25 травня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 754/15891/24
провадження номер № 22-ц/824/1019/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шевчука Анатолія Сергійовича на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року у складі судді Коваленко І.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної залиттям квартири,
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної залиттям квартири.
Позовна заява мотивована тим, що позивачка ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Вказувала, що 21 листопада 2023 року відбулося залиття її квартири через вихід з ладу крана «маєвського», самовільно встановленого у квартирі № 24 в цьому ж будинку, яка на праві власності належить відповідачу. Ці обставини зафіксовані актом залиття квартири від 28 листопада 2023 року.
Унаслідок цього було пошкоджено стелю в коридорі, а також стелю та стіни в двох житлових кімнатах квартири позивачки та відповідно до звіту № 37/24 про оцінку збитків від 06 березня 2024 року розмір матеріальних збитків, який завдано позивачці в результаті залиття її квартири №16 , становить 73 745 грн 00 коп., в тому числі 12 291 грн 00 коп. податок на додану вартість.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість на загальну 73 745 грн 00 коп. як відшкодування майнової шкоди, завданої залиттям квартири.
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 61 454 грн 00 коп. - майнової шкоди, завданої залиттям квартири; 1 005 грн 30 коп. - судового збору, 8 300 грн 00 коп. - витрати на послуги адвоката.
У решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року заяву про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Шевчук А.С. подав апеляційну скаргу,в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом фактичних обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність вини ОСОБА_1 у завданні шкоди позивачці, оскільки такий висновок ґрунтується виключно на факті реєстрації відповідача у квартирі АДРЕСА_4 . Водночас сама по собі реєстрація місця проживання не підтверджує ані права власності на квартиру, ані фактичного проживання відповідача у ній на момент залиття, ані його вини у виникненні аварійної ситуації.
Вказує, що відповідач ОСОБА_1 не є власником квартири №24 . Відповідно до договору дарування квартири від 25 вересня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунчук З.М., реєстровий № 4-6094, власником зазначеної квартири є ОСОБА_3 . Отже, саме власник квартири, а не особа, яка лише зареєстрована у ній, несе обов'язок щодо належного утримання житла, інженерно-технічного обладнання та своєчасного усунення недоліків у його роботі.
Крім того, звертає увагу, що позов ОСОБА_2 обґрунтований саме твердженням про те, що відповідач є власником квартири №24 . Однак зазначена обставина не відповідає дійсності та спростовується письмовими доказами. Таким чином, позов пред'явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.
Також зазначає, що станом на 21 листопада 2023 року, тобто на дату залиття квартири позивачки, ОСОБА_1 перебував на військовій службі у складі Збройних Сил України. Згідно з витягом з наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 626-РС від 24 листопада 2023 року, відповідач проходить військову службу з березня 2022 року. За таких обставин він фактично не проживав у квартирі №24 на момент залиття та не міг вчиняти дії, які стали причиною аварії.
Наголошує, що в акті залиття квартири від 28 листопада 2023 року зазначено лише те, що залиття виникло через зрив крана «маєвського», який був самовільно встановлений мешканцями квартири №24 під час заміни приладів опалення. Водночас акт не містить відомостей про те, коли саме було встановлено цей кран, ким саме він був встановлений та чи мав до цього будь-яке відношення ОСОБА_1 . Отже матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що саме відповідач встановлював відповідне обладнання або іншим чином спричинив залиття квартири позивачки.
За таких обставин вважає, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив ОСОБА_1 із власником квартири №24 та помилково поклав на нього відповідальність за шкоду, завдану залиттям. Висновок суду про вину відповідача є припущенням, яке не підтверджене належними доказами, а тому не може бути покладене в основу судового рішення.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Хлябич І.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року залишити без змін. Вказує, що позивачкою доведено факт залиття квартири № 16 , розмір завданої шкоди та причинний зв'язок між залиттям і пошкодженням майна. Зазначає, що відповідно до акта від 28 листопада 2023 року залиття сталося з квартири № 24 через зрив самовільно встановленого крана «маєвського». Посилається на те, що у справах про відшкодування шкоди діє презумпція вини завдавача шкоди, тому саме відповідач мав довести відсутність своєї вини. На думку представника позивачки, таких доказів ОСОБА_1 суду першої інстанції не надав. Щодо доводів про неналежного відповідача зазначає, що докази належності квартири № 24 іншій особі не були подані у суді першої інстанції, хоча відповідач мав таку можливість. Тому вважає, що подання цих доказів лише в апеляції є необґрунтованим і вони не можуть бути прийняті апеляційним судом. Також вказує, що рахунки за комунальні послуги оформлені на ім'я ОСОБА_1 , що, на думку представника позивачки, підтверджує його зв'язок із квартирою № 24 .
Також представник ОСОБА_1 - адвокат Шевчук А.С. подав до Київського апеляційного суду клопотання, в якому просить розгляд справи проводити у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін та допитати відповідача ОСОБА_1 і нового власника квартири № 24 ОСОБА_3 , як свідків в цій справі.
У задоволені даного клопотання слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (ч.1 ст. 368 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційну скаргу, зазначену в частині першій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (ч.3 ст. 369 ЦПК України).
Таким чином, питання повідомлення (виклику) учасників справи у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб вирішується апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин справи.
У даній справі ціна позову становить 73 745 грн 00 коп., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Колегія суддів вважає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
У ст.1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Обов'язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
ЄСПЛ у своїй практиці широко тлумачить наведений принцип, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У Законі України «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (ст.1).
Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування ст.6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.
Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Саме лише клопотання представника відповідача не є підставою для обов'язкового розгляду справи з викликом сторін, оскільки ціна позову у цій справі становить 73 745 грн 00 коп., тобто є меншою ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а ст. 369 ЦПК України передбачає розгляд справ такої категорії без повідомлення учасників. Крім того, представник ОСОБА_1 - адвокат Шевчук А.С., який є фахівцем у галузі права, вже детально виклав позицію відповідача у заяві про перегляд заочного рішення та в апеляційній скарзі, не зазначивши, які саме нові обставини необхідно з'ясувати в судовому засіданні. Відтак підстав для повторного з'ясування вже викладених письмово доводів колегія суддів не вбачає.
Тому апеляційний розгляд справи слід призначити без повідомлення учасників в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За приписами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).
Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ч.2 ст.76 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.3 ст.77 ЦПК України).
Положеннями ч.2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 серпня 2002 року, що зареєстрований в реєстрі за № 2613.
Відповідач ОСОБА_1 з 18 жовтня 2018 року має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується відповіддю з Єдиного держаного демографічного реєстру № 912978 від 19 листопада 2024 року
Інші особи в цій квартирі не зареєстровані, що підтверджується інформацією з Реєстру територіальної громади станом на 05 лютого 2025 року.
Установлено, що у житловому будинку АДРЕСА_6 належна ОСОБА_2 на праві власності квартира АДРЕСА_7 , де є зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_1
21 листопада 2023 року сталось залиття квартири позивачки і на наступний день вона звернулась до ЖЕД-303 для складання акту.
28 листопада 2023 року за фактом залиття квартири комісією у складі: заступника начальника ЖЕД-303 Левченка А.Ф., майстра ремонтної групи ЖЕД-303 ОСОБА_4 , майстра технічної дільниці ОСОБА_5 , було складено акт про залиття.
Згідно з даним актом залиття квартири № 16 виникло через те, що мешканцями квартири № 24 було зірвано кран «маєвського», що встановлений мешканцями вказаної квартири самостійно (проект забудови будинку не передбачає вказаного крану на системі ЦО) при проведені заміни приладів опалення.
У акті зафіксовано, що при обстеженні квартири №16 виявлені сліди залиття, а саме: в коридорі - пошкодження на стелі площею 1 кв.м (підвісна стеля); житлова кімната - пошкодження стелі площею 16,3 кв.м (присутнє розходження швів шпалер), часткове залиття стін; житлова кімната площею - 14,8 кв.м залито частково стелю та стіни (присутнє розходження швів шпалер).
Відповідно до звіту № 37/24 про оцінку збитків від 06 березня 2024 року, що складений оцінювачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 на замовлення позивачки ОСОБА_2 , розмір матеріальних збитків, який завдано позивачці в результаті залиття її квартири №16 , становить 73 745 грн 00 коп., в тому числі 12 291 грн 00 грн податок на додану вартість.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою доведено факт належності їй квартири № 16 , факт її залиття, характер пошкоджень, розмір завданої майнової шкоди та причинний зв'язок між залиттям і пошкодженням майна. Суд взяв до уваги акт про залиття від 28 листопада 2023 року та звіт № 37/24 про оцінку збитків від 06 березня 2024 року, дійшовши висновку, що джерелом залиття була квартира № 24 , у якій зареєстрований відповідач ОСОБА_1 . Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що у деліктних зобов'язаннях діє презумпція вини завдавача шкоди, а тому саме відповідач мав довести відсутність своєї вини у завданні шкоди. Оскільки таких доказів суду першої інстанції надано не було, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 61 454 грн 00 коп. майнової шкоди без урахування ПДВ, а також судових витрат.
Однак з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Згідно зі ст.319 ЦК України власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).
Частиною 2 ст. 383 ЦК України встановлено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Відповідно до ст. 151 ЖК Української РСР, громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію. Безгосподарне утримання громадянином належного йому будинку (квартири) тягне за собою наслідки, передбачені Цивільним кодексом України.
Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», чинного на час виникнення спірних правовідносин, покладено на споживача обов'язки щодо своєчасного вжиття заходів з усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з власної вини; своєчасного проведення підготовки помешкання та його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період; допущення у приміщення квартири представників виконавця/виробника для ліквідації аварій, усунення неполадок санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічних і профілактичних оглядів та перевірки показників засобів обліку.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що власник квартири зобов'язаний утримувати дане майно, у тому числі інженерно-технічне обладнання, у належному стані і своєчасно усувати недоліки у його роботі. Майнова шкода, завдана іншим особам у зв'язку з невиконанням таких обов'язків, підлягає відшкодуванню власником.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 201/658/16-ц (провадження № 61-40389св18)
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже чинне законодавство покладає обов'язок щодо належного утримання квартири та розміщеного в ній інженерно-технічного обладнання, зокрема елементів системи опалення, саме на власника такого майна.
Відповідно, у разі завдання шкоди внаслідок неналежного утримання, самовільного встановлення або несправності крана «маєвського», відповідальність має нести особа, яка є власником квартири та допустила порушення обов'язків щодо її утримання.
На момент розгляду справи судом першої інстанції матеріали справи не містили будь-яких прямих чи опосередкованих доказів того, що саме ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 або особою, яка встановлювала чи обслуговувала відповідний кран.
Сам лише факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у цій квартирі не свідчить про виникнення в нього обов'язків, які законом покладені саме на власника майна, та не може бути достатньою підставою для покладення на нього деліктної відповідальності.
За таких обставин позивачка, заявляючи вимоги про відшкодування шкоди, а також суд першої інстанції під час розгляду справи, мали вжити належних заходів для з'ясування особи власника квартири АДРЕСА_4 або іншої особи, відповідальної за встановлення та утримання відповідного інженерно-технічного обладнання.
Натомість покладення відповідальності на ОСОБА_1 виключно з підстав його реєстрації за цією адресою є передчасним та не ґрунтується на належних доказах.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 05 лютого 2025 року витребувано у комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» відомості, що підтверджують право власності/користування об'єктом нерухомості за адресою: АДРЕСА_5 . Встановлено строк виконання ухвали протягом 10 робочих днів з дня одержання її копії, але не пізніше 04 березня 2025 року.
Проте, постановивши відповідну ухвалу та фактично визнавши необхідність з'ясування особи власника цієї квартири, суд першої інстанції не дочекався надходження витребуваних відомостей і 05 березня 2025 року ухвалив оскаржуване заочне рішення, поклавши відповідальність на ОСОБА_1 без належного підтвердження його статусу власника вказаної вище квартири № 24 .
Отже, на день ухвалення рішення суд не мав належних доказів того, що саме ОСОБА_1 є власником зазначеної квартири, а тому висновок про покладення на нього відповідальності як на особу, зобов'язану утримувати це майно, є передчасним і таким, що ґрунтується на припущеннях.
Згідно з ч. 1, ч.3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (ст.51 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див.: постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).
Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.
Разом з тим, у суду апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду справи відсутня можливість залучити до участі у справі співвідповідачів, оскільки по суті справа вирішується судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності і обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення в межах, встановлених ст.367 ЦПК України.
Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст. 263, 264 ЦПК України, належним чином не врахував наведені вимоги закону та обставини справи, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної залиттям квартири. За відсутності доказів того, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_5 або особою, відповідальною за встановлення чи утримання крана «маєвського», покладення на нього відповідальності лише через реєстрацію у квартирі є безпідставним. Такий висновок ґрунтується на припущеннях, що відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України не допускається.
Відповідно до положень ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Шевчука А.С. підлягає задоволенню, а заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної залиттям квартири.
Що стосується доданих представником ОСОБА_1 - адвокатом Шевчуком А.С. до апеляційної скарги доказів, а саме: договору дарування квартири від 25 вересня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунчук З.М., реєстровий № 4-6094; інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також витягу з наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 626-РС від 24 листопада 2023 року щодо проходження ОСОБА_1 військової служби з березня 2022 року, то ці докази не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки вони подані з порушенням процесуальних строків їх подання.
Згідно з положеннями ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З матеріалів справи вбачається, що вказані документи не були подані стороною відповідача до суду першої інстанції та вони не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Відповідач та його представник не надали суду апеляційної інстанції доказів неможливості подання до суду першої інстанції вказаних документів з причин, що об'єктивно не залежали від них.
У даному випадку колегія враховує, що відповідач ОСОБА_1 , повідомлявся судом першої інстанції про час і місце судового розгляду, призначеного на 05 березня 2025 року о 12 год 00 хв. шляхом направлення судової повістки на наявну в матеріалах справи адресу його офіційного місця проживання: АДРЕСА_8 . Однак судова повістки повернулись на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній» (а.с.75, 77).
Згідно з положеннями пунктів 2, 4 ч.8 ст.128 ЦПК Україниднем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За таких обставин відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції.
Тому з огляду на те, що подані стороною відповідача докази не були предметом дослідження суду першої інстанції, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості прийняти їх на стадії апеляційного розгляду за правилами ч.3 ст.367 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що за подання та розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у загальному розмірі 1 453 грн 44 коп. (а.с.135, 149).
Оскільки колегія суддів скасовує заочне рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову в позові, то з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 453 грн 44 коп.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шевчука Анатолія Сергійовича задовольнити.
Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 рокускасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної залиттям квартири - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 453 (одна тисяча чотириста п'ятдесят три) грн 44 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: