22 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/3181/26
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення коштів,
Позовні вимоги:
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України на її користь за період з 01.03.2021 по 31.10.2025 3% річних у розмірі - 146 516,26 грн та інфляційні втрати у розмірі 751 846,44 грн, що разом становить 898362,70 грн.
Під час розгляду справи суд
ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі також відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області) про стягнення коштів.
Ухвалою від 24.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Аргументи учасників справи
В обґрунтування своїх вимог позивач вказувала, що з грудня 2016 року отримувала довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% від суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", про що свідчать матеріали пенсійної справи.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 у справі №440/3678/20 було зобов'язано ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки ліквідаційної комісії Апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2020, визначено розмір довічного грошового утримання 70% від суддівської винагороди.
На виконання вищенаведеного рішення Полтавського окружного адміністративного суду по справі №440/3678/20 від 16.09.2020, яке набрало законної сили 11.01.2021, проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з Законом України "Про судоустрій і статус суддів" з 19.02.2020.
За період з 19.02.2020 по 28.02.2021 нарахована заборгованість в розмірі 1 046 186,78 грн, яка облікована в органах Пенсійного фонду України для виплати в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.
В погашення боргу виплачено суму в розмірі 665,05 грн, окремими платежами 31.10.2025 - у розмірі 187,35 грн, 26.11.2025 - у розмірі 187,35 грн , 31.12.2025 - у розмірі 187,35 грн , 24.02.2026 у розмірі 103 грн, відтак залишок заборгованості становить 1 045 521,73 грн.
Оскільки рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 у справі №440/3678/20 виконано не в повній мірі, позивач вважала, що має право на стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 751 846,44 грн та суми 3% річних у розмірі 146 516,26 грн у зв'язку з невиплатою з 01.03.2021 по 31.10.2025 (дата початку виплати заборгованості) включно суми боргу у загальному розмірі 1 045 521,73 грн, а всього 898 362,70 грн компенсаторних виплат.
Відповідач позов не визнав, у відзиві на позов від 06.04.2026 представник позивача проти позову заперечувала, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Пояснювала, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 у справі №440/3678/20, яке згідно даних Єдиного реєстру судових рішень набрало законної сили 11.01.2021 (ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2021 апеляційну скаргу управління повернуто скаржнику), управлінням проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 згідно з довідкою Апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2020 №01-46/40/2020, з урахуванням виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 у розмірі 70% від суми суддівської винагороди 196 537,00 грн., зазначеної у довідці Апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2020 за №01-46/40/2020 про суддівську винагороду станом на 18.02.2020.
Розмір щомісячного довічного грошового утримання з 19.02.2020 склав 137 575,90 грн.
При виконанні вищевказаного рішення суду здійснено нарахування коштів за період з 19.02.2020 по 28.02.2021 в сумі 1 046 186,78 грн.
Зауважувала, що невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час і перерахованих пенсій за рішенням суду виплачуються в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 перебуває на обліку як одержувачка щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області з 22.12.2016 згідно з поданою заявою.
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 у справі №440/3678/20 відповідачем проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 згідно з довідкою Апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2020 №01-46/40/2020, з урахуванням виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 у розмірі 70% від суми суддівської винагороди 196 537,00 грн, зазначеної у довідці Апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2020 за №01- 46/40/2020 про суддівську винагороду станом на 18.02.2020.
Розмір щомісячного довічного грошового утримання з 19.02.2020 склав 137 575,90 грн.
При виконанні вищевказаного рішення суду здійснено нарахування коштів за період з 19.02.2020 по 28.02.2021 в сумі 1 046 186,78 грн, яку обліковано в реєстрі судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
Вказана сума позивачу станом на дату розгляду справи не виплачена.
ОСОБА_1 , посилаючись на статтю 625 ЦК України, зазначає, що оскільки виконання грошового зобов'язання відповідачем порушено, рішення суду у справі №440/3678/20 не виконується, то у позивача виникло право про стягнення у разі невиконання грошового зобов'язання 3% річних та інфляційних збитків.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувсь до суду з даним позовом.
Норми права, які підлягають застосуванню та висновки щодо правозастосування
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже стягнення з боржника інфляційних втрат унормовується статтею 625 ЦК України.
Таке стягнення є різновидом цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання цивільно-правового зобов'язання.
В обставинах цієї справи немає спору щодо фактів несвоєчасного виконання державним органом, ГУ ПФУ в Полтавській області, судового рішення в частині виплати нарахованої заборгованості за пенсійними виплатами; щодо розміру заборгованості та тривалості невиконання обов'язку виплатити заборгованість.
Ключовим питанням цієї справи є те, чи може бути застосовано відповідальність цивільно-правового характеру, передбачену відповідними нормами Цивільного кодексу України, за прострочення виконання зобов'язання державного органу перед громадянином, що виникло з виконання функції держави відповідним органом.
Верховний Суд у постанові від 08.02.2018 у справі №826/22867/15 зазначив, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).
У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
В силу частини другої статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Беручи до уваги відсутність договірних зобов'язань між позивачем та відповідачем, суд вважає, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків в даному випадку відсутні. Отже, між позивачем та відповідачем в межах спірних правовідносин не існують цивільні правовідносини, у тому числі й зобов'язального характеру.
Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах.
За таких обставин норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов'язань, до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, не застосовуються.
Отже, у цій справі відсутні підстави для застосування цивільно-правової відповідальності до відповідача, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є публічно-правовими, а не цивільно-правовими.
З викладеного, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Оскільки пенсійний орган не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 ЦК України, то положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які в даному випадку виникли у зв'язку з виконанням судового рішення.
Вказаний висновок щодо застосування статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, яка враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання пенсійного органу нарахувати та виплатити позивачу інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов'язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.
Принагідно суд зазначає, що у сфері публічних правовідносин питання знецінення грошових виплат та майнових втрат, пов'язаних з несвоєчасними виплатами, внормовується іншими законами, які використовують інші правові механізми, зокрема, компенсації втрати частини доходів, тощо.
Таким чином, позовні вимоги є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 13967927) про стягнення коштів.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.С. Шевяков