ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
25 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1390/26
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)
секретар судового засідання (за доручення головуючої судді): Романенко Д.С.;
за участю представників сторін:
від прокуратури - Йощенко Т.В.;
від Одеської міської ради - не з'явився;
від Комунального некомерційного підприємства "Дитяча міська клінічна лікарня №3" Одеської міської ради - не з'явився;
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімед-сервіс" - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
по справі № 916/1390/26
за позовом Заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради
до відповідачів:
- Комунального некомерційного підприємства "Дитяча міська клінічна лікарня №3" Одеської міської ради;
- Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімед-сервіс"
про визнання недійсним пункту договору та стягнення,
(суддя першої інстанції: Желєзна С.П., дата та місце прийняття ухвали: 15.04.2026, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
У квітні 2026 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси (далі - Прокурор), пред'явлена в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - Позивач) до Комунального некомерційного підприємства “Дитяча міська клінічна лікарня №3» Одеської міської ради (далі - Відповідач-1, Лікарня) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптімед-сервіс» (далі - Відповідач-2, ТОВ “Оптімед-сервіс») у якій Прокурор просить суд:
1) визнати недійсними п. 3.1. Договору про закупівлю №98 від 30.08.2023 та специфікацію, яка є Додатком № 1 до Договору №98, укладеного між Лікарнею та ТОВ “Оптімед-сервіс», в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 113 750 грн;
2) стягнути з ТОВ “Оптімед-сервіс» на користь Одеської міської ради грошові кошти у розмірі 113 750 грн.
Разом з позовною заявою Прокурором подано до суду заяву про забезпечення позову (вх. №2-692/26 від 13.04.2026), у якій Прокурор просить суд накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ “Оптімед-сервіс», як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово - кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ “Оптімед-сервіс» у межах суми позовних вимог на загальну суму 113 750 грн.
В обґрунтування необхідності вжиття забезпечення позову Прокурор зазначає, що невжиття обраного заходу забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог Прокурора, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму поновлення порушених прав та інтересів.
Накладення арешту на грошові кошти, за твердженням Прокурора, не порушить прав та охоронюваних законом інтересів Відповідача у справі чи інших осіб, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у захисті порушеного права у разі прийняття судового рішення на користь Позивача. При цьому, посилаючись на правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, Прокурор зазначає, що вимога надати докази щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права Відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчитиме про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушуватиме баланс інтересів сторін.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 у даній справі відмовлено в задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд зазначив, що в порушення вимог процесуального закону, який покладає на Прокурора обов'язок доведення існування фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, заявником не було надано суду жодного доказу, який може підтвердити правомірність накладення арешту на кошти Відповідача. Так, Прокурором не було надано суду жодного доказу, який може підтвердити недобропорядну поведінку ТОВ “Оптімед-сервіс».
Крім того, суд зазначив, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ТОВ “Оптімед-сервіс» є неспеціалізована оптова торгівля. Відповідач не перебуває ні в процесі припинення, ні в процесі провадження у справі про банкрутство, має статутний капітал у розмірі 30 000 грн. Викладене, з урахуванням здійснення ТОВ “Оптімед-сервіс» господарської діяльності з 22.02.2017 (дата проведення державної реєстрації товариства), дозволяє суду дійти висновку про відсутність доказів недобропорядної поведінки Відповідача або наявність у останнього мети не допустити виконання судового рішення.
Суд першої дійшов висновку про недоведеність Прокурором існування обґрунтованого припущення, що судове рішення про стягнення коштів з ТОВ “Оптімед-сервіс» не буде виконано у межах виконавчого провадження.
Не погодившись з такою ухвалою, Прокурор звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 у справі №916/1390/26 та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви Прокурора про забезпечення позову.
Апелянт вважає, що оскаржувана ухвала прийнята за неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без повного і всебічного з'ясування обставин для подання такої заяви, тому вона підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти ТОВ “Оптімед-сервіс».
На переконання Прокурора, ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: постанов Пленуму Вищого Господарського Суду України від 23.03.2012 № 6 “Про судове рішення» - (надалі Пленум № 6), Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 № 16 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» - (надалі Пленум№ 16), судових рішень Верховного Суду у справах № 910/7029/21 від 18.10.2021, № 910/8291/22 від 31.05.2023 та № 910/9654/22 від 18.05.2023, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі №905/447/22 та процесуального права, зокрема, ст. 2, 11, 15, 79, 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України.
Посилаючись на постанови Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22, Апелянт стверджує, що у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме Відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду Позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створить перешкоди його господарській діяльності.
Позаяк, судом першої інстанції в ухвалі від 15.04.2026 зроблено передчасний та хибний висновок, про відсутність доказів недобропорядної поведінки відповідача або наявність у останнього мети не допустити виконання судового рішення лише за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно якого основним видом діяльності ТОВ "Оптімед-сервіс" є неспеціалізована оптова торгівля; Відповідач не перебуває ні в процесі припинення, ні в процесі провадження у справі про банкрутство, має статутний капітал у розмірі 30 000 грн.
Як зазначає Апелянт, предметом позову, з яким Прокурор звернувся до господарського суду, є майнова вимога про стягнення грошових коштів в рахунок суми податку на додану вартість, які сплаті не підлягали, вбачається збагачення останнього поза підставою, передбаченою законом на суму 113 750,00 грн, а тому ці кошти підлягають стягненню як безпідставно збережені. Крім того, звертає увагу загальнодоступну інформацію, що міститьсяна веб-порталі "Опендатабот" (https://opendatabot.ua/c/41167440) щодо наявних кримінальних проваджень, де фігурує відповідач - ТОВ "Оптімед-сервіс" (№ 757/68216/21-к, №404/1048/22, №757/50877/21).
У даному випадку Прокурор вважає, що ним доведено наявність достатньо обґрунтованого припущення, що грошові кошти, які належать ТОВ "Оптімед-сервіс" на момент звернення із заявою, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь Позивача, а тому, існують правові підстави для задоволення поданої заяви про забезпечення позову.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Пересипської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 по справі №916/1390/26; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; призначено розгляд справи №916/1390/26 на 25.05.2026 року об 11-00 год.; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали оскарження ухвали від 15.04.2026 по справі №916/1390/26.
05.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали від 15.04.2026 по справі №916/1390/26.
06.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімед-сервіс" надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відповідач-2 вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, а ухвалу суду першої інстанції - законною та справедливою.
У своєму відзиві Відповідач-2 звертає увагу на стабільність діяльності Товариства, яке здійснює свою господарську діяльність понад дев'ять років, зазначає про відсутності у Відповідача-2 заборгованості зі сплати податків та відсутність ознак фіктивності, а також стверджує, що Відповідач-2 не перебуває в процесі припинення чи банкрутства.
У своєму відзиві Відповідач-2 зазначає, що застосування арешту без доказів реальних загроз перетворює забезпечення позову на інструмент необґрунтованого тиску на бізнес; арешт обігових коштів діючого підприємства на цю суму призведе до подвійного вилучення активів з бізнесу; ТОВ "Оптімед-сервіс" забезпечує важливі контракти з постачання медичного обладнання для лікарень. Блокування рахунків може зірвати сервісне обслуговування цієї техніки, що несе загрозу життю пацієнтів.
Як стверджує Відповідач-2, в апеляційній скарзі Прокурор фактично вдається до аналізу обґрунтованості позовних вимог та законності нарахування ПДВ. Проте, Відповідач звертає увагу суду, що предметом апеляційного перегляду в даному провадженні є виключно дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про забезпечення позову, а не суть самого спору; вина Відповідача у "безпідставному одержанні коштів" не встановлена жодним судовим рішенням. Розгляд справи № 916/1390/26 по суті лише розпочався; накладення арешту на кошти на цій стадії, спираючись лише на позицію Прокурора про "незаконність ПДВ", фактично означало б передчасне визнання Відповідача винним без належного дослідження доказів у справі.
25.05.2026 у судове засідання з'явився Прокурор, який підтримав вимоги та доводи, викладені ним письмово. Представники Відповідачів та Позивача у судове засідання не з'явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Відповідач-1 та Позивач своїм правом на подання відзиву не скористались, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників Відповідачів та Позивача, які не з'явились у судове засідання, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1,2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали оскарження ухвали на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.
Згідно зі ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Таким чином, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
Згідно з ч.1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
- накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
- забороною відповідачу вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
- зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
- зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
- арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
- іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність (співмірність) заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Апеляційний господарський суд звертає увагу, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Верховний Суд в постанові від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25 зазначив, що про наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №916/143/24, від 04.10.2024 у справі №913/289/24.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Судова колегія враховує, що предметом спору у даній справі є, крім іншого, вимога майнового характеру, а саме: Прокурор просить суд: стягнути з ТОВ “Оптімед-сервіс» на користь Одеської міської ради грошові кошти у розмірі 113 750 грн.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Звертаючись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, заявник повинен довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів той факт, що грошові кошти, наявні у відповідача станом на момент пред'явлення позову, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення в результаті об'єктивних (незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов'язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача тощо) або суб'єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування грошових коштів або вчинення інших дій з метою уникнення майнової відповідальності та перешкоджанню законному стягненню грошових коштів) причин.
Такий висновок апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.04.2018 у справі №916/2828/17 та від 31.03.2021 у справі №914/2353/20.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив про необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.
У кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25).
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо заявлених позовних з огляду на співмірність та необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №925/1459/23, від 06.06.2024 у справі №910/17599/23, від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22.
Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Судова колегія звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, Прокурором наголошено, що невжиття обраного заходу забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог Прокурора, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму поновлення порушених прав та інтересів.
