пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
26 травня 2026 року Справа № 903/156/26
Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, м. Київ
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут», м. Луцьк
до відповідача 2: Луцького національного технічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу “Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету», смт. Любешів, Камінь-Каширський р-н., Волинська обл.
про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 29 817,61 грн,
19.02.2026 через електронний суд надійшла позовна заява (з урахуванням уточнень від 23.02.2026) Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут», Луцького національного технічного університету в особі Відокремленого структурного підрозділу “Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету» про визнання недійсними додаткові угоди № 2 від 18.01.2023, № 3 від 11.04.2023, № 4 від 29.05.2023, № 5 від 28.06.2023, № 6 від 04.08.2023 до договору від 26.12.2023 № 23-23/178 та стягнення 29 817,61 грн.
Ухвалою суду від 24.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 25 березня 2026 року о 11:00 год.
Відповідачі ухвалу суду отримали 24.02.2026, строк для подання відзиву - по 11.03.2026.
11.03.2026 надійшов відзив ТОВ “Волиньелектрозбут», згідно якого позовні вимоги заперечує. Зазначає, що на момент подання тендерної пропозиції ТОВ “ВЕЗ» не могло передбачити прийняття НКРЕКП нових регульованих тарифів, а тому такі тарифи не могли бути враховані в ціну за одиницю. А отже, Договір був укладений сторонами з дотриманням чинного законодавства України. Разом з тим Договором чітко передбачено можливість вносити зміни до ціни електроенергії у випадку зміни тарифів на її постачання та розподіл. При укладенні кожної з чотирьох додаткових угод Постачальником було дотримано умов договору щодо зміни ціни за одиницю у випадку зміни регульованих цін (тарифів). Внесення змін до Договору на підставі підпункту 7 пункту 19 Особливостей є правомірним у разі зміни тарифів на передачу та/або розподіл електричної енергії, які мали місце у період з моменту укладення основного договору до моменту укладення додаткової угоди. З огляду на те, що додатковими угодами № 2, 3, 4, 5 збільшену регулювану частину ціни електроенергії, зміна ціни електричної енергії як товару не змінювалась, то сума, яка може бути стягнута у разі визнання недійсної додаткової угоди №6, є меншою, аніж зазначено у позовній заяві. Прокурором заявлено до стягнення 29 817,61 грн. Натомість в разі відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод №№ 2 - 5, максимальна сума, яка може бути заявлена до стягнення складе 13 301,18 грн.
Позивач у поясненнях від 12.03.2026 позовні вимоги підтримує. Зазначає, що Любешівським технічним фаховим коледжем та ТОВ “Волиньелектрозбут» спірних додаткових угод №№ 2-6 грубо порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі», безпідставно змінено істотні умови Договору та не дотримано процедуру їх укладення, кожного разу при укладенні всіх додаткових угод сторонами Договору належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено коливання ціни на електроенергію на ринку після укладення первісного Договору або попередньої додаткової угоди.
24.03.2026 надійшло клопотання ТОВ “Волиньелектрзбут» про залишення позову без розгляду, оскільки позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати. Зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор при поданні позову діє на підставі норм статті 23 Закону України “Про прокуратуру» для реалізації положень пункту 3 частини 1 статті 131 Конституції України. Однак, прокурор виконує субсидіарну роль, замінюючи в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснював захисту або робив це неналежно.
У судовому засідання прокурор заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з клопотанням відповідача про залишення позову без розгляду та подання відповідних заперечень.
Представник ТОВ “Волиньелектроздбут» відкладення розгляду справи не заперечив.
Враховуючи вищевикладене, надходження клопотання відповідача 1 про залишення позову без розгляду, надання учасникам справи можливості ознайомитись з ним та подати відповідні пояснення чи заперечення, суд протокольною ухвалою від 25.03.2026 підготовче засідання відклав на 07.04.2026 о 14:30 год.
03.04.2026 надійшли заперечення Волинської обласної прокуратури, згідно яких просить відмовити у задоволенні клопотання ТОВ “Волиньелектрозбут» про залишення позову без розгляду. Зазначає, що при зверненні з позовом прокурор обґрунтував підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді із чітким визначення усіх обов'язкових умов, за наявності яких допускається застосування такого заходу реагування. Зокрема, у даній позовній заяві обґрунтовано наявність порушеного або оспорюваного інтересу держави, а також установлено відсутність належного та ефективного захисту такого інтересу уповноваженими органами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження.
