справа №380/8501/26
26 травня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо поновлення виплати соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг з 01.01.2026;
- зобов'язати відповідача поновити позивачу з 01.01.2026 виплату соціальних пільг на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону України від 24.03.1998 №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що є ветераном органів внутрішніх справ і пенсіонером МВС України, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зазначає, що відповідно до п.6 ч.1 ст.6 Закону України від 24.03.1998 №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (далі - Закон №203/98-ВР) він має право на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом та плати за комунальні послуги. Вказує, що 20.03.2026 звернувся до відповідача із заявою про поновлення з 01.01.2026 нарахування та виплати пільги, проте листом від 20.04.2026 №21166-18829/Д-02/8-1300/26 відповідач повідомив про відсутність у нього права на отримання пільг з огляду на перевищення розміру середньомісячного сукупного доходу сім'ї величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Стверджує, що ч.4 ст.7 Закону №203/98-ВР, якою для пільг, передбачених п.6 ст.6 цього Закону, було встановлено умову щодо розміру доходу, втратила чинність згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008, а встановлення такої умови законом про Державний бюджет України та постановою Кабінету Міністрів України суперечить Конституції України, оскільки звужує обсяг наданого і набутого права на соціальний захист. Зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон №203/98-ВР як спеціальний закон. Просить позов задовольнити повністю.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що нарахування та виплата пільг на оплату житлово-комунальних послуг позивачу здійснювались до 30.04.2025 на дві особи. Зазначає, що п.7 Прикінцевих положень Закону України від 19.11.2024 №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та п.6 Прикінцевих положень Закону України від 03.12.2025 №4695-ІХ «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що пільги у 2025 та 2026 роках, передбачені Законом №203/98-ВР, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Вказує, що на виконання цих положень Кабінет Міністрів України прийняв відповідні постанови, якими доповнив Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389. Зазначає, що розмір доходу, до якого застосовується податкова соціальна пільга, у 2025 році становить 4240,00 грн, у 2026 році - 4660,00 грн, а середньомісячний сукупний дохід позивача в розрахунку на одну особу за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 становить 14474,92 грн і перевищує цю величину. Стверджує, що Законом №4059-IX не зупинено та не скасовано пільг, а Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право визначати порядок та розміри соціальних виплат. Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою суду від 04.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 26.05.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі №380/6711/26 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №440/11441/25.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач, ОСОБА_1 , є ветераном органів внутрішніх справ України, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 15.04.2008, та пенсіонером МВС України, який з 31.12.2007 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області й отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Електронну особову справу позивача як ветерана органів внутрішніх справ передано від органу соціального захисту до органу Пенсійного фонду України з кількістю осіб, на яких надається пільга, - дві особи. Нарахування та виплата пільг на оплату житлово-комунальних послуг позивачу здійснювались відповідачем відповідно до Закону №203/98-ВР до 30.04.2025 на дві особи.
20.03.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення з 01.01.2026 нарахування та виплати щомісячних сум соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до п.6 ст.6 Закону №203/98-ВР.
Листом від 20.04.2026 №21166-18829/Д-02/8-1300/26 відповідач повідомив позивача, що середньомісячний сукупний дохід позивача в розрахунку на одну особу за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 становить 14474,92 грн і перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у зв'язку з чим, відповідно до Закону №203/98-ВР, Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389, у позивача відсутнє право на отримання пільг на оплату житлово-комунальних послуг з 01.01.2026.
Не погодившись із вказаною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно з приписами ст.22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Спеціальним законом, який визначає статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ та деяких інших осіб, а також основні засади державної політики щодо соціального захисту цих осіб та членів їхніх сімей, є Закон України від 24.03.1998 №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (далі - Закон №203/98-ВР).
Згідно з п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надаються пільги у вигляді 50-відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI (п.82 розділу ІІ) ст.7 Закону №203/98-ВР було доповнено новою частиною четвертою такого змісту: «Пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі про предмет та зміст закону про Державний бюджет України положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у тому числі п.82 розділу ІІ, яким внесено зазначені зміни до ст.7 Закону №203/98-ВР, визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення.
Статтею 7 Закону України від 19.11.2024 №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон №4059-IX) у п.7 його Прикінцевих положень, а також п.6 Прикінцевих положень Закону України від 03.12.2025 №4695-ІХ «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі - Закон №4695-ІХ) встановлено, що пільги у 2025 та 2026 роках відповідно, передбачені Законом №203/98-ВР, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
На виконання положень п.6 Прикінцевих положень Закону №4695-ІХ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 25.02.2026 №269 «Деякі питання реалізації пункту 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», якою постанову Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї» (далі - Порядок №389) доповнено пунктом, що встановлює для 2026 року умову надання пільг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, у вигляді неперевищення розміру середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
У даній справі мали місце наступні обставини (якщо їх узагальнити): позивач є ветераном органів внутрішніх справ, який до 30.04.2025 отримував пільги на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до Закону №203/98-ВР; з 01.01.2026 виплату пільг відповідач не поновив з тих підстав, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї позивача в розрахунку на одну особу (14474,92 грн) перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (4660,00 грн у 2026 році), як це передбачено п.6 Прикінцевих положень Закону №4695-ІХ та внесеними на його виконання змінами до Порядку №389.
Ключовим питанням, яке постало перед судом у цій справі, є те, чи правомірно відповідач поставив реалізацію позивачем права на пільги, передбаченого п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, у залежність від розміру середньомісячного сукупного доходу сім'ї позивача.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що право ветерана органів внутрішніх справ на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом та плати за комунальні послуги визначене безпосередньо п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР і не поставлене цим Законом у залежність від розміру доходу пільговика чи його сім'ї. Умову про неперевищення середньомісячного сукупного доходу сім'ї для пільг, передбачених п.6 ст.6 Закону №203/98-ВР, було встановлено ч.4 ст.7 цього Закону, проте відповідні зміни визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 і втратили чинність. Чинна редакція ст.7 Закону №203/98-ВР не містить умови щодо розміру доходу як підстави надання пільг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 цього Закону.
Спірне правове регулювання, на яке посилається відповідач, запроваджене Законом №4695-ІХ та постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №269, якою внесено зміни до Порядку №389, по суті відтворює той підхід до визначення права на пільги залежно від розміру доходу, який раніше вже був визнаний неконституційним. Закон про Державний бюджет України не може скасовувати чи змінювати обсяг прав, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, а постанова Кабінету Міністрів України як підзаконний нормативно-правовий акт не може звужувати обсяг права, наданого спеціальним законом.
Зазначені висновки узгоджуються з рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/11441/25 (провадження №Пз/990/15/25) від 11.02.2026. Цим рішенням Верховний Суд встановив, що реалізація права на пільги ветеранам військової служби та деяким іншим особам щодо оплати житлово-комунальних послуг підлягає здійсненню на підставі спеціального Закону №203/98-ВР, який має пріоритет над Законом №4059-IX. За правовим підходом, сформованим Верховним Судом у вказаній зразковій справі, при конкуренції норм застосуванню підлягає правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №203/98-ВР, а положення законів про Державний бюджет України вважаються загальними нормами (lex generalis); встановлення спеціальним законом права на пільги, надання чи реалізація якого не залежить від розміру середньомісячного сукупного доходу сім'ї, а наступне прийняття загальної норми про обмеження цього права за рахунок врахування доходу не змінюють пріоритетного значення спеціального закону.
Обставини зразкової справи №440/11441/25 та обставини справи, що розглядається, є подібними: в обох випадках позивачами є ветерани органів внутрішніх справ, яким відповідач не поновив виплату пільг на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, з підстав перевищення розміру середньомісячного сукупного доходу сім'ї величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Відмінність полягає лише в тому, що у зразковій справі йшлося про поновлення виплати з 01.01.2025 на підставі Закону №4059-IX та внесених на його виконання змін до Порядку №389, а у цій справі - про поновлення виплати з 01.01.2026 на підставі Закону №4695-ІХ та внесених на його виконання постановою від 25.02.2026 №269 змін до Порядку №389. Така відмінність не впливає на застосування сформованого Верховним Судом правового висновку, оскільки правове регулювання та правова природа спірних правовідносин є тотожними.
Суд відхиляє посилання відповідача на те, що Законом №4059-IX не зупинено та не скасовано пільг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР. Запровадження умови про неперевищення середньомісячного сукупного доходу сім'ї як підстави надання пільги фактично обмежує обсяг права, наданого спеціальним законом, а тому за наслідками застосування правила пріоритетності норм спеціального закону таке регулювання не може бути підставою для відмови позивачу у поновленні виплати пільг.
Посилання відповідача на те, що Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розміри соціальних виплат, не спростовує висновків суду, оскільки делегування Кабінету Міністрів України права визначати порядок надання пільг не охоплює права обмежувати чи звужувати обсяг права на пільги, встановленого спеціальним законом, шляхом запровадження додаткової умови щодо розміру доходу.
Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.05.2025 у справі №440/14216/23, та Верховного Суду у постанові від 18.06.2025 у справі №600/7719/23, на які посилається відповідач, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, оскільки стосуються повноважень Кабінету Міністрів України з визначення порядку та розмірів окремих соціальних виплат, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, а не правомірності обмеження обсягу права на пільги, встановленого спеціальним законом, залежно від розміру доходу пільговика.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що право позивача на пільги на оплату житлово-комунальних послуг, передбачені п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, не залежить від розміру середньомісячного сукупного доходу його сім'ї, а тому невчинення відповідачем дій з поновлення позивачу виплати таких пільг з 01.01.2026 є протиправною бездіяльністю, що не відповідає визначеним у ч.2 ст.2 КАС України критеріям поведінки суб'єкта владних повноважень.
За таких обставин позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо поновлення позивачу виплати соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг з 01.01.2026 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
З огляду на наведене та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дій) суб'єктом владних повноважень, порушене право позивача у даному випадку підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідача поновити позивачу з 01.01.2026 виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР. Відтак похідна вимога зобов'язального характеру також підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат, то згідно з ч.1 ст.139 КАС України такі підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо поновлення ОСОБА_1 виплати соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг з 01.01.2026.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016; код ЄДРПОУ: 13814885) поновити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) з 01.01.2026 виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону України від 24.03.1998 №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016; код ЄДРПОУ: 13814885) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.