Накладення арешту на грошові кошти, за твердженням Прокурора, не порушить прав та охоронюваних законом інтересів Відповідача у справі чи інших осіб, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у захисті порушеного права у разі прийняття судового рішення на користь Позивача.
При цьому, посилаючись на правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, Прокурор зазначає, що вимога надати докази щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчитиме про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушуватиме баланс інтересів сторін.
В той же час, до заяви про забезпечення позову Прокурором не надано жодних документів в підтвердження обставин того, що кошти, які є у Відповідача на момент пред'явлення позову, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
По суті, подана Прокурором заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення Відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.
Так, заявляючи вимогу про накладення арешту на грошові кошти, заявником не надано належних доказів та обґрунтувань, які б підтверджували вчинення Відповідачем дій, спрямованих на зняття коштів зі своїх розрахункових рахунків, як і не надано суду жодних доказів того, що він має намір ухилитися від виконання рішення суду.
Колегія суддів наголошує, що забезпечення права на ефективний спосіб захисту Позивача, за відсутності достатньо обґрунтованого припущення недобросовісних дій Відповідача, не може виправдовувати втручання у право останнього на мирне володіння своїм майном, у зв'язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Сам факт звернення із заявою Позивача про забезпечення позову не звільняє його від обов'язку доведення обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування відповідних заходів, та не є підставою для відступу від принципів рівності сторін і змагальності процесу.
За відсутності доведених ризиків утруднення виконання рішення суду застосування такого заходу не відповідатиме вимогам пропорційності, тим більше, що забезпечення позову не повинно мати на меті створення для відповідача негативних наслідків, тотожних наслідкам задоволення позову, та не може використовуватися як інструмент попереднього примусу до виконання спірного зобов'язання.
Самі лише твердження про потенційну можливість ухилення Відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, з огляду на заявлені у цій конкретній справі предмет і підстави позову щодо неправомірності дій Відповідача без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
З огляду на наведене, всі доводи Позивача щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на нічим не підтверджених припущеннях.
Аналогічний висновок стосовно того, що самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову викладено в постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №902/483/18 та від 12.06.2019 у справі №909/19/19.
Враховуючи останню правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів Позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, приймаючи до уваги що доводи Прокурора не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Інші доводи апеляційної скарги апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки зводяться до обґрунтування підстав позову, тобто суті позовних вимог, та жодним чином не свідчать про необхідність забезпечення позову, оскільки сам по собі факт наявності між Сторонами судового спору не може бути належною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
З огляду на наведене, враховуючи, що Позивачем при зверненні з заявою про забезпечення позову не доведено наявності обставин щодо можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі невжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття відповідного заходу забезпечення позову.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 наголосила на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість Відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача, що рішення суду в разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 905/447/22 на яку посилається Апелянт).
Разом із цим, та зважаючи на обов'язковість врахування судами висновків Верховного Суду, судова колегія звертається до правової позиції суду касаційної інстанції, у відповідності до якої застосування процесуальних норм статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у справах залежить від конкретних обставин справи та наданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, і саме цим обґрунтована відмінність судових рішень, адже не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2024 у справі № 916/938/24).
Колегія суддів вважає за необхідне окремо зазначити, що зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що Прокурор обмежився загальними посиланнями на можливість Відповідача-2 розпорядитися належними йому грошовими коштами, що саме по собі є властивістю будь-якого суб'єкта господарювання та не може автоматично свідчити про наявність ризику невиконання майбутнього судового рішення в даному випадку, виходячи з конкретних обставин даної справи.
Таким чином, з урахуванням відсутності належних та допустимих доказів існування реального, а не гіпотетичного ризику утруднення виконання судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для забезпечення позову в даному випадку відсутні.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірної по суті ухвали суду, при ухваленні якої судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовано норми процесуального та матеріального права, які їх регулюють.
Щодо твердження скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №6, колегія суддів відзначає наступне.
Так, постанови Вищого господарського суду України не є належним правовим обґрунтуванням підстав апеляційного оскарження судових рішень, оскільки неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновків, викладених у постановах Вищого господарського суду України, не визначено ст. 254 Господарського процесуального кодексу України як підстава апеляційного оскарження судових рішень. Згідно із ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постанови Пленуму Верховного господарського суду України не містить норм (приписів), обов'язкових для застосування судами, і відповідно до ст. 11, 236 Господарського процесуального кодексу України не є джерелами правозастосовної практики.
Отже, оцінивши доводи Прокурора щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про те, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/1390/26.
З огляду на викладене та беручи до уваги те, що доводи Апелянта стосовно порушення Господарським судом Одеської області норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали від 15.04.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №916/1390/26 не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст. 136, 137, 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 по справі №916/1390/26 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову по справі №916/1390/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до приписів статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 26.05.2026.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
Я.Ф. Савицький