Заслухавши пояснення учасників справи, з метою повного та всебічного розгляду справи, надання учасникам справи скористатися своїм правом на подання заяв по суті спору, виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 07.04.2026 підготовче засідання відклав на 21.04.2026 о 14:00 год.
21.04.2026 надійшла заява Луцького національного технічного університету про визнання позову. Розгляд справи просить проводити без участі його представника.
Заслухавши пояснення прокурора, представника ТОВ “Волиньелектрозбіт», враховуючи виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 21.04.2026 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 13.05.2026 о 12:00 год.
При цьому, клопотання ТОВ “Волиньелектрозбут» про залишення позову без розгляду буде розглядатися судом на стадії дослідження доказів по справі.
Луцький національний технічний коледж у заяві від 12.05.2026 розгляд справи просить здійснювати без участі його представника.
У судовому засіданні представник ТОВ “Волиньелектрозбут» заявив усне клопотання про зупинення провадження у даній справі до перегляду Першою колегією суддів Другого сенату Конституційного Суду України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» щодо конституційності пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі“, конституційне провадження у якій було відкрито 06.05.2026.
Заслухавши пояснення учасників справи, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд зобов'язав представника ТОВ “Волиньелектрозбут» викласти клопотання про зупинення провадження у справі у письмовій формі з метою надання учасникам справи можливості ознайомитись з ним та подати відповідні пояснення по його суті, у зв'язку з чим суд протокольною ухвалою від 13.05.2026 розгляд справи по суті відклав на 26.05.2026 о 14:30 год.
18.05.2026 надійшло клопотання відповідача-1, в якому останній просить суд повернутися до стадії підготовчого провадження у справі №903/156/26; зупинити провадження у справі у справі №903/156/26 до набрання законної сили судовим рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-78/2026 (178/26) за конституційною скаргою ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п'ятої статті 4l Закону України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922-VIII зi змінами.
Обґрунтовуючи подане клопотання відповідач-1 зазначає, що ухвалою Першої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України (далі також - КСУ) від 06.05.2026 у справі №3-78/2026 (178/26) відкрито конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922-VIII зi змінами.
Відповідач-1 вказує, що відкриваючи конституційне провадження, колегія суддів КСУ виходила, зокрема з того, що оспорювані приписи Закону, застосовані в остаточному судовому рішенні, можуть формувати модель правового регулювання, у якій держава, з одного боку, реалізує публічний інтерес у сфері ефективного використання бюджетних коштів, а з іншого - покладає на приватного контрагента весь тягар негативних наслідків зміни економічного середовища, не забезпечуючи йому належних правових гарантій захисту його майнових інтересів. Така модель може не відповідати принципам пропорційності, юридичної визначеності й добропорядного врядування та призвести до втручання у право власності. Як вбачається зі змісту вказаної ухвали КСУ, спір у господарській справі, де були застосовані оспорювані норми Закону України «Про публічні закупівлі» в остаточному судовому рішенні, як і у даній справі, виник у зв'язку з тим, що внаслідок укладення додаткових угод до договору про постачання електричної енергії вартість 1кВт-год електроенергії сукупно зросла, і це призвело до підвищення ціни на понад 10% від тієї, яка визначена основним договором, з одночасним зменшенням обсягів постачання.
Відповідач-1 звертає увагу суду на те, що з приписів частини 3 ст. 89 Закону України «Про Конституційний Суд України» вбачається, що якщо суд, розглядаючи справу за конституційною скаргою, визнав закон України (його положення) таким, що відповідає Конституції України, але одночасно виявив, що суд застосував закон України (його положення), витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України, то Конституційний Суд вказує на це у резолютивній частині рішення. У контексті даного спору правозастосовна практика щодо пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» наразі характеризується домінуванням обмежувального тлумачення (щодо 10-відсоткового ліміту), яке є наразі предметом розгляду КСУ. Очікуване рішення КСУ у справі № 3-78/2026 матиме преюдиційне та фундаментальне значення для всієї категорії справ про зміну ціни у публічних закупівлях.
Визнання Конституційним Судом України неконституційним того способу тлумачення закону, який наразі застосовується господарськими судами, фактично позбавить такі судові рішення ознаки законності. З огляду на положення пункту 1 частини 3 статті 320 ГПК України таке рішення КСУ стане підставою для перегляду справи за виключними обставинами, оскільки воно стосуватиметься конституційності застосованої норми. Отже, висновки органу конституційної юрисдикції матимуть прямий вплив на правовідносини сторін у цій справі, забезпечуючи відновлення порушеного балансу між приватним інтересом постачальника та публічним інтересом держави.
ТОВ «ВЕЗ» вважає, що розгляд цієї господарської справи є об'єктивно неможливим до вирішення Конституційним Судом України справи № 3-78/2026 (178/26), оскільки рішення господарського суду у цій справі не може бути ухвалене без попереднього визначення правового статусу оспорюваної норми Закону України «Про публічні закупівлі» найвищим органом конституційної юрисдикції, на думку відповідача, наявні всі ознаки об'єктивної неможливості розгляду цієї справи, передбачені п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
Також відповідач-1 зазначає, що підготовче провадження у цій справі було закінчено 21 квітня 2026 року, конституційне провадження у справі № 3-78/2026 (178/26) було відкрито 06 травня 2026 року, тому ТОВ «ВЕЗ» не мало об'єктивної можливості заявити клопотання про зупинення провадження у справі на стадії підготовчого провадження, наявні підстави для повернення судом до стадії підготовчого провадження.
У судовому засіданні 26.05.2026 представник відповідача-1 подане клопотання підтримав.
Прокурор заперечив щодо клопотання відповідача-1 та просив відмовити у його задоволенні.
Розглянувши клопотання відповідача-1 про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі у справі №903/156/26, заслухавши пояснення учасників справи, суд зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі N 910/7103/21 зроблено висновок, що відповідно до практики Верховного Суду, яку суд враховує на підставі ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.
Разом з тим, такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
Повернення до стадії підготовчого провадження, у даному випадку, зумовлене необхідністю зупинення її розгляду.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, зазначив, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.
Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати: чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.
Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.
Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/12694/18, від 17.04.2019 у справі № 924/645/18, від 20.12.2019 у справі № 910/13234/18, від 13.09.2019 у справі № 912/872/18, від 21.02.2019 у справі № 910/974/18, 20 липня 2020 року у справі № 910/11236/19.
При цьому п.5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Суд враховує, що предметом розгляду у даній справі є оцінка правомірності укладення спірних додаткових угод, зокрема наявності чи відсутності передбачених законом підстав для зміни ціни за одиницю товару, дотримання сторонами вимог законодавства про публічні закупівлі, а також правових наслідків таких дій.
Зазначені обставини входять до предмета доказування у цій справі та можуть бути встановлені господарським судом самостійно на підставі наявних і поданих сторонами доказів.
Конституційне провадження у справі №3-78/2026(178/26) не спрямоване на встановлення фактичних обставин цієї господарської справи, не стосується оцінки доказів у ній та не вирішує питання щодо прав і обов'язків сторін у спірних правовідносинах. Саме по собі відкриття Конституційним Судом України провадження щодо перевірки конституційності пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі не позбавляє господарський суд можливості дослідити докази, встановити обставини справи та надати їм правову оцінку.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
За змістом частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила: аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.
Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Подібний висновок наведений у п. 74 постанови КАС ВС від 14.03.2024 у справі №600/778/21-а та постанові КАС ВС від 03.04.2024 у справі № 120/14973/21-а.
Згідно з частиною третьою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Таким чином, на даний час пункт 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» є чинною нормою права, а саме лише відкриття конституційного провадження щодо перевірки її конституційності не зумовлює об'єктивної неможливості розгляду цієї справи.
Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно зі ст. 91 Закону України “Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Отже, у випадку визнання неконституційними норм п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі» такі норми втратять чинність не раніше дня ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, якщо інше не буде встановлено самим рішенням.
Водночас необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. При цьому, порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Окрім того, суд зазначає, що згідно із статтею 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява N 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач-1 не довів наявності об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №3-78/2026(178/26). Поряд із цим, зібрані у справі докази дають змогу встановити та оцінити обставини, які входять до предмета доказування.
Суд протокольною ухвалою від 26.05.2026 відмовив у задоволенні клопотань відповідача-1 про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-78/2026 (178/26).
З метою повного та всебічного розгляду справи, надання сторонам можливості підготуватися до судових дебатів, суд протокольною ухвалою від 26.05.2026 відклав розгляд справи по суті на 11.06.2026 на 10:00 год.
Згідно із ч. 2 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне постановити ухвалу про повідомлення учасників справи про відкладення розгляду справи по суті.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 42, 120, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Повідомити учасників справи про відкладення розгляду справи по суті на 11 червня 2026 року о 10:00 год.
2. Явку учасників справи у судове засідання визнати не обов'язковою.
Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Ухвала суду підписана 27.05.2026.
Суддя С. В. Бідюк