ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.05.2026Справа № 910/2475/26
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Приватного підприємства “Іванна» (03022, місто Київ, вулиця Васильківська, 23/16, ідентифікаційний код 32375643)
до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго» (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1)Товариство з обмеженою відповідальністю “Фірма “Квартет ЛТД» (03127, Україна, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 53, 1, ідентифікаційний код 13670073)
2) Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (03039, місто Київ, Голосіївський проспект, будинок 17-Б, код ЄДРПОУ 32375554)
про стягнення 197 942,60 грн,
Приватне підприємство “Іванна» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго» про відшкодування заподіяної залиттям нежитлового приміщення матеріальних збитків у розмірі 197 942,60 грн
Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.03.2026 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
13.03.2026 через відділ діловодства суду від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю “Фірма “Квартет ЛТД» та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
20.03.2026 через відділ діловодства суду позивачем подано докази направлення копії позовної заяви на адресу третьої особи-1.
23.03.2025 засобами поштового зв'язку відповідачем подано відзив на позовну заяву.
25.03.2026 представником позивача подано заяву про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», оскільки даним комунальним підприємством було складено акт про залиття нежитлового приміщення від 08.04.2021 у житловому багатоповерховому будинку № 23/16 по вул. Васильківській у Голосіївському районі міста Києва.
Також 26.06.2026 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 залучено до участі у справі №910/2475/26 Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; зобов'язано позивача у строк не пізніше двох днів з дня отримання даної ухвали суду направити Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», копію позовної заяви з додатками, докази такого направлення надати суду; запропоновано третій особі надати суду у строк до 15.04.2026 письмові пояснення щодо заявленого предмету спору з документальним підтвердженням викладених обставин, копії яких надіслати позивачу та відповідачу.
02.04.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів направлення позовної заяви третій особі-2.
17.04.2026 до суду від третьої особи-2 надішли письмові пояснення.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі “Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання “розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Приватне підприємство «Іванна» (далі - позивач) зареєстровано у березні 2003 року, здійснює господарську діяльність та є власником нежитлового приміщення, площею 124,3 кв.м. у житловому багатоповерховому будинку №23 по вул. Васильківській у Голосіївському районі міста Києва на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2004 року.
Під стелею нежитлового підвального приміщення, що належить на праві приватної власності ПП «Іванна» по вул. Васильківська, 23/16, з теплового пункту вказаного будинку проходить транзитна теплова мережа з постачання теплоносія на опалення ДНЗ (дитячого навчального закладу) №406 по вул. Дубініна, 13. Теплова мережа проходить в межах приватного приміщення під стелею вздовж двох зовнішніх стін кімнати прощею 37,3 м.кв., заходять в туалетну кімнату площею 1,0 м.кв., де вертикально опускається, і під підлогою туалетної кімнати виходить за межі приватного приміщення на глибині мінус 3,0-3,2 м. від поверхні землі та йде до ДНЗ №406. Теплова мережа перебуває на балансі Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - відповідач).
Позивач та відповідач не перебувають між собою у договірних правовідносинах.
Так, позивач у позовній заяві зазначає, що теплова мережа з постачання теплоносія опалення від теплового пункту багатоквартирного будинку №23/16 по вул. Васильківській у м, Києві до ДНЗ №406 по вул. Дубініна, 13 перебуває на балансі відповідача, який здійснює її утримання та обслуговування. Вказана тепломережа була прокладена із грубими порушеннями будівельних і технічних норм визначеним ДБН В.2.5-39.2008 Теплові мережі. Інженерне обладнання будинків і споруд. Зовнішні мережі та споруди», а також «Правилам технічної експлуатації теплових установок і мереж» від 14.02.2007р. №71 в результаті чого належне на праві власності нежитлове приміщення ПП «Іванна» неодноразово заливалося гарячою водою і приміщенню завдавались значні матеріальні збитки, що підтверджується актами від 14.04.2009, від 22.09.2009, листом управління освіти від 28.09.2009, актом від 22.06.2012, листами ПП «Іванна» від 20.06.2012, від 02.07.2012, актом про залиття від 08.04.2021 та іншими документами, складеними у встановленому законом порядку, а також експертним висновком від 06.09.2021 щодо невідповідності технічним нормам окремої ділянки тепломережі.
