Справа № 420/12918/26
25 травня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 16 від 21.04.2026 р. та викладене у повідомленні №1587 від 22.04.2026 р., про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ухвалою суду від 22.05.2026 прийнято до розгляду адміністративний позов та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Представником позивача подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить:
Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на військову службу під час мобілізації на особливий період до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні відстрочки.
В обґрунтування поданої заяви позивач зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до невідворотних негативних наслідків, які значно переважають будь-яку потенційну шкоду від зупинення призову Позивача. По-перше, у разі призову Позивача на військову службу до набрання рішенням суду законної сили, правовий статус ОСОБА_1 буде змінено з військовозобов'язаного на військовослужбовця. У такому статусі Позивач втратить можливість користуватися процедурою надання відстрочки, що передбачена ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки правовий механізм відстрочки поширюється виключно на військовозобов'язаних осіб. По-друге, хоча чинне законодавство (абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу») передбачає можливість звільнення з військової служби у зв'язку з наявністю необхідності постійного догляду, реалізація цього права потребуватиме тривалого часу, проведення процедурних перевірок та оформлення відповідних документів вже після призову. У цей період держава буде змушена нести додаткові витрати на грошове, речове та інші види забезпечення Позивача, які виявляться безпідставними та економічно недоцільними в разі задоволення позову судом. Крім того, призов Позивача фактично позбавить дідуся, ОСОБА_2 , законного права на отримання необхідного догляду, що є неприпустимим порушенням прав непрацездатної особи, гарантованих Конституцією та міжнародними зобов'язаннями України. Відтак, негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову, що полягають лише у тимчасовому зупиненні призову однієї особи, є цілком співмірними та виправданими. Натомість, наслідки у вигляді неможливості ефективного захисту прав Позивача, порушення прав особи з інвалідністю та безпідставного залучення державних ресурсів у разі мобілізації Позивача - є явно неспівмірними та обтяжливими.
Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, суд встановив таке.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 ст.150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із ч.2 ст.151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до п.5 ч.3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Суд також наголошує, що відповідно до приписів чинного законодавства, у випадку звернення з вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
В постанові від 22 лютого 2024 року по справі № 420/24340/23 Верховний Суд вказав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Верховний Суд в постанові від 09 лютого 2024 року по справі №420/5101/23 зазначив, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 77 КАС України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
В постанові від 19.09.2024 року по справі №440/3038/24 Верховний Суд зазначив, що сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Суд зазначає, що предметом даного спору є визнання протиправними та скасування рішень про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому, протиправність дій відповідача не є очевидною та підлягає доведенню в ході розгляду даної адміністративної справи, а задоволення заяви про забезпечення позову у заявлений спосіб у даному випадку буде виходом за межі підстав для забезпечення позову, які передбачені ст. 151 КАС України.
Тому сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій/бездіяльності, які, на думку заявника, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню.
Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Також як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на те, що він може бути мобілізований, що становитиме небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Водночас такі доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки такі передбачають можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.
Отже, з урахуванням наведених обставин, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні даної заяви.
Керуючись ст.ст.150, 151, 168, 243, 248 КАС України, суд
У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст.293, 295 КАС України.
Суддя П.П. Марин