Справа № 729/387/26
2/729/543/26
іменем України
19 травня 2026 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі:
судді Демченко Л.М.,
за участю секретаря Роєнко А.П.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника третьої особи Шаманської І.І.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Бобровиця в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: служба у справах дітей Бобровицької міської ради, про позбавлення батьківських прав,
Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав, посилаючись на те, що відповідач, який є біологічним батьком неповнолітньої ОСОБА_5 , тривалий час самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, не бере участі у вихованні та утриманні дитини, не спілкується з нею та не проявляє інтересу до її життя, навчання і здоров'я. Дитина проживає разом із матір'ю та вітчимом, який фактично виконує батьківські функції, тоді як відповідач протягом багатьох років не підтримує жодного зв'язку з донькою, аліментів не сплачує та участі у її вихованні не бере. Також вказує, що відповідач проживає за межами України та, за наявною інформацією, бере участь у збройній агресії проти України, що, на її думку, додатково свідчить про його негативне ставлення до інтересів дитини. У зв'язку з цим вважає, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, що є підставою для позбавлення його батьківських прав в інтересах дитини.
У підготовчому судовому засіданні судом вирішувалось питання про закриття провадження у справі на підставі п.1ч.1 ст. 255 ЦПК України, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Представник позивача у судовому засіданні заперечувала проти закриття провадження у справі, посилаючись на порушення прав дитини та необхідність пріоритетного захисту її інтересів.
Позивач у судовому засіданні підтримала позицію свого представника, пояснивши при цьому, що відповідач ОСОБА_4 є громадянином російської федерації, ніколи не проживав на території України.
Представник третьої особи - служби у справах дітей Бобровицької міської ради зазначила, що вирішення спору у спосіб закриття провадження не відповідає інтересам дитини.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, у зв'язку з неможливістю вручення судових повісток відповідачу за адресою зазначеною в позові.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, суд при здійсненні правосуддя керується принципом верховенства права та забезпечує ефективний захист прав осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Предметом даного спору є позбавлення батьківських прав відповідача, який є громадянином російської федерації та не має місця проживання (перебування) на території України, тоді як позивач разом з неповнолітньою дочкою на день подання позову до суду проживають на території України.
Процесуальне питання, яке повинні вирішити суди та є істотним для врегулювання спору судом України, є те, чи відноситься його вирішення до юрисдикції саме національного суду України, та за яких умов позивач у цій справі має право звернутися до національного суду України (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 753/13059/23).
Якщо спірні правовідносини обтяжені іноземним елементом, то юрисдикція такого спору визначається за спеціальними правилами, закріпленими як у законах України, так і у міжнародно-правових договорах, положення яких є частиною національного законодавства України (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 761/11261/23).
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Чинним цивільним процесуальним законодавством України передбачено, що спір щодо позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини підсудний суду за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання або перебування відповідача (правила загальної підсудності, ст. 27 ЦПК України) та не передбачає альтернативної підсудності щодо можливості розгляду вказаної справи за зареєстрованим місцем проживання позивача.
Закон України № 2783-IX від 01.12.2022 припинив дію Конвенції (Мінська конвенція) про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах(1993р.) та протоколу до неї ( 1997р.) у відносинах з російською федерацією.
Оскільки між Україною та російською федерацією відсутній чинний двосторонній міжнародний договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, а відповідач є громадянином іншої держави, процесуальні питання, пов'язані з вирішенням даного спору, регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право».
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право», іноземний елемент - це ознака приватноправових відносин, яка виявляється у тому, що хоча б один учасник є іноземцем або особою, яка проживає за межами України.
Відповідно до ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», Суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Відповідно до ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», виключна підсудність судам України застосовується лише за умови, що обидві сторони мають місце проживання на території України або інші прямо визначені законом обставини.
У даній справі встановлено, що відповідач не проживає на території України, а тому підстави для виключної чи альтернативної підсудності судам України відсутні.
З урахуванням того, що один із батьків є іноземцем та проживає за межами України, такі правовідносини набувають міжнародного характеру, що потребує визначення належної міжнародної юрисдикції.
Суд враховує, що відповідно до загальних принципів міжнародного приватного права та положень ст. 75-77 Закону України «Про міжнародне приватне право», юрисдикція судів України у справах з іноземним елементом є винятковою та обмеженою законом.
Відповідно до ст. 497 ЦПК України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.
Оскільки відповідач постійно проживає за межами України, а також відсутні передбачені законом підстави для встановлення міжнародної юрисдикції судів України, спір щодо позбавлення батьківських прав не може бути розглянутий у порядку цивільного судочинства України.
Відповідно до наведених норм, відсутність міжнародного договору та відсутність відповідача в Україні виключає можливість розгляду справи українським судом.
Вказана позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2026 у справі № 712/7235/17.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до вимог п.2 ч.2 ст. 200 ЦПК України на підготовчому судовому засіданні суд закриває провадження у справі.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства України.
Відповідно до ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений права на судовий захист та має право звернутися з відповідним позовом до компетентного суду іноземної держави - держави місця проживання відповідача, юрисдикція якої відповідно до норм міжнародного приватного права є належною для розгляду спорів даної категорії.
Таке звернення може бути здійснено у загальному порядку, визначеному процесуальним законодавством відповідної держави, з урахуванням правил міжнародної підсудності та можливості визнання і виконання судових рішень на її території.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що спір про позбавлення батьківських прав за участю відповідача, який проживає за межами України, не підлягає розгляду судами України в порядку цивільного судочинства у зв'язку з відсутністю міжнародної юрисдикції.
Такий підхід узгоджується із сталою практикою Верховного Суду, відповідно до якої порушення правил міжнародної підсудності є підставою для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Керуючись п.2 ч.2 ст.200, п.1 ч.1 ст.255, ст.256, ч. 4 ст.263 ЦПК України, суд, -
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: служба у справах дітей Бобровицької міської ради, про позбавлення батьківських прав - закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції суду за місцем проживання відповідача, а тому позов про позбавлення батьківських прав може бути пред'явлений до компетентного суду держави, на території якої проживає відповідач.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя Л.М. Демченко