25 травня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 361/7070/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1246/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Петришин Н.М., у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, -
У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся із зазначеним позовом на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що сторони перебували в шлюбі з 01 лютого 1986 року, а 03 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу. У період шлюбу, за спільні кошти, сторонами на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2020 набуто садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельні ділянки, з кадастровими номерами: 3221282801:02:131:0042 та 3221282801:02:131:0186. Відповідач ОСОБА_1 не надає позивачу документів, що підтверджують право власності на вищевказане нерухоме майно, вимагає, щоб останній не користувався майном, замінила замки у спірному будинку та не надала ОСОБА_2 їх копію. Вказаними діями відповідач перешкоджає позивачу користуватися належним йому майном, а іншого житла ОСОБА_2 не має. З наведених підстав, позивач просив суд здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши у власність ОСОБА_2 1/2 частину спірного садового будинку та 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер: 3221282801:02:131:0042, а також 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер: 3221282801:02:131:0186 (т. 1 а.с. 1-5).
06 жовтня 2023 року до суду поданий зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності. На обґрунтування зустрічного позову відповідач ОСОБА_1 вказувала, що з 01 лютого 1986 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі який розірваний рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28.08.2023. За час перебування у шлюбі, ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки від 31.01.2020 придбано садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, розташовану за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим'є, кадастровий номер: 3221282801:02:131:0042, площею 0,12 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства. Також, на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.01.2020, ОСОБА_1 придбано земельну ділянку, що розташована за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим'є, кадастровий номер: 3221282801:02:131:0186, площею 0,0559 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства. Вказане нерухоме майно придбане за кошти зустрічного позивача та право власності на таке майно зареєстровано саме за нею, однак зважаючи на те, що зазначене майно придбане у шлюбі з ОСОБА_2 , воно є спільною сумісною власністю подружжя. Вважала, що спірний садовий будинок та земельні ділянки є неподільним майном, а спільне володіння і користування земельними ділянками та садовим будинком є неможливим. З наведених підстав, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , посилаючись на проведену на її замовлення оцінку нерухомого майна подружжя, просила суд припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину спірних будинку та земельних ділянок, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку спірного садового будинку та на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер: 3221282801:02:131:0042, а також на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер: 3221282801:02:131:0186, виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості часток спірного нерухомого майна в розмірі 4 047 000 грн. (т. 1 а.с. 56-60).
13 листопада 2023 року позивач за первісним позовом ОСОБА_2 подав відзив на зустрічний позов ОСОБА_1 , в якому заперечував проти виплати йому за рахунок вартості частки компенсації в розмірі 4 047 000 грн., зазначав, що іншого житла не має, спірні земельні ділянки і садовий будинок були придбані за більшу частину його коштів, у т.ч. отриманих від продажу ним приватизованого майна, зазначав, що вартість частки спірного майна складає 8 752 500 грн., додав висновок проведеної на його замовлення оцінки спірного нерухомого майна (т. 1 а.с. 140-146).
20 листопада 2023 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Банцер О.В. надійшла заява про зміну предмета зустрічного позову, в якому остання просила визнати особистою приватної власністю ОСОБА_1 садовий будинок (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1848773632212), розташований на АДРЕСА_1 , а також земельні ділянки за тією ж адресою з кадастровими номерами 3221282801:02:131:0042 та 3221282801:02:131:0186. В обґрунтування зміни зустрічного позову, ОСОБА_1 посилалася на те, що хоча юридично шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано лише 28.09.2023 року, однак фактично шлюбні відносини між ними припинено ще у березні 2018 року. Так, у березні 2018 року вона переїхала з м. Запоріжжя, де колишнє подружжя мешкало разом, на постійне місце проживання до м. Києва, ОСОБА_2 залишився проживати у м. Запоріжжя. З 01.03.2018 ОСОБА_1 прийнята на роботу в Національну школу суддів на посаду викладача-координатора відділу підготовки викладачів. У травні 2018 року остання орендувала однокімнатну квартиру у с. Зазим'я, де проживала одноосібно з травня 2018 року по травень 2019 року та вже з того часу почала планувати придбання будинку у цій же місцевості. У травні 2019 Указом Президента України зустрічний позивач ОСОБА_1 призначена на посаду судді Верховного Суду у Касаційний кримінальний суд, де продовжує працювати по сьогодні. Відповідно з березня 2018 року сторони фактично припинили шлюбні відносини, разом не проживали, не вели спільного господарства, кожен заробляв грошові кошти та придбавав майно виключно у власних інтересах. 31 січня 2020 року ОСОБА_2 придбала садовий будинок та дві земельні ділянки, які наразі є предметом спору. У день укладення договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 сплатила на рахунок продавця вартість об'єктів купівлі-продажу, а саме за грошові кошти від здійснення професійної діяльності протягом 2018-2020 років, коли шлюбні стосунки вже було припинено фактично. З моменту придбання спірного будинку та земельних ділянок ОСОБА_1 проживала у даному будинку одноосібно, повністю самостійно здійснювала утримання та обслуговування спірного будинку та земельних ділянок, сплачувала житлово-комунальні послуги, податки, власними силами та за власні кошти здійснювала ремонтні роботи, удосконалювала та добудовувала будинок, господарські будівлі, внаслідок чого вартість будинку суттєво збільшилася до 6 857 700 грн. ОСОБА_2 хоч і приїздив іноді до будинку з м. Запоріжжя для зустрічі з дітьми та онуками, однак, це не свідчить про існування шлюбних відносин та ведення спільного господарства колишнім подружжям та те, що зустрічний відповідач якимось чином приймав участь в утриманні будинку та земельних ділянок. Враховуючи вищенаведені обставини, ОСОБА_2 просила визнати спірне нерухоме майно її особистою приватної власністю (т. 2 а.с. 1-3).
