Номер провадження: 33/813/683/26
Номер справи місцевого суду: 522/24246/25
Головуючий у першій інстанції Коваленко В. М.
Доповідач Драгомерецький М. М.
23.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі судді Драгомерецького М.М.,
при секретарі Узун Н.Д.,
за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Мартишко А.С.,
переглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мартишко Андрій Васильович на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2026 року по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №490297 від 22.10.2025, ОСОБА_1 22 жовтня 2025 року о 00:45 год, перебуваючи за адресою: м. Одеса вул. Ланжеронівський Узвіз, 6 керував електросамокатом «Jet» з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: виражений запах алкоголою з ротової порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, від проходження тесту на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законодавством порядку на місці зупинки водія за допомогою газоаналізатора Drager 7510 відмовився, а також від проходження тесту на стан сп'яніння в медичному закладі, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України (далі ПДР України), за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2026 року ОСОБА_1 визнаний виним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортних засобів строком на один рік.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мартишко А.В. звернувся до суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2026 року та закрити провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Заслухавши представника ОСОБА_1 - адвоката Мартишко А.С., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладаючи відповідне адміністративне стягнення, суд першої інстанції згідно вимог ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП належним чином встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, з'ясував всі фактичні обставин, що мають істотне значення для її розгляду, ухваливши законне та обґрунтоване рішення.
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ст. 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 1 ст. 130 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Апеляційним судом встановлено, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується, наявними в матеріалах справи доказами, а саме:
1)протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №490297 від 22.10.2025, який відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а тому є належним та допустимим доказом, й приймається судом до уваги (а.с. 1-2);
2)актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого у ОСОБА_1 були виявлені ознаки: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, огляд з використанням спеціальних технічних засобів не проводився, водій відмовився (а.с. 6);
3)направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до КНП «ООМЦПЗ» ООР, згідно якого у ОСОБА_1 були виявлені ознаки: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, огляд не проводився, водій відмовився (а.с. 7);
4)відеозаписами з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції та відеореєстратора з патрульного автомобіля, які відображають із достатньою повнотою стан водія ОСОБА_1 його поведінку та те, що співробітники поліції діяли у відповідності до процедури проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного сп'яніння та оформлення матеріалів адміністративного правопорушення (диск а.с. 8).
Таким чином, оцінюючи вищезазначені докази окремо та в їх сукупності, ґрунтуючись на внутрішньому переконанні, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме в тому, що він 22 жовтня 2025 року о 00:45 год, перебуваючи за адресою: м. Одеса вул. Ланжеронівський Узвіз, 6 керував електросамокатом «Jet», та відмовився на вимогу працівника поліції, в якого виникла підозра, що водій може перебувати в стані алкогольного сп'яніння, від проходження огляду на визначення дійсного його стану, оскільки такий висновок ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи.
Щодо тверджень апеляційної скарги про безпідставну зупинку транспортного засобу електросамокату «Jet», яким керував ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Закон України «Про національну поліцію» надає працівникам поліції повноваження зупинити транспортний засіб у випадках перелік яких міститься у статті 35 цього Закону.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану як, зокрема, запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світлового та інших видів маскування.
Згідно з абзацом 3 пункту 8 Порядку здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2020 №573 (далі - Порядок №573) на території, де запроваджено комендантську годину, забороняється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях осіб без виданих перепусток, а також рух транспортних засобів.
Відповідно до п. 5 Порядку №573 комендантська година та встановлення спеціального режиму світломаскування запроваджується шляхом видання наказу військовим командуванням або військовою адміністрацією (у разі її утворення).
Підпункт 4 пункту 16 Порядку №573 визначає, що патрулям на території, де запроваджено комендантську годину та встановлено спеціальний режим світломаскування, в установленому законодавством порядку надано право тимчасово обмежувати або забороняти на вулицях та дорогах, окремих ділянках місцевості та в інших громадських місцях перебування або пересування осіб, рух транспортних засобів, зокрема транспортних засобів іноземних, консульських установ чи представництв міжнародних організацій; виводити осіб з окремих ділянок місцевості та об'єктів, евакуйовувати транспортні засоби.
Розпорядженням начальника Одеської обласної військової адміністрації з 01.03.2023 запроваджено на території Одеси та Одеської області комендантську годину з 00.00 години до 05.00 години.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції 22 жовтня 2025 року о 00:45 год, під час дії комендантської години, тобто в період дії комендантської години, протягом якої громадяни мають дотримуватися визначених правил. Підстава зупинки ОСОБА_1 була роз'яснена (порушення вимог «комендантської години»), про що останній повідомив, що йому про це відомо.
Враховуючи вказані положення чинного законодавства України, сам факт руху особи, яка притягується до адміністративної відповідальності на електросамокаті «Jet» в період обмежень, тобто в період дії комендантської години, є достатньою та законною підставою для зупинки транспортного засобу працівниками патрульної поліції, в зв'язку із чим зупинка водія ОСОБА_1 працівниками поліції є правомірною.
Апеляційний суд також зазначає, що з огляду на правовий аналіз норм Правил дорожнього руху, не згода водія із причинами зупинки, або його необізнаність про це, не позбавляє його обов'язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, і такий обов'язок не впливає на причину зупинки.
Окрім того, в апеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції поводив себе адекватно, чітко відповідав на запитання, поведінка цілком відповідала обстановці, тобто не мав ознак алкогольного сп'яніння, які були внесені в протокол про адміністративне правопорушення працівником поліції.
Так, проведення огляду на стан сп'яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, з дотриманням вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі Інструкція), а також Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 (далі Порядок).
Відповідно до ст. ст. 2-3 Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Апеляційний суд вказує, що вирішення наявності чи відсутності ознак сп'яніння відноситься до виключної компетенції поліцейського, який керуючись загальносуспільними нормами зовнішнього вигляду особи, яка не перебуває в стані алкогольного сп'яніння, на власний розсуд визначає наявність чи відсутність ознак алкогольного сп'яніння.
В той же час, підтвердити або спростувати наявність відповідного стану сп'яніння можливо лише шляхом проходження відповідного огляду на стан сп'яніння, від чого ОСОБА_1 відмовився.
В даному випадку ОСОБА_1 ставиться в провину саме відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, а не керування транспортним засобом в стані сп'яніння.
ОСОБА_1 згідно п. 2.5 ПДР України зобов'язаний був на вимогу поліцейського, в якого виникли припущення щодо перебування водія в стані алкогольного сп'яніння, пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення його дійсного стану.
Пунктом 2.5 ПДР України встановлений обов'язок, а не право водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тому апеляційний суд не може прийняти до уваги твердження водія, що він відмовився пройти огляд, оскільки він не мав ознак алкогольного сп'яніння чи через наявні проблеми зі здоров'ям.
В Правилах дорожнього руху України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. п. 1.3, 1.9 ПДР України).
Адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
ОСОБА_1 реалізував право керувати транспортним засобом, тим самим погодилась нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановленими нормами чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було запропоновано пройти огляд в медичному закладі, шляхом вручення письмового направлення, працівником поліції не було дотримано правил проведення огляду особи на стан алкогольного сп'яніння, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Так, системний аналіз положень ст. 266 КУпАП, Інструкції та Порядку дає підстави стверджувати про те, що письмове направлення на проходження огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я складається поліцейським у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом на проведення огляду поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів на місці зупинки або в разі незгоди з результатами такого огляду (п.п 8, 12 Інструкції; п. 6 Порядку), проте не у випадку зафіксованої належним чином відмови від проходження такого огляду в закладі охорони здоров'я загалом.
Слід звернути увагу, що законом не передбачено обов'язкове вручення направлення водієві. Дане направлення є лише підставою для проведення огляду в закладі охорони здоров'я та надається лікарю вказаного закладу.
При цьому, як встановлено з досліджених апеляційним судом відеозаписів, ОСОБА_1 розпорядився своїми правами на власний розсуд та усвідомлюючи свої дії, відмовився на вимогу працівників поліції пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння, як на місці зупинки транспортного засобу так і медичному закладі
Тому посилання на те, що працівником поліції не було дотримано правил проведення огляду особи на стан алкогольного сп'яніння, оскільки ОСОБА_1 не було запропоновано пройти огляд в медичному закладі, шляхом вручення письмового направлення, ґрунтується на невірному суб'єктивному тлумачення правової норми.
Крім того, сам бланк направлення (додаток 1 до Інструкції) не містить будь-яких даних щодо відмови водія від проходження огляду в медичному закладі, у зв'язку з чим суд вважає, що невручення відповідного направлення водієві при висловленні ним відмови від проходження огляду не є беззаперечним доказом порушення з боку працівника поліції порядку направлення водія для огляду на стан сп'яніння, не спростовує порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 ПДР України та не тягне за собою безумовного скасування прийнятого судового рішення.
Щодо тверджень апеляційної скарги про те, що електросамокат «Jet», яким керував ОСОБА_1 не є транспортним засобом, слід зазначити наступне.
Згідно ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зі змінами, внесеними згідно з постановою Верховного Суду №18 від 19.12.2008, при розгляді адміністративних справ суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, примітки до ст. 121 КУпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху.
Статтею 121 КУпАП визначено, що під транспортними засобами слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, п. 1 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно п. 1.10 ПДР транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.
Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Таким чином законодавством розмежоване поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб». Поняття «електросамокат» Правила дорожнього руху не містять.
Однак, положення ст. 130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.
Верховний Суд у постанові від 15.03.2023 у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22) зробив висновок про те, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, Законом України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24.02.2023 визначено поняття:
- електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії;
- легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1 000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Вказаними термінами доповнено і Закон України «Про автомобільний транспорт».
Таким чином, електроскутери, електросамокати, гіброскутери, електровелосипеди та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме «легкий персональний електричний транспортний засіб» та «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб».
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 керував електросамокатом «Jet», який має електричний двигун, за допомогою якого він приводиться у рух, а також призначений для перевезення людей, а отже є електричним транспортним засобом, яке охоплюється поняттям «транспортний засіб».
Водіями відповідно до приписів п. 1.10 ПДР вважаються не лише особи, які керують механічними транспортними засобами, тобто, які обладнані електродвигуном потужністю понад 3 кВт, а й тими транспортними засобами, які не перевищують таких параметрів потужності.
Отже, особа, яка керує електричним колісним транспортним засобом, є водієм транспортного засобу, у розумінні положень п. 1.10 Правил дорожнього руху, а отже зобов'язаний знати й неухильно виконувати вимоги ПДР України.
За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 керував електросамокатом «Jet», який має всі ознаки електричного колісного транспортного засобу, був повноцінним учасником дорожнього руху, мав права та обов'язки водія транспортного засобу, відтак за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за порушення ним вимог п. 2.5 ПДР України.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції також не спростовують, оскільки спростовуються матеріалами справи, зводяться до власного тлумачення норм чинного законодавства та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП).
У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мартишка Андрій Васильович залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду М.М. Драгомерецький