Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 травня 2026 року Справа№200/2118/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Зінькової Інни Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
23 березня 2026 року адвокат Зінькова Інна Володимирівна в інтересах ОСОБА_1 , позивача, звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Військової частини НОМЕР_1 :
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 01 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року включно, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2022 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (2481,00 грн.);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за з 01 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року включно, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2022 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (2481,00 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб», та провести виплату з урахуванням раніше сплачених коштів;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01 січня 2023 року до 19 травня 2023 року включно, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2023 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн.);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року до 19 травня 2023 року включно, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2023 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб», та провести виплату з урахуванням раніше сплачених коштів;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 18 червня 2025 року до 19 листопада 2025 року включно, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2025 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (3028,00 грн.);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18 червня 2025 року до 19 листопада 2025 року включно, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2025 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (3028,00 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб», та провести виплату з урахуванням раніше сплачених коштів;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без врахування індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення ОСОБА_1 за 2022 рік з урахуванням індексації, та провести виплату з урахуванням раніше сплачених коштів.
За змістом викладеного за період проходження військової служби з 01 березня 2022 року по 19 листопада 2025 року грошове забезпечення позивачу нараховувалось та виплачувалось, виходячи з розрахунку посадового окладу шляхом множення 1762,00 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 та 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб». Тобто, використовувалась стала величина, визначена постановами Кабінету Міністрів України №103 від 21 лютого 2018 року та №481 від 12 травня 2023 року, що є порушенням вимог законодавства та прав позивача на отримання належного рівня грошового забезпечення за військову службу. Також, позивач зазначає, що індексація входить до складу грошового забезпечення, з якого має бути обрахована грошова допомога для оздоровлення у 2022 році, що не було здійснено відповідачем, та з чим позивач також не погоджується.
Відповідач проти задоволення заявлених позивачем вимог заперечував, обґрунтовуючи це тим, що оскільки зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України №103 від 21 лютого 2018 року до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 визнані у судовому порядку нечинними, з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, що діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт, то відсутні підстави для спонукання вчинити перерахунок грошового забезпечення позивача прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. Крім цього, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у редакції від 18 квітня 2025 року та подальших редакціях є чітко визначеним, з посиланням на чітко визначену суму і не може трактуватися в іншому сенсі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Поновлено позивачу строк звернення до суду із цим позовом. Вирішено ряд процесуальних питань.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно зі статтею 43 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Позивач має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_5 та Військовій частині НОМЕР_1 (яка є правонаступником Військової частини НОМЕР_5 ) у періоди з 01 березня 2022 року по 19 листопада 2025 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 01 березня 2022 року №36 солдата ОСОБА_1 , стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти, з 01 березня 2022 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, та вважати таким, що з 01 березня 2022 року прийняв справи та посади, і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 2730,00 грн. на місяць.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19 листопада 2025 року №401 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , колишнього заступника начальника штабу Військової частини НОМЕР_5 , який перебуває у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_6 , призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 09 листопада 2025 року №1166 на посаду офіцера відділення організації навчального процесу Військової частини НОМЕР_7 , вважати таким, що 14 листопада 2025 року вибув зі складу сил та засобів оперативно-тактичного об'єднання «19-й армійський корпус», які залучаються та беруть безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, до нового місця служби. 19 листопада 2025 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Грошову допомогу для оздоровлення відповідно до розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (зі змінами), в розмірі місячного грошового забезпечення за 2025 рік отримав. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» за 2025 рік не отримував.
03 березня 2026 року Військова частина НОМЕР_1 листом вих.№1553/5254 надала відповідь на адвокатський запит представника позивача №38 від 23 лютого 2026 року та надала запитувані документи.
Відповідно до карток особового рахунку та розрахунків грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2022 року по 19 листопада 2025 року позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення за період з квітня 2022 року (за березень 2022 року) по березень 2023 року з посадовим окладом у розмірі 2730,00 грн. на місяць, у квітні 2023 року - 3108,06 грн., у травні 2023 року - 3489,33 грн., у червні 2023 року - 3760,67 грн., у липні 2023 року - 7537,42 грн., у серпні 2023 року - 4044,84 грн., у вересні-листопаді 2023 року - 3810,00 грн. на місяць, у грудні 2023 року - 6145,16 грн., у січні 2024 року - 1474,84 грн., у лютому-травні 2024 року - 3810,00 грн. на місць, у червні 2024 року-липні 2025 року - 4650,00 грн. на місць, у серпні 2025 року - 4500,00+150,00 грн., у вересні-жовтні 2025 року - 4650,00 грн. на місць, у листопаді 2025 року - 7595,00 грн.; за період з квітня 2022 року (за березень 2022 року) по квітень 2023 року з окладом за військове звання - 530,00 грн. на місяць, у травні 2023 року - 604,66 грн., у червні-листопаді 2023 року - 1090,00 грн. на місяць, у грудні 2023 року - 1758,06 грн., у січні 2024 року - 421,94 грн., у лютому-квітні 2024 року - 1090,00 грн. на місяць, у травні 2024 року - 1108,06 грн., у червні 2024 року-квітні 2025 року - 1130,00 грн. на місяць, у травні 2025 року - 1162,67 грн., у червні-липні 2025 року - 1200,00 грн. на місяць, у серпні 2025 року - 1161,29+38,71 грн., у вересні-жовтні 2025 року - 1200,00 грн. на місяць, у листопаді 2025 року - 1960,00 грн. Грошову допомогу для оздоровлення позивачу виплачено у червні 2022 року у розмірі 13268,70 грн., у березні 2023 року - 21902,55 грн., у червні 2024 року - 30056,25 грн., у лютому 2025 року - 32440,50 грн., у березні 2025 року - 1542,90 грн.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 про індексовану зарплату ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась у березні-квітні 2022 року у розмірі 672,35 грн. на місяць, у травні 2022 року - 913,01 грн., у червні 2022 року - 1017,22 грн., у липні 2022 року - 1066,00 грн., у серпні-жовтні 2022 року - 1281,80 грн. на місяць, у листопаді 2022 року - 1424,80 грн., у грудні 2022 року - 1470,86 грн.
В матеріалах справи відсутні докази здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за періоди з 01 березня 2022 року по 19 листопада 2025 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідачем не заперечується факт нарахування позивачу грошового забезпечення у періоди з 01 березня 2022 року по 19 листопада 2025 року, виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчисленого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» - 1762,00 грн.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види відповідного грошового забезпечення підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка передбачала з 01 березня 2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103).
Пунктом 6 Постанови №103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року".
Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17 грудня 2019 року за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Отже, з 30 січня 2020 року - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з цим, слід зазначити, що з 30 січня 2020 року знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №200/3757/20-а.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2684,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 3028,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 3028,00 грн.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип юридичної визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, що ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (праві позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, від 11 листопада 2011 року №10-рп/2011).
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Стіл та інші проти Сполученого Королівства" від 23 вересня 1998 року Європейський Суд наголосив, що національне право має відповідати поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія.
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Олссон проти Швеції» від 02 березня 1988 року Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію... Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п.1 ст.8.
Щодо неоднозначного трактування норм законодавства України Європейський суд з прав людини висловився у рішенні ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», зазначивши про пріоритет застосування найбільш сприятливого для особи тлумаченням норм права.
Крім того, суд зазначає, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12 травня 2023 року «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» (далі - Постанова №481) внесена зміна до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), викладено абзац перший в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Зазначена постанова набрала чинності з 20 травня 2023 року.
Отже, пункт 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним по 19 травня 2023 року включно.
Таким чином, з 20 травня 2023 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру сталої величини - 1762,00 грн., а не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Оскільки з 20 травня 2023 року пункт 2 Постанова №481 був чинним та у передбаченому законом порядку не скасований, відповідач як суб'єкт владних повноважень зобов'язаний був керуватись цією нормою.
При цьому, підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акта суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону №2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акта.
Суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 залишено без змін.
Виходячи зі змісту приписів частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача, а саме: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.
При цьому, скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Отже, у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права міститься у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2018 року у справі №814/396/17, від 18 квітня 2018 року у справі №810/3687/16, від 20 серпня 2019 року у справі №817/368/16, від 10 вересня 2019 року у справі №826/3785/16, від 20 травня 2020 року у справі №817/57/17.
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 1540/3828/18 Верховний Суд також вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
З огляду на наведене, Постанова №481 є нечинною лише з 18 червня 2025 року.
Отже, з 19 червня 2025 року - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №320/29450/24 виникли підстави для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного календарного року.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у період з 01 березня 2022 року по 31 січня 2022 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, до набрання чинності Постановою №481, - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з 19 червня 2025 року, з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №320/29450/24, по 19 листопада 2025 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Разом із цим, відповідно до пункту 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, зокрема, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 3 Розділу I «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260), підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Згідно з пунктом 4 Розділу I «Загальні положення» Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 7 Розділу I «Загальні положення» Порядку №260 військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до розділу XXIII Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини […] із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розділом XXIV «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» Порядку №260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Так, суд зауважує, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач вчинив протиправні дії під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за періоди з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року та з 19 червня 2025 року по 19 листопада 2025 року при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням без застосування розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, для захисту порушених прав позивача, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за періоди з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року та з 19 червня 2025 року по 19 листопада 2025 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IX, Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-IX, Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX, на 1 січня відповідного календарного року.
Щодо нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з врахуванням індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік позивачу виплачено у червні 2022 року у розмірі 13268,70 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву жодним чином не заперечував проти того, що допомогу для оздоровлення за 2022 рік позивачу обчислено без врахування індексації.
У той час, у позові представник позивача зазначає, що з наданих відповідачем довідок-розрахунків грошового забезпечення вбачається, що у 2022 році позивачу нараховувалася індексація грошового забезпечення, проте, нарахована в червні 2022 року грошова допомога для оздоровлення в розмірі 13268,70 грн. враховує тільки: оклад за військове звання в розмірі 530,00 грн., посадовий оклад у розмірі 2730,00 грн., НВОВЗ/НОПС у розмірі 2119,00 грн., премію у розмірі 7889,70 грн. = 13268,70 грн.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення;
Відповідно до пункту 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, зокрема, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пунктом першим статті 10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
За приписами Закону №2011-XII та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації.
Індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною грошового забезпечення.
Незважаючи на наявність спеціального законодавства, яким визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, ним не врегульовані питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з яких обчислюється грошова допомога на оздоровлення. Відтак, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21 грудня 2021 у справі №820/3423/18, постанові від 29 квітня 2020 по справі №240/10130/19, постанові від 19 березня 2020 по справі №820/5286/17, постанові від 26 лютого 2021 у справі №620/3346/19, предметом розгляду у яких було включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обрахунок та визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні. Вказана правова позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2019 у справі №638/9697/17, від 11 грудня 2019 у справі №638/5794/17, від 27 грудня 2019 у справі №643/11749/17, предметом розгляду у яких було, зокрема, включення до складу грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, індексації грошового забезпечення.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку виплат військовослужбовців.
З урахування зазначеного, суд дійшов висновку, що індексація входить до складу грошового забезпечення, з якого має бути обрахована грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік.
Оскільки у спірному випадку виплата позивачу індексації грошового забезпечення мала щомісячний характер, та враховуючи її особливу правову природу, у відповідача були відсутні правові підстави для її невключення до обрахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, що свідчить про наявність з його боку протиправних дій.
З метою захисту порушеного права слід зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Також, суд звертає увагу представника відповідача, що питання дотримання позивачем строку звернення до суду із цим позовом вирішено судом під час відкриття провадження у справі, а передчасність таких висновків відповідачем не доведено.
Відповідно положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити адміністративний позов адвоката Зінькової Інни Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01 березня 2022 року по 31 січня 2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 01 березня 2022 року по 31 січня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 19 червня 2025 по 19 листопада 2025 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 19 червня 2025 року по 19 листопада 2025 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без врахування індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, та з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 27 травня 2026 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна