Справа № 120/3944/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик Віталій Володимирович
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
25 травня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,
28.03.2024 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 20.03.2024 року Відділом державного нагляду (контролю) у Вінницькій області прийнято постанову № ПШ001769, якою за порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», до ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17 000,00 грн.
Вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки водієм транспортного засобу ведеться індивідуальна контрольна книжка водія, а транспортний засіб не обладнаний тахографом, а тому порушення позивачем відсутнє, у зв'язку з чим, звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з урахуванням наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 30.01.2024 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Хмельницькій області на а/д М-30 280 км проведено перевірку належного позивачу транспортного засобу марки Камаз, реєстраційний номер НОМЕР_1 та причіпу -самоскиду-е ГКБ 8551, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
За наслідками проведеної перевірки складено акт №052228 від 30.01.2024 року, в якому зафіксовано порушення вимог ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", у тому числі порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: водій здійснював перевезення вантажу на договірних основах, транспортний засіб не обладнаний тахографом, відсутній протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.
Водій з актом ознайомився та отримав його копію.
Повідомленнями відповідача від 08.02.2024 року та від 29.02.2024 року позивача запрошено на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області на 29.02.2024 року та на 20.03.2024 року. Позивач отримав вказані повідомлення та був присутній при розгляді справи.
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, 20.03.2024 року Відділом державного нагляду (контролю) у Вінницькій області прийнято постанову № ПШ001769, якою за порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», до ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17 000,00 грн.
Вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567.
Пунктом 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно:
-наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
-додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;
-додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);
Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
-для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
-для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством;
З аналізу вищевикладеного слідує, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів фактично не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності в тому числі інших документів, передбачених законодавством. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року по справі № 820/4624/17.
Статтею 2 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 «Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів» (далі - Наказ) зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів.
Пунктом 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв визначено, що автобуси, які використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км., вантажні автомобілі з повного масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 червня 2010 року № 385, затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті.
Як зазначено у пункті 3.3 Інструкції № 385, водій транспортного засобу обладнаного тахографом:
забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом.
має при собі:
протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР або картку водія, роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Згідно з пунктами 3.5, 3.6 розділу III Інструкції № 385 перевізники:
-забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий).
-зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії;
-аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
-перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:
-правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР);
- наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку;
-дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа:
-дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;
-наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;
-строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Згідно з пунктами 2.6., 2.7 Інструкції № 385 передбачено, що: ПСТ виконують перевірку та адаптацію тахографів до транспортних засобів відповідно до вимог ЄУТР періодично кожні два роки, а також у разі:
-установлення або заміни тахографа;
-ремонту тахографа;
-зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу;
-якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, накладених на його складові, під час установлення або адаптації або у разі зміни конструкції автотранспортного засобу, що може вплинути на роботу тахографа.
За результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1.
Системний аналіз цих норм свідчить, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн, які використовуються суб'єктами господарювання для внутрішніх перевезень вантажів в обов'язковому порядку повинні бути обладнані діючим та повіреним тахографом. А для водія такого автомобіля, крім оформлення документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», обов'язковою також є наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.
В обґрунтуваня заявлених позовних вимог позивач вказує, що він має індивідуальну контрольну книжку водія, оскільки автомобіль не обладнаний тахографом. Копія індивідуальної контрольної книжки водія долучена позивачем до матеріалів справи. Отже, у спірній ситуації водій транспортного засобу, не обладнаного тахографом, вів та мав із собою індивідуальну контрольну книжку водія, що повністю узгоджується з пунктом 6.3 Положення № 340. Зважаючи на викладене, вважає помилковим висновок контролюючого органу про те, що відсутність у водія на момент проведення перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу (за наявності належим чином заповненої індивідуальної контрольної книжки водія, завдяки якій здійснюється державний контроль за додержанням водієм режиму праці та відпочинку у випадку відсутності тахографа), свідчить про порушення позивачем вимог статті 48 Закону № 2344-111.
Перевіривши обставини справи, висновки суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до Положення № 340, це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Згідно з пунктом 1.3 Положення № 340 його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Пунктом 1.4 цього Положення визначено перелік осіб, на яких це Положення не поширюється.
Згідно з пунктом 1.4 Положення № 340 воно не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються:
-фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв;
-під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій;
-транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем;
-сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств;
-закладами охорони здоров'я незалежно від форми власності.
У даному випадку дія Положення № 340 поширюється на позивача, тому водій транспортного засобу повинен був мати при собі та пред'явити протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
Згідно з пунктом 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв передбачено, що автобуси, які використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км., вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
В свою чергу, вимога п.6.1 Положення №340 є імперативною, і її невиконання позивачем не повинно звільняти його від відповідальності, навіть у разі наявності у водія індивідуальної контрольної книжки водія, за умови, що транспортний засіб підпадає під вимоги п.6.1 Положення №340.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що якби законодавець передбачав певні альтернативи вимогам визначеним в п.6.1 Положення №340, то такі альтернативи були б зазначені саме в п.6.1 Положення №340. В свою чергу, структурно інформацію щодо того, що водій ТЗ, який не обладнаний тахографом, має вести індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв, зазначено в іншому пункті, а саме п.6.3 Положення №340. Тобто, вказаний пункт структурно має застосовуватись саме до водіїв ТЗ, які не підпадають під вимоги п.6.1 Положення №340.
Приписи Інструкції № 385 поширюються на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (пункт 1.3. Інструкції).
Отже в пункті 6.1 Положення № 340 законодавець чітко вказує про обов'язковість встановлення тахографа на транспортних засобах, вказаних в цьому пункті. У даних спірних правовідносинах у перевізника наявний обов'язок з обладнання транспортного засобу діючим та повіреним тахографом, оскільки згідно зі свідоцтвом про реєстрацію повна маса транспортного засобу КАМАЗ без навантаження становить 9 т. (а.с.14).
Приписами підпункту 1 пункту 5 Положення № 340, чітко визначено забезпечити Державній службі України з безпеки на транспорті здійснення перевірок дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, встановлених Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим цим наказом.
Обов'язок суб'єкта господарювання щодо обладнання вантажного автомобіля з повною масою понад 3,5 тонн, діючим та повіреним тахографом, що визначений Положенням № 340, кореспондується з обов'язком визначеним Інструкцією № 385 мати відповідні документи.
Системний аналіз цих норм свідчить, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3.5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами, а для водія такого автомобіля, обов'язковими є наявність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2017 року № К/800/16628/15 у справі № 813/57Г0/І4.
Оскільки позивач, як автомобільний перевізник, в спірному випадку здійснював внутрішні вантажні перевезення на автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн, тому наведені вище положення чинного законодавства підлягають застосуванню у випадку позивача.
Ведення водієм індивідуальної контрольної книжки не замінює обов'язку автомобільного перевізника використовувати для цього перевезення автомобіль обладнаний тахографом, а водія- мати відповідні документи. Така позиція підтверджується судовою практикою, у справах, коли транспортний засіб не був обладнаний тахографом, але в силу вимог Положення № 340 повинен бути обладнаним діючим та повіреним тахографом, і що ведення індивідуальної контрольної книжки водія не замінювало обов'язок водія надати для перевірки протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
Надання позивачем індивідуальної контрольної книжки водія до позовної заяви не змінює суті зафіксованого під час перевірки порушення, та не спростовує це порушення.
Отже, позивачем не було виконано вимогу пункту 6.1 Положення № 340, оскільки не було обладнано транспортний засіб діючим та повіреним тахографом, та відповідно не оформлено протокол адаптації тахографа до такого транспортного засобу, цей факт позивачем спростованим не був, а також позивачем не наведено обґрунтування відсутності у нього обов'язку щодо оформлення такого протоколу.
В Положенні № 340 законодавець певною мірою розмежував ведення обліку робочого часу і часу відпочинку водіїв за такими критеріями, як протяжність маршруту та вага автомобіля, тому саме в пункті 6.1, цього Положення виокремив автобуси, що здійснюють пасажирські перевезення на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, і вантажні автомобілі з повного масою понад 3,5 тонн.
Саме з 01.06.2015 набула чинності вимога щодо наявності тахографа у транспортному засобі при виконанні внутрішніх перевезень вантажів колісними транспортними засобами з повного масою від 3,5 тонн до 12 тонн.
У спірних правовідносинах застосовується пункт 6.1 Положення № 340, оскільки згідно зі свідоцтвом про реєстрацію повна маса транспортного засобу КАМАЗ становить 9 т., тому в автомобільного перевізника є обов'язок обладнати транспортний засіб діючим та повіреним тахографом, оскільки пункт 6.1 Положення № 340 містить слово «повинен», а не слово «може».
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 у справі № 804/5737/16 та в постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 у справі № 823/1199/17:
«У відповідності до п. 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом. Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 р. № 340 (далі - Положення), автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
В той же час, ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі таких, протяжність маршруту яких становить понад 50 км».
На підставі системного аналізу норм законодавства колегія суддів зазначає, що законодавцем ставиться вимога до перевізників щодо обладнання транспортних засобів тахографами незалежно від мети поїздки та наявності фінансової складової у такому перевезенні між перевізником та одержувачем вантажу.
Під час проведення перевірки на вимогу контролюючого органу позивач не надав документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», також не надав доказів щодо неможливості обладнання транспортного засобу діючим та повіреним тахографом, у зв'язку з чим не довів, що ведення індивідуальної контрольної книжки водія замінювало обов'язок надати для перевірки протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
Враховуючи, що позивач, як перевізник, не дотримався обов'язку забезпечення водія відповідною документацією на перевезення суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу.
Отже, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції надав правильну оцінку обставинам справи з урахуванням положень чинного законодавства та дійшов обґрунтованого висновку, що на момент здійснення перевірки транспортний засіб не обладнаний тахографом, відсутній протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, на вимогу контролюючого органу не надано документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому дані обставини свідчать про порушення автомобільним перевізником законодавства про автомобільний транспорт, що в свою чергу є підставою для притягнення його до відповідальності на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.