 03.11.2010р.
Розпорядженням голови господарського суду Запорізької області № 803 від 03.11.2010р. справа № 22/91/10 у зв'язку з перебуванням судді Ярешко О.В. на лікарняному була передана на розгляд судді Боєва О.С.
Ухвалою від 03.11.2010р. справа № 22/91/10 була прийнята суддею Боєва О.С. до провадження, справі присвоєно № 22/91/10-9/25/10, судове засідання призначено на 03.11.2010р.
01.11.2010р. судом була отримана заява про зменшення позовних вимог, якою позивач просив вилучити з незаконного володіння Публічного акціонерного товариства “Мелітопольський компресор” гуртожитки, що розташовані за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграда № 9, № 11 (гуртожиток № 11 - крім кімнат №№ 317-324), визнати право власності за державою в особі Фонду державного майна України на ці гуртожитки (гуртожиток № 11 - крім кімнат №№ 317-324) та зобов'язати відповідача передати у відання територіальної громади м. Мелітополя в особі Мелітопольської міської ради ці гуртожитки (гуртожиток № 11 - крім кімнат №№ 317-324). Зазначена заява в судовому засіданні 03.11.2010р. прийнята судом до розгляду.
В судовому засіданні 03.11.2010р. представник відповідача звернувся до суду з заявою про застосування позовної давності, яка була обґрунтована наступним. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) ст. 257 ЦК України встановлено в три роки. Перебіг позовної давності, відповідно до ст. 261 ЦК України починається від дня коли особа (позивач) довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки уповноважений представник позивача приймав безпосередню участь у приватизації підприємства відповідача, представники позивача брали участь у судових засіданнях по господарським та цивільним справам, що були порушені стосовно законності приватизації підприємства відповідача, що розглядались у 2002р., прокуратура була обізнана про обставини приватизації під час проведення прокуратурою перевірки законності приватизації підприємства відповідача у рамках кримінальної та цивільної справи, провадження по яким закінчилось у 2002 році. На підставі зазначеного, враховуючи відсутність клопотання про відновлення строку позовної давності та відсутність обставин, які об'єктивно могли б перешкоджати позивачу та прокуратурі реалізувати своє право на подання позовної заяви протягом законодавчо встановленого терміну, відповідач просив застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу у позові.
Ухвалою від 03.11.2010р., на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 23.11.2010р.
Розпорядженням голови господарського суду Запорізької області № 835 від 15.11.2010р. справа № 22/91/10-9/25/10 у зв'язку з виходом судді Ярешко О.В. на роботу після лікарняного передана на розгляд судді Ярешко О.В.
Ухвалою від 16.11.2010р. справа № 22/91/10-9/25/10 прийнята суддею Ярешко О.В. до провадження, справі присвоєно № 22/91/10-9/25/10-22/121/10, судове засідання призначено на 01.12.2010р.
Ухвалою від 01.12.2010р., у зв'язку з неявкою третьої особи та ненаданням необхідних доказів, судове засідання відкладалось на 20.12.2010р.
Ухвалою від 20.12.2010р. за клопотанням представника відповідача строк вирішення спору продовжено до 30.01.2011р. та у зв'язку з неявкою в судове засідання третьої особи, з ненаданням сторонами доказів, що перешкоджає вирішенню спору по суті та необхідністю встановлення фактичних обставин справи, які необхідні для розгляду справи по суті, розгляд справи відкладено на 24.01.2011р.
Позовні вимоги було заявлено з наступних підстав: проведеною Мелітопольською міжрайонною прокуратурою перевіркою встановлено, що відповідно до акту прийому-передачі об'єктів нерухомого майна, у власність відкритого акціонерного товариства, що створено шляхом корпоратизації № 29 від 16 травня 2002 р., Запорізькою обласною державною адміністрацією в особі першого заступника голови обласної державної адміністрації Байрака М.В. передано, а ВАТ “Мелітопольський компресор” прийнято у власність нерухоме майно, в тому числі будівлі гуртожитків по вул. Героїв Сталінграда № 9, № 11 в м. Мелітополі. Згідно з рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради № 165/2 від 12.12.2002 р., за ВАТ “Мелітопольський компресор” оформлено право власності гуртожитків, розташованих за адресою: м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграда, № 9, № 11. Вказані гуртожитки увійшли в процесі приватизації до статутного фонду ВАТ “Мелітопольський компресор” та належать підприємству на праві власності згідно свідоцтв про право власності від 17.12.2002р. Приватизація підприємства здійснювалась відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного майна»від 04.03.1992р. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна», державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні. Згідно з положенням ч. 2 ст. 12 закону України «Про приватизацію державного майна», рішення щодо приватизації об'єкта приймають органи приватизації, а у разі відмови в приватизації відповідний орган повідомляє заявника про причину відмови. Разом з тим, ст. 4 Житлового кодексу Української РСР визначено, що до складу житлового фонду входять жилі будинки, а також приміщення в інших будівлях. Жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд. Статтями 127 -131 Житлового кодексу Української РСР та п. 3 примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986р. № 208, передбачено, що гуртожитки -це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки. Враховуючи, що такі житлові будинки належали підприємствам на праві повного господарського відання, то їх слід відносити до об'єктів державного житлового фонду. Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду, є Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду». Згідно з роз'ясненнями ФДМУ від 30.12.2005р. гуртожитки, як об'єкти державного житлового фонду, не підлягали приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна». Таким чином, включення вищезазначених гуртожитків, як об'єктів державного житлового фонду, до статутного фонду ВАТ “Мелітопольський компресор” при його приватизації суперечить вимогам чинного законодавства. Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Статтею 1213 ЦК України визначено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Згідно зі ст. ст. 3, 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», об'єктами управління державної власності є: державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилось після ліквідації підприємств та організацій. Одним із суб'єктів управління об'єктами державної власності є Фонд державного майна України. Відповідно до п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону. На підставі вищевикладеного, позивач просить вилучити з незаконного володіння ПАТ “Мелітопольський компресор” гуртожитків, що розташовані за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграда № 9, № 11, визнання права власності на гуртожитки, що розташовані за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграда № 9, № 11 за державою в особі Фонду державного майна України та зобов'язання передати у відання територіальної громади м. Мелітополя, в особі Мелітопольської міської ради гуртожитки, що розташовані за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграда № 9, № 11.
Відповідач проти позову заперечив на підставі слідуючого. Мелітопольським компресорним заводом в 1974 -1975 роках були побудовані гуртожитки за адресою: м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграда, 9 та 11, з цього моменту гуртожитки перебували на балансі підприємства і використовувалися для забезпечення житлом працівників заводу. Підприємство протягом 35 років утримує вказані гуртожитки та після корпоратизації несе значні витрати на проведення поточних та капітальних ремонтів будівель гуртожитків. В процесі корпоратизації державного підприємства Мелітопольський компресорний завод відповідно до вимог Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 «Про корпоратизацію державних підприємств», Постанови Кабінету Міністрів України від 05 липня 1993р. № 508 «Про затвердження Положення про порядок корпоратизації підприємств»та акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу заводу до ВАТ “Мелітопольський компресор”, як до правонаступника, згідно ст. 36 Закону України «Про підприємства в Україні»та вищевказаної Постанови Кабінету Міністрів України перейшли всі права та обов'язки корпоратизованого державного підприємства Мелітопольський компресорний завод. У складі цілісного майнового комплексу до статутного фонду ВАТ “Мелітопольський компресор” увійшли гуртожитки. Згідно акту № 29 прийому -передачі об'єктів нерухомого майна у власність відкритому акціонерному товариству, що створено шляхом корпоратизації від 16.05.2002р. Запорізька обласна державна адміністрація передала у власність ВАТ “Мелітопольський компресор” гуртожитки, які розташовані за адресою: м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграда, 9 та 11. Рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради N 165/2 від 12.12.2002 р. за Відкритим акціонерним товариством «Мелітопольський компресор» було оформлено право власності на гуртожитки, які розташовані за адресою: м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграда, 9 та 11, на підставі якого відповідачу були видані свідоцтва про право власності від 17.12.2002 року. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 345 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності, приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Корпоратизація підприємства відповідача проводилась відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 корпоратизацію державних підприємств», Постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 року № 508 «Про затвердження Положення про порядок корпоратизації підприємств». За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна»(чинної і момент виникнення спірних правовідносин) дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів. Тобто при регулюванні приватизаційних відносин (у разі приватизації гуртожитку в складі цілісного майнового комплексу юридичною особою) Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду", на який посилається позивач, не підлягає застосуванню. Відповідно до статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки, не віднесені до державного житлового фонду, у тому числі ті, що перебувають у власності господарюючих суб'єктів, утворених у результаті корпоратизації колишніх державних підприємств можуть підлягати передачі у власність відповідних територіальних громад. Рішення щодо передачі гуртожитку у власність відповідній територіальній громаді приймає власник гуртожитку. Таким чином, враховуючи вимогу діючого законодавства України та Статуту підприємства відповідача, прийняття рішення щодо відчуження гуртожитків віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і державні органи не в праві втручатися в діяльність Товариства.. Крім цього, відповідно до пункту 4 статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передача гуртожитків, здійснюється на компенсаційній основі відповідно до порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У порядок денний загальних зборів акціонерів ВАТ "Мелітопольський компресор", що відбулися 20 грудня 2008 року, було включено питання щодо передачі до комунальної власності гуртожитків, що розташовані за адресою: м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграда, 9 та 11. Однак загальними зборами було прийнято рішення про залишення гуртожитків у власності ВАТ "Мелітопольський компресор" для вирішення питань щодо забезпечення житловою площею та поліпшення житлових умов працюючих у ВАТ "Мелітопольський компресор" робітників та членів їх родин. Вказане рішення загальних зборів не ким не оскаржувалось. Крім того, статтею 71 Цивільного кодексу УРСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) в три роки. За приписами ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг позовної давності починається з дня коли особа дізналась, або повинна була дізнатися про порушення свого права. Позивач в обгрунтування своїх позовних вимог посилається на Інструктивний лист Фонду державного майна України від 30.12.2005 р. № 10-25-21463. Але у частині дванадцятої листа, веденого позивачем, зазначено, що ураховуючи відсутність чітких актів законодавства щодо обов'язкової передачі гуртожитків, інших об'єктів державного житлового фонду, що належали державним підприємствам, у комунальну власність, керуючись роз'ясненнями Міністерства юстиції України від 20.03.98 N 11-8-1122, Мінекономіки України від 17.03.98 N 8-23/378 та Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.03.98 N 5-79, органи приватизації включали вартість гуртожитків до вартості цілісних майнових комплексів підприємств, що підлягали приватизації. Тобто на момент включення гуртожитків (у 1995 році) до статутного фонду ВАТ Мелітопольський компресор" у складі цілісного майнового комплексу підприємства відповідача дії Фонду державного майна України були правомірні та він був впевнений, що його дії не порушують діючого законодавства України. Якщо позивач та третя особа вважають, що їх право порушено, то перебіг строку позовної давності, у даному випадку, слід рахувати з 1995 року (з моменту включення гуртожитків до статутного фонду ВАТ "Мелітопольський компресор" у складі цілісного майнового комплексу). Позивачем заявлено позов із значним пропуском строку позовної давності без клопотання про його поновлення. На підставі вищевикладеного, відповідач стверджує, що доводи викладені у позовній заяви протирічать нормам матеріального права, на підставі чого позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Фонд державного майна України пояснив, що на момент виникнення спірних правовідносин існували норми права, які унеможливлювали включення до статутних капіталів новостворюваних товариств гуртожитків, про що сказано в Інструктивному листі Фонду державного майна України від 31.12.2005р. № 10-25-21463. Зокрема, в ньому чітко визначено, що під час включення вартості гуртожитків до вартості цілісних майнових комплексів, що підлягали приватизації, органи приватизації застосовували Закон України «Про приватизацію державного майна»та інше законодавство, прийняте на виконання цього Закону. Але ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна»в редакції, яка діяла на момент масової приватизації гуртожитків, чітко було визначено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів. Таким чином, гуртожитки, як об'єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна». Згідно з Законом України «Про управління об'єктами державної власності», а саме ст. 3 встановлюється, що об'єктами управління державної власності є: державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій. Стаття 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»визначає, що одним із суб'єктів управління об'єктами державної власності є Фонд державного майна України. Таким чином, держава в особі Фонду державного майна України являється законним власником нерухомого майна, а саме будівель гуртожитків по вул. Героїв Сталінграда, № 9, № 11 у місті Мелітополі. Враховуючи зазначене, Фонд державного майна просить позов задовольнити в повному обсязі.
Мелітопольська міська рада надала пояснення наступного змісту. Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно ст. 4 закону України „Про управління об'єктами державної власності", один із суб'єктів управління об'єктами державної власності є Фонд державного майна України. Згідно ст. 7 вищезазначеного Закону встановлює, що Фонд державного майна України відповідно до законодавства, зокрема: 1) щодо державних підприємств, установ і організацій: виступає від імені держави засновником господарських організацій до статутних фондів яких передасться державне майно, у тому числі холдингових компаній та підприємств, які підлягають корпоратизації відповідно до законодавства;приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організації, заснованих на державній власності що перебуває у його управлінні; 2) щодо нерухомого та іншого окремого індивідуального визначеного державного майна: приймає рішення про передачу до статутного фонду господарських організацій об'єктів державної власності; за пропозицією уповноважених органів управління приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських організацій, але перебуває на їх балансі; дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством; погоджує (приймає) рішення про передачу об'єктів державної власності в комунальну власність до сфери управління інших уповноважених органів управління або Національній академії наук України, галузевим академіям наук та ін. Згідно з Положенням про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19 травня 1999 р. № 908/68: „Управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умови подальшого використання майна у межах чинного законодавства. Відповідно до повідомлення ПАТ „Мелком" від 11.09.09 № 4141 відчуження майна ПАТ „Мелком" можливе тільки на підставі рішення загальних зборів акціонерів. Згідно з рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 13.08.2009 № 179/5 створено постійно діючу наглядову раду з питань розподілу і утримання житла у гуртожитках та використання гуртожитків і прибудинкових територій. На засіданні наглядової ради яке відбулось 22.09.2009 було запрошено керівництво ПАТ „Мелком", а саме Опальника А.А. який запевнив наглядову раду, що скликання загальних зборів акціонерів ПАТ „Мелком" відбудеться в першому кварталі 2010 року. Питання про передачу до комунальної власності м. Мелітополя гуртожитків, буде внесено до порядку денного загальних зборів, але інформації щодо проведення та результати проведення загальних зборів акціонерів ПАТ „Мелком", до виконавчого комітету Мелітопольської міської ради не поступало. Виходячи з вищенаведеного, держава в особі Фонду державного майна України являється законним власником нерухомого майна, а саме будівель гуртожитків по вул. Героїв Сталінграда, № 9,11 у місті Мелітополі, а тому Мелітопольська міська рада визнає позов в.о. Мелітопольського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.
В судове засідання 24.01.2011р. представники третьої особи та Запорізької обласної державної адміністрації не з'явились.
За клопотанням представників позивача, відповідача та прокурора судовий процес вівся без застосування засобів технічної фіксації.
Розгляд справи закінчено 24.01.2011р. оголошенням вступної та резолютивної частин рішення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та прокурора, суд
Згідно з п. 2 Указу Президента України від 15.06.1993р. № 210/93 “Про корпоратизацію підприємств” засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном; центральні органи державної виконавчої влади; інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації.
Відповідно до п. 10 цього Указу зазначено, що, відповідальність за проведення корпоратизації підприємств покладається на керівників органів, уповноважених управляти майном, що перебуває у загальнодержавній власності: центральних органів державної виконавчої влади, інших підвідомчих Кабінету Міністрів України органів та Представників Президента України в областях.
Указом Президента України від 21.02.1994р. №61/94 “Про додаткові заходи щодо делегування Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській обласним державним адміністраціям повноважень щодо управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності” у порядку експерименту делеговано Запорізькій обласній державній адміністрації деякі повноваження центральних органів державної виконавчої влади щодо управління майном, яке перебуває у загальнодержавній власності, у тому числі виступати у процесі корпоратизації засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються на базі загальнодержавної власності.