Позивач стверджує, що подальша експлуатація цієї аварійної тепломережі несе пряму загрозу життю та здоров'ю користувачам нежитлового приміщення у цьому будинку, власником якого є ПП «Іванна», так і мешканцям всього багатоповерхового будинку №23/16 по вул. Васильківській у м. Києві.
Звертаючись до суду за даним позовом позивач зазначає, що предметом даного спору є останнє залиття гарячою водою вищеназваного нежитлового приміщення яке сталося 08 квітня 2021 року, що підтверджується актом про залиття від 08.04.2021 року складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Квартет ДТД», яке здійснює утримання та обслуговування багатоквартирного будинку №23/16 по вул. Васильківській у м. Києві. Як зазначає позивач, після залиття нежитлового приміщення, яке належить на праві приватної власності позивачу, відповідач був поінформований спочатку по телефону про вказану подію, проте став в черговий раз ухилятися від відшкодування шкоди, яка сталася з вини його працівників та неналежного обслуговування даної теплової мережі.
Для з'ясування причин виникнення систематичних аварійних ситуацій на вказаній тепломережі належній КП «Київтеплоенерго» позивач - ПП «Іванна» замовило проведення дослідження та надання експертного висновку будівельно-технічного дослідження щодо невідповідності технічним нормам окремої ділянки тепломережі від теплового пункту по вул. Васильківській 23/16 до ДНЗ №406 по вул. В. Дубініна, 13 в Голосіївському районі м. Києва.
Згідно з висновком експерта від 06.09.2021 способом усунення підстав і причин аварійної ситуації на тепловій мережі є її фактичний експлуатаційний знос (більше 60 років), відсутність належного обслуговування і приведення її до непридатного для використання стану, що потребує повної заміни і перенесення з-під підвалу житлового будинку.
Також, на замовлення позивача суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Агентство Експертної Оцінки України» було проведено експертне дослідження щодо розміру заподіяного матеріального збитку нежитловому приміщенню по вул. Васильківській, 23/16 у м. Києві. Висновком суб'єкту оціночної діяльності ТОВ «Агентство Експертної Оцінки України» від 21 квітня 2021 року встановлено суму заподіяного матеріального збитку у розмірі 117135, 65 грн.
12.02.2022 року та 15.01.2026 року позивач направляв відповідачу досудові попередження (претензії), у яких виклав суть претензії, розмір матеріального відшкодування збитку, надавши документальні докази у додатках (експертні висновки, акти про залиття приміщення, докази про право власності на приміщення та ін.).
Оскільки КП «Київтеплоенерго» не відшкодувало позивачу заподіяні матеріальні збитки, які складали станом на день проведення оцінки (21 квітня 2021 року) суму 117 135,65 грн вказана сума станом на подання позову внаслідок інфляції знецінилась та згідно розрахунку позивача із урахуванням встановлених Кабінетом Міністрів України, щомісячних та середньорічних індексів інфляції за період з травня 2021 року і на 01.01.2026 року розмір матеріального збитку із урахуванням індексів інфляції складає суму 197 942,60 грн.
Позивач належним чином надіслав відповідачу досудове попередження на суму 197 942,60 грн, проте відповідач не відшкодував заподіяні залиттям збитки позивачу, що і стало причиною звернення до суду з даним позовом.
З огляду на вищевикладене, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача на свою користь збитки в сумі 197 942,60 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує наступне.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконане боржником.
Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає, оскільки відсутній склад цивільного правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 та від 14.04.2020 у справі №925/1196/18.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
З огляду на зазначені норми законодавства, для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність чотирьох умов: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення зобов'язання боржником, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вини боржника.
Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності виконавця у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
У даному випадку, позивач має довести, серед іншого, протиправність поведінки відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною завдання збитків, які виникли у власника нежитлового приміщення, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки.
08 квітня 2021 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Квартет ДТД», яке здійснює утримання та обслуговування багатоквартирного будинку №23/16 по вул. Васильківській у м. Києві, складно акт про залиття №360.