12 грудня 2023 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на зустрічний позов, з урахуванням зміни предмета позову. Позивач за первісним позовом заперечував проти доводів зустрічного позову, посилаючись на те, що такі вимоги є незаконними, неправдивими та неприйнятними для нього. Обставини щодо фактичного припинення між сторонами шлюбних стосунків з 2018 року є неправдивими та такими, що не відповідають дійсності. Пояснив, що після від'їзду та влаштування на роботу до школи суддів, відповідач за первісним позовом 2-3 рази на місяць приїздила в м. Запоріжжя, в їх будинок на вихідні. У квітні 2019 року, за взаємною згодою, ОСОБА_2 також приїхав на проживання в м. Київ, саме в однокімнатну квартиру, яку дійсно орендувала дружина за адресою: АДРЕСА_2 . У результаті спільного пошуку житла в с. Зазим'я, сторони знайшли та домовилися з власником придбаного та спірного будинку ОСОБА_3 . До домоволодіння подружжя переїхали ще у листопаді 2019 року, до оформлення купівлі-продажу житла, оскільки продаж будинку у м. Запоріжжя був запланований на 25.01.2020. Після продажу будинку у м. Запоріжжя, вартістю 1 440 000 грн., через п'ять днів, а саме 31.01.2020 подружжя змогло придбати будинок у с. Зазим'я. З моменту купівлі-продажу і на даний час позивач за первісним позовом проживає у ньому, зареєстрований у будинку, займається господарськими та побутовими справами, сплачує комунальні послуги та податки, здійснював ремонтні роботи, займався будівництвом господарських споруд, підтримкою та обслуговуванням інженерних комунікацій та земельної ділянки. На підтвердження наявності власних доходів, ОСОБА_2 вказав, що працює судовим експертом і зареєстрований фізичною особою-підприємцем в м. Запоріжжя з 2008 року, з квітня 2019 року має договірні трудові відносини зі Страховою компанією «Арсенал страхування», декількома експертними та оціночними підприємствами м. Києва, для яких проводить експертну діяльність. Звертав увагу на те, що у зустрічному позові, поданому 06 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 фактично визнала позов та підтвердила право спільної сумісної власності подружжя на спірне майно. З наведених підстав, ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні зустрічного позову (з урахуванням зміни предмета позову) у повному обсязі (т. 2 а.с. 47-55).
20 березня 2024 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про зміну предмета позову, в якому просив:
визнати земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровими номерами 3221282801:02:131:0042 та 3221282801:02:131:0186 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
визнати садовий будинок (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1848773632212), розташований на АДРЕСА_1 , спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
зі складу спільної сумісної власності визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 частин земельних ділянок з кадастровими номерами 3221282801:02:131:0042 та 3221282801:02:131:0186 за адресою: АДРЕСА_1 ;
зі складу спільної сумісної власності визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 частин садового будинку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1848773632212), який знаходиться на вищевказаних земельних ділянках за адресою: АДРЕСА_1 ;
зі складу спільної сумісної власності визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 частин земельних ділянок з кадастровими номерами 3221282801:02:131:0042 та 3221282801:02:131:0186 за адресою: АДРЕСА_1 ;
зі складу спільної сумісної власності визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 частин садового будинку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1848773632212), який знаходиться на вищевказаних земельних ділянках за адресою: АДРЕСА_1 . Всі судові витрати розділити порівну між позивачем і відповідачем.
На обґрунтування заявлених вимог зазначав, що для придбання спірного садового будинку і земельних ділянок ним було продано його приватизований будинок у м. Запоріжжя на суму 1 440 000 грн., що було еквівалентно комерційному курсу 70 000 доларів США. Вказані кошти були перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1 , які остання в свою чергу перерахувала на купівлю спірного будинку за договором для проведення подальших розрахунків з продавцем майна. Посилався на те, що половина спірного нерухомого майна придбана за його особисті кошти та, відповідно, є його особистою приватною власністю, а інша половина майна є спільною сумісною власністю подружжя, що в підсумку свідчить про такий розподіл часток сторін у спільній власності, як частки - ОСОБА_2 та частка - ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 232-235).
19 квітня 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Банцер О.В. надійшли письмові заперечення проти уточненого первісного позову, просила відмовити у його задоволенні, задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 (т. 3 а.с. 60-68).
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задоволено частково.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю - задоволено частково.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право на частку у праві спільної часткової власності на: будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку, кадастровий номер 3221282801:02:131:0042, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку, кадастровий номер 3221282801:02:131:0186, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Залишено у власності ОСОБА_1 : частку будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
частку земельної ділянки кадастровий номер 3221282801:02:131:0042, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
частку земельної ділянки кадастровий номер 3221282801:02:131:0186, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 та зустрічних вимог ОСОБА_1 відмовлено (т. 4 а.с. 95-107).
Не погоджуючись із рішенням районного суду, 10 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити, визнавши за нею право особистої приватної власності на спірне майно (т. 4 а.с. 145-151).
Посилалася на те, що за встановлених у цій справі фактичних обставин не є застосовною презумпція спільності права власності на майно, придбане в період перебування у шлюбі, оскільки підставою пред'явлення зустрічного позову є обставина припинення підтримання подружжям фактичних шлюбних відносин з березня 2018 року.
Вказувала, що з указаної дати центри життєвих інтересів сторін знаходилися в різних містах (Києві та Запоріжжі відповідно), де сторони здійснювали професійну діяльність та вели окреме господарство.
Зауважувала, що факт реєстрації сторін за однією адресою не підтверджує як їх спільне проживання, так і подальше підтримання подружжям фактичних шлюбних відносин. Зазначала, що реєстрація місця проживання відповідача в спірному будинку (як і його епізодичне перебування за вказаною адресою) пояснюється винятково прагненням сторін зберегти людяні відносини заради спільних дітей, проте не свідчить про наявність у них спільного побуту, бюджеті чи інших ознак, притаманних подружжю.
Вказувала, що в силу приписів статті 319 ЦК України власність зобов'язує. Між тим оскільки доказів понесення витрат на утримання чи поліпшення спірного нерухомого майна за період з часу його придбання відповідачкою позивач не надав, то він не сприймав садовий будинок і земельні ділянки як свою власність та не поводився щодо цих об'єктів нерухомості як щодо свого майна, оскільки не вчиняв жодних дій щодо їх утримання чи поліпшення.
Заперечувала проти висновку суду першої інстанції та тверджень позивача щодо його майнової участі у придбанні домоволодіння в с. Зазим'я. Наполягала на тому, що придбала земельні ділянки та будинок за кошти, отримані як дохід від Національної школи суддів України та Верховного Суду вже після припинення фактичних шлюбних відносин з позивачем.
Звертала увагу на те, що перераховувала кошти продавцеві не тільки за основним, а й за попереднім договором, який було укладено ще до продажу позивачем будинку в місті Запоріжжі. Наголошувала на тому, що приватизований ОСОБА_2 будинок надавався саме їй як судді Апеляційного суду Запорізької області, а між сторонами була домовленість про те, що будинок залишається в приватній власності позивача за умови компенсації його вартості. Доказів того, що саме кошти, перераховані позивачем, були використані при купівлі спірного нерухомого майна матеріали справи не містять.
Зазначала, що наявність у договорі купівлі-продажу застереження про надання позивачем згоди на підписання цього договору не прирівнюється до надання ним згоди на розпорядження спільними коштами чи набуття у спільну власність майна. Незважаючи на фактичне припинення сторонами шлюбних відносин укладення договору купівлі-продажу щодо цінного майна без згоди іншого з подружжя є неможливим, у зв'язку з чим відповідний пункт договору є нічим іншим, як формальним виконанням приписів законодавства.
Посилалась на те, що суд у цій справі суд однобічно оцінив надані сторонами докази (зокрема, показання свідків і роздруківки з месенджерів) та кожну спірну обставину трактував на користь позивача за первісним позовом, не мотивуючи свої висновки таким чином, щоб у стороннього спостерігача не виникло сумнівів щодо дотримання принципів рівності сторін перед судом і законом та безсторонності суду (т. 4 а.с. 145-151).
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2025 року дану справу було призначено головуючому судді: Головачов Я.В., судді, які входять до складу колегії: Невідома Т.О., Нежура В.А. (т. 4 а.с. 163).
Не погоджуючись із рішенням районного суду, 16 червня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким визнати за ним право власності на частки спірного майна, а за ОСОБА_1 - частку (т. 4 а.с. 168-173).
Посилався на те, що суд першої інстанції неправильно розподілив частки у праві спільної сумісної власності подружжя, не врахувавши, що половина домоволодіння була придбана за його особисті кошти, отримані від продажу житлового будинку в місті Запоріжжі, який належав йому на праві приватної власності. Вказував, що цю обставину визнала в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 .
Зазначав, що суд проігнорував його клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, висновок якої необхідний для вирішення питання про виділ належних сторонам часток у спільному майні в натурі з метою подальшого самостійного користування ними.
Додатково посилався на те, що своїм рішенням місцевий суд фактично відібрав у нього належне йому майно, чим порушив статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (т. 4 а.с. 168-173).
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16 червня 2025 року дану апеляційну скаргу було розподілено головуючому судді: Головачов Я.В., судді, які входять до складу колегії: Невідома Т.О., Нежура В.А. (т. 4 а.с. 181).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року. Відкрито апеляційне провадження у даній справі. Зупинено дію рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року до закінчення апеляційного провадження (т. 4 а.с. 189).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року. Відкрито апеляційне провадження у даній справі. Зупинено дію рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року до закінчення апеляційного провадження (т. 4 а.с. 190).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2025 року справу за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року, призначено до судового розгляду у судовому засіданні на 09 вересня 2025 року о 16 годині 10 хвилин у приміщенні Київського апеляційного суду за адресою: місто Київ, вулиця Солом'янська, 2-А (т. 4 а.с. 225).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року заяву ОСОБА_2 про відвід колегії суддів в складі головуючого: Головачова Я.В., суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О. визнано необґрунтованою. Заяву про відвід передано в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України, для вирішення іншому судді (т. 5 а.с. 1-3).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід колегії суддів в складі головуючого: Головачова Я.В., суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О. відмовлено (т. 5 а.с. 14-15).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року заяви суддів Головачова Я.В., Невідомої Т.О. про самовідвід у справі за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя; зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, - задоволено (т. 5 а.с. 32-33).
Згідно з розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду Радченка О. № 788/06.1-01/25 від 10 вересня 2025 року, відповідно до пункту 2.3.43 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 5 розділу ІІ Засад використання автоматизованої системи документообігу Київського апеляційного суду призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи № 361/7070/23 (а/п 22-ц/824/12860/2025) (т. 5 а.с. 41).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2025 року дану справу було призначено головуючому судді: Левенець Б.Б., судді, які входять до складу колегії: Євграфова Є.П., Саліхов В.В. (т. 5 а.с. 42).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2025 року прийнято до свого провадження справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю. Призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні Київського апеляційного суду на 30 жовтня 2025 року (т. 5 а.с. 43-44).
