ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
20 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1355/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Лічмана Л.В., Філінюка І.Г.
секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.
за участю представників учасників справи:
від ТОВ "КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ" - Дудар Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "АРТУР"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2025 року, суддя в І інстанції Олейняш Е.М., повний текст якого складено 01.10.2025, в м. Миколаєві
у справі №915/1355/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ"
до 1) Селянського (фермерського) господарства "АРТУР"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ЄВРОДОР"
про стягнення 19 539 806,00 грн
У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило стягнути солідарно з Селянського (фермерського) господарства "Артур" та Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ЄВРОДОР" 19 539 806,15 грн - заборгованості, з яких: 10 399 406, 21 грн - заборгованість за лізинговими платежами; 8 490 609, 24 грн - пені; 649 790,70 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання Селянським (фермерським) господарством «АРТУР» умов укладеного з позивачем договору фінансового лізингу, а саме зобов'язань щодо сплати лізингових платежів у порядку та строки, встановлені умовами договору.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2025 у справі №915/1355/24 позов задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача - 10 399 406, 21 грн - заборгованості за лізинговими платежами, 300 000, 00 грн - пені, 649 790, 70 грн - 3 % річних, в решті позову відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що факт передачі предмета лізингу (автогрейдера Caterpillar 150 AWD) підтверджується підписаними без зауважень актами приймання-передачі та видатковими накладними. Подальша поведінка лізингоодержувача, яка полягала у сплаті платежів у лютому-березні 2022 року та підписанні актів надання послуг, свідчить про визнання факту отримання майна та суперечить його твердженням про зворотне.
За висновками місцевого господарського суду, враховуючи той факт, що СФГ «АРТУР» припинило виконання грошових зобов'язань, лізингодавець правомірно скористався правом на односторонню відмову від договору, що призвело до його розірвання та примусового повернення техніки. Посилання відповідача на форс-мажорні обставини, як підстава для звільнення від основного боргу, судом відхилені, оскільки воєнний стан не скасовує обов'язку оплати за вже отримане в лізинг майно.
Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені. Судом враховано, що предмет лізингу фактично перебував на відповідальному зберіганні у продавця, а відповідачу було заборонено його експлуатацію, а також те, що техніка повернута лізингодавцю новою (без слідів використання), а тому, на думку місцевого господарського суду, заявлена пеня є неспівмірною зі збитками та перевищує вартість самого майна, а тому суд, дотримуючись балансу інтересів, зменшив її розмір до 300 000, 00 грн.
Щодо солідарної відповідальності, суд встановив, що ТОВ «КОМПАНІЯ «ЄВРОДОР» як поручитель за договором не виконала зобов'язання щодо погашення заборгованості на вимогу кредитора. Таким чином, суми основного боргу, 3 % річних та зменшеної пені підлягають стягненню з обох відповідачів у солідарному порядку. Строк позовної давності судом визнано таким, що не пропущений, з огляду на встановлений договором збільшений трирічний строк для всіх видів вимог.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Селянського (фермерського) господарства "АРТУР", в якій останнє просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2025 у справі №915/1355/24 в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Скаржник наголошує, що станом на 24.02.2022 заборгованість перед лізингодавцем була відсутня, а подальше невиконання зобов'язань зумовлене виключно обставинами непереборної сили. Суд безпідставно відмовився врахувати Сертифікат Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області № 4800-25-0492 від 26.03.2025, пославшись на неповідомлення лізингодавця про форс-мажор. Апелянт підкреслює, що сам Договір лізингу від 26.11.2021 не містить обов'язку такого повідомлення, а згідно з п. 2.2 Договору та п. 2.3 Загальних умов, положення основного Договору мають пріоритет над Загальними умовами.
За доводами скарги, Скаржник вважає встановленим самим судом факт, що предмет лізингу (автогрейдер) фактично не перебував у володінні лізингоодержувача, а залишався у продавця на відповідальному зберіганні. Пунктом 3.5 Договору прямо заборонено експлуатацію техніки в умовах воєнного стану, що об'єктивно унеможливило використання об'єкта за цільовим призначенням. Оскільки техніка повернута лізингодавцю новою та не використовувалася, Скаржник вважає стягнення відсотків за користування (винагороди) та відшкодування вартості предмета лізингу безпідставним, таким, що порушує справедливий баланс інтересів сторін.
Скаржник також не погоджується із розрахунком заборгованості та штрафних санкцій, зазначаючи, що позивачем не було надано детального розрахунку суми основного боргу (10 399 406,21 грн), яка суттєво перевищує суми, визначені графіком платежів. Апелянт зазначає, що нарахування 3% річних та пені на вартість предмета лізингу та відсотки за користування є незаконним, оскільки ці суми в даному випадку не можуть вважатися грошовим боргом. Крім того, нарахування пені та річних відбувалося поза межами строку дії договору та з порушенням строків позовної давності.
Щодо позовної давності, за доводами скарги позивач не надав письмового договору про збільшення строків давності, як того вимагає ч. 1 ст. 259 ЦК України. Посилання суду на загальні умови апелянт вважає помилковим, оскільки вони суперечать умовам основного Договору. Таким чином, скаржник вважає, що право на стягнення пені за період з квітня 2022 року було втрачено у зв'язку зі спливом спеціального строку позовної давності ще до моменту звернення до суду (31.10.2024), що є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 колегією суддів у складі головуючої судді Ярош А.І, суддів Діброви Г.І., Савицького Я.Ф. було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "АРТУР" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2025 у справі №915/1355/24 та призначено справу до розгляду.
Позивач у відзиві зазначає, що лізингоодержувач не виконав обов'язку щодо повідомлення про форс-мажорні обставини, не ініціював переговори про розірвання договору чи повернення техніки та не довів причинно-наслідкового зв'язку між воєнним станом і неможливістю оплати. Навпаки, за твердженням Позивача, СФГ «Артур» у спірний період вело активну господарську діяльність, сплачувало судовий збір у численних судових справах (№ 916/820/22, № 400/346/25 тощо) та виконувало зобов'язання перед іншими лізингодавцями, зокрема ТОВ «СКАНИЯ КРЕДИТ УКРАИНА».
Щодо розміру заборгованості, позивач наголошує, що детальні розрахунки за період з березня по грудень 2022 року були надані суду разом із відповіддю на відзив. Згідно з п. 4.1 та п. 4.4 Договору, лізингові платежі складаються з відшкодування вартості майна (яке не змінювалося) та процентів, розмір яких коригувався за формулами № 2 та № 4 через зміну курсу гривні до долара США та наявність простроченої заборгованості. Позивач вказує, що Відповідач, підписуючи договір, прийняв на себе валютні ризики, а неотримання рахунків-фактур, згідно з п. 4.5 Договору, не звільняє боржника від обов'язку сплати платежів у встановлені строки.
Позивач заперечує твердження про сплив позовної давності, посилаючись на п. 21.3 та п. 21.4 Загальних умов, якими сторони погодили збільшення строку позовної давності до трьох років та скасували обмеження на нарахування штрафних санкцій терміном у шість місяців. Також наголошується, що відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану. Оскільки позовна заява подана з урахуванням цих положень та договірних умов, Позивач вважає нарахування пені та 3% річних правомірним.
Позивач акцентує увагу на суперечливій поведінці Відповідача. Отримавши предмет лізингу, скориставшись правом на податковий кредит з ПДВ та добровільно передавши техніку на зберігання обраному ним продавцю, СФГ «Артур» не вчиняло дій для припинення договірних відносин до моменту звернення Позивача до суду. На думку лізингодавця, спроби Відповідача уникнути відповідальності за вартість майна та відсотки після дворічного користування перевагами договору є недобросовісними, що свідчить про законність рішення суду першої інстанції.
Розпорядженням керівника апарату Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 було призначено повторний автоматизований розподіл справи №915/1355/24 у зв'язку із надходженням апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Євродор» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18 серпня 2025 року, та участю у підготовці НШСУ для підтримання кваліфікації головуючої судді Ярош А.І. та судді-члена колегії Діброви Г.І., а також перебуванням судді-члена колегії Савицького Я.Ф. у відпустці.
У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2025 для розгляду апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства "АРТУР" на рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2025 у справі №915/1355/24 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Лічмана Л.В., Філінюка І.Г.
Ухвалою суду від 24.03.2026 прийнято справу №915/1355/24 за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "АРТУР" на рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2025 до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Лічмана Л.В., Філінюка І.Г. та призначено її до розгляду 29.04.2026.
У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 по справі №915/1355/24 оголошено перерву до 13.05.2026.
У зв'язку з оголошенням у м. Одесі повітряної тривоги, та відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті, судове засідання по справі №915/1355/24 призначене на 13.05.2026 не відбулось.
Ухвалою суду від 14.05.2026 повідомлено учасників справи №915/1355/24, що наступне судове засідання з розгляду апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства "АРТУР" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2025 відбудеться - 20.05.2026.
19.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що представник СФГ “Артур» адвокат Григор'єв В.В. не може прибути до суду 20.05.2026 через зайнятість в іншому судовому засіданні розгляд якого призначений в Великомихайлівському районному суді Одеської області також 20.05.2026 року о 12-00, на якому заплановані дебати сторін.
Розглянувши під час судового засідання 20.05.2026 вищевказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про його відхилення, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно з усталеною судовою практикою та позиціями ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У даному випадку, як вбачається з наявних матеріалів справи, СФГ «АРТУР» неодноразово зверталось до суду апеляційної інстанції із клопотаннями про відкладення розгляду справи.
Так, 27.01.2026 СФГ «АРТУР» звернулось до суду із клопотання про відкладення розгляду справи через складні погодні умови, та неможливість прибути до судового засідання представника відповідача.
Ухвалою суду від 27.01.2026, з урахуванням ухвали про виправлення описки, розгляд справи №915/1355/24 було відкладено на 24.03.2026.
13.05.2026 напередодні судового засідання у цій справі, представник СФГ «АРТУР» звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням про відкладення розгляду справи, обґрунтувавши його тим, що представник СФГ “Артур» адвокат Григор'єв В.В. не може прибути до суду через зайнятість у невідкладних слідчих діях у кримінальному провадження (обшук).
При цьому, судова колегія зауважує, що до вказаного клопотання представником відповідача не було надано жодних доказів на підтвердження обставин, які зумовили неможливість прибуття представника відповідача у судове засідання.
Разом з цим, у зв'язку з оголошенням у м. Одесі повітряної тривоги, та відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті, судове засідання по справі №915/1355/24 призначене на 13.05.2026 не відбулось.
Ухвалою суду від 14.05.2026 повідомлено учасників справи №915/1355/24, що наступне судове засідання з розгляду апеляційної скарги СФГ "АРТУР" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2025 відбудеться - 20.05.2026.
Наразі, представник СФГ “Артур» втретє просить відкласти розгляд цієї справи через його зайнятість в іншому судовому засіданні.
Отже, у даному випадку відповідач неодноразово звертався до суду із клопотаннями про відкладення розгляду справи, зокрема через участь в інших судових засіданнях, та відповідно неможливість прибуття до суду апеляційної інстанції.
Втім, судова колегія зазначає, що суд апеляційної інстанції вже неодноразово відкладав (оголошував перерву) розгляд цієї справи, у тому числі за клопотанням відповідача, під час першої неявки представника відповідача у судове засідання.
А тому, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, повторна неявка представника відповідача, якого було належним чином повідомлено про розгляд справи, не перешкоджає розгляду справи за його відсутності, незалежно від причин неявки.
До того ж, відповідач, як учасник судового процесу, не був позбавлений права забезпечити участь у судовому засіданні 20.05.2026 будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції.
Колегія суддів також відзначає, що представник СФГ «АРТУР» був присутнім під час судового засідання від 29.04.2026 надав пояснення щодо доводів та вимог апеляційної скарги, висловлених позивачем заперечень а також щодо доводів свого клопотання про призначення експертизи, тощо.
Судова колегія також зауважує, що подане представником відповідача клопотання про відкладення не містить посилання на будь-які обставини, які об'єктивно унеможливлюють вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає заявлене представником СФГ «АРТУР» клопотання необґрунтованим та не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
02.12.2025 та 26.01.2026 до суду апеляційної інстанції від представника скаржника надійшли клопотання про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи. На вирішення експертизи апелянт просить поставити наступні питання:
1) Чи зроблений підпис на Акті приймання-передачі №221 від 22.12.2021року від імені Лізингоодержувача Асланяном Е. А. чи іншою особою?
2) Чи зроблений підпис на Видатковій накладні №221 від 22.12.2021року в графі отримав(ла) Асланяном Е. А. чи іншою особою?
3) Чи зроблений підпис на Договорі відповідального зберігання № 22122021 від 22.12.2021 року в графі «Паклажедавець» а також в акті приймання-передачі майна на зберігання Асланяном Е. А. чи іншою особою?
В обґрунтування вказаних клопотань відповідач зазначає, що керівник СФГ «АРТУР» Асланян Е.А. не підписував Акт приймання-передачі №221 від 22.12.2021 року, Видаткову накладну № 221 від 22.12.2021 року, Договір відповідального зберігання Продавцем від 22.12.2021року разом із актом приймання-передачі майна на зберігання, оскільки останній перебував за кордоном та не міг підписувати такі документи.
У запереченнях наданих на вищевказані клопотання позивач просить відмовити у задоволенні заяви (клопотання) апелянта про призначення судової почеркознавчої експертизи.
В обґрунтування таких заперечень позивач зазначає, що апелянт знав про існування документів, брав участь у переважній більшості судових засідань у суді першої інстанції, але не скористався своїм правом на проведення експертизи. Вказана поведінка, на думку позивача, свідчить про нехтування відповідачем своїми процесуальними правами.
Розглянувши під час судового засідання від 20.05.2026 (пояснення щодо необхідності призначення експертизи, надавались представником апеллянта в попередньому засіданні) клопотання СФГ «АРТУР» про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів дійшла висновку про залишення їх без розгляду, з огляду на наступне.
У постановах від 12.09.2024 у справі № 910/11903/23, від 21.10.2024 у справі № 914/3445/23 та у справі № 923/1188/21, Верховний Суд навів сталий правовий висновок щодо питання застосування ст. 118, 119 ГПК України (продовження / поновлення судами процесуальних строків, наслідків пропущення учасником справи цих строків) та вказав наступне.
У п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
За приписами ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Під процесуальними строками розуміють встановлений законом та / або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.
Процесуальні строки, крім іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов'язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб'єктивних процесуальних прав та обов'язків. Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
Отже, пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і є таким, що породжує відповідні правові наслідки.
Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Водночас у ч. 2 ст. 119 ГПК України унормовано, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена. Такі висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 (пункт 23).
Аналогічний сталий правовий висновок стосовно того, що встановлений судом процесуальний строк не підлягає поновленню, а може бути виключно продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, міститься у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 13.09.2023 у справі №910/6246/22, від 01.08.2022 у справі №910/16784/20 тощо.
Згідно з приписами ст.169 Господарського процесуального кодексу України, заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до п.7 ч. 2 ст.258 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, клопотання особи, яка подала скаргу.
У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (ст.270 ГПК України).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.267 ГПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача. Підготовчі дії, визначені пунктами 5, 6 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи подати свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 2 ст.267 ГПК України).
Отже, законодавцем встановлено імперативні приписи, які зобов'язують апелянта подавати будь-які клопотання, у тому числі про призначення судової експертизи, саме разом з апеляційною скаргою у строки, обчислення яких пов'язується із поданням такої скарги.
Так колегія суддів зазначає, що скаржником клопотання про призначення експертизи з апеляційною скаргою не подавалося, а тому суд апеляційної інстанції у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду дане питання не вирішувалось. Відтак, апелянтом клопотання про призначення експертизи заявлено після закінчення процесуального строку.
При цьому, скаржник у даному клопотанні не порушує питання щодо поновлення строку на його подання, а також не наводить жодних поважних причин, які зумовили пропуск такого строку, були об'єктивно непереборними та дійсно завадити скаржнику звернутись з таким клопотанням разом з апеляційною скаргою.
Колегія суддів також зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості звернутись із клопотанням про призначення експертизи до місцевого господарського суду, однак своїм правом не скористалась, а також не зазначив у суді апеляційної інстанції про наявність об'єктивних, непереборних перешкод, які стали на заваді вчиненню таких дій.
Слід також відзначити, що відповідач не був позбавлений можливості надати висновок експерта здійснений на його замовлення, однак як свідчать наявні матеріали справи таким правом не скористався.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку про залишення клопотань відповідача про призначення по справі судової експертизи без розгляду.
Під час судового засідання від 20.05.2026 представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Інші представники учасників справи у судове засідання справи не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку ухвали суду до електронних кабінетів учасників справи.
З огляду на належне повідомлення інших учасників справи про дату судового засідання, а також те, що судом апеляційної інстанції їх явка не визнавалась обов'язковою, колегія суддів вирішила розглянути справу за їх відсутності.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 26.11.2021 між ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» (лізингодавець) та СФГ "АРТУР" (лізингоодержувач) укладено Загальні умови договорів фінансового лізингу № UA247L-21-EDOC від 26.11.2021.
Лізингодавцем ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» загальні умови договорів фінансового лізингу № UA247L-21-EDOC від 26.11.2021 підписано шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису та печатки 30.11.2021.
Лізингоодержувачем ФГ “АРТУР» загальні умови договорів фінансового лізингу № UA247L-21-EDOC від 26.11.2021 підписано шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису та печатки 01.12.2021.
Відповідно до п. 3.3.2 Умов лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитись від нього у передбачених чинним законодавством та договором лізингу випадках.
Згідно з п. 3.4.1 Умов лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору лізингу та загальних умов.
За умовами п. 3.4.2 Умов лізингоодержувач зобов'язаний відповідно до умов договору лізингу своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані.
Пунктом 3.4.3 Умов визначено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до ч. 1, 5 п. 7.1 Умов передача предметів лізингу лізингоодержувачеві здійснюється в тому ж місці й у ті ж строки, які були встановлені відповідними договорами купівлі-продажу як місце й строки поставки таких предметів лізингу відповідними продавцями.
Факт передачі лізингодавцем кожного предмета лізингу лізингоодержувачу за відповідним договором оформляється актом приймання предмета лізингу ("Акт приймання"), що повинен бути підписаний представниками обох сторін відповідно до процедури, передбаченої п. 7.2 Загальних умов. Форма акту приймання встановлюється лізингодавцем.
Згідно з п. 7.2 Умов "Порядок передачі предметів лізингу". Кожного разу лізингоодержувач зобов'язаний направляти свого представника для участі в прийманні кожного предмета лізингу відповідно до вимог Загальних умов. У випадку, якщо лізингоодержувач не направив свого представника для цілей участі в прийманні будь-якого предмета лізингу, або представник лізингоодержувача не вчинив всіх дій, передбачених цими Загальними умовами, або лізингоодержувач не вчинив дії, що передбачені відповідно до правил розділу 16 Загальних умов, лізингодавець матиме право не приймати відповідний предмет лізингу в продавця. Лізингоодержувач у такому випадку буде зобов'язаний компенсувати лізингодавцеві всі збитки останнього (включаючи, крім іншого, суму збитків, неустойок, штрафів та інших виплат, зроблених лізингодавцем продавцеві у зв'язку з невиконанням лізингодавцем як покупцем зобов'язань останнього по прийманню предмета лізингу за відповідним договором купівлі-продажу, а якщо це спричинило розірвання такого договору купівлі-продажу продавцем, також і збитки лізингодавця, зазначені в пункті 7.6 Загальних умов).
Передача предметів лізингу лізингоодержувачу здійснюється одним з наступних способів (на розсуд лізингодавця, з урахуванням, однак, вимог відповідного договору купівлі-продажу):
7.2.1 Передача предмета лізингу здійснюється в присутності обох сторін (через своїх представників) і продавця. У такому випадку лізингодавець самостійно одержує предмет лізингу в продавця відповідно до вимог відповідного договору купівлі-продажу й негайно після приймання зазначеного предмета лізингу в продавця передає його лізингоодержувачу за відповідним договором. При цьому представники обох сторін присутні одночасно при передачі предмета лізингу від відповідного продавця лізингодавцю згідно з відповідним договором купівлі-продажу, і від лізингодавця лізингоодержувачу згідно з відповідним договором. При передачі такого предмета лізингу від відповідного продавця лізингодавцеві, представник лізингоодержувача бере участь в огляді зазначеного предмета лізингу разом із представником лізингодавця і повідомляє представникові лізингодавця про всі виявлені ним дефекти.
У цьому випадку, лізингодавець (діючи через свого представника) самостійно підписує відповідний акт приймання в продавця; після передачі зазначеного предмета лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу, представники сторін також негайно підписують відповідний акт приймання.
Відповідно до п. 7.7, п.п. 7.7.1 Умов сторони встановили, що з моменту фактичного одержання лізингоодержувачем предмета лізингу (засвідченого актом приймання в продавця у випадку, коли лізингоодержувач прийняв предмет лізингу безпосередньо в продавця згідно з пунктом 7.2.2 Загальних умов, або актом приймання, у випадку, коли приймання предмета лізингу було здійснено у порядку, встановленому пунктом 7.2.1 Загальних умов) лізингодавець вважається таким, що виконав свої обов'язки по передачі такого предмета лізингу лізингоодержувачу.
За умовами п. 8.3 Умов "Свідоцтво про реєстрацію предмета лізингу". Лізингодавець передає лізингоодержувачу свідоцтво про реєстрацію кожного предмета лізингу після одержання лізингодавцем зазначеного документу в уповноважених державних органах, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 11.9 Загальних умов протягом 5 робочих днів з дати набрання чинності кожним договором страхування лізингодавець передасть лізингоодержувачеві копію такого укладеного між лізингодавцем і страховиком договору страхування.
Пунктом 14.1 Умов "Склад платежів лізингоодержувача" визначено, що за передачу кожного Предмета лізингу лізингоодержувачеві в тимчасове володіння й користування лізингоодержувач виплачує лізингодавцеві загальну суму лізингових платежів відповідно до правил, встановлених пунктом 14, а також відповідним договором. Сплата загальної суми лізингових платежів здійснюється шляхом сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу відповідно до вимог пункту 14.2 Загальних умов, а також сплати решти загальної суми лізингових платежів відповідно до вимог пункту 14.3 Загальних умов.
Лізингові платежі за кожним договором включають відшкодування вартості предмета лізингу та проценти, крім загальної суми лізингових платежів при настанні обставин, передбачених цими Загальними умовами та договором, лізингоодержувач також зобов'язаний виплачувати лізингодавцеві інші суми відповідно до правил, передбачених цими Загальними умовами.
Відповідно до абз.1-6 п. 14.5 Умов "Порядок оплати лізингових платежів". Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі в розмірі, передбаченому відповідним договором, збільшеному відповідно до пункту 14.4 Загальних умов, не пізніше кінцевої дати сплати.
Кінцевою датою сплати для першого лізингового платежу після авансового платежу є:
- в разі, якщо передача предмета лізингу лізингодавцеві відбулася з 1 по 15 число відповідного місяця - перше число місяця, наступного за місяцем відповідної дати передачі;
- в разі, якщо передача предмета лізингу лізингодавцеві відбулася після 15 числа відповідного місяця - перше число другого місяця, відраховуючи від місяця дати передачі.
За 5 банківських днів до кінцевої дати сплати у відповідному періоді нарахування (не включаючи кінцеву дату сплати) лізингодавець може надіслати лізингоодержувачеві Рахунок-фактуру на вказану у відповідному договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку.
Рахунок-фактура, виставлений Лізингодавцем, повинен зазначати окремо суму відшкодування вартості предмета лізингу та суму процентів, що підлягають сплаті за відповідний період нарахування, збільшених відповідно до умов пункту 14.4 Загальних умов.
При зміні законодавства України, що регулює питання нарахування та сплати податку на додану вартість на суму процентів у складі лізингового платежу, а саме виключення процентів з переліку платежів, нарахування та сплата яких не підлягає оподаткуванню ПДВ, розмір процентів у складі лізингових платежів за відповідний період, що нараховуються згідно умов цього договору, підлягає зміні та перерахунку. В такому випадку лізинговий платіж збільшується на суму ПДВ, яку лізингодавець нараховує на частину процентів у складі лізингового платежу.
Неотримання рахунку-фактури або несвоєчасне отримання рахунку-фактури не звільняє лізингоодержувача від зобов'язання по сплаті відповідного лізингового платежу у строки та у сумі, що встановлені відповідним договором та вказаними у уточненому загальному графіку платежів.
Відповідно до абз.1-3 п. 14.10 Умов "Прострочення сплати". У випадку прострочення сплати будь-якого платежу лізингоодержувача, лізингоодержувач буде зобов'язаний сплатити лізингодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, починаючи з дати сплати, визначеної відповідним договором (з урахуванням загальних умов), і по дату фактичної сплати лізингоодержувачем простроченої суми у повному обсязі. Така пеня нараховується на фактичну суму заборгованості за кожний окремий період нарахування.
Зазначена пеня нараховується тільки при наявності факту пред'явлення лізингодавцем лізингоодержувачеві письмової вимоги про виплату такої пені. Лізингоодержувач зобов'язаний здійснити сплату пені, передбаченої цим пунктом, протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту одержання такої вимоги лізингодавця. Збитки, завдані лізингоодержувачем лізингодавцеві у зв'язку з простроченням сплати платежів лізингоодержувача, відшкодовуються лізингоодержувачем у сумі понад зазначену пеню.
Сплата лізингоодержувачем пені, зазначеної в першому абзаці цього пунктом 14.10, не звільняє лізингоодержувача від виконання своїх зобов'язань по сплаті лізингових платежів.
Згідно з п. 17.1 Умов "Розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача". Будь-який договір може бути розірваний лізингоодержувачем в односторонньому порядку винятково у випадках, коли таке право надане лізингоодержувачеві законодавством України.
Відповідно до п. 17.2 Умов "Одностороння відмова Лізингодавця". Лізингодавець вправі відмовитися від виконання будь-якого Договору й розірвати такий договір в односторонньому позасудовому порядку, у кожному з наступних випадків:
17.2.1 Лізингоодержувач:
(А) не здійснив у строк, установлений у відповідному договорі, сплату двох лізингових платежів підряд, або
(Б) здійснив неповну сплату двох лізингових платежів підряд, або
(В) прострочив повністю або частково сплату одного лізингового платежу й не погасив заборгованість протягом 30 днів з дня, наступного за днем відповідної оплати, встановленого договором.
Відповідно до п. 17.3 Умов після вчинення відмови від договору:
17.3.1 лізингоодержувач втрачає право на володіння і користування предметом лізингу з дати повернення предмету лізингу, вказаної в повідомленні про відмову від договору.
17.3.2 припиняється нарахування лізингових платежів з дати повернення предмета лізингу, вказаної у повідомленні про відмову від договору.
За умовами п. 17.3.4 Умов предмет лізингу, передбачений договором, від виконання якого лізингоодержувач відмовляється згідно п. 17.2 Загальних умов, підлягає поверненню лізингодавцеві відповідно до правил, визначених у п. 18 Загальних умов.
Відповідно до п. 20.1 Умов "Звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань у зв'язку з настанням обставин непереборної чинності". Сторона, що не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання, взяті на себе відповідно до будь-якого Договору, несе відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, що виникли при конкретних умовах у конкретний період часу, які жодна із сторін не могла ні передбачати, ні запобігти.
Згідно з п. 20.2 Умов "Повідомлення про настання обставин непереборної сили" Сторона, щодо якої трапилась неможливість виконати прийняті на себе зобов'язання внаслідок виникнення форс-мажорних обставин, зобов'язана протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин письмово повідомити іншу сторону про їх настання, очікуваний термін дії і припинення таких обставин. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї з сторін про настання форс-мажорних обставин позбавляє іншу сторону, що посилається на них, права посилатися на них з метою звільнення від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов'язань за відповідним договором.
У відповідності до п. 20.3 Умов "Продовження строку виконання зобов'язання". Строк виконання зобов'язань для сторони за будь-яким договором, що перебуває під дією форс-мажорних обставин, переноситься на термін дії таких обставин. Однак, якщо форс-мажорні обставини або їх наслідки триватимуть більше 30 (тридцяти) календарних днів, сторони розпочнуть переговори щодо заходів по виходу із ситуації; однак, якщо протягом додаткових 10 (десяти) днів сторони не досягнуть згоди, то кожна із сторін може відмовитися від виконання відповідного договору й розірвати відповідний договір в односторонньому позасудовому порядку. Відповідний предмет лізингу при цьому підлягає поверненню лізингодавцеві згідно з пунктом 18 Загальних умов, а лізингоодержувач виплачує лізингодавцеві всю суму лізингових платежів за період фактичного володіння лізингоодержувачем відповідним предметом лізингу.
Згідно з п. 21.3 Умов "Позовна давність". Для всіх вимог, що випливають з відповідного договору та/чи Загальних умов, включаючи вимоги зі сплати неустойки, встановлюється строк позовної давності в три роки.
Відповідно до п. 21.4 Умов "Обмеження щодо штрафних санкцій". Обмеження в шість місяців для нарахування штрафних санкцій, встановлене статтею 232 Господарського кодексу України, до штрафних санкцій, передбачених відповідним договором та/чи Загальними умовами не застосовується. Нарахування штрафних санкцій (неустойки тощо) за прострочення виконання зобов'язань, передбачених відповідним договором та/чи цим загальними умовами здійснюється протягом усього строку прострочення, починаючи від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Абз. 2 п. 23.5 Умов "Повідомлення в процесі виконання договору" визначено, що повідомлення, відправлене поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення, але не вручене адресату через дії або бездіяльність сторони-одержувача (в тому числі через ухилення від отримання листа або відсутності сторони-одержувача за адресою місцезнаходження, вказаній в договорі або Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) вважається доставленим, в тому числі для цілей повідомлення лізингодавцем лізингоодержувача про зниження потужності, відключення та/або блокування запуску предмета лізингу за допомогою системи моніторингу в порядку, передбаченому п. 14.10 и 17.3.
26.11.2021 між ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» (лізингодавець) та СФГ “АРТУР» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № UА247L-21-07-EDOC від 26.11.2021.
Відповідно до п. 9.8 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами. Для випадків підписання договору за допомогою електронного документообігу момент підписання договору визначається як дата отримання стороною, яка направила підписаний договір, відомостей, що надаються системою електронного документообігу, про підписання договору другою стороною, а в разі надходження відомостей про підписання договору другою стороною у неробочий день, датою укладення договору буде визнаватися наступний робочий день. У разі, якщо момент підписання електронного договору відрізняється від дати, вказаної у самому договорі на титульному аркуші або у заголовку документа або в його тексті, така дата означає день, коли документ був створений з метою підписання сторонами з використанням кваліфікованого електронного підпису.
Відповідно до п. 9.10 договору всі додатки до даного договору є його невід'ємною частиною.
Додатками до договору є: Додаток № 1 “Специфікація»; Додаток № 2 “Графік авансових лізингових платежів та комісійної винагороди»; Додаток № 3 “Загальний графік лізингових платежів»; Додаток № 4 “Договір CL1278 купівлі-продажу обладнання від 26.11.2021»;
Договір з додатками підписано сторонами 21.12.2021 шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису та печаток.
Згідно з п. 1.1 договору фінансового лізингу “Загальні Умови» - загальні умови договорів фінансового лізингу № UA247L-21-EDOC від 26.11.2021 року, підписані представниками лізингоодержувача і лізингодавця.
У відповідності до п. 2.1 договору фінансового лізингу "Предмет договору". Лізингодавець зобов'язується придбати у продавця у власність предмет лізингу, зазначений у додатку № 1 до цього договору, і надати його лізингоодержувачу в тимчасове володіння й користування для підприємницьких цілей, за плату, на строк і на інших умовах, зазначених у цьому договорі й Загальних умовах, з переходом права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача за умови дотримання відповідних вимог, встановлених Загальними умовами.
За умовами п. 2.2 договору фінансового лізингу цей договір укладений відповідно до Загальних умов, які є невід'ємною частиною цього договору. При виконанні цього договору сторони керуються Загальними умовами так, якби положення зазначених загальних умов були б включені в текст цього договору (з врахуванням відповідної їх інтерпретації стосовно цього договору), у тому числі, при виконанні цього договору сторони мають обов'язки і права, передбачені Загальними умовами. У разі наявності протиріч між цим договором та Загальними умовами застосовуються/матимуть перевагу положення цього договору.
Відповідно до п. 3.1 договору фінансового лізингу "Предмет лізингу". Характеристики й дані, які дозволяють визначити предмет лізингу, що передається лізингодавиєм у лізинг лізингоодержувачу за цим договором, зазначені в специфікації, що є додатком №1 до цього договору.
Згідно з п. 3.2.1 договору фінансового лізингу в період з дня укладення цього договору до моменту передачі предмета лізингу вартість предмета лізингу становить гривневий еквівалент 300 000, 00 USD (Триста тисяч доларів 00 центів), що за максимальним курсом продажу USD на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією, розміщеною на веб-сайті http://vt-ww.udinform.com') на час закриття торгів, станом на дату, яка передує даті укладення цього Договору становить 8 121 000, 00 грн. (вісім мільйонів сто двадцять одна тисяча гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ - 1 353 500, 00 грн. (один мільйон триста п'ятдесят три тисячі п'ятсот гривень 00 копійок).
У відповідності до п. 3.5 договору місцем використання предмету лізингу буде: Україна, територія Донецької області, що підконтрольна Україні та поза межами зони проведення АТО. В разі необхідності переміщення предмету лізингу за вказані межі, лізингоодержувач повинен попередити лізингодавця та отримати його письмову згоду на переміщення предмету лізингу за 10 робочих днів.
Вивіз та використання предмета лізингу на територіях Донецької, Луганської областей та АР Крим є забороненим. Порушення цієї заборони є підставою для лізингодавця розірвати договір в односторонньому позасудовому порядку за процедурою, встановленою розділом 17 Загальних Умов.
Лізингоодержувачу забороняється переміщати та здійснювати експлуатацію предмета лізингу на території, де діє правовий режим воєнного стану, надзвичайної ситуації, оголошена мобілізація, ведуться бойові дії (в тому числі території, безпосередньо прилеглі до району ведення бойових дій), має місце спроба захоплення державної влади або зміни конституційного ладу України шляхом насильства або мають місце інші події надзвичайного характеру, які можуть завдати шкоди людям та майну. Якщо на момент введення воєнного стану, надзвичайної ситуації, оголошення мобілізації або початку бойових дій предмет лізингу знаходиться на відповідній території, лізингоодержувач зобов'язаний негайно перемістити предмет лізингу за межі вказаної території, а якщо відповідний правовий режим введений або оголошений на всій території України - забезпечити схоронність предмета лізингу за місцем його знаходження і на першу вимогу лізингодавця за власний рахунок передати предмет лізингу на зберігання лізингодавцеві або вказаній ним третій особі в строк та за адресою, які зазначені в такій вимозі. Порушення цих зобов'язань лізингоодержувачем є підставою для лізингодавця розірвати договір в односторонньому позасудовому порядку за процедурою, встановленою розділом 17 Загальних Умов.
Окрім того, якщо на території використання предмета лізингу у встановленому законодавством буде введений правовий режим воєнного стану, надзвичайної ситуації, буде оголошена мобілізація, розпочнуться бойові дії або спроба захоплення державної влади або зміни конституційного ладу України шляхом насильства, або стануться інші події надзвичайного характеру, які можуть завдати шкоди людям та майну, лізингодавець матиме право на власний розсуд, шляхом направлення лізингоодержувачу відповідного письмового повідомлення, розірвати договір в односторонньому позасудовому порядку за процедурою, встановленою розділом 17 Загальних Умов.
Настання обставин, які зумовлюють виникнення у лізингодавця прав, зазначених у цьому п. 3.5, не потребує підтвердження Торгово-промисловою палатою або будь-якою іншою установою чи особою.
Відповідно до п. 3.6 договору в якості продавця предмета лізингу лізингоодержувач обрав ТОВ з ІІ "ЦЕППЕЛІН УКРАЇНА ТОВ", юридичну особу, належним чином створену та зареєстровану за законодавством України, що знаходиться за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 34.
Згідно з п. 4.1 договору фінансового лізингу "Загальна сума лізингових платежів". Загальна сума лізингових платежів за договором складається з:
А) відшкодування вартості Предмета Лізингу (основного боргу Лізингоодержувача);
Б) процентів, збільшених відповідно до пункту 4.4. цього Договору.
Відповідно до п. 4.5 договору фінансового лізингу лізингоодержувач сплачує лізингові платежі в розмірі, передбаченому додатком № 3 до цього договору, збільшеному відповідно до пункту 4.4. цього договору, не пізніше кінцевої дати сплати лізингових платежів.
Кінцевою датою сплати для першого лізингового платежу після авансового платежу є:
- в разі, якщо передача предмета лізингу лізингодавцеві відбулася з 1 по 15 число відповідного місяця -перше число місяця, наступного за місяцем відповідної дати передачі;
- в разі, якщо передача предмета лізингу лізингодавцеві відбулася після 15 числа відповідного місяця - перше число другого місяця, відраховуючи від місяця дати передачі
За 5 банківських днів до кінцевої дати сплати у відповідному періоді нарахування (не включаючи кінцеву дату сплати) лізингодавець надсилає лізингоодержувачеві рахунок-фактуру на вказану у відповідному договорі електрону адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку.
Рахунок-фактура, виставлений лізингодавцем, повинен зазначати окремо суму відшкодування вартості предмета лізингу та суму процентів, що підлягають сплаті за відповідний період нарахування, збільшених відповідно до умов пункту 14.4. Загальних Умов.
При зміні законодавства України, що регулює питання нарахування та сплати податку на додану вартість на суму процентів у складі лізингового платежу, а саме виключення процентів з переліку платежів, нарахування та сплата яких не підлягає оподаткуванню ПДВ, розмір процентів у складі лізингових платежів за відповідний період, що нараховуються згідно умов цього договору, підлягає зміні та перерахунку. В такому випадку лізинговий платіж збільшується на суму ПДВ, яку лізингодавець нараховує на частину процентів у складі лізингового платежу.
Неотримання рахунку-фактури або несвоєчасне отримання рахунку-фактури не звільняє лізингоодержувача від зобов'язання по сплаті відповідного лізингового платежу у строки та у сумі, що встановлені відповідним договором та вказаними у уточненому загальному графіку лізингових платежів.
Відповідно до п. 5.1, п.п. 5.1.2 договору фінансового лізингу лізингоодержувач передає лізингодавцю наступні документи: договір поруки, укладений із ТОВ "КОМПАНІЯ "ЄВРОДОР".
За умовами п. 6.1 договору строк лізингу для цілей даного договору становить 12 місяців.
Додатком № 1 “Специфікація» до договору фінансового лізингу сторони погодили, що характеристиками і даними, які дозволяють визначити предмет лізингу, є: Колісний автогрейдер Caterpillar, модель 150 AWD Кількість - 1 (одна) штука; Двигун Caterpillar C9 ACERT Tier З Максимальна корисна потужність двигуна (л.с.): 268 Експлуатаційна маса з переднім відвалом та розпушувачем (кг): біля 20400; Електрична система 24В, акумулятори, що не обслуговуються. Сепаратор води у паливній системі; Повний привід; Передній відвал; Грейдерний відвал 4300 мм; Розпушувач кирківник ззаду; Захист трансмісії; Коробка передач: 8 передач переднього ходу/6 - заднього ходу; Autoshift - автоматичне перемикання передач; Шини 17.5R25 BS VKT * D2A MP для повнопривідних машин; Керування всіма функціями машини за допомогою джойстиків. включаючи кермо Автоматичне перемикання передач CONTROLS, PERFORMANCE BUNDLE - пакет включає в себе: STABLE BLADE - автоматична система уповільнення ходу JOYSTICK CONTROLS. ADVANCED - додаткові органи управління на джойстиках,GRADE CONTROL X SLOPE - система нівелювання з датчиком поперечного ухилу, CONTROL. AUTO ARTICULATION-FULL - автоматична система керування шарнірним з'єднанням; Система попереднього очищення повітря двигуна; Система обігріву охолоджуючої рідини від зовнішньої мережі, дзеркала заднього огляду, що обігріваються, система запуску ефіром (підготовка); Система автоматичного нівелювання; Система віддаленого контролю та діагностики Caterpillar Product Link 641; Кабіна оператора із захистом ROPS, системою кондиціювання повітря Акумулятори з підвищеним пусковим струмом, гідравлічне масло, адаптоване під роботу в холодну пору року, спеціальні щиток на масляному радіаторі Генератор 150 А Робоче освітлення та освітлення для руху дорогами загального користування Ключ запалення 2шт. Шприц для мастила 1 шт. Тюбик мастила 12 шт.
Додатком № 2 до договору сторони погодили сплату авансового платежу в розмірі 30 000 доларів США, що станом на дату, яка передує даті укладення договору становить 812 100, 00 грн., в т.ч. ПДВ 135 350, 00 грн., а також комісійну винагороду в сумі 4 050, 00 доларів США, що станом на дату, яка передує даті укладення договору, становить 109 633, 50 грн., в т.ч. ПДВ 18 272, 25 грн.
Оплата комісійної винагороди здійснюється до моменту передачі предмета лізингу лізингоодержувачеві.
Додатком № 3 до договору сторони погодили "Загальний графік лізингових платежів" сплата лізингових платежів протягом 12 місяців.
В договорі фінансового лізингу міститься запис: "Цим лізингоодержувач підтверджує, що ознайомився і погодився з нижчевикладеними умовами договору купівлі-продажу, відповідно до якого лізингоодержувач приймає на себе зобов'язання покупця, крім зобов'язань з оплати техніки.
До матеріалів справи подано додаткову угоду № 1 від 22.12.2021 до договору фінансового лізингу № UА247L-21-07-EDOC від 26.11.2021, умовами якої сторони домовились про встановлення уточненого графіку платежів до договору фінансового лізингу № UА247L-21-07-EDOC від 26.11.2021.
26.11.2021 між ТОВ з іноземними інвестиціями “ЦЕППЕЛІН УКРАЇНА ТОВ» (продавець) та ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» (покупець) було укладено договір CL1278 купівлі-продажу обладнання від 26.11.2021, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати та поставити, а покупець прийняти та оплатити наступну продукцію: 1 (один) новий Колісний автогрейдер Caterpillar, модель - 150 AWD.
Відповідно до п. 3.1 договору купівлі-продажу поставка обладнання покупцю здійснюється на умовах DAP Київська область, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Чайки, 4 (далі - місце поставки) згідно ІНКОТЕРМС 2010 протягом 7 календарних днів з моменту зарахування на банківський рахунок продавця попередньої оплати в розмірі 10 % ціни обладнання, зазначеної в п. 2.1 цього договору.
Згідно з п. 3.2 договору датою поставки вважатиметься дата, коли представник покупця, який діє на підставі належним чином оформленої довіреності, оглянув і прийняв обладнання, а також підписав видаткову накладну та акт прийому-передачі на обладнання.
За умовами п. 3.4 договору обладнання передається продавцем та приймається покупцем за наступною адресою: Київська область, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Чайки, 4, якщо інше не буде погоджено сторонами в письмовій формі.
Пунктом 4.3 договору визначено, що право власності на обладнання переходить від продавця до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
У відповідності до п. 4.5 договору комплектність обладнання і їх екіпіровка повинна відповідати Технічній специфікації, зазначеної у додатку № 1 до цього договору.
Згідно з п. 4.6 договору в момент підписання акту приймання-передачі обладнання продавець передає покупцеві документи згідно специфікації до договору, що стосуються обладнання.
За умовами 9.3 договору лізингоодержувач має ті ж самі права по договору, що і покупець в частині перевірки відповідності обладнання умовам цього договору, пред'явлення вимог до продавця щодо виконання гарантійних зобов'язань, передбачених в додатку № 3 до договору, та усунення (заміни) виявлених недоліків та дефектів обладнання.
Додатками до договору є:
- Додаток № 1 “Технічна специфікація»;
- Додаток № 2 “Акт приймання-передачі обладнання»;
- Додаток № 3 “Гарантійні зобов'язання».
26.11.2021 між ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» (кредитор) та ТОВ "КОМПАНІЯ "ЄВРОДОР" (поручитель) укладено договір поруки № SA-UA247L-21-07-EDOC від 26.11.2021.
Договір підписано та скріплено печатками сторін, а також СФГ "АРТУР".
Відповідно до п. 2.1 договору якого цей договір поруки є забезпеченням поручителем виконання зобов'язань боржником за договором лізингу зі сплати на користь кредитора лізингових платежів на загальну суму, що складає гривневий еквівалент 278 693, 76 USD, що за максимальним курсом продажу USD на Міжбанківському валютному ринку (за інформацією, розміщеною на веб-сайті http://www.udinform.com) на час закриття торгів, станом на дату, яка передує даті укладення цього договору становить 7 544 240, 08 грн., в тому числі ПДВ 1 218 150,00 грн., а також штрафних санкцій за порушення зобов'язань боржником, передбачених умовами договору лізингу.
Поручитель цим у безумовному і безвідкличному порядку зобов'язується як поручитель сплатити кредиторові на першу вимогу кредитора у разі невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань у терміни і на умовах, передбачених договором лізингу, суму основного боргу (лізингові платежі та викупна ціна), і всі інші грошові суми та всі інші зобов'язання, які належать до сплати і підлягають виконанню на користь кредитора з боку боржника в даний момент або будуть належати до сплати і підлягати виконанню в будь-який час у майбутньому відповідно до умов договору лізингу, з урахуванням змін і доповнень до нього.
Згідно з п. 3.1 договору кредитор повідомляє поручителя про невиконання або неналежне виконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором за договором лізингу протягом 7 (семи) робочих днів з моменту такого невиконання або неналежного виконання. Однак ненадання такого повідомлення або будь-який недолік у ньому не перешкоджає кредиторові реалізовувати та/або здійснювати у примусовому порядку будь-які і всі його права як встановлено у цьому договорі поруки.
За умовами п. 3.3 договору кредитор або боржник заявляє свої вимоги до поручителя шляхом направлення йому листа або кур'єром за адресою, що зазначена нижче в цьому договорі поруки.
Згідно з абз. 1 п. 3.5 договору поручитель сплачує всі платежі, зазначені в цьому договорі поруки, у національній валюті України. Сума, що підлягає до сплати, визначатиметься за максимальним курсом продажу USD на Міжбанківському валютному ринку (за інформацією, розміщеною на веб-сайті http://www.udinform.com) на час закриття торгів, станом на дату, яка передує даті зарахування коштів на банківський рахунок кредитора.
22.12.2021 між ТОВ з іноземними інвестиціями “ЦЕППЕЛІН УКРАЇНА ТОВ» (зберігач) та СФГ “АРТУР» (поклажодавець) було укладено договір відповідального зберігання № 22122021 від 22.12.2021.
Договір підписано та скріплено печатками сторін.
Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, за актом приймання-передачі майна, який є невід'ємною частиною цього договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору таке обладнання:
- 1 (один) новий Колісний автогрейдер Caterpillar, модель 150 AWD, 2021 року виробництва.
Серійний номер: САТ00150LB5600240.
Вартість обладнання 8 121 000, 00 грн., в тому числі ПДВ - 1 353 500, 00 грн.
Опис майна наведено в акті прийому-передачі майна на відповідальне зберігання.
Згідно з п. 3.1.1 договору поклажодавець зобов'язаний передати зберігачеві майно на зберігання не пізніше, ніж через 3 календарних дні після набрання чинності цим договором.
Адреса зберігання майна: Україна, Київська область, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Чайки, 4 (склад зберігання).
За умовами п. 6.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.
У відповідності до п. 6.2 договору зберігання строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору та закінчується 31 березня 2022 року.
Пунктом 7.5 договору визначено, що додатками до договору є:
1. Акт приймання-передачі майна на відповідальне зберігання
2. Акт повернення майна з відповідального зберігання.
01.12.2021 для проведення авансового платежу за колісний автогрейдер Caterpillar на виконання умов договору фінансового лізингу позивачем (лізингодавець) виставлено відповідачу СФГ “АРТУР» (лізингоодержувач) рахунок на оплату № 388 від 01.12.2021 на суму 921 733, 50 грн. Підставою виставлення рахунку зазначено договір фінансового лізингу № UА247L-21-07-EDOC від 26.11.2021.
01.12.2021 відповідачем СФГ “АРТУР» перераховано на рахунок позивача (лізингодавця) грошові кошти в сумі 921 733, 50 грн. з призначенням платежу "Авансовий платіж за колісний автогрейдер, зг дог. № UA247L-21-07-EDOC від 26.11.2021, рах. № 388 від 01.12.2021 у сумі 768 111, 25". Факт оплати підтверджується платіжним дорученням № 1899 від 01.12.2021 та банківською випискою № 54-2-01/12263 від 29.10.2024.
22.12.2021 на виконання умов договору купівлі-продажу продавець ТОВ з іноземними інвестиціями “ЦЕППЕЛІН УКРАЇНА ТОВ» передав, а покупець ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» прийняв обладнання, а саме: 1 (один) новий Колісний автогрейдер Caterpillar, модель 150 AWD, 2021 року виробництва, за ціною 8 121 000, 00 грн., в тому числі ПДВ 1 353 500, 00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 22.12.2021, який підписано та скріплено печатками сторін без зауважень.
22.12.2021 СФГ “АРТУР» видано Асланян Ерванду Артуровичу довіреність № 5 на отримання від ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» цінностей за дог.фін.лізингу UА247L-21-07-EDOC від 26.11.2021. Строк дії довіреності до 31.12.2021.
22.12.2021 між відповідачем СФГ "АРТУР" (лізингоодержувач) в особі керівника Асланяна Е.А. та позивачем ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» (лізингодавець) на виконання умов договору фінансового лізингу складено, підписано та скріплено печатками сторін видаткову накладну № 221 від 22.12.2021, а також акт прийому-передачі обладнання № 221 від 22.12.2021, відповідно до якого було здійснено прийом-передача наступного обладнання: Колісний автогрейдер Caterpillar, модель 150 AWD, серійний номер САТ00150LB5600240. В акті прийому-передачі обладнання № 221 від 22.12.2021 зазначено, що лізингоодержувач претензій до якості обладнання не має.
22.12.2021 між СФГ “АРТУР» (поклажодавець) в особі керівника Асланяна Е. А. та ТОВ з іноземними інвестиціями “ЦЕППЕЛІН УКРАЇНА ТОВ» (зберігач) складено, підписано та скріплено печатками сторін акт приймання-передачі майна від 22.12.2021, відповідно до якого зберігач підтверджує, що поклажодавець передав йому в порядку, визначеному в договорі, наступне майно: 1 (один) новий Колісний автогрейдер Caterpillar, модель 150 AWD, 2021 року виробництва. Серійний номер: САТ00150LB5600240 за ціною 8 121 000, 00 грн. в тому числі ПДВ 1 353 500, 00 грн.
Крім того, на виконання умов договору фінансового лізингу та вимог законодавства позивачем ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» (лізингодавець) вчинено наступні дії та оформлено наступні документи:
1) на виконання вимог податкового законодавства позивачем складено податкову накладну №676 від 22.12.2021 на суму 8 121 000, 00 грн., яка 13.01.2022 зареєстрована в ЄРПН, що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 13.01.2022;
2) проведено державну реєстрацію транспортного засобу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_1 від 29.12.2021, виданим Держпродспоживслужбою в м. Києві (право власності на транспортний засіб Автогрейдер марки Caterpillar 150 AWD 2021 року випуску із серійним номером САТ00150LB5600240 та реєстраційним номером НОМЕР_2 зареєстровано 29.12.2021 за ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ»);
3) застраховано транспортний засіб Колісний автогрейдер Caterpillar, модель 150 AWD в ПАТ “Страхова компанія “УНІКА», що підтверджується страховим свідоцтвом № 298 від 22.12.2021;
4) направлено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та страхове свідоцтво лізингоодержувачу, на підтвердження чого подано суду експрес-накладну 59000782281754 "Нова пошта" від 14.01.2022.
Під час дії договору фінансового лізингу для проведення оплати лізингових платежів позивачем виставлено відповідачу СФГ “АРТУР» рахунки-фактури на загальну суму 10 508 829, 90 грн., а саме: рахунок-фактура № ЛП-232 від 25.01.2022 на суму 54 697, 50 грн.; рахунок-фактура № ЛП-637 від 22.02.2022 на суму 54 726, 19 грн.; рахунок-фактури № ЛП-1020 від 25.03.2022 на суму 56 380, 50 грн.; рахунок-фактура № ЛП-1403 від 22.04.2022 на суму 916 017, 30 грн.; рахунок-фактура № ЛП-1758 від 25.05.2022 на суму 916 017, 30 грн.; рахунок-фактура № ЛП-2092 від 24.06.2022 на суму 916 017, 30 грн.; рахунок-фактура № ЛП-2418 від 25.07.2022 на суму 1 856 768,61 грн.; рахунок-фактура № ЛП-2730 від 25.08.2022 на суму 1 147 641,04 грн.; рахунок-фактура № ЛП-3015 від 26.09.2022 на суму 1 147 641, 04 грн.; рахунок-фактура № ЛП-3289 від 25.10.2022 на суму 1 147 641,04 грн.; рахунок-фактура №ЛП-3555 від 24.11.2022 на суму 1 147 641, 04 грн.; рахунок-фактура №ЛП-3814 від 23.12.2022 на суму 1 147 641, 04 грн.
До кожного рахунку за період з березня 2022 по грудень 2022 наявний додаток “Розрахунок зміни процентів у складі лізингового платежу». В кожному рахунку відображено окремо суму відсотків по фінансовому лізингу згідно договору та суму вартості об'єкта фінансового лізингу згідно договору.
Крім того, під час дії договору фінансового лізингу між позивачем та відповідачем СФГ “АРТУР» складались акти надання послуг (відсотки по фінансовому лізингу згідно договору № UA247L-21-07-EDOC від 26.11.2021) на загальну суму 1 860 451,77 грн, а саме: акт надання послуг № 637 від 22.02.2022 на суму 54 726, 19 грн; акт надання послуг № 1020 від 25.03.2022 на суму 56 380, 50 грн.; акт надання послуг № 1403 від 22.04.2022 на суму 126 656, 10 грн; акт надання послуг № 1758 від 25.05.2022 на суму 121 064, 79 грн; акт надання послуг № 2092 від 24.06.2022 на суму 115 433, 96 грн.; акт надання послуг № 2418 від 25.07.2022 на суму 1 050 514, 38 грн.; акт надання послуг № 2730 від 25.08.2022 на суму 335 675, 85 грн.
СФГ “АРТУР» на виконання умов договору фінансового лізингу частково здійснено оплату лізингових платежів за січень 2022 та за лютий 2022 на загальну суму 109 423, 69 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківською випискою № 54-2-01/12263 від 29.10.2024: платіжне доручення № 1998 від 25.01.2022 на суму 54 697, 50 грн (лізинговий платіж за січень 2022); платіжне доручення № 2068 від 22.02.2022 на суму 54 726, 19 грн (лізинговий платіж за лютий 2022).
Отже, заборгованість відповідача СФГ "АРТУР" перед позивачем з оплати лізингових платежів за період з березня 2022 по грудень 2022 становить 10 399 406, 21 грн (10 508 829, 90 грн. - 109 423, 69 грн.).
13.08.2024 позивачем направлено на адресу відповідача СФГ “АРТУР» повідомлення № 37/08 від 13.08.2024 про порушення договору фінансового лізингу № UA247L-21-07-EDOC від 26.11.2021, в якому позивач повідомив, що заборгованість зі сплати лізингових платежів за період з березня 2022 по грудень 2022 становить 10 399 406, 21 грн., просив сплатити заборгованість, попередивши про право лізингодавця відповідно до п. 9.1, п. 9.2 договору відмовитись від договору лізингу в односторонньому порядку та вимагати повернення предмета лізингу.
23.08.2024 позивачем направлено на адресу відповідача СФГ “АРТУР» повідомлення № 42/08 від 23.08.2024 про відмову від договору фінансового лізингу № UA247L-21-07-EDOC від 26.11.2021, в якому позивач повідомив, що оскільки період несплати становить більше 60 днів, ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» відмовляється від договору фінансового лізингу № UA247L-21-07-EDOC від 26.11.2021 в односторонньому порядку, залишаючи за собою право вимагати повернення об'єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса. В повідомлення лізингодавець зазначив, що: датою повернення встановлюється 01.09.2024; місцем повернення встановлюється: м. Київ, вул. Васильківська, 34. Крім того, лізингодавець просив лізингоодержувача сплатити суму несплачених лізингових платежів, а також нараховану пеню в сумі 8 113 815, 46 грн.
10.09.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данчук К.М. на підставі ст. 87 Закону України "Про нотаріат", ст. 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п. 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 № 1172, вчинено виконавчий напис (зареєстровано в реєстрі за № 694), яким запропоновано вилучити та повернути від лізингоодержувача СФГ “АРТУР» на користь лізингодавця ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» предмет фінансового лізингу, а саме: 1 (один) колісний Автогрейдер марки Caterpillar, модель 150 AWD, серійний номер САТ00150LB5600240, що був переданий в користування на умовах фінансового лізингу за договором фінансового лізингу № UA247L-21-07-EDOC від 26.11.2021, укладеному між ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» та СФГ “АРТУР», за невиплачену в строк (прострочену) заборгованість за місячними платежами (строк існування якої більше 60 днів) розмір якої станом на 10 вересня 2024 року становить: 10 399 406, 21 грн. Строк, за який проводиться стягнення - з 25 березня 2022 року по 23 грудня 2022 року.
Виконавчий напис пред'явлено до примусового виконання.
12.09.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Маєвською В.О. складено Акт вилучення та передачі майна стягувачу ВП № 76026633 при примусовому виконанні виконавчого напису № 694 від 10.09.2024 та встановлено: "Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Маєвською В.О. 12.09.2024 виявлено об'єкт фінансового лізингу колісний Автогрейдер марки Caterpillar, модель 150 AWD, серійний номер САТ00150LB5600240 за адресою Київська обл., м. Вишневе, вул. Чорновола, 37".
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 10, ст. 60 Закону України “Про виконавче провадження», приватним виконавцем вилучено у боржника та передано стягувачу: колісний Автогрейдер марки Caterpillar, модель 150 AWD, серійний номер САТ00150LB56002402. Призначено відповідальним зберігачем та попереджено про кримінальну відповідальність керівника ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» Шевеля А.В.
02.10.2024 позивачем направлено на адресу відповідача СФГ “АРТУР» вимогу № 56/10 від 02.10.2024 про виплату пені за договором фінансового лізингу № UA247L-21-07-EDOC від 26.11.2021, в якій позивач вимагав сплатити пеню у розмірі 8 490 609, 24 грн. До вимоги додано розрахунок пені за договором фінансового лізингу № UA247L-21-07-EDOC від 26.11.2021. Факт направлення вимоги 02.10.2024 підтверджується описом вкладення, поштовою квитанцією та списком згрупованих відправлень.
Вимога № 56/10 від 02.10.2024 не отримана відповідачем СФГ “АРТУР», що підтверджується інформацією з сайту "Укрпошта" за штрихкодовим ідентифікатором 0504063312779.
02.10.2024 позивачем направлено на адресу відповідача ТОВ “КОМПАНІЯ “ЄВРОДОР» вимогу (повідомлення) № 57/10 від 02.10.2024 про виплату заборгованості по лізинговим платежам, пені та 3 % річних за договором фінансового лізингу № UA247L-21-07-EDOC від 26.11.2021 та договором поруки № SA-UA247L-21-07-EDOC від 26.11.2021, в якій позивач вимагав негайно після отримання вимоги сплатити заборгованість в сумі 19 539 806, 15 грн. У вимозі наведено розрахунок пені та 3 % річних за договором фінансового лізингу № UA247L-21-07-EDOC від 26.11.2021.
Факт направлення 02.10.2024 вимоги підтверджується описом вкладення, поштовою квитанцією та списком згрупованих відправлень.
Факт отримання вимоги ТОВ “КОМПАНІЯ “ЄВРОДОР» 21.10.2024 підтверджується інформацією з сайту "Укрпошта" за штрихкодовим ідентифікатором 050406339404.
Матеріали справи також містять виданий 26.03.2025 Регіональною торгово-промисловою палатою Миколаївської області сертифікат № 4800-25-0492 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) СФГ “АРТУР», яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія рф проти України, введення воєнного стану в Україні, що обумовило заборону на переміщення та експлуатацію предмета лізингу (колісний Автогрейдер Caterpillar, модель 150 AWD) відповідно до п. 3.5 розділу 3 договору фінансового лізингу UA247L-21-07-EDOC щодо обов'язку (зобов'язання), а саме: користуватися Предметом лізингу (Колісний Автогрейдер Caterpillar, модель 150 AWD) за його цільовим призначенням відповідно до умов Договору Лізингу та Загальних умов Договорів фінансового лізингу № UA247L-21-07-EDOC (п. 3.4.1 Загальних умов), а також своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмету лізингу, підтримувати його у справному стані (п. 3.4.2 Загальних умов), своєчасно сплачувати Лізингові платежі (п. 4.5 Договору, п. 3.4.3 Загальних умов) у термін: з 24 лютого 2022 року, які унеможливили його виконання в зазначений термін.
Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 24 лютого 2022 року; дата закінчення: тривають на 26 березня 2025 року.
Позивач зазначив, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за укладеним між ТОВ «КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» (лізингодавець) та СФГ «АРТУР» (лізингоодержувач) договором фінансового лізингу № UA247L-21-EDOC від 26.11.2021, а саме зобов'язань щодо сплати лізингових платежів у порядку та строки, встановлені умовами договору, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 10 399 406, 21 грн за період з березня 2022 по грудень 2022, внаслідок чого позивачем також здійснено нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних, а також пеню відповідно до умов договору.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, при цьому зменшив нарахований позивачем розмір пені до 300 000 грн.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги учасників справи, дійшла наступних висновків.
В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (господарського зобов'язання), яке (зобов'язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За умовами ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.
Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об'єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).
Договір, який є обов'язковим для його сторін, містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов'язки, тобто виконати свою частину зобов'язання. Кожна зі сторін у зобов'язанні після узгодження своєї волі, вираженої у формі договору, має розумні сподівання добросовісного дотримання і виконання домовленостей з боку іншої сторони.
Водночас зобов'язання, невиконане боржником перед кредитором у повному обсязі протягом строку дії договору, продовжує своє існування до його повного і належного виконання або ж припинення в регламентований договором спосіб, якщо інше не визначено таким договором або законом. Верховний Суд наголошує, що таке невиконане зобов'язання має виконуватися або припинятися на вже погоджених сторонами у договорі умовах, незважаючи на визначений строк дії такого договору. Закінчення строку дії договору не дає сторонам права відійти від узгоджених в угоді умов, на яких має бути досягнута мета правовідношення, та діяти на свій власний розсуд (постанова КГС ВС від 14.02.2024 № 911/94/23).
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За умовами ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до ст. 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.
Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.
Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.
У відповідності до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання.
Правовідносини сторін у цій справі виникли з договору фінансового лізингу.
Частиною першою статті 292 Господарського кодексу України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
За приписами частин другої та третьої статі 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до частини першої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" порядок та умови набуття лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу у власність визначаються договором фінансового лізингу або зазначеним у такому договорі окремим договором купівлі-продажу (викупу) об'єкта фінансового лізингу, або іншим договором, визначеним договором фінансового лізингу.
Лізингоодержувач має право набути у власність об'єкт фінансового лізингу, за умови належного виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань, за договором фінансового лізингу, у тому числі із сплати лізингових та інших платежів, а також (у разі виникнення) неустойки (штрафу, пені), якщо інше не передбачено таким договором.
Якщо сторони договору фінансового лізингу уклали договір купівлі-продажу (викупу) об'єкта фінансового лізингу, право власності на об'єкт фінансового лізингу переходить до лізингоодержувача у разі та з моменту сплати ним визначеної таким договором ціни, якщо інше не передбачено таким договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір фінансового лізингу повинен відповідати вимогам статті 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та цього Закону.
Згідно з ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу.
До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором.
Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором.
З метою виконання лізингодавцем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу.
Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" після отримання лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об'єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса:
1) у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів;
2) за наявності інших підстав, встановлених договором фінансового лізингу або законом.
Повернення предмета договору фінансового лізингу за виконавчим написом нотаріуса здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Вчинення виконавчого напису про витребування предмета договору фінансового лізингу здійснюється нотаріусом відповідно до вимог та в порядку, встановлених главою 14 Закону України "Про нотаріат".
Згідно з ч. 5 ст. 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" для цілей цієї статті сторона вважається повідомленою про відмову від договору та його розірвання, якщо минуло шість робочих днів (у разі якщо договором не передбачено більший строк) з дня, наступного за днем надсилання іншою стороною відповідного повідомлення на поштову адресу та/або адресу електронної пошти, зазначену в договорі, що розривається.
За приписами ч. 6 ст. 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір фінансового лізингу може бути достроково розірваний з інших підстав, встановлених законом або таким договором.
У відповідності до ч. 7 ст. 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, якщо одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об'єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу. Лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, неустойку (штраф, пеню), документально підтверджені витрати, у тому числі на оплату ремонту, відшкодування витрат на ремонт об'єкта фінансового лізингу та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов'язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства, у тому числі витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом.
Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право: у випадках, передбачених законом та/або договором фінансового лізингу, відмовитися від договору фінансового лізингу, стягнути з лізингоодержувача несплачені лізингові платежі, термін сплати яких настав на дату такої відмови, вимагати повернення об'єкта фінансового лізингу та у разі невиконання лізингоодержувачем обов'язку щодо повернення об'єкта фінансового лізингу - сплати неустойки у розмірі, встановленому цим Законом, за володіння та користування об'єктом фінансового лізингу за час прострочення повернення об'єкта фінансового лізингу, якщо інший розмір неустойки не визначений договором фінансового лізингу; стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість відповідно до умов договору фінансового лізингу та законодавства.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 20 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець зобов'язаний у передбачені договором фінансового лізингу строки передати лізингоодержувачу об'єкт фінансового лізингу у стані, що відповідає призначенню такого об'єкта та умовам договору фінансового лізингу.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору фінансового лізингу або відмовитися від такого договору у випадках, передбачених договором фінансового лізингу та законодавством.
За приписами п.п. 3, 7 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний: своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі; у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об'єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об'єкта фінансового лізингу, повернути об'єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об'єкт фінансового лізингу.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" невиконання лізингоодержувачем обов'язку щодо сплати лізингових платежів відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення, за час прострочення, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу.
Як вже було вказано вище, 26.11.2021 між ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» (лізингодавець) та СФГ “АРТУР» (лізингоодержувач) укладено Загальні умови договорів фінансового лізингу № UA247L-21-EDOC від 26.11.2021, а також договір фінансового лізингу № UА247L-21-07-EDOC від 26.11.2021. Загальні умови та договір підписано сторонами шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів сторін та їх печаток.
Лізингоодержувач погодив предмет лізингу (один новий Колісний автогрейдер Caterpillar, модель - 150 AWD), а також продавця предмета лізингу - ТОВ з ІІ "ЦЕППЕЛІН УКРАЇНА ТОВ", про що зазначено в самому договорі фінансового лізингу.
На виконання умов договору фінансового лізингу лізингоодержувачем сплачено авансовий платіж в сумі 921 733, 50 грн згідно платіжного доручення № 1899 від 01.12.2021.
ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» (лізингодавцем) на виконання умов договору фінансового лізингу придбано за укладеним з продавцем ТОВ з ІІ "ЦЕППЕЛІН УКРАЇНА ТОВ" договором купівлі-продажу обладнання № CL1278 від 26.11.2021 предмет лізингу - 1 (один) новий Колісний автогрейдер Caterpillar, модель - 150 AWD, який продавець передав лізингодавцю за актом приймання-передачі обладнання від 22.12.2021.
На підтвердження факту передачі предмета лізингу відповідачу СФГ “АРТУР» позивачем додано до матеріалів справи акт прийому-передачі обладнання № 221 від 22.12.2021 та видаткову накладну № 221 від 22.12.2021, які підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками підприємств.
Судова колегія зауважує, що матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано, доказів звернення лізингоодержувача до лізингодавця із повідомленнями щодо некомплектності переданого майна, наявності дефектів тощо.
22.12.2021 між ТОВ з ІІ "ЦЕППЕЛІН УКРАЇНА ТОВ" (зберігач) та СФГ “АРТУР» (поклажодавець) було укладено договір відповідального зберігання № 22122021, на виконання якого СФГ “АРТУР» (поклажодавець) передав, а ТОВ з ІІ "ЦЕППЕЛІН УКРАЇНА ТОВ" (зберігач) прийняв наступне майно: 1 (один) новий Колісний автогрейдер Caterpillar, модель 150 AWD, 2021 року виробництва, що підтверджується підписаним сторонами Актом приймання-передачі майна від 22.12.2021.
Системний аналіз п. 1.2.15, ч. 5 п. 7.1, п. 7.7.1 Загальних умов дозволяє дійти висновку, що датою передачі предмета лізингу, в тому числі, але не виключно, ризиків, пов'язаних із зберіганням або використанням предмета лізингу, є дата передачі такого предмета лізингу лізингодавцем лізингоодержувачеві відповідно до акту приймання.
Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що лізингодавцем виконано обов'язок з передачі лізингоодержувачу предмета лізингу, а відповідач, в свою чергу, без жодних заперечень прийняв такий об'єкт, при цьому відповідач СФГ “АРТУР» як суб'єкт господарювання, будучи обізнаний з умовами Загальних умов та договору фінансового лізингу, а також вимогами Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо обов'язку та наслідків оформлення первинних документів на господарську операцію, знав та усвідомлював наслідки прийняття предмета лізингу (п. 7.2.1 Загальних умов, п. 9.3 договору купівлі-продажу).
Судова колегія також відзначає, що лізингоодержувачем сплачувались лізингові платежі в лютому 2022, березні 2022, а також підписувались та скріплювались печатками сторін акти надання послуг (відсотки по фінансовому лізингу згідно договору № UA247L-21-07-EDOC від 26.11.2021) в період лютий-серпень 2022.
Факт передачі відповідачем об'єкту лізингу на відповідальне зберігання за договором №22122021 від 22.12.2021 та за актом приймання-передачі майна від 22.12.2021 безумовно підтверджують обставину приймання самим відповідачем такого об'єкту.
Вищенаведене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про укладення договору фінансового лізингу, прийняття сторонами його умов, а також приймання відповідачем відповідного об'єкту лізингу.
Отже, оскільки ТОВ “КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» (лізингодавець) виконано обов'язок з передачі СФГ “АРТУР» (лізингоодержувач) предмета лізингу, в останнього (лізингоодержувача) відповідно до приписів ст. 16, п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України “Про фінансовий лізинг» та умов п. 3.4.3, п. 14.1 Загальних умов виник обов'язок своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, лізингоодержувачем СФГ “АРТУР» проведено оплату лізингових платежів за лютий 2022 та березень 2022, проте, починаючи з квітня 2022 лізингоодержувач припинив здійснювати лізингові платежі, у зв'язку з чим за період з квітня 2022 по грудень 2022 виникла заборгованість за лізинговими платежами в розмірі 10 399 406,21 грн.
Враховуючи вищевикладене, 23.08.2024 лізингодавець повідомленням №42/08, відповідно до ст. 17, п. 3 ч. 1 ст. 21 Закону України “Про фінансовий лізинг», п. 17.1 Загальних умов (лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу два лізингові платежі в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів), направив лізингоодержувачу повідомлення про відмову від договору від 23.08.2024 та повернення предмета лізингу, яке (повідомлення) в силу абз.2 п. 23.5 Загальних умов вважається врученим стороні-одержувачу.
10.09.2024 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данчук К.М. вчинив виконавчий напис №694 про вилучення та повернення від СФГ «АРТУР» на користь ТОВ «КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» предмета фінансового лізингу - колісного автогрейдера Caterpillar 150 AWD (серійний номер CAT00150LB5600240) у зв'язку з простроченою заборгованістю у розмірі 10 399 406,21 грн за період з 25.03.2022 по 23.12.2022.
Виконавчий напис пред'явлено до примусового виконання, і 12.09.2024 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Маєвською В.О. під час виконання ВП №76026633 за адресою Київська обл., м. Вишневе, вул. Чорновола, 37 виявлено зазначений автогрейдер, вилучено його у боржника та передано стягувачу з призначенням керівника ТОВ «КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ» Шевеля А.В. відповідальним зберігачем.
Отже, договір фінансового лізингу є розірваним (абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України “Про фінансовий лізинг»), а предмет лізингу повернуто лізингодавцю.
Оскільки строк оплати вказаної заборгованості настав (ст. 530 ЦК України, заборгованість нарахована до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору), судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості зі сплати лізингових платежів за період з березня 2022 по грудень 2022 в сумі 10 399 406, 21 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази/відомості щодо незгоди відповідачів із застосуванням позивачем вищевказаної оперативно-господарської санкції та звернення відповідачів до суду з вимогами про її скасування чи витребування предмету лізингу тощо. Також у справі відсутні докази щодо вчинення відповідачами після вилучення об'єкту лізингу дій, направлених на врегулювання з позивачем спірних питань, зокрема, звернення відповідачів до позивача із заявами про надання відстрочки/розстрочки для погашення боргу, пред'явлення позивачу доказів настання для відповідачів у спірних відносинах форс-мажорних обставин тощо.
Доводи скаржника про неотримання рахунків на оплату відхиляються судовою колегією, адже відповідно до п.4.5 договору фінансового лізингу неотримання рахунку-фактури або несвоєчасне отримання рахунку-фактури не звільняє лізингоодержувача від зобов'язання по сплаті відповідного лізингового платежу у строки та у сумі, що встановлені відповідним договором та вказаними у уточненому загальному графіку лізингових платежів.
Аргументи скаржника, що предмет лізингу (автогрейдер) фактично не перебував у володінні лізингоодержувача, а залишався у продавця на відповідальному зберіганні, оскільки пунктом 3.5 Договору прямо заборонено експлуатацію техніки в умовах воєнного стану, що об'єктивно унеможливило використання об'єкта за цільовим призначенням, а тому, через те що техніка повернута лізингодавцю новою та не використовувалася, стягнення відсотків за користування (винагороди) та відшкодування вартості предмета лізингу є безпідставним, таким, що порушує справедливий баланс інтересів сторін - не приймаються судом апеляційної інстанції, з огляду на таке.
У постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що за своєю правовою природою відносини лізингу передбачають право лізингоодержувача користуватися предметом лізингу, тобто містять елементи договору оренди (найму), у яких користування предметом оренди є платним. За цих обставин, узгоджене сторонами регулювання таким чином, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу, не суперечить змісту лізингових відносин, за якими лізингоодержувачу майно надається у виключне користування на визначений термін, та положенням законодавства.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
Відповідно до п. 17.3.2 Загальних умов після вчинення відмови від договору припиняється нарахування лізингових платежів з дати повернення предмета лізингу, вказаної у повідомленні про відмову від договору.
В силу приписів ч. 7 ст. 17 Закону України “Про фінансовий лізинг» лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, якщо одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об'єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу.
Лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, неустойку (штраф, пеню).
Отже, з урахуванням вищевказаних пунктів загальних умов та висновків Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважає, що нарахування позивачем та заявлення до солідарного стягнення з відповідачів нарахованих в межах строку дії договору сум, несплачених відповідачем-1, є обґрунтованим та доведеним, а доводи апеляційної скарги в цій частині суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Скаржник також не погоджується із розрахунком заборгованості, зазначаючи, що Позивачем не було надано детального розрахунку суми основного боргу (10 399 406,21 грн), яка суттєво перевищує суми, визначені графіком платежів.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач разом із відповіддю на відзив надав суду детальні розрахунки зміни процентів у складі Лізингових Платежів за період з березня 2022 по грудень 2022 року, які наявні в матеріалах справи.
З детального розрахунку, а також формули нарахування вбачається, що відповідно до п. 4.1 договору фінансового лізингу загальна сума лізингових платежів складається з відшкодування вартості предмета лізингу та процентів. Додатковою угодою №1 визначено розміри лізингових платежів у гривні та доларах США, при цьому передбачено, що суми підлягають перерахунку відповідно до п. 4.4 договору та п. 14.4 Загальних умов у частині процентів, тоді як розмір відшкодування вартості предмета лізингу, визначений у гривнях, перегляду не підлягає. Пунктом 4.4 договору встановлено, що проценти у складі лізингових платежів можуть збільшуватися, зокрема у разі зміни курсу долара США до гривні, із застосуванням передбачених договором формул розрахунку.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відшкодування вартості предмета лізингу залишалося незмінним та відповідало умовам договору, тоді як розмір процентів коригувався відповідно до передбаченого договором механізму залежно від зміни валютного курсу та наявності простроченої заборгованості.
Відповідач, підписуючи договір, погодився з таким порядком визначення платежів та прийняв на себе пов'язані з цим ризики.
При цьому відповідачем не надано контррозрахунку заборгованості та не подано належних і допустимих доказів, які б спростовували розрахунок позивача або свідчили про його неправильність.
Суд перевірив поданий позивачем розрахунок та встановив, що він здійснений відповідно до умов договору фінансового лізингу, у зв'язку з чим підстави вважати його неправильним відсутні.
Щодо здійсненого позивачем розрахунку 3 % річних за період з 02.04.2022 по 03.10.2024 у розмірі 649 790, 70 грн, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі “Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова ОП КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (постанова ВП ВС від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (постанова ВП ВС від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц).
Перевіривши нарахування 3 % річних, судом встановлено, що 3% річних нараховано позивачем арифметично правильно, період визначено правильно. Розрахунок 3 % річних здійснено позивачем по кожному платежу окремо. Детальний розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем, наявний в матеріалах справи. Відтак, вимога про стягнення 3 % річних є обґрунтованою (ст. 625 ЦК України).
Щодо здійсненого позивачем розрахунку пені за період з 02.04.2022 по 03.10.2024 у розмірі 8 490 609, 24 грн, слід зазначити таке.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Нарахування пені позивачем здійснено по кожному платежу окремо та поза межами встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України (діяла на час нарахування пені) шестимісячного строку, оскільки умовами п. 21.4 Загальних умов сторони погодили, що обмеження в шість місяців для нарахування штрафних санкцій, встановлене статтею 232 Господарського кодексу України, до штрафних санкцій, передбачених відповідним договором та/чи Загальними умовами не застосовується.
Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що розрахунок є арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства (ч. 7 ст. 17, ч. 4 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг») та умовам договору (абз. 1-3 п. 14.10 Загальних умов).
При цьому суд першої інстанції, керуючись ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення нарахованої позивачем суми пені до 300 000 грн.
Судом враховано, що предмет лізингу фактично перебував у володінні лізингодавця як продавця та зберігача за договором відповідального зберігання, а матеріали справи не містять доказів його передачі у користування або експлуатацію відповідачем.
Крім того, відповідно до умов договору лізингоодержувачу заборонялося переміщувати та експлуатувати предмет лізингу на території, де діє правовий режим воєнного стану, який введено на території України з 24.02.2022.
За таких обставин відповідач фактично був позбавлений можливості користуватися предметом лізингу, тоді як транспортний засіб повернуто лізингодавцю новим, що свідчить про істотне порушення балансу інтересів сторін у спірних правовідносинах.
Суд врахував, що розмір нарахованої пені є значним та становить 81,65 % від суми основного боргу, а також перевищує вартість самого предмета лізингу, тоді як позивачем додатково заявлено до стягнення 3 % річних як компенсацію за користування коштами.
За відсутності доказів понесення позивачем збитків у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання та з огляду на принципи розумності, добросовісності і справедливості суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені до 300 000 грн.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що вимога про стягнення пені в загальній сумі 300 000 грн є обґрунтованою.
Апелянт зазначає, що нарахування 3% річних та пені на вартість предмета лізингу та відсотки за користування є незаконним, оскільки ці суми в даному випадку не можуть вважатися грошовим боргом. Крім того, нарахування пені та річних відбувалося поза межами строку дії договору та з порушенням строків позовної давності.
Водночас, судова колегія зауважує, що сплата 3% річних не має характеру штрафних санкцій, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Нарахування штрафних санкцій (неустойки тощо) за прострочення виконання зобов'язань, передбачених відповідним договором та/чи цими Загальними умовами здійснюється протягом усього строку прострочення, починаючи від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, отже, закінчення строку дії Договору не звільняє відповідача від виконання зобов'язань, які виникли протягом строку його дії, тому у позивача наявне право на нарахування пені за порушення цього обов'язку.
Щодо тверджень скаржника про неврахування судом першої інстанції наявних форс-мажорних обставин, як підстав для повного звільнення останнього від відповідальності, судова колегія вказує таке.
Відповідно до ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 3.1 Регламенту ТПП(2) форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 року у справі №922/854/21.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі №910/15264/21).
З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Іншими словами, сама по собі військова агресія проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Колегія суддів зазначає, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань стороною договору та має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 року у справі №922/2475/21.
Так, відповідач у відзиві на позов, як на форс-мажорні обставини посилався на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року.
Вказаний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Позиція Верховного Суду про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не може прирівнюватися до сертифіката ТПП України про наявність у конкретного суб'єкта форс-мажорних обставин, є сталою та послідовною.
Так, наприклад, Верховний Суд у постанові від 22.06.2023 у справі №925/1238/22, дійшов висновку про те, що сам по собі воєнний стан в Україні, зокрема, ведення бойових дій на території України не є безумовною підставою ні для припинення зобов'язань, ні для звільнення від їх виконання.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 зазначено, що лист ТПП від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі №910/7679/22 зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб'єкта господарювання у конкретному зобов'язанні.
Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Як вбачається з матеріалів даної справи, під час розгляду справи суді першої інстанції відповідачем було скеровано до суду виданий 26.03.2025 Регіональною торгово-промисловою палатою Миколаївської області сертифікат № 4800-25-0492 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) СФГ “АРТУР», яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія рф проти України, введення воєнного стану в Україні, що обумовило заборону на переміщення та експлуатацію предмета лізингу (колісний Автогрейдер Caterpillar, модель 150 AWD) відповідно до п. 3.5 розділу 3 договору фінансового лізингу UA247L-21-07-EDOC щодо обов'язку (зобов'язання), а саме: користуватися Предметом лізингу (Колісний Автогрейдер Caterpillar, модель 150 AWD) за його цільовим призначенням відповідно до умов Договору Лізингу та Загальних умов Договорів фінансового лізингу № UA247L-21-07-EDOC (п. 3.4.1 Загальних умов), а також своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмету лізингу, підтримувати його у справному стані (п. 3.4.2 Загальних умов), своєчасно сплачувати Лізингові платежі (п. 4.5 Договору, п. 3.4.3 Загальних умов) у термін: з 24 лютого 2022 року, які унеможливили його виконання в зазначений термін.
Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 24 лютого 2022 року; дата закінчення: тривають на 26 березня 2025 року.
З даного приводу судова колегія зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у cправі № 910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Відповідно до п. 20.1 Умов "Звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань у зв'язку з настанням обставин непереборної чинності". Сторона, що не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання, взяті на себе відповідно до будь-якого Договору, несе відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, що виникли при конкретних умовах у конкретний період часу, які жодна із сторін не могла ні передбачати, ні запобігти.
Відповідно до п. 20.2 Умов "Повідомлення про настання обставин непереборної сили" Сторона, щодо якої трапилась неможливість виконати прийняті на себе зобов'язання внаслідок виникнення форс-мажорних обставин, зобов'язана протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин письмово повідомити іншу сторону про їх настання, очікуваний термін дії і припинення таких обставин. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї з сторін про настання форс-мажорних обставин позбавляє іншу сторону, що посилається на них, права посилатися на них з метою звільнення від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов'язань за відповідним договором.
Відповідно до п. 20.3 Умов "Продовження строку виконання зобов'язання". Строк виконання зобов'язань для сторони за будь-яким договором, що перебуває під дією форс-мажорних обставин, переноситься на термін дії таких обставин. Однак, якщо форс-мажорні обставини або їх наслідки триватимуть більше 30 (тридцяти) календарних днів, сторони розпочнуть переговори щодо заходів по виходу із ситуації; однак, якщо протягом додаткових 10 (десяти) днів сторони не досягнуть згоди, то кожна із сторін може відмовитися від виконання відповідного договору й розірвати відповідний договір в односторонньому позасудовому порядку. Відповідний предмет лізингу при цьому підлягає поверненню лізингодавцеві згідно з пунктом 18 Загальних умов, а лізингоодержувач виплачує лізингодавцеві всю суму лізингових платежів за період фактичного володіння лізингоодержувачем відповідним предметом лізингу.
Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення на адресу позивача від відповідача про форс-мажорні обставини не надходило.
За сертифікатом відповідач звернувся до торгово-промислової палати лише після звернення позивача з даним позовом до суду (19.03.2025).
Відповідачем не надано суду доказів того, що він до подання позову у даній справі звертався до позивача з відповідним зверненням щодо настання форс-мажорних обставин, які унеможливлювали виконання ним зобов'язань за спірним договором, з долученням до таких звернень підтверджуючих документів.
Отже відповідач вчасно не повідомив іншу сторону про виникнення форс-мажорних обставин.
Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор)».
Окрім того, наявність форс-мажорних обставин (військові дії, окупація) є підставою лише для незастосування заходів відповідальності (сплата неустойки: пені та штрафів), але не є підставою для звільнення від виконання основного зобов'язання, а нарахування, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22.
Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 13.09.2023 у справі №910/8741/22, від 16.05.2024 у справі № 913/308/23 та від 25.09.2024 у справі № 910/17252/23, від 11.12.2024 у справі № 927/1732/23, неодноразово звертав увагу, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору.
Аналогічна позиція при вирішенні питання чи звільняють форс-мажорні обставини сторону від сплати нарахувань за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу (річні та інфляційні) була висловлена Верховним Судом у постанові від 13.09.2023 у справі №910/8741/22.
Тому стаття 617 Цивільного кодексу України сама по собі не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов'язання.
Враховуючи вказані висновки Верховного Суду щодо застосовування норм статей 611, 614, 617, 625 Цивільного кодексу України, статті 218 Господарського кодексу України, доводи скаржника щодо неможливості нарахування лізингових платежів, а також передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань за Договором внаслідок форс-мажорних обставин, що підтверджується сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - є безпідставними.
За такого, наведенні вище аргументи відповідача про наявність форс-мажорних обставин є безпідставними та такими, що не приймаються судом до уваги.
Щодо посилань скаржника СФГ «АРТУР» на пропуск строку позовної давності, то судова колегія зазначає, що умовами п. 21.3 Загальних умов сторони погодили збільшений строк позовної давності, передбачивши, що для всіх вимог, що випливають з відповідного договору та/чи Загальних умов, включаючи вимоги зі сплати неустойки, встановлюється строк позовної давності в три роки.
Крім того, у відповідності до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних і економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.
Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені ст.ст. 257,258 ЦК України, були продовжені.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин. Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та було відмінено лише з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Відповідно до приписів п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Тобто станом на дату звернення до суду трирічний строк позовної давності не сплив, а тому відсутні підстави для її застосування до спірних правовідносин.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для солідарного стягнення з Селянського (фермерського) господарства "АРТУР" та Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ЄВРОДОР" на користь позивача - 10 399 406,21 грн - заборгованості за лізинговими платежами; 300 000,00 грн - пені; 649 790, 70 грн - 3 % річних; 234 477,68 грн.
З приводу висловлених представником СФГ "АРТУР" заперечень (сумнівів) щодо підписання керівником відповідача Асланяном Е.А. акту приймання-передачі №221 від 22.12.2021, видаткової накладної №221 від 22.12.2021 та Договору відповідального зберігання № 22122021 від 22.12.2021, колегія суддів зазначає таке.
Насамперед варто звернути увагу на те, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №908/722/20, від 12.09.2023 у справі №916/1828/22, від 05.09.2023 у справі №910/11761/21.
Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов'язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
З змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14 ГПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 73 ГПК України).
Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Колегія суддів також наголошує на тому, що системний аналіз частини першої статті 101 ГПК України та частини першої статті 99 ГІІК України дає підстави дійти висновку, що суд призначає експертизу у випадку коли для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та якщо жодною стороною не наданий висновок експерта з питань, вирішення яких має значення для справи.
Тобто, Господарським процесуальним кодексом України на учасників процесу покладається обов'язок спочатку самостійно вжити заходи для надання експертного висновку і лише у разі відсутності такої можливості, що також має бути підтверджено відповідними доказами, звертається з клопотанням про призначення експертизи до суду.
При цьому за змістом частини другої статті 99 ГПК України питання про задоволення клопотання про призначення експертизи не залежить від обґрунтованості підстав для проведення експертизи, якщо сторона не обґрунтовує та не доводить обставини, які перешкоджали самостійному наданню висновків експерта.
Аналогічний правовий висновком викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №910/1668/19.
Колегія суддів зазначає, що у даному випадку, для з'ясування обставин підписання представником СФГ "АРТУР" Асланяном Е.А. документів, які останній ставить під сумнів (зазначає про неможливість їх підписання через перебування за кордоном), необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Разом з цим, в матеріалах справи відсутній висновок судової експертизи, виконаний на замовлення відповідача у даній справі, при цьому заявником не обґрунтовано неможливість замовити відповідну судову експертизу під час розгляду справи у суді першої інстанції.
До того ж, під час розгляду справи у суді першої інстанції СФГ "АРТУР" не порушувалось питання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.
Колегія суддів також зауважує, що фактично СФГ "АРТУР" не заперечувало щодо підписання відповідних документів, однак стверджувало, що таке підписання не могло відбутись у грудні 2021, оскільки керівник відповідача в цей час перебував за кордоном, однак, як було вірно вказано місцевим господарським судом, передача предмета лізингу фактично відбувалась в січні 2022, а документація оформлена сторонами договору фінансового лізингу та сторонами договору відповідального зберігання фактично “заднім числом».
Отже, передача предмета лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача відбулась, оскільки між сторонами складено та підписано без зауважень видаткову накладну та акт приймання-передачі, матеріали справи не містять доказів звернення лізингоодержувача до лізингодавця із повідомленнями щодо некомплектності переданого майна, наявності дефектів тощо.
Добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК).
Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.
Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 №2-р(ІІ)/2021 вказав, що ч.3 ст.13 та ч.3 ст.16 ЦК мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, тому що ця мета є правомірною (легітимною) (абз.3 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини).
Крім того, на думку Конституційного Суду України, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абз.3 пп.3.5 п.3 мотивувальної частини).
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (п.6 ст.3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц.
Так, у постанові від 11.12.2024 у справі №760/18839/23 зазначено, що сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення від 17.01.2013 у справі "Карабет та інші проти України" (KARABET AND OTHERS v. UKRAINE), заяви №38906/07 і №52025/07, п.276).
Також, у постанові від 01.07.2025 у справі №922/2635/24 Верховний Суд вказав, що по суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах №910/19179/17, №914/2622/16, №914/3593/15, №237/142/16-ц, №911/205/18).
Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своєї позиції, якщо її попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопеля). Під принципом естопеля розуміється неможливість суперечливої (непослідовної) поведінки, яка може проявлятися як в матеріальних правовідносинах, так і в судовому процесі. Найчастіше процесуальний естопель знаходить свій вияв під час оскарження судових рішень і може полягати в тому, що сторона радикально змінює свою правову позицію у справі в порівнянні з правовою позицію у суді попередньої інстанції. Юридичним наслідком принципу естопеля є втрата права, за захистом якого сторона звернулася до суду, в зв'язку з оцінкою судом фактичної поведінки сторони та її добросовісності (постанови від 06.12.2023 у справі №932/1140/21, від 29.05.2024 у справі №910/3508/22, від 04.09.2024 у справі №906/1311/23, від 24.09.2025 у справі №925/322/23(925/875/23).
У постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 зазначено, що в розрізі рішень Європейського суду з прав людини сформовано два принципи стандарту доказування: "поза розумним сумнівом" та "баланс ймовірностей". Так, розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Avsar vs. Turkey").
Колегія суддів зазначає, що у даному випадку позиція (доводи) СФГ "АРТУР" щодо не підписання документів керівником, та відповідно не отримання предмету лізингу, не узгоджується з його попередньою поведінкою, яка свідчить про те, що відповідач дотримувався протилежної позиції.
Так, наявні матеріали справи свідчать про те, що під час дії договору фінансового лізингу для проведення оплати лізингових платежів позивачем виставлено відповідачу СФГ “АРТУР» рахунки-фактури на загальну суму 10 508 829, 90 грн. До кожного рахунку за період з березня 2022 по грудень 2022 наявний додаток “Розрахунок зміни процентів у складі лізингового платежу». В кожному рахунку відображено окремо суму відсотків по фінансовому лізингу згідно з договором та суму вартості об'єкта фінансового лізингу згідно з договором.
Відповідачем СФГ “АРТУР» на виконання умов договору фінансового лізингу частково здійснено оплату лізингових платежів за січень 2022 та за лютий 2022 на загальну суму 109 423, 69 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківською випискою № 54-2-01/12263 від 29.10.2024: платіжне доручення № 1998 від 25.01.2022 на суму 54 697, 50 грн. (лізинговий платіж за січень 2022); платіжне доручення № 2068 від 22.02.2022 на суму 54 726, 19 грн. (лізинговий платіж за лютий 2022).
Також, СФГ “АРТУР» отримало у січні 2022 року податковий кредит з ПДВ на усю вартість предмета лізингу (податковий кредит 1 353 500, 00 грн)
Крім того, під час дії договору фінансового лізингу між позивачем та відповідачем СФГ “АРТУР» складались акти надання послуг (відсотки по фінансовому лізингу згідно договору № UA247L-21-07-EDOC від 26.11.2021) на загальну суму 1 860 451, 77 грн., а саме:
- акт надання послуг № 637 від 22.02.2022 на суму 54 726, 19 грн.;
- акт надання послуг № 1020 від 25.03.2022 на суму 56 380, 50 грн.;
- акт надання послуг № 1403 від 22.04.2022 на суму 126 656, 10 грн.;
- акт надання послуг № 1758 від 25.05.2022 на суму 121 064, 79 грн.;
- акт надання послуг № 2092 від 24.06.2022 на суму 115 433, 96 грн.;
- акт надання послуг № 2418 від 25.07.2022 на суму 1 050 514, 38 грн.;
- акт надання послуг № 2730 від 25.08.2022 на суму 335 675, 85 грн.
Відповідно, у даному випадку поведінку відповідача не можна визнати добросовісною та послідовною, оскільки стверджуючи про не підписання керівником документів, які підтверджують отримання предмету лізингу, та як наслідок не отримання його від позивача, СФГ “АРТУР» одночасно здійснило часткову оплату лізингових платежів, зареєструвало податкові накладні та отримано податковий кредит, а також без жодних зауважень підписало акти надання послуг (відсотки по фінансовому лізингу).
Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваного рішення, яка наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2025 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Миклаївської області від 18.08.2025 по справі №915/1355/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 25.05.2026.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лічман Л.В.
Суддя Філінюк І.Г.