Відповідно до означеного акту, 04.04.2021 в будинку №23/16 по вул. Васильківській трапилося залиття нежитлового приміщення ПП «Іванна», яке розташоване в підвальному приміщенні 5-ти поверхового житлового будинку. При візуальному обстеженні виявлено сліди залиття: кімната-стіна, пофарбовані шпалери, площею 2,4м х 2,0 м., лінолеум на підлозі площею 0,5кв. м; коридор - стіна, відшарування пофарбованих шпалер, площею 0,20 м х 0,25 м; сходи - стіна, відшарування пофарбованих шпалер, площею 0,05м х 0,10 м. Залиття сталося внаслідок пошкоджена зовнішньої теплової мережі яка знаходиться на обслуговуванні КП «Київтеплоенерго», та проходить в межах зазначеного приміщення в напрямку ДНЗ №406.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що висновки позивача про наявність вини відповідача є передчасними та помилковими, оскільки акт про залиття від 04.04.2021 є неналежним доказом наявності правопорушення з боку відповідача.
Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за N 927/11207 затверджено Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій (далі - Правила).
Пунктом 2.3.6 вказаних Правил визначено, що заявки на несправність інженерного обладнання або конструкцій повинні розглядатися в день їх надходження. У тих випадках, коли для усунення несправностей необхідний тривалий час, потрібно письмово повідомити заявника про прийняті рішення із зазначенням строку виконання робіт. При цьому термін виконання робіт повторно не продовжується. Неусунення несправностей в установлений термін є невиконанням робіт. Заявки, пов'язані з забезпеченням безпеки проживання, усуваються в терміновому порядку.
У разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт, примірна форма якого викладена Додатком 4 до даних Правил.
Згідно Додатку № 4 та роз'яснення Міністерства з питань житлово-комунального господарства України щодо ремонту квартири після залиття (лист від 29.12.2009 р. N 12/20-11-1975) в акті повинні бути відображені:
- дата складання акту (число, місяць, рік);
- прізвища, ініціали та посади, що обіймають члени комісії;
- прізвище, ім'я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди;
- адреса квартири, поверх, форма власності;
- прізвище, ім'я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, з вини якого сталося залиття;
- адреса квартири, поверх, форма власності;
- характер залиття та його причини;
- завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість);
- висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття;
- підписи мешканців сусідніх квартир.
Як встановлено судом, акт про залиття від 08 квітня 2021 відповідає Додатку № 4 до Правил.
Разом з тим, акт про залиття від 08 квітня 2021 може підтверджувати факт залиття приміщення, проте не є належним доказом в підтвердження наявності вини відповідача у залитті означеного приміщення.
Зокрема, означений акт про залиття нежитлового приміщення не містить жодної конкретизації події, внаслідок якої сталося залиття, як конкретних обставин щодо порушення саме відповідачем своїх зобов'язань, так і наявності дій відповідача або ж бездіяльності, внаслідок яких відбулось залиття приміщення.
Як вже зазначалось судом, позивач має довести, серед іншого, протиправність поведінки відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною завдання збитків, які виникли у власника нежитлового приміщення, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки.
Суд звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки алгоритму розгляду спорів викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17 та від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Однак, жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність поведінки відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною завдання збитків, які виникли в під'їзді, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки, матеріали справи не містять, а позивачем не надано, як і не заявлено клопотань про призначення судової експертизи, з метою визначення причин такого залиття.
Більше того, акт № 360 про залиття квартири від 08.04.2021 про залиття нежитлового приміщення 04.04.2021, розташованого за адресою: вул. Васильківська, 23/16, складено представниками ЖЕД-106 відносно КП «Київтеплоенерго», без виклику, повідомлення та участі представників КП «Київтеплоенерго».
Також, статтею 623 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Положення ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України кореспондує положенням ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, позивачем долучено до матеріалів справи висновок експертного будівельно-технічного дослідження щодо невідповідності технічним нормам окремої ділянки тепломережі від теплового пункту до вул. Васильківська, 23/16 до ДНЗ по вул. Дубініна, 13 в Голосіївському районі м. Києва, зробленого експертом з технічного обстеження будівель та споруд Шумахером В.І., суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Агентство Експертної Оцінки України» від 06.09.2021, яким встановлено суму заподіяного матеріального збитку у розмірі 117135, 65 грн.
Дослідження проводилось експертом з технічного обстеження будівель та споруд Шумахером В.І. на основі ДСТУ-Н.Б.В. 1.2-18:2016 «Настанова щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінки їх технічного стану». Відповідно до проведеного експертного висновку визначено стан теплових мереж як «непридатний до нормальної експлуатації технічний стан».
Частина 1 ст. 98 ГПК України визначає, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
У свою чергу, за приписами ст. 10 Закону України "Про судову експертизу" судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом. Судовому експерту забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки та пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб. До фахівця у відповідній галузі знань, який проводить судову експертизу, застосовуються положення цього Закону щодо гарантій, прав, обов'язків, відповідальності судового експерта, крім відповідальності за відмову від проведення експертизи та положень розділу III цього Закону.
З огляду на викладене, якщо у висновку експерта відсутні відомості про попередження (обізнаність) його про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України або за відмову від надання висновку за ст. 385 цього Кодексу, то такий висновок є недопустимим доказом.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №904/684/18.
Разом з тим, у висновку експертного будівельно-технічного дослідження щодо невідповідності технічним нормам окремої ділянки тепломережі від теплового пункту до вул. Васильківська, 23/16 до ДНЗ по вул. Дубініна, 13 в Голосіївському районі м. Києва, експерта з технічного обстеження будівель та споруд Шумахера В.І., суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Агентство Експертної Оцінки України» від 06.09.2021, не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
За вищевказаних обставин, наданий позивачем висновок не може бути прийнятий судом у якості доказу.
Позивачем у свою чергу, як особою, на яку покладено обов'язок довести розмір збитку, клопотань про призначення судової експертизи, як і висновку судового експерта, до матеріалів справи не надано.
Більше того, судом враховано, що відповідно до п. п. 1.4.З., 4.3.18. Правил безпеки систем газопостачання України, затверджених Наказом № 254 від 01.10.1997р. Державного комітету України по нагляду за охороною праці, відповідальність за технічний стан і безпечну експлуатацію об'єктів, указаних у п. 1.1.2 цих Правил, а також побутових газових приладів і апаратів, димових і вентиляційних каналів, ущільнень вводів підземних інженерних комунікацій в будинки і будівлі покладається на їх власників. Власники будівель несуть відповідальність за справність ущільнення вводів і випусків підземних інженерних комунікацій, утримання підвалів і технічного підпілля в стані, який забезпечив би їх постійне провітрювання і перевірку на загазованість.
Як вбачається з матеріалів справи, підвальні приміщення позивачем використовуються для фітнесу, в якості офісних приміщень та магазину, що є порушенням наведених вище норм.
Також відповідно до підпунктів 2.3.7 та 2.8.2. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 № 76, виконавці послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій здійснюють технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем тепло-, водопостачання, водовідведення і зливової каналізації. Під час підготовки житлового фонду до експлуатації у зимовий період саме зазначеними виконавцями житлово - комунальних послуг повинно виконуватися усунення несправностей внутрішніх систем тепло-, водо- та електропостачання й установок із газовими нагрівачами.
КП «Київтеплоенерго» не утримує внутрішньобудинкові мережі житлових будинків. Витрати на обслуговування внутрішньобудинкових мереж входять до складу тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території.?
Суд зазначає, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Жодним належним доказом, долученим до матеріалів справи, позивачем не встановлено причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача.
Отже, позивачем не доведено і судом не встановлено наявність складу цивільного правопорушення, що є підставою для покладення на відповідача обов'язку з відшкодування збитків.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, позов Приватного підприємства «Іванні» не підлягає задоволенню.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
У позові відмовити повністю.
Позивач - Приватне підприємство “Іванна» (03022, місто Київ, вулиця Васильківська, 23/16, ідентифікаційний код 32375643)
Відповідач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго» (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421)
Треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю “Фірма “Квартет ЛТД» (03127, Україна, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 53, 1, ідентифікаційний код 13670073) та Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (03039, місто Київ, Голосіївський проспект, будинок 17-Б, код ЄДРПОУ 32375554)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено 27.05.2026
Суддя І.О. Андреїшина