Справа №295/4067/26
Категорія 69
2/295/3038/26
25.05.2026 року м. Житомир
Богунський районний суд міста Житомира у складі:
головуючого судді Перекупки І.Г.,
за участю секретаря судового засідання Черній А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-
Позивач ОСОБА_1 10.03.2026 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 10.08.2013 позивач та відповідач зареєстрували шлюб, який було розірвано рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 05.11.2025. Сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач стверджує, що дитина проживає разом з ним на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування № 293 від 04.03.2026. Позивач також зазначає, що дитина знаходиться на його повному утриманні, відповідач в свою чергу участі у догляді, вихованні, та забезпеченні дитини не приймає, матеріальну допомогу не надає.
У зв'язку з вищевикладеним позивач, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача аліменти утримання сина у розмірі 1/4 частки від всіх видів доходів відповідача, але не менше 100 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 10.03.2026 і до досягнення дитиною повноліття.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2026 цивільну справу передано для розгляду головуючому судді Перекупці І.Г.
Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 06.04.2026 відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання на 25.05.2026.
24.04.2026 представник відповідача - адвокат Свінціцька Ганна Валентинівна направила до суду через підсистему «Електронний суд» клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, в якій зазначила, що згідно зі свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 , виданим у встановленому законом порядку, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , змінила прізвище. Відповідний актовий запис № 2 внесено 27.01.2026 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Після державної реєстрації зміни імені прізвище, власне ім'я та по батькові визначено як ОСОБА_4 . Між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір про надання правничої допомоги від № 29 від 23.04.2026.
14.05.2026 від представника відповідача - адвоката Свінціцької Ганни Валентинівни надійшов відзив на позовну заяву в якому остання просила позовну заяву задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача аліменти на користь позивача на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів доходів відповідача, але не менше 500 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 10.03.2026 і до досягнення дитиною повноліття. Відзив обґрунтувала тим, що відповідач не заперечує обов'язку утримувати дитину, однак вважає вимогу про стягнення аліментів у розмірі не менше 100% прожиткового мінімуму необґрунтованою. Відповідно до ст. 182 СК України гарантований мінімальний розмір аліментів становить 50% прожиткового мінімуму, а 100% може бути присуджено лише за наявності доказів достатнього доходу платника та потреб дитини. Позивач не надав доказів доходів, майнового стану відповідачки, її фінансової спроможності сплачувати аліменти у заявленому розмірі, а також підтвердження особливих витрат на дитину. Водночас відповідачка бере участь у забезпеченні та вихованні дитини, що підтверджується чеками, квитанціями, фотоматеріалами та іншими доказами.
Крім того, ціна позову у сумі 15 570 грн є необґрунтованою, оскільки позивач не надав її розрахунку та підтверджуючих доказів.
Позивач у судове засідання не з'явився, 25.05.2026 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Представник відповідача 25.05.2026 направила до суду через підсистему «Електронний суд» клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та її представника.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників процесу, встановив наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що сторони від шлюбу мають спільну дитину - малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією витягу з актового запису про народження № 2234 від 15.08.2015 ( а.с. 6-7).
Відповідно до інформації про осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 25.08.2025, за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а.с. 8)
З довідки ПП «Будзамовник» № 420 від 18.01.2026, вбачається, що ОСОБА_1 , 1986 року народження, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із сином - ОСОБА_3 , 2015 року народження. Також у довідці зазначено, що дитина зареєстрована за вказаною адресою разом із батьком (а.с.9).
На підтвердження факту визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 з батьком - ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено копію рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради№ 293 від 04.03.2026 про затвердження висновку щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 ( а.с. 12).
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 78912 від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Мінімальні гарантії дитини щодо належного утримання стосуються її інтересів, оскільки такі гарантії забезпечують їй належне харчування, догляд, розвиток та забезпечення інших мінімальних життєво необхідних потреб. Недотримання таких гарантій, неналежне дотримання або тривалі перерви у такому забезпеченні порушують права дитини та можуть призвести до невідворотних наслідків для здоров'я дитини, її розвитку, повноцінної життєдіяльності, тощо.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до вимог ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 Сімейного кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення (ст. 182 СК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.
При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.
Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містить незгоду між батьками щодо розміру аліментів.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові КЦС ВС від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18 (61-11325ск19).
Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
У національному законодавстві України право дитини на утримання, що також прямо кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Пленум Верховного Суду України у п. 17 постанови від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснив, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.
Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Як зазначено в постанові ВС в складі суддів КЦС від 12.09.2018 № 459/2181/17, суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням.
Отже, з урахуванням вимог діючого законодавства, а також те, що обов'язок утримувати батьками своїх неповнолітніх дітей є безумовним, відповідач є працездатною, тому суд вважає, що вона має можливість надавати матеріальну допомогу своїм дітям.
До матеріалів справи представником відповідача додано фіскальні чеки, банківські квитанції, електронні замовлення та інші платіжні документи, які підтверджують придбання матір'ю для дитини одягу, взуття, дитячої білизни, іграшок, товарів для розвитку та інших необхідних речей. Зокрема, у 2025 - 2026 роках матір'ю було придбано для дитини джинси, кросівки, трикотажний костюм, футболки, боксерки, дитячу білизну, конструктор, іграшки та інші товари загальною вартістю понад 9 000 грн, що підтверджується відповідними платіжними документами. Також до матеріалів справи додано фотознімки, які підтверджують участь матері у вихованні та повсякденному житті дитини: спільне дозвілля, відвідування громадських місць, відпочинок, побут.
Суд бере до уваги вжиті відповідачем заходи щодо забезпечення дитини та проведення з ним спільного часу, однак періодична участь в утриманні дитини не перешкоджає позивачу звернутися до суду з вимогами про стягнення аліментів і не залежати від наявності чи відсутності бажання у матері в певний період часу брати участь в його утриманні в грошовій чи у натуральній формі. Крім того, відповідач не обмежена у способах участі у вихованні та утриманні дітей у добровільному порядку незалежно від того чи відбулося звернення позивача до суду з позовом чи ні.
Звернення позивача до суду з даним позовом та підтримання ним позовних вимог, що засвідчено позовною заявою підтверджує наявність спору між батьками щодо періодичності та розміру надання матеріальної допомоги матір'ю на утримання спільної дитини та засвідчує відсутність між ними стійкої домовленості щодо такого утримання.
При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Судом враховується, що відповідач є особою працездатного віку, не має на утриманні інших осіб, до категорії осіб, які мають групу інвалідності не відноситься.
Оскільки відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, тому з урахуванням принципу справедливості, суд приходить до висновку, що відповідач повинна сплачувати аліменти на утримання дитини - малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 від всіх видів її доходів, щомісячно і до повноліття дитини починаючи з дати звернення до суду.
Вказаний розмір аліментів є доцільним, відповідає інтересам обох сторін та інтересам дитини, а також чинному законодавству.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, необхідно допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Суд звертає увагу сторін на те, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно положень п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 265, 268, 273, 354, 430 ЦПК України, ст. ст. 180-184 СК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення аліментів, - задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) від всіх видів доходів відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 10.03.2026 до досягнення дитиною вісімнадцяти років.
Рішення допустити до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути із ОСОБА_6 , на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів. Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи :
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя І.Г. Перекупка