Розпорядженням голови Запорізької обласної ради народних депутатів від 24.11.1994р. №201-р про призначення комісії з корпоратизації та комісії з інвентаризації Мелітопольського компресорного заводу, на виконання Указу Президента України від 15.05.1993р. №210/93 “Про корпоратизацію підприємств”, Указу Президента України від 21.02.1994р. №61/94 “Про додаткові заходи щодо делегування Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській обласним державним адміністраціям повноважень щодо управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності” і відповідно до Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою КМУ від 05.07.1993р. №508: призначено комісію з корпоратизації Мелітопольського компресорного заводу згідно з наказом Мінекономіки України від 27.08.93 № 54 у складі: голова комісії Назаренко А.А. -заступник завідуючого обласним відділом у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва, члени комісії: Руссєв В.І. -директор Мелітопольського компресорного заводу; Калачов С.М. -начальник відділу корпоратизації, акціонування та обліку акцій регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області; Сушко В.І. -начальник комерційного відділу Мелітопольського відділення дирекції банку «Україна»по Запорізькій області; Кожура О.В. -провідний спеціаліст Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України; Білих М.С. -заступник директора з економічних питань; Довгий В.К. -заступник голови Мелітопольської міської Ради народних депутатів; Іванілов О.В. - голова профкому заводу.
Вказаним розпорядженням, комісії з корпоратизації, доручалось у двомісячний термін підготувати і подати до виконкому обласної ради народних депутатів: акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу, проект статуту відкритого акціонерного товариства, проект плану розміщення акцій.
Цим же розпорядженням затверджена комісія з інвентаризації майна Мелітопольського компресорного заводу.
Пунктом 11 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою КМУ від 05.07.1993р. № 508, встановлено, що акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу підприємства, що підлягає корпоратизації, і статут відкритого акціонерного товариства затверджуються засновником. У разі виявлення невідповідності зазначених документів вимогам цього Положення, інших актів чинного законодавства засновник вносить до них необхідні зміни і доповнення.
Комісія, в яку входив і представник Фонду державного майна України, склала Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Мелітопольського компресорного заводу, який був затверджений 28.12.1994р. заступником голови Запорізької обласної ради народних депутатів по роботі виконавчих органів Пікінером В.Т.
Як зазначено в Акті оцінки, оціночна вартість майна згідно з передаточним балансом і документацією про результати інвентаризації становить:
- вартість цілісного майнового комплексу складає 25712 млн. крб. (пункт 11 Акту);
- вилучено вартості майна, всього -5770 млн. крб. (пункт 12 Акту), у тому числі: для якого встановлені пільги -0 млн. крб.; для якого органом приватизації встановлено особливий режим приватизації -0 млн. крб.; державний житловий фонд -5388 млн. крб.; об'єкти, які не підлягають приватизації - 382 млн. крб.; кошти на валютних рахунках -0 млн. крб.;
- експертна оцінка складає 607 млн. крб. (пункт 15 Акту), обладнання, що має 100% знос -604 млн. крб.; нематеріальних активів -3 млн. крб.;
- вартість майна, що підлягає приватизації -20549 млн. крб. (пункт 16 Акту);
- розмір статутного фонду акціонерного товариства -20549 млн. крб. (пункт 17 Акту).
До цього Акту доданий Інвентаризаційний опис нерухомого майна на дату проведення оцінки цілісного майнового комплексу, в якому міститься під № 46 гуртожиток на 360 місць (Г.Сталінграда, 9), інвентарний номер 00000И24 за балансовою вартістю 380385 крб. та під № 47 гуртожиток на 360 місць (Г.Сталінграда, 11), інвентарний номер 0000И015 за балансовою вартістю 422946 крб. Таким чином, спірні будинки увійшли до статутного фонду акціонерного товариства.
Розпорядженням голови Запорізької обласної ради народних депутатів від 20.03.1995р. №113-р “Про перетворення Мелітопольського компресорного заводу у відкрите акціонерне товариство” Мелітопольський компресорний завод був перетворений у Відкрите акціонерне товариство “Мелітопольський “Компресор”.
У 1995р. засновник (виконком Запорізької обласної ради народних депутатів) передав Державному органу приватизації (Фонду державного майна України) документи ВАТ “Мелітопольський “Компресор”, а саме: розпорядження Запорізької обласної Ради народних депутатів Про перетворення Мелітопольського компресорного заводу у відкрите акціонерне товариство від 20.03.95р. № 113-р.; Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Мелітопольського компресорного заводу; копію Статуту ВАТ “Мелітопольський “Компресор”; копію свідоцтва про державну реєстрацію ВАТ “Мелітопольський “Компресор”; копію свідоцтва про реєстрацію ВАТ “Мелітопольський “Компресор” в органах статистики; копію свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів; сертифікат акцій, який відповідає сумарній номінальній вартості акцій ВАТ “Мелітопольський “Компресор”; план розміщення акцій ВАТ “Мелітопольський “Компресор”; бухгалтерський баланс на дату інвентаризації на 01.12.1994; передаточний баланс на 01.12.94р.; бухгалтерський баланс на дату державної реєстрації на 01.04.95р.; бухгалтерський баланс за останній звітний період на 01.01.95р.; бухгалтерський баланс на 01.01.89; відомість розшифровки пункту 12 акту оцінки, про що сторонами складений акт прийому-передачі.
У пункті 5 розділу III Плану розміщення акцій ВАТ “Мелітопольський “Компресор” зазначений перелік об'єктів, залишкова вартість яких не включена до статутного фонду. В ньому відсутні спірні житлові будинки.
Наказом ФДМУ від 07.07.1995р. №178-ДПК “Про прийняття рішення щодо приватизації корпоратизованих об'єктів” видано дозвіл на приватизацію майна ВАТ “Мелітопольський компресор” шляхом продажу акцій.
Наказом ФДМУ від 23.10.1995р. №187-ПРА затверджений План розміщення акцій ВАТ “Мелітопольський “Компресор ”.
Відповідно до п. 1.1. статуту відповідача, зареєстрованого 08.07.2009р. за № 11011050020000372, Публічне акціонерне товариство «Мелітопольський компресор»(відповідач) є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Мелітопольський компресор».
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 18 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” (в редакції , що діяла під час виникнення спірних правовідносин), приватизації підлягало майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними цілісними) майновими комплексами, а також частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств, шляхом, зокрема, продажу часток (паїв, акцій) в майні підприємств на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі, внаслідок чого здійснюється перетворення державних підприємств у акціонерні товариства.
За пунктами 41, 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1993 року N 717 (яка була чинною на час проведення приватизації спірного майна), вартість майна цілісного майнового комплексу, зокрема, зменшується на вартість майна державного житлового фонду, що приватизується відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, а також вартість об'єктів, що не підлягають приватизації.
Відповідно до ч. 2 статті 3 Закону України “Про приватизацію державного майна “ дія цього закону не поширюється на: приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально -культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
В ч. 2 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»(в редакції, що діяла під час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств.
В частині 2 статті 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду (в редакції, що діяла під час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що не підлягають приватизації лише кімнати в гуртожитках. Про те що не підлягають приватизації самі гуртожитки в цієї статті не зазначено.
В частині 9 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»(в редакції, що діяла під час виникнення спірних правовідносин) вказано, що державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватися у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього закону.
З вищевикладеного вбачається, що той державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, лише за бажанням самих державних підприємств міг бути переданим до комунальної власності.
В разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організації, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
З вказаного вбачається, що в разі, зміни форми власності підприємства, одночасно передається у комунальну власність державний житловий фонд, який знаходився у підприємства у повному господарському віданні, але крім гуртожитків.
Пункт 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організації, затвердженого Постановою КМУ № 891 від 06.11.1995р., також передбачає, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків).
З вищевикладеного вбачається, по -перше, у спірний період гуртожитки не відносились до об'єктів державного житлового фонду, який би підлягав приватизації громадянами України ; по -друге, в спірному періоді, державний житловий фонд, який знаходився у підприємства у повному господарському віданні, передавався у комунальну власність лише за бажанням цього підприємства, по -трете, до державного житлового фонду, який підлягав передачі в комунальну власність, не відносились гуртожитки.
Оскільки на той період гуртожитки не відносились до об'єктів державного житлового фонду, який би підлягав приватизації, або передачі в комунальну власність, прокурор та Фонд безпідставно звернулись з цим позовом.
Більш того, відповідно до статті 4 Житлового Кодексу УРСР житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд).
До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Частина 12 статті 5 Житлового Кодексу УРСР визначає, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Статтею 13 Житлового Кодексу УРСР передбачено, що державне управління в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду здійснюється Кабінетом Міністрів Української РСР, виконавчими комітетами місцевих Рад , міністерствами, державними комітетами і відомствами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства Української РСР.
Спеціально уповноваженим органом, що здійснює державне управління в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду в Українській РСР, є Міністерство житлово-комунального господарства Української РСР, компетенція якого у галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду, визначена в статті 17 Житлового Кодексу УРСР .
Стаття 30 Житлового Кодексу УРСР передбачає, що державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством УРСР .
Спеціально уповноваженим органом державного контролю за використанням і схоронністю житлового фонду в Українській РСР є Міністерство житлово-комунального господарство Української РСР.
Порядок користування гуртожитками передбачає глава 4 Житлового Кодексу УРСР, статті 127 -131 .
Відповідно до статей 127 -128 Житлового Кодексу УРСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватися гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнанні для цієї мети жилі будинки.
Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ради народних депутатів.
Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.
Слід також зауважити, що 16.05.2002р. актом № 29 прийому-передачі об'єктів нерухомого майна у власність відкритому акціонерному товариству, що створено шляхом корпоратизації, в якому зазначено, що він складений з метою впорядкування обліку нерухомого майна підприємств, що перетворені у відкриті акціонерні товариства шляхом корпоратизації, Обласна державна адміністрація передала, а ВАТ «Мелітопольський компресор»прийняв у власність нерухоме майно, в тому числі і гуртожиток на 360 місць за адресою: м. Мелітополь, вул. Г. Сталінграду, 9, інвентарний номер 00000И24 та гуртожиток на 360 місць, за адресою: м. Мелітополь, вул. Г. Сталінграду, 11, інвентарний номер 00004015.
Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради 12.12.2002р. прийнято рішення № 165/2 про оформлення права власності на будівлі гуртожитків, розташованих за адресою: м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграду, 9, вул. Героїв Сталінграду, 11 за відкритим акціонерним товариством «Мелітопольський компресор»на праві колективної власності.
На підставі вищезазначеного рішення 17.12.2002р. Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради видано Відкритому акціонерному товариству «Мелітопольський компресор» свідоцтва про право власності, в яких зазначено, що будівлі гуртожитків, які розташовані в м. Мелітополі по вул. Героїв Сталінграда за № 9 та за № 11 дійсно належать ВАТ «Мелітопольський компресор»на праві колективної власності.
05.08.2003р. Мелітопольською міською радою ХХІV скликання ХХІ сесії прийнято рішення № 9/13 про надання згоди на прийняття в комунальну власність від ВАТ «Мелітопольський компресор»: житлового будинку по вул.. Леніна, 119, блок секції гуртожитку по вул. Г. Сталінграда, 11(кімнати: 317, 318, 319, 320, 321, 322, 323, 324) під службове житло для КП «ВЖРЕУ».
Актом приймання-передачі в комунальну власність частини гуртожитку по вул. Г. Сталінграда, 11, ВАТ «Мелітопольський компресор» передав, а КП ВЖРЕУ прийняв на баланс блок секцію гуртожитку по вул. Г. Сталінграду, 11 (п. № 317, 318, 319, 320, 321, 322, 323, 324).
Виконавчий комітет Мелітопольської міської ради 14.08.2003р. прийняв рішення № 205/2 про затвердження актів приймання-передачі в комунальну власність 144 квартирного -9-поверхового житлового будинку по вул. Леніна, 119 та блок секції гуртожитку по вул. Г. Сталінграда, 11 (кімнати: 317, 318, 319, 320, 321, 322, 323, 324) від ВАТ «Мелітопольський компресор».
12.07.2007р. Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області прийнято рішення № 143/1 про оформлення права власності на житлові приміщення, розташовані в гуртожитку по вул. Героїв Сталінграда, 11 у м. Мелітополі, за територіальною громадою м. Мелітополя, в особі Мелітопольської міської ради.
На підставі вищезазначеного рішення, 19.07.2007р. Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, в якому зазначено, що власником житлових приміщень за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграда, буд. 11, прим. 317-324 є Територіальна громада міста Мелітополя в особі Мелітопольської міської ради, форма власності -комунальна.
Відповідно до ст. 35 Закону України “Про власність”, якій діяв на час виникнення спірних правовідносин і втратив чинність 20.06.2007р., державний житловий фонд є об'єктом права комунальної власності, суб'єктами останньої виступають органи місцевого самоврядування.
Таким чином, з всього вищевикладеного вбачається, що Фонд Державного майна України ні в період спірних правовідносин, ні на теперішній час не мав та має відношення ні до одного із вказаних вище видів житлового фонду, в тому числі Фонд не має відношення ні до державного житлового фонду, ні до гуртожитків.
На період приватизації і на сьогоднішній час державний житловий фонд (крім гуртожитків) підлягав та підлягає передачі у комунальну власність.
Враховуючі все вищевикладене, Фонд Державного майна України являється неналежним позивачем по справі.
Згідно з статтею 2 Закону України “Про власність” (який діяв в період спірних правовідносин) право власності -це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.
Статті 49 -50 Закону України “Про власність” (який діяв в період спірних правовідносин) передбачала, що володіння майном вважається правомірним, якщо інше не було встановлено судом, господарським судом, третейським судом .
Власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.
На вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна позовна давність.
Відповідно до пунктів 2.1 Положення про впорядкування передачі об'єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства, яке затверджено Наказом Фонду державного майна України від 25.11.2003 за № 2097 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2003 р. за № 1201/8522 (далі -Положення), при створенні відкритого акціонерного товариства (при перетворенні підприємства у відкрите акціонерне товариство) у процесі приватизації (корпоратизації) передача об'єктів нерухомого майна проводиться на підставі наказів засновників відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) з актом приймання-передавання нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства.
Відповідач надав суду документи, які підтверджують його право власності.
Заявник та позивач не надали суду доказів того, що документи відносно приватизації були визнані недійсними, або в них були внесені зміни, у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 317 ЦК України власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійснені лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Чинним законодавством встановлена презумпція правомірності придбання права власності.
Так ч. 2 статті 328 ЦК України передбачає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як вбачається з вищевикладеного, із закону прямо не випливає незаконність набуття відповідачем права власності на гуртожиток та судом не була встановлена незаконність набуття відповідачем право власності на гуртожиток .
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Заявник та позивач не довели суду, що держава саме в особі Фонду державного майна України являється власником спірних гуртожитків, а відповідно не довели, що в них є право витребування у відповідача гуртожитків.
Під незаконним володінням слід розуміти усяке фактичне володіння річчю , якщо воно не має правової підстави (наприклад, володіння украденої річчю); або правова підстава якого відпала (минув строк дії договору оренди); або правова підстава якого недійсна (володіння, встановлене в результаті недійсної угоди).
Прокурор та позивач не довели суду наданими доказами, що відповідач незаконно, без відповідної правової підстави заволодів гуртожитками, а матеріалами справи, натомість, підтверджується, що право власності на спірні гуртожитки на законних підставах належить саме відповідачу.
Згідно із Протоколом № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952р., кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідач просить застосувати строк позовної давності, відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України.
Згідно з пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Оскільки строк позовної давності сплив до набрання чинності цим Кодексом, в даному випадку відносно строку позовної давності слід керуватися Цивільним кодексом УРСР.
Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується господарським судом не залежно від заяви сторін.
Загальний строк позовної давності складає 3 роки, про що вказано в статті 71 ЦК УРСР.
Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг позовної давності починається від дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Особою, яка могла дізнатися про порушення свого права може являтися лише позивач по справі - Фонд Державного майна України, прокурор не може бути цією особою, тому що його особисті права не були порушені взагалі.
Оскільки Фонд Державного майна України був членом комісії по корпоратизації та інвентаризації Мелітопольського компресорного заводу, згідно розпорядженню Запорізької обласної ради народних депутатів від 24.11.1994р. № 201-р., представником Фонду Державного майна України був підписаний Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 28.12.1994р. і Фонд Державного майна України прийняв всі документи по приватизації ВАТ “Мелітопольський “Компресор” за актом прийому -передачі документів від 1995р., то Фонду Державного майна України ще в 1995 році було відомо про те, що спірний гуртожиток був включений в уставний фонд ВАТ “Мелітопольський “Компресор”.
Таким чином, у Фонду Державного майна України право на звернення з позовом виникло ще в 1995 році.
Строк позовної давності сплив.
Відповідно до статті 80 ЦК УРСР сплив позовної давності до заявлення позову є підставою для відмови в позові.
Аналогічні норми містяться і в ст. ст. 257, 261, 267 ЦК України.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги заявника та позивача не обґрунтовані.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 30, 127, 128 Житлового кодексу УРСР, ст. ст. 71, 75, 76 Цивільного кодексу УРСР, ст. ст. 257, 261, 267, 317, 321, 328, 387 Цивільного кодексу України, Протоколом № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 22, 82, 84, 85 ГПК України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя О.В. Ярешко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису.
Рішення оформлене і підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 31.01.2011р.