30 жовтня 2025 року та 11 грудня 2025 року справу знято з розгляду у зв'язку з перебуванням головуючого судді Левенця Б.Б. на лікарняному та у відпустці (т. 5 а.с. 56).
19 лютого 2026 року у судовому засіданні заслуховані пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Лісовської О.В., відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення у справі правової експертизи, задоволено клопотання ОСОБА_2 про оголошення перерви у зв'язку із необхідністю допуску до участі у справі його представника та надання належно оформлених документів на підтвердження такого представництва, задоволено клопотання ОСОБА_1 про допит як свідка ОСОБА_4 , з урахуванням перебування останнього у США оголошено по справі перерву до 09 квітня 2026 року (т. 5 а.с. 88).
09 квітня 2026 року заслухано пояснення представників сторін по справі, допитано як свідка ОСОБА_4 в режимі відеоконференції (перебуваючого під час допиту як свідка у приміщенні посольства України у США 20007, Округ Колумбія, м. Вашингтон, Північний Захід, вул. М. буд. 3350) та 04 травня 2026 року отримано від радника Посольства України у США Ігнатовського Є. письмовий текст присяги підписаний свідком ОСОБА_4 (т. 5 а.с. 107-109, 122-125).
20 квітня 2026 року по справі оголошено перерву до 25 травня 2026 року, отримано клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лісовської О.В. про відкладення розгляду справи з посиланням на зайнятість в слідчих діях у кримінальній справі (т. 5 а.с. 112-115).
У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_2 , його представник - адвокат Миронова Н.О. підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_2 і просили її задовольнити, заперечували проти апеляційної скарги ОСОБА_1 . Представники відповідача ОСОБА_1 - адвокат Лісовська О.В., адвокат Олійник О.В. підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_1 і просили її задовольнити, заперечували проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 і просили її відхилити.
Інші особи, які беруть участь у справі, до суду не прибули, про час та місце розгляду справи апеляційним судом були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Факт належного повідомлення апелянта ОСОБА_1 , її представники - адвокат Лісовська О.В., адвокат Олійник О.В. в суді не заперечували про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 5 а.с. 155-156).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні, явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду, судова колегія дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня 2023 року у справі № 361/6462/23 встановлено, що 01 лютого 1986 року у Шевченківській сільській раді Великоновосілківського району Донецької області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що вчинено актовий запис
№ 1. Прізвище після одруження дружини - « ОСОБА_6 ».
Вищевказаним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня 2023 року шлюб між сторонами розірвано,в даному рішенні судом не встановлено і не зазначено, чи припинені між сторонами шлюбні стосунки до розірвання шлюбу та (або) часу такого припинення (т. 1 а.с. 90).
25 січня 2020 року відповідно до Договору купівлі-продажу частки домоволодіння, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д., зареєстрованого в реєстрі за № 73, первісний позивач ОСОБА_2 продав ОСОБА_7 53/100 часток домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та розташоване на земельній ділянці кадастровий номер: 2310100000:01:005:0219, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), форма власності - комунальна власність.
За домовленістю сторін купівля-продаж здійснюється за 1 440 000 грн.00 коп. (п. 2.1. вищевказаного договору) (т. 1 а.с. 101-105).
Зазначена 53/100 частки домоволодіння належала ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого 20.12.2012 районною адміністрацією Запорізької міської ради по Жовтневому району (т. 2 а.с. 91).
31 січня 2020 року був укладений Договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трач Г.М., зареєстрований в реєстрі за № 189, за яким ОСОБА_1 придбала садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 298,6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1848773632212, та земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221282801:02:131:0042, загальною площею 0,1200 га, цільове призначення: 01.05 для індивідуального садівництва, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1848663332212 (т. 1 а.с. 15-19).
У п. 6 цього Договору передбачено, що за домовленістю сторін продаж садового будинку вчинено за 894 081 грн., земельної ділянки - за 1 888 713 грн.(т. 1 а.с. 16).
За п. 10 вказаного Договору, заява чоловіка покупця - ОСОБА_2 , про надання згоди дружині на підписання цього Договору справжність підпису на якій засвідчено Трач Г.М. , приватним нотаріусом Київського МНО 31 січня 2020 року за реєстровим № 188, отримана та доведена до відома продавця, і приєднана до примірника цього Договору, що залишається в справах нотаріуса (т. 1 а.с. 18).
31 січня 2020 року ОСОБА_1 придбала земельну ділянку, що розташована за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим'є, кадастровий номер: 3221282801:02:131:0186, площею 0,0559 га, цільове призначення: 01.03, для ведення особистого селянського господарства, вартістю 143 820 грн. Вказані обставини підтверджуються Договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим 31 січня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трач Г.М., зареєстрованого у реєстрі за № 190. За п. 9 цього Договору, заява чоловіка покупця - ОСОБА_2 , про надання згоди дружині на підписання цього Договору справжність підпису на якій засвідчено Трач Г.М., приватним нотаріусом Київського МНО 31 січня 2020 року за реєстровим № 188, отримана та доведена до відома продавця, і приєднана до примірника цього Договору, що залишається в справах нотаріуса (т. 1 а.с. 85-86).
Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 198577344, № 198580635 та 198576761 від 31.01.2020 право власності на спірні садовий будинок та земельні ділянки, на підставі Договорів купівлі-продажу від 31.01.2020, зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 12-14).
За висновком товарознавця ТОВ «УКРСПЕЦЕКСПЕРТ» від 03 жовтня 2023 року, виконаного на замовлення відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , ринкова вартість об'єкту оцінки садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 298,6 кв.м., та земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221282801:02:131:0042, загальною площею 0,1200 га, становила 7 733 200 грн. та вартість земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим'є, кадастровий номер: 3221282801:02:131:0186, площею 0,0559 га, становила 360 800 грн.(т. 1 а.с. 61-63).
У відповідності до Висновку експерта за результатами проведення оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи № 1684/11-2023, виконаного на замовлення позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 і складеного 13.11.2023 судовим експертом Свістуновим І.С., дійсна (ринкова) вартість садового будинку площею 298,6 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельних ділянок з кадастровими номерами: 3221282801:02:131:0042, 3221282801:02:131:0186 загальною площею 0,1759 га станом на дату проведення експертизи становить 14 844 100 грн. (т. 1 а.с. 147-181).
З податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2016-2022 роки вбачається, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, що здійснює підприємницьку діяльність з оцінювання ризиків та завданої шкоди (т. 1 а.с. 64, 108-126, 186-206).
Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 , остання у період з 01 березня 2018 року по 14 травня 2019 року перебувала на посаді викладача-координатора відділу підготовки викладачів Національної школи суддів України (т. 2 а.с. 10-11).
Указом Президента України № 195/2019 від 07 травня 2019 року ОСОБА_1 призначена на посаду судді Верховного Суду у Касаційний кримінальний суд (т. 2 а.с. 11-12).
Задовольняючи первісний та зустрічний позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що на майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя.
Також, пославшись на постанову Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22, суд зазначив, що наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
Суд також зазначив, що обидві сторони не заперечують, що спірне нерухоме майно придбане частково за кошти від продажу будинку у м. Запоріжжі, які є спільними коштами, оскільки будинок виділявся відповідачці як судді Апеляційного суду Запорізької області для проживання її ( ОСОБА_1 ) та її сім'ї (чоловік ОСОБА_2 та дітей, усього на склад сім'ї чотири особи).
Місцевий суд зауважив, що відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 не надала належних та достовірних доказів того, що з 2018 року між сторонами були відсутні відносини, які притаманні подружжю, тобто вони не мали спільного бюджету, не вели спільного господарства, не мали взаємних прав та обов'язків, побуту.
У цьому контексті суд врахував надані позивачем скріншоти переписки сторін у месенджері Viber, показання свідків, а також копію майнової декларації судді, у якій позивач зазначений як член її сім'ї.
Колегія суддів апеляційного суду погодилась з такими висновками місцевого суду, виходячи з такого.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) та інших.
З урахуванням указаних норм СК України та сталої судової практики Верховного Суду, кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна, так і час та джерела його придбання.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Як роз'яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, у тому числі, коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Подібний висновок зробив Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18).
Системний аналіз норм статей 57, 60, 61, 63, 65, 70 СК України дає підстави для висновку, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного
з подружжя при поділі майна є рівними.
Відповідний правовий висновок неодноразово підтверджувався Верховним Судом та міститься, зокрема, у постанові від 18 лютого 2026 року у справі № 619/4007/20 (провадження № 61-2138св25).
Згідно з частиною шостою статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.
Законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.
На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя.
Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11 лютого 2022 року у справі № 504/1126/19 (провадження № 61-18866св21) та від 02 серпня 2022 року у справі № 760/23279/20 (провадження № 61-19299св21).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що під час перебування у шлюбі сторони придбали нерухоме майно, а саме: садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 298,6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1848773632212, та земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221282801:02:131:0042, загальною площею 0,1200 га, цільове призначення: 01.05 для індивідуального садівництва, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1848663332212.
За п. 10 Договору від 31 січня 2020 року купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки 3221282801:02:131:0042, загальною площею 0,1200, та за п. 9 Договору від 31 січня 2020 року за яким ОСОБА_1 придбала земельну ділянку, що розташована за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим'є, кадастровий номер: 3221282801:02:131:0186, площею 0,0559 га, заяви чоловіка покупця ( ОСОБА_1 ) - ОСОБА_2 , про надання згоди дружині на підписання цього Договору справжність підпису на якій засвідчено Трач Г.М., приватним нотаріусом Київського МНО 31 січня 2020 року за реєстровим № 188, отримана та доведена до відома продавця, і приєднана до примірника цього Договору, що залишається в справах нотаріуса (т. 1 а.с. 15-19, 85-86).
Суд першої інстанції, надавши оцінку вимогам первісного та зустрічного позовів, наявним у справі доказам, правильно встановив обсяг спільного сумісного майна подружжя та дійшов обґрунтованого висновку, що спірне майно набуто ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі, в інтересах сім'ї, тому, виходячи із приписів статті 60 СК України, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, а частки майна дружини і чоловіка є рівними, та вирішив спір відповідно до заявлених вимог.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками районного суду про те, що спірне нерухоме майно набуто сторонами за час шлюбу, воно є спільним сумісним майном подружжя.
Матеріали справи не містять відомостей та (або) об'єктивних доказів про те, що між сторонами укладався шлюбний договір, наявність домовленості між сторонами щодо збільшення або зменшення часток майна що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, укладення між сторонами договору про поділ спільного майна. Доводи апелянта ОСОБА_1 щодо наявності домовленості між подружжям про те, що приватизація ОСОБА_2 будинку у м. Запоріжжя, що надавався ОСОБА_1 як судді, відбувалась за умови компенсації його вартості ОСОБА_2 об'єктивними доказами по справі не підтверджені.
Поряд з цим, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня 2023 року шлюб між сторонами розірвано і в даному рішенні не встановлено обставин та (або) часу з якого часу між сторонами припинені фактичні шлюбні стосунки, тому позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , яка стверджувала про припинення шлюбних відносин до реєстрації розірвання шлюбу, мала б довести зазначену обставину у загальному порядку відповідно до засад диспозитивності і змагальності цивільного процесу.
На підтвердження таких доводів позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 зазначала про те, що вона з 2018 року одноосібно проживала у с. Зазим'є Броварського району у квартирі, яку орендувала самостійно, про що наданий відповідний договір оренди, а відповідач за зустрічним позовом залишився проживати у м. Запоріжжя, та стверджувала, що зустрічний відповідач лише приїздив до Києва по робочих питаннях та провідати дітей, при цьому між ними були відсутні відносини, які притаманні подружжю, вони не мали спільного бюджету, не вели спільного господарства, не мали взаємних прав та обов'язків, побуту.
Такі обставини позивач за первісним позовом ОСОБА_2 заперечував, зазначав, що за характером роботи певний час працював у м. Запоріжжя проте приїздив на вихідні до дружини і дітей, також дружина ОСОБА_1 , коли влаштувалась на роботу у м. Києві, приїздила на вихідні у м. Запоріжжя.
Однак, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 не надано належних та достовірних доказів того, що з 2018 року між сторонами були відсутні відносини, які притаманні подружжю, вони не мали спільного бюджету, не вели спільного господарства, не мали взаємних прав та обов'язків, побуту.
До суду не надано належних та об'єктивних доказів на підтвердження того факту, що станом на 31.01.2020 року сторони по справі не проживали разом та не вели спільне господарство.
Так, позивач ОСОБА_2 у первісному позові, так і відповідач ОСОБА_1 у зустрічному позові у цій справі не заперечували набуття спірного майна у зареєстрованому шлюбі та те, що придбані 31 січня 2020 року садовий будинок і земельні ділянки є спільною сумісною власністю подружжя у рівних частках (по частині). Проте з посиланням на ст. 71 СК України та неможливість спільного проживання з відповідачем і виділу в натурі частини вказаного майна, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на вказане майно, припинити право власності ОСОБА_2 на частку у цьому майні з виплатою ОСОБА_2 половину вартості належної йому на праві власності частки майна в сумі 4 047 000 грн. (т. 1 а.с. 1-5, 56-60).
За висновком товарознавця ТОВ «УКРСПЕЦЕКСПЕРТ» від 03 жовтня 2023 року, виконаного на замовлення ОСОБА_1 , ринкова вартість об'єкту оцінки садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, що розташована за цією ж адресою кадастровий номер: 3221282801:02:131:0042, - становила 7 733 200 грн. та вартість земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим'є, кадастровий номер: 3221282801:02:131:0186, площею 0,0559 га, становила 360 800 грн.(т. 1 а.с. 61-63).
У відповідності до Висновку експерта за результатами проведення оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи № 1684/11-2023, виконаного на замовлення ОСОБА_2 і складеного 13.11.2023 судовим експертом Свістуновим І.С., дійсна (ринкова) вартість садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельних ділянок з кадастровими номерами: 3221282801:02:131:0042, 3221282801:02:131:0186 станом на дату проведення експертизи становить 14 844 100 грн. (т. 1 а.с. 147-181).
Отже, фактично не дійшовши у цій справі згоди щодо вартості такої частини спірного майна, сторони в подальшому змінили заявлені вимоги та їх обґрунтування, зокрема, 20 листопада 2023 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на спірне майно, як таке, що було придбане за її особисті кошти, у т.ч. від здійснення професійної діяльності, а 20 березня 2024 року позивач ОСОБА_2 просив збільшити розмір його частки у спірному майні до частини з посиланням на те, що частини грошових коштів сплачених ОСОБА_1 за придбання спірного майна були отримані ним ( ОСОБА_2 ) від продажу 25 січня 2020 року приватизованого майна у м. Запоріжжя (т. 2 а.с. 1-3, 232-235).
Вказане свідчить про непослідовну і суперечливу позицію сторін по справі.
Факт подання ОСОБА_1 позову про розірвання шлюбу у серпні 2023 року не заперечує факту ведення сторонами спільного господарства у період зареєстрованого шлюбу у т.ч. протягом 2018-2021 років, а періодичне проживання сторін по справі ОСОБА_2 у м. Запоріжжя та ОСОБА_1 у м. Києві, обумовлено професійною діяльністю сторін по справі та не може бути визнано об'єктивним доказом припинення шлюбних відносин сторін по справі на час укладення правочинів про придбання спірного майна.
В суді першої інстанції відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 надані докази у вигляді скріншотів переписки між сторонами у мобільному додатку Viber з серпня 2018 року по листопад 2023 року, достовірність яких підтверджена у судовому засіданні шляхом огляду мобільного телефону ОСОБА_2 . Зміст даної переписки підтверджує існування сімейних відносини подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 11-37).
Крім того, допитані районним судом у судовому засіданні свідки - син сторін ОСОБА_9 , невістка ОСОБА_10 надали покази про те, що дійсно у 2018 році ОСОБА_1 переїхала в с. Зазим'я у зв'язку з тим, що була працевлаштована до Національної школи суддів, проте батько до них приїжджав, сторони підтримували сімейні стосунки. Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , пояснили, що знають подружжя ОСОБА_6 давно, підтримували з ними стосунки до 2021 року, і до того часу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жили дружно. Свідок ОСОБА_13 надав покази про те, що «фірма» його тестя займалась ремонтними роботами у будинку по АДРЕСА_1 , де замовником була ОСОБА_1 , але контактував із замовником саме свідок, який підтвердив, що він підписував акти виконаних робіт з ОСОБА_14 , яка й фінансувала ремонтні роботи (т. 3 а.с. 169-171).
Показання свідка ОСОБА_4 (син сторін по справі) в суді апеляційної інстанції цих висновків суду не спростовують, не дають підстав для об'єктивного висновку про припинення між сторонами по справі шлюбних стосунків до часу розірвання шлюбу (т. 5 а.с. 107-109).
Доводи ОСОБА_1 , що у майновій декларації за 2020 рік вона вказала, що її чоловік не користується спірним майном, оскільки фактично він в ньому не проживає та з цього приводу нею подавались пояснення до НАЗК вищевказаних висновків не спростовують. При цьому, позивачем за зустрічним позовом надано копію майнової декларації судді ОСОБА_1 за 2019, 2020 роки, де ОСОБА_2 зазначений як член сім'ї суб'єкта декларування (чоловік). Також до матеріалів справи долучено копії першої та п'ятої сторінок Довідки НАЗК №467/21 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2020 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , суддею Верховного Суду, проте зміст цієї частини довідки не підтверджує вищенаведені доводи позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 ..
Відповідач ОСОБА_1 , у свою чергу, не заперечувала, що ОСОБА_2 був зареєстрований у спірному будинку, проте наполягала на тому, що така реєстрація відбулася з її дозволу з метою збереження між сторонами людяних відносин з огляду на наявність спільних дітей, оскільки ОСОБА_2 запевнив її, що така реєстрація місця проживання в місті Києві була необхідна йому по роботі.
Оцінюючи наведені доводи сторін, апеляційний суд застосовує визначення місця проживання фізичної особи, яке міститься у статті 29 ЦК України. Зокрема, в силу частин приписів частин першої, другої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Тлумачення наведеної норми права свідчить, що законодавець не пов'язує місце проживання особи з обов'язковою його реєстрацією за певною адресою, оскільки особа вправі мати кілька місць проживання і вільно між ними обирати.
У цьому контексті суд враховує правовий висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22, згідно з яким факт реєстрації місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.
Крім того, сам по собі факт тимчасового окремого проживання подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був викликаний і пов'язаний з роботою первісного позивача ( ОСОБА_2 як фізичної особи - підприємця в м. Запоріжжі) і позивача за зустрічним позовом ( ОСОБА_1 викладача у Національній школі суддів та судді Верховного Суду за новим місцем роботи в м. Києві), які перебували в зареєстрованому шлюбі, розлади в сім'ї, зокрема сварки між подружжям, не припиняє їхніх взаємних прав та обов'язків як подружжя, передбачених законодавством.
Відповідний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі № 550/394/24 (провадження № 61-7789св25, п. 44 вказаної Постанови).
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обставини, про які ОСОБА_1 повідомляє на підтвердження того, що сторони припинили спільно вести господарство з 2018 року, не підтверджені об'єктивними доказами по справі, а є припущеннями.
Надані позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 докази понесення витрат на виконання будівельних (ремонтних) робіт, придбання обладнання, постачання комунальних послуг, електроенергії, вивезення побутових відходів, тощо, не свідчить про виконання (понесення) таких, коли шлюбні відносини між подружжям були припинені (т. 2 а.с. 95-195 т. 3 а.с. 76-97).
При цьому, частково такі витрати щодо утримання спірного майна у зазначений період виконував також позивач за первісним позовом ОСОБА_2 , що підтверджується доказами по справі (т. 3 а.с. 43-54).
Надані сторонами по справі квитанції на підтвердження оплати комунальних послуг за користування спірним нерухомим майном обома сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі, спростовує аргументи позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про відсутність спільного бюджету та ведення спільного господарства до розірвання шлюбу у судовому порядку.
Тому, твердження позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про те, що з 2018 року фактичні шлюбні відносини і спільне ведення господарства подружжям припинилось, є необґрунтованим і недоведеним.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2024 року у справі №712/3590/22 надані такі висновки про правильне застосування норм права: «Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.
Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.
Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.
Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.
Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.
Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».
При розгляді цієї справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , 31.01.2020 року придбала житловий будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 3221282801:02:131:0042, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку з кадастровим номером 3221282801:02:131:0186, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до параграфу 10 Договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки від 31.01.2020 - заява чоловіка ОСОБА_2 , про надання згоди дружині на підписання цього Договору, справжність підпису на якій засвідчено Трач Г.М., приватним нотаріусом Київського нотаріального округу 31січня 2020 року за реєстровим номером 188, отримана та доведена до відома Продавця, та приєднана до примірника цього договору, що залишається в справах нотаріуса.
Аналогічний за змістом параграф міститься і в Договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 31.01.2020 (параграф 9).
Отже, укладаючи договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна, сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погодили, що вказане нерухоме майно придбане за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
Разом з тим, позивач (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на частки спірного майна, посилаючись на те, що фактично частка придбана за його особисті кошти, отримані від продажу приватизованого у м. Запоріжжі будинку.
У свою чергу відповідач ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом) заперечувала проти таких обставин посилаючись на те, що у період з 2000 по 2012 роки вона працювала суддею Апеляційного суду Запорізької області, асоціація суддів Запорізької області листом № 45218 від 12.12.2003 звернулася до Державної судової адміністрації України стосовно виділення коштів на вирішення житлового питання для судді апеляційного суду Запорізької області ОСОБА_1 На вказаний лист Державна судової адміністрація України листом вих. №17-5248/04 вих. від 04.10.2004 надала відповідь, що кошторисом апеляційного суду Запорізької області на 2004 рік за КЕКВ 2121 «Будівництво (придбання) житла» на зазначену ціль передбачено 103,0 тис. грн., які були профінансовані Державною судовою адміністрацією України 28 вересня 2004 року. Таким чином, грошові кошти у розмірі 103 000 гривень спрямовані Апеляційним судом Запорізької області для фінансування придбання вказаного житла, про що свідчить платіжне доручення № 700 від 14.10.2004 з призначенням платежу «придбання житла згідно договору 25 від 12.10.2004 без ПДВ та ст. 44 ЗУ «Про статус суддів» та листа ДСАУ 17-5248/04 від 04.2004 для судді ОСОБА_1».
У подальшому Апеляційний суд Запорізької області листом вих. № 86/1 від 08.01.2004 звернувся до Державної судової адміністрація України з проханням надати дозвіл на передачу у комунальну власність житлового будинку АДРЕСА_4 , придбаного згідно договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2004 року для судді апеляційного суду ОСОБА_1 Ольги Леонідівни. Державна судова адміністрація України у листі вих. № 19-7916/05 від 06.12.2005 зазначила, що не заперечує проти передачі квартир, придбаних Апеляційним судом Запорізької області за кошти державного бюджету до комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя з подальшою передачею їх суддям апеляційного суду Запорізької обл.
Таким чином, згідно акту приймання-передачі від 18.04.2005 на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28.02.2005 № 58/3 «Про прийняття до комунальної власності міста 89/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_5 » Апеляційний суд Запорізької області в особі голови Апеляційного суду Кравцова П.Г. передав, а Запорізька міська рада в особі міського голови Карташова Є.Г. прийняла 89/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_5 загальною площею 93 кв.м, житловою площею - 65,0 кв.м. Згідно розпорядження голови Орджонікідзевської районної адміністрації вих. № 786р від 17.06.2005 «Про затвердження рішення спільного засідання комісії по житлово-побутовій роботі та адміністрації апеляційного суду Запорізької області про надання житлової площі ОСОБА_1 » затверджено рішення спільного засідання комісії по житлово-побутовій роботі та адміністрації апеляційного суду Запорізької області (протокол від 24.05.05 № 1) про надання 89/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_5 загальною площею 93кв.м, житловою площею - 65,0 кв.м. судді апеляційного суду ОСОБА_1 на склад сім'ї з чотирьох осіб.
Отже, вищенаведені докази підтверджують, що фактично грошові кошти виділялися Апеляційним судом Запорізької області на придбання будинку для проживання судді ОСОБА_1 та її сім'ї(усього - чотири особи), проте вказане домоволодіння приватизоване ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданим районною адміністрацією Запорізької міської ради по Жовтневому району 20.12.2012.
Судом встановлено і сторони по справі цього не заперечували, що кошти від продажу вищевказаного домоволодіння у м. Запоріжжя у розмірі 1 440 000 гривень 24.01.2020 перераховані покупцем ОСОБА_7 на банківський рахунок ОСОБА_1 , а 31.01.2020 з цього ж банківського рахунку перераховані кошти на придбання спірного будинку та земельних ділянок. Вказане підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 14.02.2024 року та Випискою з карткового банківського рахунку відповідача ОСОБА_1 в АТ «Райффайзен Банк» із зазначенням цільового призначення транзакції, зокрема, що 24 січня 2020 року гроші в розмірі 1 440 000 грн. зараховані на картковий рахунок ОСОБА_1 як оплата з боку ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу будинку, а 31 січня 2020 року ОСОБА_1 здійснена перша транзакція в сумі 894 081 грн. (ціна садового будинку за п. 6 Договору від 31.01.2020 р.), транзакція в сумі 143 820 грн. (ціна зем. ділянки площею 0,0559 га. за п. 5 Договору від 31.01.2020 р.) та інші транзакції. Цих обставин, що спірне нерухоме майно придбане частково за кошти від продажу будинку у м. Запоріжжі, сторони по справі не заперечували (т. 2 а.с. 75, 122-123 т. 4 а.с. 8-19).
Вказані обставини додатково підтверджують той факт, що сторони погодили те, що кошти від продажу будинку у м. Запоріжжі є спільними коштами, за які в тому числі, придбане спірне нерухоме майно.
З огляду на викладене, сторонами не спростовано презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя на спірне нерухоме майно.
В суді першої інстанції сторони у цій справі не заявляли позовних вимог про виділ в натурі частин будинку та земельних ділянок в порядку поділу спільного сумісного майна та (або) поділу іншого майна. Позивач за первісним позовом ОСОБА_2 просив зі складу спільної сумісної власності спірного майна визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 частин вказаних будинку і земельних ділянок, відступивши від рівності часток та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 просила визнати її особистою приватною власністю спірного нерухомого майна - садового будинку та земельних ділянок. (т. 1 а.с. 1-5, 56-60 т. 2 а.с. 1-3, 232-235).
В подальшому сторони в письмових поясненнях підтримали заявлені ними позовні вимоги, викладені саме в такій редакції (т. 2 а.с. 73-83, т. 3 а.с. 1-6, 60-68, 101-105, 145-152, 177-187 т. 4 а.с. 23-27, 69-89).
При цьому, позивач за первісним позовом ОСОБА_2 не заявляв в суді першої інстанції клопотання про призначення судової експертизи з метою визначення можливості виділу в натурі часток спірного нерухомого майна і висновків щодо можливості такого поділу (виділу) подані сторонами висновки експертних (товарознавчих) досліджень не містять.
Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та визнання за кожним із подружжя в порядку поділу спільного майна подружжя право на 1/2 частку у праві спільної часткової власності спірного нерухомого майна.
Інші доводи апеляційних скарг цих висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтами судові витрати мають бути віднесені на їх рахунок.
Слід поновити дію оскаржуваного рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року, дію якого було зупинено ухвалою Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року (т. 4 а.с. 189).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року - залишити без змін.
Поновити дію рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 25 травня 2026року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов